Реферат на тему: Малярія - Медицина та здоров'я - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Малярія. Малярія (лат.: malaria)— гостра антропонозна протозойна хвороба з трансмісивним механізмом передачі збудника; характеризується нападами гарячки, гемолітичною анемією, збільшенням печінки й селезінки, рецидивами хвороби. Етіологія. Збудниками малярії є одноклітинні мікроорганізми, що належать до типу Protozoa, класу Sporozoa, родини Plasmodiidae, роду Plasmodium. Малярію у людей спричиняють 4 види збудника: PL falciparum — збудник тропічної малярії, Р1. vivax — збудник триденної малярії, PI. ovale — збудник овалемалярії і PI. malariae — збудник чотириденної малярії. Життєвий цикл плазмодіїв складається з двох фаз: спорогонії — статевої фази в організмі остаточного хазяїна (самиці комара роду Anopheles) і шизогонії — безстатевої фази в організмі людини, що є проміжним хазяїном паразита. Статева фаза (спорогонія). У шлунку комарів, що насмокталися крові хворих на малярію, безстатеві форми паразита перетравлюються, а статеві проходять складний цикл розвитку. Унаслідок злиття чоловічих статевих із жіночими статевими клітинами формується зигота. Остання подовжується, набуває червоподібної форми і проникає крізь стінку шлунка. Тут під його зовнішньою оболонкою вона перетворюється на оокінету, а далі на ооцисту. Ядро й цитоплазма ооцисти багаторазово діляться, утворюючи декілька тисяч спорозоїтів. Після дозрівання ооцисти її оболонка розривається, спорозоїти виходять у порожнину тіла комара і з потоком гемолімфи розносяться по всьому організмі комахи, концентруючись у слинних залозах. З цього часу комар стає заразним. Залежно від виду паразита й температури навколишнього середовища тривалість життя спорогонії становить від 7 до 45 діб. Епідеміологія. Резервуар і джерело збудника — хвора людина чи паразитоносій; переносники — самиці комарів роду Anopheles. Людина є джерелом збудника для комара після появи в крові зрілих статевих клітин. При три- і чотириденній малярії це відбувається після 2—3-го нападу, при тропічній малярії — з 7—10-го дня захворювання. Цей період триває близько року при тропічній малярії, 1—2 роки — при триденній і овалемалярії, десятки років — при чотириденній малярії. Комарі після завершення спорогонії заразні від декількох днів до 1,5 міс. Механізм передачі збудника трансмісивний. Можливий парентеральний шлях (при переливаннях крові чи через медичні інструменти) і зараження під час проходження через пологові шляхи. Природна сприйнятливість людей висока, особливо у дітей раннього віку, однак існують групи населення, відносно несприйнятливі до малярії (резистентні носії аномального гемоглобіну-S). Сезонність у регіонах помірного й субтропічного клімату літньо-осіння, у країнах із тропічним кліматом випадки малярії реєструються протягом року. Постінфекційний імунітет типоспецифічний нестійкий, можливі реінвазії і перехресні інвазії. Малярія — дуже поширена інфекційна хвороба. Інтенсивні ендемічні осередки охоплюють Південну й Південно-Східну Азію, Океанію, Центральну й Південну Америку, тропічну й субтропічну частини Африки; у Північній Америці і Європі Клініка. Інкубаційний період: при тропічній малярії — 8—16 днів, при триденній з короткою інкубацією — 10—14 днів, із тривалою інкубацією — 6—14 міс, при овале-малярії — 11—18 днів, при чотириденній — 20—40 днів. Триденна малярія. Триденна малярія характеризується тривалим доброякісним перебігом. Хвороба починається гостро. В осіб, що захворіли вперше, виявляються продромальні явища — нездужання, загальна слабкість, головний біль, ломота в спині і кінцівках. Часто класичним нападам малярії передує 2—3-денна гарячка неправильного типу. Надалі напади малярії клінічне чітко окреслені і відбуваються через рівні інтервали, і частіше в ту саму пору доби (між 11-ю і 15-ю год.). Типовий напад малярії (малярійний пароксизм) має три послідовні фази: озноб, жар, піт. Хворі раптово відчувають різкий озноб, холод, температура тіла підвищується і швидко досягає 38 — 40 °С. Під час ознобу у хворого відзначається виражена загальна слабкість, різкий головний біль, ломота й біль у суглобах і попереку, задишка, іноді повторне блювання. Обличчя бліде, кінцівки холодні, акроціаноз. Фаза ознобу триває від ЗО до 60 хв. Після ознобу починається жар; температура тіла досягає 40—41 °С і утримується на такому рівні протягом 3—5 год. Обличчя червоніє, шкіра стає гарячою, характерна ін'єкція склер, сухість слизових оболонок. Хворі скаржаться на головний біль, спрагу, нудоту. Артеріальний тиск знижується, наростає тахікардія, над легенями прослуховуються сухі хрипи. Часто відзначається помірне здуття живота, рідкі випорожнення. Потім температура тіла знижується і через 4—6 год досягає нормальних позначок. У цей період спостерігають профузне потовиділення, стан хворого поступово поліпшується. Загальна тривалість нападу — від 2 до 12 год. У період між нападами самопочуття хворих може бути задовільним, вони зберігають працездатність. Повторні напади при триденній малярії виникають через день.Збільшення печінки й селезінки, які набувають щільної консистенції, вдається виявити вже у перший тиждень захворювання. Поступово з'являється субіктеричність склер і шкіри. У загальному аналізі крові виявляють зменшення кількості еритроцитів, гемоглобіну, лейкопенію з відносним лімфоцитозом, тромбоцитопенію, збільшення ШОЕ. За відсутності лікування малярійні пароксизми продовжуються 4—5 тиж, кількість їх досягає 10—14. Ранні рецидиви виникають звичайно через 6—8 тиж після закінчення початкової гарячки і починаються з пароксизмів, що правильно чергуються, продромальні явища для них не характерні, ознаки інтоксикації слабші, ніж на початку хвороби, тривалість нападів коротша. Типовим для рецидивів малярії є швидке збільшення печінки й особливо селезінки. Пізні рецидиви настають після латентного періоду за декілька місяців (6—14 міс і навіть 3—4 роки від початку хвороби) і характеризуються доброякісним перебігом. Загальна тривалість триденної малярії від 1,5 до 4 років (рідко до 8 років). Ускладнення. При тяжкому перебігу хвороби можливий розвиток ускладнень: малярійна кома, гемоглобінурійна гарячка, інфекційно-токсичний шок (алгідна форма), розрив селезінки, набряк головного мозку, набряк легень, геморагічний синдром, гостра недостатність нирок тощо. Малярійна кома виникає унаслідок скупчення плазмодіїв у капілярах головного мозку хворого, гострого порушення кровопостачання й набряку мозкової тканини. Це ускладнення виникає частіше при первинній тропічній малярії, особливо в осіб із дефіцитом маси тіла. Першими провісниками малярійної коми є сильний головний біль, багаторазове блювання, різка загальна слабкість, апатія або, навпаки, занепокоєння, метушливість. Під час обстеження хворого температура тіла 39 — 40 °С, тони серця приглушені, частота пульсу відповідає температурі тіла, артеріальний тиск знижений. Дихання поверхневе, з частотою ЗО—50 за 1 хв. Печінка й селезінка збільшені, щільні. Під час огляду у хворого виражені менінгеальні симптоми. В окремих хворих відзначаються явища гіперкінезу — від клонічних судом м'язів кінцівок до тотальних тетанічних і епілептиформних судомних нападів. Порушується функція тазових органів, унаслідок чого з'являються мимовільні сечовипускання й дефекація. Розвивається порушення свідомості, яке проходить три послідовні фази: сомноленція (адинамія, сонливість), сопор (різко загальмована свідомість, рефлекси знижені), кома (непритомність, рефлекси різко знижені або не викликаються). На початку коми зникає глотковий рефлекс, пізніше — рогівкові й зіничні рефлекси. Гемоглобінурійна гарячка розвивається частіше після прийому хініну або примахіну. Масивний внутрішньосудинний гемоліз можуть спричиняти й інші ліки (делагіл, сульфаніламіди). Частіше гемоглобінурійна гарячка розвивається в осіб зі спадково зумовленим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідро-генази, що призводить до зниження стійкості еритроцитів. Ускладнення виникає раптово і проявляється різким ознобом, швидким підвищенням температури тіла до 40— 41°С, ломотою в м'язах, суглобах, загальною слабкістю, блюванням, неприємними відчуттями у верхній половині живота й попереку. Незабаром сеча набуває темно-коричневого кольору, з'являються ознаки гострої недостатності нирок. В осаді сечі виявляють поодинокі незмінені й вилужені еритроцити. Сироватка крові набуває темно-червоного кольору, розвивається анемія, знижується показник гематокриту. Підвищується вміст вільного білірубіну, шкіра і слизові оболонки набувають жовтяничного забарвлення, можливий геморагічний синдром. Хворий гине при проявах азотемічної коми (у крові швидко наростають показники креатиніну і сечовини). У нетяжких випадках гемоглобінурія продовжується 3—7 днів. При інфекційно-токсичному шоку розвиваються різка загальна слабкість, загальмованість, що переходить у прострацію. Шкіра блідо-сірого кольору, холодна, вкрита холодним потом. Риси обличчя загострені, очі глибоко запалі, з синіми колами, погляд байдужий. Температура тіла знижена. Дистальні ділянки кінцівок ціанотичні. Пульс частий, малого наповнення. Систолічний артеріальний тиск падає нижче за 80 мм рт. ст. Дихання поверхневе, часте. Діурез менший ніж 500 мл на добу; іноді спостерігається діарея. У випадку розриву селезінки з'являється різкий біль у верхніх відділах живота з іррадіацією у ліве плече й лопатку, різка блідість, холодний піт, тахікардія, падіння артеріального тиску. За відсутності оперативного втручання хворі гинуть від гострої крововтрати. Ознаками гострого набряку головного мозку є сильний головний біль, судоми, непритомність, аритмічне дихання; якщо не проводити адекватного лікування, через 5—6 год настає смерть.Лікування. У комплексному лікуванні хворих на малярію особливе значення має етіотропне лікування, мета якого — припинення гострих нападів хвороби, знешкодження тканинних шизонтів (при триденній і овале-малярії), знешкодження гаметоцитів. Протипаразитарні засоби необхідно призначати негайно — при підозрі на малярію на підставі епідеміологічних передумов і клінічної картини. Протималярійні препарати діляться на такі групи: 1. Препарати шизотропної дії: а) гемошизотропні (проти еритроцитарних шизонтів). Найефективнішими в цій групі є похідні 4-амінохіноліну — делагіл (хінгамін, хлорохін, резорхін). Під час гострих нападів тропічної малярії у 1-й день добова доза делагілу повинна становити 1,5 г (перша доза — 1г, через б год — 0,5 г). На 2-й і 3-й день призначають по 0,5 г на одне приймання. Клінічне поліпшення, нормалізація температури тіла настають протягом 48 год. Якщо гарячка триває, то лікування делагілом продовжують ще 2 дні (по 0,5 г препарату 1 раз на добу). Гемошизотропну дію мають також хінін, хлоридин, мефлохін, бігумаль, сульфаніламідні препарати, тетрацикліни. Треба мати на увазі, що при лікуванні хініном можуть виникнути диспепсичні розлади, гемоглобінурійна гарячка, особливо в осіб із генетичне зумовленим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази еритроцитів; б) гістошизотропні, з ефективною дією на тканинні форми плазмодіїв. Найчастіше використовують препарат, похідний 8-амінохіноліну — примахін; рідше застосовують хіноцид. Для радикального лікування три- і чотириденної малярії спочатку проводять триденний курс лікування делагілом — у 1-й день дають 1 г, у 2-й і 3-й день — по 0,5 г на одне вживання. Після цього застосовують примахін по 0,009 г 3 рази на добу протягом 14 днів. Загальний курс антипаразитарного лікування складає 17 днів. Скорочення курсу лікування примахіном призводить до рецидивів захворювання. Треба мати на увазі, що під час лікування примахіном можуть виникнути диспепсичні розлади, гемоглобінурійна гарячка, особливо в осіб із генетичне зумовленим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази еритроцитів. 2. Препарати гамонтотропної дії ефективні проти статевих форм плазмодіїв (гамонтів). У цьому відношенні ефективні хлоридин, примахін. Примахін при тропічній малярії призначають тільки при збереженні в крові гамонтів, по 0,009 г 3 рази на добу протягом 5 днів. Стійкість малярійних плазмодіїв до делагілу встановлюють шляхом клінічного спостереження (напади не знімаються протягом 3 днів), а також після щоденного (протягом 3 днів) визначення кількості паразитів у 1 мкл крові. Для лікування резистентних до медикаментів форм тропічної малярії ефективні комбінації декількох препаратів. Застосовують фанзидар (хлоридин + сульфадоксин) по 3 таблетки на добу одноразово, малоприм (хлоридин+діафенілсульфон) по 1 таблетці 1 раз на тиждень. Можна використовувати хініну сульфат по 0,65 г 3 рази на добу протягом 7—10 днів, тетрациклін по 0,3 г 4 рази на добу протягом 10 днів або доксициклін по 0,2 г 1 раз на добу протягом 7 днів. Ефективний ципрофлоксацин по 0,2 г 2 рази на добу протягом 7 днів. Патогенетичну терапію застосовують частіше при тропічній малярії. Проводять внутрішньовенні інфузії реоглюману, реополіглюкіну, 5 % розчину альбуміну. Використовують глюко-кортикоїди, антигістамінні препарати. За наявності ознак церебральної гіпертензії внутрішньовенне вводять 1 % розчин лазиксу по 1—2 мл 2 рази на добу. При гострій нирковій недостатності застосовують гемодіаліз. Після закінчення терміну перебування в осередку особам, які піддалися ризику зараження триденною малярією, проводять хіміопрофілактику примахіном за схемою радикального лікування триденної малярії. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА. 1. А.В.Чорновіл, Р.Ю.Грицко, – Клінічне медсестринство в інфектології,– К, “Здоров’я” , 2002. План реферату. 1. Визначення хвороби; 2. Етіологія і збудники захворювання які викликають захворювання; 3. Епідеміологія малярії; 4. Клінічна картина; 5. Ускладнення хвороби; 6. Лікування та догляд за хворими на малярію.
1 2 3 4 5 Категория: Медицина та здоров'я \| Добавил: Aspirant (23.05.2014)
Просмотров: 2574 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: