Реферат на тему:Гендерні проблеми у засобах масової інформації (управлінський аспект) - Менеджмент - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Гендерні проблеми у засобах масової інформації (управлінський аспект). ЗМІСТ Вступ. 4 1. Теоретичний аналіз гендерних проблем в управлінні та їх відображення в ЗМІ. 6 1.1. Значення гендера в управлінні 6 1.2. Мова і ЗМІ як фактори формування гендерної рівності або нерівності 13 2. Специфіка відображення управлінського аспекту гендерних проблем у ЗМІ. 20 2.1. Партнерство як гендерна категорія у ЗМІ. 20 2.2. Гендерна політика у дзеркалі преси. 25 3. Проект моделі гендерної системи управління. 29 Висновки. 36 Використана література. 38 Вступ Актуальність теми. Відповідно до нових поглядів на процес розвитку суспільства рівність чоловіків і жінок визначається міжнародними організаціями ключовим елементом людського розвитку, оскільки жінки та чоловіки нероздільно пов'язані одне з одним та суспільством через родинні зв'язки, відносини, ролі та відповідальності. Гендерні ролі та відносини, створені суспільством, постійно змінюються. Це стає помітнішим від покоління до покоління. Змінилися політичні й економічні відносини — міняються гендерні ролі. Проблема участі жінок у процесах розвитку надзвичайно зросла за останні роки. І це не дивно. Адже нині 54 % населення України становлять жінки, рівень їхньої зайнятості в суспільному виробництві — 51 відсоток, майже 90 процентів жінок працездатного віку вчаться або працюють; наша держава посідає одне з провідних місць у Європі за рівнем освіти жінок. І незважаючи на це, доступ жінок до політичної та економічної влади є далеко не пропорційним до їхньої кількості, потреб і суспільного внеску. Вагомий вплив на формування гендерних цінностей і закріплення їх у свідомості мовців мають засоби масової комунікації. Вивчення мовного матеріалу журналістських текстів дозволяє встановити, як представляють і характеризують гендерну ситуацію в українському суспільстві працівники ЗМІ. Питанню гендерної специфіки текстів у засобах масової комунікації присвячені роботи українських дослідників: А. М. Волобуєвої, І. Кіянка, С. Кушнір, Н. Ф. Остапенко, Н. М. Сидоренко, Т. І. Старченко, Р. І. Федосєєвої та російських науковців: Н. І. Ажгіхіної, О. А. Вороніної, О. М. Здравомислової, Г. С. Двіняніної, А. В. Кириліної та ін. Варто наголосити на необхідності комплексного підходу до досліджуваної проблематики. Недостатньо розглянуто у сучасних наукових працях мовні аспекти формування гендерного дискурсу, зокрема, це стосується і мови засобів масової інформації. Об′єкт дослідження – гендерна політика. Предмет дослідження - управлінський аспект відображення гендерних проблем у засобах масової інформації. Метою роботи є виявлення специфіки відображення гендерних проблем у засобах масової інформації в аспекті управлінського аналізу державної гендерної політики України. Завдання дослідження: 1. Провести теоретичний аналіз гендерних проблем в управлінні. 2. Проаналізувати причини та механізми формування гендерної нерівності засобами масової інформації. 3. Обгрунтувати тенденційність відображення управлінського аспекту гендерних проблем у ЗМІ на прикладі категорії партнерства. 4. Розглянути ЗМІ як інструмент гендерної політики. 5. Розробити проект моделі гендерної системи управління. 1. Теоретичний аналіз гендерних проблем в управлінні та їх відображення в ЗМІ 1.1. Значення гендера в управлінні Складові гендерної поведінки: а)Стать та мотиваційна сфера В дослідженнях мотивації досягнення успіху і мотивації уникнення поразки було вияснено, що перша у жінок не впливає на подальші кроки, у той час як у чоловіків – навпаки. Інші, більш ранні дослідження фокусувались на статевих відмінностях в мотиві “уникнення успіху” чи “боязнь успіху”. М.Хорнер доводила, що “боязнь успіху” впливає на поведінку по досягненню цілей. Наступні дослідження довели, що “боязні успіху” у жінок не більше, ніж у чоловіків, і така реакція викликається “боязню невластивої статево-ролевої поведінки”. б) Гендерні відмінності в колективі В 1988 р.була створена анкета SOQ, за допомогою якого зарубіжні дослідники виділили три різні мотивації в колективі § Конкурентність – орієнтація на прикладання усіх зусиль для досягнення успіху; § Орієнтація на успіх – бажання виграти та уникнення невдач; § Орієнтація на ціль – бажання реалізувати особисті цілі. Використовуючи цей питальник, вчені з’ясували наступні відмінності між чоловіками та жінками: o У чоловіків у порівнянні з жінками вищий рівень орієнтації на успіх і бажання конкуренції, в той час як у жінок вищий рівень орієнтації на досягнення особистих цілей; o Чоловіки проявляють більше активності і досвідченості в колективних видах діяльності. Виходячи з цього, можна констатувати, що чоловіки більш переймаються соціальними порівняннями і орієнтовані на успіх, в той час як жінки більш зацікавлені в особистому самовдосконаленні. Частково конкурентна природа проявляється в різних цільових орієнтаціях чоловіків та жінок. в) Стать та очікуванняОчікування – ефективний показник поведінки, спрямованої на досягнення цілей. Можна говорити про те, що чоловіки та жінки відрізняються за своїм очікуванням: дослідження показали, що жінки мають зазвичай більш низький рівень очікувань і менш ініціативні у досягненні успіху, ніж чоловіки. г)Статеві відмінності та впевненість у собі До них можна віднести наступне: q Чим більш маскулинним є завдання, тим більше впевненості у собі проявляють чоловіки у порівнянні з жінками: q В цілому чоловіки більш впевнені всобі при виконанні моторних завдань хоча різниця складає приблизно ½ стандартних девіацій; q Чоловіки демонструють трохи краще результати, ніж жінки, недивлячись на те, що виконуються завдання в умовах конкуренції чи в індивідуальному порядку; q Розходження показників рівнів впевненості чоловіків і жінок за останні роки збільшилось. Зокрема, існує тенденція до зниження рівня очікувань у жінок, якщо завдання сприймається як маскулинне, і прояву високої амбіційності при високому рівні соціального порівняння. Коли ж завдання нейтральне з гендерної точки зору і рівень соціального порівняння мінімальний, жінки не демонструють зниження впевненості у собі. д) Переймання рольовим конфліктом Більшість вчених, що досліджували рольові конфлікти, вивчали прийнятність участі жінок у різних видах менеджменту та бізнесу. Було встановлено, що переймання рольовим конфліктом відображає небажання жінок позбутись традиційних уявлень. Таким чином, це – внутрішньо психологічна проблема самих жінок, а не наслідок соціальних стереотипів. До цього можна додати відмінності у сприйнятті, виявленні в дослідженнях Т. Маррі і С. Сінгх, за їхніми даними чоловіки частіше оцінюють мову співрозмовника за темпом, паузами, і т.д. в той час як жінки за тембром, висотою голосу, його напруженістю. Соціолінгвіст Д. Танен в 1991р. Опублікувала результати дослідження, що свідчили про відмінності статей у використанні мови. Згідно з отриманими даними вони відрізняються, перш за все, за стилем ведення діалогу, що може стати причиною виникнення конфліктних ситуацій у спілкуванні і взаємодії чоловіків та жінок. е) Чоловіки та жінки як персонал Визначені природою задачі кожної статі досить відчутні у їх можливостях та особливостях у виробничій та творчій діяльності. Узагальнюючи викладений матеріал у научних публікаціях, тезисно можна сформулювати: § Практично усі рекорди людського роду належать чоловікам і залишаться їхньою привілегією. § Геніальність, як досить суттєве відхилення від середнього чи норми, також є майже повною монополією чоловіків. Спрощено можна сказати: серед здорових жінок не знайти ідіотку чи генія, а ось серед чоловіків кожен двадцятий або п’ятнадцятий є досить обмеженим типом. Проте кожен п’ятидесятий або сотий – збувшийся чи не збувшийся геній (кількісні відношення не претендують на точність). § При рівності усіх інших параметрів жінки мало відрізняються одна від одної у продуктивності праці. Приймаючи на роботу жінку роботодавець знає, що вона або успішно працює або зовсім ні. Рівень її можливих досягнень наперед відомий і досить мало відрізняється від показників будь-якої інщої жінки з подібним набором даних(освіта, вік,досвід і т.п.). Жінки – прекрасний і “неризиковий” персонал. § Чоловіки-працівники у серйозній справі скоріш різні, ніж схожі. Якщо серед жінок відмінності у продуктивності та можливостях лише для окремих професій досягають 2 – 5, то для чоловіків є частіші набагато більші показники, а в творчості чи інтелектуальній діяльності вони можуть досягати колосальних значень. Тому досить ризиковано наймати чоловічий персонал без достатньо тривалого випробного терміну. § Наука довела, що, не дивлячись на всім відому відмінність мас, кількість нервових клітин і можливості мозку чоловіка та жінки практично тотожні. Але з цього зовсім не випливає їхня повна рівність в інтелектуальній діяльності. Специфіка біологічних задач обох статей чітко проявляється у тому, що кожна із них трохи перевершує іншу в одних видах інтелектуальних задач, але поступається в інших (див.таблиця додаток 1). § Системи освіти в деяких країнах світу давно виявили той факт, що жінки у середньому скоріше і краще чоловіків засвоюють та використовують першу (і навіть другу) іноземну мову. Але “не жіноча це справа” – грунтовно вивчати десятки і сотні іноземних мов, подібні рекорди під силу тільки чоловікам. § Є одна доволі важка область інтелектуально людської діяльності, де чоловіки суттєво переважають жінок – технічні і технологічні винаходи. ( Мені не вдалося знайти в книгах та довідниках жодного жіночого імені серед геніальних винахідників). Можливо, це є причиною своєрідного наслідку наявності у чоловіків комплексу особливості 1, 2, 4, 5( наведені в таблиці додаток 1) в поєднанні з вродженою нездатністю чоловіків переносити монотонну та повторювану діяльність.На думку багатьох авторів, жінки користуються своїм унікальним умінням керувати не так, як чоловіки, і домагаються успіху не всупереч тому, що певні людські риси завжди вважалися “жіночими” і ніби не відповідали вимогам, що висуваються до керівника, а саме завдяки цим рисам. У доповіді за 1995 рік, присвяченій становищу жінок, проблемам гендерного розвитку людського потенціалу і приуроченій до IV Всесвітньої конференції зі становища жінок, що відбулася в Пекіні, відзначається, що розвиток людського потенціалу – це процес розширення можливостей усіх людей, а не тільки окремих соціальних груп. Соціальні умови, у яких жінки позбавлені можливості реалізувати себе в економічному і політичному житті, - це хронічна вада розвитку усіх сучасних суспільств. Шлях до рівності жінок і чоловіків є не технократичною метою, а процесом політичного характеру. Широко побутує думка, що кар’єра і сімейне щастя несумісні. Але жодних серйозних підстав вона не має, оскільки то є різні форми реалізації особистісного потенціалу людини, які вона цілком може поєднувати. Такі дослідники, як Дж. Мак-Кі та А. Шерріффс дійшли висновку, що типово чоловічий образ – це набір рис, пов’язаний із соціально необмеженим стилем поведінки, компетенцією і раціональними здібностями, активністю й ефективністю. Типово жіночий образ, навпаки, включає соціальні та комунікативні уміння, теплоту й емоційну підтримку. В цілому чоловікам приписується більше позитивних якостей, ніж жінкам. При цьому автори вважають, що надмірна акцентуація як типово маскулінних, так і типово фемінінних рис набуває вже негативного оціночного забарвлення: типово негативними якостями чоловіків визнаються брутальність, авторитаризм, надмірний раціоналізм тощо, а жінок – формалізм, пасивність, зайва емоційність і т.п. Загальна закономірність полягає в тому, що чоловіки сприймаються як владні, незалежні, агресивні, домінуючі, активні, сміливі, неемоційні, грубі, прогресивні і мудрі. Про жінок, навпаки, говорять як про залежних, лагідних, слабких, боязких, емоційних, чуттєвих, ніжних, мрійливих і марновірних. Аналіз літератури дозволив виявити вплив соціально-психологічних аспектів гендера в різних галузях професійної діяльності. Так, встановлено, що кращі посади дістаються чоловікам, а не жінкам, навіть якщо вони мають однакову кваліфікацію. Дискримінація жінок спостерігається тоді, коли встановлюється заробітна платня: за однакову роботу у жінок в США, наприклад, вона менша на 30-40%. У Великій Британії – на 49%, у Німеччині – на 38%, у Франції – на 28%. Дивно, але навіть у такій “жіночій” професійній сфері, як педагогіка, вчителі-жінки одержують в США 89% зарплати вчителів-чоловіків. Деякі дослідження показують, що жінки одержують нижчу стартову зарплату навіть, якщо ведуть наполегливі переговори з роботодавцем, а зі збільшенням стажу одержують менші надбавки до платні. 75% таких випадків залишаються непоясненими. Рівноправне становище жінки в суспільстві суттєво змінює традиційне уявлення про такі риси, як мужність та жіночність. Жінці-керівнику зараз в більшій мірі властиві моделі поведінки, котрі раніше закріплювалися за чоловіками, наприклад: незалежність, здатність приймати самостійне рішення і залишати свою думку. Сучасний образ життя потребує поєднання різних стилей керівництва. Старі традиції поступаються новим, і вже в недалекому майбутньому на зміну чоловічому домінуванню прийде рівноправне лідерство[6.27]. У багатьох сучасних дослідженнях зазначається, що в політиці та структурах державної влади жінки повинні складати не менше 13-30% керівників. Інакше державне правління буде здійснюватися за чоловічими стандартами. При цьому відомо, що “чоловічий” стиль вирішення проблем часто зводиться до прямого протиборства і конфлікту, в той час як в основі “жіночого” лежить збереження стабільності і традицій. Такий підхід є особливо актуальним для конфліктогенного пострадянського простору[15.64]. В сучасних гендерних дослідженнях підкреслюється, що держави повинні приймати загальнонаціональні програми розвитку, покликані сприяти досягнню гендерного балансу, знищенню всіх видів асиметрії між статями, що перешкоджають встановленню істинної демократії. В зв’язку з цим ще раз підкреслимо, що сучасні політичні доктрини і практика розвитку державності вже не можуть розвиватись без врахування відносин між жінкою та чоловіком у кожному суспільстві. Таким чином, облік гендерної тематики не тільки розширює поле аналізу моральних проблем політики, але й розставляє нові акценти в проблематиці державної влади. 1.2. Мова і ЗМІ як фактори формування гендерної рівності або нерівностіТісний зв’язок мови та суспільства залишається поза сумнівами: мова не лише відбиває події реального життя, а й здатна впливати на них, красномовними прикладами чого, зокрема, є такі мовленнєві акти як проголошення війни чи винесення смертного вироку. Те, як мова зображує жінок та чоловіків, має неабиякий вплив на їхню роль та ставлення до них у суспільстві. І важливу роль у цьому відіграють засоби масової інформації, здатні у найкоротший термін донести інформацію до різних верств населення у найвіддаленіших куточках країни. Безперечно, жінки та чоловіки неоднаково зображені у різних мовах світу, так само як неоднаковим є їхнє становище у різних країнах. Проте чисельні дослідження на матеріалах різних мов виявили наявність спільних рис зображення статей, серед яких наступні: 1. Зображення чоловіка як норми, а жінки як відхилення від неї, прикладом чого є використання слів чоловічого роду, коли мова іде про людину взагалі або про жінку. 2. Внаслідок цього жінка робиться „невидимою” у мові. У тих випадках, коли вона стає „видимою”, її видимість має асиметричний характер: жінку часто роблять „видимою” лише для того, щоб підкреслити її „відхилення” від норми, тобто, чоловіка. 3. Лексичні та граматичні форми жіночого роду залежать та часто утворюються від форм чоловічого роду. 4. Мовне зображення жінок та чоловіків має стереотипний характер: жінок переважно зображують як сексуальних, а чоловіків – як раціональних істот. Причиною „невидимості” жінок є мовний андроцентризм, що у даному випадку виявляється у зображенні жінок за допомогою форм чоловічого роду, насамперед іменників та займенників. Саме тому жінки залишаються „невидимі” навіть тоді, коли є героїнями газетних та журнальних повідомлень. Вже першого погляду на українські ЗМІ достатньо для того, щоб помітити неоднакове зображення у них чоловіків та жінок. Чоловіки з'являються у серйозних новинах та є головними героями значної частини газетних та журнальних повідомлень частіше за жінок. З одного боку, „невидимість” жінок на сторінках ЗМІ, що повідомляють про події політичного та економічного життя країни, має цілком природне пояснення, оскільки переважну більшість політичних та економічних діячів становлять чоловіки, і тому кількість повідомлень про жінок є лише пропорційною їхній кількості в органах влади та на керуючих посадах. Більшість науковців пояснюють поняття "гендерних стереотипів", як один із видів соціальних стереотипів, стандартизованих, стійких, емоційно насичених та ціннісно визначених образів, що базуються на прийнятих у суспільстві уявленнях про "маскулинне" (чоловіче) та "фемінне" (жіноче). Вони формуються віками та закріплюються навіть на підсвідомому ментальному рівні нації. Одним із головних вимірів щодо визначення ролі та місця жінки і чоловіка в сучасному соціумі є опозиція "публічне-приватне". У цьому плані призначення жінки і коло її інтересів тяжіють до суто приватної сфери (сім'я, домашні побутові обов'язки, діти), чоловіку ж належить п'єдестал публічної людини, для якого головним є робота, самореалізація та суспільне визнання. Представники феміністського напряму гендерології В. Агєєва, Л. Леонтьєва, О. Фоменко говорять про нівелювання ролі жінки в історичному процесі та вимагають сьогодні перегляду історії, у якій "жіночі заслуги постають лише малозначущим доповненням до чоловічих звершень". Але А. Окара зауважує, що "позитивною особливістю України є наявність повновартісного жіночого начала, чого немає в багатьох інших близьких культурах". Гендерні стереотипи, з огляду на їх суть і період функціонування в мові, можна поділити на традиційні, нові та актуалізовані. Традиційні стереотипи мають давню історію вживання і транслюють вікові уявлення народу про характер і призначення чоловіка та жінки у соціумі. Вони формувалися протягом століть, закріплювалися у свідомості не одного покоління мовців і зараз продовжують впливати на світосприйняття сучасників. До них можна віднести номінативи: Берегиня, Годувальник, Адам, Єва, Сильна стать, Слабка стать, Протилежна стать та ін. Нові з'явилися в мові відносно недавно, під впливом мінливих умов суспільного розвитку, і спираються на сьогоденні реалії життя та нову предметність. Представлені концептами: Барбі, Супермен, Секс-символ, Модель та ін. Зберігаючи частку семем традиційних стереотипів, вони формують нові, більш сучасні уявлення про "жіноче" та "чоловіче". Актуалізованими називаємо традиційні стереотипні найменування, синхронізовані у сучасний дискурс з урахуванням нових семантичних характеристик. Це лексичні гендерні пари: Партнер-Партнерка, Самка-Самець, Принц-Принцеса та ін.Через призму сформованих стереотипних кліше сприймається сьогодні образ Берегині, який в українській традиції характеризує призначення жінки у переважно приватній сфері, а також образ Годувальника стосовно чоловіка: "Величезна кількість причин, сформованих упродовж розвитку людства, на кшталт ментальності, релігії, національних уподобань тощо, ставлять жінку в суспільстві берегинею домашнього вогнища, а чоловіка – годувальником" (МУ. – 2004. – 10 лип.) Деякі науковці – О. Кісь, Л. Ставицька – схильні вважати образ жінки-Берегині нав'язаним українському суспільству. Він, як зазначає О. Кісь, "з одного боку, репродукує консервативні гендерні стереотипи з характерним прикріпленням жінки виключно до приватної сфери (сім'ї, дому), з іншого – під гаслом "відродження традиції" насаджує штучну модель жіночої ідентифікації, що насправді має небагато спільного з українською минувшиною". Тобто, за словами дослідника, головним смисловим навантаженням цього образу є абсолютизація жіночих репродуктивних і побутових функцій, а не ствердження її "матріархальної" суспільної домінанти. Образ Берегині у публіцистичному мовленні актуалізується в перші роки незалежності, коли із розряду архаїзмів він переходить до активного словника у своєму первинному семантичному значенні "святої і божественної жінки". Поступово зміст образного поняття "жінки-берегині" видозмінюється. Їй приписують домостроївський "інстинкт збереження потомства, захисту родини" (ДТ. – 2001. – 7–13 квiт.), що будується на трьох стереотипних "китах": кухня, діти, робота, які штучно применшують коло інтересів жінки: "Вона крутиться як білка в колесі, щоб усюди встигнути: діти, чоловік, робота" (ДТ. – 2002. – 14–20 верес.) У сучасному соціумі стереотипне уявлення про українську жінку, як про "берегиню", богиню роду, що утверджувалося протягом перших років незалежності, частіше осмислюється у високій тональності, хоч інколи набуває декларативного характеру: " .нині необхідно реально оцінити статус жінки в українському суспільстві – без "святоблудства". На рівні декларацій вона – Берегиня, тобто, підноситься до сакрального. А реально ." (ДТ. – 2000. – 29 лип.–4 серп.) Чоловік поряд з "берегинею та хранителькою домашнього вогнища", зазвичай, зображується "годувальником" (МУ. – 2004. – 7 жовт.), який "захищає свій світ у відкритому бою, на полі битви" (ДТ. – 2001. – 7–13 квіт.). Він перебирає на себе максимум абстрактних лицарських функцій, що "пов'язані з великим ступенем ризику – він годувальник, мисливець, захисник, воїн" (ДТ. – 2003. – 1–7 лют.). Образ Годувальника ототожнюється також з поняттям "одружений чоловік" (вживається навіть у контекстах, де немає потреби підкреслювати функції чоловіка як здобувача). Наприклад, на позначення чоловіка, що зраджує своїй дружині: "Щодо жінки, то сексуальні розваги годувальника "на стороні" самі по собі їй нічим не загрожували" (ДТ. – 2003. – 8–14 лют.). Або, загалом, характеризує людину, яка поповнює сімейний бюджет (якщо дослівно, годує свою сім'ю): "Нині в нашій батьківщині найпоширенішими є традиційні гендерні ролі, відповідно до яких годувальником родини вважається чоловік" (ДТ. – 2003. – 22–28 листоп.) У газетному дискурсі нерідко спостерігається зміна життєвих пріоритетів, трансформація гендерних ролей чоловіка та жінки. Журналісти звертають увагу на нове соціальне явище, процес "фемінізації" прекрасної половини людства, який розуміється як набуття незалежності від чоловіків: "Українська жінка була не тільки "Берегинею" . А зараз їй дорікають, що вона "фемінізується", тобто стає незалежною від чоловічого мислення і гаманця (а часто ще й сама його, мужа свого, годує .)" (ДТ. – 2000. – 29 лип.–4 серп.). Стаючи матеріально незалежною, жінка потребує чоловіка, передусім, вже не як годувальника, а як друга і партнера, наприклад, "партнера емоційного й сексуального, а якщо хтось і висловлює бажання "служити чоловікові", то лише найдостойнішому з найдостойніших" (ДТ. – 2002. – 18–24 трав.). Цікаво відзначити, що у деяких випадках автори повідомлень про жінок навмисно використовують форми жіночого роду для того, щоб поставити під сумнів їхні інтелектуальні та професійні здібності. Так, авторка статті про Оксану Забужко „Казки про дівчат та самоідентифікацію” (ПІК, №11, 22-28 бер, 2003 р.) називає письменницю „пані авторинею”, „феміністкою Забужко”, а її роботи не інакше як „оповідками”.У той час, як чоловік зображений у ЗМІ як суб’єкт дії, жінку нерідко згадують лише як її об’єкт, напр.: „Мерилін Монро пограбували” (ПІК, №15, 19-25 квітня 2003 р.), „Ув’язнений зґвалтував наглядачку” (ПІК №16-17, 26 квітня – 7 травня 2003 р.). У рубриці „Товар-гроші-товар” „Політики і культури” читач дізнається про те, що „в Італії та Португалії українку можна продати в бордель за $800-1000 доларів, у Туреччині – 2 тис. доларів, а в Німеччині за неї заплатять вже від 3 до 30 тис. доларів, в ОАЄ – близько 7 тис. доларів” (ПІК, № 11, 22-28 березня 2003 р.). Вражає цинізм авторів повідомлення, розміщеного у “серйозній” рубриці, яке внаслідок чого сприймається як поради щодо отримання максимального прибутку. У той час, як про чоловіків згадують, коли ідеться про „серйозні” речі, коло інтересів жінок визначають приватною сферою. Наприклад, сторінка газети „Правда України” від 4 грудня 2003 року, що має назву „Між нами, жінками” розповідає про кризу 30-річного віку (якої, за словами авторки, не існує), про те, як визначити характер жінки за її взуттям, як доглядати за шкірою та робити педикюр. Тут також є рецепт курячого салату та тест „Для милых дам” (ПУ від 4.12.03). Несерйозне ставлення до інтелектуальних здібностей жінок також бачимо на телебаченні, що виявляється, зокрема, у формах звернення до жінки. В одній з програм „Страна советов”, присвяченій догляду за домашніми тваринами, ведучий звертається до гості, яка має ветеринарну освіту, не інакше як „дєточка”, і після того, як вона демонструє добрі знання своєї справи, ласкаво запитує: „И где Вас всему этому научили, деточка?” Навряд чи ведучий ставився б з таким скептицизмом до ветеринара-чоловіка. Цей приклад ще раз свідчить про те, що й досі у нашому суспільстві до жінок, що є професіоналками у певних сферах, ставляться з недовірою, іронією та скептицизмом. Безперечно, зображення статей у ЗМІ потребує глибоких систематичних досліджень, проте наведені приклади свідчать про „невидимість” жінок внаслідок використання форм чоловічого роду, а також про випадки стереотипного їх зображення в українських ЗМІ. Попередні порівняльні дослідження зображення статей в українських Інтернет-виданнях підтвердили, що чоловіки частіше за жінок стають головними героями серйозних повідомлень, у яких переважно використовуються дієслова в активному стані та лексика, що має позитивне або нейтральне значення. Жінки потрапляють до новин, як правило, лише тоді, коли стають жертвами нещасних випадків, насильства, а також зображаються у традиційних ролях (матері, жінки або сексуального об’єкту). У цих повідомленнях переважає пасивний стан дієслів, а також широко використовується лексика з негативною конотацією. Вирішення проблеми неоднакового зображення статей у ЗМІ бачимо, зокрема, у впровадженні гендерної освіти у середніх та вищих навчальних закладах. Також сподіваюся, що найближчим часом в Україні будуть розроблені вказівки щодо уникнення гендерної дискримінації у мові - документу, що вже протягом останніх років є обов’язковим для державних органів, університетів, видавництв усіх розвинених країн світу. 2. Специфіка відображення управлінського аспекту гендерних проблем у ЗМІ 2.1. Партнерство як гендерна категорія у ЗМІ Концептуально поняття "партнер" у журналістських текстах описує суб'єктно-об'єктні відносини між двома статями у сімейній ("партнерка, спроможна дати здорового нащадка", "шукає в супутниці друга, партнерку"), сексуальній ("суб'єкт, який має багато грошей, – найкращий сексуальний партнер", "одне життя – один статевий партнер", "підхожих і бажаних партнерів . для сексу значно менше, ніж партнерок") і діловій сферах ("розглядаючи чоловіків як конкурентів, а не партнерів"). Це є, на нашу думку, виявом спроби формування у свідомості мовців нових, більш рівних, паритетних відносин між чоловіком і жінкою. Жінка розглядає партнерські стосунки з чоловіком, перш за все, у площині сімейного, подружнього життя. З цього погляду найменування чоловіка-партнера набувають різних нюансів значення. По-перше, це представлення поняття партнер у розумінні майбутнього чоловіка: "При першому погляді спрацьовує інстинкт: чоловіка розглядаю як потенційного партнера – зовнішність, фігура. Прикидаю, чи гарні вийдуть діти" (ДТ. – 2002. – 18–24 трав.); " .зайва шлюбна заклопотаність неминуче ускладнює пошук партнера" (ДТ. – 2004. – 2–8 жовт.); "Коли люди збираються поєднувати свої долі, насамперед мали б вияснити, чи влаштовують їх недоліки партнера" (ДТ. – 2001. – 28 квiт.–4 трав.). Другий семантичний напрям вживання слова "партнер" пов'язаний із поняттям "один із членів сімейного союзу": "У сім'ї ж головне – вміння йти на поступки, почути і зрозуміти партнера" (ДТ. – 2004. – 6–12 листоп.); "нерідко автори оголошень шукають не чоловіка, не коханого, а швидше, партнера для сімейного бізнес-проекту" (ДТ. – 2002. – 31 серп.–6 верес.).Чоловік-партнер у сімейних відносинах відзначається вищим статусом: незважаючи на те, що поняття "партнерство" розуміється як рівні відносини, жінка все ж має йти на поступки. Така позиція засвідчується журналістськими текстами: "У відмінниць висока самооцінка, вони дуже вимогливі до людей. У сім'ї ж головне – вміння йти на поступки, почути і зрозуміти партнера" (ДТ. – 2004. – 6–12 листоп.); "У нашому суспільстві сьогодні можна виділити такі категорії чоловіків. По-перше, це управлінець, депутат, бізнесмен, який практично грає роль головної людини у суспільстві, не будучи партнером з жінками, не визнаючи їх і виконуючи свою роль у повному віддаленні від сім'ї" (День. – 2002. – 26 листоп.). Партнерська позиція жінки у подружньому житті визнається лише тоді, коли вона віддаляється від кухні й господарства або розділяє господарські обов'язки з чоловіком: "Із вічної "безпосажниці" і домогосподарки Оксана перетворилася на рівноправного партнера, а з побутовими проблемами тепер з успіхом справляється техніка й обслуга" (ДТ. – 2001. – 10–16 листоп.). Тоді з'являються і характеристики, які нагороджують жінку ознаками самодостатньої особистості – "цікавої привабливої партнерки": "Коли чоловік свідомо прагне розділити домашню працю зі своєю дружиною, аби зберегти для себе цікаву привабливу партнерку" (ДТ. – 2001. – 17–23 лют.). Семантичний зміст образу жінки-партнерки також розкривається в контекстуальних синонімічних рядах, де це поняття стоїть поряд з лексемами: друг, коханка, про яку слід піклуватися та оберігати (ДТ. – 2002. – 25–31 трав.); партнерша, дружина (ДТ. – 2002. – 18–24 трав.). А також уточнюється у тексті метафоричними розгорнутими означеннями: – партнерка, спроможна дати здорового нащадка (ДТ. – 2001. – 15–21 трав.); – партнерки, котрі дають їм можливість проявити кращі риси, а не намагаються підпорядкувати, придушити морально і фізично (ДТ. – 2003. – 13–19 груд.) Ця лексема, як засвідчують приклади, має дві жіночі родові форми (партнерка, партнерша) та загальну, більш офіційну і традиційно вживану, чоловічу (жінка-партнер). У представленні партнерських відносин між чоловіком і жінкою у діловій сфері спостерігається переорієнтація традиційних гендерних характеристик. Той факт, що бізнес давно вже не є пріоритетною справою чоловічої статі, допомагає поступово утверджувати у свідомості молодого та старшого поколінь формулу гендерної рівності жінок і чоловіків. Тобто партнерами у бізнес-справах визнаються не лише чоловіки – усе частіше на ділові якості молодих леді звертають увагу журналісти: "Жінки стають дедалі сильнішими, незалежними, агресивними. Вони на рівних б'ються за своє місце під сонцем, часто розглядаючи чоловіків як конкурентів, а не партнерів" (ДТ. – 2002. – 25–31 трав.). На перший план тут виходить не стать, а професійні якості та вдача людини: Бізнес-вумен соромляться партнерів-невдах (Хрещатик. – 2003. – 7 берез.). На зміну уявленням про обов'язкову жіночу домовитість і хазяйновитість приходить інтерес до освіти та різних сфер суспільного життя, успішність кар'єри, підвищення соціального статусу в її репрезентації. Ця тенденція більш помітна у молодіжному соціумі. Традиційна лінія чоловічого домінування трохи трансформується, спостерігається навіть деяка зміна соціальних ролей, яка поступово займає свої позиції і у мовному дискурсі. З'являються нові характеристики молодої жінки, яка не погоджується з відведеною їй стереотипною моделлю поведінки. Жінка нової епохи – розумна, ділова, здатна сама керувати своїм життям. І, якщо такі якості раніше приписувалися чоловікам, вона не проти мати "чоловічий характер": "Типово чоловіча модель поведінки: активність аж до агресивності, незалежність, прагнення задовольнити перш за все свої бажання – приймається дедалі більшою кількістю жінок, особливо молодих" (ДТ. – 2003. – 15–21 листоп.). Усе частіше чоловічі атрибутиви потрапляють у концептуальне поле створюваних пресою жіночих образів. Поряд з поняттям "жінка" трапляються характерні означення, властиві ще донедавна чоловічій аспектуальності: "Героїня живе підкреслено активно в "чоловічому" світі – у світі кар'єризму, грошей, пригод, вона живе за законами цього світу й здається цілком самодостатньою" (ДТ. – 2000. – 9–15 верес.); "І не треба обмежувати жінок, що прагнуть займатися чоловічими, як ми звикли вважати, справами. Хочуть штангу тягати? Хай тягають. Хочуть грати з чоловіками в хокей? Хай грають. А скільки перспектив для жінок у війську" (ВЗ. – 2004. – 3 лют.).Помітною стає чітка переорієнтація гендерних характеристик цього поняття. Журналісти наголошують на тому, що сильною статтю у наш час стають жінки: "Все ж жінки сильніші за чоловіків" (ДТ. – 2002. – 5–11 жовт.), "Жінки, зараз усі сильні. Не обов'язково навіть цю "спину" використовувати, але хочеться знати, що вона є" (ДТ. – 2002. – 18–24 трав.), а у чоловіків: "Триває процес фемінізації сильної статі, її представники перебирають такі споконвіку жіночі риси, як чутливість, боязкість, сором'язливість" (ДТ. – 2002. – 25–31 трав.). Загалом, сучасне покоління є яскравим зразком переходу соціостатевих відносин на нові сходинки. У ньому спостерігається еволюція суспільних догматичних поглядів на призначення чоловіка та жінки, злам традиційних і зародження нових гендерних ідеологій. Молодь обирає більш толерантні вектори розвитку особистісних відносин між статями. З'являються модернізовані стереотипні образи (Барбі, Супермен, Секс-символ, Модель), більш характерні для молодіжного соціуму. Актуалізуються образи-символи: Принц, Лицар, Партнер, Партнерка, як реакція на прагнення сучасних чоловіків та жінок до чогось прекрасного, пошук ідеальних стосунків. Поряд з цим актуальними для українського суспільства залишаються традиційні гендерні стереотипні уявлення, втілені в образах Берегині, Годувальника, Адама, Єви, Слабкої–Сильної статі та ін. Спостерігається процес переорієнтації гендерних характеристик, наприклад, коли сильні якості лідера в сім'ї та суспільстві перебирає на себе жінка, часто визнається слабкість чоловіка. Засоби масової комунікації є тією важливою соціальною цариною, де закріплюються значущі концептуальні поняття (традиційні, нові, актуалізовані) і це стосується, зокрема, осмислення ролі й місця чоловіка та жінки у сучасному суспільстві. Залежно від виваженості, вдумливості, відповідального підбору гендерних характеристик, що подаються у журналістських текстах, формуються сучасні й майбутні погляди громадян на розуміння таких понять, як "гендерна рівність", "гендерна гармонія", "гендерна чуйність" тощо. 2.2. Гендерна політика у дзеркалі преси Останні вибори в Україні засвідчили, що кількість жінок, обраних до органів влади різних рівнів, зросла майже вдвічі, зокрема, з чотирьох до майже восьми відсотків серед депутатів парламенту. Але так само, як і в більшості країн світу, в українській політиці представлено досить мало жінок, що означає: до справжньої демократії нам ще далеко. Та це й зрозуміло, бо в суспільстві, де поняття людських прав перебувають у стані постійних трансформацій, означення жіночих прав досі не сформовані й потребують чіткості та конкретики. Тож наше "скособочене" життя залишається певним чином розплатою за відсторонення жінок від прийняття державних рішень й управління справами суспільства, за ігнорування їхніх думок, інтересів, прагнень і творчого потенціалу. Зрозуміло, що цивілізованим шляхом вирішувати "жіноче питання" в Україні можна лише на ґрунті національних традицій та світового досвіду. Саме на цих підставах нині формується державна політика щодо жінок. Зокрема Національний план дій враховує принципи міжнародних документів — Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Платформи дій Четвертої Всесвітньої конференції щодо становища жінок. Згадані документи стали фундаментом проекту Декларації про загальні засади державної політики стосовно сім'ї та жінок і проекту Конвенції щодо поліпшення становища жінок в Україні. З урахуванням надання рівних прав жінкам і чоловікам необхідною умовою розвитку демократії та утвердження справедливості в Україні вжиті заходи для створення Ради Рівних Можливостей (Гендерної ради), одним із завдань якої мають стати питання рівноправ'я жінок і чоловіків на всіх рівнях державного і суспільного життя нашої країни. Таким чином, державна політика України спрямована на повноцінну інтеграцію жінок в усі процеси перетворення супільства. Нещодавно проведений моніторинг вітчизняних ЗМІ свідчить, що гендерний дисбаланс залишається істотним. Зокрема, триває процес нав'язування і пропаганди традиційних ролей чоловіка і жінки у суспільстві: кар'єра — це для чоловіків, а для жінок — домашнє господарство. Такими є усталені канони, відповідно до яких жінок і чоловіків змальовують у ЗМІ. Неабияке значення має те, що жінки обіймають незначний відсоток управлінських і керівних посад, вони не впливають істотно на процес прийняття рішень у мас-медійних організаціях. Керівництво ЗМІ часто обмежує жінок-журналісток у виборі тем для своїх виступів, тому вони змушені писати здебільшого про проблеми культури, здоров'я, сім'ї чи працювати з читацькою поштою.Останнім часом Україна перетворилася в одного з найбільших екпортерів жінок для тяжкої підневільної праці за кордон. Часто вони стають жертвами сексуальної експлуатації, знущання, зневажання їхніх людських прав. Засоби масової інформації — головне джерело, завдяки якому цю проблему варто зробити більш видимою і зрозумілою для суспільства, адже люди, отримуючи інформацію, сприймають її завдяки інтерпретації працівників мас-медіа, уявляють її так, як зображають журналісти. Водночас журналісти як складова частина суспільства часто ставляться до означеного кола питань скептично й упереджено, формуючи, таким чином, скептичне й упереджене ставлення громадськості до проблеми насильства над жінками, що несумісно з поняттям демократичного суспільства. Деякі позитивні зміни помітні в тлумаченні суспільних проблем, зокрема гендерного паритету, суто жіночими виданнями. На сьогодні в країні існує понад сорок подібних часописів. Але варто зазначити, що більшість із них присвячена лише побутовому відображенню життя, де значна увага звертається на інтимну сферу, світську поведінку, різні плітки тощо. На жаль, мало висвітлюються духовні, моральні, психологічні проблеми, а також сутнісні явища, що стосуються відродження жіночої самосвідомості. Із сучасних друкованих видань в Україні були проаналізовані газети: "Хрещатик", "Столиця", "Дзеркало тижня" та "День" (номери за тиждень). Незважаючи на розбіжності в аспекті висвітлення гендерних питань, картина у різних газетах виявилася досить схожою. Кількісний аналіз свідчить, що найчастіше на сторінках періодики з'являються представники чоловічої статі. У середньому кількість згадувань чоловіків в одній газеті перевищує кількість згадувань жінок у 3-4 рази (але відчутний прогрес, бо цей показник у 1997 році, за аналізом громадської організації "Жінки в засобах масової інформації", дорівнював 6). Загальний образ суспільства створюється за допомогою фотографій; цей інструмент журналістики важливий у процесі реального та достовірного відображення дійсності. Моніторинг виявив, що чоловіки на фотознімках з'являються у 2,5-3,5 разів частіше, ніж жінки (у 1997 році ця цифра дорівнювала 8). Щоб оцінити, кого частіше обирають як фахівців для коментарів тих чи інших актуальних (наукових, політичних, етично-психологічних та ін.) проблем, проаналізовано, кого частіше цитують, на кого посилаються, у кого частіше беруть інтерв'ю. Дослідження свідчать, що до чоловіків звертаються у таких випадках у 4-5 разів частіше, ніж до жінок. У якій пропорції представлені у тому чи іншому виданні самі журналісти — чоловіки й жінки? У середньому щономера трапляється у два рази більше підписів чоловіків, аніж жінок (ця цифра лишається практично стабільною для аналізу 1997 і 2000 років). Найбільша кількість підписів журналісток у газеті "Хрещатик" — в 1,7 разів більше. Коли ж придивитися до "позитивних" та "негативних" образів в українській періодиці сьогодні, розмежувавши їх за "чоловічою" і "жіночою" сутністю, то виявимо такі реальні пропорції: у першому випадку бачимо співвідношення 1 : 3, а в другому 4 : 1 (певно, це єдина сфера, де "позитивність" жіноча переважає чоловічу "негативність"). Цікаво також зазначити, що жінки — користувачі Інтернетом в Україні складають 17 %, а чоловіки — 83 %. Гендерний дисбаланс в українських засобах масової інформації досить відчутний. Наївно очікувати, що загальнополітична преса відмовиться від консервативно-патріархальних поглядів на розподіл ролей між чоловіком і жінкою. Не менш важливо, щоб відбулися зміни у ставленні жінок до самих себе. Активніша участь жінок як у технічній, так і в керівній сферах комунікацій і засобів масової інформації дасть можливість у майбутньому розширити уявлення про відчуття, життя й потреби самих жінок як рівних партнерів чоловіків-професіоналів у різних сферах діяльності. 3. Проект моделі гендерної системи управління Вперше в історії незалежної України в Постанові Кабінету Міністрів України від 15 березня 2003 року № 344 "Про програму діяльності Кабінету Міністрів України", схваленій Верховною Радою України, у розділі 2.2. "Створення умов для всебічного гармонійного розвитку людини" проголошено мету досягнення гендерної рівності. Така увага Уряду до проблем, пов’язаних з практикою реалізації гендерної політики в Україні, зумовлює потребу глибоких і системних наукових досліджень щодо розробки ефективного механізму реалізації цієї політики, зокрема в частині розподілу повноважень органів державної влади. Основні напрями гендерної політики стосуються: • зосередження уваги на природній ролі, яку відіграють жінки, так само як і чоловіки, у стабільному розвитку та остаточне визнання цього факту; • забезпечення умов, за яких до голосу жінки і чоловіка будуть прислухатися рівною мірою як до учасників прийняття рішень на всіх рівнях щодо ключових моментів, які впливають на їхнє життя: формування Уряду, діяльність державних інституцій, органів місцевої влади, добробут родини, окремої особи;• забезпечення умов, за яких у всіх сферах суспільного життя політика базуватиметься на даних, деталізованих за статтю, на усвідомленні того, що результати політики істотно впливатимуть на розвиток чоловіка і жінки як особистостей; • забезпечення рівного доступу до державної служби, участі в розподілі ресурсів між чоловіками та жінками, а також серед соціальних груп відповідно до віку/раси/етнічної належності та інших відмінностей на основі справедливості; • надання жінкам права особисто визначати свої потреби, виражати сподівання, набувати професійних навичок, досвіду, соціальної впевненості нарівні з чоловіками; • вживання в офіційних документах держави, політичних заявах мови, яка була б гендерно толерантною і не мала дискримінаційних виразів. Створення концепції гендерної політики України має враховувати дві взаємопов’язані мети: 1) державна політика має гарантувати для кожного громадянина забезпечення прав людини. Рівність у правах дорівнює відповідальності і рівності в доступі до ресурсів і можливостей їхнього використання як найвищого рівня добробуту індивіда незалежно від статі. 2) державна політика має стимулювати соціально-економічний розвиток нації найбільш ефективним способом. Однією з основних складових концепції державної гендерної політики в Україні має стати чітко визначений механізм її реалізації. Аналіз практики реалізації державної гендерної політики, що з листопада 2001 року покладено на Державний комітет України у справах сім’ї та молоді (нині міністерство), показує, що зусиль одного органу державної влади недостатньо. Необхідно створити ефективний механізм координації здійснення гендерної політики центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, громадськими організаціями. Для ефективної реалізації гендерного підходу вважаємо за доцільне створити в Україні гендерну систему управління (далі – ГСУ). Структура ГСУ має на меті забезпечити інституційну основу для реалізації гендерної політики (див. рис. 1). Рис. 1 Проект моделі гендерної системи управління Головною складовою ГСУ має стати Рада рівних можливостей (Гендерна Рада, Рада з гендерної рівності або ін.) при Кабінеті Міністрів України, до складу якої повинні увійти уповноважені з гендерних питань всіх центральних та місцевих (обласних державних адміністрацій) органів виконавчої влади. Вона повинна мати у своєму складі представників громадянського суспільства, незалежних експертів та представників науково-дослідних установ та організацій. Головна мета діяльності Ради – підготовка та прийняття рішень з проблем гендерної рівності на найвищому рівні. До функції Ради доцільно віднести: • впровадження основних напрямів державної гендерної політики в центральних та місцевих органах виконавчої влади; • розробку рекомендацій для органів державної влади щодо впровадження гендерних підходів у їхню діяльність; • визначення низки заходів щодо впровадження ідей гендерної рівності в усі сфери життєдіяльності суспільства, показників ефективності таких заходів, а також термінів їх виконання; • координація дій органів влади та громадськості. Рада повинна мати право: 1) створювати робочі групи з державних службовців, представників неурядових організацій, науково-дослідних установ та незалежних експертів для розробки державних проектів та програм, спрямованих на забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків в Україні, або для гендерної експертизи цих програм і проектів, актів чинного законодавства, урядових рішень, та рішень органів місцевої влади. 2) розглядати й приймати рішення щодо подальшого просування проекту державної програми чи нормативного акта, якщо вони суперечать засадам гендерної політики. Рада має співпрацювати з цільовим підкомітетом Верховної Ради України та інституціями громадянського суспільства. Надзвичайно важлива місія засобів масової інформації, тому для їх працівників доцільно передбачити гендерне навчання, яке забезпечить їм розуміння проблеми у всій її повноті і складності, щоб вони змогли донести до публіки всебічну, повну і якісну інформацію. Метою діяльності неурядових організацій, оскільки такі організації частіше працюють саме на місцевому та регіональному рівнях,є спонукання місцевих органів державної влади до впровадження гендерних підходів у їх діяльність та громадський контроль за результатами такого впровадження. Головним завданням незалежних експертів та науково-дослідних установ є здійснення моніторингу, проведення наукових досліджень з гендерної проблематики, розробка пропозицій щодо державного сприяння гендерній рівності, а також контроль та оцінка впливів напрямів державної політики на основі гендерного підходу. Важливою ланкою ГСУ є Міністерство України у справах сім’ї, дітей та молоді. Серед його функцій доцільно передбачити: • розроблення стратегії державної гендерної політики; • здійснення моніторингу результатів гендерної політики;• контроль та оцінювання ефективності програм сприяння гендерній рівності; • координацію залучення фінансових та інших ресурсів на виконання проектів та державних програм сприяння гендерній рівності, контроль за їх витратами; • здійснення оцінки політичного впливу ідей гендерної рівності; • підтримку наукових досліджень; • здійснення координації роботи щодо врахування гендерних факторів у проектах нормативних актів та програм; • співпрацю з широкою громадськістю та міжнародними агенціями у просуванні ідей гендерної рівності; • забезпечення діяльності Ради при Кабінеті Міністрів України. Особлива роль в ГСУ належить Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, який може забезпечити вирішення суперечок, пов’язаних з фактами дискримінації та іншими порушеннями за ознакою статі. Для цього Уповноваженому необхідно створити можливості для: 1) здійснення моніторингу відповідності українського законодавства міжнародним нормам щодо заборони дискримінації за ознакою статі; 2) надання консультацій та розробки рекомендацій для широкої громадськості щодо попереджень фактів статевої дискримінації; 3) розгляду скарг про порушення прав людини за статевою ознакою; 4) представлення особи в суді. Наступною ланкою ГСУ, яка названа "Гендерні інформаційні фокусні точки", є Державний комітет статистики, Національна академія державного управління при Президентові України, Міністерство освіти і науки та Головне управління державної служби України. Ці інституції в межах ГСУ покликані забезпечити інформацією з проблем гендерної рівності всі органи державної влади, неурядові організації та громадськість. У межах повноважень: - Державний комітет статистики – забезпечувати статистичні дані диференційовані за статтю; - Головдержслужба –включати гендерні фактори до основних принципів і завдань підготовки державних службовців та до їх функціональних обов’язків; - Національна академія державного управління при Президентові України –розвивати освітні гендерні програми, сприяти вивченню методики включення гендерних підходів у практику роботи органів влади та місцевого самоврядування, підготовці радників з гендерних питань; - Міністерство освіти і науки –сприяти поширенню в суспільстві гендерної освіти через розробку і впровадження гендерного компоненту в навчальні програми дошкільних установ, середніх шкіл та вищих навчальних закладів. Наступну структурну ланку становлять міністерства та інші органи центральної виконавчої влади, які в межах своєї компетенції мають забезпечувати впровадження гендерних підходів у практику реалізації державної політики у відповідній галузі чи сфері управління. Державна політика щодо забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків має бути здійснена на рівні місцевих органів виконавчої влади – обласних державних адміністрацій (ОДА). Наступною ланкою ГСУ в структурі кожного міністерства, інших центральних та місцевих органів влади є спеціальні координаційні гендерні підрозділи, відділи (або сектори, центри, агентства тощо). Отже, гендерна система управління – це взаємопов’язана система органів державної влади та неурядових організацій, механізмів, процесів, яка виявляє себе в існуючих організаційних рамках для того, щоб розробляти, здійснювати, контролювати та розвивати процеси впровадження основних напрямів гендерної політики у всі сфери державного управління для досягнення вищого рівня гендерної справедливості. Висновки Завдання дослідження: 1. Теоретичний аналіз гендерних проблем в управлінні показує, що існують суттєві відмінності між системами чоловічих та жіночих ролей. Але ці відмінності в стилі управління є не біологічними (пов′язаними зі статтю), а гендерними (пов′язаними зі статеворольовою соціалізацією) 2. Причини гендерної нерівності у засобах масової інформації – андроцентрична культура та домінування в ній андроцентричних дискурсивних практик. Механізми формування і збереження гендерної нерівності у ЗМІ є символічно-мовними, мають риси стереотипності, міфологічності, риторичності. Основним прийомом замовчування гендерних проблем у ЗМІ є зведення усього суспільства лише до чоловічої статі або, навпаки, розширення ознак або інтересів чоловічої статі на все суспільство. 3. У ЗМІ існує тенденція відображення управлінського аспекту гендерних проблем у викривленому вигляді. ЗМІ послідовно відображають жінку у образі пасивної, емоційної, слабкої, залежної людини, в той час, як чоловік зображується як людина активна, інтеллектуально-розвинута, сильна, незалежна. Така специфіка спотворює образ жінки-управлінця та продовжує формувати негативний імідж жінок-політиків. Ми розглянули відображення гендерних категорій на прикладі категорії партнерства.4. ЗМІ є одним з найважливіших інструментів гендерної політики. Продумана професійна гуманістична гендерна політика здатна забезпечити врегулювання багатьох гендерних питань з використанням ЗМІ, але в той же час існує серйозна небезпека ескалації гендерної напруги через неадекватну гендерну політику (в тому числі у ЗМІ). Для ефективного врегулювання гендерних проблем необхідно налагодити систему управління, яка зможе адекватно розв′язувати гендерні проблеми по мірі їх суспільної модифікації. Для цього необхідні соціологічні та контент-дослідження, оскільки вони є важливим показником стану гендерної проблематики у суспільстві. Важливим завданням є виявлення представлених у друкованих ЗМІ стереотипних образів чоловіка та жінки як управлінців, дослідження за допомогою методу соціальної типізації процесів їх трансформації та оновлення 5. Розробка проекту моделі гендерної системи управління означає створення моделі реалізації гендерної політики в Україні як гендерної системи управління. Програма гендерної системи управління підтримує зусилля уряду для гендерного спрямування державної політики та програм; сприяє проведенню моніторингу законодавства; з огляду на міжнародний досвід надає консультації у формуванні гендерного законодавства, допомагає уряду у звітуванні по міжнародних конвенціях, зборі гендерної статистики та проведенні гендерної експертизи, забезпеченні керівників всіх рівнів методичною літературою з гендерних питань та відповідним навчанням. Використана література 1. Гендерні аспекти державної служби: Монографія /М. Пірен, Н. Грицяк, Т. Василевська, О. Іваницька / За заг. ред. Б. Кравченка. – К.: Основи, 2002. – 335 с. 2. Грицяк Н. Проблеми трансформації державного механізму забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків в Україні // Управління сучасним містом. – 2003. – № 1/1-3 (9). – С. 26–33. 3. Кулачек О. І. Розвиток гендерної політики в Україні: реалії та перспективи // Вісн. УАДУ. – 2001. – № 4. – С. 297–303. 4. Мельник Т. Гендерна політика в Україні. – К.: Логос, 1999. – 91 с. 5. Олійник А. С. Конституційне законодавство України: гендерна експертиза. – К.: Логос, 2001. – 77 с. 6. Левченко К.Б. Гендерна політика в Україні: визначення, формування, управління: монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 344 с. 7. Альчук Анна. Между образом и знаком // Преображение. Русский феминистский журнал. М., 1996.- №4. - С.166-168. 8. Барсукова С.Ю. Образ женщины-предпринимателя в средствах массовой информации // ЭКО. - 1998. - № 2. 9. Грабовська І. Жінка в українській політиці та її портрет у ЗМІ // Філософсько-антропологічні студії' 2001. Спецвипуск. - К.: Стилос, 2001. - С.210-219. 10. Грошев А.В. Технологии гендера рекламных дискурсивных практик // Женщина в российском обществе. Российский научный журнал. - 2000. - № 1. - С.31-45. (папка СумГЦ). 11. Грошев И.В. Гендерная невербальная коммуникация в рекламе // СОЦИС. - 1999. - № 4.- 71-77. 12. Грошев И.В. Образ пола в рекламе // Пасхи: Научн. психол. журн. - 1998. - №2. - С.122-135. 13. Женская повестка дня в СМИ: материалы международного круглого стола на факультете журналистики МГУ. М. : " Эслан", 2000. - 88с. 14. Женщина и визуальные знаки. Сборник статей под ред. А. Альчук. - М.: Идея - Пресс, 2000. - 272 с. - Раздел "Символическая работа рекламного бизнеса". - С.43-84. 15. Жінки та мас-медіа (Росія) // Жінка у світі політики. Женщина в мире политики. Women in politics. Бюлетень № 26. Травень 2000.- С.26-29. 16. Залізнякова О. Жіноча преса // Енциклопедія українознавства. Т.2. К., 1994. -С. 691-693. 17. Зуйкова Е.М., Ерусланова Р.И. Феминология: Учебное пособие. - М.: Издательско-книготорговый центр "Маркетинг", 2001. - Гл. XIII. Женщина и средства массовой информации. - С.176-184. 18. Ибраева Г. Гендерное неравенство в СМИ // "ВЫ и МЫ".Диалог российских и американских женщин.The Women`s Dialogue. Альманах, 2000. № 11(27). С.30-32. 19. Клецина А. Мужчины на страницах женских изданий // Дайджест теоретических материалов информационного листка "Посиделки" 1996-1998 гг. - Санкт-Петербург, 1998. - С.57-58. 20. Кравченко Е.И. Мужчина и женщина: взгляд сквозь рекламу //СОЦИС.- 1993. 21. Малес Л. Гендерна сегрегація в процесі соціалізації // Філософсько-антропологічні студії' 2001. Спецвипуск. - К.: Стилос, 2001. - С.109-116. 22. Марушевська О., Шаповал К. Образ жінки в українській пресі // Філософсько-антропологічні студії' 2001. Спецвипуск. - К.: Стилос, 2001. - С.220-225. 23. Масс-медиа (гендерный аспект) // "ВЫ и МЫ".Диалог российских и американских женщин.The Women`s Dialogue. Международный женский альманах, 1997. № 1(13). С.31-39. 24. Передерій В.А., Сидоренко Н.М., Старченко Т.В.Жіноча доля на тлі доби: ( Літопис жіночого руху у світлі українських видань). - К.: Дослідницький центр історії української преси, 1998. - 120 с. 25. Помазан О.Гендерні проблеми і мас-медіа // Гендерний аналіз українського суспільства.- К.:ПРОООН,1999. - С.91-102.26. Проблеми розвитку демократії та забезпечення рівних прав для жінок і чоловіків в Україні трансформаційного періоду: Наукова доповідь. - К., 1998. - П.4.5. Гендерні стереотипи у громадській свідомості та діяльності засобів масової інформації. - С.70-79. 27. Роль ЗМІ у формуванні гендерних стереотипів // Жінка у світі політики. Женщина в мире политики. Women in politics. Бюлетень № 25. Березень 2000.- С.27-30. 28. Таран Людмила. Гендерні проблеми і засоби масової інформації // Гендер і культура: зб. ст. / Упоряд. В.Агеєва, С.Оксамитна - К.: Факт, 2001. - С.151-160. 29. Шліпченко С. GENDER: DIGITALLY YOURS, або До питання про гендерний вимір кібер-простору // Філософсько-антропологічні студії' 2001. Спецвипуск. - К.: Стилос, 2001. - С.89-95.
1 2 3 4 5 Категория: Менеджмент \| Добавил: Aspirant (13.06.2014)
Просмотров: 1143 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: