Реферат на тему основи менеджменту і маркетингу - Маркетинг - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: основи менеджменту і маркетингу. Зміст 1. Принципи управління ринковою економікою 3 2. Поняття менеджмета, його суть, задачі, функції 8 3. Поняття та роль мотивації в системі менеджменту 13 Список використаної літератури 20 1. Принципи управління ринковою економікою За часів єдиного народногосподарського комплексу, коли все було монополізовано в економіці державою, підприємства як частки цього комплексу були економічно однотипними, тобто: не були власниками майна, оскільки воно належало державі; не спрацьовували виробничий, фінансовий, інноваційний менеджмент, маркетинг, менеджмент персоналу, оскільки усі параметри економічного буття підприємства декларувались згори державою через відповідні державні органи і плани (що виробити, в які строки, в якій кількості, кому і за якими цінами продавати, за якими тарифами сплачувати робітникам зарплату тощо); панували єдина власність і єдиний критерій оцінки результатів діяльності підприємства - виконання директивних планів. Фактично підприємства були лише організаційною ланкою єдиного державовласницького комплексу, а не самостійною економічною одиницею. Тому за таких умов економічна теорія командно-адміністративних часів, за окремими винятками, не вивчала мікроекономічний рівень господарювання. Дійсно, була єдина власність, єдина мета, єдиний основний економічний закон, єдиний інтерес тощо. Все зводилось до дослідження цього "єдиного", і частка його нічим за своєю економічною суттю не відрізнялась від єдиного комплексу. Докорінно інша економічна ситуація в ринковій економіці, де за наявності різноманітних форм власності, видів підприємств, форм організації господарювання власник чи менеджер підприємства вирішує долю свого підприємства на ринку у боротьбі з конкурентами, де все визначається пануванням закону попиту та пропозиції. У ринковій економіці підприємство не може легковажно відноситись до свого майнового, фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини, напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно опиниться у кризовому стані чи навіть збанкрутує. Налагодити ефективне функціонування підприємства у ринковій економіці, уникнути кризи та банкрутства можна лише при наявності чіткої, досконалої форми організації господарювання, яка передбачає [5, c. 24]: - всебічне знання свого конкретного ринку, споживача, конкретних цін на свою продукцію чи послуги. Це досягається маркетингом підприємства; - чітку взаємодію з постачальниками, ринками усіх факторів виробництва, внутрішньофірмової організації виробничого процесу тощо. Це досягається виробничим менеджментом підприємства; - постійну увагу та контроль за бюджетом підприємства, який за умов ринкової економіки відокремлений від державного бюджету. Це досягається фінансовим менеджментом підприємства; - повсякчасне забезпечення діяльності підприємства оптимальною кількістю найманих робітників, що мають відповідні якості та професійну підготовку. Це досягається менеджментом з персоналу підприємства; - поточний і періодичний контроль за станом ліквідності (спроможності у будь-який час виконати свої зобов'язання перед будь-яким контрагентом: споживачем, постачальником, банком, бюджетом держави, податковою установою тощо). Це досягається менеджментом обліку та контролю підприємства. Отже, можна підкреслити, що за умов ринкової економіки підприємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланка економіки країни. Економіка країни складається із взаємодії первинних ланок. Чим досконаліше організована ця ланка, тим вищий ефект функціонування економіки в цілому. Форма організації господарювання на мікрорівні за такою теоретичною доктриною є самостійним фактором економічного зростання, економіки взагалі. Маючи у своєму розпорядженні достатню за якістю та кількістю робочу силу, матеріально-технічну забезпеченість, підприємство організацією господарювання може бути приведене до процвітання або доведене до банкрутства. Матеріальна відповідальність підприємства в командно-адміністративних умовах за незбереження індивідуального відтворення, за тримання зайвих робітників, надлишкових запасів устаткування, оборотних засобів тощо, тобто за неефективну організацію господарювання, не мала ніякого сенсу, бо майно було чужим і збитки покривались державою за рахунок інших підприємств. Були навіть планово збиткові підприємства, які в плановому порядку перекривали свої збитки за рахунок прибутків інших підприємств. В ринкових умовах такі збиткові підприємства стають банкрутами. Існування збиткових підприємств в умовах ринкового господарювання - нонсенс. Налагодити ефективну організацію господарювання - це призначення менеджменту, тому в ринковій економіці підприємства потребують кваліфікованих професіоналів-менеджерів. Менеджмент підприємства можна класифікувати так [1, c. 42]: - система організаційних відносин; - особливий вид розподілу людської праці, що характеризує діяльність щодо організації виробництва і збуту товарів;- відокремлена діяльність щодо впливу на підприємства-товаровиробники і споживачів у певних ринкових умовах. Менеджмент зумовлює необхідність відповідних фахівців з організації виробничого і збутового процесів - менеджерів. Звичайно, управляти, керувати, впливати потрібно на будь-який процес, що відбувається в суспільстві, державі, регіоні тощо. А менеджер - це не пересічний керівник, а тільки той, хто цілеспрямовано впливає на виробництво, організовує його, вивчає ринок за допомогою маркетингу, добре знає кон'юнктуру та динаміку попиту, спрямовує діяльність підприємства на задоволення потреб споживачів з урахуванням вимог ринку. Менеджери як творча сила організації виробництва на підприємстві відіграють особливу роль. Їхня діяльність відбиває тенденцію економічної децентралізації управління суспільним виробництвом в умовах високих темпів наукового прогресу, широкого розвитку малого бізнесу, венчурних (пошукових) фірм тощо. Зростання акціонерних форм підприємства посилює роль менеджерів у суспільному виробництві. З розвитком менеджменту і зростанням ролі менеджерів в управлінні підприємствами змінюються не тільки організаційно-економічні, а й соціально-економічні відносини. Власники капіталу все більше втрачають безпосередній контроль над підприємством. Менеджмент підприємств відрізняється від інших видів управління (уряд, політичні партії, церква, громадські організації) тим, що він організаційними діями ринкової спрямованості забезпечує реалізацію мети підприємницької діяльності товаровиробників. Фахівець з менеджменту спроможний організувати діяльність підприємства будь-якої галузі, у будь-якому регіоні й місці, якщо він володіє теоретичними основами менеджменту. Менеджмент - це досить складна система впливу, всебічне дослідження якої потребує різноманітних підходів. Зокрема, теорія і практика менеджменту передбачає визначення суб'єктів і об'єктів управління. Суб'єкти управління - це ті ланки менеджменту, які здійснюють організаційний вплив на робітників, виробничий процес, життєвий цикл підприємства тощо. Взаємодія суб'єктів і об'єктів управління утворює ринковий простір функціонування менеджменту підприємства, створення умов для зміцнення його позицій на ринку, досягнення мети тощо. Практичний менеджмент передбачає необхідність реалізації на рівні підприємства таких основних функцій управління: - стратегічного фірмового планування (бізнес-план) та його реалізації; - формування організаційної структури управління; комплектування штатів; - управління працівниками через мотивацію праці та її контроль (передбаченість результатів, превентивний (попередній) контроль тощо); - управління маркетингом; координації та кооперування виробництва тощо. Менеджмент як управлінська діяльність має справу з складними соціально-економічними системами і процесами, що зумовлює необхідність прийняття управлінських рішень відповідно до умов і обставин розвитку життєвого циклу підприємства. Рішення в менеджменті означає вибір з багатьох (як мінімум, з двох) альтернатив стратегії й тактики діяльності підприємства (виробництва). Рішення обумовлює ефективний, оптимальний режим функціонування підприємства і залежить від особистості менеджерів, їхньої теоретичної підготовки, практичного досвіду, таланту, культури тощо. 2. Поняття менеджменту, його суть, задачі, функції Менеджмент і утворені на його основі поняття - фінансовий менеджмент, виробничий менеджмент, стратегічний менеджмент і інші - усе ширше використовується в різних публікаціях, наукових виданнях, навчальній літературі, газетних матеріалах. Управлінська діяльність здійснюється в різному економічному середовищі. У нашій країні був накопичений великий досвід управління в централізованій економіці. Розробка досить деталізованих планів, що охоплюють діяльність десятків тисяч підприємств, забезпечення їхніми ресурсами, розподіл зробленої продукції вимагали і відповідного інструментарію і кадрів для його ефективного застосування. Вітчизняна економіка мала і видатних організаторів виробництва, і відомих дослідників, що одержали широке міжнародне визнання. Тут досить назвати імена В.В.Леонтьева і Л.В. Канторовича. Знаменитий метод “витрати - випуск” В.В. Леонтьева спирається на балансові розробки, виконані в Росії в 20-і роки. Теорія лінійного програмування була розроблена Л.В. Канторовичем також виходячи з потреб централізовано керованої економіки. Однак життя переконало, що штучне обмеження ринку істотно збіднює мотиваційний механізм господарської системи. Це зажадало вивчення досвіду управління в ринковому середовищі, накопиченого в економічно розвинутих країнах, адаптації цього досвіду до специфічних умов нашої економіки.Узагальненню цього досвіду, розвиткові теорії менеджменту за рубежем присвячено багато публікацій. І це природно, оскільки кваліфікація менеджерів, рівень управління в значній, а часом і у вирішальній, мірі визначають конкурентноздатність організації. Складність і масштабність необхідних перетворень при обмеженості ресурсів перетворюють рівень менеджменту у вирішальний фактор успіху. Сучасний менеджмент представляє єдність наступних основних моментів. Менеджмент - це вид діяльності по управлінню людьми в організації, особливий вид управління. Управління - більш широке, ніж менеджмент, поняття. Воно відноситься до різних сфер і видів діяльності, об'єктам і суб'єктам. Менеджмент - це управління у відкритій, ринковій економіці. Об'єктом управління тут є економічно самостійна організація. Вона здійснює свою господарську діяльність у будь-яких галузях (виробництво або надання послуг), різних сферах (розробка, виробництво, збут продукції, сервісне обслуговування і т.д.). Метою діяльності такої організації є одержання прибутку або послуг для своїх учасників. Менеджмент - персоніфіковане управління, невіддільне від менеджерів, що здійснюють таку діяльність на професійній основі. Це означає [6, c. 47]: - наявність у менеджера загальної і фахової освіти; - оволодіння їм визначеними знаннями і навичками, необхідними для здійснення даної діяльності; - заняття в організації управлінської посади; - вміння менеджера домагатися цілей організації, використовуючи її ресурси, ефективно впливаючи на мотиви поводження інших людей. Менеджмент - це область людського знання, що дозволяє підвищити ефективність діяльності менеджера. Значимість менеджменту як виду діяльності залучила до його вивчення багатьох дослідників, представників різних наук. Це обумовлено міждисциплінарним, інтеграційним характером предмета дослідження. Важливі віхи в історії менеджменту пов'язані з використанням досягнень інших наук - математики і загальної теорії систем, економіки і психології, технічних наук і філософії. Однак у даний час менеджмент не можна обмежувати тільки теоретичною областю. Причина тому - і складність її предмета, і молодість самої науки, і неможливість, а часом і шкідливість, спроб детальної регламентації дій людини. Тому в сучасному менеджменті особливу роль грає ситуаційний підхід, коли аналізується конкретна організація, що має визначену структуру, мотивація працівників даної організації, взаємодія цієї організації з зовнішнім середовищем. У рамках такого аналізу розглядаються технічні, економічні, соціальні, політичні, екологічні аспекти, що обумовлює інтеграційний характер знань. На цій основі стає можливим синтез науки і мистецтва управління шляхом виходу на більш загальні і складні адаптивні саморегулюючі системи. Організація розглядається як відкрита система, що пристосовується до змін зовнішнього середовища. На початку XX сторіччя найбільш могутній вплив на менеджмент справляв стан матеріальної бази виробництва, розвиток технологій. Це призвело до появи класичного аналітико-раціоналістичного напрямку в менеджменті. Успіхи в психології, науках про поводження привели до появи в менеджменті “школи людських відносин”. Ускладнення зовнішнього середовища зажадало використання складного математичного інструментарію - і в менеджменті формується школа кількісних методів. В вісімдесяті роки в центрі уваги знаходиться аналіз організаційної культури як могутнього інструмента сучасного менеджменту. Передбачається, що його ефективність у вирішальній мері залежить від людини, врахування стереотипів його поводження, звичаїв, традицій, цінностей. Нарешті, у дев'яності роки можна говорити про “ренесанс” технократичного підходу. У сучасних умовах зростає залежність менеджменту від рівня технічної оснащеності організації. Без визначеного рівня оснащеності неможливе застосування сучасних інформаційних і управлінських технологій, а отже - забезпечення конкурентноздатності організації. Розв’язок задач здійснюється в процесі виконання основних функцій менеджменту за допомогою визначених методів і інструментів. Виконання управлінських функцій пов'язано з прийняттям рішень, що включають збір інформації, виявлення й аналіз можливих альтернатив, вибір варіанта дій, реалізацію рішення й аналіз його ефективності. Основними функціями менеджменту є: планування, організація, мотивація, регулювання і контроль. Деякі автори до числа функцій відносять також прогнозування, аналіз, керівництво, координацію і т.д. Однак принциповим є не число виділених функцій, а трактування їхнього змісту.Усі функції менеджменту взаємозалежні і утворюють систему. Вихідний пункт розробки плану - обґрунтування стратегії розвитку організації на основі прогнозів. Необхідно також враховувати аналіз виконання плану в попередньому періоді на основі інформації, отриманої в ході контролю. Мотивація виконавців вимагає ресурсів, що повинні бути передбачені в ході їхнього планового розподілу. Організація як функція менеджменту повинна забезпечити реалізацію розроблених планів. У той же час і суму організаційну структуру є результатом планування. Функції менеджменту утворюють єдиний процес управлінської діяльності, де кожна функція відносно самостійна, має свої специфічні методи, інструменти. Зміст кожної з функцій також розвивається Виконанням основних функцій менеджменту зайнятий весь апарат управління. Однак визначальне значення має діяльність керівника, що виконує різні ролі. Ці ролі взаємозалежні (рис. 1). Ведуча роль керівника зв'язана з прийняттям рішень. Для обґрунтування прийняття рішень необхідний обмін інформацією усередині організації і з зовнішнім середовищем. Визначальною характеристикою менеджменту є те, що це управління людьми. Звідси - значимість міжособистісних ролей керівника. Розгляд основних функцій менеджменту і ролей керівника є центральною проблемою менеджменту. 3. Поняття та роль мотивації в системі менеджменту Розробка оптимальних планів і методів їхньої реалізації, обґрунтування ефективної організаційної структури - необхідні умови досягнення цілей. Успіх організації, досягнення її цілей визначаються реалізацією планів у процесі діяльності всіх членів організації. Вирішальну роль грає відношення виконавців до своєї діяльності, спрямованої на досягнення цілей організації. Отже, важлива задача управління - забезпечення у всіх виконавців бажання і готовності ефективно виконувати свої обов'язки. Що спонукує людини до ефективної праці? Чому в одному випадку для виконання порівняно легкої роботи необхідний примус працівника, тоді як в іншому випадку виконавець сам охоче виконує важку рутинну роботу? Відповідь на ці й інші питання дає аналіз мотивації виконавців, як важливої функції управління. Мотивація - це процес спонукання людини до діяльності під впливом внутрішніх і зовнішніх рушійних сил для досягнення цілей організації. Виконавець є не тільки важливим ресурсом організації. Він має, на відміну від матеріальних факторів виробництва, свої цілі, цінності, представлення, сподівання, потреби. На поводження виконавця, у тому числі на його відношення до конкретної діяльності, виконанню визначеного завдання, впливають також умови діяльності і її зміст, взаємини з колегами, ситуація в організації і суспільстві в цілому. Мотивація має істотну відмінність від інших функцій управління. Такі функції, як планування, організація, регулювання, контроль і аналіз здійснюються в основному менеджментом організації. Виконавський персонал, як правило, грає при виконанні цих функцій пасивну роль. У реалізації ж мотивації як функції управління виконавський персонал організації грає саму активну роль. Цілі, цінності, установки, потреби цього персоналу - не тільки предмет аналізу теорій мотивації, але і безпосередні рушійні сили діяльності по досягненню цілей організації. Набір і співвідношення елементів системи рушійних сил у різних людей істотно відрізняються. Можна говорити про визначену мотиваційну структуру. Вплив на мотиваційну структуру людини може здійснюватися на двох рівнях [2, c. 512]. 1. На першому рівні наявна структура розглядається як дана, тобто відомо, що спонукує людину робити визначені дії, які мотиви діяльності для неї найбільш значимі. Управлінський вплив спрямований саме на дані мотиви для забезпечення бажаної реакції виконавця. На цій базі будуються в основному системи матеріального стимулювання. 2. На другому рівні управлінський вплив спрямований на зміну самої мотиваційної структури. При цьому розвиваються одні мотиви і послабляється вплив інших. Інструментами впливу на мотиваційну структуру є виховання й освіта. Результат мотиваційного впливу - забезпечення бажаного відношення виконавця до діяльності. Це відношення розкривається через ряд характеристик: - готовність затратити визначені зусилля, задіяти свій потенціал для досягнення цілей організації; - старання, прагнення виконати роботу сумлінно, щонайкраще; - наполегливість у досягненні кінцевого результату; - спрямованість на досягнення своєї мети або цілей організації Мотиваційний процес включає наступні етапи. - виникнення в людини потреби, тобто відчуття необхідності чого-небудь; - пошук шляхів усунення потреби - її задоволення, послаблення або ігнорування. Для задоволення потреби необхідно виконати визначені дії: - визначення цілей (напрямку) діяльності. Тут оцінюється обсяг майбутньої діяльності, величина її результату, розмір винагороди за досягнення результату і ступінь задоволення потреби очікуваною винагородою; - діяльність по досягненню цілей;- одержання винагороди; - усунення потреби (її повне, часткове задоволення або відсутність задоволення). Створення ефективної системи управління мотиваційним процесом ускладнюють наступні фактори [4, c. 12]: - неочевидність методів, що діють у конкретній ситуації; - складність і суперечливість системи потреб; - розходження мотиваційних структур окремих моделей; - неадекватна оцінка (недооцінка або переоцінка) людей - учасників мотиваційного процесу. Розвиток методів мотивації йшов у напрямку від простого до складного, від узагальнення практичного досвіду до обґрунтування усе більш складних теорій. Ускладнення методів мотивації обумовлене: - ускладненням організацій і їхнього зовнішнього середовища (ріст розмірів організацій, диференціація економіки і т.д.); - ускладненням суб'єктів мотивації (підвищенням рівня утворення, розширенням спектра потреб, зміною системи цінностей); - посиленням впливу держави, громадськості на діяльність організацій і життєдіяльність виконавців. Ці й інші фактори ускладнюють об'єктивний аналіз суб'єктів мотивації, що приводить до двох (рівною мірою небажаних) крайностей. Перша крайність виявляється в недооцінці реальних виконавців, що ускладнює повне використання їхнього потенціалу. Інша крайність - їхня переоцінка, коли вже наявні матеріальні й інші можливості для досягнення цілей організації використовуються повною мірою. Тому першою вимогою до організації мотивації стало забезпечення єдності двох мотивів - заохочення виконавців за ефективну діяльність і забезпечення їхньої відповідальності за використання можливостей для досягнення цілей організації. Сучасні теорії мотивації включають змістовні і процесуальні. У змістовних теоріях аналізується зміст таких категорій, як потреби і винагороди, а також їхній вплив на поводження виконавців. У процесуальних теоріях аналізується поводження людей з обліком як потреб і винагород, так і інших факторів. Змістовні теорії мотивації. У даній групі найбільш відомими є теорії Маслоу, Герцберга, Альдерфера і Мак-Клеланда. Автори змістовних теорій мотивації основну увагу приділяють угрупованню, класифікації потреб і з'ясуванню мотивуючого впливу різних груп потреб. Потреба в найбільш загальній формі - це відчуття індивідом необхідності чого-небудь. Різноманіття потреб, їхня значимість у житті суспільства не тільки припускають, але і вимагають різних критеріїв їхньої класифікації. Очевидно, можна говорити про визначений об'єкт і суб'єкт потреб, їхні характери (первинні і вторинні). Розрізняються також матеріальні і духовні, усвідомлені і неусвідомлені потреби і т.д. При оцінці задоволення потреб необхідно розрізняти послідовність задоволення різних потреб і “ціну” їхнього задоволення. Зрозуміло, що значимість різних потреб для конкретних індивідів істотно варіюється. Для одних винятково важливі захищеність, впевненість у збереженні місця роботи, для інших пріоритетом є повага навколишніх, умови для самовираження навіть при погрозі втратити робоче місце. Звідси випливає, що і “ціна” задоволення всієї сукупності потреб також є характеристикою індивідуальною. Потреби особливо значимі, поки вони задоволені не повною мірою. З ростом продуктивності праці, особистих доходів зростає значимість задоволення вторинних потреб. Внесок А. Маслоу в розвиток теорії мотивації включає, по-перше, групування різноманіття потреб у багаторівневу систему з п'яти груп: 1) фізіологічні (їжа, одяг, житло); 2) безпека і захищеність (особливо значимі в переломні періоди, при погрозі безробіття і т.д.); 3) приналежність і причетність; 4) повага, визнання й ін.; 5) самовираження. По-друге, А. Маслоу перші дві групи розглядав як первинні, а три інші, вищі групи - як вторинні потреби. В міру задоволення нижчих стає усе більш значимим задоволення вищих потреб. По-третє, розвиток людської особистості означає розвиток його творчих можливостей, тому вищі потреби, особливо в самовираженні, не можуть бути задоволені повною мірою. К. Альдерфер, по-перше, запропонував інші критерії класифікації потреб. Він виділяє три групи потреб: існування, зв'язку і росту. Ця класифікація наочно співвідноситься з групами потреб теорії Маслоу. Потреби існування включають фізіологічні потреби і потреби безпеки. Потреби зв'язку близькі до потреб причетності і приналежності. Потреби росту включають потреби самовираження, а також потреби визнання і самоствердження, що пов'язані з розвитком упевненості, самовдосконаленням. По-друге, Альдерфер вважає, що задоволення потреб йде не тільки по зростаючій - від нижчого рівня до вищого, але і зверху вниз. При незадоволенні потреби вищого рівня активізується значимість потреб більш низького рівня. У теорії набутих потреб П. Мак-Клеланда наголос, як і в теорії К. Альдерфера, робиться на потребі вищих рівнів. Мак-Клеланд виділяє потреби досягнення, співучасті і володарювання. Усі ці потреби набуті людиною під впливом навчання, виробничого досвіду, життєвих обставин.Потреби досягнення спонукують людини охоче приймати рішення, брати відповідальність за рішення помірковано складних задач, що дають відчутний результат у порівняно короткий термін. Постійне самостійне одержання навіть не видатних результатів мотивує таких виконавців багато й охоче працювати для досягнення цілей організації. Процесуальні теорії мотивації. У змістовних теоріях мотивації розглядався вплив задоволення потреб працівника на результати його діяльності. Це дозволило обґрунтувати висновок про те, що задоволений виконавець працює краще. У рамках процесуальних теорій аналізується вплив на задоволеність працівника різних факторів, і в першу чергу - результатів діяльності. При цьому досліджується сам процес впливу з виділенням його етапів (особливо наочно - теорії очікування); враховується, що на мотивацію конкретного працівника впливає мотивація інших працівників (теорія справедливості); обгрунтовується положення про те, що високі результати діяльності ведуть до задоволення потреб (теорія Портера і Лоулера). У теорії очікування виділяються наступні ступені аналізу взаємозв'язків [1, c. 215]: - зусилля працівника й очікувані результати. Фактичні результати, як правило, відрізняються від очікуваних, оскільки випробують вплив і інші фактори. До числа зовнішніх факторів відносяться умови праці, якість матеріалів і устаткування і т.д. До внутрішніх факторів відносяться кваліфікація виконавця, його настрій, стан здоров'я і т.д.; - досягнуті результати й очікувана винагорода. Рівень винагороди визначається не тільки результатами, але й іншими факторами об'єктивного і суб'єктивного характеру; - отримана винагорода - очікувана його цінність, ступінь задоволення активної потреби. Фактична цінність отриманої винагороди може відрізнятися від очікуваної з ряду причин: зміна актуальної потреби, зміна системи цінностей виконавця, індивідуальні особливості окремих працівників і т.д. У розглянутих вище теоріях важливе місце займає обґрунтування диференціації винагороди конкретного виконавця. Однак індивіди працюють у конкретній організації. На їхню мотивацію істотний вплив справляють умови і міра задоволення потреб іншими членами організації. Отже, важливою задачею менеджменту організації є не тільки обґрунтування диференціації винагороди в рамках організації, але і роз'яснення обґрунтованості такої диференціації для її адекватного сприйняття виконавцями. У моделі мотивації Л. Портера і Е. Лоулера аналізується взаємозв'язок між витраченими зусиллями і ступенем задоволеності виконавця. Тут виділяються наступні етапи. 1.Зусилля, що затрачені виконавцем, залежать від цінності винагороди й оцінки виконавцем тісноти зв'язку між зусиллями і винагородами. 2. Результати роботи залежать від зусиль, індивідуальних особливостей працівника (його кваліфікації, фізичних даних, досвіду, відносини до роботи) і оцінки виконавцем своєї ролі в процесі виробництва. 3. Винагороди (включаючи внутрішні і зовнішні). 4. Оцінка винагороди як справедливої або несправедливої.
1 2 3 4 5 Категория: Маркетинг \| Добавил: Aspirant (14.07.2013)
Просмотров: 578 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: