Реферат на тему: Емульсії - Медицина та здоров'я - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Емульсії. Емульсії - однорідна за зовнішнім виглядом лікарська форма, що складається із взаємно нерозчинних тонко диспергованих рідин, призначена для внутрішнього, зовнішнього або парентерального застосування. Розміри частинок (краплинок) дисперсної фази в емульсіях коливаються в межах від 1 до 50 мкм (мікронів), але можуть бути приготовлені і більш високодисперсні системи. Зараз емульсії в медичній практиці застосовуються досить рідко і становлять менше 1 % від кількості екстемпоральної рецептури. Вони мають свої позитивні і негативні сторони. До позитивних якостей можна віднести: - можливість суміщати у водних ліках незмішувані рідини, що дуже важливо для точності їх дозування; - з подрібненням олії збільшується її вільна поверхня, що сприяє швидкій дії лікарських речовин, розчинених у ній, а також прискорюється процес гідролізу жирів ферментами шлунково-кишкового тракту, що веде до швидкого терапевтичного ефекту; - в емульсіях є можливість пом'якшити подразнюючу дію на слизову оболонку шлунка деяких лікарських речовин; - є можливість маскування неприємного смаку і запаху жирних та ефірних олій, смол, бальзамів і деяких лікарських засобів, полегшується приймання в'язких олій, які погано дозуються; - емульсії - цінні ліки в дитячій фармакотерапії. Поряд з позитивними сторонами емульсії не позбавлені і окремих недоліків: - мала стійкість, швидко руйнуються під впливом різних зовнішніх факторів; - вони є сприятливим середовищем для розвитку мікроорганізмів; - відносна тривалість приготування (при цьому потрібні відповідні прийоми, практичний досвід); - необхідність застосування емульгаторів, щоб утримати фазу в дисперсованому стані. У зв'язку з тим, що емульсії являють собою нестійку дисперсну систему, яка легко руйнується під впливом різних факторів, їх готують тільки на нетривалий термін. Дві незмішувані рідини можуть утворити два типи емульсій у залежності від того, яка із рідин буде перетворена в дисперсну фазу і дисперсійне середовище. Розрізняють емульсії типу олія/вода (О/В). У них дисперсійним середовищем є вода, а дисперсною фазою - олії жирні або ефірні, бальзами та інші гідрофобні рідини. Другий тип емульсій - це вода/олія (В/О), де дисперсійним середовищем буде олія, а дисперсною фазою – вода. Емульсії типу О/В використовуються для внутрішнього і парентерального застосування. Для зовнішнього застосування використовуються емульсії як О/В, так і В/О. Емульсії типу О/В називаються також прямими, або першого роду, а І В/О - оборотними, або другого роду. Ці типи емульсій суттєво відрізняються за своїми властивостями і умовами утворення. Існує декілька способів визначення типів емульсій Метод розбавлення оснований на тому, що емульсії типу О/В зберігають свою стійкість при розбавленні водою і втрачають її при розбавленні олією. Емульсії оборотного типу В/О зберігають свою стійкість при додаванні олії і стають негомогенними при додаванні води. Краплю випробовуваної емульсії поміщають на предметне скло, а поряд краплю води - злиття крапель буде в тому випадку, якщо емульсія типу О/В. У другому досліді поряд з краплею емульсії наносять краплю олії. Краплі зіллються, якщо випробовувана емульсія буде типу В/О. Можна цей дослід зробити в пробірках. Метод фарбування оснований на фарбуванні дисперсійного середовища розчинним фарбником, який вибірково розчиняється або в воді, або в олії. На краплю випробовуваної емульсії наносять крупинку фарби, розчинної в воді (наприклад, метиленовий синій), і спостерігають під мікроскопом. Якщо емульсія типу О/В, тоді дисперсійне середовище набуде голубого кольору і буде видно незафарбовані краплі олії - «вічка». А якщо емульсія типу В/О, тоді крупинки метиленового синього залишаться лежати на поверхні краплі, бо вони не можуть проникнути в крапельки води тому, що в олії він не розчинний. Якщо використовувати фарбу, розчинну в олії (наприклад, судан ІІІ), тоді олійна фаза буде забарвлена, а крапельки води -ні. Кондуктометричний метод оснований на тому, що емульсія типу О/ В має високу електропровідність, а типу В/О - незначну. Метод парафінової пластинки полягає в тому, що якщо нанести краплю випробовуваної емульсії на скляну пластинку, покриту шаром парафіну, крапля буде розтікатися, якщо дисперсійним середовищем буде олія (емульсія типу В/О), і не розтікатися, якщо таким є вода (емульсія типу О/В). ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УТВОРЕННЯ ЕМУЛЬСІЙ Емульсії - це термодинамічно нестійкі системи. Завдання приготування агрегативно стійких емульсій зводиться, в основному, до підшукання найефективнішого емульгатора для даного поєднання компонентів. Емульгатори - це дифільні ПАР, які орієнтовно розподіляються по межі розділу двох рідин. Їх умовно класифікують за структурою і властивостями молекул, механізмом дії, медичним призначенням. Емульгатори, адсорбуючись на межі фаз, знижують поверхневий натяг і накопичуються на поверхні розділу, а головне, обволікаючи крапельки диспергованої речовини, утворюють адсорбційну плівку. Утворена плівка має механічну міцність, перешкоджає утворенню великих часток і злиттю крапельок у суцільний шар (коалесценції) і надає емульсії стійкості (вона ніби бронює краплі дисперсної фази). Школою академіка Ребіндера експериментально доведено, що утворена плівка - основний фактор стабілізації емульсій. Захисні плівки можуть складатися з одного або декількох молекулярних шарів емульгатора (моно- і полімолекулярні плівки). Молекули органічних речовин, що є емульгаторами, складаються з частин полярної, утвореної однією або декількома полярними групами, i неполярної вуглеводневої. В залежності від переважання в молекулі тієї чи іншої частини речовина розчинятиметься в полярному розчиннику (вода) або неполярному (олія). Міцели, або молекули емульгатора, які знаходяться в прилеглому шарі, мають векторіальні властивості, тобто не розташовуються безладно, а орієнтовані певним чином. Характер цієї орієнтації перебуває в залежності від відповідних полярних або неполярних груп міцел, або молекул. Полярні групи - гідрофільні, здатні до гідратації, причому гідратовані групи на поверхні розділу завжди орієнтовані до водної фази і занурені в неї. Неполярні ділянки молекул, або міцел (наприклад, вуглеводневі ланцюги в молекулах мил) не гідратуються, а будучи за своєю природою гідрофобними, орієнтуються до олійної фази, розчиняючись у ній. Дія емульгатора в випадку емульсії В/О полягає в наданні гідрофобній системі гідрофільних властивостей. Міжфазний шар складається з одного ряду молекул, звернених своєю полярною частиною до води, а неполярною - до олії. Полярні групи і вуглеводневі радикали сольватуються одночасно водною й олійною фазами, такий адсорбційно-сольватний шар має відому механічну міцність. Тип утворюваної емульсії залежить від розчинності емульгатора в тій чи іншій фазі. Дисперсійним середовищем стає та фаза, в якій емульгатор переважно розчиняється. Звідси випливає, що для одержання стійких емульсій типу О/В необхідно застосовувати гідрофільні емульгатори, розчинні у воді (камеді, білки, лужні мила, слизи, пектини, сапоніни, деякі рослинні екстракти та ін.). Для одержання стійких емульсій типу В/О необхідно застосовувати олеофільні емульгатори, розчинні в оліях (ланолін, похідні холестерину, фітостерин, природні смоли, цетиловий і мірициловий спирти, магнієве і алюмінієве мила, окислені рослинні олії, багато синтетичних речовин). Ці емульгатори застосовуються в аптечній практиці тільки для приготування ліків для зовнішнього застосування. Доведено, що найбільш стійкі емульсії утворюються емульгаторами, які мають здатність утворювати драглисті або в'язкі плівки. Синергізм і антагонізм емульгаторів. Обернення фаз. При одержанні емульсій інколи застосовуються комбіновані емульгатори. Наприклад, суміш аравійської камеді і трагаканту. В цьому випадку вдається досягнути підвищення ступеня дисперсності і стійкості емульсій, тобто спостерігається синергізм емульгаторів (одна речовина підсилює дію другої). Проте слід враховувати, що в залежності від властивостей емульгатора емульсії можуть руйнуватися, тоді емульгатори діють як антагоністи. Якщо до емульсії типу О/В додати емульгатор протилежного типу, то один тип емульсії може перейти в другий, тобто емульсія типу О/В може перетворитися в емульсію типу В/О. Те ж може статися і при значному надлишку емульгованої фази. Таке явище називають оберненням фаз емульсій. При цьому спочатку утворюються обидва типи емульсій, а потім залишається або переважає одна найбільш стійка система. Для підвищення стійкості (стабільності) емульсій інколи суміщають емульгатори протилежного типу. Наприклад, в емульсію типу О/В, стабілізовану олеатом натрію, додають близько 1 % хлориду кальцію або алюмінію. При цьому в результаті; реакції обміну частина іонів натрію в олеаті натрію заміщується на іони кальцію або алюмінію з утворенням емульгатора протилежного типу і тону поряд з емульсією прямого типу О/В утворюється емульсія протилежного типу В/О, тобто в емульсії типу О/В частинки олії являтимуть собою не чисту олію, а емульсію типу В/О, яка рівномірно розподілена в водній фазі. Через малу кількість емульгатора протилежного типу обернення фаз тут не спостерігається, проте значно підвищується стабільність таких емульсій та їх стійкість до висихання. Класичним прикладом стійкості емульсій за рахунок присутності емульгатора прямого і протилежного типів є молоко і вершкове масло. Застосовувані для приготування аптечних емульсій колоїдні емульгатори, як правило, дають міцні плівки гелеподібноі структури, механічні властивості якої здатні перешкоджати її прориву, необхідному для коалесценції. Для стійкості емульсії дуже важливо, щоб вводилася достатня кількість емульгатора. Необхідно мати на увазі, що певна кількість їх може насичити тільки певну поверхню. Це означає, що при недостатній кількості емульгатора буде невеликим і ступінь дисперсності. Кульки олії в цьому випадку виходять настільки крупними, що плівка не в змозі витримати ваги їх і проривається. Тому необхідно, щоб для кожного емульгатора і олії були відомі оптимальні співвідношення, які забезпечи-ли б необхідний ступінь дисперсності і стабільності емульсії. Стійкість емульсії залежить не тільки від властивостей застосовуваного емульгатора, а й від ступеня дисперсності фази. Чим ближче питома маса дисперсної фази до питомої маси дисперсійного середовища, тим менший міжфазний поверхневий натяг, тим вища в'язкість дисперсійного середовища, тим стійкіша емульсія. Розмір крапельок дисперсної фази залежить від величини зниження поверхневого натягу на межі розділу фаз і від величини енергії, яка витрачена на подрібнення часток дисперсної фази. Особливо велику стійкість емульсії одержують у результаті гомогенізації, тобто при додатково енергійному механічному впливі на готову емульсію. При гомогенізації не тільки підвищується дисперсність емульсії, вона стає монодисперсною, що значно підвищує її стійкість. Гомогенізація емульсії проводиться на заводах за допомогою спеціального приладу - гомогенізатора. Для цього грубодисперсну емульсію пропускають під великим тиском крізь вузькі канали, що є в гомогенізаторі. При цьому крупні краплі дисперсної фази руйнуються і виходить тонкодисперсна емульсія. Діаметр крапель може зменшитися д десятки разів порівняно з початковим. ТЕХНОЛОГІЯ ЕМУЛЬСІЙ Приготування олійних емульсій регламентується ДФ XI (с. 161). Олійні емульсії готують шляхом розтирання в ступці емульгатора з емульгованою рідиною і водою. При цьому на 10,0 г олії беруть 5,0 г желатози і 7,5 г води. Якщо емульгатор у рецепті не вказаний, то фармацевти на власний розсуд, враховуючи призначення емульсії, фізико-хімічні властивості інгредієнтів, Ідобирають відповідний емульгатор. Слід ураховувати, що він матиме належ-і ну емульгуючу дію тільки в тому випадку, якщо емульгатор, вода й олія будуть узяті у відповідних кількостях. При відсутності указання олії в емульсії використовують персикову, маслинову або соняшникову. При відсутності указань про концентрацію для ! приготування 100,0 г емульсії беруть 10,0 г олії. У випадку необхідності до складу емульсії вводять консерванти (ніпагін, ніпазол, сорбінова кислота та ін.), дозволені до медичного застосування. Приготування олійних емульсій складається з двох стадій: - одержання первинної емульсії (корпусу); - розведення первинної емульсії необхідною кількістю води. Одержання первинної емульсії - найбільш відповідальний момент приготування її. Якщо емульсія не вийшла і після додавання води видно крупні краплі олії, то не слід виправляти: її треба готувати заново. При приготуванні первинної емульсії необхідно дотримуватися певних технологічних прийомів: 1. У ступку завжди першим вносять емульгатор, який старанно розтирають, а потім додають олію і воду. 2. Товкачик необхідно обертати по спіралі при енергійному розтиранні маси весь час в одному напрямі. Частинки олії при рухові товкачика у в'язкому середовищі в одному напрямі витягуються в нитки, які, розриваючись, дають крапельці покриватися оболонкою емульгатора. Якщо рух товкачика виконують в різних напрямах, то витягування олії в нитки зменшується , а кульки, що утворюються при цьому, зіштовхуються і коалесціюють, процес диспергування утруднюється. Товкачик слід тримати так, щоб він максимально дотикався до стінок ступки, він повинен не тільки розтирати емульгуючу суміш, а й вбивати в неї повітря. При приготуванні первинних емульсій слід також мати на увазі, що дуже холодні олії (при температурі нижче 15 °С) вдається емульгувати з великими труднощами. Тверді тригліцериди при цьому випадають в осад і не піддаються перетворенню в тонку дисперсію. У таких випадках олію підігрівають трохи. Для кращого змішування інгредієнтів, що входять до складу первинної емульсії, рекомендується декілька разів зібрати целулоїдною пластинкою густу масу зі стінок ступки і товкачика в центр. Після цього поступово при помішуванні додають решту води. Континентальний (метод Бодримона). В суху ступку поміщають оптимальну кількість емульгатора і старанно його розтирають. Потім додають олію і рівномірним рухом товкачика змішують її з емульгатором до одержання однорідної маси, при цьому утворюється олеозоль. До цієї суміші швидко додають воду в кількості, рівній половині маси олії та емульгатора (якщо береться желатоза або аравійська камедь), разом узятих, і продовжують розтирання до характерного потріскування. При цьому суміш набуває вигляду сметаноподібної маси, а при нанесенні краплі води, спущеної по стінці ступки, залишається білий слід, що вказує на те, що первинна емульсія готова і немає вільної олійної поверхні. Якщо первинна емульсія не готова, то крапля води, нанесена на поверхню такої емульсії, не розтікається. По закінченні емульгування доцільно одержану первинну емульсію залишити в спокої приблизно на 5-10 хвилин для руйнування емульсії зворотного типу, що завжди утворюється, а потім перемішати ще раз. За цим способом добре виходить емульсія тільки в тому випадку, якщо ступка та емульгатор будуть сухими, бо олія не зможе змочити вологий емульгатор. Англійський спосіб. В ступку поміщають оптимальну кількість емульгатора, який розтирають, а потім змішують з водою і при ретельному перемішуванні додають краплями олію. Коли вся олія буде заемульгована, то до первинної емульсії додають решту води. Цей метод за виконанням трудомісткий, проте практика показала, що він дає хороші результати. Емульсії в цьому випадку виходять хорошої якості, якщо навіть ступка та емульгатор будуть недостатньо сухими, що дуже важливо, особливо, якщо доводиться працювати з таким емульгатором як желатоза, яка дуже гігроскопічна і завжди містить вологу. Російський спосіб. У ступку поміщають оптимальну кількість емульгатора, в фарфорову чашечку відважують воду, а на поверхню її - олію, виливають у ступку і розтирають до одержання первинної емульсії. Цей метод досить простий і дає хороші результати. Він зручний тоді, коли в емульсію не входять речовини, розчинні в олії. Готову первинну емульсію розводять необхідною кількістю води до заданої ваги. При цьому особливо небезпечне передчасне розведення її. Воду додають в декілька прийомів при перемішуванні. При занадто швидкому розбавленні водою можливе руйнування або обернення фаз емульсії. Тому розбавляють первинну емульсію поступово при помішуванні, потім проціджують крізь два шари марлі в тарований флакон для відпуску і доводять до заданої маси водою. Як видно, способи одержання первинної емульсії відрізняються послідовністю змішування компонентів і деякими дрібними технологічними прийомами. Що ж стосується кількісного визначення компонентів - олії, води, емульгатора, то в цьому випадку роблять так: кількість олії визначається прописом у рецепті; кількість емульгатора - його емульгуючою здатністю; - кількість води для утворення первинної емульсії розчинністю емульгатора в воді. Тому й рецептура одержання первинної емульсії різна в залежності від застосовуваного емульгатора. Наприклад, як емульгатор застосовується желатоза, то на 10,0 г олії береться 5,0 г желатози, води - половинну кількість від суми олії та емульгатора (10 + 5) : 2 = 7,5 мл. Води для розбавлення первинної емульсії 100 - (10 + 5 + 7,5) = 77,5. При використанні інших емульгаторів на 10 г олії береться: - 2 частини твіну-80 (у 2-3 мл води); - 2 частини калійного або натронного мила (або суміш 1,0 г калійного мила у сполученні з 1,0 г емульгатора Т-2 у вигляді гелю для емульсій бензилбензоату); - 10,0 г сухого молока (у розчині з 10 мл води); - 1,0 г метилцелюлози (у вигляді 5 % розчину - 20 мл); - 0,5 г натрій-карбоксиметилцелюлози (у вигляді 5 % розчину - 10 мл, сполученні з 0,5 г метилцелюлози в 5 % розчині - 10 мл); - 2,0 г поліоксил-40-стеарату (розплавляють у ступці, змішують з 10,0 г її, додають 2-3 мл води, емульгують і розбавляють водою до 100,0 г); - поліоксил-40-стеарат з твіном-80 (1,0 г твіну-80 в теплій ступці змішують з 1,0 г поліоксил-40- стеаратом, додають 10,0 г олії, розтирають, додають 2-3 мл води, емульгують і розбавляють водою до 100,0 г); - 5,0 г крохмалю (у вигляді 10 % клейстеру - 50 мл розчину); - лецитин (1,2 % від ваги емульсії); - Т-2 (15 % від маси олії); - фосфатиди (1-1,5 % від ваги емульсії). Емульсії з застосуванням твінів і спенів дають можливість одержати стійкі олійні емульсії завдяки наявності в молекулах гідрофільних і гідрофобних часток. Розчинність твінів залежить від довжини поліетиленоксидних ланцюгів. Наприклад, при приготуванні олійної емульсії з твіном-20 на 10,0 г олії беруть емульгатора - 5,0 г, води - 7,5 мл (половинна кількість від суми олії та емульгатора). Емульгатор при цьому нашаровують на олію, а потім додають і розтирають. Одержують первинну емульсію, яку розбавляють до 100,0г. Аналогічно готують емульсії з твіном-40 і твіном-60.
1 2 3 4 5 Категория: Медицина та здоров'я \| Добавил: Aspirant (27.05.2014)
Просмотров: 1563 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: