Реферат на тему Генезис меркантилізму - Маркетинг - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Генезис меркантилізму. Пeршим проявом ідей буржуазної політекономії став меркантилізм. У За-хідній Європі він зародився вже у XV ст., але широке розповсюдження отримав у XVII ст. Головною передумовою генезису меркантилізму був розклад феодалі-зму та зародження капіталізму. Виникнення капіталістичного способу виробниц-тва у країнах Західної Європи відносять до XVI ст. До того в окремих містах уз-бережжя Середземного моря можна було спостерігати лише деяке зародження капіталістичних відносин. Велике значення для формування капіталістичного способу виробництва мало первісне нагромадження капіталу. Воно було пов'я-зане з найбільш грубими формами насильства: розоренням дрібних виробників, поневоленням колоній, работоргівлею, державними позичками, податковою си-стемою, протекціонізмом. Ці насильницькі заходи проводилися при активній під-тримці держави. Значно прискорило розвиток капіталістичного виробництва виникнення світового ринку. Початок формування останнього поклали великі географічні відкриття XV—XVI ст. Після відкриття Америки і морського шляху навколо Аф-рики почалося небувале зростання зовнішньої торгівлі країн Західної Європи. Дрібне товарне виробництво не могло задовольнити зростаючий попит на про-мислові вироби. Назріла необхідність створення капіталістичних підприємств, які могли б поставляти великі партії товарів на експорт. З'явилися великі майс-терні, що працювали під контролем капіталістів (проста корпорація). Запрова-джений розподіл праці обумовив перетворення капіталістичне організованих майстерень у мануфактури. Велику роль у виникненні капіталістичного виробництва відіграв торговий капітал, який у період розкладу феодального способу виробництва був панів-ною формою капіталу. Світова торгівля призвела до зосередження величезних багатств у окремих осіб, перш за все, купців і монопольних торговельних компа-ній. Торговий капітал підпорядковував дрібних виробників і одночасно сам про-никав у сферу виробництва. Разом з капіталізмом виникла і розвивалася буржуазна економічна думка. Розклад феодального устрою, розвиток товарно-грошових відносин, зародження капіталістичного укладу зачіпали інтереси усіх верств населення і надавали питан-ням економічного розвитку у період пізнього феодалізму більшого значення. Лікві-дація монополії церкви у сфері ідеології, зростання наукових знань створили спри-ятливі умови для вивчення і узагальнення явищ економічного життя. З'явилося ба-гато економічної літератури, що ставила своєю головною метою визначення харак-теру та завдань економічної політики. Меркантилізм як перша теоретична розробка капіталістичного способу виробництва виник на основі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу і вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Намагаю-чись перебороти гострі економічні суперечності, які породжував розклад фео-дальної системи, дворянський абсолютизм у Франції, Росії та в інших країнах Західної Європи намагався форсувати торгівлю і промисловість меркантилістсь-кими методами, щоб усунути економічну обмеженість феодалізму шляхом роз-витку мануфактурної промисловості. Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії, і саме тому Голландія, яка у XVII ст. досягла надзвичайного розквіту та збагачення, розви-ваючи судноплавство, зовнішню торгівлю та колоніальну експансію, була прого-лошена ідеалом меркантилізму. Меркантилісти закликали вчитися у Голландії і поступово на цей шлях ставала Англія, Франція, Португалія, Іспанія. Отже, меркантилізм не був випадковим явищем в історії економічної дум-ки Європи. Він мав реальну базу, відзначався практицизмом і вирішував актуа-льні проблеми свого часу. Мислення меркантилістів різко відрізняється від економічних поглядів ан-тичного світу. Керівним принципом останнього переважно був арістотелівський поділ господарства на економіку і хрематистику. Економіка оцінювалась позити-вно, а хрематистика всіляко засуджувалася, або, у крайньому випадку, допуска-лася як неминуче лихо. У центрі уваги меркантилістів постає саме хрематистика — «породження» грошей грошима. Вони шукають зв'язок між господарськими явищами, але шукають його у тому вигляді, у якому він виступає на поверхні явищ, у сфері обігу. І це було обумовлено особливістю епохи, коли меркантиліс-ти вступили на історичну арену. Меркантилізм належить до тієї епохи, коли капіталістичне виробництво робило свої перші кроки і не охоплювало ще всього народного господарства. Домінуючою сферою діяльності капіталу був товарний обіг, у виробництві пану-вали ще феодальні відносини. Це домінування торгового капіталу позначилося на теоретичних концепціях меркантилістів.Предметом дослідження у меркантилістів є сфера обігу. Навіть сам тер-мін меркантилізм походить від італійського слова «mercante» — купець. Метод дослідження меркантилістів — збір і описання фактів, що спостерігаються, та часткова їх класифікація, тобто метод від конкретного до абстрактного, який є неминучим у період виникнення науки. Основне завдання — суто практичне — обгрунтувати меркантилістську економічну політику. Оскільки буржуазна полі-тична економія знаходилася у дитячому стані, у теоретичному плані мерканти-лізм був нерозвинутим. Меркантилісти не дали і не могли дати розгорнутої тео-рії капіталізму, не аналізували його закони і категорії, а трактували переважно питання економічної політики і вирішували їх конкретно, практично. Економічна думка меркантилістів не являє собою цілісної системи, але їх погляди можуть бути зведені до таких основних положень. По-перше, багатст-вом є лише те, що може бути реалізоване і дійсно реалізується у грошах; тобто воно уявлялося як нагромадження грошей. По-друге, виробництво створює ли-ше передумови для утворення багатства, тому його необхідно всіляко заохочу-вати і розвивати. По-третє, безпосереднім джерелом багатст-ва є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються у гроші. По-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів по більш високій ціні, ніж ціна, за якою вони купуються. Г—Г — гроші, що породжу-ють гроші,— таке розуміння капіталу у меркантилістів. По-п'яте, однак не всякий обіг є джерелом багатства. Обіг товарів усередині країни, на думку меркантиліс-тів, хоча і збагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загальної суми народного багатства. Джерелом багатства є лише зовнішня тор-гівля. По-шосте, звідси загальний висновок — баланс у зовнішній торгівлі пови-нен бути активним, тобто слід менше купувати у іноземців і більше їм продава-ти. Проте необхідно відзначити, що в питанні розуміння активного балансу існу-вала велика розбіжність поглядів ранніх та пізніх меркантилістів. Два етапи розвитку теорії меркантилізму Меркантилістична політика і теорія меркантилізму, що її обгрунтовує, пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм, який Маркс на-звав монетарною системою, і розвинутий меркантилізм, котрий Маркс характе-ризував як власне меркантилізм або мануфактурну систему. Ранній меркантилізм виник ще до великих географічних відкриттів. Най-більш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії. Для раннього (монетарного) меркантилізму характерною є теорія грошо-вого балансу. Ця теорія ставила два завдання: по-перше, залучити якомога бі-льше грошей з-за кордону; по-друге, зберегти гроші у даній країні. Звідси виті-кала вимога меншого витрачання грошей і більшого їх нагромадження, з одного боку, і заборона їх вивезення — з іншого. Адекватною була і економічна політи-ка того часу, яка ставила своєю метою будь-якими заходами утримувати гроші у країні, купувати якомога менше іноземних товарів. Збільшення маси золота та срібла уряди країн Західної Європи намагалися досягнути шляхом безпосеред-нього регулювання руху грошей. Заборонялося вивозити благородні метали за кордон, купців-експортерів зобов'язували частину виручки від проданих за кор-доном товарів привозити готівкою, іноземних купців змушували всі гроші, отри-мані від продажу своїх товарів, витрачати на придбання товарів місцевого виро-бництва. Монетарний меркантилізм був ще примітивною формою власне меркан-тилізму. Характерною для XVI ст. і орієнтованою на заборону вивезення гро-шей, обмеження імпорту, посилення видобутку золота та срібла, встановлення високих мит на ввезення товарів, зниження позичкового проценту — такою була економічна політика. Такі заборони неодноразово впроваджувалися в Іспанії XVI ст., але не дали очікуваних результатів. Монетаризм виявився економічно без-плідним, на ньому позначався ще вплив натурального господарства, міської ре-гламентації торгівлі та грошового обігу, що орієнтується на замкненість економі-ки кожного міста. Така політика стримувала розвиток зовнішньоторговельних оборотів. Зі зростанням капіталістичних форм господарства і розширенням зовнішньої тор-гівлі ставала очевидною недоцільність політики, яка визначала за мету утриму-вання грошей в обігу.У другій половині XVI ст. система монетарного меркантилізму змінюється меркантильною або мануфактурною, що досягла свого розквіту у XVII ст. Осно-вними представниками її були Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо Серра та Дженовезі в Італії. Виникла власне система меркантилізму, для якої характерною є теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ва-ги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили завданням скасування заборони вивозу грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції, перш за все промислової; завоювання ринків, у тому числі колоніальних, і активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, ввезених до країни. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що ви-робляла товари на експорт, розширювалося судноплавство. На перший план висувалася політика протекціонізму, яка розглядалася як кращий засіб для за-безпечення більш інтенсивного розвитку експорту. Держава проводить систему митних заходів: іноземні товари, що конкурують з вітчизняними, а також вивіз сировини, яка може бути перероблена в середині країни, оподатковуються ви-соким митом. А на деякі вітчизняні товари, навпаки, встановлюються заохочу-вальні премії за експорт. Але у головному і ранні, і пізні меркантилісти єдині — основою основ всієї системи їх поглядів було уявлення, що єдиним справжнім багатством країни є гроші. Відповідно до цього всі меркантилісти виступають на захист максималь-ного нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різному трактуван-ні активного балансу. Ранні меркантилісти дивляться на гроші очима збирача скарбів, який знає, що будь-яка купівля зменшує їх, а будь-який продаж — збільшує. Пізні ж меркантилісти підходять до грошей як капіталісти, які розуміють, що гроші «по-роджують» гроші і для цього вони повинні бути не в спокої, а в русі, їх постійно необхідно пускати в оборот, щоб отримувати ще більше грошей. Звідси і різне трактування загальної для усіх меркантилістів формули: менше купувати і біль-ше продавати. Ранні меркантилісти наголошують на першій частині формули і при цьому трактують її абсолютно: потріб-но всіляко утримуватися від покупок. Пізні ж — трактують цю ж формулу відносно: можна купувати багато, але сума продажів повинна завжди перевищувати суму покупок. Очевидною істиною для теоретиків обох етапів меркантилізму була необ-хідність впливу державної влади і навіть опіки її над господарським життям. Відмінність полягає лише у різному розумінні конкретних форм цього втручання, у тому, як зробити його найбільш доцільним. Меркантилізм набув розвитку, перш за все, в Англії, потім у Франції, Італії та інших країнах Західної Європи. У кожній країні політика меркантилізму мала свої особливості. Англійський меркантилізм Найбільш розвинутим і типовим був англійський меркантилізм. Ще у XV—XVI ст. видавалися «закони про витрачання», які зобов'язували іноземних купців витрачати виручку за свої товари на купівлю англійських. Пояснювалося це тим, що Англія у XVI—XVII ст. значно просунулася вперед в економічному розвиткові і два сторіччя (1651—1849) меркантилізм був офіційною політикою держави (діяв Навігаційний акт Кромвеля). Із представників раннього меркантилізму в Англії слід назвати В. Стаффорда (1554—1612), який у 1581 році надрукував під ініціалами «W. 5.» твір «Стислий виклад деяких скарг наших співвітчизників». Твір був на-писаний у формі розмови між лицарем, фермером, ремісником, купцем та док-тором богослов’я. Стаффорд виявляє найбільш правильне для того часу розуміння зв'язку між вартістю грошей і вартістю товарів. Саме у появі неповноцінних монет, у псуванні монет королями (що практикувалося у зв'язку зі зростаючою потребою у коштах) він вбачає причину подорожчання товарів. Псування монет, на думку Стаффорда, має двоякі наслідки: 1) дороговизну; 2) втечу (відтік) з країни пов-ноцінних монет. У цьому творі доводилася шкідливість вивезення монет за кордон, бо, зрештою, зростають ціни і погіршується становище народу. Але гроші є тільки засобом обігу. Все залежить від того, як обмінювати на них товари. Держава, вважає Стаффорд, повинна видати закон, щоб жоден з сирих продуктів не ви-возився за кордон необробленим, так як вивіз сирих матеріалів веде тільки до зворотного ввозу їх в обробленому вигляді, що для країни є дуже невигідним. Стаффорд пропонував заборонити ввезення предметів розкоші та деяких інших товарів, регламентувати торгівлю, обмежити вивіз монети, розширити суконне виробництво.Найвидатнішим представником меркантилізму в Англії у його найбільш розвинутому вигляді є Томас Мен (1571—1641), який вважається автором теорії торгового балансу. Мен був купцем і одним з директорів Ост-Індської компанії. У своїх роботах: памфлеті «Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією» (1621), а пізніше «Скарб Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс зовнішньої торгівлі» (1664) він спростовує монетаризм і обгрунтовує теорію торгового балансу. Мен висловлюється проти заборони вивозу грошей, тому що, на його ду-мку, гроші приносять багатство тільки перебуваючи в обороті. Він стверджує, що значення грошей в обігу можна порівняти із значенням зерна у процесі земле-робського виробництва. Спроби утримати у країні якомога більше золота та срі-бла за допомогою державних заходів пригнічують свободу купця розпоряджати-ся своїми грішми і завдають тільки шкоди. З точки зору Мена, єдиним вірним за-собом збільшення кількості грошей у країні є сприятливий торговий баланс. Торговий баланс з окремими країнами, доводив Мен, складається по-різному. Деякі країни більше купують в Англії, ніж продають їй, інші, навпаки, бі-льше ввозять в Англію, ніж вивозять з неї. Тільки за умови, що торгівля не буде піддаватися утискам, вона отримає найбільший розвиток, а тим самим буде до-сягнута основна мета — збільшення запасів золота та срібла. Таким чином, Мен вирішував завдання залучення максимальної кількості грошей зовсім інакше, ніж прихильники політики грошового балансу. Ввезення та вивезення грошей, за Меном, знаходиться у залежності від стану зовнішньої торгівлі. Якщо вивіз пе-ревищує ввіз, тобто, якщо країна має активний торговий баланс, різниця пови-нна бути перекрита грішми. «Гроші, які привозяться у країну за балансом нашої зовнішньої торгівлі,— це єдині гроші, які у нас залишаються і якими ми збагачу-ємося», — наголошував він. Чітко формулює Мен теорію торгового балансу. «Звичайний засіб для збільшення нашого багатства і наших скарбів,— говорить Мен,— є іноземна то-ргівля, у якій ми завжди повинні дотримуватися того правила, щоб щорічно про-давати іноземцям своїх товарів на більшу суму, ніж ми споживаємо їхніх това-рів». Мен — противник всіляких заходів, що притискують експортну торгівлю, він вимагає навіть скорочення мит на товари, що вивозяться. На відміну від ранніх меркантилістів, які ратували за високі ціни, Мен — прихильник низьких цін, що полегшує конкуренцію на зовнішньому ринку. Але, наслідуючи ранніх меркантилістів, він вказує на необхідність використання повноцінних грошей для обігу, повторюючи вже відоме положення Стаффорда: зниження цінності гро-шей викликає підвищення ціни товарів. Мен чітко розрізняв поняття грошей, ба-гатства і дорогоцінних металів. Під багатством Мен розумів не тільки дорогоцін-ні метали, а й землю, інші дари природи. Кажучи про гроші, він підкреслював їх роль як засіб досягнення певної мети — залучити до країни через зовнішню тор-гівлю більше дорогоцінних металів. Мен є прихильником розвитку вітчизняної промисловості і, подібно Ста-ффорду, вимагає заміни експорту сировини експортом готових виробів. Він вважає досить суттєвим також розвиток транзитної торгівлі, оскільки вона, на його думку, також приносить багатство. Особливо підкреслював Мен значення судноплавства і необхідність прагнути того, щоб англійці вивозили свої товари виключно на англійських суднах. Меркантилістські погляди розвивав і син торговця Самуїл Фортрей (1622—1681), автор роботи «Вигода та благополуччя Англії, що полягає у збі-льшенні запасів та розширенні торгівлі цього Королівства». З метою стимулю-вання розвитку промисловості він вимагає обкладення іноземних товарів висо-ким митом, в результаті чого ціни на товари, що завозяться в Англію зростати-муть, а це, у свою чергу, викличе розширення збуту товарів вітчизняного вироб-ництва. Коли меркантилізм як політика розкладався, на його захист виступив ви-датний економіст Джеймс Стюарт (1712—1781). Він поставив за мету відсто-яти меркантилістську концепцію у XVIII ст., коли вже утворилася теорія трудової вартості. У 1767 р. він видає книгу «Дослідження про принципи політичної еко-номії», у якій не тільки викладає принципи меркантилізму, але й робить серйоз-ний крок вперед в економічній науці. Стюарт не поділяє ілюзій меркантилістів, буцімто багатство створюється шляхом продажу окремими капіталістами това-рів за ціною вищою за вартість. Він розрізняє «позитивний прибуток», що зале-жить від продуктивності праці, і «відносний прибуток», що є результатом обміну в міжнародній торгівлі. За його словами, тільки позитивний прибуток викликає зростання суспільного багатства. Слід також відзначити, що Стюарт критикував кількісну теорію грошей і визнавав необхідність певної кількості грошей для обігу. Французький меркантилізм У Франції меркантилізм також відіграв важливу роль в економічній політи-ці абсолютизму, особливо у XVII ст., хоча буржуазія тут була слабшою, ніж у Ан-глії, а абсолютизм був дворянською диктатурою.Політику меркантилізму взяв на озброєння вже Генріх IV, всіляко стиму-люючи торгівлю. Він уклав у 1606—1607 рр. ряд угод з іноземними державами, відмовився від прав корони на стягнене майно іноземних купців, сприяв колоні-зації Канади, заборонив ввезення текстильних товарів і вивіз цінної сировини — шовку, вовни. У країні за допомогою привілеїв та субсидій насаджувалося ма-нуфактурне виробництво. Але ще більшого розмаху політика меркантилізму зазнала при Людовіку XIV, завдяки старанням міністра Кольбера у 1661—1683 рр. Останній вважав, що могутність держави визначається кількістю грошей у її розпорядженні, а їх може дати тільки торгівля. Найбільш відомим представником теоретичної школи меркантилізму у Франції є Антуан Монкретьєн де Ваттевіль (1575—1621). У 1615 р. він опублікував працю «Закони суспільного господарства» («Трактат політичній економії»), яку присвятив королю і матері-королеві. Саме у цьому творі вперше вжито термін «політична економія», що дав назву цілій науці. Економічні погляди Монкретьєна знаходяться на межі раннього та пізньо-го меркантилізму, що цілком відповідало економічному і політичному стану Франції того періоду. Релігійні війни проти альбігонців спустошили південно-французькі міста, а гугенотська міжусобиця розладнала всю французьку еконо-міку. На той час Англія вже почала значно випереджати Францію в економічно-му розвитку. Монкретьєн ставить за мету виявити заходи, використання яких дозволи-ло б піднести народне господарство Франції. Для цього він вважає за доцільне використати досвід Англії. Досить детально зупиняється Монкретьєн на питан-нях розвитку мануфактур, займається питаннями торгівлі, мореплавства, реко-мендує ряд заходів для піднесення промисловості, великого значення надає професійному навчанню. За своїми поглядами Монкретьєн є гарячим захисником третього стану, при цьому найбільш важливою його частиною вважає торговців. «Купці,— наго-лошує він,— надзвичайно корисні державі». І хоча вимагає заохочення всілякого роду ремесел, проте розвиток промисловості для нього є самоціллю. Мету всіх ремесел він вбачає в торгівлі. «Філософи кажуть, що мета є причина всіх при-чин; і торгівля є певним чином головна ціль різних ремесел», — вказує Монкре-тьєн. Для могутності держави потрібне золото, а самим надійним способом його придбання є зовнішня торгівля. Монкретьєн свідомо протиставляє інтереси Франції інтересам інших кра-їн, засуджує політику Франції за те, що вона надає більшу свободу і незалеж-ність торговцям інших країн. При цьому він досить своєрідно використовує мер-кантильну теорію прибутку, перетворюючи її на зброю проти іноземних купців. У торгівлі, на його думку, виграш одного є втратою для іншого. Але в умовах внут-рішньої торгівлі виграють і програють окремі учасники обороту, країна ж в цілому нічого не втратить і не придбає. В умовах зовнішньої торгівлі іноземні купці є свого роду насосом і, отримуючи прибуток, вони висмоктують багатство країни, з якою торгують. Цікаво відзначити, що Монкретьєн розрізняє поняття гроші і багатство, вважаючи, що достаток золота створює лише передумови для багатства і бла-гополуччя країни, але не робить її багатою і успішною. Першочергове значення він приділяє «природному багатству» (хліб, сіль, вино і т. ін.). Монкретьєн у зв'я-зку у цим пише: «Не наявність золота та срібла, не кількість перлів та алмазів робить державу багатою, а наявність предметів, необхідних для життя і одягу: у кого їх більше, у того більший достаток». Монкретьєн різко виступає проти розкоші, вважаючи її однією з причин, що призводить до відтоку золота з країни. «Розкіш,— говорить він, — для дер-жави чума і рокове розорення; завдяки шовку до Турції та Іспанії відпливає на-ше золото». Монкретьєн виділяється із загальної маси меркантилістів тим, що його увагу привертало становище народу, особливо селянства, про яке він говорить з великим співчуттям і вважає, що держава повинна турбуватися про нього. Меркантилізм в Італії Для практичного меркантилізму в Італії не було політичних і еконо- мічних умов. Після великих географічних відкриттів за умов збереження полі-тичної роздробленості став неминучим її економічний занепад. У силу зовніш-ньоторговельних умов, що змінилися, нагромаджені торгівлею у XVI ст. капітали посилено перетворювалися у позичкові, розвивалася діяльність банків. Саме цей факт обумовив інтереси перших італійських меркантилістів, які особливу увагу приділяли питанням грошового обігу і кредиту.Гаспар Скаруффі (1519—1584), будучи професійним банкіром, написав у 1582 році «Роздуми про монету і справжню пропорційність між золотом і сріб-лом», де розвивав ідеї, близькі до монетаризму. Скаруффі запропонував гран-діозний на той час проект скликання загальноєвропейської конференції під кері-вництвом папи або імператора з метою налагодити грошовий обіг у міжнарод-ному масштабі. У різних країнах, а іноді й у різних регіонах в межах країни, існу-вали різні грошові системи, що звичайно ускладнювало розрахунки і перекази грошей з одного місця в друге. Скаруффі запропонував встановити єдину зага-льноєвропейську грошову систему, визнати золото та срібло валютними мета-лами, прирівняти одну вагову частину золота до 12 вагових частин срібла. На відміну від інших монета-ристів рекомендував ліквідувати національні бар'єри, що обмежують обіг; золото і срібло трактував як звичайні товари. Цей проект підтримує і розробляє флорентійський банкір-економіст Бер-нардо Даванцаті (1529—1606), який опублікував у 1582 році книгу «Читання про монету». Даванцаті був прихильником біметалізму, засуджував хаос у гро-шовому обігу, пропонував повернутися до вільної чеканки монет та обігу злитків. Із італійських теоретиків більш зрілого меркантилізму можна назвати Ан-тоніо Серра (XVI—XVII ст.), відомого як автора «Стислого трактату про причи-ни, які можуть привести до достатку золота і срібла у країнах, що не мають ко-палень». Серра відкидає концепцію монетаризму і дотримується теорії «торго-вого балансу». Засуджує заборону вивозу грошей і регламенти їх обігу, втру-чання держави в економічне життя. Як приклад наводив Венецію, яка має до-статньо грошей завдяки тому, що розвиває свою промисловість, веде широку торгівлю. Наявність грошей у державі, що не має копалень, за Серрою, стави-лася у залежність від розвитку ремесла, працелюбства та винахідливості насе-лення, розмаху торгівлі, політики уряду. Серед італійських меркантилістів слід також назвати Антоніо Дженовезі (1712—1769), котрий тривалий час займав кафедру у Неаполітанському універ-ситеті. На думку Дженовезі, взірцем правильної торговельної політики є зовніш-ньоторговельні заходи Англії. У своїх «Лекціях про комерцію і цивільну економі-ку» він детально аналізує теорію торгового балансу. Не- можливо допускати такий вивіз товарів, котрий послабив би вітчизняну промис-ловість і такий ввіз, котрий наносить збитки вітчизняним ремеслам, вважає Дженовезі. Багатство, на його думку, роблять не гроші самі по собі, а правильно ор-ганізована за їх допомогою зовнішня торгівля. Надлишок грошей сам по собі не може принести країні користь. Вони повинні бути наявними у кількості, необхід-ній для обслуговування торгівлі. Ідеї меркантилізму у тій чи іншій формі позначалися на формуванні та розвитку економічної політики Іспанії, Німеччини, Австрії та інших країн як Захі-дної, так і Східної Європи. Меркантилізм (особливо на другому етапі свого розвитку) мав історично прогресивний характер. Значення теорії «торгового балансу» полягало у тому, що вона давала більш зріле та ефективне вирішення економічних проблем пе-ріоду первісного нагромадження капіталу та мануфактурного капіталізму. Акти-вне сальдо «торгового балансу» дійсно було важливим джерелом збагачення буржуазії, до того ж, постійним і надійним, не пов'язаним з випадковостями по-літичного життя та адміністративної діяльності. Це значить, що пізні меркантилі-сти, відкривши одне з важливих джерел нагромадження капіталу, правильно ро-зуміли економічні завдання своєї епохи, оскільки час промислових переворотів ще не прийшов. Висновки Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення меркантиліс-тів. Воно зародилось у XVI—XVII ст. у країнах Західної Європи. Виражаючи ін-тереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. У ме-ркантилістів об'єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги приділялося зо-внішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантилістів переважав поверховий опис явищ процесу обігу. Вони не створили наукової системи. К. Маркс зазначав, що справжня наука су-часної економічної теорії починається лише з того часу, коли теоретичне дослі-дження переходить від процесу обігу до виробництва. Перенесення аналізу із сфери обігу у виробництво стало початком еко-номічної науки, що пов'язано зі становленням капіталістичного ладу. Саме його розвиток зумовив занепад меркантилізму і виникнення класичної буржуазної економічної науки. Література 1. Корнійчук В.І., Татаренко П.В. Історія економічної думки. К.: Наукова думка, 1996. — 456 с. 2. Ніколенко Ю.В., Демківський А.В., Фещенко В.В. та ін. Основи еконо-мічної теорії. — К.: Либідь, 1994. — 214 с.
1 2 3 4 5 Категория: Маркетинг \| Добавил: Aspirant (14.07.2013)
Просмотров: 360 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: