Реферат на тему: Туберкульоз легень - Медицина та здоров'я - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Туберкульоз легень. уберкульоз - хронічне інфекційне захворювання, викликане мікобактеріями, яке характеризується розвитком специфічних змін у різних орга-нах і тканинах, насамперед у легенях. Людство з давніх-давен потерпало від збудника туберкульозу, про що свідчили знайдені археологами людські скелети, деформовані внаслідок туберкульозного процесу, що датуються близько 8000 р. до н.е., єгипетські мумії (2400 р. до н.е.), в яких були знайдені мікобактерії. На багатьох мовах світу назва цього захворювання перекладається як "сухоти". Дійсно, хворі на туберкульоз повільно "всихали", чахнули, хирі-ли, повільно вгасали, хоча іноді згоряли швидко, немов свічка. Дієвих, ефек-тивних засобів допомоги не було, що наближало прогноз "туберкульоз" до смертного вироку. инники Збудником туберкульозу є мікобактерія туберкульозу (Mycobacterium tuberculosis). Крім цього, в Західній Африці зустрічається інший тип міко-бактерії -Mycobacterium africanum. У великої рогатої худоби туберкульоз викликається мікобактерією бичачого типу - Mycobacterium bovis. Міко-бактерії туберкульозу надзвичайно стійкі в навколишньому середовищі: - можуть зберігати життєдіяльність у вуличній пилюці від 3 до 6 місяців; - добре витримують короткотермінове нагрівання до +85°С і охолод-ження до - 200 °С; - при температурі -23 °С зберігають життєдіяльність протягом 7 років; - зберігаються в річковій воді до 5 місяців, у ґрунті - 1-2 роки. Завдяки товстій мікробній оболонці, до складу якої входить близько 60 % ліпідів, багато лікарських препаратів та дезінфікуючих речовин погано проникають всередину мікобактерії туберкульозу і часто є неефективни-ми в боротьбі із збудником. Джерелом зараження є хворі на туберкульоз люди або тварини (пере-важно корови, рідко собаки, кішки). Людина може заразитися при вдиханні часток слини, мокротиння, пилу, в яких міститься збудник туберкульозу (аерогенна передача). В таких випадках розвивається туберкульоз органів дихання. Можливе зараження через травний канал у разі вживання зараже-ного мікобактеріями молока, м'яса. Тоді первинне туберкульозне уражен-ня локалізується в кишках, мезентеріальних або периферичних лімфатич-них вузлах. Іноді відбувається контактне зараження, наприклад, у праців-ників сільського господарства (при доїнні хворих корів), лікарів (патологоанатомів, хірургів). Хворі на туберкульоз матері народжують, як правило, здорових дітей. Перше інфікування мікобактеріями туберкульозу настає зазвичай в дитячому віці, рідше - у дорослих осіб. Після потрапляння в організм лю-дини мікобактерії розносяться гематогенним і лімфогенним шляхом, що зу-мовлює сенсибілізацію та імунобіологічну перебудову організму. Внаслі-док цього можлива вперше позитивна реакція на туберкулін, наявність якої встановлюють за допомогою туберкулінової проби ("віраж" туберкуліно-вих реакцій). Позитивну туберкулінову чутливість визначають через 4-6 тижнів інфікування, деколи лише через 3 міс. Інфікування мікобактеріями туберкульозу не завжди спричинює розвиток захворювання, бо людина має вроджену природну опірність до нього. Туберкульоз частіше розвивається при багаторазовому масивному потраплянні в організм мікобактерій туберкульозу, їх високій хворобот-ворній здатності, зниженій опірності організму. Мають значення спадково обумовлені властивості імунної системи. Найчастіше діти чи підлітки, у яких виявляють віраж туберкулінових реакцій, почувають себе здорови-ми. При об'єктивному обстеженні у них не знаходять відхилень від норми, хоч збудник циркулює в організмі й здатен до розмноження і формування хворобливих змін. СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ: - професійні шкідливості; - хронічні захворювання легень; - цукровий діабет; - ВІЛ-інфекція. Туберкульоз, що розвинувся внаслідок первинного інфікування, нази-вають первинним, він характеризується ураженням внутрішньогруднин-них лімфатичних вузлів. При масивнішому надходженні в організм інфекції та нижчій його опір-ності, крім явищ інтоксикації, розвиваються локальні специфічні зміни у внутрішньогруднинних лімфатичних вузлах (туберкульоз внутрішньогруднинних лімфатичних вузлів) або запальні зміни в легеневій тканині, лімфа-тичних вузлах кореня легені і лімфатичних судинах (первинний туберку-льозний комплекс). Ці форми первинного туберкульозу під впливом ліку-вання загоюються. Внаслідок інфікування і перенесеного первинного туберкульозу розви-вається певний інфекційний імунітет: позитивні реакції на туберкулін в інфіко-ваних осіб зберігаються довічно, інколи в осіб старечого віку вони згасають. Інфіковані люди або ті, хто переніс первинний туберкульоз, у більшості випадків залишаються здоровими. Проте набутий імунітет не сталий. У вог-нищах залишкових змін після перенесеного первинного туберкульозу збері-гаються протягом багатьох років життєздатні мікобактерії, які можуть ста-ти джерелом розвитку вторинного туберкульозу. Вторинним називається туберкульоз, який виник у раніше інфікованому організмі (в осіб з позитив-ними реакціями на туберкулін, що спостерігалися впродовж тривалого часу), на тлі певного, хоча й несталого інфекційного імунітету. Через це він зде-більшого набуває характеру обмеженого органного процесу. Спричинити розвиток вторинного туберкульозу може нове зараження (суперінфекція) або реактивація процесу в місці залишкових змін. Таке відбувається при зни-женні опірності організму під впливом тяжких умов праці, неповноцінного харчування, супровідних захворювань, імунодепресивної терапії тощо. Якщо інфекція проникає по бронхах, то в легенях формуються нечис-ленні вогнища туберкульозного запалення невеликого розміру (до 1 см) на обмеженій площі (вогнищевий туберкульоз) або більші фокуси специфічної пневмонії, які займають часточку легені, сегмент, частку або навіть всю легеню (інфільтративний туберкульоз). Поширення інфекції з током крові призводить до утворення множинних вогнищ симетрично в обох легенях, деколи з ураженням інших органів (дисемінований туберкульоз). При по-вноцінному лікуванні можливе вилікування цих форм з повним розсмокту-ванням специфічних змін, формування обмежених рубців і ущільнених вог-нищ (малі залишкові зміни після вилікування туберкульозу) або масивного сполучнотканинного ущільнення легеневої тканини (цироз, циротичний туберкульоз). Якщо фокус сирнистого некрозу (казеозу) в центрі інфільтра-ту інкапсулюється, а перифокальна інфільтрація розсмоктується, то фор-мується туберкульома. Розпад в легенях туберкульозних вогнищ та інфільтратів, утворення каверн і фіброзу (пневмосклерозу) зумовлює роз-виток кавернозного і фіброзно-кавернозного туберкульозу. Руйнування легеневої тканини є новим етапом у розвитку туберкульозного процесу, який започатковує поширення інфекції по бронхіальному дереву (бронхо-генна дисемінація) і може спричинити низку ускладнень. Отже, передумо-вою успішного лікування туберкульозу є його своєчасне виявлення - до формування незворотних змін у легенях. ЛАСИФІКАЦІЯ ТУБЕРКУЛЬОЗУ А. Основні клінічні форми: 1. Туберкульозна інтоксикація у дітей і підлітків. 2. Туберкульоз органів дихання. Первинний туберкульозний комплекс. Туберкульоз внутрішньогруднинних лімфатичних вузлів. Десемінований туберкульоз легень. Вогнищевий туберкульоз легень. Інфільтративний ту-беркульоз легень. Туберкульома легень. Кавернозний туберкульоз легень. Фіброзно-кавернозний туберкульоз легень. Циротичний туберкульоз легень. Туберкульозний плеврит. Туберкульоз бронхів, трахеї, верхніх дихальних шляхів та ін. (носа, порожнини рота, глотки). Туберкульоз органів дихан-ня, комбінований з пиловими професійними захворюваннями легень (коніо-туберкульоз). 3. Туберкульоз інших органів і систем. Туберкульоз мозкових оболо-нок і центральної нервової системи. Туберкульоз кишок, очеревини і ме-зентеріальних лімфатичних вузлів. Туберкульоз кісток і суглобів. Тубер-кульоз сечових і статевих органів, туберкульоз шкіри і підшкірної основи. Туберкульоз периферичних лімфатичних вузлів. Туберкульоз очей. Тубер-кульоз інших органів. В. Характеристика туберкульозного процесу: 1. Локалізація і поширеність: а) в легенях, їх частках і сегментах; б) в інших органах - відповідно до місця ураження. 2. Фаза: а) інфільтрація, розпад, розсівання; б) розсмоктування, ущіль-нення, рубцювання, звапнення. 3. Бактеріовиділення: а) з виділенням мікобактерій туберкульозу (МБТ+); б) без виділення мікобактерій туберкульозу (МБТ-). В. Ускладнення: кровохаркання і легенева кровотеча, спонтанний пневмо-торакс, легенево-серцева недостатність, нориці, бронхіальні, торакальні та ін. Г. Залишкові зміни після вилікування туберкульозу: 1. Органів дихання - фіброзні, фіброзно-вогнищеві, бульозно-дистрофічні кальцинати в легенях і лімфатичних вузлах, плевропневмосклероз, цироз, стан після хірургічних втручань тощо. 2. Інших органів - рубцеві зміни в різних органах та їх наслідки, звап-нення, стан післяоперативних втручань. РОФІЛАКТИКА Неспецифічна профілактика туберкульозу передбачає соціально-профі-лактичні, санітарно-гігієнічні заходи, боротьбу із забрудненням навколиш-нього середовища. Важливим є своєчасне розпізнання захворювання, ізоля-ція і лікування нововиявлених хворих та хворих з активною формою ту-беркульозу. Для виявлення хворих на туберкульоз на ранніх стадіях використовують флюорографічне обстеження населення. Специфічна профі-лактика передбачає вакцинацію, ревакцинацію та хіміопрофілактику. ГЕПАТИТ Гепатит - дифузний запальний процес у печінці, зумовлений первинним ураженням клітин Поширеність гепатитів та цирозів печінки в Європейських країнах ста-новить майже 1% дорослого населення. Найбільш часто захворювання ви-являють у чоловіків після 40 років. У 30% хворих ураження печінки розви-вається поступово протягом тривалого часу. ЧИННИКИ: - інфекційний (вірусна інфекція, д- інфекція; вірусний гепатит спостерігається у 50-85% випадків хронічного гепатиту); - зловживання алкоголем; - токсичний (промислові шкідливості); - токсико-алергічний (різні групи лікарських засобів: інгібітор, моноаміноксидази - іпротіазид, протитуберкульозні препарати - ПАСК, ізоніа-зид, тубазид, етіонамід, стрептоміцин, похідні фенотіазіну - аміназин, про-пазин, андоксин, еленіум, гіпоглікемічні препарати - сульфаніламідні, а також антибіотики та протизапальні - пеніцилін, тетрациклін, левоміце-тин, піразолон, реопірин, бутадіон, хлорохін, гормональні препарати - си-нестрол, метилтестостерон, метандростенолон, наркотичні речовини). Патогенез хронічного гепатиту залежить від етіологічного фактора. У патогенезі захворювання мають значення вірусна реплікація (відтворення вірусу) та імунна відповідь хворого. Вірус гепатиту не має безпосередньої цитопатичної дії. На початковій стадії хронічного гепатиту вірус проникає в гепатоцит, після чого в ньому синтезуються вірусні субкомпоненти з по-дальшою появою достатньої кількості вірусних антигенів, на які спрямовуєть-ся агресивна дія Т-лімфоцитів. Це призводить до деструкції гепатоцита. Алкогольний гепатит пов'язаний з прямою токсичною дією алкоголю на органели печінкових клітин і виникненням гепатоцелюлярного некрозу. При автоімунному гепатиті внаслідок дефекту імунорегуляції в організмі продукуються антитіла до антигенів мембрани печінки, антиядерні антитіла, антитіла до печінково-специфічного ліпопротеїну, що призводить до цитолізу гепатоцитів власними лімфоцитами. ЛІНІКА Клініка хронічного гепатиту залежить від форми захворювання (агре-сивний чи персистуючий) і від ступеня активності процесу. Хронічний гепатит вірусної етіології. При активному перебігу захво-рювання хворих турбує біль в прйвому підребер'ї, відчуття тяжкості, роз-пирання. Ці симптоми посилюються після вживання гострих, жирних страв чи алкоголю, після фізичного навантаження. Хворих також турбують гірко-та в роті, відрижка, нестійкі випорожнення, здуття живота, знижується пра-цездатність, появляється сонливість, свербіння шкіри, часто кропив'янка. У хворих спотворюється смак, появляється постійна нудота, яка підси-люється після прийому їжі і ліків. У 80% випадків при обстеженні виявля-ють судинні зірочки, істеричність склер і шкіри, почервоніння долонь, кро-воточивість ясен, гепатомегалію, гінекомастію. Клінічні прояви хронічного гепатиту при персистуючому перебігу більш доброякісні і залежать від ступеня активності процесу. Перебіг захворю-вання має хвилеподібний характер з повтореними загостреннями і трива-лими ремісіями. Під час загострення хворих турбує постійний тупий нічний ниючий біль у правому підребер'ї, відчуття тяжкості, нудота, гіркота в роті, дратівливість. Спостерігається анемія, порушення сну. При огляді вияв-ляється виражена субіктеричність слизових і шкіри, остання суха. Печінка збільшена, ущільнена, край заокруглений, під час пальпації відзначається помірна болючість. У 20% випадків пальпується селезінка. Під час загост-рення є незначні зміни показників функціонального стану печінки. Критеріями активності запального процесу при гепатиті служать: по-гіршення загального самопочуття хворих, поява чи наростання болю в пра-вому підребер'ї, підвищення температури тіла, диспепсичні прояви. Для одного з активних варіантів гепатиту - автоімунного, який часті-ше буває у жінок в період статевої гормональної дисфункції (розвивається у молодих жінок віком до ЗО років), характерною є висока температура тіла, ураження шкіри, суглобів, алергічні прояви, біль в животі, характерні різко виражені імунологічні зсуви. Всім цим процесам передує поява кво-лості, погіршення апетиту, потемніння сечі, а потім з'являється інтенсивна жовтяниця. Алкогольний гепатит досить часто зумовлений зловживанням алкого-лю і в більшості випадків здатний переходити в цироз печінки. Алкоголь-ний гепатит виникає у 1/3 хронічних алкоголіків - осіб, які зловживають алкоголем не менше 5 років. Сприятливими факторами є недостатнє хар-чування, генетична схильність. Характерним є гострий початок після тяж-кого запою. Жовтяниця помірно виражена, не супроводжується свербін-ням шкіри, біль виявляють в половини хворих, лихоманка ремітуюча або постійна. При обстеженні виявляють болючу збільшену ущільнену печін-ку. У хворих виявляють розлади психіки. Крайнім проявом розвитку патологічного процесу при хронічному ге-патиті є печінкова кома, яка розвивається за умови приєднання печінкової недостатності і характеризується найперше енцефалопатією. Ураження кори головного мозку характеризується зміною особистості пацієнта: по-рушується свідомість, хворий збуджений, спостерігається посмикування м'язів, з'являється виражений солодкуватий запах з рота з фекальним відтінком. Розміри печінки зменшуються, вона м'яка при пальпації. Частота клінічних симптомів у хворих з хронічним гепатитом: астено-вегетативні розлади - 100 %; гепатомегалія - 100 %; схуднення - 91 %; біль у ділянці печінки - 84 %; телеангіоектазії - 81 %; диспептичний - 79 %; "печін-кові долоні" - 59 %; жовтяничність склер - 57 %; жовтяниця - 11 %; кровото-чивість - 56 %; підвищення температури тіла - 18 %; артралгії - 15 %. ОГЛЯД ЗА ХВОРИМ Значної уваги, знань, навичок потребує від медичної сестри догляд за хворим. Під час загострення хронічного гепатиту хворим призначають ліжко-вий режим, дієту з обмеженням жирів (дієта № 5). У харчовий раціон вводять продукти, що мають ліпотропну дію: рослинну олію, овочі, фрукти і ягоди як природні джерела аскорбінової кислоти, продукти моря, багаті на йод. Виключають смажені продукти. Страви в основному молочно-рослинні. Дозволяються: супи овочеві, молочні з круп (гречаної, вівсяної), нежирні сорти м'яса та птиці у вареному вигляді, страви і гарніри з круп, макарон-них виробів, картоплі, моркви, буряка. Рекомендуються різні овочі та зе-лень у сирому вигляді, салати. Жири тваринні — лише вершкове масло, рослинні — оливкова, соняшникова і кукурудзяна олії. Можна споживати молоко, кефір, сметану, сир, кисле молоко. Солодкі ягоди, фрукти, варен-ня, мед, компоти, фруктові та овочеві соки, відвар шипшини, хліб сірий і білий черствий. Забороняються: прянощі, мариновані, консервовані та копчені продук-ти, м'ясні, рибні, грибні супи, шпинат, щавель, солодощі, какао, шоколад, журавлина. Сіль - 5-6 г на добу. Їжу приймають 5-6 разів на день через 2-2,5 год невеликими порціями. Вживають рідину до 2 л у теплому вигляді. Оцінюючи стан хворого, медична сестра насамперед повинна зверну-ти увагу на його положення у ліжку, поведінку, колір шкіри, видимих сли-зових оболонок, а також наявність і вираженість нервово-психічної симптематики, особливо за наявності перших ознак коми - млявості, сонливості, головного болю, зниження апетиту, нудоти, болю у животі. Помітивши такі зміни, необхідно про це доповісти лікареві. Необхідно доглядати за шкірою, вчасно проводити санітарно-гігієнічні процедури. Якщо хворий у задовільному стані, йому періодично признача-ють гігієнічну ванну або душ, змінюють натільну та постільну білизну. У випадках, коли хворий змушений майже постійно бути у ліжку, захо-ди особистої гігієни, фізіологічні випорожнення та приймання їжі проводять-ся в палаті. У разі свербіння шкіри потрібно робити теплі ванни і щоденно обтирати шкіру розчином оцтової кислоти з розрахунку 1-2 столові ложки оцту на 0,5 л води. Слід доглядати за порожниною рота. Вранці перед їдою та увечері перед сном хворий повинен чистити зуби, а також полоскати перевареною водою після кожного приймання їжі. Необхідно пам'ятати, що хворі на хронічний гепатит дуже вразливі. Слід зважати на індивідуальну психічну реакцію на захворювання, потрібно тактовно пояснити хворому, що для поліпшення його стану й одужання потрібні час і терпіння. Необхідно давати хворому настоянку з валеріани, собачої кропиви тощо. При безсонні на ніч призначають снодійні. Медична сестра повинна чітко виконувати всі призначення лікаря, своєчасно готувати хворого до різних маніпуляцій. РОФІЛАКТИКА Профілактика хронічних гепатитів передбачає ранню діагностику, адекватне лікування хворих на гострий вірусний гепатит, спостереження за ними після виписки із стаціонару, запобігання вірусним гепатитам, різним промисловим, лікарським і побутовим інтоксикаціям.
1 2 3 4 5 Категория: Медицина та здоров'я \| Добавил: Aspirant (01.06.2014)
Просмотров: 1069 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: