Реферат на тему:Терморегуляція організму людини. Дія високої та низької температури на організм людини - Медицина та здоров'я - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Терморегуляція організму людини. Дія високої та низької температури на організм людини. ЗМІНИ ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЇ Патогенна дія високої температури Організм, який знаходиться в умовах високої температури навколишнього середовища, зазнає загального пошкоджуючого впливу. Клінічно це проявляється гіпертермією, або перегріван-ням. Даними термінами позначають симптомокомплекс, обов'яз-ковою ознакою якого є підвищення температури тіла. Гіпертер-мія пов'язана, здебільшого, з професійною діяльністю людей і зустрічається в металургів, сталеварів, будівельників, монтаж-ників, на виробництві скла і кераміки, в працівників сільського господарства, в рятувальників під час гасіння пожеж у шахтах і на об'єктах газової промисловості. У зв'язку з недосконалістю терморегуляторних пристосувань, гіпертермія часто зустрічається в грудних дітей. Останнім часом гіпертермія приверну-ла увагу ще й тому, що її почали застосовувати в комплексному лікуванні злоякісних пухлин. Пухлинні клітини більш чутливі до гіпертермії, ніж нормальні. Підвищення температури тіла до 41-42 °С протягом 2 год викликає їх загибель. Температура тіла належить до жорстко контрольованих кон-стант внутрішнього середовища. Компенсаторно-пристосовні механізми, які запобігають її підвищенню, вмикаються відразу ж, як тільки організмові загрожує перегрівання. Вони спрямова-ні, головним чином, на збільшення тепловіддачі. Найважливіші з них — теплова задишка (прискорення і поглиблення дихан-ня), розширення периферичних судин і збільшення потовиділен-ня (в літню спеку — до 10-12 л). Одночасно із збільшенням тепловіддачі гальмується утворення тепла і пригнічується функ-ція щитовидної залози. Поведінкові реакції обмежують контакт із джерелом високої температури. Ці механізми можуть довго утримувати температуру тіла на постійному рівні. Виснаження їх призводить до гіпертермії. Гостру гіпертермію із швидким підвищенням температури тіла називають тепловим ударом. Він трапляється в тих випадках, коли висока зовнішня температура поєднується з високою вологістю, відсутністю руху повітря і виконанням фізичної роботи. Тепловий удар дає високу смертність, виділяють дві причини смерті: перша — досяг-нення граничного температурного рівня (для людини — 43 °С) і друга — глибокі розлади серцево-судинної діяльності, дихання і нервової системи. Важливу роль у патогенезі теплового удару віді-грає аміачна інтоксикація. Нагромадження аміаку пов'язане з ін-тенсивним розпадом білків і порушенням видільної функції нирок. Гостру гіпертермію викликають також сонячні промені, які падають на незахищену голову. Цей стан називають сонячним ударом. За клінічними симптомами він схожий на тепловий удар, але має інший патогенез. Процес починається з ураження голов-ного мозку і мозкових оболонок — гіперемії і набряку їх. Підви-щення температури, розлади серцевої діяльності і дихання роз-виваються вторинно. При місцевій дії високої температури виникає вогнище запа-лення, яке називають опіком. За глибиною ураження виділяють чотири ступені опіку. Перший ступінь характеризується ерите-мою, другий — появою пухирів з ексудатом, третій — утворен-ням некротичних виразок, четвертий — звуглюванням тканин. Великі опіки викликають загальне ураження організму, відоме як опікова хвороба. Вплив низької температури на організм Низька температура може діяти на весь організм або на окре-мі ділянки тіла. При загальній дії виникає гіпотермія, при місце-вій — відмороження. Гіпотермія (переохолодження) характеризується зниженням температури тіла. Це відбувається не відразу. Процес супрово-джується напруженням фізичних і хімічних механізмів терморе-гуляції, які запобігають цьому. Віддача тепла сповільнюється за рахунок звуження периферичних судин і зменшення потовиді-лення. Обмежуються всі шляхи теплообміну з навколишнім се-редовищем: випаровування, випромінювання конвекція. Перебудовується нейроендокринна система. Збільшується синтез адреналіну, гормонів щитовидної залози, глюкокортикоїдів. Ці гормони мобілізують жири, глікоген і частково білки на потреби енергозабезпечення адаптації до холоду. Перебудова терморегуляції дозволяє довгий час підтримувати постійну температуру тіла в умовах холоду. Гіпотермія настає лише при надмірному і тривалому охолодженні. Організм може загинути від порушення функцій життєво важливих органів, якщо температура тіла опуститься до критичного рівня. Крайня межа, при якій потерпілий залишився живий, складає 16 °С. Зниження температури тіла сповільнює обмін речовин і змен-шує потребу в кисні, у зв'язку з цим опірність організму до гіпоксії зростає. Цей факт давно знайшов застосування в меди-цині. Гіпотермія зменшує загрозу гіпоксії, перш за все — для нейронів головного мозку. При помірній гіпотермії (32-28 °С) споживання кисню знижується на 50 %, це дає можливість вик-лючити серце з кровообігу на 6-10 хв. У разі глибокої гіпотермії серце може бути виключене на 60 хв при температурі 12,5 °С і навіть на 80 хв — при температурі 6 °С. Крім загального зниження температури, застосовують локаль-ну гіпотермію різних органів. Цей метод набув широкого розпов-сюдження, тому що не вимагає штучного кровообігу. Охолоджен-ня мозку через зовнішні покриви голови (краніоцеребральна гі-потермія) використовують у реанімаційній практиці при гострій гіпоксії і набряку мозку, а також для лікування новонароджених із черепномозковою травмою і важкою асфіксією. Серце охоло-джують при оперативному лікуванні уроджених вад. Гіпотермію нирки викликають при трансплантації органа, резекції полюса нирки, видаленні множинних камінців. Гіпотермія шлунка ефектив-на при виразковій хворобі як метод зупинки профузних кровотеч. Досягнення кріобіології застосовують у ще одній медичній га-лузі — консервуванні органів і тканин із метою їх подальшої транс-плантації. Локальна дія холоду може спричинити відмороження. Це запальний процес, який за глибиною пошкодження тканин поділяють на чотири ступені: перший — поверхневе пошкоджен-ня епідермісу, другий — поява пухирів, третій — некроз підшкір-ної клітковини, четвертий — некроз м'яких тканин і кісток. Іноді загальна або місцева дія низької температури викликає пригнічення резистентності організму до патогенних впливів, особ-ливо до інфекційних агентів. Цей стан називають простудою, а хвороби, що легко виникають на її фоні — простудними. До них належать бронхіт, пневмонія, ангіна, гломерулонефрит тощо. Гарячка Питання про нормальну температуру тіла не таке просте, як здається на перший погляд. Органи людини щодо цього також поділяють на дві групи: одні з них мають постійну високу темпе-ратуру, інші — мінливу і нижчу температуру. До першої частини належать внутрішні органи. Найвищу температуру має печінка, далі йде кров в аорті, органи грудної і черевної порожнин, головний і спинний мозок. Ці орга-ни, які розташовані в глибоких частинах тіла і мають постійну температуру, називають серцевиною, або ядром. Органи і ткани-ни, що розміщені на периферії, передусім скелетні м'язи, мають нижчу температуру, до того ж вона легко змінюється у відповідь на зовнішні впливи. Ці органи називають оболонкою. Умовна середня температура, виміряна під пахвою, складає 37 °С. Підвищення температури тіла — дуже частий симптом бага-тьох захворювань. Розрізняють два види підвищення температу-ри: гарячку і гіпертермію (про останню вже говорилося раніше). Гарячка — це типовий патологічний процес, який характери-зується зміною терморегуляції і підвищенням температури тіла, незалежно від температури навколишнього середовища. Гіпертер-мія ж, навпаки, виникає внаслідок зовнішнього або внутрішнього розігрівання організму. При гарячці центр терморегуляції пере-будовується таким чином, що це дозволяє активно підняти тем-пературу тіла на вищий рівень. При гіпертермії температура тіла підвищується всупереч спробам центру терморегуляції утримати її на нормальному рівні. За походженням розрізняють інфекційні й неінфекційні гарячки. Еволюційно гарячка з'явилася як реакція на проникнення в організм мікробів і їх токсинів, тому вона характерна для інфек-ційної патології. Мікроорганізми містять у собі пірогенні речовини (зовнішні, і екзогенні пірогени). Вони є складовою частиною мікробних токсинів. Найбільше вивчені в цьому плані ендотоксини грамнегативних бактерій. Вони складаються з трьох фракцій: ліпідної, полісахаридної і білкової. Пірогенні властивості має ліпідна фракція (ліпоїд А). Екзогенні пірогени самі по собі не викликають гарячки, але, потрапивши в організм, стимулюють утворення внутрішніх (ен-догенних) пірогенів. Довгий час їх не вдавалося ідентифікувати. Тепер з'ясовано, що це не що інше, як інтерлейкін 1, який виді-ляється моноцитами, нейтрофілами, макрофагами тканин, тобто, виділення інтерлейкіну 1 — це функція фагоцитуючих клітин. Лімфоцити не спроможні синтезувати його, але вони ; виділяють лімфокін, який стимулює продукцію інтерлейкіну 1 моноцитами і гранулоцитами. Інтерлейкін 1 впливає на центр терморегуляції через простагландини, він викликає гарячку через кілька хвилин. Екзогенний піроген діє через нього. Є багато мікроорганізмів, які не виділяють ендотоксинів, про-те викликають гарячку (збудники грипу, дифтерії, правця). Точ-ний механізм тут невідомий, але, очевидно, спрацьовує загальна закономірність: кожен фагоцитоз стимулює виділення інтерлей-кіну 1. Бактерії і віруси активно елімінуються з крові тканинни-ми макрофагами. Вони й індукують виділення інтерлейкіну 1, зокрема в печінці й селезінці, де багато макрофагів. Неінфекційну гарячку поділяють на два види: гарячку при асептичному запаленні й гарячку при алергії. Патогенез їх одна-ковий — вони викликаються інтерлейкіном 1. Пусковим механіз-мом утворення і виділення інтерлейкіну 1 також вважають фаго-цитоз: при асептичних запаленнях (інфаркт міокарда, хвороби сполучної тканини, запальні реакції у відповідь на пухлини) — фагоцитоз загиблих і пошкоджених клітин або клітинних фраг-ментів; при алергіях — фагоцитоз комплексів антиген-антитіло. Інтерлейкін 1 — білок низької молекулярної маси, який ви-кидається фагоцитуючими клітинами в кровотік і досягає цент-ру терморегуляції. Це дуже могутній стимулятор центру, він викликає гарячку в нанограмових кількостях. У фагоцитуючих клітинах його немає в готовому вигляді, він утворюється в про-цесі фагоцитозу. Секреція інтерлейкіну 1 не супроводжується загибеллю фагоцитів. Центр терморегуляції, на який діє інтерлейкін 1, локалізова-ний у передній частині гіпоталамуса біля дна третього шлуноч-ка. Центр відповідає за координацію функцій організму, що ма-ють відношення до теплопродукції і тепловіддачі й підтримують температуру внутрішніх органів. Центр терморегуляції складається з декількох анатомічно і функціонально розділених одиниць. Головні з них — термочутлива ділянка (термостат), термоустановочна ділянка ("устано-вочна точка") і дві ефекторні ділянки (центр теплопродукції і центр тепловіддачі) (рис. 38). Термостат — це ділянка мозку, яка вимірює температуру тіла. Нейрони цієї ділянки прямо реєструють температуру артеріальної крові, яка протікає через головний мозок, отримують сигнали з терморецепторів шкіри і з терморецепторів, закладених у внутріш-ніх органах. Функція термостата — аналізувати температурну сигналізацію, безперервно визначати середню температуру внут-рішніх органів і передавати ці дані на "установочну точку". "Установочна точка" — це група нейронів, яка визначає необ-хідну на даний момент (референтну) температуру тіла. Відповідно до рівня бажаної температури, "установочна точка" перебудовує центри теплопродукції і тепловіддачі таким чином, щоб довести фактичну температуру тіла до бажаної. Наприклад, якщо "уста-новочна точка" визначає, що температура тіла нижча за бажану, то вона активує центр теплопродукції і пригнічує центр тепловід-дачі, а при збільшенні температури тіла — навпаки. Центр теплопродукції регулює тепло шляхом підвищення за-гальної метаболічної активності, насамперед у скелетних м'я-зах. При зниженні температури тіла в холодному середовищі спочатку виникає так званий терморегуляторний м'язовий то-нус, під час якого збільшується продукція тепла скелетними м'язами. Підвищення тонусу суб'єктивно не відчувається. Якщо нескоротливий термогенез не може дати достатньої кількості додатково-го тепла, щоб підтримати нормальну температуру тіла внутрішніх органів, починається м'язове тремтіння, тобто скоротливий тер-могенез. Це мимовільні ритмічні скорочення м'язової мускула-тури, які здатні підвищити швидкість метаболізму в 5 разів. Оскільки під час тремтіння на механічну роботу втрачається лише невеличка частина утвореної енергії, то більшість її звіль-нюється у формі тепла. Температура тіла зростає. Істотну роль у підтриманні температури тіла відіграє печінка. На долю цього органа припадає у звичайних умовах до ЗО % утвореного тепла. Центр тепловіддачі регулює обмін тепла шляхом випарову-вання, радіації, кондукції і конвекції. Інтерлейкін 1 діє на чутливі нейрони термостата, внаслідок чого змінюється їх чутливість до холодових і теплових сигналів: до хо-лодових — зростає, а до теплових — знижується. У цих умовах нейрони "установочної точки" сприймають температуру внутріш-ніх органів як низьку і настроюються на вищу. Так починається гарячка. Функцію медіаторів передачі інформації з нейронів термоста-та на нейрони "установочної точки" виконують простагландини. Виділяють три стадії гарячки: підвищення, високого стояння і зниження температури. Характерною особливістю першої стадії є переважання теп-лопродукції над тепловіддачею (А > Б). Референтна температура "установочної точки" активно зміщується вгору, і всі механізми теплопродукції і тепловіддачі перебудовуються таким чином, щоб утримати температуру тіла на вищому рівні. Перш за все обмежується тепловіддача, і цей механізм має вирішальне значення. Звужуються периферичні судини, зменшується притік теплої крові до периферичних тка-нин, зменшуються потовиділення і випаровування. Крім того, блокуються всі інші шляхи віддачі тепла: радіація, кондукція, конвекція. Паралельно з цим збільшується теплопродукція. Наростає м'язовий тонус, з'являється тремор м'язів, зростає про-дукція тепла в печінці та інших внутрішніх органах. Підвищення температури тіла супроводжується остудою, тобто сильним від-чуттям холоду, в поєднанні з інтенсивним тремором. Температура тіла зростає до того часу, поки не досягне рефе-рентної температури "установочної точки". На цьому рівні вона залишається певний час (години, дні), тобто настає стадія висо-кого стояння. При цьому теплопродукція знову приходить у рів-новагу з тепловіддачею (А = Б), хоча при більш високій, ніж у нормі, температурі. Хворий відчуває приплив тепла (жар). Під-вищується не тільки температура внутрішніх органів, але й тем-пература шкіри. За ступенем підйому температури тіла в другій стадії розрізня-ють такі види гарячки: а) субфебрильну — до 38°С; б) помірну — 38-39 °С; в) високу — 39-41 °С; г) гіперпіретичну — понад 41 °С. Постійна гарячка характеризується тим, що температура весь час тримається на високому рівні й коливання між ранішніми і вечірніми показниками не перевищують 1 °С Для по-слаблюючої гарячки теж характерна постійна висока температу-ра, але коливання між ранішніми і вечірніми показниками більші за 1 °С (вірусні інфекції, сепсис, друга половина перебігу черевного тифу). При переміжній гарячці періоди підвищення, температури (пароксизми) правильно чергуються з періодам» апірексії. Температура піднімається, тримається кілька годин, опускається до норми і знову піднімається. Такий тип гарячм властивий малярії. Пароксизми можуть виникати щоденно, ко-жен другий чи третій день, залежно від виду малярійного плаз-модія. Поворотна гарячка відрізняється більш тривалими періодами підвищення температури (5-8 днів) і відсутністю чіткої регулярності у виникненні пароксизмів. Зустрічається у хворих на поворотний тиф. У разі виснажливої гарячки добові коливан-ня температури дорівнюють 2-3 °С і більше, іноді температура опускається нижче норми (туберкульоз, сепсис). Хвилеподібна гарячка характерна для бруцельозу. Гарячка впливає на діяльність усіх органів і систем. Частота скорочень серця наростає пропорційно підвищенню температу-ри — з кожним градусом на 10 ударів за 1 хв. Цю тахікардію пояснюють прямим впливом нагрітої крові на синоатріальний вузол. У першій стадії збільшується ударний і хвилинний об'єми, звужуються периферичні судини, підвищується артеріальний тиск. Кров перерозподіляється до внутрішніх органів. Шкіра стає блі-дою і холодною. Потовиділення обмежується. У третій стадії, навпаки, кров перерозподіляється із внутрішніх органів у роз-ширені судини шкіри. Зростають потовиділення і тепловіддача. Якщо температура знижується дуже швидко, це може ускладни-тися колапсом. Внаслідок подразнення нейронів дихального центру теплою кров'ю розвивається теплова задишка. Дихання стає частим і глибоким, особливо на висоті температурної реакції. Із боку органів травлення спостерігається зниження секреції слини, шлункового і панкреатичного соків, жовчі. Гальмується активність травних ферментів. Втрачається апетит. Виникають атонія кишок, запор і метеоризм. Порушення функцій нервової системи проявляються в при-гніченні умовнорефлекторної діяльності, збудженні симпатичних нервів, змінах електроенцефалограми, в порушенні співвідношен-ня між процесами збудження і гальмування в корі. Біологічна роль гарячки в цілому пристосовна, захисна. Гаряч-ка запобігає розмноженню деяких мікроорганізмів. Найбільш відомий приклад — загибель гонококів і трепонем при темпера-турі 40-40,1 °С. При цій температурі пригнічується репродукція вірусів, наприклад вірусу поліомієліту. Гарячка знижує опірність мікроорганізмів до медикаментозних препаратів. Чутливість ту-беркульозної палички до стрептоміцину зростає в 100 разів при підвищенні температури від 37 °С до 42 °С. Гарячка стимулює імунологічну відповідь організму на вторгнення інфекційного начала: активується фагоцитоз, збільшується продукція антитіл та інтерферону. Гарячка як стресор активує неспецифічні меха-нізми захисту — систему гіпоталамус-гіпофіз-надниркові залози і симпатико-адреналову систему. Негативна роль гарячки полягає в тому, що вона призводить до значного зростання основного обміну (10-12 % на 1 °С) і до збільшення потреби в кисні. Різко зростає катаболізм білків, особливо при інфекційних гарячках. Розвивається негативний азотистий баланс як результат інтоксикації, запальних і дистро-фічних змін у тканинах (токсигенний розпад білка). Порушуються функції органів. Якщо співставити позитивні й негативні сторони гарячки, то в цілому її слід розцінювати як захисно-пристосований процес. Використана література Медичний енциклопедичний словник.Автор: Р.І. Вишневський, А.І. Троян, М. П. Зяблюк, А. М. Кудрицький. Вирізки журналу “Медичний вісник” та “Охорона здоров‘я”. Лікування та діагностика. – 2001 р. - №2. – С.33-38. Колесник М.І., Лапчинська І.І Свиридов О.І. Анатомія людини. – К., 2001. Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия: Учебник. – К., 1985. М.Р.Сапин, Г.Л.Билич "Анатомия человека" книга 2 "Внутренние органы. Системы обеспечения (эндокринная, сосудистая, иммунная, нервная системы)" Москва, Оникс-Альянс-В 1999г.
1 2 3 4 5 Категория: Медицина та здоров'я \| Добавил: Aspirant (03.06.2014)
Просмотров: 1658 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: