Реферат на тему: Ефективність виробництва - Менеджмент - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Ефективність виробництва. Ефективність виробництва роцес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовую-чи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послу-ги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого — такі чи такі результати виробниц-тва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його викорис-тання. Ефективність виробництва — це комплексне відбиття кінце-вих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу. Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу. У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (про-дуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно дію-чим законом економії робочого часу, що є основоположною суб-станцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромад-ження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефек-тивності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону. Сутнісна характеристика ефективності виробництва (продуктив-ності системи) знаходить відображення в загальній методології її визначення, формалізована форма якої має вигляд: езультативність виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не варто тлумачити однозначно. Необхідно розрізняти: 1) кінцевий результат процесу виробництва; 2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприєм-ства або іншої інтеграційної структури як первинної автономної ланки економіки. Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробниц-тва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах; Другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, а також її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу вироб-ництва (виробничо-господарської діяльності підприємства) за пев-ний період часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності — прибуток (при-бутковість). Важливо нагадати, що необхідні для одержання певного резуль-тату виробництва (діяльності) ресурси розподіляються на однора-зові (інвестиційні) та поточні, які витрачаються щоденно. Відповідні види ефективності виробництва (діяльності) виок-ремлюються переважно на підставі одержуваних ефектів (резуль-татів) господарської діяльності підприємства (організації). У зв'язку з цим виникає необхідність навести сутнісно-змістову характерис-тику окремих видів ефективності.* Економічну ефективність відображають через різні вартіс-ні показники, що характеризують проміжні та кінцеві резуль-тати виробництва на підприємстві чи в іншій інтеграційній виробничій структурі. До таких показників належать: обсяг то-варної, чистої або реалізованої продукції; величина одержано-го прибутку, рентабельність виробництва (виробів); економія тих чи тих видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна економія від зниження собівартості продукції; продуктивність праці тощо.* Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості ро-бочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенні умов праці та побуту, стану довкіл-ля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (безробіття, посилен-ня інфляції, погіршання екологічних показників).* Локальна (комерційна) ефективність визначає конкретний ре-зультат виробничо-господарської чи іншої діяльності підприємства, унаслідок якої воно має певний зиск (дохід, прибуток).* Коли ж виробництво продукції на даному підприємстві потре-бує додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві зв'язане з меншими експлуатаційними витра-тами або іншими позитивними наслідками діяльності, то кажуть про народногосподарську ефективність, тобто сукупний ефект у сфе-рах виробництва та споживання відповідних виробів (послуг).* Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяль-ності підприємства (організації) за певний проміжок часу.* Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору ліпшого з них; рівень порівняльної ефективності відбиває економічні та соціальні пере-ваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень (напрям-ку діяльності) проти інших можливих варіантів. Абсолютна й порівняльна ефективність доповнюють одна одну. Визначення економічно найбільш вигідного варіанта господарю-вання завжди базується на зіставленні показників абсолютної ефек-тивності, а її аналітична оцінка здійснюється порівнянням запла-нованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.* Первинна ефективність — це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації), запровадження прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів.* Первинна (початкова) ефективність майже завжди примно-жується завдяки багатоспрямованому та багаторазовому викорис-танню названих заходів не лише на даному, а й на інших підприє-мствах, в інших сферах діяльності. Тоді можна казати про так зва-ну мультиплікаційну ефективність, яка виявляється здебільшого в кількох специфічних формах — дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах «стартового вибуху», супровідних мож-ливостей та акселерації.* Дифузійний ефект реалізується тоді, коли певне господарсь-ко-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційно-го економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, унаслідок чого відбувається його мультиплікація наприклад, перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу знайшов широке застосування в чорній металургії, ним досить три-валий час користувалися на підприємствах кольорової металургії).* Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у вироб-ничій сфері (наприклад одержання синтетичного волокна високої якості уможливило виробництво нових видів тканини, а відтак — нових видів одягу тощо).* Ефект «стартового вибуху» — це своєрідна «ланцюгова реакція» в перспективі. Він можливий за умови, коли певний «стартовий вибух» стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або в іншій галузі виробництва чи діяльності (переконливий приклад — застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки). * У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'яв-ляються супровідні можливості з певним ефектом. Такі можли-вості виявляються у вигляді різних проміжних і побічних резуль-татів (ефектів), використання виробничих і побутових відходів тощо.* У будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації (від лат. accelero — прискорюю), який означає прискорення темпів поширення і застосування якогось конкретного позитив-ного результату. Межі між окремими формами мультиплікаційної ефективності є досить умовними, рухливими та відносними. Діалектичний взає-мозв'язок цих форм полягає в тім, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект від практичної реалізації того чи того управлінського рішення.* Синергічна ефективність (від гр. synergos — діючий спільно) виражає такий комбінований вплив сукупності тих чи тих інно-вацій на фінансово-економічний стан суб'єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших. Процес вимірювання очікуваного чи досягнутого рівня ефективності діяльності підприємства (організації) методологічно пов'язаний передовсім з визначенням належного критерію і формуванням відповідної системи показників. Критерій—це головна відмітна ознака й визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва (діяльності), відпо-відно до якого здійснюється кількісна оцінка рівня цієї ефективності. Правильно сформульований критерій має якнайповніше характери-зувати суть ефективності як економічної категорії і бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності. Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (діяль-ності) полягає в тім, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) — трудових, матеріальних і фінансових—досягати максимально мож-ливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходя-чи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності ви-робництва (діяльності) стає зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. Кількісна визначеність і зміст крите-рію відображаються в конкретних показниках ефективності вироб-ничо-господарської та іншої діяльності суб'єктів господарювання. Формуючи систему показників ефективності діяльності суб'єктів господарювання, доцільно дотримуватися певних принципів, а саме:* забезпечення органічного взаємозв'язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності;* відображення ефективності використання всіх видів застосо-вуваних ресурсів;* можливості застосування показників ефективності до управ-ління різними ланками виробництва на підприємстві (діяльності в організації);* виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання, ефективності виробництва (діяльності). Для всебічної оцінки рівня й динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства (організації) поряд із наведе-ними основними варто використовувати також і специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо. Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво і збут виробів (рівень собівартості). Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси вклю-чаються у вигляді оплати праці, амортизаційних відра-хувань. До важливих узагальнюючих показників ефективності вироб-ництва (діяльності) належить також частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно й соціально є не екстенсивний (через збільшення застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок ліпшого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва. Народногосподарський ефект використання одиниці продукції як узагальнюючий показник ефективності того чи того виробниц-тва обчислюється як приріст чистого прибутку (доходу), тобто як приріст загального ефекту (збільшення прибутку внаслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експ-луатаційних витрат та інвестиційних ресурсів тощо) за відраху-ванням вартості придбаної (купленої) продукції виробничо-технічного призначення. 3. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства Фінансово-економічний стан підприємства (організації) характеризується ступенем його (її) прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями. равильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінан-сово-економічного стану підприємства (організації) за сучасних умов господарювання конче потрібна як для його (її) керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів. Фінансово-економічний стан підприємства (організації) цікавить і його (її) конкурентів, але вже в іншому аспекті — нега-тивному; вони заінтересовані в ослабленні позицій конкурентів на ринку. Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства (організації необхідна інформаційна база. Такою можуть бути звіт про фінансові результати діяльності і баланс – підсумковий сиснтетичний документ про склад засобів діяльності підприємства (організації) та джерела їхнього формування в грошовій формі на певну дату (кінець кварталу, року). В активі балансу підприємства за новою формою виділені такі три розділи: І. Необоротні активи: * Нематеріальні активи * Незаверше-не будівництво * Основні засоби * Довгострокові фінансові інвестиції); ІІ. Оборотні активи: * Виробничі запаси * Незвершене виробництво * Готова продукція * Дебіторська заборгованість * Поточні фінансові інвестиції, * Грошові кошти та їхні еквіваленти; ІІІ. Витрати майбутніх періодів. Пасив балансу підприємства за новою формою складається з п'яти виокремлених розділів: І. Власний капітал (* Статутний капітал * Пайовий капітал резервний капітал * Нерозподілений прибуток); ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів (* Забезпечення виплат персоналу * Інші забезпечення * Цільове фінансування); ІІІ. Довгострокові зобов'язання (* Довгострокові кредити банків Відстрочені податкові зобов'язання * Інші довгострокові зо-бов'язання); ІV. Поточні зобов'язання (* Короткострокові кредити банків * Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями * Векселі видані * Кредиторська заборгованість * Інші поточні зобов’язання); V. Доходи майбутніх періодів. Співвідношення між окремими групами активів і пасивів ба-лансу мають важливе економічне значення та використовуються для оцінки й діагностики фінансового стану підприємства. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства на фіксова-ну дату здійснюється напідставі аналізу офіційних документів—звітів про: фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал і системи розрахункових показників. Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками — прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показ-ником рентабельності. Рентабельність — це відносний показник ефективності робо-ти підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відно-шення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресур-си (витрати) використовують у розрахунках. Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рента-бельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу. Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання зав-дань управління ефективністю важливого значення набуває класи-фікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-еко-номічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьо-ма ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищен-ня); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяль-ності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). Саме таку класифікацію чинників. Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання про-дуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія - затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональ-не використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдоско-налення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарюван-ня (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є: 1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удоскона-лення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації); 2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг); 3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяль-ності суб'єктів господарювання. Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важли-вим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які. Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» є до-сить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній прак-тиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників за-позичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне забез-печення — «м'яким товаром». За аналогією «твердими» чинни-ками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» — ті, що їх не можна фізично відчу-ти, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів. Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використанння та контролю. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програ-ми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання. 1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробниц-тва продукції. За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо. 2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підви-щення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяль-ності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устатку-вання залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належ-ної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо. 3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефек-тивності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбере-ження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ре-сурсів і джерелами постачання. 4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб’єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з ко-рисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефектив-ності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продук***часчас і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяль-ності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організацій-них та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень. 5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники — керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в орга-нізації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі. 6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціо-нальне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (уста-нови), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію уп-равлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продук-тивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господа-рювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформу-ватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку. 7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів дос-коналіші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підви-щення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагро-мадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду. 8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяль-ності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури. 9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є: а) практична діяльність владних структур; б) різноманітні І види законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інструменти (заходи, стимули); г) економічні правила та нормативи (ре-гулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензу-вання окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціаль-на інфраструктури; е) макроекономічні структурні зміни; є) програми приватизації державних підприємств (організацій): ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери. 10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держа-ва має створити відповідні організаційні передумови, що забезпе-чуватимуть постійне функціонування на національному, регіональ-ному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних ме-ханізмів — організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), їхню діяльність треба зосередити на: 1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому; 2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжна-родних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління. 11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефек-тивності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інфор-маційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значен-ня для ефективного розвитку всіх структурних елементів економі-ки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструк-тури. 12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показ-ники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважли-вішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах: а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними прори-вами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій); б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу); в) масштаби виробництва та діяльності (пере-важно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій); г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях; д) склад персоналу за ознака-ми статі, освіченості, кваліфікації тощо. Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності вироб-ництва (діяльності). При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.
1 2 3 4 5 Категория: Менеджмент \| Добавил: Aspirant (09.06.2014)
Просмотров: 847 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: