Реферат на тему: Особистість і її сутність - Медицина та здоров'я - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Особистість і її сутність. Термін «особистість» використовують різні науки, але найчастіше ми зустрічаємося з ним у медицині, філософії, правознавстві, історії, педагогіці та психології. Кожна з цих наук розглядає особистість виходячи з охоплюваної нею сфери людської діяльності, використовуючи для її вивчення свої методи і категоріальний апарат. Найбільш детально й у всіх проявах особистість вивчається психологією. Вважають, що особистість виникає на певному етапі філогенетичного та онтогенетичного розвитку. Лише в людському суспільстві, за умови нормального розвитку людського організму, індивід стає особистістю. Таким чином, особистість — це індивід, який має свідомість, самосвідомість, активно пізнає і перетворює навколишній світ відповідно до людських потребі. Особистість формується в процесі взаємодії людини з оточуючими людьми, навчання, виховання та самовиховання. Залежно від умов життя, методів виховання в людини, як правило, виникають і формуються ті або інші соціально значущі якості, що характеризують її як представника того або іншого суспільства чи спільності. К. Маркс вважав, що сутність людини — це сукупність усіх суспільних відносин. Таким чином, поняття особистість стосується людини, яка вже має суспільну зрілість. Людина стає особистістю лише тоді, коли вона має специфічні риси і передусім соціально-психологічні особливості, такі, як принципи, позиція, установки, ціннісні орієнтації, потреби й інтереси. Реалізується особистість перш за все в процесі суспільної діяльності людини. Проблема особистості в радянській психології вирішується з позицій діалектичного та історичного матеріалізму. Принцип соціально-історичного підходу полягає в тому, що особистісні властивості формуються в результаті перетворення їхніх природних передумов у процесі суспільно-історичного розвитку. Практична діяльність є фундаментом формування особистості. Кожна людина (індивід) створює свій власний внутрішній світ, а також властивості своєї особистості, оволодіваючи формами і видами соціальної дійсності, що історично склалися. Психологи нашої країни не заперечують біологічну основу розвитку особистості — спадкові морфофізіологічні якості, проте розглядають їх як потенціальні можливості, розвиток яких залежить від соціальних передумов та умов. У зв'язку з цим великого значення набуває інформація про те, як типологічні властивості психічної діяльності впливають на вироблення тих або інших властивостей особистості або ж, навпаки, як впливають на механізми руйнування їх. Питання про психічні властивості особистості є предметом дискусії між різними ідеалістичними течіями, з одного боку, і між ними та матеріалістичною наукою — з іншого. Деякі наукові теорії особистості доводили перевагу одних особистостей над іншими, оскільки вважалося, що психічні властивості визначені вже від народження людини і вони незмінні. Більше того, виявлялося, що за одним лише зовнішнім виглядом можна повністю визначити особистість. Так, Е. Кречмер, виходячи з будови тіла людини, розрізняв три основні типи: — пікник-циклотимік — це «широка-тяжка» людина, для якої характерні недостатня емоційна стійкість, коливання настрою, почуття колективізму, товаришування, і проекція на інших; — астенік-шизотимік — людина малоконтактна з оточуючими, недостатньо реалістична, часто самовдоволена; — атлет-іксотимік — міцна, кістлява людина із спокійним характером, однак схильна різко «спалахувати». Шелдон, представник фізичної типології особистості, виходячи з трьох шарів клітин ембріона, із яких домінує в процесі дозрівання організму людини той чи інший, розрізняє три основних типи людей: Ендоформний тип — має великий живіт, розвинуті внутрішні органи, слабкі і короткі кінцівки. Як правило, це покладиста, чуйна та комунікативна людина. Мезоморфний тип — з потужним складом тіла, особливо грудей, розвинутими кінцівками, широкими долонями і стопами. Неспокійна і агресивна людина. Ектоморфний тип — худий, високий з дуже розвинутою нервовою системою. Людина загальмована та інтровертна. Того ж напряму, але трохи з інших засад французький учений Сіго зробив спробу вкласти всіх людей у запропоновані ним чотири варіанти залежно від розвитку різних систем органів. Згідно з Сіго, існують такі типи людей: дихальний, м'язовий, травний і мозковий) Для кожного з них характерними є свій тілесний склад, міміка, характер і свої хвороби. Люди дихального типу мають великий ніс, дещо розширені вилиці, довгу шию, широкі плечі їх грудна клітка подовжена і сплощена. У таких людей міміка зосереджена у середній частині обличчя. Вони переважно похмурі, стримані, енергійні, схильні до хвороб легень. М'язовий тип — це люди з класичними пропорціями, гармонійні. Тип травний — це здебільшого самовдоволений флегматик, у якого товсті губи і нижня частина обличчя вища і ширша за верхню.Мозковий тип — люди з високим чолом, розширеною доверху головою. Міміка у них зосереджена навколо очей. Вважають, що це основні постачальники видатних особистостей, але і кандидати в істерики і неврастеніки. Однак чистих типів в дійсності дуже мало, а їх комбінації настільки різноманітні, що класифікація Сіго, по суті, виявилась малопридатною. Уже давно медикам відомі два протилежних варіанти біологічної організації людини, що є ніби полярними відхиленнями від звичайного середнього типу. їх називають астеніками і гіперстеніками (від грецьк. stenos — сила). Типовий астенік при найкращому апетиті і харчуванні ніколи не накопичить зайвого жиру, у нього «все згоряє». Такі люди звичайно мають довгі кінцівки і шию. Гіперстенік — міцна, квадратно-округла, мускульно-гладка людина, схильна до облисіння. Раніше вважалося, що захворювання на туберкульоз — це привілей астеніків, а гіперстеніки схильні до обмінних і серцево-судинних захворювань. У XIX ст. Ледо поділяв не тіло, а лише обличчя на п'ять геометричних типів: квадратний, круглий, овальний, трикутний, конічний. Кожен з цих типів, у свою чергу, поділявся на прямий, поздовжній і короткий. Квадратному типу властиві енергія, практицизм, різкість. Круглий тип — діяльний, імпульсивний, палкий. Овальний тип характеризують вередливість, вразливість. Люди, які мають трикутний тип обличчя, хитрі, люблять пригоди, часом дивакуваті, а конічний тип — це в основному практики. У закоренілих злочинців, твердив Ледо, обличчя завжди квадратне. З'явилися статистичні дослідження, які доводили, що серед чесних людей у Неаполі квадратний тип зустрічається набагато рідше, ніж серед шахраїв. Теорія психоморфологічного локалізаціонізму (К. Клейст, Е. Кречмер) психічні властивості особистості співвідносила також з конституціональними особливостями будови тіла. Неспроможність цієї теорії виявляється в надмірній біологізації соціальних явищ і, зокрема, властивостей особистості. Не заперечуючи деякого взаємозв'язку між будовою тіла та особливостями поведінки людини, навряд можна це повністю абсолютизувати, Біологізаторські теорії завдяки сучасним методам дослідження знаходять певне наукове підтвердження. Наприклад, Чезаре Ломброзо вважав, що існують люди зі схильністю до насильства через певні біологічні відхилення. Так, вивчаючи психологічний статус і особливості обміну речовин в організмі серед малолітніх злочинців, учені встановили, що в основі злочинів підлітків лежать причини не лише соціальні, а й генетично зумовлені особливостями обміну речовин. Поряд з виявленими психологічними показниками (підозріливість, злопам'ятливість, схильність до демонстрації сили, неконтрольованість емоцій) встановлено, що в усіх цих дітей глибоко порушений вуглеводний і ліпідний обмін, знижений вміст деяких гормонів. Зміна обміну речовин і організація відповідної психологічної корекції полегшують таким дітям перехід цього критичного періоду (вік від 10—13 років). Особливе значення має тактика поведінки батьків і викладачів загальноосвітніх шкіл. Науково встановлено, що людина має своєрідний індивідуальний набір генів, якого немає, не було й не буде в інших людей, за винятком однояйцевих близнят, набір генів у яких ідентичний. Проте особистості однояйцевих близнят, хоча й мають багато спільних рис, усе ж таки відрізняються одна від одної, що підтверджує думку про вирішальну роль зовнішнього (передусім суспільного) середовища у формуванні особистості. Але не слід механічно поєднувати соціальні впливи та генетичну своєрідність людини. Це діалектичний процес, який відбувається з урахуванням досвіду всього людства, що, в свою чергу, робить кожну людину мікрокосмосом. Саме в процесі активної взаємодії з середовищем розкриваються і потенціальні можливості індивіда. Безумовно, формування особистості значною мірою залежить від самої людини, її копіткої праці над собою, тобто самовиховання і самовдосконалення, яке триває практично все свідоме життя. При цьому людина, пізнаючи себе, усвідомлює свої недоліки і звичайно намагається викоренити їх. Таке самопізнання ніби створює внутрішні умови для більш об'єктивного вивчення іншої людини. Тим часом уся діяльність медичних працівників проходить серед людей і від правильності визначення психологічних властивостей хворих залежить не лише час для встановлення необхідного контакту з ними, але й постановка діагнозу, перебіг захворювання та видужання. Безумовно, особистість не якесь аморфне поняття, вона має визначену структуру, знання якої необхідне кожній людині, що працює в системі «людина — людина». Структура особистості містить спрямованість, характер, темперамент і здібності. Ці підструктури особистості не слід уявляти як абсолютно незалежні або відірвані один від одного елементи, оскільки вони є складовими єдиної функціональної системи. Разом з тим ототожнювати або не розрізняти їх — значить позбавляти себе можливості об'єктивної оцінки достоїнств і недоліків людини.СПРЯМОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ. ПОТРЕБИ, МОТИВИ, ПЕРЕКОНАННЯ, ІДЕАЛИ Спрямованість особистості — це система спонук і ціннісних орієнтацій, яка визначає вибіркове відношення та активну поведінку людини, тобто спрямованість, по суті, стійка система мотивів, які орієнтують життєдіяльність особистості. Причому один з мотивів, залежно від ситуації, може бути домінуючим, а решта — спірними. В цілому, визначаючи спрямованість особистості, ми дізнаємося, що людина зробила в своєму житті, що вона збирається робити і як вона хоче досягти цього. Залежно від сфери виявлення домінуючої спонуки розрізняють морально-етичну, професійну та побутову спрямованість особистості. Морально-етична спрямованість особистості полягає у високій морально-етичній зрілості. Люди з цією домінуючою спонукою всі події, що відбуваються, вчинки людей пропускають крізь моральні категорії; прагнуть чинити все за законом, цінують таких самих людей. Вони виявляють гуманність, колективізм, відповідальність і принциповість. їх привертає громадська діяльність, боротьба за справедливість тощо. Професійна спрямованість особистості — це властивість, яка виявляється в активному і стійкому прагненні займатися певною професійною діяльністю, вдосконалюватися в ній. Це особи, які в своєму житті на перший план ставлять роботу (сім'я, наприклад, для них може бути на другому плані). Побутова спрямованість виявляється в матеріальних, сімейних, а також культурних індивідуальних прагненнях. Для таких людей головним є створення добрих побутових умов, сімейного затишку, а не громадська діяльність чи професійні успіхи на роботі. Безумовно, та чи інша спрямованість характеризується інтенсивністю, стійкістю, широтою і певним рівнем. Інтенсивність спрямованості пов'язана з емоційним забарвленням, яке може виявлятися у вигляді нечітких потягів чи глибокої впевненості. Стійкість — це передусім тривалість і збереження спонуки. Коло інтересів людини звичайно фіксується в понятті широта спрямованості. Дуже важливо, щоб при всій широті спрямованості був головний інтерес, добре, якщо він спрямований на професійний успіх і сімейне благополуччя. А рівень спрямованості свідчить про високу або низьку громадську активність, прагнення зробити благополучним життя, в одному випадку — лише для себе, в іншому, високому,— і для інших. Даючи характеристику спрямованості особистості за формою, ми передусім говоримо про потреби, інтереси, переконання і світогляд. Так, уся наша свідома регуляція поведінки, дії, мислення і почуття визначаються потребами. Вони ж є джерелом активності особистості. Власне всі дії людини визначаються потребами. Потреба — це стан організму, особистості чи суспільства, створюваний необхідністю в об'єктах для існування, розвитку, який виражає залежність від об'єктивних умов їхнього існування. Так, без задоволення елементарних потреб людина не могла б існувати як живий організм. Потреби людини дуже різноманітні. Це потреба в їжі, теплі, кисні, безпеці, продовженні роду, одержанні їнформації, спілкуванні, любові, визнанні, повазі, авторитеті тощо. Безумовно, різноманітність потреб людини не може бути вичерпана переліченими, існує цілий комплекс більш складних суспільно зумовлених потреб особистості. Потреби особистості часто формуються під впливом зовнішнього середовища, яке значною мірою детермінує їх. Вони залежать від виховання в широкому розумінні (прилучення до світу людської культури) і самовиховання. Це стосується як матеріальних, так і духовних потреб. Тим часом і ті й інші потреби в людини мають індивідуальний характер, зокрема така матеріальна потреба, як потреба в їжі. Одним до вподоби гостра їжа, другим — солодка, третім — солона тощо. Є особи, які віддають перевагу стравам із м'яса, другі — з риби, треті — молочним стравам тощо. Такі індивідуальні відмінності в потребах визначаються умовами життєдіяльності людини, і насамперед на ранніх етапах онтогенетичного розвитку її. Вплив фізіологічних особливостей організму в даному випадку незначний. Ця залежність досить чітко простежується і в духовних-потребах, зокрема моральних, естетичних та інтелектуальних. Моральні потреби — це стан особистості, який виражає необхідність у стосунках з іншими людьми. Серед моральних потреб особистості розрізняють потребу подавати допомогу людям, співпереживати, працювати, керувати, підкорятися тощо. І хоч більшість людей мають ці потреби, ступінь розвитку їх у конкретних особистостей неоднаковий. Більше того, при неправильному вихованні можуть розвинутися протилежні за змістом потреби, наприклад, робити шкоду людям, завдавати їм страждань тощо.До естетичних потреб відносяться ті, що відбивають стан постійного бажання особистості сприймати прекрасне, гармонійне в природі, у творах мистецтва, в стосунках між людьми. Рівень розвитку естетичних потреб — це результат виховання й самовиховання особистості. Він залежить також від навколишнього середовища та змісту його. Особливе значення для розвитку естетичних потреб особистості мають звичаї суспільства, в якому живе людина. Високі вимоги до рівня сформованості естетичних потреб ставить специфіка трудової діяльності медичних працівників, для яких пізнання прекрасного (літератури, природи, музики) завжди допоможе знайти спільну мову з хворим, викликати симпатію в нього до себе і тим самим створити позитивні емоції у хворого, що, як відомо, є найважливішими ліками. Інтелектуальні потреби відбивають необхідність людини в пізнанні нового, у вирішенні проблем, нерозв'язаних завдань. Формування інтелектуальних потреб — найважливіше завдання дитячих закладів, загальноосвітньої школи та медичних училищ. Безумовно, в розвитку інтелектуальних потреб зацікавлене не тільки суспільство, а й сама особистість. Високий рівень інтелектуальних потреб викликає в людини задоволення, позитивні емоції, що, в свою чергу, спонукує до дальшого пошуку. Потреба в набуванні нових знань виникає лише в результаті усвідомлення значення їх для життєдіяльності людини і суспільства. Потреби людини в знаннях тісно пов'язані із загальним розвитком особистості, з її вмінням знаходити за допомогою знань, здобутих від вивчення наук, відповіді на життєво важливі питання. Зміст потреб людини найбільш повно визначає суть особистості. Вивчаючи потреби людини, шляхи задоволення їх, ми тим самим даємо характеристику основним параметрам особистості. Відсутність потреби, наприклад, подавати допомогу іншим у медичного працівника свідчить про його неповну професійну придатність. Разом з тим, слід враховувати, що у практиці часто буває, що в медичного працівника сформована потреба і наявне прагнення подавати допомогу хворим, але відсутній мотив. Оцінюючи вчинок або поведінку, слід з'ясувати, чому людина чинить саме так, а не інакше.
1 2 3 4 5 Категория: Медицина та здоров'я \| Добавил: Aspirant (23.05.2014)
Просмотров: 625 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: