Реферат на тему: Функція контролю - Менеджмент - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Функція контролю. ФУНКЦІЯ КОНТРОЛЮ Зміст, визначення та необхідність контролю. Мета, завдання, суб’єкти та типи контролю. Види контролю. Процес контролю. Етапи контролю. Системи контролю та механізм їх дії. Контроль і контролінг. Контроль і аудит. 1. ЗМІСТ, ВИЗНАЧЕННЯ ТА НЕОБХІДНІСТЬ КОНТРОЛЮ Розглянемо зміст терміну "контроль в управлінні" відносно сфери управління виробництвом. Під контролем розуміють перевірку діяльності когось або чогось, за його допомогою виявляють негативні тенденції під час виконання запланованих завдань, запобігають зривів у виробництві. Термін "контроль", як і термін "влада", викликає, перш за все, негативні емоції у виконавців. Для них контроль пов'язаний з певними обмеженнями, відсутністю самостійності та виявів ініціативи у прийнятті рішень, примусовим виконанням визначених дій, застосуванням штрафних санкцій за порушення встановлених правил і процедур. Контроль — це процес забезпечення досягнення цілей організації за допомогою оцінки та аналізу результатів діяльності, оперативного втручання у виробничий процес і прийняття коригуючих дій. Контроль також визначають як механізм перевірки дотримання та вико-нання встановлених завдань, планів та рішень'. Зазначимо, що контроль завжди має функціональне призначення і виникає на певній стадії управ-лінського процесу. Контроль є підсумковим етапом управлінської діяльності, що дозволяє порівнювати досягнуті результати із запланованими. Дуже поширеним є погляд на контроль лише як на засіб, фіксований, універсальний шаблон, за допомогою якого досягається порівняння резуль-татів із завданнями, вимогами і застосування, у випадку необхідності, коригуючих дій'. Такий вузький підхід до визначення призводить до того, що процедура контролю на практиці зводиться до простої перевірки правильності арифметичних розрахунків (обґрунтованості підсумків у касових звітах, платіжних відомостях тощо). Інколи контроль розглядається як забезпечення виконання прийнятих рішень: "Контроль — це спостереження за процесом функціонування об'єкта й перевірка його відповідності щодо ухвалених управлінських рішень, законів, планів, норм, стандартів, правил, наказів та ін.; виявлення результатів впливу суб'єкта на об'єкт, допущених відхилень від вимог управлінських рішень, від встановлених принципів функціонування організації та регулювання. Виявляючи відхилення та їх причини, працівники контролю визначають можливості цілеспрямованого коригування поведінки об'єкта управління, способи впливу на об'єкт з метою усунення відхилень, ліквідації перешкод на шляху оптимального функціонування системи"2. До основних економічних категорій, що стосуються контролю, належать: контрольна діяльність, норми контролю, об'єкт та суб'єкт контролю, відхилення від норм тощо. Контроль — це одна з функцій управління виробництвом, що має аналітич-ний характер. Під час її виконання здійснюється спостереження за ходом виробничих процесів і дотриманням виробничої програми, порівнюються величини та значення параметрів, що контролюються із заданою програмою, фіксуються результати порівняння у зручній для використання формі . Тлумачення терміна "контроль" залежить від об'єкта контролю. Наприклад, його зміст змінюється, якщо мова йде про контроль за діяльністю підприємства в цілому, і про контроль якості продукції зокрема. Поняття "контроль в управлінні" необхідно розглядати у трьох основних аспектах: ^ як систематичну та конструктивну діяльність керівників та органів управління, одну з управлінських функцій, тобто контроль як діяльність; ^ як. підсумкову стадію процесу управління, серцевиною якої є механізм зворотного зв'язку; ^ як складову процесу розробки, прийняття та реалізації управлінських рішень, яка безперервно бере участь у цьому процесі від його початку до завершення. Керівництво розпочинає здійснювати функцію контролю з визначення цілей і завдань або з моменту створення організації. Відсутність контролю породжує хаос, а координація й узагальнення діяльності структурних підрозділів стає неможливою. Вже самі собою цілі, плани та структура організації визначають напрями її діяльності, розподіляють зусилля та впливають на виконання робіт. 2. МЕТА, ЗАВДАННЯ, ОБ'ЄКТ, ПРЕДМЕТ, СУБ'ЄКТИ ТА ТИПИ КОНТРОЛЮ Будь-який контроль має багато ознак і характеристик: завдання, об'єкт і суб'єкт, типи та загальні види. Основна мета контролю полягає у забезпеченні виконання управлінських рішень, успішному здійсненні завдань, попередженні можливих помилок. У будь-якій діяльності мета контролю полягає у перевірці того, чи все відбувається згідно з ухваленим планом, діючими інструкціями та встановленими принципами. Завдання контролю є загальними та конкретними. Конкретні завдання поширюються тільки на якусь певну сторону діяльності об'єкта (фінанси, дотримання трудового законодавства, достовірність звітних даних), а загальні — всебічна діяльність об'єктів, що контролюються. Основними завданнями контролю є: ^ визначення фактичного стану об'єкта чи його частини в даний момент часу; ^ прогнозування стану і поведінки об'єкта чи його частини на визначений майбутній період часу; ^ зміна стану та поведінки об'єкта чи його частини таким чином, щоби при зміні зовнішніх умов в допустимих межах були забезпечені необхідні й оптимальні значення характеристик об'єкта чи його частини; ^ завчасне визначення місця та причин відхилень значень характеристик об'єкта від заданих (тих, що передбачались); ^ збір, передача, обробка інформації про стан об'єкта; ^ забезпечення стійкого стану об'єкта при досягненні критичних значень характеристик об'єкта. Об'єкт контролю — це те, що (хто) контролюється. В менеджменті об'єктами контролю є світове господарство, господарство окремих країн і регіонів, окремі галузі, сектори й промисловості, об'єднання фірм та окремі підприємства. Всередині підприємства об'єктами контролю є всі, без винятку, виробничі процеси. Контролюються технологічні процеси, якість продукції, що виготовляється, витрати сировини та матеріалів, інструменти, використання основних виробничих фондів, дані про продуктивність праці та заробітну плату, випуск і збут продукції, роботу обладнання, постачання сировини і матеріалів. До числа об'єктів контролю належать такі технологічні системи, як наприклад, машина, агрегат, поточна лінія; технологічний ланцюжок: потік — лінія — цех — завод — об'єднання. Предметом управління є отримання запланованого результату об'єктом управління. Предмет контролю — це стан і поведінка об'єкта управління. Предметом контролю таких об'єктів, як холдинг, підприємство, організація, структурний підрозділ або їх окремі частини та елементи, є їх діяльність відповідно до діючих законів, норм, правил, рішень, тобто певний стан об'єкта контролю на конкретну дату. Стан об'єкта контролю описується якісними, кількісними, структурними характеристиками, а також часовими і просторовими. Характеристики відносно часу зумовлюють наявність попереднього, поточного та заключного (підсумкового) контролю. Попередній контроль здійснюється з метою передбачення стану об'єкта або його окремих вузлів у майбутньому. Поточний — визначає стан об'єкта в процесі виконання операції, заключний — після її завершення. Характеристики, пов'язані з простором, засновані на наявності летучого та стаціонарного контролю. Летучий контроль передбачає необхідність виїзду суб'єкта контролю на територіальне віддалений об'єкт. При стаціонарному — суб'єкт та об'єкт територіальне розміщені разом. Залежно від якісних характеристик розрізняють одиничний, множин-ний, одно- та багатофункціональний контроль. Контроль, пов'язаний з однією контрольованою величиною, називають одиничним, з багатьма — множинним або багатомірним. Залежно від обсягу операцій, контроль поділяється на одно- та багато-функціональний. Суб'єктом контролю може бути група людей або організація, яка наділена відповідними повноваженнями. За характером стосунків суб'єкта та об'єкта контролю, тобто між тими, хто контролює і кого контролюють, розрізняють контроль внутрішній і зовнішній. При внутрішньому — суб'єкт та об'єкт контролю функціонують у межах однієї системи, а при зовнішньому — суб'єкт відокремлений, діє автономно, незалежно від об'єкта. Залежно від завдання доцільно розрізняти лінійний, функціональний та операційний типи контролю. При застосуванні лінійного типу контролюється об'єкт в цілому (наприклад, контроль з боку директора підприємства); при функціональному — лише його частина (контроль з боку головного бухгалтера, технолога тощо). Контроль лише однієї окремої характеристики стану та поведінки об'єкта (наприклад, співвідношення рівня продуктивності праці й заробітної плати) є різновидом операційного типу контролю. 3. ВИДИ КОНТРОЛЮ Серед загальних видів контролю, відносно стадії виконання господарської операції, можна виділити попередній, направляючий, фільтрую-чий та заключний контроль. Т0-Т1 — попередній контроль (до початку господарської операції); Т1-Т4 — спрямовуючий контроль (під час виконання операції, безперервний); Т2-Т3 — фільтруючий контроль (за певними етапами виконання операції, на визначеному етапі); Т4-Т5 — заключний контроль (після завершення операції). Рисунок 9.1. Використання загальних видів контролю на різних стадіях господарських операцій. Спрямовуючий та фільтруючий — це дві складові поточного контролю. За допомогою попереднього контролю визначаються необхідність і можли-вість досягнення бажаної мети шляхом виконання запланованої операції, а також якісні, кількісні та структурні характеристики оптимального варіанту операцій, які плануються, через їх моделювання у часі та просторі. Під час попереднього контролю перевіряється правильність поставлених цілей, досто-вірність і точність прогнозів, можливість забезпечення запланованої операції ресурсами та доцільність здійснення самої операції. Систему процесів управління операцією можна зобразити так: бажана за-гальна мета стратегія досягнення планування досягнення мети організація досягнення. Завданням попереднього контролю є визначення правильності сформульованої мети, визначення передумов і стратегії. Прикладами попереднього контролю є: розрахунок потенційної потреби у новій продукції (роботах, послугах), можливості забезпечення виробництва інвести-ціями, сировиною або іншими ресурсами тощо. Спрямовуючий (направляючий) контроль застосовується від початку здійснення господарської операції і до моменту досягнення необхідного результату. Під час такого контролю відбувається вимірювання, порівняння та оцінка стану й поведінки контрольованого об'єкта, а також розробляються та застосовуються коригуючі дії, що дозволяють у визначений строк і якісно досягти намічених результатів. При здійсненні спрямовуючого контролю перевіряється правильність застосування таких видів управлінської діяльності, як організація та мотивація. Визначальна риса такого контролю — без-перервне стеження за станом і поведінкою контрольованого об'єкта. Фільтруючий контроль також застосовується при перевірці здійснення господарської операції. Якщо хід операції не відповідає очікуваним характерис-тикам чи встановленим нормам, то виконання операції зупиняють до того часу, поки вона не буде відповідати вимогам. За допомогою фільтруючого контролю відокремлюють доброякісну продукцію від бракованої. Якщо виріб не відповідає встановленим вимогам, то його бракують і повертають на виправлення. Якщо виріб відповідає усім технічним характеристикам, то він надходить на дільницю складання, де з окремих деталей роблять вузли. Фільтруючий контроль застосовується лише кілька разів протягом виконання господарської операції, а не безперервно, на відміну від спрямовуючого. Як практичну ілюстрацію розглянемо процедуру візування наказу в установі. Зміст та форма наказу коригується до того часу, поки він не буде задовольняти вимоги усіх працівників, що мають відношення до його розробки та виконання. Заключний (остаточний) контроль, чи контроль за результатами, прово-диться після закінчення операції. Прикладом такого контролю є ревізія вико-ристаних трудових ресурсів і фонду заробітної плати, фінансових результатів та рентабельності роботи підприємства за минулий місяць, квартал, рік. Всі чотири види контролю необхідні для того, щоб контролювати роботу підприємства в цілому чи якусь одну важливу операцію. Найбільші можли-вості для ефективного управління виробництвом маємо при використанні направляючого контролю, оскільки є можливість наперед скоригувати ті чи інші дії і тим самим успішніше реалізувати визначену мету. 4. ПРОЦЕС КОНТРОЛЮ На практичну реалізацію планів впливає безліч обставин: зміни у законо-давстві та технології, соціальні пріоритети, умови конкуренції та ін. Контроль виступає ефективним механізмом оцінки впливу кожної із цих змін, а також попереджує деструктивність бізнесу та кризові ситуації. Процес контролю — це діяльність об'єднаних у визначену структуру об'єктів контролю (органів контролю, керівників, контролерів, аудиторів, орга-нізацій державного регулювання), спрямована на гарантію досягнення постав-лених цілей управління. Найбільш ефективно та продуктивно це досягається через реалізацію визначених завдань контролю і застосування відповідних принципів, типів, методів і техніки контролю*. Суть процесу визначають такі характеристики: змістова, організаційна і технологічна. Змістова характеристика дає відповідь на питання: що робиться в межах процесу контролю? Організаційна — ким робиться й у якому порядку це відбувається? Технологічна — як робиться? Існує два підходи у виділенні стадій процесу контролю. Перший передбачає три етапи: 1) встановлення стандартів (норм функціонування), тобто конкретних цілей, що підлягають виміру та визначенню у часі. Для управління необхідні стан-дарти у формі показників результативності виробництва для всіх його основних галузей (продуктивність, собівартість, рентабельність, фондо-та матеріаломісткість), що визначаються при плануванні діяльності; Ї) оцінка виконання встановлених норм. При цьому досягнуті результати порівнюються з плановими показниками на основі обраного масштабу допустимих відхилень. Система контролю повинна реагувати лише на істотні критичні відхилення від заданих меж функціонування, в іншому випадку вона стає нестабільною та неекономічною, 3) коригування відхилень від встановлених норм і планів. Відповідно до другого підходу процедура контролю за кожною системною характеристикою передбачає чотири основні стадії: 1) встановлення стандарту або початкова стадія контролю (для кожної характеристики повинні бути встановлені базисні специфікації), 2) власне процедура вимірювання; 3) контрольні механізми; 4) оцінка ефективності контролю. У даному випадку запроваджується новий елемент — контроль контролю, тобто оцінка механізму контролю. На рис. 9.2 у принциповій схемі процесу контролю виділені чотири основні стадії: ^ встановлення норм функціонування; ^ збір даних про фактичний результат виконання; ^ порівняння та оцінка фактичного й очікуваного результатів виконання; ^ вироблення і здійснення коригуючих дій (впливу). Рисунок 9.2. Принципова схема контролю. Встановлення бажаного результату — це сфера попереднього управління. Хід виконання господарської операції — сфера оперативного управління. Вимір фактичного результату виконання, порівняння та оцінка фактичного і очікуваного виконання, вироблення та здійснення коригуючих дій (впливу) — сфера контролю. На рис. 9.2 подається лише один цикл контролю, але на практиці їх буде стільки, скільки необхідно для отримання бажаного результату до встановленого терміну. 5. ЕТАПИ КОНТРОЛЮ Процес контролю поділяється на кілька послідовних етапів: п ^ визначення бажаного результату (стандарту); ^ вимірювання фактичного результату виконання; ^ оцінка результатів виконання, ^ коригуючі дії. А) встановлення бажаного результату (стандарту) Контрольна діяльність, як і вся управлінська праця, розпочинається з вста-новлення мети. Коли мета відома, необхідно відобразити бажаний результат у вимірюваних величинах, якщо це можливо. Під час здійснення процесу контролю мета конкретизується, уточнюється, перетворюючись на норми функціонування — критерії, за якими оціню-ється дія системи управління або хід виконання виробничого процесу. Існує три форми норм функціонування: числова, шкальна і дескриптивна. При числовій формі контрольовані параметри вимірюються за повними числовими значеннями. Параметри (кількість продукції), періоди часу, як правило, подаються у числовій формі. Але крім кількісних параметрів, досить часто зустрічаються якісні — дизайн, зручність в експлуатації тощо, Вони рангуються за допомогою бальної оцінки порівнянням аналогічних па-раметрів різних виробів чи моделей між собою. Норми функціонування, які не можуть бути визначені першим і другим способом, формулюються дескриптивне, описово. Норми часто встановлю-ються графічно. До основних вимог, які ставляться до норм функціонування, належать: об-грунтованість, зручність, можливість порівняння та ін. Основні види норм і нормативів: ^ норми витрат живої праці; ^ норми витрат предметів праці (витрати сировини і матеріалів, пального, енергії); ^ нормативи використання засобів праці (виробничих потужностей, машин, обладнання та устаткування); ^ норми і нормативи функціонування організації, виробництва (тривалість виробничого циклу, обсяг незавершеного виробництва). Під нормами розуміють максимально допустиму величину абсолютних витрат сировини, матеріалів, пального, енергії для виготовлення одиниці продукції (або виконання роботи встановленої якості при умовах виробниц-тва планового періоду). Нормативами називаються показники, що характеризують відносні величини (ступінь) використання засобів і предметів праці, їх розхід на одиницю площі, ваги та ін. Окремо виділимо такий елемент норм функціонування, як норма керованості. Це та кількість працівників, яка перебуває у безпосередній підлег-лості одного функціонального керівника. Ґї ще називають сферою, масштабом чи діапазоном контролю, зоною управління. Параметри контролю — це рівні досягнення норм функціонування, відображені у величинах, що підлягають виміру. Параметри контролю виконують дві функції: вони є мотиваційною метою, яку виконавець прагне досягти, та використовуються у плануванні та контролі, як очікуваний результат. Б) вимірювання фактичного результату виконання Процедура виміру фактичного результату виконання — це засіб отриман-ня необхідної інформації для суб'єкта управління та контролю. Цю процедуру можна визначити як зіставлення фактичної величини з еталоном. До основних типів виміру в процесі виробництва належать фізичний та ди-намічний виміри. Фізичний вимір відображає форму, розмір, зовнішній вигляд об'єкта контролю. Основні одиниці фізичного виміру — штуки, метри, тонни, гривні тощо. Динамічний вимір характеризує рівень використання тих чи інших ресурсів за відповідною якістю чи властивістю, наприклад, інтенсивність, темп, питома вага, повторюваність. Прикладами одиниць динамічного виміру можуть бути показники фондовіддачі, енергоозброєності, рівня продуктивності. В) оцінка результатів виконання Стадія порівняння та оцінки фактичного та очікуваного результатів безпо-середньо стосується ходу виконання господарської операції. При цьому відбу-вається не тільки оцінка контрольної ситуації, а й вироблення альтернативних рішень для застосування коригуючих дій. Завдання даної фази процесу контролю: ^ визначення адресата тієї чи, іншої інформації (кому призначається); ^ отримання інформації, що відповідає таким характеристикам — швидкість її передачі чи надходження, точність, достатність, надлишковість, ре-гулярність, корисність та ін.; ^ адекватне відображення отриманої інформації у звітності (звітах, допові-дях, довідках). Г) коригуючі дії Контрольні звіти є індикаторами відхилень від плану. За результатами цих звітів досліджуються причини проблем, розробляються варіанти їх подолання і виправляється стан справ застосуванням коригуючих дій. Існує два типи коригуючих дій: 1) за рахунок внутрішніх зусиль і резервів, без зміни показників затвердженого плану, виконання виробничої програми досягається в повному обсязі; 2) змінюються плани, їх обсяги, номенклатура продукції. Корекція може бути негайною чи відстроченою. Якщо при порівнянні та оцінці результатів фактичний показник тільки по-рівнюється з нормою функціонування і знаходиться величина будь-якого від-хилення, тобто контроль здійснюється автоматично, то встановлення значу-щості відхилень для діяльності підприємства — найважливіше завдання для особи, що здійснює контроль. Обрати відповідну лінію поведінки при застосуванні коригуючих дій — значить визначити вид коригуючого впливу. Тут можливі такі варіанти: ^ ліквідація причин відхилення (наприклад, зміна профілю продукції, що випускається при її моральному старінні); ^ пошуки кращого способу пристосування до зовнішніх умов; ^ перегляд планів і стандартів; ^ відсутність впливу при нормальному функціонуванні. СИСТЕМИ КОНТРОЛЮ ТА МЕХАНІЗМ ЇХ ДІЇ Системи контролю — це сукупність суб'єкта, об'єкта та засобів контролю, взаємодіючих як єдине ціле в процесі встановлення бажаних результатів виконання, вимірювання стану об'єкта контролю, аналізу та оцінки даних вимірювання, пошуку шляхів і вироблення заходів коригуючого впливу. Та обставина, що до системи контролю зараховують об'єкт, свідчить про її унікальність, неповторність для кожного конкретного об'єкта контролю. Рисунок 9.3. Основні елементи системи контролю. У кожній системі контролю використовуються лінійні, функціональні і операційні типи контролю, а також загальні види контролю. До поняття "засоби контролю" доцільно включати не тільки технічні засоби, але й форми та методи контролю, які розробляються для кожної конкретної системи. Складні системи контролю, крім інформаційно-вимірювальних функцій, виконують ще й аналітико-коригуючі. Складні системи контролю мають багато характеристик, що відобража-ють їх властивості, а саме: ефективність контролю, його достовірність, точ-ність, продуктивність, тривалість часу роботи системи, швидкодія, витрати на здійснення контролю, час, необхідний на приведення системи до робо-чого стану, обсяг контролю, універсальність і гнучкість програм контролю, кількість і характер сигналів, на які повинна реагувати система, зміст і форми відображення результатів контролю, режим роботи системи, ступінь автоматизації, віддаленість від об'єктів контролю, конструктивне виконання, кількість персоналу, що обслуговує роботу системи, його кваліфікація та ін. При проектуванні системи контролю необхідно враховувати ергономічні, естетичні, технічні, технологічні характеристики, зовнішні умови тощо. Мета, завдання та характеристики системи контролю є основними та ви-хідними показниками, на основі яких розробляються вимоги до системи на стадії її проектування. Незалежно від ступеню складності система контролю завжди передбачає наявність хоча б чотирьох основних елементів, які реа-лізують її мету — підтримування бажаного стану об'єкта контролю та управ-ління. До таких елементів належать: детектор, селектор, диспетчер та інформатор (рис. 9.4). Рисунок 9.4. Механізм дії системи контролю Детектор фіксує значення характеристик об'єкта контролю і показує, що з ними відбувається. Селектор отримує зафіксовану інформацію та обробляє її — порівнює фактичний стан з заздалегідь визначеними нормами функціонування чи очі-куваннями і оцінкою того, що відбувається. Селектор відбирає лише ту інформацію, яка необхідна для цілей управління, і на цій основі оцінює зна-чущість того, що відбулося. Відібрана інформація надходить до суб'єкта контролю або диспетчера. Диспетчер, якщо це необхідно, надсилає управлінські сигнали у всі складові частини системи контролю. Передача інформації між детектором, селектором, диспетчером і об'єктом контролю здійснюється інформатором. Виділення чотирьох елементів системи контролю є зручним для побудови моделі системи контролю. Типи систем визначаються залеж-но від складності цих елементів, їх здатності вирішувати завдання для досягнення цілей системи контролю, від техніки та технології контролю, його видів, типів та методів, що реалізуються в системі та ін. 7. КОНТРОЛЬ І КОНТРОЛІНГ Хоча термін "контролінг" співзвучний до слова "контроль", проте їх функції та форми різні. Зміст контролінгу як науки пов'язаний з управ-лінням, регулюванням діяльності не лише підприємства, але й, в широкому розумінні, бізнесу взагалі. Контролінг — це система управління процесом досягнення кінцевої мети підприємства та результатів його діяльності, як система управління прибутком підприємства. Контролінг виник внаслідок того, що з плином часу різко збільшується обсяг інформації, яка надходить не лише з внутрішнього середовища (вироб-ництво), але й з зовнішнього, у вигляді даних про конкурентів, соціально-економічних досліджень, змін у податковій політиці держави, вивчення рин-кового середовища та ін. Для систематизації цієї інформації необхідно було створити систему, яка б дозволила класифікувати та розподілити цю інформацію по тих структурних підрозділах організації, де вона необхідна. Рисунок 9.5. Елементи контролінгу та їх взаємодія Термін "контролінг" вперше був використаний у США, він охоплював сукупність завдань у сфері обліку та теорії фінансів. Потім контролінг отримав ширше тлумачення, до нього увійшли також окремі питання фінансового контролю і оптимального використання фінансових ресурсів. Різниця між термінами "контроль" і "контролінг" полягає у тому, що контроль спрямований у минуле і зорієнтований на виявлення помилок, відхилень, на пошук винних; а контролінг — у майбутнє, прагне так керувати процесами поточного аналізу і регулювати планові і фактичні показники, щоб виключити помилки та відхилення. Метою контролінгу є розробка економічних показників ефективності використання об'єктів управління, відстеження цих показників та забезпе-чення інформацією усіх зацікавлених осіб щодо використання ресурсів у процесі постачання, виробництва і збуту продукції (рис. 9.6). Контролінг є синтетичною дисципліною, яка на основі менеджменту, мар-кетингу, бухгалтерського обліку, аналізу господарської діяльності, систем кон-тролю забезпечує спостереження, оцінку та коригування економічних процесів, що відбуваються на підприємстві. Рисунок 9.6. Цикл контролінгу Об'єктами контролінгу є: 1. Господарські процеси (постачання, виробництво, збут). 2. Ресурси підприємства (матеріальні ресурси, засоби виробництва, жива праця). 3. Економічна ефективність (собівартість, прибуток, фінансовий стан під-приємства) . Для кожного з об'єктів контролінгу розробляється набір тих даних, за допомогою яких визначається ефективність здійснення господарських процесів і використання ресурсів підприємства. Основними функціями контролінгу є нормування та визначення еластич-ності витрат, ціноутворення, вміння передбачити господарську і комерційну ситуацію, розробка заходів на підставі інформації про відхилення. Особливе значення має сервісна функція контролінгу — забезпечення апарату управління інформацією, необхідною для прийняття рішень, і координація завдань різних рівнів управління для досягнення загальної мети підприємства. Контролінг дозволяє досягти ясного у меті та правильного у дії управління, яке характеризується такими ознаками: ^ розуміння істинної природи, і обов'язків менеджменту; ^ старанність відбору і розвитку членів команди менеджерів; ^ тверда віра у те, що продукція і послуги підприємства є засобами, за до-помогою яких працівники можуть чесно служити суспільству з почуттям особистого задоволення. Для досягнення такого рівня управління, необхідно: ^ викласти письмово точне і вичерпне твердження відносно того, чому підприємство займається даним бізнесом; ^ встановити визнані всіма ефективні засоби оцінки значущості внеску за-гального менеджменту, окремих членів управлінської команди і потенцій-них менеджерів; ^ запровадити програму управління, в якій чітко сформульовані завдання, методика дій і відповідальність у такій формі, щоб забезпечити роботу команди. 8. КОНТРОЛЬ ТА АУДИТ Аудит — це системний процес отримання й оцінки об'єктивних даних про факти і процеси, що відбуваються на підприємстві, їх відпо-відність певному критерію та доведення наслідків перевірки до зацікавлених користувачів. Для ухвалення рішень про придбання і продаж цінних паперів, видачу позик, укладання договорів необхідна достовірна інформація, яка грунтується на фі-нансовій звітності. Крім того, операції організації, ділові стосунки з іншими фірмами досить різноманітні і складні, тому інформацію про них можуть дати лише спеціалісти — бухгалтери і аудитори. Як правило, користувачі фінансової інформації не мають доступу до обліко-вих записів компанії і відповідного досвіду, тому їм необхідно запрошувати для підтвердження реальності балансу аудиторів. Наслідки прийнятих користувачами інформації рішень про фінансовий стан компанії можуть бути настільки важливими, що достовірність і повнота да-них є абсолютно необхідними, тому свідчення аудитора щодо фінансової звіт-ності знімають ризик прийняття неправильних рішень і можливих збитків. Аудит визначається як процес зменшення до прийнятного рівня інформа-ційного ризику для користувачів фінансових звітів та іншої інформації стосов-но фінансового-господарської діяльності підприємства. Аудитор повинен під-твердити або заперечити достовірність фінансової звітності, яка публікується. Це дозволяє користувачам розраховувати на те, що інформаційний ризик незначний. Зниження ризику появи неточних даних у фінансових звітах є одним з основних завдань аудиту. Аудит розподіляється на три види: ^ аудит фінансових звітів; ^ аудит на відповідність вимогам; ^ аудит господарської діяльності. Аудит фінансових звітів означає перевірку звітів суб'єкта з метою пере-вірки правильності їх складання відповідно до визначених критеріїв та за-гальновизнаних правил ведення бухгалтерського обліку. Результати аудиту фінансових звітів розсилаються широкому загалові користувачів — власникам акцій, кредиторам, органам державного регулювання, банкам, інвесторам та іншим зацікавленим особам. Суть аудиту на відповідність вимогам полягає в тому, що при цьому здійснюється перевірка окремих видів робіт або господарської діяльності суб'єкта з метою визначення їх відповідності до встановлених законів, пра-вил, процедур. Аудит господарської діяльності полягає в систематичному аналізі гос-подарської діяльності з певною метою. Цей вид аудиту можна назвати аудитом ефективності роботи або адміністративним контролем. Аудитор всебічно ана-лізує окремі види діяльності підприємства — виробництва, маркетингу, обробки даних як в цілому по фірмі, так і в розрізі окремих філій, відділів, секторів. Завданням аудиту господарської діяльності є: ^ оцінка ефективності діяльності (зіставлення фактичних даних з програ-мами, стандартами, прогнозами); ^ виявлення можливостей поліпшення діяльності (можливість скорочення витрат на виробництво, підвищення продуктивності праці, підвищення економічної ефективності використання ресурсів та інше); ^ надання рекомендацій для поліпшення діяльності фірми. Проведення аудиту господарської діяльності може здійснюватися з ініціати-ви дирекції або на вимогу третьої сторони. Враховуючи важливість аудиторського висновку щодо достовірності фінан-сового звіту, довіри користувачів до висновку аудитора та прийняття рішень на його підставі, до аудитора ставляться високі вимоги як професійного ха-рактеру (компетенція, кваліфікація), так і етичні. Аудитор виступає гарантом достовірності даних, які офіційно оприлюднюються для широкого кола спо-живачів, тому аудитор повинен бути компетентним, знати методологію обліку, права, фінансів, аналізу. Обов'язкова умова — наявність правового статусу та дозволу на перевірку. Отже, аудит можна охарактеризувати як один із видів незалежного від державних структур контролю, який підтверджує реальність оприлюдненої фінансової звітності фірм, підвищує рівень довіри до неї та знижує ризик у процесі прийняття управлінських рішень. В Україні діє закон про аудиторську діяльність, створена Аудиторська палата, яка розглядає стандарти з аудиту, здійснює сертифікацію спеціалістів-аудиторів та видає ліцензії на право здійснення аудиторської діяльності окремими особами та фірмами.
1 2 3 4 5 Категория: Менеджмент \| Добавил: Aspirant (04.06.2014)
Просмотров: 1283 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: