Реферат на тему: Опіки - Медицина та здоров'я - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Опіки. Опіки — це ушкодження тканин організму, які виникають унаслідок місцевої дії високої температури, хімічних речовин, електричного струму або іонізуючого випромінювання. За даними ВООЗ, на термічні ушкодження припадає 6 % від усієї кількості травм мирного часу. Розрізняють термічні, хімічні, електричні і променеві опіки. Опіки можуть бути виробничими і побутовими. Виділяють також опіки воєнного часу. За локалізацією виділяють опіки кінцівок, тулуба, обличчя, волосистої частини голови, верхніх дихальних шляхів, промежини. Термічні опіки відносять до травматичних ушкоджень покривів тіла людини, які виникають унаслідок дії на шкіру і слизову оболонку термічних факторів. Найчастіше зустрічаються опіки верхніх кінцівок. Термічні опіки можуть бути спричинені полум'ям, киплячими рідинами, розжареними предметами, паром, газоподібними продуктами горіння, вибухом займистих речовин тощо. При пожежах до термічних опіків приєднується несприятливий вплив на організм чадного газу. Класифікація опіків: I ступінь — ушкодження епідермісу. Характеризується болючістю, почервонінням і набряком шкіри. Через 2 — 3 дні ці симптоми зникають, а на 3 — 4-й день починається лущення епідермісу, з'являється пігментація шкіри; II ступінь — ушкодження всього епітелію. Характеризується появою пухирів, заповнених прозорою жовтуватою рідиною, які з'являються одразу ж після опіку або через кілька годин (днів). Під час розтину пухирів виникають плазмо- і лімфорея. За відсутності нагноєння пухирі можуть розсмоктатись або в міру відшарування змертвілого епідермісу відбувається самостійне загоєння рани. Епітелізація закінчується через 7 — 12 днів без утворення рубця. Через 2 — 3 тиж відновлюються епідерміс і нормальне забарвлення шкіри; III ступінь — некроз шкіри. Опіки III ступеня поділяють на 2 групи: а і б. При опіках ІІІа ступеня ранова поверхня покрита світло-коричневим або сірим струпом, який утворюється внаслідок змертвіння епітелію і поверхневих шарів шкіри. Через 3 — 4 тиж настає загоєння, іноді утворюються гіпертрофічні рубці. При опіку ІІІ6 ступеня розвивається некроз усіх шарів дерми (разом з волосяними цибулинами, потовими і сальними залозами); IV ступінь — некроз шкіри та інших тканин (підшкірна жирова клітковина, фасції, м'язи, кістки). Для оцінки важкості ушкодження і вибору плану лікування важливе значення має визначення площі опіку. З цією метою застосовують такі методи: 1. Метод А.Уоллеса ("правило 9"). Площі поверхонь основних частин тіла становлять: голова — 9 %, верхні кінцівки — по 9 % кожна, передня поверхня тіла і задня поверхня тіла — по 18 %, нижні кінцівки — по 18 %, промежина — 1 %. 2. Метод І.І. Глубова ("правило долоні"). Площу опіку порівнюють із площею долоні потерпілого, яку приймають за 1 % від всієї поверхні тіла. 3. Метод Б.М. Постнікова. Після введення хворому морфіну гідрохлориду на ушкоджену ділянку накладають прозору плівку. Обводять на плівці межі ділянки (спиртовим розчином метиленового синього). Потім плівку накладають на сантиметрову сітку і визначають площу опіку. 4. Метод Г.Д. Вілявіна. За допомогою спеціальних штампів силуетів тіл людини роблять відбитки на міліметровому папері. Висота силуету — 17 см. Кількість міліметрових квадратів на поверхні силуету дорівнює такій самій кількості квадратних сантиметрів на шкірі людини зростом 170 см. Першу медичну допомогу при опіках падає фельдшер чи медична сестра. Треба негайно зняти тліючий одяг, вивести потерпілого із зони вогню, накласти на опікову поверхню асептичну пов'язку, а при великих опіках її можна накрити рушником, простирадлом. При глибоких опіках кінцівок проводять іммобілізацію. Якщо в потерпілого з'явились озноб і тремтіння, необхідно тепло вкрити його, дати гаряче пиття. Для профілактики больового шоку вводять анальгетики, нейролептики, седативні засоби (в максимальних дозах). Під час транспортування хворі повинні лежати. Якщо воно триває більше ніж 1 год., фельдшер повинен проводити протишокове лікування (інгаляції киснем, інгаляційна анестезія, внутрішньовенне введення плазмозамінних або електролітних розчинів, лужно-сольових розчинів, високомолекулярних декстранів, препаратів для дезінтоксикаційної терапії). Лікувальні заходи в стаціонарі розпочинають з інфузійної терапії. Для зняття болю кожні 4 — 6 год. уводять наркотичні і ненаркотичні анальгетики, транквілізатори, нейролептики. За наявності нудоти і блювання вводять 0,5 мл І % розчину атропіну сульфату, виконують новокаїнові блокади (вагосимпатичну, паранефральну, футлярну, провідникову). Для ліквідації гіповолемії, відновлення тканинної перфузії, нормалізації судинного тонусу і серцевої діяльності проводять інфузійну терапію.Протягом 1-ї доби після опіку необхідно ввести 3 — 6 л рідини. Показано введення кортикостероїдних гормонів, серцевих глікозидів, кокарбоксилази, вітамінів (С, В1, B6, В2, B12)- Щоб запобігти необоротним порушенням мікроциркуляції, одразу ж після госпіталізації вводять по 3000 — 5000 ОД гепарину через кожні 4 — 6 год. При важкому шоку і наростанні інтоксикації доцільно вводити інгібітори протеолізу. Для профілактики вторинної ін-феккції призначають антибіотики. Лікування опікових ран може бути консервативним і оперативним. Місцеве лікування опіків починають з первинного туалету опікової рани, який проводять потерпілим без ознак шоку. Процедуру проводять, дотримуючись правил асептики, після введення наркотичних анальгетиків або під наркозом. Шкіру навколо ділянки опіку обробляють розчином антисептика, видаляють відшарований епідерміс і сторонні тіла. Забруднені ділянки обробляють 3 % розчином перекису водню. Великі пухирі підрізають біля основи і спорожнюють, при цьому відшарований епідерміс не вирізають. Далі лікування проводять закритим (під пов'язкою) або відкритим способом. Закритий спосіб базується на застосуванні пов'язок з різними лікарськими засобами (антисептичними розчинами, емульсіями, мазями, кремами). При опіках І ступеня на ушкоджену поверхню накладають мазеву пов'язку. При опіках II ступеня після первинного туалету рани накладають мазеву пов'язку, використовуючи мазі на водорозчинній основі, які мають бактерицидну дію. Пов'язку замінюють через 2 — 3 дні. При опіках ІІІа ступеня проводять туалет здорової шкіри навколо ділянки ушкодження і накладають пов'язку. Під час лікування таких ран необхідно зберегти струн або досягти утворення сухого струпа. Якщо ушкоджена ділянка вкрита сухим струпом світло-коричневого кольору, накладають суху пов'язку. Якщо струп м'який, біло-сірого кольору, використовують вологу висихаючу пов'язку з антисептиком для підсушування поверхні опіку. На 2 —3-му тижні струп відторгається. Опікова поверхня вкривається епідермісом. При глибоких опіках ІІІб і IV ступеня місцеве лікування спрямоване на прискорення відторгнення некротичних тканин. Перев'язки проводять через день, що дозволяє спостерігати за станом ран. Ураховуючи виражений больовий синдром, перев'язки виконують під наркозом або після введення наркотичних анальгетиків. Наприкінці 1-го тижня починається гнійне розплавлення опікового струпа, і з цього моменту проводять безкровну некректомію (видаляють ділянки розм'якшеного струпа, де він легко відходить від прилеглих тканин). Для прискорення відторгнення некротизованих тканин із 6 —8-го дня після опіку, коли відбувається чітка демаркація, проводять некролітичну терапію. Застосовують протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин), хімічні некролітичні речовини, які розплавлюють струп і прискорюють очищення рани (40 % саліцилова мазь, бензойна кислота). Після відторгнення струпа і покриття рани грануляційною тканиною проводять лікування антисептичними розчинами й антибактеріальними мазями на водорозчинній основі. Після очищення рани показане хірургічне лікування — шкірна пластика. Головна мета відкритого способу лікування — швидке утворення сухого струпа, який є "біологічною пов'язкою". Для цього використовують висушувальну дію повітря, УФ-опромінення та ін. Опікову поверхню обробляють 5 % розчином калію перманганату чи спиртовим розчином брильянтового зеленого, залишають відкритою. Навколо рани потрібно створити певний мікроклімат (сухий і теплий, температура повітря - 26-28 °С). Обробку рани виконують 2 — 3 рази на день. Останніми роками відкритий метод застосовують в умовах керованого абактеріального середовища — у палатах з ламінарним потоком стерильного підігрітого до 30 — 40 °С повітря. Протягом 24 — 48 год. формується сухий струп, зменшується інтоксикація, прискорюється епітелізація. Лікування хворих проводять також у боксах, де встановлені джерела інфрачервоного випромінювання і повітроочищувачі. Хворих з опіками лікують і в спеціалізованих протиопікових центрах. Для їх лікування застосовують спеціальні ліжка на повітряній подушці. При глибоких опіках проводять хірургічне лікування опікових ран. Застосовують 3 види хірургічного лікування: некротомію (розсічення струпа на всю довжину до появи крапель крові); ранню некректомію з негайним закриттям поверхні рани трансплантатом власної шкіри хворого або тимчасово накладеним алло- чи гетеротрансплантатом (або синтетичною шкірою) до моменту автодермопластики; відстрочену шкірну пластику після консервативного лікування і відторгнення струпа.Опікова хвороба — це сукупність клінічних симптомів і загальних реакцій організму, що розвиваються при термічних ушкодженнях шкіри і розташованих глибше тканин. Ознаки опікової хвороби спостерігаються при поверхневих опіках більш ніж 15 — 25 % поверхні тіла і глибоких опіках більш ніж 10 % поверхні тіла. У дітей та осіб літнього віку глибокі опіки навіть 5 % поверхні тіла можуть призвести до летального кінця. У перебігу опікової хвороби виділяють 4 періоди: I період — опіковий шок, що починається відразу або в перші години після травми. Може тривати до 3 діб; II період — гостра токсемія, що триває 10 — 15 днів після отримання опікової травми; ІІІ період — септикотоксемія, яка триває від 2 — 3 тиж до 2 — 3 міс; IV період — реконвалесценція, спостерігається після спонтанного загоєння ран або оперативного відновлення шкірних покривів. Опіковий шок — це патологічний процес, який розвивається при значних термічних ушкодженнях шкіри і прилеглих тканин. Він триває до 72 год. Опіковий шок характеризується вираженою плазмовтратою, гемолізом, порушенням функції нирок. За клінічним перебігом виділяють 3 ступені опікового шоку. Опіковий шок 1 ступеня спостерігається в осіб молодого та середнього віку при опіках 15 — 20 % поверхні тіла. Клінічна картина опікового шоку така. У перші години після опіку потерпілий збуджений, недостатньо критично оцінює свій стан. Далі ейфорія зникає, спостерігається адинамія. При глибоких і значних опіках зменшення ОЦК зумовлено її депонуванням і гемолізом еритроциів. Децентралізація кровообігу призводить до зниження тканинного і органного кровотоку. Клінічно це проявляється блідістю шкірних покривів, зменшенням погодинного діурезу (до анурії), спрагою, нудотою. У перебігу опікового шоку виділяють 2 фази. Перша фаза — еректильна (триває від 20 хв. до 2 год), 2-га - торпідна. Період токсемії триває від 2 до 15 днів. Вона проявляється пригніченням ЦНС, галюцинаціями, маренням, коматозним станом. Можуть бути блювання і судоми. Температура тіла підвищується до 39 — 40 °С. Пульс ниткоподібний, аритмічний. Знижується AT. Дихання поверхневе, прискорене. Шкіра бліда, з ціанотичпим відтінком. Наростають вторинна анемія і гіпопротеїнемія. Виявляють різкий зсув лейкоцитарної формули крові вліво. Розвиваються токсичний ентерит, гепатит, міокардит, пневмонія. Спостерігаються поліурія, протеїнурія, мікрогематурія, циліндрурія. Токсемія супроводжується гнійно-резорбтивною гарячкою, так званою ремітивною температурою (температурна крива з перепадами ввечері і зранку на 2 — 3 °С). Втрата білка за добу становить 50-200 г. Розвиваються опікове виснаження, порушення процесів регенерації і репарації в ранах, анемія. Можливий легальний кінець. У період реконвалесценції відбуваються відновні процеси, нормалізується температура тіла, з'являється апетит, збільшується маса тіла хворого. При значних і глибоких опіках цей період триває до 1,5 року. А порушення функцій внутрішніх органів спостерігаються і через 2 — 4 роки. Загальне лікування при опіковій хворобі включає боротьбу 3 болем, лікування опікового шоку, лікування гострої токсемії, профілактику і лікування інфекційних ускладнень. Застосовуються такі методи знеболювання: обробка ушкодженої ділянки маззю і накладання пов'язок, уведення наркотичних і ненаркотичних анальгетиків, седативних препаратів, нейролептиків, виконання блокад. Лікування опікового шоку. Комплекс лікувальних заходів спрямований на ліквідацію болю, підтримання системної гемодинаміки, поліпшення тканинної і органної перфузії, компенсацію плазмовтрати і корекцію функцій ушкоджених органів. З метою знеболювання вводять наркотичні анальгетики в поєднанні з антигістамінними і седативними засобами. Проводять новокаїнові блокади, застосовують нейролептики. Підтримання системної гемодинаміки включає усунення гіповолемії, застосування вазопресорів, поліпшення серцевої діяльності. Для поліпшення органного кровообігу призначають еуфілін і дофамін. Для поліпшення мікроциркуляції застосовують інгібітори протеолітичних ферментів, які пригнічують активність кініпової системи. Для корекції реологічних властивостей крові вводять середньо- і низькомолекулярні колоїдні розчини, малі дози гепарину, дезагреганти (трентал, курантил). Для компенсації плазмовтрати застосовують плазму, альбумін, стабізол, рефортан. За наявності дихальної недостатності потерпілому дають зволожений кисень. За показаннями проводять інтубацію трахеї і ШВЛ. При опіку дихальних шляхів унаслідок наростання набряку можливий розвиток асфіксії. За показаннями виконують трахеотомію. При гострій токсемії проводять інфузійну і дезінтоксикаційну терапію, лікування гострої ниркової недостатності і корекцію ацидозу. Об'єм інфузії за добу визначають за такою формулою: 1 мл х на масу тіла (у кг) х на площу опіку (II —IV ступеня, у + 2 000 мл. При цьому половину добового об'єму переливають у перші 8 год., а на 2-гу —3-тю добу об'єм інфузії зменшують у2 — 3 рази. Для поповнення ОЦК переливають кристалоїдні і колоїдні розчини. Втрати білка поповнюються шляхом уведення нативної плазми, білкових препаратів (альбумін, протеїн, білкові гідролізати, суміші амінокислот) та плазмозамінних розчинів (стабізол, рефортан). Поповнення енергетичних витрат забезпечується внутрішньовенним уведенням розчину глюкози і жирових емульсій. Для нормалізації водно-електролітного балансу проводять інфузії кристалоїдних розчинів. Ураховуючи високу частоту розвитку анемії, усім хворим із глибокими опіками показане переливання еритроцитної маси. Дезінтоксикаційна терапія включає переливання великої кількості кристалоїдних розчинів, уведення альбуміну, кровозамінників. При вираженій токсемії застосовують екстракорпоральні методи детоксикації (плазмаферез і гемосорбцію). За наявності олігурії і анурії призначають осмотичні діуретики (манітол). При стабільній гемодинаміці для підтримання адекватного діурезу вводять лазикс. Оскільки при великих опіках практично завжди розвивається ацидоз, необхідно вводити 4 — 5 % розчин натрію гідрокарбонату. Для профілактики і лікування інфекційних ускладнень проводять антибактеріальну терапію. Хімічні опіки виникають при дії на шкіру хімічних речовин: кислот, лугів, бензину, фосфору та ін. За характером дії на тканини хімічні речовини поділяють на 2 групи: 1) речовини, що спричинюють коагуляцію білка: кислоти, солі важких металів, деякі леткі масла; 2) речовини, що спричинюють колікваційний некроз: луги, їдкий калій, їдкий натрій, каустична сода. При глибоких опіках кислотами спостерігаються зміни, характерні для сухого некрозу. Утворюється щільний, сухий, нерухомий струп коричневого або чорного кольору, який не виступає над поверхнею шкіри, з помірною перифокальною гіперемією і набряком. При глибоких опіках лугами утворюється струп сіро-зеленого кольору, пухкий. Він виступає над поверхнею тіла. Спостерігаються виражена перифокальна гіперемія і набряк. При опіках лугами, на відміну від опіків кислотами, спостерігаються виражені симптоми інтоксикації. Надання першої допомоги. Фельдшер повинен якнайшвидше видалити з поверхні шкіри залишки хімічних речовин. Найефективнішим є промивання шкіри водою протягом 10—15 хв. Використання нейтралізуючих хімічних речовин недоцільне, оскільки хімічна реакція має екзотермічний характер, що спричинює додаткове термічне ушкодження тканин. Не можна промивати шкіру водою після опіків негашеним вапном (його видаляють механічним шляхом). Опіки фосфором мають деякі особливості. При сполученні фосфору з киснем повітря утворюються кислоти. Розвивається фосфорна інтоксикація, уражуються печінка (з'являється жовтяниця) і нирки (у сечі з'являються білок і циліндри). Гасіння фосфору проводять під водою або 1—2 % розчином мідного купоросу. Накладають пов'язку з 2 % розчином мідного купоросу, 5 % розчином натрію гідрокарбонату чи 3 — 5 % розчином калію перманганату. Променеві опіки виникають при дії радіоактивного випромі- нювання. Опік — ушкодження тканин організму в результаті впливу термічних факторів, хімічних речовин, електричного струму або іонізуючого випромінювання. Термічні опіки виникають при діянні полум'я, розжарених предметів, гарячих рідин, сонячного проміння. За глибиною ушкодження тканин розрізняють чотири ступені опіків. Опіки І ступеня характеризуються наявністю еритеми, II ступеня — утворенням пухирів, III А — частковим некрозом шкіри із збереженням камбіальних елементів дерми, III Б — некрозом усіх шарів шкіри, IV ступеня — некрозом шкіри і більш глибоких тканин. Опіки І, II, III А ступеня відносять до поверхневих, при них регенерація шкіри настає самостійно; опіки III Б і IV ступеня — глибокі, в цьому випадку потрібна шкірна пластика. Тяжкість стану хворих визначається площею і глибиною ураження шкіри і більш глибоких тканин, а також віком, наявністю супровідних захворювань, одночасного опіку дихальних шляхів, отруєння продуктами неповного згоряння. Опік верхніх дихальних шляхів виникає при діянні полум'я, гарячого повітря або пари і супроводиться набряком гортані. Для визначення площі опіку можна скористатися правилом долоні, яке виходить із того, що долоня дорослої людини становить 1 % поверхні тіла, або правилом дев'яток Уоллеса, згідно з яким окремі частини тіла дорослої людини мають площу поверхні, що дорівнює або кратна 9 % загальної поверхні тіла, а саме: голова і шия — 9 %, рука — 9 %, нога — 18 °/о, задня і передня поверхні тулуба —по 18 %• Поверхневі опіки площею до 10—12 % або глибокі — до 5—6 % поверхні мають перебіг, як місцеве ураження. Більш поширені опіки характеризуються розвитком специфічних патофізіологічних реакцій організму, сукупність яких розглядають як опікову хворобу. У перебігу опікової хвороби виділяють чотири періоди: опікового шоку, опікової токсемії, опікової септикотоксемії і реконвалесценції.Опіковий шок розвивається при будь-якому опіку площею понад 10—15 % і при глибокому опіку — понад 8—10 % загальної поверхні тіла. Ступінь тяжкості шоку залежить від обширності ураження: при загальній площі опікової поверхні до 20 % розвивається легкий опіковий шок, 20—60 % — тяжкий шок, 60 % і більше — дуже тяжкий шок. У дітей віком до 10 років опіковий шок розвивається вже при ураженні 10 % поверхні тіла. Тяжко переносять опіки й особи віком понад 60 років. Перебіг шоку значно обтяжує одночасне ураження верхніх дихальних шляхів. Для прогнозування кінця опіку використовують умовний показник, що являє собою суму загальної площі опіку (У і віку. Якщо цей показник наближається або перевищує 100 — прогноз сумнівний. При визначенні тяжкості опіку з урахуванням глибини і площі ураження користуються індексом Франка, згідно з яким 1 % площі глибокого опіку умовно дорівнює З од., 1 % площі поверхневого опіку — 1 од., ураження дихальних шляхів — 30—45 од. Клінічна кар ти на. При легкому опіковому шоку (індекс Франка до ЗО од.) хворі ейфоричні, збуджені. Шкіра поза опіком бліда. Відзначається озноб, гусяча шкіра, іноді — нудота і блювання. Дихання прискорене, пульс 100—120 за 1 хв., артеріальний тиск нормальний або трохи підвищений. Тяжкий шок (індекс Франка до 90 од.) характеризується короткочасним збудженням з наступною депресією при збереженій свідомості. Турбує різкий біль у місці опіку, сильний озноб, спрага, нудота, блювання. Температура тіла знижена, необпалена шкіра суха, холодна на дотик. Дихання поверхневе, прискорене, пульс 120—140 за 1 хв., артеріальний тиск помірно знижений. При дуже тяжкому шоку (індекс Франка понад 90 од.) стан хворих різко погіршений. Відзначається сопор або сплутаність свідомості, невгамовна спрага, блювання після приймання рідини (нестримного характеру), задишка. Шкіра бліда, з мармуровим відтінком, холодна на дотик, акроціаноз. Пульс понад 140 за 1 хв., слабкого наповнення, ниткоподібний. Артеріальний тиск нижчий від 13,3 кПа (100 мм рт. ст.). Невідкладна допомога. Передусім з потерпілого треба зняти обгорілий одяг. (Частини одягу, що прилипли до обпаленої поверхні, не відривають, а обрізують навколо). На місце опіку накладають асептичну пов'язку, краще контурну, при обширних опіках загортають потерпілого в стерильне простирадло. Для обезболювання внутрішньовенно вводять промедол (1 мл 2 % розчину) або анальгін (2 мл 50 % розчину) у поєднанні з димедролом (1 мл 1 % розчину) чи піпольфеном (2 мл 2,5 % розчину), у тяжких випадках застосовують інгаляційний наркоз закисом азоту з киснем (співвідношення 1:1). При глибоких опіках кінцівок здійснюють транспортну іммобілізацію. Інфузійна терапія: внутрішньовенно краплинно поліглюкін (400 мл), еуфілін (10 мл 2,4 % розчину), строфантин і кордіамін (за показаннями). При опіку верхніх дихальних шляхів і гострому набряку гортані може виникнути потреба в терміновій інтубації трахеї або трахеостомії (конікотомії). Для зняття бронхоспазму використовують спазмолітичні (папаверин, но-шпа, галідор, баралгін) і стабілізуючі легеневий кровообіг (еуфілін) засоби, а також засоби, які сприяють зменшенню явищ запалення і набряклості тканин (гідрокортизон, преднізолон, дексаметазон). Хімічні опіки виникають при попаданні на шкіру або прийманні всередину сильних неорганічних кислот (сірчана, азотна, фтороводнева), лугів (каустична сода, негашене вапно), солей важких металів (нітрит срібла, хлорид цинку та in.). Опіки кислотою призводять до коагуляції і дегідратації тканин з розвитком сухого некрозу. Луги спричиняють вологий некроз тканин внаслідок взаємодії з білками, утворення лужних альбумінатів й омилення жирів. За глибиною ураження тканин хімічні опіки, так само як і термічні, поділяють на чотири ступені, проте, на відміну від останніх, при хімічних опіках II ступеня пухирі не утворюються, ділянка ураження має чіткі границі, по периферії його видно сліди розтікання хімічної речовини. Клінічна картина. Переважають місцеві зміни й ознаки інтоксикації, спричиненої всмоктуванням токсичних речовин, що утворилися-в місці ураження тканин. Опікова хвороба розвивається рідко. Тяжкість опіку визначається силою хімічного агента і тривалістю його дії. Невідкладна допомога полягає в негайному видаленні і нейтралізації ушкоджуючої речовини. Передусім слід обмити уражену шкіру і слизові оболонки великою кількістю холодної проточної води (при попаданні речовин у стравохідний канал—промити шлунок). Промивання проточною водою треба робити не менш як 10—15 хв., якщо ж допомогу подають із запізненням—• не менш 1 год., а при ураженні фтороводневою кислотою — не менш як 2—3 год. Якщо опік спричинений органічними сполуками алюмінію, уражену ділянку шкіри протирають гасом, етиловим спиртом або бензином, тому що при промиванні водою ці речовини спалахують. Також не можна змивати водою негашене вапно. Для цього використовують олію або тваринне масло, механічне видалення шматочків вапна.При опіках фосфором уражену ділянку слід занурити під воду і механічно видалити частинки речовини. Це ротрібно тому, що на повітрі фосфор самозаймається і може спричинити, крім хімічного, ще й термічне ураження. Остаточне видалення роблять у темному приміщенні, оскільки на світлі частинок фосфору, що залишились у рані, не видно. Слідом за промиванням опікової поверхні приступають до хімічної нейтралізації агента (табл. 1). Обмивання опікової поверхні і нейтралізацію хімічного агента треба робити під прикриттям адекватної обезболюючої терапії із застосуванням тих самих засобів, що й при термічних опіках. Госпіталізація. При виражених порушеннях гомеостазу і наявності ознак специфічної інтоксикації потерпілих госпіталізують у відділення реанімації, якщо переважають місцеві ушкодження — в опікове відділення (центр). Перегрівання організму (тепловий, сонячний удар) — стан, що настає під впливом високої температури навколишнього середовища і факторів, які утруднюють тепловіддачу; перегрівання призводить до підвищення теп-ловмісту організму. Надлишок теплової енергії видаляється з організму двома основними способами — випаровуванням вологи з поверхні тіла і через дихальні шляхи. При гіпертермії, як правило, відбувається не первинне порушення терморегуляції, а надмірне накопичення тепла в результаті утрудненої тепловіддачі. Такі ситуації виникають при тривалому перебуванні в приміщенні з високою температурою навколишнього повітря та одночасній важкій фізичній роботі, при переходах в умовах жаркого клімату в одязі, який утруднює тепловіддачу, при прямому діянні сонячного проміння на голову або зловживанні сонячними ваннами. Виникнення теплового (сонячного) удару звичайно гостре, у період максимального діяння тепла. Іноді характерна для цього етапу картина розвивається під час виходу із зони перегрівання або через 6—8 год після прямого діяння сонячного проміння. За тяжкістю клінічного перебігу виділяють три форми теплового (сонячного) удару. При легкій формі настає адинамія, кволість, небажання працювати й рухатись. Турбує головний біль, нудота. Таблиця 1. Засоби для нейтралізації хімічних речовин, що спричинили опік Речовина Нейтралізуючий засіб і спосіб його застосування Шкіра волога, температура тіла нормальна або субфебрильна. Спостерігається тахікардія і тахіпное. Зіниці помірно розширені. Для перебігу середньої тяжкості характерна повна нерухомість, апатія, різкий головний біль, що супроводиться нудотою і блюванням. Періодично розвивається сопорозний стан. Шкіра волога, гіперемійована, температура тіла підвищена до 39—40 °С. Пульс слабкого наповнення, прискорений; тахіпное. Зіниці помірно розширені. При тяжкій формі початок раптовий, стрімко наростає неврологічна симптоматика: психомоторне збудження, маячня, галюцинації; судороги тонічного і клонічного характеру, кома. Дихання прискорене, аритмічне (за типом Чейна — Стокса), пульс ниткоподібний, 140 за 1 хв. і більше. Шкіра суха, гаряча, з блідо-ціанотичним відтінком. Температура тіла вище 41 °С. При несвоєчасній допомозі летальність досягає 30 %. Невідкладна допомога. Потерпілого треба швидко перенести у прохолодне приміщення, тінь, зняти одяг, який утруднює потовиділення. Для зниження температури тіла використовують будь-який спосіб — змочування обличчя холодною водою, укутування потерпілого в холодний вологий рушник або простирадло, обдування вентилятором, прикладання пузирів з льодом на ділянку великих судинно-нервових пучків (шия, пахові ділянки). При порушенні дихання застосовують допоміжне дихання або штучну вентиляцію з інтубацією трахеї. Внутрішньовенно вводять 0,9 % розчин натрію хлориду. Після опритомнення потерпілому дають випити холодної рідини. Інфузійну терапію поєднують з внутрішньовенним введенням кардіостимулюючих (кофеїн, кордіамін, строфантин) і засобів з протисудорожною дією (аміназин, седуксен, натрію оксибутират). Госпіталізують у відділення інтенсивної терапії для подальшого спостереження і лікування. Транспортують на носилках. У дорозі продовжують інгаляції кисню й інфузійну терапію.
1 2 3 4 5 Категория: Медицина та здоров'я \| Добавил: Aspirant (23.05.2014)
Просмотров: 2451 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: