Реферат на тему: Переливання крові і кровозамінників - Медицина та здоров'я - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Переливання крові і кровозамінників. Переливання крові і кровозамінників є одним із найважливіших досягнень сучасної медицини. Гемотрансфузійна терапія, що проводиться з урахуванням суворих чинників, за умови виконання усіх вимог, є безпечним методом і поліпшує наслідки оперативного і консервативного лікування хворих Ідея переливання крові хворій людині від здорової виникла ще в XIV—XV ст. Однак наслідки були невдалими, хворі, як правило, гинули Наукове обґрунтування і більш широке застосування переливання крові у клінічній практиці відбулося після відкриття К.Ландштейнером і Я.Ямським (1901—1907) груп крові і пропозиції В.А Юревича, М М Розенгарта і Гюстена (1914) використати цитрат натрію для профілактики згортання крові 1919 p. В.М.Шамов уперше здійснив переливання крові з визначенням її групової належності, а 1925 р М.М Єланський опублікував монографію про ті переливання крові 1926 р А.А.Богданов організував у Москві. Центральний інститут переливання крові. Відтоді стала розвиватися широка мережа республіканських, обласних і районних станцій і кабінетів переливання крові. Велику роль у розвитку проблеми переливання крові відіграли А.А.Богомолець, C.I. Спасокукоцькнй, М.П.Кончаловський, С.С.Юдін та ін. Ще до початку другої світової війни було розроблено нові методи гемотрансфузії. переливання фібринолізної (трупної) крові людини (В.М.Шамов, 1929, С.С.Юдін, 1930), плацентарної (М.С.Малиновський, 1934), утильної (кров, що вилилася у плевральну або черевну порожнину; C.I.Спасокукоцький, 1935), а також методи отримання плазми і використання її як кровозамінника (Н.Г.Карташевський, А.Н.Філатов, 1934), еритроцитної маси (Робертсон, 1918; А.Н.Філатов, Н.Г.Карташевський, 1932, 1934) Важливого значення набули роботи вчених щодо консервування крові і одержання механізму дії перелитої крові У Київському інституті гематології та переливання крові розроблено нову, технологічно більш просту і придатну для практики модифікацію кріоконсервування еритроцитів (М.Т.Терехов, М.М.Петров, 1990) У розробці нових методів інфузійно-трансфузійної терапії значний внесок належить українським ученим З.О.Бутенку, К.М.Веремєєнко, Р.Б.Гутник, А.С.Звєрковій, Б.В.Кочаровському, Г.І.Когут, В.Ф.Ломатченко, П.М.Перехрестенко, Н.Е.Повстяному, А.Ф.Романовій, Л.М.Тищенко та ін. Великого значення набуває диференційований підхід до застосування окремих компонентів крові. Трансфузії еритроцитної, тромбоцитної, лейкоцитної мас, плазми, альбуміну та інших препаратів крові дозволяють отримати значно більшу лікувальну ефективність у хворих із низкою патологічних процесів, ніж від переливання цільної крові Разом з чим переливання донорської крові залишається найважливішим лікувальним заходом у практиці планової, а особливо ургентної хірургії Показання до гемотрансфузії мають базуватися на ясному розумінні патофізіології важких порушень гомеостазу і знаннях механізму дії сучасних трансфузійних середовищ ГРУПИ КРОВІ ЛЮДИНИ Група крові людини є генетичне зумовленою біологічною ознакою і визначається тим набором антигенів, які є у формених елементах крові і білках плазми даного індивіда. Вивченням груп крові, що є часткою антигенного диференціювання організму людини, займається наука ізосерологія. Завдяки численним дослідженням вітчизняних і зарубіжних ізосерологів у крові людини знайдено понад 300 різних антигенів, які утворюють кілька десятків антигенних систем. Комбінація цих антигенів у різних людей створює понад 1,5 млн груп крові. Однак нині поняття "група крові", яким користуються в клінічній практиці, включає лише еритроцитні антигени системи АВО і резус, через те що ці аглютиногени найактивніші і є найчастішою причиною несумісності під час гемочрансфузій. Ізосерологічні властивості крові визначаються наявністю аглютиногенів у еритроцитах і аглютинінів у плазмі крові. У разі взаємодії однойменних аглютиногенів еритроцитів однієї людини з аглюкатинами плазми (або сироватки) іншої людини відбувається склеювання еритроцитів, тобто реакція ізогемаглютинації. Групові антигени (аглютиногени) 0(Н), А і В — крупномолекулярні білки. Антиген 0 (його нерідко називають антиген Н) є слабким антигеном, визначається тільки за допомогою спеціальних сироваток, і його практичне застосування незначне. Нині розрізняють в основному 2 типи антигену А. У 88 % осіб наявний антиген А 1, у 12 % — антиген А2. Інші види зустрічаються надзвичайно рідко. Еритроцити підгрупи А1 дають грубозернисту і таку, що швидко виникає, аглютинацію, а еритроцити А2 — дрібнозернисту аглютинацію, що відбувається пізніше (на 4—5-й хвилині). Нині є дані про неоднорідність антигену В, але вони практичного значення не мають. Групові антитіла — природні аглютиніни (α і β), білки, що належать до фракції γ -глобулінів, теплові, холодові антитіла. Холодові антитіла найактивнішими є за температури від +4 до +16 °С, теплові — за температури понад 37 °С.Практично важливим є розподіл аглютинінів на повні і неповні — залежно від характеру середовища, де може відбутися аглютинація клітин крові. Повні аглютиніни в будь-якому середовищі (сольовому або колоїдному розчині), сполучаючись з однойменними аглютиногенами, спричинюють видиму аглютинацію еритроцитів. Неповні аглютиніни склеюють еритроцити лише в колоїдному середовищі. Їхньою різновидністю є блокуючі антитіла. Аглютинація еритроцитів при з'єднанні з блокуючими антитілами відбувається лише у спеціальному білковому середовищі (у разі додавання желатину або антиглобулінової сироватки в реакції Кумбса). На підставі цих даних виділено групи крові: І — 0(1) — еритроцити не містять аглютиногенів (0). У сироватці крові містяться обидва аглютиніни — α і β. II — А(П) — еритроцити містять аглютиноген А, у сироватці крові є аглютинін β. III — В (III) — еритроцити містять аглютиноген В, сироватка крові — аглютинін α . IV — AB(IV) — еритроцити містять аглютиногени А і В, у сироватці крові аглютиніни відсутні (0). Група крові людини постійна і протягом життя не змінюється; найчастіше зустрічають І групу крові (41 %), II (38 %), рідше (18 - III і IV (3 %). Методи визначення груп крові Існують такі методи визначення груп крові: за допомогою простої реакції стандартних сироваток; за допомогою подвійної реакції зі стандартними відмитими еритроцитами; за допомогою цоліклонів анти-А і анти-В. Методика визначення групи крові за допомогою простої реакції Тарілку ділять кольоровим олівцем на сектори і позначають їх 0(1), А(ІІ), В(ІІІ) У відповідний сектор тарілки за допомогою піпетки наносять велику краплю сироватки двох серій — 0(1), А(ІІ), В(ІІІ) груп Подушечку пальця пацієнта обробляють спиртом і проколюють шкіру скарифікатором Першу краплю крові знімають марлевою кулькою, наступні — різними кутками предметного скельця наносять послідовно в краплю сироватки і ретельно розмішують Крапля крові, що наноситься, має бути в 5—10 разів меншою від краплі сироватки. Потім шляхом погойдування тарілки ретельно перемішують кров із сироваткою. Спочатку оцінюють результат реакції через 3 хв, після чого додають краплю ізотонічного розчину натрію хлориду, знову змішують шляхом погойдування тарілки і через 5 хв проводять кінцеву оцінку реакції аглютинації Якщо реакція ізогемаглютинації позитивна, склеєні пластівці еритроцитів не розділяються в разі додавання ізотонічного розчину натрію хлориду і перемішування Якщо реакція негативна, краплі сироватки прозорі, пластівці еритроцитів відсутні Якщо сироватки 0(1), А(ІІ), В(ІІІ) груп крові дають позитивну реакцію в обох сироватках, кров належить до AB(IV) групи. Тоді необхідно провести реакцію аглютинації зі стандартною сироваткою AB(IV) групи за такою самою методикою. Якщо всі 3 сироватки в обох серіях не дають реакції аглютинації, досліджувана кров є 0(1) групи Якщо реакція ізогемаглютинації негативна із сироваткою А(ІІ) групи обох серій і позитивна із сироваткою 0(1) і В(ІІІ) груп, досліджувана кров є А(ІІ) групи. У разі позитивної реакції ізогемаглютинації із сироваткою 0(1) і А(ІІ) груп і негативної із сироваткою В(ІІІ), в обох серіях кров є В(ІІІ) групи (мал. 1). Поява інших комбінацій є помилковою, тому визначення групи крові слід повторити. Групу крові і резус-належність вносять в історію хвороби і в паспорт, указуючи дату, проведене дослідження підтверджують підписом лікаря Визначення групи крові за стандартними відмитими еритроцитами Кров хворого в кількості 3—6 мл центрифугують. На тарілку, розділену на 4 сектори, наносять по краплі сироватки, яка змішується зі стандартними еритроцитами 5:1. Краплі перемішують скляною паличкою, погойдуючи тарілку протягом 3 хв. Потім додають по краплі ізотонічний розчин натрію хлориду, продовжуючи змішування погойдуванням ще 5 хв Результат оцінюють таким чином. за відсутності аглютинації з еритроцитами 0(1) групи крові і наявності її в А(ІІ) і В(ІІІ) групах кров оцінюють як 0(1) групи; за відсутності аглютинації з еритроцитами 0(1) і А(ІІ) груп крові і наявності її в В(ІІІ) групі кров оцінюють як А(ІІ) групи; за відсутності аглютинації з еритроцитами 0(1) і В(ІІІ) груп крові і наявності її в А(ІІ) групі кров оцінюють як В(ІІІ) групи; за відсутності аглютинації з еритроцитами в усіх трьох групах крові 0(1), А(ІІ), В(ІІІ) кров оцінюють як AB(IV) групи Мал. 1. Визначення групи крові за системою АВО Визначення групи крові за допомогою цоліклонів антигенів А і В Цоліклони антигенів А і В є продуктом гібридомних клітинних ліній, отриманих унаслідок злиття мишачих антитілоутворюючих В-лімфоцитів з клітинами мишачої мієломи. Цоліклони антигенів і розведена асцитна речовина мишей-носіїв відповідної гібридоми, в якій містяться специфічні імуноглобуліни класу IgM, спрямовані проти групоспецифічних антигенів А чи В людини. Цоліклон не має антитіл іншої специфічності і тому не спричинює неспецифічної аглютинації еритроцитів.Цоліклони антигенів А і В випускають у ліофілізованій формі в ампулах, у яких крім реагентів вміщується також консервант (натрію азид) і відповідний барвник. До кожної ампули цоліклону додається ампула розчинника (ідентичного для обох реагентів). Цоліклон антигену А (рожевого кольору) і антигену В (синього кольору) випускають в ампулах по 20, 50, 100 і 200 доз із розчинником також в ампулах по 2, 5, 10 і 20 мл відповідно. Термін зберігання 3 роки в холодильниках за температури +2 ... +8 °С, в темному місці — за температури +10 ... +25 °С і відносної вологості повітря 65—15 % протягом 2 років. Техніка визначення групи крові людини системи АВО Розкрити ампулу цоліклону антигенів А і В і 2 ампули з розчинником. За допомогою окремих чистих піпеток розчинники перенести у відповідні ампули. Кожну ампулу струсити кілька разів. Повне розчинення настає протягом 1—2 хв. Поряд з краплями антитіл на пластинку наносять по одній невеличкій краплі крові, приблизно в 10 разів меншій від краплі антитіл (0,01). Краплі змішують скляною паличкою. Якщо результат позитивний, відбувається аглютинація еритроцитів у вигляді маленьких червоних агрегатів. Аглютинація відбувається протягом 1—2 хв. Оцінка результатів Аглютинація відсутня з цоліклоном антигену А, з цоліклоном антигену В. Це означає, що в еритроцитах відсутні антигени А і В, кров належить до групи 0(1) (мал. 2). Аглютинація (+) спостерігається тільки із цоліклоном антигену А. Кров належить до групи А(ІІ). Мал. 2. Визначення групи крові за допомогою моноклональних сироваток Аглютинація спостерігається із цоліклонами антигенів А і В. Це кров групи AB(IV). Для виключення автоаглютинації, котра може бути в деяких хворих (мієломна хвороба, опіки), а також під час дослідження пуповинної крові немовлят, при аглютинації еритроцитів із цоліклонами антигенів А і В необхідно провести контроль з ізотонічним розчином натрію хлориду. ПОМИЛКИ ПІД ЧАС ВИЗНАЧЕННЯ ГРУП КРОВІ Встановлення аглютинації там, де її немає. Це зумовлено підсиханням суміші сироваток з кров'ю, виникненням псевдоаглютинації за низької температури в приміщенні (+15 °С і нижче); непомічена аглютинація там, де вона має бути. Подібна помилка можлива, якщо низький титр або слабка активність стандартних сироваток, якщо взято надто велику краплю крові, у разі недостатнього часу спостереження, сповільненої реакції аглютинації, високої температури навколишнього середовища (+28 ... +30 °С). Для запобігання помилкам у всіх непевних ситуаціях необхідно провести повторне дослідження групової належності зі свіжими стандартними сироватками або стандартними еритроцитами, перевіряючи їхній термін зберігання, дотримуючи точного співвідношення сироватки і крові (10:1), спостерігаючи за температурою в приміщенні і реакцією аглютинації протягом 5 хв. Резус-фактор Резус-фактор було відкрито 1940 p. Ландштейнером і Вінером. Під час переливання крові практичне значення мають 6 антигенів системи RH-Hr (D, С, Е, d, с, е). Перші 3 антигени є різновидом резус-фактора, останні 3 — різновидом Нr-фактора. Найбільш наявними антигенними властивостями, що часто провокують ізосерологічні конфлікти при гемотрансфузіях і вагітності, володіє антиген D (Rho), менш антигенними — С (rh'), ще менш наявними — С (hr'), а потім E(rh"). Найбільш слабким антигеном є e(hr"). Випадків імунізації за антигеном d(Hro) ще не виявлено. Таким чином, у резус-системі наявний генний комплекс із шістьма антигенами (D, С, Е, d, c, е), пов'язаними в одній парі хромосом. Однак під час гемотрансфузій найчастіше спричинює імунізацію антиген D (Rho). Доведено, що в еритроцитах 85 % осіб, названих резус-позитивними (RH+), наявний антиген D, а в інших 15 % — резус-негативних — антиген D відсутній. Отож для запобігання важким посттрансфузійним ускладненням необхідно переливати резус-позитивну кров лише реципієнтам із резус-позитивною кров'ю, а резус-негативну — реципієнтам із резус-негативною кров'ю. Щодо антигенів Нr, то найчастішою причиною імунізації є антиген hr' ©. Усі особи з резус-негативною кров'ю одночасно є Нr-позитивними, бо мають антиген hr ©. У 81 % осіб, які мають резус-позитивну кров, в останній міститься антиген hr ©, і тому вони вважаються Нr-позитивними, а у 19 % з резус-позитивною кров'ю антиген hr © відсутній і вони є Нr-негативними. Таким чином, приблизно 84 % осіб можна вважати Нr-позитивними і 16 % — Нr-негативними. Небезпека антигену Hr примушує уникати трансфузій резус-негативної крові реципієнтам із резус-позитивною кров'ю. Перед переливанням крові важливо також з'ясувати, чи робили хворому раніше переливання крові і чи були в нього у зв'язку з цим важкі реакції. У жінок з'ясовують, чи не було викиднів і передчасних пологів, що може мати місце у вагітної з резус-негативним фактором, яка носить резус-позитивний плід. Методи визначення резус-фактораНині запропоновано кілька методик визначення резус-належності хворого: реакція аглютинації в соляному середовищі, реакція конглютинації із застосуванням конглютинінів (альбумін, поліглюкін, желатина, полівінілпіролідон), реакція із застосуванням протеолітичних ферментів (трипсин, протелін, папаїн, бромелін тощо). Для кожного методу виготовляють відповідну стандартну сироватку. Нижче подано методи визначення резус-фактора, які застосовуються в клінічній практиці. Визначення резус-фактора в чашках Петрі Досліджувану кров у кількості 3—5 мл беруть у пробірку. Після самостійного відокремлення згустків від стінок пробірки з її дна піпеткою набирають еритроцити, що зависли у власній сироватці. У чашку Петрі наносять по 2 краплі сироватки-антирезус двох серій і по одній краплі суспензії досліджуваної крові. Краплі перемішують скляною паличкою. Для контролю одночасно проводять аналогічне дослідження із суспензією стандартних резус-позитивних і резус-негативних еритроцитів відповідної групи крові. Краплі перемішують, а чашку ставлять на 10 хв у водяну баню температури 45—48 °С. Якщо досліджувана кров аглютинується обома серіями сироватки-антирезус, то вона є резус-позитивною, а якщо аглютинація відсутня, резус-негативною. У контрольних краплях резус-позитивні еритроцити дадуть реакцію аглютинації, а з резус-негативними — аглютинація не відбувається. Визначення резус-фактора за допомогою реакції конглютинації із застосуванням желатини У центрифужні пробірки, які відповідно позначають, наливають по 1 краплі осаду еритроцитів, додають по 1 краплі 10 % розчину желатини і по 1 краплі антирезусної сироватки (у пробірку 1-го ряду — сироватку однієї серії, 2-го ряду — іншої). Пробірки струшують і ставлять на водяну баню температури 45—48 °С на 5 хв, а потім додають 5 мл теплого ізотонічного розчину натрію хлориду. Пробірки 2—3 рази перевертають і визначають результат реакції за наявністю аглютинінів, які видно неозброєним оком. Визначення резус-фактора за допомогою експрес-методу Визначення резус-фактора за допомогою експрес-методу використовується практичними лікарями у невідкладних ситуаціях. У чашку Петрі або на предметне скельце наносять краплю стандартної антирезус-сироватки AB(IV), а паралельно, для контролю, краплю резус-негативної сироватки AB(IV) групи, що не містить антитіл. Додають у 3 рази меншу краплю досліджуваної крові, перемішують і спостерігають протягом 3—4 хв, після чого додають по 1 краплі ізотонічного розчину натрію хлориду і через 5 хв визначають реакцію. За наявності аглютинації еритроцитів з антирезус-сироваткою і відсутності з контрольною сироваткою (в контрольній аглютинації не повинно бути) кров є резус-позитивною; за відсутності реакції аглютинації в обох сироватках кров оцінюється як резус-негативна. ПОКАЗАННЯ І ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ ТА ЇЇ КОМПОНЕНТІВ До переливання цільної крові слід ставитись як до трансплантації живої алогенної тканини. Вона має призначатися за суворими показаннями. Основна мета гемотрансфузії — відновити дефіцит формених елементів крові і білкових факторів плазми. Показаннями до переливання цільної крові є гостра крововтрата, що перевищує 15 % обсягу циркулюючої крові, а також гіповолемія з ознаками гіпоксії. Абсолютними показаннями до переливання крові вважаються гостра крововтрата, шок, кровотеча, важкі травматичні операції, в тому числі зі штучним кровообігом У плановій хірургії цільну кров переливають за наявності вираженого дефіциту всіх її компонентів У інших випадках показано переливання компонентів і препаратів крові, а також кровозамінників і гемокоректорів. Останні є меншою небезпекою для ускладнень, ніж переливання цільної крові. Їх широко застосовують у післяопераційний період за наявності важких інтоксикацій, гнійно-запальних хвороб, анемії різного походження, хвороб крові. Оцінюючи протипоказання до переливання крові, лікар має знати алергологічний і трансфузійний анамнез (алергічні захворювання, ускладнення і реакції, що виникають унаслідок переливання крові). Слід також виявити групу небезпечних реципієнтів, до яких належать хворі з різними ускладненнями після переливання крові, жінки, які мають в анамнезі викидень, важкі пологи або народження дітей з гемолітичною хворобою і жовтяницею, хворі з хворобами крові, тривалими гнійними процесами, злоякісними новоутвореннями, що розпадаються. Протипоказаннями до переливання крові є декомпенсація серцевої діяльності при хворобах серця, міокардиті, міокардіосклерозі; важкі порушення функції печінки та нирок (гострі гепатит, нефрит), септичний ендокардит; гіпертонічна хвороба III стадії; тромбоемболія; захворювання легенів (набряк, активний туберкульоз); загальний амілоїдоз; крововилив у мозок і важкі травми черепа; алергічні стани і захворювання (бронхіальна астма, гостра екзема тощо).Слід, однак, підкреслити, що у невідкладній хірургії за життєвими показаннями (гостра крововтрата, шок тощо) навіть за наявності протипоказань вдаються до переливання крові. У такому разі рекомендується комбінувати її з кровозамінниками спрямованої дії, використати ті компоненти і препарати крові, котрі мають найменшу антигенну дію (відмиті і розморожені еритроцити) Для запобігання ускладненням уводять попередньо десенсибілізувальні засоби, серцеві препарати, знеболювальні. Донорство та основні гемотрансфузійні середовища Для переливання крові та виготовлення її компонентів і препаратів використовують кров, узяту в донорів, автокров, узяту в самого хворого перед операцією, або кров, узяту у хворих із внутрішніми кровотечами, пуповинноплацентарну кров, кров, отриману внаслідок лікувальних кровопускань, трупну кров Донором може бути кожний здоровий громадянин у віці від 18 до 55 років. Він підлягає ретельному обстеженню. Протипоказаннями до взяття крові є туберкульоз, вірусний гепатит, малярія, сифіліс, СНІД. Встановлено, що взяття 350—400 мл крові не спричиняє ніяких шкідливих порушень в організмі. Кількість взятої крові відновлюється протягом 31 днів. Залежно від показань у клініці застосовуються різні трансфузійні середовища. Цільна кров. Переливання цільної крові здійснюється за допомогою апаратів для прямого переливання крові безпосередньо від донора реципієнтові. Цей метод застосовується у хворих із важкою інтоксикацією, порушенням згортання крові, з опіковою хворобою, шоком, різними септичними станами, в дитячій практиці. Свіжоцитратна кров використовується відразу або в найближчі годиш після її заготовки. Як стабілізувальний розчин використовують 6 % розчин натрію цитрату з розрахунку 10 мл розчину на 100 мл крові. Консервована кров. Забір крові від донора попередньо здійснюють у спеціальний посуд з гемоконсервантом, потім використовують, залежно від терміну зберігання. Консервована кров готується на одному із стабілізувальних розчинів, роль консерванта (стабілізатора) в них відіграє натрію цитрат, який зв'язує іони кальцію і запобігає згортанню крові Найбільш поширеними консервуючими розчинами є ЦОЛІПК №7, ЦОЛІПК №8, ЦОЛІПК №12, ЦОЛІПК №76 та ін. У деяких з них крім консервантів містяться левоміцетин, глюкоза. Співвідношення консерванта і крові складає 1:4. Термін зберігання 21 день. Однак для переливання доцільно використовувати кров невеликих термінів зберігання (1—5 днів) У практиці заготовки крові знайшов застосування також метод стабілізації крові без додавання до неї хімічних речовин. Стабілізація досягається шляхом вилучення іонів кальцію з крові за допомогою іонообмінників. Трансфузія сорбентної крові показана у разі непереносності цитрату, масивних і обмінних переливань. Протягом останнього десятиріччя розроблено такі ефективні розчини для консервування крові, як "Цитоглюкофосфат" і "Глюцигір", успішно досліджено сорбент із фосфору целюлози. Вдосконаленню процесу консервування крові і розділення її на компоненти сприяло створення нової чотирикомпонентної полімерної тари — "Гемакон-500/300" і "Компопласт 300/300". Впроваджується в практику заморожування і зберігання крові за умов ультранизької температури (-196 °С) і помірно низьких температур (-60 °С...-40 °С). Метод кріоконсервування дає можливість створити запас великої кількості крові рідкісних груп. Зберігання крові в умовах глибокого холоду дозволяє збільшувати тривалість життя клітин крові від 2 до 10 років. Гепаринізовану кров використовують для заповнення апаратів штучного кровообігу під час оперативних втручань на серці і великих судинах Як консервант використовують гепарин з глюкозою і левоміцетином. Максимальний термін зберігання гепаринізованої крові 1 доба за температури +4 °С. Пуповинно-плацентарна кров дає досить позитивний лікувальний ефект у зв'язку з її складом і вмістом гормонів Забір такої крові здійснюють стерильно після відділення плода. Кров, яку отримують унаслідок лікувальних кровопускань у хворих на гіпертонічну хворобу, епілепсію, з травмою черепа, можна консервувати і після дослідження переливати хворим Автокров — свіжа кров, яку збирають під час проведення оперативних втручань з приводу внутрішніх кровотеч (розрив печінки, легенів тощо) Її фільтрують, додають 6 % розчин натрію цитрату, після чого вона може бути перелита тому самому хворому. Цей метод називають у клініці реінфузією. Автотрансфузія крові і її компонентів у хірургії включає застосування власної крові, еритроцитної маси, плазми з метою відновлення крововтрати, підтримання обсягу крові та інших ланок гомеостазу. Для автогемотрансфузії кров заготовляють від хворих заздалегідь або безпосередньо на операційному столі на початку операції. Забір здійснюють у кількості 30—40 % обсягу циркулюючої крові, використовують колоїдні плазмозамінники та альбумін, які і переливають хворому наприкінці операції.Трупна кров придатна до використання в перші 6 год після раптової смерті від закритих ушкоджень за відсутності ран і травм порожнинних органів (кров протягом 6 год після смерті не згортається). Кров беруть у стерильних умовах з яремної вени без додавання натрію цитрату. Після ретельного дослідження кров можна переливати хворим за існуючими правилами. Трупну кров зберігають у холодильнику за температури +2...+4 °С Компоненти і препарати крові Еритроцитна маса. Переливання еритроцитної маси показане при різкому зниженні кисню в крові (наявна анемія, надлишкова інфузійна гемодилюція, недостатність кровотворення тощо) Еритроцитну масу отримують з цільної крові після відділення плазми шляхом відстоювання або центрифугування. Вона відрізняється від донорської крові меншою кількістю плазми і високою концентрацією еритроцитів. Випускається у флаконах або пластикових мішках, термін зберігання 21 день за температури +4...+6 °С. Протипоказанням до переливання еритроцитної маси є гемоконцентрація і гіперкоагуляція крові. Еритроцитна суспензія являє собою суміш еритроцитної маси і консервуючого розчину ЦОЛІПК Х°8 Термін зберігання 14 днів за температури +4 +6 °С. Показанням до переливання еритроцитної суспензії є гостра крововтрата, захворювання кровотворних органів, анемія і септичні стани. Відмиті і розморожені еритроцити отримують шляхом вилучення лейкоцитів, тромбоцитів і білків плазми. Заморожування еритроцитів здійснюють в електрохолодильниках за температури -196 °С. Термін зберігання 8—10 років Для розморожування еритроцитів контейнер опускають у водяну баню температури +45 °С, а потім відмивають від наявного розчину. Після розморожування еритроцити зберігають за температури +4 °С не більше ніж 1 добу. Перевагою розморожених еритроцитів є відсутність сенсибілізувальних чинників, чинників згортання, вільного гемоглобіну, калію, серотоніну. У зв'язку з цим відмиті нативні або розморожені еритроцити переливають хворим із наявною несумісністю за лейкоцитарними антигенами системи HLA або сенсибілізованими і плазмовими білками, із серцевою та нирковою недостатністю, алергічними захворюваннями. Тромбоцитна маса отримується з цільної консервованої донорської крові шляхом фракціонування. Показанням до Ті переливання є геморагічний діатез, що виник унаслідок тромбоцитопенії глибокого ступеня, що не піддається іншим методам гемостатичної терапії. Зберігається за температури +4...+22 °С протягом 1 доби. Тривалість життя перелитих тромбоцитів 7-9 днів. Під час трансфузії враховується групова сумісність (АВО), сумісність за резус-фактором і біологічна проба. Лейкоцитна маса отримується методом фракціонування, зберігається у флаконах або пластикових мішках за температури +4...+6 °С протягом 1 доби. Під час переливання слід враховувати групову і резус-належність донора і реципієнта. Трансфузії лейкоцитної маси показані хворим з лейкопенією різного походження, агранулоцитозом, сепсисом, із сповільненим кровотворенням, спричиненим променевою та хіміотерапією. Плазма крові містить білки, вітаміни, ферменти, гормони, антитіла. Її отримують шляхом фракційного розділення крові. Плазму використовують одразу після отримання або не пізніше ніж через 2—3 год після нього, Для зберігання використовують заморожування або висушування (ліофілізація). Заморожену плазму зберігають за температури -25 °С протягом 90 днів, за температури -10 °С протягом ЗО днів. Перед застосуванням її розморожують за температури +37...+38 °С. Суху плазму можна зберігати до 5 років. Випускається у флаконах місткістю 100, 250, 500 мл. Перед застосуванням її розводять дистильованою водою або ізотонічним розчином натрію хлориду. Показаннями до трансфузії є шок, масивна крововтрата, гемофілія, опікова хвороба, перитоніт, сепсис, гнійно-запальні захворювання. Трансфузія плазми не повинна бути масивною (не більше як 1,5 л), аби не спричинити ускладнень (синдром масивних трансфузій тощо). Із плазми крові виготовляють гемостатичні препарати місцевої дії — тромбін, гемостатичну губку, біологічний антисептичний тампон тощо. У клінічній практиці великого поширення набув фібриноген — гемостатичний препарат загальної дії. Фібриноген виготовляють із свіжої донорської крові шляхом її висушування. Він містить активний антигемофільний глобулін. Випускають у флаконах по 250—500 мл, які містять 1—2г фібриногену. Зберігають за температури +2...+10 °С протягом 1—2 років. Перед застосуванням фібриноген розчиняють у бідистильованій воді і вводять внутрішньовенне крапельним методом. Фібриноген у поєднанні з переливанням крові застосовують для зупинки кровотеч, пов'язаних зі зниженням його вмісту в організмі при різних захворюваннях, травматичному шоку і складних операціях, які супроводжуються значною крововтратою.Альбумін отримують шляхом фракціонування плазми. У 100 мл розчину міститься 5, 10, 20 г білка, який на 97 % складається з альбуміну. Випускається у вигляді 5, 10, 20 % розчину у флаконах місткістю 50, 100, 250, 500 мл. Препарат показаний хворим із різними видами шоку, опіковою хворобою, гіповолемією, гіпо- і диспротеїнемією, гіпергідратацією тканин, порушеннями функції печінки внаслідок різних інтоксикацій. Досить позитивний терапевтичний ефект дає альбумін у поєднанні з трансфузією крові і еритроцитної маси у хворих із крововтратою, шоком, постгеморагічною анемією. Протеїн готують із плазми або сироватки крові. Він складається із 75— 80 % альбуміну і 20—25 % стабільних а - і Р -глобулінів. Випускається у флаконах по 250—500 мл у пастеризованому вигляді. Застосовується у хворих із крововтратою, шоком, для компенсації білкової недостатності. Добова доза 250—500 мл. У разі масивної крововтрати доза може бути збільшена до 2000 мл. Альбумінат — білковий препарат, виготовлений із плазми людської-крові. Містить 8—10 % плазмових білків (75—80 % альбумінів і 20—25 % глобулінів). Випускають у флаконах по 150 мл. Застосовують за тими самими показаннями, що й альбумін, внутрішньовенне або внутрішньокістково в дозах 150—450 мл крапельним методом. Зберігають за кімнатної температури. Сироватковий поліглобулія містить 8,5—10 % р- і γ-глобулінових фракцій. Його виготовляють із сироватки крові донорів. Випускають в ампулах по 3 мл, зберігають у холодильнику за температури +2...+8 °С. Препарат застосовують внутрішньом'язово в дозі 3—9 мл одноразово і повторно для профілактики і лікування інфекційних захворювань — кору, інфекційного гепатиту, дизентерії та поліомієліту. Його призначають також хворим із гіпоглобулінемією та зниженням імунної реактивності організму. γ-Глобулін — 10 % розчин білка — отримують із сироватки плацентарної або донорської крові. Він містить антитіла проти різних інфекцій. Виготовляють γ-глобулін протикоровий, для профілактики і лікування коклюшу, віспи, правця, поліомієліту, опіків і гнійно-септичних процесів, гемолітичної хвороби новонароджених і антистафілококовий. γ-Глобулін випускають в ампулах, які містять 3 мл 10 % розчину. Препарат уводять по одній ампулі внутрішньом'язово. Фібринолізин — активний протеолітичний фермент, який має здатність розчиняти щойно утворені тромби. Він належить до еуглобулінової фрак- ції білків плазми Фібринолізин утворюється за допомогою активації профібринолізину, що міститься в плазмі крові, різними ферментами (трипсином, стрептокіназою, урокіназою) Випускається в сухому вигляді у флаконах по 250—500 мл, які містять 10 000—30 000 ОД Зберігається за температури +2+10 °С Препарат уводять внутрішньовенне крапельним методом у поєднанні з гепарином (20 000 ОД фібринолізину і 10 000 ОД гепарину) Добова доза фібринолізину - 20 000-40 000 ОД Методи і техніка виконання гемотрансфузії Існує 2 основних методи гемотрансфузії прямий, коли кров переливається безпосереднє від донора до реципієнта за допомогою апаратів ПКП-210, ПКПУ або шприца, і непрямий, тобто переливання консервованої крові. Кров можна переливати внутрішньовенне, внутрішньоартеріально, внутрішньокістково. Напередодні переливання крові хворому визначають групу крові і резус-фактор, причому групу крові перевіряють перед кожною черговою трансфузією, проводять клінічний аналіз крові і сечі. Кров переливають натще. Перед гемотрансфузією хворий має спорожнити сечовий міхур, йому необхідно визначити пульс, температуру тіла і артеріальний тиск Далі перевіряють придатність крові до переливання. Вона має розділитися на З шари: зверху — прозорий солом'яно-жовтий шар плазми, внизу — темно-червоний шар еритроцитів, а між ними лейкоцити у вигляді тонкої сіруватої плівки. Усі шари мають бути з чіткими межами. Якщо у крові є згустки, плазма рожева або мутна, з пластівцями, така кров непридатна для переливання. Флакон із кров'ю має бути герметичне закритий, на етикетці позначено дату заготовки крові. Далі визначається група крові у флаконі і проводяться проби на індивідуальну сумісність, а також біологічна проба. Вони є обов'язковими при переливанні кожного флакона крові. Окремо перевіряються сумісність за групою крові і за резус-фактором. Проба на сумісність за групою крові системи АВО. Кров беруть із вени хворого в кількості 10 мл, поміщають її у пробірку і центрифугують. Отриману сироватку наносять на тарілку і додають кров донора у співвідношенні 10:1. Спостерігають протягом 5 хв, погойдуючи тарілку. Проба проводиться за кімнатної температури. За наявності аглютинації кров несумісна . Проба на резус-сумісність. Краплю сироватки крові хворого змішують у чашці Петрі з кров'ю донора у співвідношенні 10:1, ставлять на водяну баню температури +46...+48 °С на 10 хв. За наявності аглютинації кров несумісна і є непридатною для переливання .Біологічна проба полягає в потрійному струминному переливанні 15— 20 мл крові з інтервалами 3—5 хв; стежать за станом хворого У разі появи симптомів посттрансфузійних ускладнень лікар має одразу припинити переливання крові і, не виймаючи голку з вени, розпочати купірування розладів, що виникли. Якщо останні відсутні, проводиться переливання необхідної кількості крові крапельне зі швидкістю 50—60 крапель за 1 хв. Наприкінці переливання у флаконі залишають 10—15 мл крові і зберігають її в холодильнику протягом 1 доби для дослідження, якщо раптом виникнуть ускладнення. Оформляється протокол переливання крові, який разом з етикеткою, що була на флаконі, підклеюють в історію хвороби. Хворий після переливання крові перебуває під наглядом лікаря і медсестри. Протягом 8 год через кожні 2 год вимірюються температура тіла, артеріальний тиск, підраховуються пульс, дихання, визначаються кількість і характер сечі. Наступного дня клінічний аналіз крові і сечі повторюють. Реакції та ускладнення під час переливання крові Причинами реакцій та ускладнень при гемотрансфузії найчастіше бувають порушення правил та інструкцій по заготівлі, зберіганню, транспортуванню і переливанню крові. Гемотрансфузійні реакції. Розрізняють пірогенні, алергічні та анафілактичні реакції. Вони розвиваються внаслідок занесення в організм реципієнта пірогенних речовин з кров'ю, яка переливається, підвищеної чутливості реципієнта до уведених білків, сенсибілізації організму, спричиненої повторними переливаннями крові. Спостерігаються клінічні симптоми у вигляді загальної слабкості, підвищення температури тіла, болю в попереку, головного болю, нудоти, блювання, алергічного висипання, свербежу шкіри, набряку повік. Вони розпочинаються під час гемотрансфузії або через 20—30 хв після неї, тривають від кількох хвилин до кількох годин, іноді розвиваються дуже швидко і переходять в анафілактичний шок. Під час лікування пірогенних реакцій легкого і середнього ступеня (підвищення температури тіла на 1 °С, слабкість) слід зігріти хворого (вкрити ковдрою, прикласти грілку до ніг, напоїти гарячим чаєм). У разі появи важких реакцій (підвищення температури тіла на З °С, головний біль, біль у попереку тощо), крім зазначених заходів, необхідно увести підшкірно 1 мл 1 % розчину промедолу, 2 мл сульфокамфокаїну підшкірно, 5—10 мл 10 % розчину кальцію хлориду внутрішньовенне. У разі появи ознак алергічної реакції (свербежу шкіри, кропив'янки, набряку шкіри і слизових оболонок, задишки) вводять 10 мл 10 % розчину кальцію хлориду і 5—10 мл 5 % розчину аскорбінової кислоти внутрішньовенна, 1 мл 1 % розчину димедролу або 1 мл 1 % розчину супрастину, серцеві препарати внутрішньом'язово. У разі появи важкої реакції типу анафілактичного шоку (головний біль, задишка, набряк повік, тахікардія, гіпотензія) додатково уводять 1 мл. 1 % розчину промедолу з 1 мл 0,1 % розчину атропіну і 1 мл 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду підшкірно, 40—60 мл 40 % розчину глюкози, серцеві препарати (корглюкон, строфантин) внутрішньовенне. У разі порушення правил гемотрансфузії можливі також такі ускладнення, як повітряна емболія, емболія згустками крові. Щоб запобігти цьому, необхідно правильно заповнювати систему, користуватися системами одноразового переливання крові. Не можна переливати кров у тромбовані вени, через гематому. Особливо небезпечним ускладненням гемотрансфузії є гемотрансфузійний шок. У клінічному лікуванні останнього виділяють такі періоди: гемотрансфузійний шок, олігурія, відновлення діурезу, одужання.Гемотрансфузійний шок є найранішим періодом гемотрансфузійного ускладнення. Його прояви виникають, як правило, під час трансфузії або після неї. Вони характеризуються розладами кровообігу, гострим внутрішньосудинним гемолізом, порушеннями системи згортання крові. Найранішими клінічними ознаками несумісності перелитої крові є озноб, біль у попереку, збудливість, нестача повітря, ціаноз, тахікардія, зниження артеріального тиску. Температура тіла сягає 38—40 °С. У разі несумісності перелитої крові за деякими антигенами системи резус і антигенами інших серологічних систем з відносно невисоким ступенем антигенності клінічні прояви раннього періоду ускладнення можуть носити стертий характер. У зв'язку з цим необхідне динамічне спостереження за хворим, температурою його тіла, діурезом, показниками крові і сечі. Якщо хворий перебуває під наркозом, звичайно клінічні симптоми шоку не проявляються. У цьому разі слід звернути увагу на показники артеріального тиску, пульс, колір шкірних покривів, кровотечу з операційної рани. Остання ознака є одним із найраніших симптомів несумісності перелитих донорських еритроцитів, зумовлених гіпокоагуляційною фазою синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДВЗ-синдром). Розвиток ДВЗ-синдрому зумовлений передусім шоком і гострим внутрішньосудинним гемолізом, що проявляється у зниженні рівня гемоглобіну, гемоглобінурією, характерним так званим лаковим відтінком плазми, що підтверджується підвищенням рівня вільного гемоглобіну в плазмі, появою гемоглобінового детриту в осадах сечі. На 2-гу добу звичайно з'являються жовтяничний колір склер і шкіри, збільшення розмірів печінки та її болючість при пальпації, гіпербілірубінемія. Порушення в системі згортання крові призводять до крововиливів різного ступеня у життєво важливі органи, нерідко до профузних кровотеч і можуть закінчитися смертю. Звичайно протягом 1-ї або 2-ї доби виявляється зниження діурезу. Період олігурії характеризується значним зниженням діурезу аж до анурії і зумовлений некрозом епітелію канальцевої системи нирок, що призводить до некротичного нефрозу. У крові хворих накопичуються різні метаболіти — сечовина, креатинін, фенолові сполуки, середньомолекулярні пептиди, які призводять до уремічної інтоксикації. Остання характеризується порушеннями з бoкy центральної нервової системи, травного тракту, органів дихання, кровотворення і всіх видів обміну речовин. Найбільшою небезпекою є гіперкаліємія, котра призводить до порушень атріовентрикулярної (передсердно-шлуночкової) проникності, аж до фібриляції шлуночків і асистолії. Наявність гіперкаліємії є абсолютним показанням до проведення гемодіалізу. Порушення водного балансу частіше проявляється гіпергідратацією, особливо у разі неадекватного уведення рідини на тлі анурії. Зміни кислотно-основного статусу проявляються, як правило, частково компенсованим або декомпенсованим метаболічним ацидозом. Найбільшою небезпекою є розвиток набряку легенів і головного мозку. Тривалість олігурії складає в середньому 2 тиж, але інколи 1 міс і більше Період відновлення діурезу. За сприятливого перебігу гострої ниркової недостатності поступово відбувається регенерація епітелію канальців нирок і настає період відновлення діурезу. Характерною ознакою цього періоду є поліурія, нерідко спостерігається обмінний алкалоз, зумовлений втратою солей, або гіпокаліємія, котра, як і гіперкаліємія, може бути загрозою для життя хворого через порушення серцево-судинної діяльності. Гіпокаліємічний синдром характеризується зниженням м'язового тонусу, інколи судомами, атонією травного тракту аж до явищ парезу кишок. На тлі наростання діурезу поступово нормалізуються показники азотемії, зменшується інтоксикація і настає період одужання. Період одужання триває від 1 до 3 міс і довше залежно від важкості клінічного перебігу гострої ниркової недостатності. Концентраційна здатність нирок при цьому залишається зниженою, тому хворі потребують догляду і за показаннями — проведення відповідної терапії, бо можливе приєднання пієлонефриту. Лікування гемотрансфузійних ускладнень проводиться у 2 етапи: 1-й — інтенсивна терапія в ранній період ускладнення. Здійснюється вона в лікувальному закладі, де ускладнення виникло; 2-й етап — у спеціалізованому відділенні, яке оснащене апаратурою для екстраренального очищення крові. Профілактика гемотрансфузійного шоку полягає в ретельному збиранні анамнезу, з'ясуванні у хворого, чи були раніше гемотрансфузії та реакції на них; у жінок — чи не було викиднів, народження дітей з гемолітичною жовтяницею. Обов'язково необхідно визначити групу крові у хворого та реципієнта, провести проби на сумісність перед кожною гемотрансфузією. Ретельно провести біологічну пробу. У разі екстрених гемотрансфузій збалансування крововтрати слід розпочинати з уведення кровозамінника, доки не будуть проведені всі проби для переливання крові.Якщо кров переливається під наркозом, необхідно контролювати діурез, характер сечі. У разі гемолізу вона буде мати колір м'ясних помиїв. Крім того, можна взяти з вени 3—5 мл крові у пробірку з натрію цитратом і центрифугувати. Рожевий колір плазми свідчить про внутрішньосудинний гемоліз. Під час швидкого переливання великих доз крові можливий розвиток цитратного шоку. Ось чому після уведення 500 мл крові необхідно в іншу вену вводити 5 мл 10 % розчину кальцію хлориду. Під час переливання крові можливий також розвиток синдрому алогенної крові. Він зумовлений імунним конфліктом між реципієнтом і донором на введення білкових антигенів. У зв'язку з цим кров переливають через системи з ультрапористими фільтрами, поєднують гемотрансфузію з уведенням розчинів натрію гідрокарбонату, реополіглюкіну, лазиксу. Кровозамінники Кровозамінники — препарати, що здатні певною мірою замінити лікувальну дію донорської крові у разі уведення їх в організм хворого. Вони застосовуються для трансфузійної терапії різних патологічних станів і мають відповідати наступним вимогам не справляти токсичної дії на організм; не розвивати сенсибілізацію організму; нагадувати за фізико-хімічними властивостями плазму крові; повністю виводитися з організму; зберігати біологічні та фізико-хімічні властивості; витримувати стерилізацію методом автоклавування протягом тривалого часу. За своїм функціональним значенням кровозамінники діляться на 4 групи (В. К Гостищев, 1987). 1-ша — протишокові (гемодинамічні): низькомолекулярні декстрани — реополіглюкін; середньомолекулярні декстрани — поліглюкін; препарати желатини — желатиноль 2-га — дезінтоксикаційнг низькомолекулярний полівінілпіролідон — гемодез; низькомолекулярний полівініловий спирт — полідез 3-тя — препарати для парентерального харчування: білкові гідролізати — гідролізат казеїну, амінопептид, амінокровін, амінозол, гідролізин; розчини амінокислот — поліамін, маріамін, фріамін тощо; жирові емульсії — інтраліпід, ліпофундин; цукри і багатоатомні спирти — глюкоза, сорбітол, фруктоза 4-та — регулятори водно-сольового і кислотно-основного стану сольові розчини — ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин Рінгера, лактосол, розчин натрію гідрокарбонату, розчин трисаміну тощо Таким чином, кровозамінники протишокової дії сприяють підвищенню об'єму циркулюючої крові і відновленню рівня кров'яного тиску, поліпшують капілярну перфузію, менш тривало циркулюють у крові, швидше виділяються нирками, виводячи надмірну рідину, у зв'язку з чим настає дегідратація і дезінтоксикація. Догляд за хворим під час і після переливання гемотрансфузійних рідин Під час і після переливання гемотрансфузійних рідин за хворими встановлюють пильний нагляд. Зміна стану хворого, його поведінки або поява будь-яких скарг повинні розцінюватись як перші прояви ускладнення. Після переливання гемотрансфузійних рідин хворому призначають ліжковий режим протягом 2-х год. Через дві години необхідно виміряти температуру тіла, а при її підвищенні - повторювати вимірювання щогодини протягом 4-х год. Наступного дня після переливання хворому призначають загальний аналіз крові й сечі. У післятрансфузійний період важливим є спостереження за сечовиділенням, кількістю сечі, її кольором. Поява рожевого або бурого забарвлення свідчить про розвиток гемотрансфузійного ускладнення. Тільки уважний контроль за загальним станом хворого, рівнем артеріального тиску, температурою тіла, кількістю і характером виділеної сечі дає можливість своєчасно виявити початок ускладнення. Більшість реакцій і ускладнень виникають, як правило, впродовж першої доби. При виникненні посттрансфузійного ускладнення необхідно припинити переливання, терміново повідомити лікаря, а він повідомляє адміністрацію станції переливання крові. Документація, пов'язана з переливанням гемотрансфузійних рідин Служба крові лікувального закладу повинна мати добре налагоджену і своєчасно оформлену документацію. В кожній лікарні наказом головного лікаря призначають медичного працівника (медична сестра, фельдшер), матеріально відповідального за облік (отримання, збереження і видачу) гемотрансфузійних рідин, одноразових систем для переливання, стандартних сироваток, еритроцитів або уоліклонів для визначення груп крові і резус-належності тощо. У невеликих лікарнях облік гемотрансфузійних рідин може бути доручений головній медичній сестрі лікарні. Усі гемотрансфузійні рідини, які надходять у лікарню згідно з накладними, реєструють у журналах надходження і видачі. В цих же журналах проводять реєстрацію виданих трансфузійних середовищ за вимогами відділень лікарні Рідини, які бракують (порушення герметичності, бій, згустки тощо), списують за актом Медичні сестри, яким доручено облік гемотрансфузійних рідин, а також маніпуляційні сестри відповідають за дотримання правильного режиму їх зберігання і реєстрацію температури холодильника в журналі температурного режиму зберігання крові та інших рідині Кожне переливання крові, її компонентів, препаратів і кровозамінників записують у карту стаціонарного хворого згідно з встановленою формою в "Листку реєстрації трансфузійних рідин" Листок вклеюють у карту стаціонарного хворого При його відсутності запис проводять у вигляді протоколу в щоденнику карти стаціонарного хворого або за допомогою штампу, з висвітленням таких даних- 1) дата і час переливання; 2) показання до переливання; 3) метод переливання (шляхи введення, швидкість переливання), кількість перелитої рідини; 4) паспортні дані з кожного флакона крові, еритроцитарної маси (прізвище, ініціали донора, група крові, резус-належність, номер флакона або серія препарату, кровозамінника, дата заготовки крові, еритроцитарної маси); 5) результат контрольної перевірки групи крові хворого за системою АВО; 6) результат контрольної перевірки групи крові донора за системою АВО, взятої із флакона; 7) результат проби на сумісність груп крові донора і реципієнта за системою АВО; 8) метод і результат проби на сумісність за резус-фактором; 9) результат біологічної проби; 10) підпис лікаря Запис про кожне переливання гемотрансфузійної рідини виконують також у "Журналі реєстрації переливання трансфузійних рідин" Журнал заводять у кожному відділенні лікарні, де здійснюють переливання гемотрансфузійних рідин Своєчасний і ретельний запис переливання крові та інших рідин дає можливість контролювати дії, роботу медичного персоналу, своєчасно виявити та попередити можливі помилки і порушення при гемотрансфузії. Ситуаційні задачі. 1. У хворої на дифузний токсичний зоб, яка зайшла у гаряче приміщення, посилились серцебиття, неспокій, слабкість, пітливість, температура тіла підвищилась до 37,5 °С. Що повинна зробити медична сестра? 2. Вагітна жінка, яка проживає у гірській місцевості, прийшла в сільську амбулаторію, щоб перевірити стан здоров'я. Яку пораду слід дати жінці, якщо з боку внутрішніх органів змін не виявлено, вагітність перебігав нормально? 3. Під час огляду школярів Прикарпаття виявлено, що декілька дітей молодших класів відстають від ровесників у фізичному розвитку. Діти гірше засвоюють шкільні предмети, особливо математику. Якому спеціалісту повинна сказати про це медична сестра? Яке захворювання можна запідозрити? 4. У хворої на мікседему, якій призначено лікування тиреоїдином, з'явився біль у ділянці серця. Чи пов'язаний біль у серці з прийманням ліків? 5. Хворий на цукровий діабет після введення інсуліну і легкого сніданку пішов кататись на каток, де знепритомнів. У нього виникли корчі, з рота пішла піна. Яке захворювання виникло у хворого? Яка невідкладна допомога потрібна хворому? Еталони відповідей. 1. Медична сестра повинна вивести хвору на свіже повітря або забезпечити його доступ до приміщення, відчинивши вікно та двері. У приміщенні необхідно зняти з хворої верхній одяг, увімкнути вентилятор, прикласти холодний компрес до лоба, дати прохолодні напої, краплі валеріани або валокордину чи адонізиду, таблетки триоксазину, мікродози розчину йоду. За відсутності ефекту необхідно покликати лікаря 2. Кожна вагітна жінка, яка проживає в передгір'ї або гірській місцевості, повинна протягом усієї вагітності й вигодовування дитини приймати препарати йоду, по 1 таблетці 2 рази на тиждень Необхідна термінова консультація лікаря-ендокринолога. У хворої може бути гіпотиреоз 3 Тиреоідні гормони обумовлюють підвищення обміну речовин, тобто інтенсивне споживання кисню тканинами, зокрема, серцевим м'язом, головним мозком. За наявності склерозу вінцевих судин виникає невідповідність між підвищеною потребою міокарда в кисні і його недостатнім надходженням з кров'ю, внаслідок чого виникає біль у ділянці серця. 4. Раптово виникла гіпоглікемічна кома. її виникнення було зумовлене значним споживанням глюкози тканинами (під час катання на ковзанах) на тлі недостатнього надходження вуглеводів і калорій (легкий сніданок). 5. Слід негайно ввести внутрішньовенне концентрований розчин глюкози в дозах, які забезпечують опритомлення хворого. Залежно від концентрації — 10, 20, 40 % відповідно вводять 50—100 мл, 40—60 мл, 20—40 мл розчину. Хворого після перенесеної глибокої і тривалої гіпоглікемічної коми необхідно госпіталізувати.
1 2 3 4 5 Категория: Медицина та здоров'я \| Добавил: Aspirant (23.05.2014)
Просмотров: 3322 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: