Реферат на тему: Самостійні хейліти - Медицина та здоров'я - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Самостійні хейліти. ЕКСФОЛІАТИВНИЙ ХЕЙЛІТ Ексфоліативний хейліт (cheilitis exfoliativa) — хронічне захворювання виключно червоної кайми губ, яке супроводиться злущуванням епітеліальних клітин і пов'язане з порушенням їх зроговіння. Назву захворюванню дали 1912 р. німецькі лікарі І.Мікулич і В.Кюммель. В етіології та патогенезі головна роль належить порушенню функції нервової системи. Останнім часом у патогенезі захворювання надається роль генетичному та імуноалергкному факторам. За клінічним перебігом розрізняють суху і ексудативну форми ексфоліативного хейліту. Суха форма ексфоліативного хейліту характеризується наявністю смугитонких лусочок на межі червоної кайми і CO. Лусочки прозорі, схожі на пластини слюди, щільно прикріплені в центрі і відстають по периферії. Через 5—7 днів після їх виникнення вони знімаються, оголюється яскраво-червона поверхня червоної кайми, ерозії відсутні. На місці зняття лусочок через декілька днів з'являються нові (мал. 77). Захворювання триває роками і навіть десятками років, не схильне до самовилікування. Суху і ексудативну форму можна розглядати як різні стадії того самого захворювання. Це підтверджується тим, що суха форма може трансформуватися в ексудативну і навпаки. Е к с у д а т и в н а форма ексфоліативного хейліту характеризується утворенням на гІперемІйованій набряклій червоній каймі здебільшого нижньої губи, рідше обох, нашарувань вологих кірок і лусочок сіро-жовтого або жовто-коричневогокольору. Інколи нашарування досягають значних розмірів і звисають з губи подібно до фартуха. Характерною особливістю захворювання є те, що процес ніколи не переходить ні на CO, ні на шкіру; вільною від ураження залишаються смуга червоної кайми на межі з шкірою і кути рота. Після зняття кірки ерозії не виявляються, оголюється поверхня яскраво-червоного кольору, покрита ексудатом молочного відтінку. Кірки періодично відпадають і знову наростають . При патогістологічному дослідженні в епітелії виявляють акантоз, пара- і гіперкератоз, розпущеність епітеліального шару, втрату зв'язку між клітинами шипуватого і рогового шарів. Характерна наявність "порожніх" клітин, які перебувають у стані спокою і накопичують енергію. В сполучнотканинному шаріспостерігаються інфільтрація лімфоїдними і плазматичними клітинами, явища фіброзу. Диференціальна діагностика. Ексудативну форму ексфоліативного хейліту слід розмежовувати з ексудативною формою актинічного хейліту, абразивним преканцерозним хейлітом Манганотті, листоподібною формою пухирчатки, ерозивно-виразковою формою ЧВ і ЧПЛ. Суху форму ексфоліативного хейліту відрізняють від метеорологічного хейліту, контактного алергічного хейліту, а також від червоного вовчака губ без клінічно вираженого гіперкератозу й атрофії. Прогноз при ексудативній формі ексфоліативного хейліту більш сприятливий, ніж при сухій. Малігнізації ексфоліативного хейліту не спостерігається. Лікування. При ексудативній формі призначають седативні засоби, антидепресанти, засоби загальнозміцнювальної терапії. Сталих ремісій чи переводу ексудативної форми в суху можна досягти з допомогою надм'яких рентгенівських променів (апарат Буккі) у комбінації з кортикостероїдними мазями. При сухій формі червону кайму губ доцільно змащувати індиферентними мазями. АКТИНІЧНИЙ ХЕЙЛІТ Актинічний хейліт (cheilitis actinica) — запалення, яке спричинюється підвищеною чутливістю червоної кайми губ до інсоляції. Вперше описаний Ейрсом (S.Ayres) 1923 p. Основним етіологічним чинником є вплив ультрафіолетових променів за наявності сенсибілізації червоної кайми губ досонячного світла. Процес виникає і загострюється у весняно-літній період, може поєднуватися з сонячною екземою обличчя. Нижня губа уражається частіше, ніж верхня. За клінічним перебігом розрізняють дві форми актинічного хейліту — суху й ексудативну. При сухій формі вся червона кай- ма стає сухою, яскраво-червоного кольору, покривається дрібними сріблясто-білими лусочками. При ексудативній формі на фоні набряклої, яскраво-червоної кайми губи з'являються пухирці, які швидко лопаються, утворюючи ерозії, кірки і тріщини (мал. 79, а, 6). Диференціальна діагностика. Суху форму актинічного хейліту слід диференціювати від сухої форми ексфоліативного хейліту. Ексудативну форму відрізняють від контактного алергічного хейліту. Лікування. Хворі повинні уникати сонячного опромінювання. Місцево призначають кортикостероїдні мазі та захисні креми "Щит". «Луч», усередину — вітаміни групи В (рибофлавін, піридоксин). МЕТЕОРОЛОГІЧНИЙ ХЕЙЛЇТ Метеорологічний хейліт (cheilitis meteorologica) — запальне захворювання губ, що зумовлюється метеорологічними чинниками підвищена чи знижена вологість, вітер, холод, запиленість повітря, сонячне світло тощо). Захворювання частіше трапляється у чоловіків, а також в осіб з ніжною шкірою або із захворюваннями, що супроводжуються підвищеною сухістю шкіри (себорея, нейродерміт, іхтіоз та ін.). Клінічним проявом метеорологічного хейліту є застійна гіперемія червоної кайми губи, яка інфільтрована і покрита дрібними лусочками . Перебіг захворювання хронічний, не залежить від пори року. Малігнізація спостерігається рідко, проте на фоні метеорологічного хейліту можливий розвиток передракових захворювань. Диференціальна діагностика. Проводять розмежування з сухою формою ексфоліативного і актинічного хейліту, з контактним алергічним хейлітом, а також з червоним вовчаком без клінічно вираженої атрофії. Лікування. Передусім вживають заходів щодо усунення подразнювального кліматичного впливу. Доцільно призначити нікотинову кислоту, вітаміни групи В (рибофлавін, піридоксин, ціанокобаламін). Показане змащування губ фотозахисними мазями. КОНТАКТНИЙ АЛЕРГІЧНИЙ ХЕЙЛІТ Контактний алергічний хейліт (cheilitis allergica contactilis) — захворювання губ, яке розвивається унаслідок сенсибілізації тканин губи до різних хімічних речовин. Уперше клінічні прояви контактного хейліту 1925 р. описали Miller і Taussing. Частіше хворіють жінки віком 20—60 років. Етіологічними чинниками алергічного контактного хейліту є хімічні речовини, які входять до складу губних помад, зубних паст, пластмаси зубних протезів тощо. Захворювання може мати професійний характер. Патологічні зміни розвиваються за наявності схильності організму до алергічних реакцій і сенсибілізації до різних хімічних речовин. Захворювання є проявом алергічної реакції сповільненого типу. Клініка. Клінічна картина характеризується гіперемією і набряком червоної кайми губ, рідше процес поширюється на CO і шкіру. На цьому фоні з'являються дрібнолускате лущення, тріщини, а в разі тяжчого перебігу — пухирці й ерозії. Диференціальна діагностика. Контактний алергічний хейліт диференціюють від сухої форми ексфоліативного і актинічного хейлітів. Гострий початок і причинний зв'язок контактного хейліту з хімічними речовинами є відправними точками в постановці діагнозу. Лікування. Передусім усувають вплив хімічного чинника, який викликав захворювання. Місцево призначають кортикостероїдні мазі. Проводять десенсибілізуючу терапію. ГЛАНДУЛЯРНИЙ ХЕЙЛІТ Гландулярний хейліт (cheilitis glandularis) — захворювання, що зумовлене запаленням переміщених у червону кайму дрібних слинних залоз, їх гіпертрофією та гіперфункцією. Вперше цей термін ввів у медичну літературу Фолькманн (Volkmann, 1870), який описав гнійний гландулярний хейліт. У 1926 p. Puente і Acevedo описали простий гландулярний хейліт. Захворювання пов'язане з природженою аномалією слинних залоз. Клінічно ця аномалія проявляється після статевого дозрівання, найчастіше у віці 40—60 років. Нижня губауражається в 2 рази частіше, ніж верхня. Характеризується гетеротопією в зону Клейна слизово-слинних залоз або їх вивідних проток, збільшенням кількості залоз губи, їх гіпертрофією і гіперфункцією, виділенням із розширених проток прозорого секрету. Може ускладнюватися серозним або гнійним запаленням. У виникненні запалення залоз важливого значення надають емоційно-психічному фактору, травмі губ, інфікуванню. Запалення слинних залоз може бути серозним, гнійним, а у випадках затяжного хронічного перебігу — фіброзним і супроводжуватися зроговінням навколо вивідних проток. Серозне запалення клінічно проявляється припуханням губи, застійною гіперемією. Внаслідок виступання гіпертрофованих слинних залоз поверхня CO стає горбистою. Із розширених вивідних проток залоз виділяється світла рідина у вигляді прозорих крапель (симптом роси, або краплі). Через те, що губа у хворих на гландулярний хейліт періодично змочується слиною, яка випаровується, червона кайма стає сухою, лущиться, на ній з'являються тріщини, ерозії. При патогістологічному дослідженні виявляють різку гіперплазію залоз, розширення окремих їх ацинусів і вивідних проток. Навколо вивідних проток відзначається незначна за пальна інфільтрація. Гнійна форма гландулярного хейліту розвивається внаслідок проникнення в розширені вивідні протоки піогенної інфекції. Розрізняють обмежене гнійне запалення 1—2 залоз і дифузне, яке спостерігається частіше. Запалення характеризується припухлістю, збільшенням губи, здебільшого нижньої, червона кайма якої покрита щільно фіксованими жовто-зеленими або буро-чорними кірками. Навколо конусоподібних підвищень вивідних проток локалізуються ерозії, тріщини. При натискуванні на вивідні протоки із них витікає мутна, густа рідина — білковий секрет із гнійним ексудатом. Інколи ексудат закупорює вивідні протоки, що призводить до утворення абсцесів. При патогістологічному дослідженні виявляють гіперплазію залоз; епітелій їх набряклий, ядра заокруглені, гіперхромні. В сполучнотканинній основі залозистих комплексів визначають набряк, дифузну лейкоцитарну інфільтрацію. У разі тривалого існування серозного гландулярного хейліту можливий перехід його у фіброзну форму. Тривалий хронічний перебіг призводить до фіброзу сполучної тканини, при цьому вивідні протоки закриваються, а секрет, не знаходячи виходу, скупчується і розтягує порожнини проток, перетворюючи їх на кісти. Губа при цьому значно збільшується в розмірі; червона кайма застійно гіперемійована, поверхня її горбиста. Навколо вивідних проток виникає поясок помутніння епітелію внаслідок його кератинізації. При патогістологічному дослідженні виявляють гіперпластичні процеси, що поєднані з атрофією залоз, кістозним розширенням їх і вивідних проток, а також масивним розростанням сполучнотканинних структур, інфільтрованих поліморфними клітинами. Діагностика серозної і гнійної форм гландулярного хейліту не викликає труднощів, оскільки клінічна картина цих форм надто своєрідна. Однак їх слід відрізняти від вторинного гландулярного хейліту, причиною якого можуть бути різні запальні захворювання губ. Диференціальна діагностика. Фіброзну форму диференціюють від гранулематозного макрохейліту Мішера і лімфедематозного хейліту. Лікування хірургічне — видалення всієї зони Клейна з переміщеними залозами. Припустима глибока коагуляція тіл слинних залоз. За наявності серозної і гнійної форм перед хірургічним лікуванням слід домогтися усунення тріщин, ерозій, кірок.
1 2 3 4 5 Категория: Медицина та здоров'я \| Добавил: Aspirant (29.05.2014)
Просмотров: 234 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: