Реферат на тему:ОСНОВИ ПРОФІЛАКТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ - Медицина та здоров'я - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:ОСНОВИ ПРОФІЛАКТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ. Науково-технічний прогрес і економічне зростання дали змогу людству досягти значних успіхів у боротьбі з інфекційними хворобами. Видатною подією була ліквідація на планеті натуральної віспи, про що в 1980 році повідомила Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ). Як відомо, впродовж останнього тисячоліття ця особливо небезпечна хвороба забрала десятки мільйонів людей, а багато з тих, хто вижив, осліпли або на все життя залишились із понівеченим віспинами обличчям. Подолати натуральну віспу вдалось завдяки багаторічному щепленню всього населення земної кулі високоефективною вакциною. Окрилена перемогою над натуральною віспою, ВООЗ у кінці 70-х років приступила до реалізації розширеної програми імунізації всіх дітей проти кору, дифтерії, кашлюку, правця, поліомієліту та туберкульозу. І сьогодні в розвинутих країнах ці хвороби, за винятком туберкульозу, стали рідкістю, вони на грані ліквідації. Проте захворюваність на багато інфекційних хвороб залишається ще дуже високою, а їх розповсюдження - глобальним. Особливої шкоди людству завдають грип, вірусні гепатити, сальмонельоз, дизентерія, малярія, гельмінтози. Бувають роки, коли епідемія грипу вражає до 15 % населення і більше. Через зниження опірності людського організму, спричинене екологічними негараздами, масовим застосуванням антибіотиків та іншими факторами, все більшої ваги набирають хвороби, зумовлені умовнопатогенними мікроорганізмами і навіть представниками нормальної мікрофлори людського тіла. З'явились нові інфекційні хвороби, про які раніше не було відомо, - легіонельоз, геморагічні гарячки Ласса, Марбург і Ебола, ВІЛ-інфекція СНІД, пріонові хвороби тощо. Заходи зі знешкодження (усунення) джерела збудника. Джерелом збудника інфекційної хвороби, тобто природним місцем його перебування і розмноження, може бути організм хворої або здорової людини чи тварини. Інфекційні хвороби, які розповсюджуються лише серед людей, називаються антропонозами. Ті ж хвороби, джерелом збудника яких є переважно тварини, належать до зоонозів. Заразоносієм може бути практично здорова людина або реконвалесцент, тобто особа, яка недавно перенесла інфекційну хворобу. Хворі люди і тварини виділяють збудників інфекційних хвороб найчастіше протягом усього захворювання, але найбільше -у його розпалі або на початку. Заразний період може тривати від декількох діб до кількох тижнів чи місяців. Якщо розвивається хронічна хвороба, збудник зберігається в організмі хворої особи декілька років або й все наступне життя. Загострення хронічної хвороби, як правило, зумовлене інтенсивним розмноженням збудника і збільшенням заразності хворого, тобто здатності його передати збудника іншій людині. Щоб знешкодити (усунути) джерело збудника, перш за все треба його виявити. Діагностику інфекційних хвороб здійснюють за допомогою клінічних, епідеміологічних, лабораторних та інструментальних методів. Встановити наявність заразоносійства можна лише спеціальними лабораторними методами. Інфекційних хворих найчастіше виявляють лікарі загальної практики — сімейні та дільничні лікарі й педіатри, медики сільських лікарських амбулаторій, фельдшерсько-акушерських пунктів, медико-санітарних частин підприємств та інші спеціалісти поліклінік й амбулаторій, до яких вперше звертаються пацієнти. На рівні адміністративних районів і областей діагностика зосереджена в інфекційних лікарнях та інфекційних відділеннях багато профільних лікарень, а також у кабінетах інфекційних захворювань (КІЗ) поліклінік. КІЗ, по суті, є першою спеціалізованою ланкою інфекційної служби. У його штаті, крім лікаря-інфекціоніста, працює медична сестра, що пройшла відповідну спеціалізацію. Дуже важливо розпізнати інфекційну хворобу в перші години або дні від моменту захворювання, що дає змогу завчасно здійснити відповідні протиепідемічні заходи й не допустити розповсюдження інфекції. Серед них особливого значення надається негайній ізоляції хворого. Її організовують у домашніх умовах або в інфекційній лікарні (відділенні), куди відправляють пацієнта. Неприпустимо, щоб інфекційні хворі відвідували громадські місця, дитячі та лікувальні заклади. Особи, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, мають гарантовані Законом права і обов'язки . Інфекційних хворих госпіталізують за епідеміологічними та клінічними показаннями. До епідеміологічних показань належать:висока заразність, відсутність належних умов для ізоляції вдома, проживання в гуртожитку чи готелі, належність пацієнта до так званої групи декретованих (працівники харчової галузі, водоканалу, дитячих дошкільних і лікувальних закладів тощо). За клінічними показаннями обов'язковій госпіталізації підлягають хворі з тяжким інфекційним захворюванням та ускладненнями, особи зі серйозною супровідною патологією, а також хворі на будь-яку форму холери, чуми, контагіозних геморагічних гарячок, черевного тифу, паратифів А та В, гепатитів В, С, D, нейроінфекції, поліомієліту, дифтерії, малярії, сибірки та деяких інших хвороб. Ізоляція в домашніх умовах може мати переваги, оскільки хворий залишається у звичній для нього обстановці (особливо це стосується дітей), його доглядають близькі люди, які можуть організувати краще, ніж у лікарні, харчування, немає загрози нашарування інших інфекцій. Основні вимоги до лікування інфекційного хворого домашніх умовах •хворий не належить до групи, яка підлягає госпіталізації за епідемічними та клінічними показаннями •хвороба має легкий або середньотяжкий перебіг і не потребує постійного лікарського нагляду •пацієнта періодично буде відвідувати лікар, фельдшер медична сестра •про інфекційне захворювання інформована місцева санепідемстанція •організовано забір і доставку в лабораторію матеріалу для дослідження •призначено та виконується необхідне лікування •організовано протиепідемічні заходи (поточна дезінфекція та При деяких інфекційних хворобах контактні особи підлягають роз'єднанню, тобто обмеженню спілкування з рештою населення. Роз'єднання здійснюється в разі небезпеки групових захворювань і розвитку епідемії, поширення інфекції контактними особами при виконанні професійної роботи Наприклад, працівники харчових підприємств (ковбасний цех, їдальня, кафе), ставши носіями сальмонел або шигел, можуть спричинити крупний спалах сальмонельозу та шигельозу. Крім харчовиків, роз'єднанню підлягають працівники дитячих і лікувальних закладів, а також діти, які відвідують ясла і садки У випадку особливо небезпечних інфекцій (чума, холера, карантинні геморагічні гарячки) усіх контактних ізолюють у виділеному для цього будинку Тривалість роз'єднання визначається максимальним інкубаційним періодом, властивим даній хворобі Хворих лікують щоб добитись не тільки клінічного видужання, але й повного звільнення організму від збудника При деяких інфекційних хворобах (шигельоз, дифтерія, холера) може зберігатись реконвалесцентне носійство збудника, що спонукає до повторного лікування і багаторазового обстеження пацієнта та обмеження його спілкування з іншими людьми доти, поки не настане епідеміологічне видужання Заходи, спрямовані на розрив механізму передачі збудника. Усі інфекційні хвороби можна розділити на чотири групи відповідно до механізму передачі збудника, що, у свою чергу, залежить від локалізації мікроба в організмі хворого чи носія (табл 2) Таблиця 2 Класифікація інфекційних хвороб (за Л.В. Громашевським) Група інфекцій Первинна локалізація збудника Механізм передачі Кишкові Дихальних шляхів Кров'яні Зовнішніх покривів Травний канал Дихальні шляхи Кров Шкіра та зовнішні слизові оболонки Фекально-оральний Крапельний (пиловий) Трансмісивний Контактний При кишкових інфекціях збудники найчастіше перебувають у кишечнику, зрідка у шлунку, й з калом виводяться назовні. Потрапивши в довкілля, патогенні мікроби забруднюють грунт, воду, різні об'єкти Розповсюдженню збудника сприяють мухи та антисанітарні умови Зараження здорової людини може відбутись при занесенні збудника в рот з їжею, водою або брудними Основи профілактики інфекційних хвороб руками До кишкових інфекцій належать холера, сальмонельоз, шигельоз, гепатити А та Е, лептоспіроз й ін. У попередженні розповсюдження кишкових інфекцій дуже важливе значення мають санітарно-гігієнічні заходи: - благоустрій міст і сіл; - наявність каналізації; - постійний контроль за водопостачанням, санітарна охорона місця забору води, її очищення та дезінфекція; - своєчасне збирання, вивіз та знешкодження сміття, нечистот і каналізаційних вод; - попередження забруднення ґрунту; - знищення мух і недопущення їх до харчових продуктів; - попередження забруднення харчових продуктів під час їх заготівлі, переробки, транспортування та реалізації; - підвищення санітарної культури населення З метою знищення збудників інфекційних хвороб у довкіллі проводиться дезінфекція (від лат. des - заперечення, infection -інфекція) Розрізняють поточну та заключну дезінфекцію. Поточну дезінфекцію проводять довкола хворого і бактеріоносія. Заключну дезінфекцію роблять одноразово в осередку, де перебував хворий, після його госпіталізації, видужання або смерті Профілактичну дезінфекцію здійснюють систематично в місцях ймовірної присутності патогенних мікроорганізмів (громадські туалети, вокзал) -йод, бром та їх сполуки (наприклад, дибромантин, йодоформ);-похідні фенолу (мильно-фенолова суміш, 1-хлор-бета-нафтол); -альдегіди (формальдегід, бета-пропюлактон); -окисники (перекис водню, дезоксон); -луги (їдкий натр, їдке калі, поташ); -спирти (етиловий, пропіловий); -поверхнево-активні засоби (ОП-7, СФ-1); -інші хімічні сполуки (хлоргексидин, метацид, гембар) Широкого вжитку набули імпортні дезінфекційні препарати- бацилол-плюс, бацилоцид-расанд та ін Найчастіше вдаються до вологого методу дезінфекції з використанням дезінфекційних розчинів або аерозолів Зануренням у дезрозчини обробляють білизну, посуд, іграшки, зрошенням - підлогу, панелі, меблі, протиранням - картини, поліровані речі У домашніх умовах можна застосовувати мийні засоби "Саніта", "Посудомий", "Гексахлор", що поступають у продаж. При інфекціях дихальних шляхів немає потреби виявляти фактор, через який передався збудник, тому що він відомий (повітря) У заражених осіб збудники перебувають на слизових оболонках носоглотки, гортані, іноді трахеї та бронхів, звідки під час кашлю, розмови, чхання з крапельками слизу виділяються в довкілля (крапельний механізм передачі) Зараження відбувається при потраплянні цих крапельок або пилу, що утворився при їх підсиханні, у дихальні шляхи сприйнятливої людини До цієї групи інфекцій відносяться грип, дифтерія, кір, ангіна та ін Патогенні мікроорганізми, що потрапили в повітря, можна знищити провітрюванням приміщення та опроміненням ультрафіолетовим промінням (кварцування) У сонячні дні використовують прямі сонячні промені через відчинені вікна для дезінфекції кімнат і поверхні різних предметів, вивішують білизну на вулиці Мікроби, які осіли на підлогу та меблі, знищують шляхом вологого протирання дезінфекційними розчинами Для індивідуального захисту використовують марлеві маски та респіратори різних типів При кров'яних інфекціях, збудники перебувають у кровоносній системі хворої людини чи тварини, звідки можуть потрапити в кров іншої особи за допомогою кровосисних комах (воша, комар, блоха, москіт, кліщ) Це так званий трансмісивний механізм передачі До цієї групи належать висипний тиф, малярія, геморагічні гарячки, кліщовий енцефаліт, чума та ін Зрозуміло, що розірвати такий механізм передачі збудника можна шляхом знищення комах-переносників, тобто засобами дезінсекції (від лат des — заперечення, insectum — комаха) Основні способи боротьби з комахами поділяються на фізичні та хімічні Фізичні способи передбачають застосування високих температур, зокрема, спалювання малоцінних речей і сміття, прасування одягу, обробку його в пароповітряних камерах, механічне усунення членистоногих за допомогою пиловловлювача чи витрушування Хімічні способи включають застосування отруйних для комах речовин (хлорофос, карбофос, піретрум) і репелентів - речовин, що відлякують членистоногих (різні лосьйони, мазі, креми та аерозолі, наприклад, диметилфталат, "ДЕТА"), а також параформалінових камер При інфекціях зовнішніх покривів збудники потрапляють на шкіру та слизові оболонки завдяки прямому (безпосередньому) контакту з джерелом збудника або через різні предмети (непрямий контакт) Прикладом прямого контакту є передача скаженою твариною (вовк, лисиця, собака) вірусу сказу під час укусу, непрямого - передача коростяного кліща від зараженої коростою людини до здорової через рушник чи рукавиці Багато хвороб з цієї групи пов'язані з пораненням шкіри чи медичними маніпуляціями Так, правець може передатись при побутових і вуличних травмах, ходінні босоніж, якщо рана забруднюється грунтом, в якому є збудник вказаної хвороби. ВІЛ-інфекція і гепатити В, С, D передаються під час переливання крові, взятої від хворого донора, або ін'єкцій наркотиків, які наркомани часто вводять собі без дотримання правил антисептики (спільним шприцом). Важливо зазначити, що в одних випадках збудник осідає в місці проникнення у шкіру (бешиха) і зумовлює місцевий запальний процес, в інших - потрапляє у кров і далі осідає в різних органах (віруси гепатитів - у печінці), спричинюючи захворювання без ознак ураження зовнішніх покривів Заходи, спрямовані на підвищення несприйнятливості людського організму. Профілактичні заходи, орієнтовані на підвищення несприйнятливості населення до інфекційних хвороб, ділять на дві групи: -способи зміцнення загальної неспецифічної стійкості організму; -способи створення специфічної стійкості (імунітету) до конкретних хвороб Зміцнити неспецифічну стійкість людського організму можна шляхом фізичного виховання і загартування, поліпшення побутових умов, організації правильного режиму праці та відпочинку, раціонального харчування. Крім того, вже відомо багато природних і синтетичних сполук, введення яких в організм людини стимулює вироблення власних інтерферонів, лізоциму, комплементу та інших факторів неспецифічного захисту. До таких препаратів відносять настоянку китайського лимоннику, женьшеню, елеутерококу, синтетичні сполуки аміксин, амізон, метилурацил, нуклеїнат натрію та ін.З метою профілактики інфекційних хвороб запропоновано багато різних вакцин і анатоксинів Розрізняють живі та вбиті (інактивовані) вакцини. Живі вакцини готують з ослаблених мікроорганізмів, яких знайдено в природних умовах або отримано методами селекції Вже широко застосовуються живі вакцини проти поліомієліту, кору, грипу, епідемічного паротиту, червонички (краснухи), туберкульозу, сибірки та інших хвороб Живі вакцини вводять в організм одноразово: нашкірно, внутрішньошкірно, підшкірно, всередину та в носові ходи Вони створюють сильний і тривалий (до 5 років) імунітет Недоліком цих препаратів є необхідність їх зберігати й перевозити при низькій температурі (не більше 4-8 °С). Вбиті вакцини діляться на корпускулярні та молекулярні. Корпускулярні вакцини отримують із культур мікроорганізмів, вбитих нагріванням, формаліном чи іншими хімічними речовина. ми. Відомі вбиті вакцини проти кашлюку, висипного тифу, лептоспірозу, шигельозу тощо. На відміну від живих вакцин, вони створюють короткочасний імунітет (до 6-12 міс ), тому їх треба вводити повторно через певні проміжки часу, щоб підтримати несприйнятливість організму. Вбиті вакцини вводять підшкірно, вони стійкіші при зберіганні. Молекулярні (хімічні) вакцини містять специфічні антигени, видобуті з бактерій та їх токсинів хімічними способами (екстрагуванням, гідролізом, ферментацією). Для імунізації запропоновано молекулярні вакцини проти черевного тифу, туляремії та ін. Вдалось отримати синтетичні та генно-інженерні вакцини, зокрема, проти гепатиту В, малярії, холери, герпесу, менінгококової хвороби. Вони добре очищені, практично не містять баластних речовин Анатоксини отримують шляхом знешкодження мікробних екзотоксинів за допомогою формаліну та тривалого витримування при 39-40 °С 3 профілактичною ціллю застосовуються правцевий, дифтерійний, ботулінічний і стафілококовий анатоксини У відповідь на їх введення організм виробляє антитоксичний імунітет. Розрізняють вакцини, які містять антигени одного збудника (наприклад, холерна вакцина), та асоційовані, або комбіновані, вакцини, які складаються з антигенів декількох різних збудників (наприклад АКДП - адсорбована вакцина проти кашлюку, дифтерії і правця) Щоб продовжити дію вакцини на імунну систему, її вводять з депонуючими речовинами (фосфат кальцію, гідроокис алюмінію), які сповільнюють всмоктування антигенів. Пасивну імунізацію здійснюють з метою термінової (негайної) профілактики, коли вже сталось зараження або виникло захворювання Профілактичний ефект триває недовго - від 2-х до 4-х тиж. Імунізацію людей проводять у плановому порядку, згідно з календарем щеплення, який затверджений Міністерством охорони здоров'я, або за епідемічними показаннями при загрозі спалаху інфекційної хвороби і в разі виїзду в країну, де ця хвороба розповсюджена і велика вірогідність зараження (додаток 1) Планові щеплення роблять у дитячому віці проти туберкульозу, поліомієліту, кашлюку, дифтерії, правця, кору, паротиту, червонички і гепатиту В Більшість з них для створення постійного імунітету потребує ревакцинації в різному віці Усіх осіб, яких збираються імунізувати, ретельно обстежують з метою виявлення можливих протипоказань Щеплення не роблять у таких випадках" - при злоякісних новоутвореннях, застосуванні імунодепресантів, променевої терапії, захворюваннях сполучної тканини, ураженнях центральної нервової системи, епілепсії з частими нападами; - при наявності гострих гарячкових захворювань, туберкульозу, вад серця, тяжких захворювань нирок, печінки та інших органів; - хворим з різними алергічними хворобами і станами (бронхіальна астма, харчова алергія тощо); - у другій половині вагітності та першому періоді годування грудьми. Згідно з рекомендацією ВООЗ, ВІЛ-інфікованим не можна вводити живі вакцини. Для проведення щеплень при поліклініках створені спеціальні кабінети, які оснащені необхідними засобами (препарати для щеплень, холодильник, медична кушетка, шприци та голки одноразового використання, аптечка на випадок алергічної реакції тощо). Саме щеплення робить медична сестра під наглядом лікаря. Успіх профілактичних заходів залежить від їх своєчасного комплексного застосування, яке передбачає вплив на всі три ланки епідемічного процесу Водночас серед протиепідемічних заходів при різних інфекційних хворобах виділяють основні найбільш ефективні заходи. Наприклад, кір можна ліквідувати шляхом поголовної імунізації дітей коровою вакциною А ось позбутись висипного тифу дозволяє знищення вошей, які є переносниками збудника цієї хвороби і без яких вона не передається. Профілактика інфекційних хвороб у медичних сестер. Виконуючи професійні обов'язки, медична сестра постійно; спілкується з інфекційними хворими та контактує з різними медикаментами й дезінфекційними засобами. Тому вона наражається на небезпеку захворіти.Зараження може відбутись за допомогою різноманітних об'єктів. Якщо їх згрупувати, то складається враження, що обслуговуючий медичний персонал перебуває у "чотирикутнику небезпеки". Першу його сторону складає біологічний матеріал від хворого, другу — предмети побуту, третю - природні фактори, четверту - медичні засоби Серед потенційних факторів перенесення збудників інфекційних хвороб особливої уваги потребують руки медичного персоналу. На руки медичної сестри та інших працівників можуть потрапити золотистий стафілокок, стрептокок групи А, сальмонела, патогенна ешерихія, вірус гепатиту А, ротавірус і багато інших Розрізняють три рівні знезараження рук: соціальний, гігієнічний (дезінфекція) і хірургічний. Соціальний рівень передбачає миття водою з милом перед їдою, до і після відвідання туалету, до і після догляду за пацієнтом і при забрудненні рук. Для цього використовують мило (ліпше рідке), серветки, паперовий рушник або електрорушник. Гігієнічну обробку рук здійснюють: перед виконанням інвазивних процедур (наприклад, перед внутрішньовенним введенням розчинів), перед обслуговуванням пацієнта з дуже ослабленим імунітетом, до і після догляду за раною та сечовим катетером, перед одяганням і після зняття рукавичок, після контакту з біологічними рідинами або в разі можливого забруднення патогенними мікробами. У таких випадках після миття рідким милом з водою треба додатково застосувати антисептик. З дезінфекційних засобів на водній основі можна рекомендувати 4 % розчин хлоргексидину біглюконату або повідон-йодин. Ефективними є також засоби, що містять алкоголь: 70° етиловий спирт, антисептол та ін. Спиртові середники використовуються тоді, коли не можна скористатись милом або треба дуже швидко продезінфікувати руки. Хірургічний рівень знезараження рук орієнтований на лікарів-хірургів і операційних сестер. Він здійснюється за спеціальною методикою.
1 2 3 4 5 Категория: Медицина та здоров'я \| Добавил: Aspirant (23.05.2014)
Просмотров: 1020 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: