Реферат на тему:Будова, функціональний стан та розвиток основних систем організму дітей: розвиток вищої нервової діяльності (ВИД) - Медицина та здоров'я - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Будова, функціональний стан та розвиток основних систем організму дітей: розвиток вищої нервової діяльності (ВИД). План 1. Розвиток вищої нервової діяльності (ВИД) 2. Розвиток інтегративної діяльності нервової системи З морфологічним дозріванням ЦНС відбувається і розвиток вищої нервової діяльності (ВИД) дитини. Найбільш інтенсивно ці процеси відбуваються у немовлят, а також у періоди першого та другого дитинства. У дітей на сам перед розвивається перша сигнальна система: органи чуття, аналізатори, наростає моторика рухових дій та ін. Поступово розвивається і друга сигнальна система: вдосконалюється мовна функція, з'являється здатність до абстрактного сприймання дійсності, мислення та ін. ННД людини базується на здатності головного мозку до аналітико-синтетичної діяльності. Аналітичні процеси дають можливість виділяти окремі подразнення, тоді як синтетична діяльність об'єднує, узагальнює подразнення і реалізується обмеженим набором відповідних реакцій організму і зовнішніх дій. Матеріальною основою усіх нервово-регулюючих процесів є рефлекси, які поділяються на безумовні і умовні. Організм народжується з певним набором безумовних рефлексів, які забезпечують, перш за все, підтримку життєдіяльності в відносно постійних умовах мешкання. Ці рефлекси мають місце як на рівні соматичної, так і вегетативної нервових систем, і забезпечують процеси травлення (жування, смоктання, виділення слини та шлункового соку і так далі), захисту (кашлю, закривання очей, уникання болю) статевих співвідношень, терморегуляції, дихання, роботи серця та ін. Безумовні рефлекси — це реакція організму на зовнішнє або внутрішнє подразнення, яка здійснюється за участю рефлекторної дуги. Умовні рефлекси це також відповідні реакції організму людини на зовнішні або внутрішні подразнення, але вони завжди здійснюються за участю кори великих півкуль головного мозку і реалізуються на базі безумовних рефлексів, тобто на базі відповідних рефлекторних дуг. Умовні рефлекси виробляються у людини в процесі життя і забезпечують більш досконале пристосування до умов життя. Розпізнавання їжі по запаху, процеси стояння, бігу, ходіння, мови, письма, трудових дій — все це приклади умовних рефлексів. Умовні рефлекси, на відміну від безумовних, завжди індивідуальні, можуть виникати і зникати, перероблятись та ін. Для виникнення умовного рефлексу, наприклад, виділення слини на запах їжі, треба певні умови. По-перше, наявність умовного подразника (наприклад, запаху їжі), по-друге — передування цього подразника мінімум як за 1-5 сек. до безумовного фактора, по-третє — наявність безумовного подразника або фактора (наприклад, подальшого потрапляння їжі в ротову порожнину з подразненням відповідних механорецепторів роту, що завжди викликає безумовне виділення слини) і, нарешті, багатократне повторення умовного та підкріплюючого безумовного подразнення. Згідно уявлень J. П. Павлова, матеріальною основою умовного рефлексу є налагодження тимчасових нейронних зв'язків між нервовими центрами, що сприймають умовний подразник, та нейронами центру відповідного безумовного рефлексу, через який реалізується умовний рефлекс. Наприклад, запуск функції виділення слини на запах їжі має наступний нервовий шлях: нюхові рецептори, що сприймають запах, подають імпульси збудження в корковий центр нюху і, якщо запах смачний, го сигнал через проміжні нейрони, які саме і утворюють ланцюг тимчасового зв'язку, передається в центр слиновиділення, тобто в центр безумовного рефлексу. З цього центру імпульси збудження в свою чергу передаються до слинних залоз і виділяється слина, як це звичайно відбувається по шляху безумовного рефлексу при попаданні їжі до рота. " Важливою якістю умовних рефлексів є їх здатність до гальмування, якого виділяють два типи: зовнішнє (безумовне) та внутрішнє (умовне). Зовнішнє гальмування здійснюється на рівні дуги безумовного рефлексу. В свою чергу, цей вид гальмування поділяється на індукційне та на позамежне. В основі індукційного гальмування знаходиться явище негативної індукції, що виникає при зміні домінанти збудження. Нове сильне збудження гальмує попередній центр збудження і, відповідно, гальмує умовні рефлекси, що реалізувалися через цей центр. Такий вид гальмування лежить в основі зміни уваги, діяльності, напрямків пошуку і т. д. Другий вид зовнішнього гальмування — позамежне гальмування, яке виникає при надмірному або тривалому часі дії умовного подразника і має захисне значення для нейронів та нервових центрів від можливого їх перенапруження і пошкодження. Цей вид гальмування має захисну функцію і проявляється, наприклад, процесами розумового стомлення, зниженням швидкості реакцій і т. д. Внутрішнє гальмування розвивається на рівні тимчасових нейронних зв'язків умовного рефлексу. Виділяють чотири види цього гальмування: згасальнне, запізнювальне, диференційне та умовне гальмо. На відміну від безумовного гальмування, яке виникає у відповідь на перше пред'явлення подразника, умовне гальмування локалізоване в корі головного мозку і виникає тільки після попередніх тренувань! Згасальне гальмування виникає, якщо умовний рефлекс тривалий час не підкріплюється безумовним подразником. При поновленні цього підкріплення, рефлекс може знову з'явитися. Це гальмування лежить в основі забування. У дітей згасання розвивається повільніше, ніж у дорослих, тому факти з дитинства людина добре пам'ятає все життя. З цим також пов'язаний феномен важкості відвикання дітей від шкідливих звичок, неправильних рухів (в тому числі трудових, спортивних), тощо. Запізнювальне гальмування умовних рефлексів розвивається, якщо віднести в часі підкріплення умовного подразнення безумовним. Це гальмування стримує до певного часу здійснення тієї чи іншої дії у відповідь на подразнення і лежить в основі поведінки людей. Запізнювальне гальмування у дітей виробляється повільно, більш-менш його наявність проявляється після 12-15 років. Розвиток цього виду гальмування пов'язаний з великими функціональними труднощами і потребує тривалого виховання та тренувань. Лише у старших школярів (15-17 років) має місце певна витривалість, вміння стримувати свої бажання, сила волі. Остаточно ці якості формуються до 25-30 років. Диференційне гальмування виробляється шляхом підкріплення одних і не підкріплення інших подразнень. Цей вид гальмування дає можливість виділяти сигнально значущі ознаки одного подразника з багатьох оточуючих подразників і забезпечує впізнавання звуків, предметів, людей та ін., тобто лежить в основі розпізнавання зовнішньої інформації. У дітей диференціювання виробляється з перших місяців життя. Умовне гальмо виробляється шляхом використання команд, що заперечують, які можуть мати вигляд жестів або слів. Наприклад, хитанням голови або жестом пальця мати може наказати дитині не торкатися небезпечного предмета. Всі розглянуті види гальмування умовних рефлексів мають переважно захисне значення і завдяки них забезпечується захист нервової системи від зайвих дій та виснаження. Особливою формою прояви ВИД є утворення динамічних стереотипів, які представляють собою послідовний ланцюг умовно-безумовних рефлекторних актів, які здійснюються в певній послідовності автоматично і є результатом складної системної реакції організму на комплекс умовних подразників. Завдяки утворенню ланцюгів умовних рефлексів (стереотипів), кожна поточна діяльність організму стає умовним подразником для наступної діяльності, а-самі рефлекси здійснюються легко і швидко. Стереотипи важко виробляються, потребують значних зусиль коркової діяльності, але в подальшому вони приводять до автоматизму в багатьох діях. Вироблений стереотип дуже важко переробити, тому треба прагнути, щоб у дітей з самого дитинства формувались тільки правильні і корисні стереотипи, бо це є основою навичок і вмінь в любій діяльності. Ходьба, біг, стрибки, спортивні вправи, гра на інструментах, письмо, користування ложкою, виделкою та ножем, трудові дії—все це стереотипи. Утворення стереотипу лежить в основі режиму дня, забезпечує певну динаміку працездатності під час спортивних та трудових дій. Умовно-рефлекторна діяльність людини у великій мірі залежить від індивідуальних властивостей нервової системи, що у свою чергу обумовлено спадковими особливостями протікання нервових процесів. Така сукупність властивостей нервової системи називається типом вищої нервової діяльності. За І. П. Павловим виділяють чотири основних типи ВИД, які основані на співвідношенні показників сили, врівноваженості та рухливості процесів збудження і гальмування. З числа цих типів три вважаються сильними і один — слабкий.* І тип — сангвінічний — характеризується як сильний, врівноважений з великою рухливістю нервових процесів ("жвавий" тип). Діти цього типу здатні швидко переключатися з одного виду діяльності на інший, вони врівноважені, легко навчаються, послідовні;* ІI тип — холеричний — характеризується як сильний, неврівноважений з перебільшенням збудження над гальмуванням ("безутримний" тип). Діти такого типу емоційні, не стримані, хаотичні у бажаннях і діях;* ІІІ тип — флегматичний — характеризується як сильний, врівноважений з малою рухливістю нервових процесів. Діти з таким типом ВНД активні і стабільні при виконанні складних задач, завжди стримані, послідовні, надійні і будь-яке діло доводять до кінця;* IV тил — меланхолічний, або слабкий тип є малорухомим, неврівноваженим. Діти з таким типом ВНД не переносять сильних і тривалих навантажень, легко втомлюються, схильні до монотонної роботи, все роблять уповільнено. Важливо зазначити, що у людини, на відміну від тварин, існують дві сигнальні системи сприйняття зовнішньої інформації. Перша сигнальна система властива багатьом тваринам і людям, основана на безпосередньому сприйманні факторів зовнішнього середовища за допомогою органів чуття та відповідних систем, що аналізують цю інформацію. Друга сигнальна система основана на сприйнятті інформації абстрактно, за допомогою понять, які виникають через мову або інші понятійні субстанції. Друга сигнальна система притаманна лише людині і є основою теоретичного сприймання законів світу, основою мислення і розвивається у дітей поступово, разом з накопиченням інформації в носіях пам'яті. На підставі взаємодії та врівноваженості першої та другої сигнальних систем сприймання дійсності, І. П. Павлов виділив ще і такі типи ВИД, які властиві тільки людині:* художній тип, що характеризується перебільшенням першої сигнальної системи над другою. До такого типу належать люди, які переважно сприймають дійсність загалом, чутливими образами, маючи образно-предметне мислення. У людей з таким типом ВНД спостерігається переважаюча активність правої півкулі (їх називають правопівкульними і до їх числа переважно відносяться актори, художники, дизайнери та ін.);* творчий тип, що характеризується перебільшенням другої сигнальної системи над першою. Такі люди сприймають дійсність через аналіз її складових компонентів, що в подальшому з'єднують у єдине ціле. Вони мають творчу натуру, здатні до абстрактного мислення, прогнозування та ін. У людей з таким типом ВНД спостерігається переважаюча активність лівої півкулі (їх називають лівопівкульними і до їх числа найчастіше відносяться письменники, науковці та ін.;* середній тип, що характеризується врівноваженою діяльністю обох сигнальних систем і таких людей більшість. Слід зазначити, що вроджені властивості нервової системи для певної людини є постійними, але у суспільному житті на їх підставі формуються риси характеру які об'єднують вроджені особливості ВНД та набуті якості під час навчання, виховання, самовдосконалення, що виникають за участю сили волі, мотивацій та ін. Розвиток ВНД дитини проходить нерівномірно. Швидкість утворення умовних рефлексів в перші місяці життя дитини уповільнена, але в подальшому наростає. Безумовне гальмування умовних рефлексів притаманне дітям з перших днів життя, тоді як умовне гальмування починає проявлятися-лише у 3-4 місяці: спочатку розвивається диференційне гальмування, далі запізнювальне, а потім згасальне. Такий тип гальмування, як умовне гальмо, виникає з розвитком мови. "Перші ознаки розвитку другої сигнальної системи з'являються у дітей у 6-8 місяців: дитина починає сприймати слова. Здатність дітей до мовлення починає формуватися у 1-1,2 роки і дуже інтенсивно відбувається в перші 3 роки життя дитини. В 5-7 років у дітей починає створюватись реактивність на словесні стимули, і з цього періоду друга сигнальна система починає здійснювати регулюючий, вплив на першу сигнальну систему. У такому стані дитина стає придатною до навчання у школі. Представляє великий педагогічний інтерес те, що узагальнююча функція слова набуває свого повного значення лише у дорослих. З 6 років діти починають користуватися поняттями, що абстраговані від дійсності. Становлення цієї якості ВНД у великій мірі пов'язано з наростанням міжнейронних зв'язків, з утворенням нових синапсів. У дітей 7-9 років позитивні і негативні умовно-рефлекторні зв'язки утворюються відносно швидко, а самі рефлекси стають більш сталими. В цей період інтенсивно удосконалюються сила, врівноваженість та рухомість нервових процесів. У віці 10-12 років рефлекси на комплекс послідовно діючих подразників здатні утворюватись також комплексно і адекватно, без зайвих реакцій. Це свідчить про те, що в цьому віці діти вже здатні сприймати і аналізувати певний об'єм комплексної інформації, давати їй свою оцінку та обирати відповідні дії поведінки. У-період 11-14 років починається, як відомо, статеве дозрівання дітей. В цьому віці, крім іншого, відбуваються значні перебудови і у ВНД і корі мозку. У підкоркових утвореннях перебільшують процеси збудження, погіршується гальмування, особливо диференційне. В результаті зовнішні реакції стають неадекватними подразненню і проходять більш бурно. Зменшується швидкість утворення умовних рефлексів на подразнення першої і другої сигнальних систем. Мова стає повільнішою, з малим набором слів; значно зростає емоційність (особливо у дівчат). У хлопців значно зростає рухова активність і жестикуляція (додаткові рухи рук, ніг, тулуба і голови) навіть на неадекватні подразнення. В цей же час можуть виникати функціональні вегетативні розлади: задишки, біль в області серця, розлади в системі травлення, порушення в системі кровообігу, що пов'язане з невідповідністю росту морфологічному та фізіологічному дозріванню окремих систем, а також з тим, що активність підкоркових утворень мозку переважають над корою. У дітей цього віку також спостерігається психічна нестабільність, зростає критичне відношення до дорослих (особливо до батьків), проявляється загальний негативом. З 15 років значення другої сигнальної системи знову починає зростати, посилюються процеси гальмування умовних рефлексів, і підліток поступово переростає у юнацький вік з більш гармонічним співвідношенням обох сигнальних систем, кори та підкоркових утворень. Особливості ВНД підлітків потребують пильної уваги вихователів та батьків, а також відповідної організації навчально-виховного процесу, раціонального розумового та фізичного навантаження. Розвиток інтегративної діяльності нервової системи Слід зазначити, що в реальному житті, умовні та більшість безумовних рефлексів включаються у складну цілісну діяльність Мозку — інтегративну діяльність, що базується на корково-підкоркових процесах. В кінцевому підсумку, саме це забезпечує пристосувальний характер поведінки кожної людини до зовнішніх умов, в тому числі до суспільства інших людей. В основі інтегративної діяльності знаходиться домінантна ділянка збудження, яка, за вченням А. А. Ухтомського, і забезпечує динамічну констеляцію (об'єднання) широкого кола різних відділів центральної нервової системи" тимчасово здійснюючих конкретну діяльність. З віку трьох років домінантна констеляція поступово набуває все більшої сталості та пластичності. При цьому сталість полегшує можливість навчання, протистоїть відвертанню уваги, тоді як пластичність характеризує можливості переключення з однієї діяльності на іншу. Співвідношення цих явищ визначає біологічні та пізнавальні потреби і мотивації. З другого боку, згідно вчення П. К. Анохіна про функціональні системи, любі елементи поведінки об'єднують низку послідовних операцій, а саме: аферентний синтез інформації, яка надходить у кожну конкретну мить з різних джерел; прийняття рішення, формування програми дій та виконання цієї програми з включенням апарату акцептора результатів дій (нейронної моделі результату, якого очікують). Здійснення дії приводить до того чи іншого фактичного результату, інформація про який зворотними шляхами потрапляє в центральну нервову систему (спинний або головний мозок) і порівнюється з обраною програмою акцептора дій. Якщо отриманий результат дії відповідає тому який очікується, то мета досягнута і сформована система перестає функціонувати, а якщо не досягнута — то програма дії змінюється (корегується) і все повторюється. Слід враховувати, що конкретним діям у людей найчастіше передує абстрактний план (програма) дій і тільки в екстремальних умовах можливі автоматизовані стереотипи дії без попереднього планування. У дітей також безпосередні дії можуть передувати їх плануванню: здатність спочатку думати, а потім діяти повільно виробляється до 10-12 років. Інтегративні процеси центральної нервової системи лежать в основі психічних функцій, у тому числі таких як сприйняття, увага та пам'ять. Сприйняття об'єднує складні процеси аналізу та синтезу інформації з метою впізнання стимулу та визначення його значимості. Здатність до простого сприйняття інформації у дітей має місце з перших днів життя, але до 3-4 років дитина тільки бачить, але багато чого не розуміє. У 5-6 років, разом з дозріванням асоціативних коркових зв'язків, з'являється можливість впізнавання складних образів, виділення контурів та контрастів об'єктів, порівняння їх з еталоном раніше баченого. Але спочатку це залишається на рівні чутливих зорових і слухових сприянь. У шкільному віці система сприйняття продовжує ускладнюватись та удосконалюватись за рахунок підключення передніх асоціативних областей кори, відповідальних за сприйняття рішень, оцінку інформації, формування вибіркового сприйняття і т. д. В результаті до 10-11 років у дітей формується здатність абстрактного сприйняття дійсності. Остаточно завершується розвиток цієї якості лише у підлітковому віці. Цим процесам у значній мірі сприяє морфологічне дозрівання нервових структур і, перш за все, ускладнення міжнейронних зв'язків (за рахунок утворення додаткових дендритів, шипиків та синапсів). Увага є однією з важливіших психофізіологічних функцій оптимізації процесів сприйняття та навчання. Згідно сучасних уявлень (Т. М. Марютіна, О. Ю.Єрмолаєв,2001; Ганонг Вільям Ф., 2002)увага — це направленість та зосередженість свідомості людини на певних об'єктах при одночасному відволіканні від інших об'єктів. Функціональною основою уваги є складні системні акти, що відбуваються за участю кори півкуль, ретикулярної формації, середнього мозку і лімбічної системи. Увага буває мимовільною та довільною. Ознаки мимовільної уваги проявляються у дітей з перших днів народження, але більш-менш ця якість формується у 2-3 місяці: спочатку у вигляді орієнтовних реакцій, а далі поступово набуває дослідницького характеру. Разом з формуванням системи сприйняття мови, складається соціальна форма уваги, у тому числі на мовні сигнали. Однак до 5 років ця форма уваги легко відтискується мимовільною увагою на нові подразнення. У 6-7 років інтенсивно розвивається довільна увага, у тому числі на мовні інструкції. Разом з подальшими поступовим структурно-функціональним дозріванням лобних областей кори дітей, з'являється здатність до локальної активації тих чи інших центрів кори, яка регулюється на підставі аналізу сенсорної інформації. В результаті цього у дітей приблизно в 9-10 років починає формуватись здатність до концентрації уваги і зосередженості. У період статевого дозрівання (11-14 років) відбувається послаблення коркових впливів на активаційні процеси і рівень уваги може тимчасово знижуватись. Лише в кінці підліткового періоду (15-17 років) нейрофізіологічні механізми уваги стають такими, як у дорослих. Особливим проявленням інтегративної діяльності ВИД є пам'ять. Пам 'ять є специфічною формою психічного відображення дійсності, яка полягає в сприйнятті, збереженні і подальшому відтворенні інформації у живих системах. Цю якість обумовлюють основні процеси пам'яті, такі як забування, запам'ятовування, збереження і відтворення слідів (енграм) минулих збуджень. Пам'ять постійно виступає у ролі своєрідного фільтра поточної інформації бо без відбору і витиснення інформації з пам'яті жива істота була б "затоплена" імпульсами збуджень, що надходять до нервової системи. З позиції сучасної фізіології (Н. Н. Данилова, 2001; В. М. Смирнов, С. М. Будиліна, 2003) біологічна пам'ять поділяється на генетичну, імунологічну та на пам'ять нервової системи. Останній вид пам'яті за часовим критерієм виділяє два сховища інформації, які обумовлюють короткострокову та довгострокову пам'ять. Вважається, що короткострокова пам'ять основана на тимчасовій рециркуляції (реверберації) імпульсних потоків по замкнутим ланцюгам нейронів (нейронних ловушках), а довгострокова пам'ять пов'язана з процесами реорганізації синапсів, з впливами нейромедіаторних систем та гормонів на хід синтетичних процесів у нервових клітинах та з синтезом особливих білкових матриць {місць кодування інформації) у нейронах вищих відділів центральної нервової системи. З віком у дітей механізми пам'яті значно змінюються: у дитинстві перебільшують слідові (синтетичні) механізми пам'яті і лише з віком значно ускладнюються системи накопичення (запам'ятовування) інформації. У молодших школярів (7-9 років) об'ємні показники пам'яті зростають інтенсивніше ніж показники швидкості запам'ятовування. У підлітковому віці об'ємні показники пам'яті знову зростають більш інтенсивно, набуває розвитку також мовно-логічна (абстрактна) пам'ять. Важливою психологічною якістю людини є її мотиваційно-емоційнана сфера. Мотивації— це активні стани мозкових структур, які здатні стимулювати здійснення дій, що направлені на задоволення власних або суспільних потреб. Мотивації проявляються у поведінці і поділяються на біологічні і пізнавальні. Емоції— це суб'єктивне відношення людини до зовнішніх та внутрішніх подразників. Емоції в певній мірі пов'язані з мотиваціями і бувають позитивними та негативними. Вважається, що емоції формуються на рівні структур лімбічної системи. Згідно теорії J. П. Павлова позитивні емоції виникають при підтримці динамічного стереотипу, а негативні емоції — при його порушенні. Згідно теорії В. П. Симонова емоції виникають при порівнянні існуючої (поточної) інформації з потрібною, що міститься в пам'яті і сприяє задоволенню певної потреби. Мотивації і емоції виникають у дітей з перших днів життя. До 5-6 років у дітей перебільшують біологічні мотивації, емоції у цей час несталі, їх зовнішнє проявлення може бути нестримним і дуже контрастним. Починаючи з 7 років разом з накопиченням пізнавальної інформації, мотивації набувають певного характеру, розвиваються пізнавальні аспекти мотивацій. В той же час формується здатність стримувати емоції, але остаточно це стабілізується лише у 15-2 7 років. Нервова система виконує в організмі людини також певну трофічну функцію, впливаючи на обмін речовин та на харчування тканин і органів. У регуляції цих процесів приймають участь всі відділи нервової системи, але особливу роль у цьому відіграють гіпоталамус (де міститься центр обміну речовин) та кора головного мозку. При порушенні іннервації тканин (наприклад, під час операції на тому чи іншому органі) в них може розвиватись порушення обміну речовин і місцеве зменшення або навіть припинення трофіки. Наслідком цього може стати деградація (дистрофія) відповідних тканин і цілих органів. ЛІТЕРАТУРА 1. Андріанов B.C. Методичні рекомендації до лабораторнопрактичних занять з основ теорії і методики фізичного виховання. — Кривий Ріг, 2000 — 42 с. 2. Андріанов В Є. Основи фізичного виховання. Методичні рекомендації для студентів факультету вчителів початкових класів. — Кривий Ріг, 2002. —50 с 3. Антонік О. В., Антонік В. /., Соціальна медицина Украіни-Індикатор фізичного і духовного здоров'я народу. //Збірка наук, праць Актуальні проблеми духовності, Bun. 5. — Кривий Ріг: СП Міра, 2004. — С.222-232. 4. Антонік /. П., Антонік В. і Фізіологічні дослідження нервових процесів та вищої нервової діяльності. — Кривий Ріг: ВД Суха Балка, 2006. —126с 5. АпанасенкоГ.Л., Попова Л. А. Медицинская валеология. — К: Здоров'я, /998.—224 с. 6. Безруких М. М., Сонькин В. Д., ФарберД. А. Возрастная физиология (Физиология развития ребенка). — М.: ИЦ 'Академия*, 2002. —-416с. 7. ВобрицьклВ. І. Анатомія, вікова фізиологія і школьна гігієна. Навч. метод, посібн. — К.: Професіонал, 2004. —80 с. 8. Булич Є Г., Mypaeoe і. В. Валеологія. Теоретичні основи валеології. — ft: Знання, 1997.—224 с. 9. Валеологія. Навч. посібн. для студ. вищих педагогічних закладів освіти /за ред. В. І. Бобрицької. — Полтава: Полтавський ПДУ, 2000. — /46 с. 10. Гальперин С И. Анатомия и физиология человека. Возрастные особенности с основами школьной гигиены. — М.: Высшая школа, 1974. — 468 с. 11. Гальперин С. И. Физиологические особенности детей. — М.; Просвещение, 1965. —243 с. 12. Ганонг Вильям Ф. Фізіологія людини: Підручник / Переклад з англ.. Наук, редактор перекладу М. Гжегоцький, В. Шевчук, О. Заячківська. — Львів: БАК, 2002. — 784 с. 13. Глазырина Л. Д. Физическая культура —дошкольникам: Младший возраст: Пособие для педагогов дошк. учреждений. — М.: Владос, 2001. — 272 с. 14. Глазырина Л. Д. Физическая культура — дошкольникам: Средний возраст: Пособие для педагогов дошк. учреждений. — М.: Владос, 2001. — 304 с. 15. Глазырина Л. Д. Физическая культура — дошкольникам: Старший возраст: Пособие для педагогов дошк. учреждений. — М.: Владос, 2001.—264 с. 16. Грибан В. Г. Валеологія. —К: Центр навчальної літератури, 2005. —256 с. 17. ГуминскийА.А., Леонтьева Н. Н., Маринова К. В. Руководство к лабораторным занятиям по общей и возрастной физиологии. —М.: Просвещение, 1990.—238 с. 18. Данилова Н. Н. Психофизиология: Учебник для ВУЗов. — М.: Аспект Пресс,2001.—373с. 19. Дробинская А. О. Основы педиатрии и гигиены детей раннего и дошкольного возраста. —М.: Владос. 2003. —400 с.
1 2 3 4 5 Категория: Медицина та здоров'я \| Добавил: Aspirant (03.06.2014)
Просмотров: 510 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: