Реферат на тему:Заробітна плата в умовах ринкової економіки - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Заробітна плата в умовах ринкової економіки. План 1. Суть заробітної плати 2. Значення заробітної плати. 3. Загальний рівень заробітної плати. 4. Заробітна плата на конкретних ринках праці 5. Конкурентний ринок праці. 6. Модель монопсонії. 7. Вплив профспілок на ринок праці. 8. Оплата праці в економіці перехідного періоду України 9. Тарифна система оплати праці. Основна мета розділу — розкрити суть заробітної плати, з'ясувати механізм визначення її загального рівня, механізм встановлення ставок заробітної плати на конкретних ринках праці, простежити вплив профспілок на структуру і рівень заробітної плати, обміркувати економічну ефективність мінімуму тощо. Розгляд заробітної плати передує аналізові цін на інші ресурси, оскільки для більшості домогосподарств ставка заробітної плати — найважливіша ціна в економіці. Це єдине (або головне) джерело доходу. В економічно розвинутих країнах заробітна плата займає близько 3/4 національного доходу. Суть заробітної плати Значення заробітної плати. Більшість економістів розглядає заробітну плату, або ставку заробітної плати, як ціну, що виплачується за використання праці. Як було показано вище, в економічній літературі мають місце й інші підходи до визначення заробітної плати. Так, К. Маркс вважав, що хоча заробітна плата на поверхні капіталістичних відносин виступає як плата за працю, але насправді вона є перетвореною формою вартості та ціни товару — робочої сили. Дехто із вітчизняних економістів і сьогодні поділяє цю точку зору. Економісти часто застосовують термін "праця" у широкому розумінні, що включає оплату праці робітників найрізноманітніших професій; спеціалістів — лікарів, викладачів, юристів тощо; власників дрібних підприємств — пекарів, перукарів, майстрів з ремонту телевізорів; безлічі різних торговців — за трудові послуги, що надаються за реалізацію їхньої ділової активності. Хоча на практиці заробітна плата може мати форму премій, гонорарів, комісійних винагород, місячних окладів, в економічній літературі термін "заробітна плата" використовується для позначення ставки заробітної плати в одиницю часу. Важливо також розрізняти грошову, або номінальну, і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, отриманих за годину, день, тиждень тощо. Реальна заробітна плата — це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату. Іншими словами, реальна заробітна плата — це купівельна спроможність номінальної заробітної плати. Зрозуміло, що реальна заробітна плата залежить від номінальної заробітної плати і цін на товари та послуги. Слід звернути увагу на те, що номінальна і реальна заробітна плата не обов'язково змінюються в одному і тому ж напрямку. Наприклад, одночасно номінальна заробітна плата може підвищитися, а реальна знизитися, якщо ціни на товари зростають швидше, ніж номінальна заробітна плата, що спостерігалося в Україні впродовж 1990-х років. За 2001— 2003 роки темпи зростання номінальної заробітної плати перевищували темпи зростання цін на споживчі товари і послуги. Загальний рівень заробітної плати. Існує велика розбіжність між рівнями реальної заробітної плати окремих країн, регіонів, різних видів діяльності й індивідів. Загальний, або середній, рівень заробітної плати, як і загальний рівень цін, є складним поняттям, яке включає широкий діапазон різних конкретних ставок заробітної плати. Це поняття, загалом неточне, — відправний пункт при зіставленні рівнів заробітної плати окремих країн, регіонів, галузей тощо. Попит на працю, як і рівень її оплати, передусім залежить від її продуктивності. Чим вища продуктивність праці, тим вищий попит на неї. А за даної сукупної пропозиції праці чим більший попит, тим вищий середній рівень реальної заробітної плати. Як нам уже відомо, продуктивність праці залежить від цілого ряду чинників, до яких передусім належить капіталоозброєність праці робітників. Чим більше припадає основного капіталу на одного робітника, тим більші можливості для підвищення продуктивності праці. Важливу роль у підвищенні продуктивності праці відіграють також природні багатства, рівень технологічного прогресу, якість праці (здоров'я, освіта, виробничий досвід тощо). Світовий досвід показує, що важливими чинниками забезпечення високої продуктивності праці є: ефективність і гнучкість системи управління; діловий, соціальний і політичний клімат, що стимулює виробництво і продуктивність; розмір внутрішнього ринку, що може забезпечити підприємствам можливість реалізації товарів масового виробництва. Важливо відзначити, що між реальною погодинною заробітною платою і випуском продукції в одиницю часу існує тісний взаємозв'язок. Якщо згадати, що реальний дохід і фактичний обсяг виробництва — це два боки однієї медалі, то не дивно, що реальний дохід (загальний заробіток) на одного робітника може зростати приблизно такими ж темпами, як і обсяг виробництва на одного робітника. Випуск фактичного обсягу виробництва за годину означає розподіл більшого реального доходу на кожну відпрацьовану годину. На думку багатьох вітчизняних економістів, з позиції ефективності виробництва доцільно, щоб темпи зростання продуктивності праці дещо випереджали темпи зростання заробітної плати. Однак, навіть у країнах з класичною ринковою економікою допускається випереджаюче зростання заробітної плати з метою підвищення мотивації праці та її продуктивності. В Україні за період з 1991 по 2001 роки реальний ВВП у порівняльних цінах 1990 року знизився у 2,1 раза, продуктивність праці — у 1,1, чисельність працюючих — у 1,4, а реальна заробітна плата — у 2,6 раза. Отже, темпи зниження реальної заробітної плати були значно нижчими за темпи реального ВВП (у 2,45 раза) і чисельність працюючих (у 1,4 раза). Наведені дані свідчать, що падіння реальних доходів працюючих у попередні роки було значно більшим, ніж показники, що характеризують економічне зростання. Тому за останній час важливою складовою реформування оплати праці в Україні стало її підвищення. Так, за період 2001—2003 років збільшувалась середньомісячна реальна заробітна плата: у 2001 році — на 19,3 %; 2002 — на 18,2 %; у 2003 році — на 15,2 %, у 2004 — на 27,5 %. Заробітна плата на конкретних ринках праці Конкурентний ринок праці. Визначити ставку заробітної плати можна за допомогою аналізу попиту і пропозиції на основних ринках праці. Чисто конкурентному ринку притаманні такі риси: багато підприємств контролюють одне одного при найманні конкретного виду праці; численні робітники, які мають однаковий рівень підготовки, незалежно один від одного пропонують цей вид послуг, праці; ні підприємства, ні робітники не контролюють ринкову ставку заробітної плати. Припустимо, що є 250 підприємств, які пред'являють попит на конкретний вид напівкваліфікованої або кваліфікованої праці. Загальний, або ринковий, попит на цей вид праці можна визначити шляхом підсумовування по горизонталі кривих попиту на працю (кривих ГПЦ окремих підприємств, що показано на рис. 17.1). При цьому припускається, що на пропозицію праці не впливають профспілки; між робітниками існує вільна конкуренція за існуючі вільні місця. Крива пропозиції конкретного виду праці на конкурентному ринку праці буде поступово підніматися, бо за відсутності безробіття підприємства-наймачі будуть змушені підвищувати ставки заробітної плати, щоб залучити більше робітників. Це пояснюється тим, що підприємства повинні залучити цих робітників із інших галузей і місцевостей, з різних посад. До певної міри робітники мають можливість вибирати місце праці, тобто вони можуть працювати в інших галузях і в тій же місцевості або ж вони можуть працювати за своєю спеціальністю, але в інших містах і районах. В умовах повної зайнятості група підприємств на конкретному ринку праці повинна весь час підвищувати ставки заробітної плати, щоб залучити такий вид праці із цих альтернативних місць праці. Вища заробітна плата також необхідна для стимулювання пошуку праці тими, хто ще не входить до складу робочої сили. Іншими словами, крива ринкової пропозиції тому висхідна, що вона є кривою втрачених можливостей, або кривою альтернативних вартостей. Щоб залучити робітників на певні робочі місця, ставка їхньої заробітної плати повинна перевищувати альтернативну вартість часу, який вони могли б використати на інших ринках праці, в домашньому господарстві або на відпочинок. Підвищення заробітної плати залучає більше людей на дане робоче місце — людей, яких не приваблювала низька заробітна плата, або альтернативна вартість яких була надто високою. Рівноважний рівень зайнятості цього виду праці і рівноважна ставка заробітної плати визначаються у точці перетину кривих пропозиції і попиту на працю. На рис. 17.1, б рівноважна ставка заробітної плати — Зк (6 грн), а кількість зайнятих робітників Обк (1000). Для кожного окремого підприємства задана ставка заробітної плати Зк. Кожне із багатьох підприємств наймає таку невелику частку загальної наявної пропозиції такого виду праці, що ніхто не може вплинути на ставку заробітної плати. Тобто пропозиція праці абсолютно еластична для окремого підприємства, що показує лінія Пр на рис. 17.1, а. Для кожного окремого підприємства вигідно наймати робітників до точки, в якій поточна ставка заробітної плати дорівнює ГПЦ праці. Це просто підтверджує правило ГПЦ = ГВР. Оскільки для окремого конкурентного підприємства задана ціна ресурсу (заробітна плата), то граничні витрати на цей ресурс (ГВР) будуть постійні і дорівнюватимуть ціні цього ресурсу. У цьому випадку ставка заробітної плати і, відповідно, граничні витрати на працю будуть постійні для окремого підприємства. Кожен додатково найнятий робітник додає свою ставку заробітної плати (у нашому випадку 6 грн) до загальних витрат підприємства на ресурс. Тоді підприємство мак-симізує свій прибуток шляхом найму робітників до точки, коли ставка заробітної плати і граничні витрати на ресурс дорівнюють граничному продукту в грошовому виразі. На рис. 17.1, а таке підприємство найматиме Обк (5) робітників. Важливо відзначити, що загальний дохід підприємства від найму Обк робітників можна обчислити, підсумувавши ГПЦ праці цих робітників. У такому випадку загальний дохід від найму п'ятьох робітників дорівнюватиме площі фігури ОабОбк на рис. 17.1, а. Причому площа прямокутника ОЗкбОбк визначає загальні витрати підприємства на заробітну плату, а площа трикутника Зкаб відображає додатковий дохід, призначений для винагороди інших залучених чинників виробництва: капіталу, землі й підприємництва. Модель монопсонії. Певні особливості має формування заробітної плати в умовах монопсонії, коли один наймач володіє монопольною силою купувати (наймати). Монопсонії властиві такі риси: кількість зайнятих на такому підприємстві складає основну частину всіх зайнятих певним конкретним видом праці; цей вид праці відносно немобільний, і підприємство диктує заробітну плату в тому розумінні, що ставка заробітної плати, яку підприємство повинно виплачувати, перебуває у прямій залежності від кількості найманих робітників. У деяких випадках монопсонічна влада наймачів, по суті, є повною в тому розумінні, що на ринку праці наявний лише один великий наймач. В інших випадках може переважати олігополія, тобто коли три або чотири підприємства можуть наймати велику частину пропонованої праці на конкретному ринку. Припустимо, що є лише один наймач конкретного виду праці у певній місцевості. Якщо на конкурентному ринку рівноважна ставка заробітної плати і рівень зайнятості визначатимуться точкою перетину кривих попиту і пропозиції праці, то в умовах монопсонії крива граничних витрат на ресурс буде розташована вище кривої пропозиції ресурсу (рис. 17.2), оскільки монопсоніст повинен підвищувати ставку заробітної плати, наймаючи додаткових робітників, і платити цю підвищену заробітну плату всім робітникам. З рис. 17.2 видно, що монопсоніст найматиме менше робітників (Обм ), ніж в умовах конкуренції (Обк), щоб домогтися такої ставки заробітної плати (витрат), що буде меншою за конкурентну ставку, і в результаті отримати більший прибуток. Зрівноваження ГВР з попитом на працю ГПЦ у точці в означає, що монополісту найвигідніше наймати Обм робітників і платити ставку Зм на відміну від конкурентної ставки Зк. Рис. 17.2. Ставка заробітної плати і рівень зайнятості на монопсонічному ринку праці Вплив профспілок на ринок праці. Досі припускалося, що робітники активно конкурують при продажу своїх трудових послуг. Але на багатьох ринках вони продають їх колективно через профспілки. Рис. 17.3, а показує, що спілка вирішила домагатися підвищення ставок заробітної плати від Зк до Зс та збільшення кількості робочих місць від Обк до Обе за рахунок збільшення попиту на працю від ПІП1 до П2П2. Трудова спілка може збільшити попит на працю за рахунок збільшення попиту на продукти, виробництвом яких займаються її члени. Для цього спілки використовують рекламу цих продуктів, або ж підтримують підприємців стосовно запровадження захисних мит і квот, з метою захисту від конкуренції з боку іноземних фірм. Спілки можуть також брати участь у громадських акціях, виступаючи проти збільшення цін і тарифів на електроенергію, газ з боку підприємств комунальних послуг, що збільшить попит на працю внаслідок дії ефекту обсягу продукції (у випадку, якщо енергія і праця виступають доповнюваними ресурсами). Трудові спілки можуть досягати вищих ставок заробітної плати з Зк до Зс внаслідокобмеження членства від Обк до Обе (див. рис. 17.3, б). Це характерно для цехових (закритих) спілок, які об'єднують робітників певної професії і забезпечують контроль за пропозицією праці, обмежуючи кількість своїх членів. Вища заробітна плата є результатом недопущення робітників до спілки, отже, виключення їх з пропозиції праці. Знаряддям обмеження пропозиції певних видів праці є також ліцензування професій, згідно з яким, скажімо, лікарі, перукарі, водопровідники можуть займатися своєю діяльністю тільки тоді, коли вони відповідають встановленим вимогам (рівень освіти, стаж роботи за спеціальністю тощо). Об'єднання всіх наявних або потенційних працівників, характерне для галузевих спілок (автомобілебудівники, сталеливарники), дозволяє відкритій або галузевій спілці контролювати пропозицію та нав'язувати ставку Зс, яка перевищує конкурентну ставку Зк (див. рис. 17.3, в). Унаслідок цього крива пропозиції праці переміститься від ПрПр до ЗсаПр. За ставки заробітної плати Зс наймачі зменшують зайнятість з Обк до Обе. Підприємець, який погоджується на заробітну плату Зс, що вимагає спілка, приймає ставку, яка відповідає відрізкові Зса кривої пропозиції праці з досконалою еластичністю. Оскільки пропозиція праці абсолютно еластична, то на цьому відрізку ГВР дорівнює заробітній платі Зс. Рівень зайнятості Обе, який є результатом вирівнювання підприємцями значень ГВР (= Зс) та ГПЦ, виражає крива попиту на працю. При ставці Зс є надлишок пропозиції, або надлишок праці, який дорівнює відрізкові ва. За відсутності спілки не залучені до праці робітники погодились би на нижчу заробітну плату, і ставка заробітної плати знизилась би до конкурентного рівня Зк. Проте цього не станеться, оскільки робітники діють спільно через свою профспілку. Двостороння монополія — це поєднання моделі монопсонії з моделлю відкритих спілок. Спілка є монополістичним продавцем праці і протистоїть монопсоністичному наймачеві праці, який також може впливати на заробітну плату, обмежуючи зайнятість. Така ситуація зустрічається у сталеливарній, автомобільній галузях, сільськогосподарському машинобудуванні, коли одна велика спілка веде переговори з великим бізнесом (рис. 17.4). Коли монопсонічний наймач намагається встановити ставку заробітної плати на рівні Зле, а відкрита трудова спілка домагається ставки Зс, яка перевищує рівноважну, то результат буде конкурентний або близький до конкурентного. Коли на ринку переважає спілка, або адміністрація, то фактична ставка заробітної плати встановилась би на рівні Зс або Зм, і зайнятість обмежувалась би до Обм (де ГПЦ = ГВР), що у будь-якому випадку нижче конкурентного рівня. Оплата праці в економіці перехідного періоду України В економіці України за останні роки відбулися позитивні зміни. У IV кварталі 1999 року статистикою було зафіксовано реальне економічне зростання (2,6 ВВП. У 2000—2003 роках економічне зростання склало 32,9 %. Досягнуте економічне зростання створило матеріальну та фінансову основу підвищення доходів населення в цілому та оплати праці працюючих. Однак, упродовж 90-х років XX ст. в Україні тривала глибока криза, яка супроводжувалася падінням виробництва, зниженням життєвого рівня населення, безробіттям і розладнанням фінансової системи, що висуває перед теорією і практикою проблеми, які не можна вирішити на основі традиційних теорій. До таких проблем передусім належить і пошук шляхів раціональної організації оплати праці. Економічні, правові та організаційні засади оплати праці, які стосуються працівників, що їх наймають підприємства, установи, організації, а також окремі громадяни, повинні бути спрямовані на забезпечення рівня оплати за результатами праці. Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової оплати праці. Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також різного роду доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством. Додаткова оплата праці залежить від результатів господарської діяльності підприємства й встановлюється у вигляді премій, винагород, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, а також надбавок і доплат, які не передбачені законодавством або понад розміри, встановлені чинним законодавством. Джерелом коштів, які спрямовуються на оплату праці працівників, є дохід, який отримується в результаті господарської діяльності підприємств, а для бюджетних організацій — кошти, які виділяються із бюджету, а також частина доходу, отримувана в результаті їх господарської діяльності. У деяких випадках можуть бути й інші джерела. Серед зарубіжних економістів немає єдиної думки щодо необхідності встановлення мінімальної заробітної плати як механізму запобігання бідності, оскільки, з одного боку, мінімум заробітної плати в умовах ринкової економіки породжує безробіття серед деяких низькооплачуваних робітників, а з другого боку, він зумовлює підвищення доходів тих, хто продовжує працювати. Чинним законодавством України передбачено встановлення мінімальної заробітної плати, тобто мінімум, встановлений державою, нижче якого не може провадитися оплата за фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годинну) норму праці (робочого часу). Економічна суть мінімальної заробітної плати вимагає забезпечення мінімального достатнього рівня відтворення економічно активного населення країни, яке підтримує безперервність виробництва і функціонування ринку праці. У цьому контексті багато економістів і державних програм пов'язують мінімальну зарплату з прожитковим мінімумом. Концептуальні засади підвищення рівня номінальної та реальної заробітної плати в Україні передбачають встановлення економічно та соціально обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної плати з поетапним наближенням її розміру до прожиткового мінімуму. З 1 січня 2003 року в Україні було встановлено мінімальну зарплату в розмірі 185 грн на місяць, що становило 50,7 % прожиткового мінімуму на працездатну особу (365 грн), з того часу розмір мінімальної зарплати було підвищено. Національним законодавством України передбачено здійснити комплекс заходів з поетапного підвищення розмірів мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму. Тарифна система оплати праці. Важливе місце в регулюванні заробітної плати України займає тарифна система оплати праці, яка виступає як сукупність взаємопов'язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик. Тарифна система використовується для розподілу робіт і працівників залежно від складності роботи та кваліфікації працівника за розрядами тарифної сітки і є основою формування та регулювання заробітної плати. Тарифною системою передбачені дві форми оплати праці — відрядна і почасова, які включають ряд систем для різних організаційно-технічних умов виробництва. Відрядна форма оплати праці включає такі її системи: пряму відрядну, непряму відрядну, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивну, акордну оплату праці тощо. За відрядної форми оплата праці визначається кількістю виробленої продукції і провадиться за нормами і розцінками, встановленими відповідно до розряду виконуваних робіт. Присвоєний працівникові кваліфікаційний (тарифний) розряд є підставою для надання йому можливості виконувати роботу відповідної складності. Почасова форма оплати праці включає такі її системи: просту почасову, почасово-преміальну оплату тощо. Почасова оплата праці робітників провадиться за годинними або денними тарифними ставками із застосуванням нормативних завдань за місячними окладами. Почасова оплата праці керівників, спеціалістів і службовців провадиться за місячними посадовими окладами (ставками), якщо інше не передбачено колективним договором. У трудовому договорі між власником або уповноваженим ним органом і працівником розмір оплати праці за доручений обсяг роботи за якісного, повного, своєчасного її виконання може визначатися на безтарифній основі. Законодавство України складається з Кодексу законів про працю України, Закону України "Про оплату праці" № 108/95-ВР від 24.03.1995 року, а також інших актів законодавства України. Особливості застосування цих документів на окремих державних підприємствах або до окремих категорій працівників цих підприємств встановлюються Кабінетом Міністрів України. Слід розрізняти державне і договірне регулювання оплати праці. Перше здійснюється шляхом встановлення мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій в оплаті праці, міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці, умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях і установах, максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств, а також шляхом оподаткування підприємств і доходів працівників. Хоча в умовах ринкової економіки роль держави у регулюванні заробітної плати досить обмежена, але у країнах, що лише здійснюють перехід до ринкових відносин, ця роль повинна бути значнішою. Реалізацію державної політики щодо оплати праці в Україні забезпечує Міністерство праці та соціальної політики, управління праці та соціальних питань місцевих державних адміністрацій. Так, Міністерство праці та соціальної політики, зокрема, готує і подає до Кабінету Міністрів України пропозиції про встановлення розміру мінімальної заробітної плати; затверджує умови оплати, розміри тарифних ставок і посадових окладів для працівників бюджетних установ і організацій; здійснює нагляд за дотриманням чинного законодавства з питань оплати праці; подає підприємствам незалежно від форм власності організаційно-методичну допомогу з питань оплати праці. Контроль за додержанням тарифних угод на підприємствах усіх форм власності і видів господарювання здійснюють органи Міністерства праці та соціальної політики України, фінансові органи, профспілки та інші органи, що представляють інтереси трудящих і власників як сторони тарифних угод. За порушення законодавства про оплату праці винні особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно із законодавством. Рівень і диференціація заробітної плати окремих категорій працівників значною мірою залежать від інвестицій у людський капітал, тобто тих дій, що підвищують кваліфікацію і здібності, або, іншими словами, продуктивність праці працівників. Подібно до затрат підприємців на верстати та устаткування, затрати, які сприяють підвищенню продуктивності, можна розглядати як інвестиції, або поточні видатки (витрати), що будуть багатократно компенсовані збільшеним потоком доходів у майбутньому. Загалом інвестиції в людський капітал бувають трьох видів. Кожний із них націлений на підвищення продуктивності праці робітників і, відповідно, на збільшення їхньої заробітної плати і доходів. Серед них особливе місце посідають видатки на освіту. Вони є найочевиднішим і, певна річ, найважливішим видом інвестицій у людський капітал. Витрати на людський капітал включають також видатки на охорону здоров'я і мобільність робочої сили. Згідно з теорією людського капіталу, продуктивність праці і, відповідно, ринкова вартість трудових послуг, що виражаються в заробітній платі, визначаються значною мірою тим, скільки окрема людина, сім'я, наймач і держава вважають за необхідне інвестувати в освіту і навчання, охорону здоров'я і розміщення робочих місць.
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (27.04.2014)
Просмотров: 746 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: