Реферат на тему: Зовнішньоекономічний договір - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Зовнішньоекономічний договір. ПЛАН Поняття та ознаки зовнішньоекономічного договору Форма зовнішньоекономічного договору Право, що застосовується до зовнішньоекономічних договорів 1. Основною правовою формою, що опосередковує господарські зв'язки суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та їх іноземних контрагентів, є зовнішньоекономічний договір. Чинне українське законодавство оперує кількома близькими за змістом поняттями: зовнішньоекономічна угода, зовнішньоекономічний договір, зовнішньоекономічний контракт. Зовнішньоекономічна угода доктринально може бути визначена як угода, що опосередковує господарську діяльність у сфері міжнародного обміну товарами, роботами, послугами, інформацією, інтелектуальною власністю Зовнішньоекономічна угода, як і угода (правочин) загалом, може б}ти односторонньою, коли для її вчинення є необхідним і достатнім волевиявлення однієї сторони (наприклад, довіреність), та дво- або багатосторонньою, коли для її вчинення необхідним є узгоджене волевияв-лення двох або більше сторін. Дво- або багатосторонні зовнішньоекономічні угоди є зовнішньо економічнішої договорами. Термін «контракт» вказує на матеріальну форму зовнішньоекономічного договору, існування його у вигляді правового документа, в якому зафіксований факт угоди та зміст зобов'язань сторін. У законодавстві України поняття «зовнішньоекономічний договір» та «зовнішньоекономічний контракт» вживаються як рівнозначні. Легальне визначення зовнішньоекономічного договору (контракту) міститься в ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»: це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності. З цього визначення випливають дві кваліфікуючі ознаки зовнішньоекономічного договору: спрямованість на забезпечення господарської (зовнішньоекономічної) діяльності контрагентів (ця ознака визначає зовнішньоекономічний договір як різновид господарського договору); різна державна належність контрагентів (ця ознака пояснює, за яких умов господарський договір набуває міжнародного характеру, стає власне «зовнішньоекономічним»). Оптимальність критерію різної державної належності (національності) контрагентів, який був притаманний доктрині й практиці Союзу РСР, для встановлення міжнародного характеру договору не є безспірною. Останнім часом міжнародно-правові документи, а також спеціальні закони України для цілей встановлення міжнародного характеру договору віддають перевагу іншому критерію місцезнаходженню комерційного підприємства, під яким розуміють постійне місце регулярного здійснення ділових операцій. Така розмежувальна ознака використана, зокрема, в Ньюйоркській конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р., Віденській конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р., Гаазькій конвенції про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів 1986 р., Оттавських конвенціях 1988 р. про міжнародний фінансовий лізинг та міжнародний факторинг, Типовому законі ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговельний арбітраж 1985 р., а також у Законі України від 24 лютого 1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж». На користь використання цього критерію (на противагу критерію національності) свідчать такі аргументи: а) на практиці використання критерію національності може викликати певні складнощі, оскільки не завжди можливо встановити однозначно національну належність сторони договору, особливо юридичної особи; б) критерій національності має формальний характер, не обов'язково має зв'язок з договором та його виконанням. З огляду на це Віденська конвенція (ст.1 (3)) та інші договори, що уніфікують право міжнародної торгівлі, прямо підкреслюють, що національна належність сторін не повинна братися до уваги. Згідно з останнім підходом не буде визнаний міжнародним контракт, укладений між фірмами різної національної належності, комерційні підприємства яких знаходяться на території однієї держави. Водночас вважатиметься міжнародним контракт, укладений між фірмами однієї національної належності, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах. Для випадків, коли сторона договору має декілька комерційних підприємств у різних країнах (зокрема, і у країні, де знаходиться контрагент за договором) Віденська конвенція (ст.10) передбачає, що до уваги береться те комерційне підприємство, яке, з урахуванням обставин, відомих сторонам або передбачуваних ними в будь-який час до чи в момент укладення договору, має найтісніший зв’язок з договором та його виконанням. Інші ознаки, характерні для зовнішньоекономічних договорів (перетин предметом договору митного кордону, розрахунок у валюті, яка є іноземною хоча б для однієї сторони договору, підсудність спорів з договору міжнародному комерційному арбітражу тощо), є факультативними. Наявність цих ознак є наслідком міжнародного характеру відповідних договорів, а відтак вони (ознаки) на можуть розглядатися як кваліфікуючі ознаки зовнішньоекономічного договору. Окрім того, ці ознаки присутні не у будь-якому зовнішньоекономічному договорі (не мають універсального характеру). Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору, мають бути здатними до укладання договору відповідно до законів України та/або закону місця укладання договору. Зовнішньоекономічний договір складається відповідно до законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти ЗЕД при складанні тексту зовнішньоекономічного договору мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законами України. Статусу (характеру) торгових звичаїв, що широко застосовуються в міжнародному комерційному обороті, набувають Принципи міжнародних комерційних договорів, які розроблені Міжнародним інститутом з уніфікації приватного права (УНІДРУА) та опубліковані у 1994 р. Ці принципи встановлюють загальні норми для міжнародних комерційних договорів. В силу принципу свободи зовнішньоекономічного підприємництва суб'єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у відносній формі заборонені законами України (ч. 4 ст. 6 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність »). 2. Правове регулювання форми зовнішньоекономічного договору виражається у встановленні вимог до неї та наслідків їх порушення. Мета вимог до форми договору полягає у тому, що воші дозволяють зробити відносні контрагентів більш визначеними, зняти підстави для суперечок у майбутньому з приводу самого факту укладення договору та його змісту. Міжнародні акти про договори, що використовуються в зовнішній торгівлі, пішли шляхом повної відмови від договорів. Так, ст. 11 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. закріплює загальний принцип, згідно з яким не вимагається, щоб договір купівлі-продажу був укладений або підтверджений у письмовій формі або підпорядковувався іншій вимозі щодо форми. При цьому договір може доводитися будь-якими засобами, у т. ч. показаннями свідків. Аналогічні приписи містить ст. 1.2 УНІДРУА. Україна при ратифікації Віденської конвенції зробила застереження про незастосовність будь-якого її положення, яке допускає вчинення договору не у письмовій формі, якщо хоча б одна з сторін договору має комерційне підприємство в Україні. Загалом, український законодавець перебуває на позиції обов'язковості письмової форми зовні тинь о економічного договору (хоч ця позиція значно пом'якшилася порівняно з радянською традицією). Згідно зч. 2 ст. б Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність)) зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом (жоден чинний міжнародний договір України не скасовує вимогу для українських суб'єктів господарювання дотримуватися письмової форми зовнішньоекономічного договору; відтак мова може йти лише про обтяження форми, встановлені законами України, а саме: обов'язковість нотаріального посвідчення та/або державної реєстрації відповідного договору). Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта ЗЕД суб'єктом ЗЕД України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта. Важливим є питання про наслідки недодержання форми зовнішньоекономічного договору (особливо з огляду на те, що світова практика широко визнає договори, укладені в усній формі, та широко тлумачить поняття письмової форми). До набрання чинності ЦК України діяло імперативне положення ч. 2 ст. 45 ЦК УРСР, відповідно до якого недодержання форми зовнішньоторговельних угод і порядку їх підписання тягло за собою недійсність угоди. Наразі ч. 1 ст. 218 ЦК встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Чинний ЦК не містить приписів, які прямо передбачали б недійсність зовнішньоекономічного договору в разі недодержання його письмової форми. Частіша 5 ст. 6 Закону «Про зовнішньо економічну діяльність» встановлює, що зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України. Це положення означає можливість оспорювання зовнішньоекономічного договору в суді однією із сторін або іншою заінтересованою особою, зокрема з підстав недодержання форми (водночас зауважимо, що, якщо не обмежуватися буквальним тлумаченням, то воно стосується випадків невідповідності закону змісту зовнішньоекономічного договору, тобто його умов, оскільки на момент прийняття Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» питання наслідків недодержання форми зовнішньоекономічних (за радянською термінологією зовнішньоторговельних) угод вже було імперативно врегульоване ЦК УРСР). Таким чином, за законодавством України недодержання форми зовнішньоекономічного договору, угод про зміну чи розірвання договору тягне за собою загальні несприятливі наслідки порушення вимог щодо форми правочину-визнання договору (угоди) неукладеним (оскільки згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору). Вказівка закону на обов'язковість письмової форми договору означає презумпцію: немає письмової форми — немає і договору. Відтак особа, яка стверджує, що попри недодержання письмової форми угода сторін мала місце, повинна навести необхідні докази. Абзац 2 ч. 1 ст. 218 ЦК обмежує коло можливих доказів, не допускаючи свідчень свідків. Водночас використовувати будь-які докази, у тому числі й свідчення свідків, може інша сторона - та, яка стверджує, що угоди в цілому або спірної умови в ній у дійсності на було (звичайно, якщо використання свідчень свідків дозволяють процесуальні норми, на основі яких розглядається відповідний спір). 3. Договори, що укладаються з іноземними контрагентами, регулюються нормами права певної країни. Право, що підлягає застосуванню до них, визначається за згодою сторін контракту. За відсутності у контракті умови про право, що підлягає застосуванню (а це нерідко трапляється на практиці), сторони можуть погодити вибір права згодом. Якщо й така домовленість не досягнута, компетентне право договору визначається на підставі колізійних норм, передбачених Законом України «Про міжнародне приватне право». Відповідно до ст. 43 зазначеного Закону, сторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. Вибір права має бути явно віфаженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що піддягає застосуванню до цього договору, застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження. Література Цивільний кодекс України Господарський кодекс України Кодекс торговельного мореплавства України // Голос України.-1993. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність)) Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів): затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 р. №75 //Бізнес-1995.-№40. Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності: Указ Президента України від 27 січня 1995р. Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні: Указ Президента України №659 від 7 листопада 1994р. Положення про порядок реєстрації окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).: Затв. Указом Президента України від 7 листопада 2000р.
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (04.05.2014)
Просмотров: 385 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: