Реферат на тему: Державне регулювання ринку праці - Менеджмент - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Державне регулювання ринку праці. Зміст Вступ……………………………………………………………………3 1. Структура функціонування державного регулювання ринку праці………..4 2. Баланс трудових ресурсів і прац……………………………………………..7 3. Державне регулювання зайнятості ………………………………………….9 4. Державна система соціального захисту населення…………………………12 Висновок………………………………………………………………14 Список використаної літератури…………………………………….15 Вступ Ринок праці як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних соціальних заходів розвитку суспільства. Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентноспроможністю. Державне регулювання зайнятості населення має грунтуватися на : - забезпеченні соціального партнерства суб’єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії , реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб; - сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва; - добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця; - дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення; - підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту; - забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць; - певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходу. 1. Структура функціонування державного регулювання ринку праці Процес функціонування ринку праці є одним з найбільш складних процесів, тому що він містить у собі дослідження не тільки правових, економічних, соціальних, але й морально-психологічних факторів. Ринок праці функціонує для регулювання розвитком ТР. У цілому можна виділити три рівня сегмента регулювання процесом розвитку ТР: держава, підприємство й суспільство. На малюнку представлена структура державного регулювання ринку праці. Система функціонування ринку праці включає органи державного регулювання; організацію інфраструктурного сектора, що здійснюють функції наукової й інформаційної підтримки, професійного утворення, охорони здоров'я, культури, спорту та ін., організацію сфери трудового посередництва, підприємств і організацій, що здійснюють виробництво продукції, робіт, послуг, які використовують трудовий потенціал працівників. Державні органи керування ТР включають сукупність органів державної законодавчої, судової, виконавчої влади, централізовано регулюючі основні соціально-економічні відносини в країні, а також методи керування й механізм їхнього використання. Їхніми завданнями є прийняття законів, контроль за їхнім виконанням, виробіток і реалізація державної політики в області соціально-трудових відносин, що охоплюють питання оплати й мотивації праці, регулювання зайнятості й міграції населення, трудового законодавства, рівня життя й умов праці, а також розгляду трудових суперечок. Центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво роботою з формування, використанню й розвитку ТР, забезпеченню єдиної державної політики в області праці, зайнятості й соціального захисту населення й одночасно координуючу роботу із цих напрямків на Україні, є Міністерство праці і соціальної політики України (МПіСПУ). Мал.1 Структура державного регулювання зайнятості Основними завданнями МПіСПУ є розробка пропозицій і реалізація основних напрямків і пріоритетів державної соціальної політики за рішенням комплексних проблем соціального розвитку, народонаселення, удосконаленню системи оплати праці й соціального партнерства, підвищенню рівня життя й доходів населення, розвитку соціального страхування, кадрового потенціалу, організації пенсійного забезпечення й соціального обслуговування, поліпшенню умов і охорони праці, удосконалення законодавства про працю, зайнятість і соціальний захист населення, забезпечення ефективної зайнятості населення й соціальних гарантій, соціального захисту родини, жінок, дітей, громадян літнього віку й ветеранів, інвалідів, громадян, звільнених з військової служби, і членів їхніх родин, здійсненню міжнародного співробітництва у встановленій сфері діяльності й наданню міжнародної гуманітарної допомоги становленню й розвитку державної служби зайнятості та ін. Для системи регулювання соціально-трудових відносин на Національній тристоронній соціально-економічній раді погоджують Генеральну угоду. На підставі Ген.угоди утворюють Тарифну угоду для регулювання системи трудових відносин на підприємствах при затвердженні колективних договорів. Генеральна угода встановлюється між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців і всеукраїнських профспілок і профоб'єднаннями. Також при затвердженні Тарифної угоди присутні організації роботодавців і підприємців та профспілок. Державний центр зайнятості забезпечує зайнятість населення й попередження масового і скорочення тривалого безробіття та створення умов, необхідних для розвитку трудових ресурсів. 2. Баланс трудових ресурсів і праці Для забезпечення раціонального використання потенціалу праці важливо використовувати зведений баланс трудових ресурсів. Він складається з двох частин: ресурсної (наявність трудових ресурсів) і витратної (розподіл трудових ресурсів). Обидві частини балансу мають кореспондуватися. У першій характеризується чисельність та склад трудових ресурсів, у другій – їх розподіл та використання. Під трудовими ресурсами слід розуміти частину населення, яка володіє сукупністю необхідних фізичних та інтелектуальних здібностей для роботи в певній застосування праці. Зміни чисельності трудових ресурсів визначаються: співвідношенням народжуваності і смертності населення, станом здоров’я населення, тривалістю освіти, співвідношенням осіб, що вступають у працездатний і переходять у пенсійний вік. Характерною тенденцією структурних змін в складі трудових ресурсів є збільшення питомої ваги зайнятих в невиробничій сфері. Цей процес свідчить про підвищення ефективності виробництва. Основними джерелами інформації для визначення трудових ресурсів та їх структури є дані перепису населення, спеціальні дослідження, обстеження, прогнози на різних рівнях управління. Розрахунок ресурсної частини балансу трудових ресурсів, тобто попереднього балансу, виконується у такій послідовності: обґрунтовується чисельність населення в працездатному віці; визначається чисельність працюючих пенсіонерів у плановому періоді за формулою; встановлюється чисельність зайнятих в особистих господарствах. Друга частина балансу – витратна, яка характеризує міжгалузевий розподіл трудових ресурсів. Тобто тут відображається використання потенціального запасу праці в конкретних галузях народного господарства. На етапі розробки кінцевого варіанту балансу перш за все визначається потреба економіки в робочій силі на плановий період. Для цього використовуються індекси зростання обсягу випуску продукції та продуктивності праці в матеріальному виробництві. Зведений баланс трудових ресурсів може складатися по області, економічному регіону, країні в цілому. На регіональному рівні при встановленні ресурсної та витратної частин балансу інколи виникає невідповідність між ними. У тому випадку, коли переважає ресурсна частина звітного балансу, необхідно в плановому балансі передбачити заходи щодо створення додаткових робочих місць з метою забезпечення повної зайнятості. При аналізі регіональних балансів трудових ресурсів з урахуванням тенденцій до їх природного приросту розробляються заходи щодо оптимального використання трудових ресурсів у районах, де є їх надлишок, і зниження трудомісткості виробництва та підвищення ефективності наявних трудових ресурсів у трудодефіцитних. Як найбільш складний елемент економіки, ринок праці можна визначити як систему соціально-економічних відносин між власниками робочої сили, які потребують роботи за наймом, і власниками засобів виробництва, які пред’являють попит на робочу силу з приводу її залучення в суспільне виробництво, для її функціонування й відтворення, а також розподілу й перерозподілу результатів її праці. Зворотною стороною ринку праці постає безробіття. В умовах ринку фактор праці одержує адекватну ринкову оцінку, яка формується при взаємодії попиту та пропозиції. Попит на ринку праці є похідною від попиту на товари та послуги; продуктивності праці, а також соціальної політики держави. 3. Державне регулювання зайнятості Вплив держави на рівень національного виробництва методами політики експансії – основний елемент механізму державного регулювання зайнятості населення. Іншим його елементом є державне регулювання наслідків функціонування економіки, пов’язаних з виникненням безробіття. Таке регулювання спирається на спеціальні державні програми, основною метою яких є не загальне зростання виробництва, а створення додаткових умов для працевлаштування безробітних. Програмний метод регулювання зайнятості здійснюється за двома напрямами: активна політика зайнятості та створення гнучких форм зайнятості. Перший напрям передбачає розробку програм сприяння зайнятості, які охоплюють як окремі категорії населення, так і специфічні випадки загрози безробіття, викликані економічною та політичною ситуаціями, а також стихійними лихами. До таких програм відносять: програми суспільних робіт, професійна підготовка для молоді, допомога безробітним. Другий напрям передбачає створення сприятливих умов, здатних підвищити рівень зайнятості населення. До них належать установлення працездатному населенню вигідніших форм та режимів праці, допомога підприємцям у маневруванні кількістю та якістю робочої сили, у вирішенні проблем, пов’язаних з використанням праці жінок, людей похилого віку, іноземних робітників. Система державного регулювання зайнятості забезпечується правовими, організаційними та економічними заходами. До правових відносяться законодавчі акти, які повинні регулювати зайнятість населення. До організаційних заходів відноситься створення достатньо могутньої державної служби зайнятості. До економічних заходів включають податково-кредитне регулювання. Державні і територіальні програми зайнятості населення спрямовані на: - сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників; - попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць; - удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів; - захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці. Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників і практичній реалізації деферинційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням заходів державної політики на ринку праці. Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей. У програмах також обгрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації. Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фінансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств усіх форм власності. Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обгрунтування. В Україні частка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукту становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше, ніж у країнах з розвиненою економікою. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості. 4. Державна система соціального захисту населення Соціальна політика – це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів управління, направлених на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінювання трудових заощаджень. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який дозволяє забезпечити людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров’я, власного добробуту і добробуту сім’ї , право на соціальне забезпечення в разі безробіття, хвороби, каліцтва, старості та інших випадків до існування з незалежних від людей причин. Рівень доходів членів суспільства є важливим показником їх добробуту, оскільки визначає можливості матеріального й духовного життя індивіда: відпочинку, отримання освіти, підтримання здоров’я, задоволення нагальних потреб. Основними факторами, що безпосередньо впливають на величину доходів населення є : розмір заробітної плати, динаміка роздрібних цін, ступінь насичення споживчого ринку товарами. Суттєвий вплив на формування доходів населення справляють виплати за програмами державної допомоги. За рахунок цих джерел здійснюється пенсійне забезпечення, утримання тимчасово непрацездатних громадян, виплачується різного виду допомога. Соціальний захист включає в себе систему заходів, які будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку. Витрати на соціальний захист залежать від можливостей економіки. В країнах з ринковою економікою склалася троїста система фінансування соціальних програм, суб’єктами якої виступають держава, роботодавці та одержувач соціальних виплат. Вирішення питання про фінансування соціальних програм виявляється надзвичайно важливим з точки зору рівня заробітної плати, тому що дає змогу приєднувати до неї кошти, які витрачаються централізовано із суспільних фондів споживання. Державний соціальний захист, в свою чергу, може здійснюватися двома шляхами: через соціальне страхування та соціальну допомогу. Найбільш масштабна частина – це державне соціальне страхування. Переважна частка виплат іде на пенсії за віком, інвалідністю, у випадку смерті годувальника, на медичну допомогу. Однак соціальні виплати компенсують лише частину загального фонду засобів життя. Державна соціальна допомога також здійснюється двома шляхами: програми допомоги в грошовій формі та допомога в натуральній формі, тобто у вигляді продовольчих талонів, шкільних сніданків та обідів, продовольчих товарів людям похилого віку, медичного обслуговування, житлової допомоги, позичок студентам. За умов інфляції очевидним є різке зниження рівня життя осіб х фіксованими доходами: викладачів, лікарів, студентів, пенсіонерів. У такому випадку держава використовує окремі елементи системи соціального захисту. До тимчасових заходів належать закони та постанови про компенсацію та індексацію доходів населення. Компенсація передбачає передачу державних дотацій на збиткову продукцію від виробника споживачу у разі збільшення цін на цю продукцію. Система компенсацій базується таким чином, щоб, з одного боку, захистити соціально вразливі верстви населення, а з іншого – прив’язати компенсаційні виплати до трудового вкладу кожного члена суспільства. Для розрахунку життєвого рівня населення в світовій практиці використовується показник індексу вартості життя. Висновок Важливу групу об’єктів державного регулювання становить ринок праці, а також зайнятість населення. Основним показником оцінювання ринку праці є співвідношення між наявними вільними робочими місцями та кількістю осіб, що шукають роботу. Об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є здібність людини до праці. При цьому предметом торгівлі є не тільки певний вид праці, а й час його використання. Ринок праці формується як система суспільних відносин, що відображає рівень розвитку та досягнення на даний період балансу інтересів між силами, які беруть участь у ринку. Стан ринку праці характеризується, з одного боку, рівнем зайнятості населення, а з іншого – рівнем безробіття. Ринок праці повинен регулюватися державою в поєднанні з ринковим механізмом саморегулювання. Державне регулювання зайнятості населення теоретично обґрунтовується положенням кейнсіанської теорії, за якою зменшення безробіття і, відповідно, збільшення зайнятості повинно досягатися за рахунок державної стимулюючої політики. Негативними наслідками такого регулювання є підвищення цін, тобто інфляція. Отже, інфляція є ціною, яку економіка повинна сплатити за зниження безробіття. Формування ринкового механізму господарювання неминуче веде і до необхідності формування ринково обґрунтованої системи розподілу робочої сили. Пропозиція на ринку праці прямо залежить від кваліфікації претендентів на ті чи інші робочі місця. Активне регулювання ринку праці передбачає наявність розгалуженої інфраструктури робочої сили, основними елементами якої є: служба зайнятості (біржа праці), центри підготовки та перепідготовки кадрів; фонд зайнятості; комерційні центри підготовки, перепідготовки та працевлаштування; державний фонд сприяння підприємництву; пенсійний фонд; фонди милосердя; організації профорієнтації населення, що шукає роботу. Список використаної літератури 1. Дідківська Л. І, Головко Л.С. Державне регулювання економіки. Навч. посібник К.: Знання 2006р. 2. Лукашевич В.Н . Економіка праці та соціально-трудові відносини. Навч. посібник. Львів.: Новий Світ. 2006 3.Скрипник А.В. Державне регулювання економіки. К.: ЦУЛ. 2003 4.Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки. К.: Знання 2004 5.Швайка Л.А.. Державне регулювання економіки. К.: Знання 2006
1 2 3 4 5 Категория: Менеджмент \| Добавил: Aspirant (05.06.2014)
Просмотров: 549 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: