Реферат на тему:Теоретичні засади функціонування ринку праці. Структура ринку праці, його елементи. Класифікація та сегментація ринку праці - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Теоретичні засади функціонування ринку праці. Структура ринку праці, його елементи. Класифікація та сегментація ринку праці. План 1. Структура ринку праці, його елементи 2. Класифікація та сегментація ринку праці 3. Література Структура ринку праці, його елементи Щодо структури ринку праці також не існує єдиного підходу. Так, Васильченко В. С, Василенко П. М. до елементів, за допомогою яких функціонує ринок праці відносять: товар — він виступає у формі робочої сили; ціна, яка виступає у формі заробітної плати; попит, який визначає потребу країни, галузі, регіону, фірми в робочої силі; пропозиція, тобто чисельність і структура наявних трудових ресурсів [14, с. 9]. Позитивним у визначенні є врахування товару як елементу ринку праці, що визначає необхідність його якісного визначення. Інші автори до основних елементів ринку праці відносять попит та пропозицію робочої сили, ціну праці та конкуренцію [41, с. 66—67]. згідно з більш розширеним підходом, до основних елементів ринку праці крім попиту і пропозиції, ціни робочої сили та конкуренції відносять також кон'юнктуру, вартість робочої сили та її резерв [52, с. 21; 57, с. 6]. Попит на ринку праці — платоспроможна потреба суспільства в робочій силі. За своїм економічним змістом попит характеризує обсяг і структуру загальної потреби на робочу силу, яка забезпечена реальними робочими місцями, фондом оплати праці й життєвих благ. Він активно впливає на відтворювальні зв'язки економічно системи, формуючи властиву для не організацію зайнятості на ринку праці. Попит на ринку праці визначається обсягом і структурою виробництва, рівнем продуктивності праці, ціною робочої сили, кон'юнктурою ринків капіталів, товарів, послуг та правовими нормами, визначається кількістю та якістю робочих місць, які існують в економіці та функціонують або потребують заповнення. При цьому розрізняють ефективний попит який визначається кількістю економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит що включає також зайняті працівниками, але неефективні місця. Пропозиція на ринку праці — це контингент працездатного населення, яке пропонує свою робочу силу в обмін на життєві цінності. На пропозицію на ринку праці впливає демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робоча сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки працівників, система оплати праці. Кон'юнктура ринку праці— це співвідношення попиту та пропозиції всіх складових структури ринку праці, що залежить від: стану економіки (піднесення чи спад); галузевої структури господарства; рівня розвитку технічної бази, добробуту (рівень доходів населення, в тому числі подушний); розвитку ринку товарів, послуг, житла, цінних паперів; стану соціальної і виробничої інфраструктури; ступеня розвитку багатоукладності економіки; розвитку інтеграційних зв'язків (галузевих і територіальних); демографічних, етнічних, соціальних, політичних, екологічних та інших факторів [5, с. 9]. В залежності від співвідношення між попитом та пропозицією розрізняють три типи кон'юнктури ринку праці: працедефіцитна, праценадлишкова, рівноважна [5, с. 9]. Більш широкого підходу до визначення елементів ринку праці дотримується Билков В. Г. Він виділяє такі компоненти ринку праці, вважаючи їх сукупність достатньою для становлення ринку праці в сучасних умовах: сторони ринкових відносин: роботодавці, робітники та їх представники, держава; економічні програми та рішення, юридичні норми, трьохсторонні угоди та колективні договори; ринковий механізм у вузькому розумінні (попит та пропозиція робочої сили, ціна праці, конкуренція); безробіття та соціальні виплати, пов'язані з нею (допомога по безробіттю, компенсації при звільненні з роботи та ін.); інфраструктура ринку праці: служби профорієнтації, підготовки та перепідготовки робітників, фонди зайнятості, рекламні фірми та ін. [12, с. 9]. Найвагомішим елементом із них він вважає ринковий механізм як механізм саморегулювання. В сучасній економічній літературі зустрічаються два розуміння ринку праці: вузьке та широке. У вузькому розумінні— це "механізм узгодження попиту та пропозиції робочої сили...". В широкому розумінні ринок праці — це "специфічна форма економічної життєдіяльності суспільства, що реалізується на інших в порівнянні з командно-адміністративною системою принципах, головними із яких є громадянська та економічна свобода особистості, недоторканість приватної власності, ліквідація та запобігання монополізму форм і видів діяльності" [12, с. 7]. Звужений підхід до визначення ринку праці включає такі складові пропозиції на ринку праці: ті, хто не має роботи, але хоче працювати та шукає роботу (тут можуть бути безробітні, що мають відповідний статус; особи, що вперше вступають у трудову діяльність; особи, що шукають роботу після перерви); ті, хто має роботу, але не задоволений нею і підшуковує інше місце основної чи додаткової праці; зайняті, що мають ризик втратити роботу [12, с. 7]. Прибічники вузької концепції ринку праці аргументують свою позицію так: 1) навіщо перебувати на ринку праці людям, які вже увійшли в контакт з роботодавцем, здійснили акт купівлі-продажу робочої сили, задоволені своїм робочим місцем і відповідають вимогам роботодавця? 2) в чому економічний сенс розгляду всього економічно активного населення як перебуваючого на ринку праці? [105, с. 8]. Такий підхід правомірно використовувати з метою оперативного вирішення проблем зайнятості, але така точка зору штучно звужує проблему зайнятості, виводе із сфери ринку праці інші важливі її аспекти, такі як стабільність робочих місць, досягнення максимальної відповідності роботи і робітника, питання стимулювання праці, її результативності та ефективності [12, с. 7]. Іншу точку зору мають прибічники розширеного визначення ринку праці, згідно з яким пропозицію праці складає все економічно активне населення, а попит на працю визначається сумарною кількістю зайнятих і вакантних робочих місць. Аргументацією цьому є те, що зайняті не можуть вважатися зайнятими раз і на завжди: в процесі виробництва безперервно відбуваються зміни умов зайнятості, виникає необхідність руху робітників (по професіях і рівнях кваліфікації), територіального переміщення та ін. [12, с. 7]. Нарешті, обмеження масштабів ринку праці тільки особами, що в даний час вільні від роботи, значно звужує сферу активних дій соціальних партнерів на ринку праці, а саме, представницьких організацій робочого класу (профсоюзи та ін.), основна сфера інтересів яких — стан працюючих. Саме цей круг питань лежить у визначенні ринку праці ряду зарубіжних спеціалістів. Склад суб'єктів ринку праці: наймані працівники та представники їх інтересів — профспілки; безробітні та представники їх інтересів — державна служба зайнятості, комерційні бюро працевлаштування; роботодавці та представники їх інтересів— спілки та об'єднання підприємців; держава, що виконує такі основні функції: виступає в якості роботодавця; встановлює "правила гри" на ринку праці, регулює його за допомогою законодавчих та нормативних актів; являється посередником між роботодавцями і найманими робітниками та безробітними в якості інфраструктури ринку праці (Міністерство праці та соціальної політики, Державна служба зайнятості, науково-дослідні інститути з питань праці, фонди, профорієнтаційні центри, профпідготовці заклади тощо). Класифікація та сегментація ринку праці За структурою ринку праці розрізняють його зовнішній та внутрішній види. Зовнішній ринок охоплює відносини між з приводу наймання працівників відповідної професії та спеціальності продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади на іншу по горизонталі чи по вертикалі. По горизонталі — з переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі — переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації. Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов'язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці. Так, в США переважає зовнішній ринок праці, в Японії— добре організований внутрішній ринок праці. В залежності від умов функціонування виділяють відкритий і прихований ринки праці. Відкритий ринок праці— організована, офіційна частина ринку праці, що включає все працездатне населення, що стабільно працює або перебуває на обліку в державних та недержавних службах зайнятості, випускники державної служби професійного навчання, безробітні, що намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами. До прихованого ринку праці належать працюючі працівники, що мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків. В залежності від співвідношення кількості продавців і покупців на ринку праці виділяють такі його види (табл. 1. 1). Таблиця 1.1 основні ТИПИ РИНКІВ ПРАЦІ за КІЛЬКІСНИМ СПІВВІДНОШЕННЯМ СУБ'ЄКТІВ [69, с. 38] Кількість продавців \| Кількість покупців один \| декілька \| багато ОДИН \| обопільна монополія \| обмежена монополія \| монополія декілька \| обмежена олігополія \| обопільна олігополія \| олігополія багато \| монопсонія \| олігопсонія \| обопільна поліполія Залежно від того, які склалися стосунки між найманими працівниками і роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким. Залежно від соціального підходу виділяють ринки: робочих кадрів; спеціалістів і менеджерів. Залежно від співвідношення попиту і пропозиції робочої сили виділяють працедефіцитні, праценадлишкові та збалансовані ринки праці. Крім класифікації ринків праці, в економічній літературі виділяються підходи до його сегментації. Основними відмінами між класифікаційним та сегментаційним підходами на ринку праці є наступні: І) класифікація ґрунтується на виявленні дії певного фактора, сегментація — на виявленні комплексного впливу багатьох факторів на ринок праці; 2) класифікація відображає процес диференціації ринку праці за певною ознакою, сегментація зосереджується на модифікаціях основних елементів суті ринку праці, відбиваючи дію як внутрішніх, так і зовнішніх факторів; 3) класифікація є методом вивчення та аналізу ринку праці, сегментація є складовою стратегії регулювання ринку праці [68, с. 108]. Сегментація ринку праці— це "поділ робочих місць і працівників за об'єднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами" [21, с. 141]. Найбільш поширеною та усталеною в світовій економічній науці є сегментація ринку праці на первинний і вторинний. Первинний ринок праці— це ринок якісних робочих місць, що характеризується такими ознаками: стабільна зайнятість і надійність стану працівника; високий рівень заробітної плати; наявність службової кар'єри з чітко вираженими можливостями професійного росту; використання у виробництві прогресивних технологій, які вимагають високої кваліфікації працівників; наявність сильних профспілок. Вторинний ринок праці характеризується такими ознаками: висока плинність кадрів; низький рівень заробітної плати; практично відсутня система просування по службових сходинках; використання примітивних технологій; відсутність профспілок (табл. 1.2). Представники первинного і вторинного ринків праці відрізняються формою організації праці. До первинного ринку відносяться підприємці, особи, зайняті висококваліфікованою і високооплачуваною працею, що мають високий рівень загальної і спеціальної підготовки, стабільні гарантії зайнятості, перспективи кар'єрного росту. В змісті праці переважають творчі та управлінські функції. До вторинного ринку праці відносяться малокваліфіковані, сезонні робітники, соціально вразливі групи населення, працюючі неповний робочий день, які мають низькі доходи. Таблиця 1.2 КРИТЕРІЇ СЕГМЕНТАЦІЇ РИНКУ ПРАЦІ НА ПЕРВИННИЙ І ВТОРИННИЙ [68, с. 109—110] Критерій сегментації \| Первинний ринок праці \| Вторинний ринок праці Спосіб включення робочої сили в процес праці \| Довготривалі трудові контракти, нормальний або ненормований робочий час, висока підтримка профспілок. Стабільність зайнятості \| Короткострокові трудові контракти, тимчасові договори і угоди; неповний робочий час; сезонна, тимчасова робота; низький рівень або відсутність підтримки профспілок. Нестабільність зайнятості Спосіб координації праці \| Висока частка функцій саморегулювання, самоуправління, переважання творчих елементів, висока відповідальність за кінцеві результати роботи. Зайнятість на основних ділянках роботи. Низька ступінь нормування робочого часу та праці. Участь в управлінні виробництвом на підприємстві \| Виконання виконавчих, допоміжних функцій. Відсутність елементів саморегулювання. Високий зовнішній контроль. Низька відповідальність за кінцеві результати. Високий ступінь нормування робочого часу і праці, неможливість участі в управлінні Спосіб оцінки праці \| Високий рівень оплати праці, залежність заробітної плати від посади, рівня кваліфікації, міри відповідальності. Орієнтація на індивідуальний характер оплати праці, який залежить від виконавця. Поєднання заробітної плати з іншими формами доходів: дивідендами, участю у прибутках \| Низький рівень оплати праці, залежність заробітної плати від виробітку, дисципліни. Орієнтація на колективні форми оплати праці. Обмеження заробітної плати платнею за виконану роботу Характерним є те. що конкуренція розгортається всередині сегментів, тоді як міжсегментна конкуренція відсутня [68, с. 110]. Аналіз первинних документів часів дореволюційної Росії на прикладі Полтавської губернії дозволяє зробити висновки, сегментація ринку праці на так званий "первинний" (із престижними робочими місцями) та "вторинний" (із робочими місцями, що не потребують високої кваліфікації, низькою заробітною платою, із нестабільним характером) вже була наявною в період формування ринку праці. Тобто процес сегментації ринку праці не є похідним від процесу його формування. Формування ринку праці відбувалось за двома протилежними сегментами: формування вторинного ринку праці як механізму отримання засобів існування безземельних та малоземельних селян, та формування первинного ринку праці як механізму збагачення (торгівці і землекопи) та соціального престижу (службовці) найбільш забезпечених селян. Справа в тому, що при порівнянні ступеня розповсюдженості різних професійних занять по групах господарств з неоднаковою земельною забезпеченістю виявляється, що поденщина, батрацтво, а також зажон складають типові заняття найменш забезпечених груп та із збільшенням земельної забезпеченості відступають на задній план. Тобто, незабезпечені та малозабезпечені селяни вимушені були продавати свою робочу силу, бо не мали інших засобів існування. Ця група була найчисельнішою— 266 524 особи (табл. 1.3). Вони потрапляли до вторинного ринку праці. В той же час, існували такі види праці, як торгівля та служба, до яких тяжіли переважно господарства із забезпеченістю вище середнього рівня [96, с. 228]. До цієї ж групи можна віднести і землекопів, що наймалися на роботу маючи найвищий рівень забезпеченості землею в розрахунку на одне господарство. До факторів, що впливають на розвиток цього ринку праці необхідно віднести, по-перше, престижність та задоволення моральних потреб, і, по-друге, можливість отримання додаткових доходів. Щодо цього сектору — первинного ринку праці вищенаведена теза приміненою бути не може. Відповідно положення про те, що умовою формування ринку праці є необхідність отримання засобів існування, правомірно застосовувати лише для вторинного ринку праці. На нашу думку, масова відокремленість робочої сили від засобів праці характерна не для етапу формування ринку праці, а для певного етапу його розвитку, що відповідає індустріальній стадії розвитку економіки. Таблиця 1.3 ВИДИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ПОЛТАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ СТАНОМ НА 1910 рік [96, с.31] № пп \| Назва заняття \| Кількість робітників 1 \| Ремесла \| 92 190 Будівельні та дорожні роботи \| 19 208 Виготовлення одягу та взуття \| 25 272 Обробка дерева \| 9538 Обробка металів \| 5522 Обробка мінералів \| 1700 Обробка продуктів тваринництва \| 1419 Обробка волокон та вовни \| 27 629 Обробка харчових продуктів та виготовлення їжі \| 1741 Інші виробництва \| 161 2 \| Торгівля та промисли \| 14 405 3 \| Служба \| 18 991 Урядова \| 2158 Суспільна \| 2706 Приватна юридична \| 80 Богослужебна \| 2749 Учбова та виховна \| 2411 Лікарняна та санітарна \| 1410 Наука, література, мистецтво \| 407 Приватна \| 3398 З.-д., водні шляхи, пошта, телеграф \| 3672 4 \| Перевезення \| 6988 5 \| Сільськогосподарські заняття \| 50527 Сільськогосподарські заняття \| 50 267 Тваринництва та птахівництво \| 65 Лісництво \| 195 6 \| Прислуга \| 266 524 7 \| Рантьє \| 9238 8 \| Заводські та фабричні виробництва \| 396 9 \| Невизначені та невідомі професії \| 4911 Всього \| 464 170 Співвідношення забезпеченості домашніх господарств землею та рівень їх доходів від професійних занять дають можливість згрупувати професійні заняття в дев'ять груп (таблиця 1.4). Таблиця 1.4 ГРУПИ ПРОФЕСІЙНИХ ЗАНЯТЬ ЗА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ЗЕМЛЕЮ ТА ДОХОДАМИ НА РИНКУ ПРАЦІ Поряд із сегментацією ринку праці на первинний і вторинний, в період його формування розвивалась така форма зайнятості, як самозайнятість. Фактором розвитку ринку праці в сфері самозайнятості можна визначити як необхідність отримання засобів існування безземельних та малоземельних селян, так і можливість додаткового заробітку та отримання задоволення від використання професійних знань. Тобто, загальновизнана теза про те, що умовою формування ринку праці є "відсутність у людини всього необхідного для ведення свого господарства як джерела одержання всіх потрібних для життя засобів існування [69, с. 42]", може стосуватись лише вторинного ринку праці, і, частково, самозайнятості. Тоді як умовою формування первинного ринку праці були можливість додаткового заробітку та отримання задоволення від використання професійних знань. Особливістю сегментації сучасного ринку праці є те, що для нього, на думку професора Петровій І. Л., характерною є не двосекторна, а "троїста" модель сегментації [68, с. 137—138], із приблизно однаковими за чисельністю секторами формальної, неформальної зайнятості та їх суміщення. Аналіз ринку праці України перехідного періоду дозволив Петровій І. Л. виділити сім його основних сегментів за наступними системоутворюючими показниками: 1) рівень використання робочого часу (повний та неповний робочий час, їх співвідношення в межах певного сегменту); 2) співвідношення попиту і пропозиції на послуги праці представників даного сегменту (виділено три ситуації: попит перевищує пропозицію; пропозиція перевищує попит; ринок праці збалансований); 3) рівень доходів зайнятих в певному сегменті. За результатами досліджень Петрової І. Л. сегментаційна модель ринку праці в перехідній українській економіці включає три сектори економіки, що охоплюють сім сегментів. Перший сектор утворюють зайняті в офіційній (формальній) економіці, які об'єднуються в чотири сегменти: 1. Підприємці, менеджери, представники дефіцитних професій, пов'язаних з обслуговуванням ринку: дилери, брокери, ріел-тери, аудитори, працівники банків, страхових та кредитних установ. 2. Висококваліфіковані спеціалісти з професій, які користуються попитом в сучасному виробництві: працівники підприємств, що не потерпають від спаду виробництва, що здійснюють його техніко-організаційну реконструкцію; представники невиробничої сфери з високим попитом на послуги праці (юристи, консультанти, репетитори, викладачі приватних закладів). 3. Представники професій різної кваліфікації, різного освітнього рівня, які внаслідок економічної, організаційної, структурної перебудови виявились надлишковими: весь контингент прихованого безробіття; представники держсектору сфери послуг, що не мають достатнього фінансування. 4. Працівники, які в силу різних обставин не можуть знайти стабільне місце роботи — маргінальні групи населення: звільнені військовослужбовці; випускники шкіл, технікумів; жінки, що перебували вдома по догляду за дитиною; пенсіонери; особи з фізичними вадами; безробітні. Другий сектор включає зайнятих одночасно в офіційній та неофіційній (на засадах вторинної зайнятості) економіці. Це п'ятий сегмент ринку праці, що складається з двох категорій: 5.1. Працівники, які в силу неможливості існування на-доходи тільки від офіційної зайнятості, підробляють в неофіційній сфері; 5.2. Працівники, які використовують свої посади в офіційній економіці для одержання нелегальних доходів та привілей. Третій сектор — зайняті в неофіційній економіці. Включає два сегменти: 6. Зайняті доходним нелегальним бізнесом переважно кримінального характеру. 7. Представники різних видів само зайнятості населення — від вирощування продукції на продаж до валютних махінацій та "че-лночного" бізнесу (табл. 1.5). Для розвинутих країн характерні дещо інші підходи до сегментації ринку праці. Так, в західній літературі також представлені підходи до сегментації, одним із яких є підхід Г. Стендінга, який виділяє п'ять сегментів ринку праці: 1. Нечисленний, але стабільний сегмент висококваліфікованих керівних працівників із високим соціальним статусом. 2. Кадрові робітники і службовці, які конкурують між собою на ринку праці, але мають гарантії зайнятості. 3. Робітники фізичної праці, які внаслідок структурної перебудови потерпають від спаду виробництва. 4. Робітники трудоємних галузей з низькою продуктивністю, професії яких надлишкові на ринку праці. 5. Найбільш вразливі категорії працівників: молодь, особи похилого віку, особи з фізичними і розумовими вадами, хронічно безробітні (табл. 1.6). Таблиця 1.6 ХАРАКТЕРИСТИКА СЕГМЕНТІВ ЗАХІДНИХ РИНКІВ ПРАЦІ ВІДПОВІДНО ДО КРИТЕРІЇВ Г. Стендінга (68, с. 121—122\| Сегмент \| Спосіб включення робочої сили в процес праці \| Спосіб координації праці \| 1 Спосіб оцінки праці 1 \| Стабільна зайнятість, захист від внутрішньої та зовнішньої конкуренції \| Висока частка управлінських функцій, творчий підхід, ініціативність в процесі діяльності. Умови праці на рівні світових стандартів \| Високий рівень оплати праці, зростання доходів випереджає рівень інфляції. Висока гарантія доходу, в якому враховані додаткові виплати та бонуси 2 \| Стабільна зайнятість. Значна конкуренція на ринку праці. Захист від масового безробіття \| Координація на основі універсальних ринкових механізмів. Конкурентноздатність на основі високого професіоналізму \| Заробітна плата зростає темпами, співвідносними з темпами інфляції 3 \| Зайнятість нестабільна, можливість структурного безробіття \| Професії і кваліфікації поступово зникають з ринку внаслідок структурних зрушень. Перекваліфікація працівників \| Рівень заробітної плати знижується. Профспілки захищають його 4 \| Зайнятість нестабільна, загроза безробіття \| Скорочення попиту на дані професії має привести до скорочення їх пропозиції. Підвищення ефективності працевикористання шляхом зниження трудоємності, модернізації, автоматизації трудових процесів \| Низька заробітна плата, низький рівень соціального захисту 5 \| Ускладнений вхід на внутрішній ринок праці. Нестабільна, часто неповна, тимчасова зайнятість \| Необхідність пошуку роботи, допомога в працевлаштуванні, організація суспільних робіт \| Низькі доходи, які поєднуються з державними пільгами Ще одним проявом сегментації ринку праці є його поділ на внутрішній і зовнішній по відношенню до підприємства. Основний кадровий склад персоналу підприємства утворює внутрішній ринок праці. Працівники, що можуть бути залученими до роботи на підприємстві зі сторони, є зовнішнім ринком. Внутрішній ринок праці буде розглянуто в темі 4. Детально з характеристиками внутрішнього та зовнішнього ринку праці та їх відмінностями, а також з підходом до сегментації ринку праці на формальну і неформальну частини, можна познайомитись в монографії Петрової І. Л. [68, с. 121—122]. Література 1. Алле М. Экономика как наука. — м.: Наука для общества, 1995. 2. Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Слід, 1993. — 328 с 3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т.: Пер. с франц. — м.: Международные отношения. 1994. 4. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. — К.: "Ніка-Центр Ельга", 2000. 5. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. — М., 1999. 6. Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973. 7. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — М.: Дело, 1994. — 720 с. 8. Боди 3., Мертон Р. Финансы: Пер. с англ.: Учеб. пособие. — М.: Изд. дом -Вильяме-. 2000. 9. Большой экономический словарь / Под ред. А. н. Азрилияна. — 3-е изд. — м.: Институт новой экономики, 1998. — 864 с. 10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристъ, 1997. — 568 с. 11. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. — М.: Мысль. 1991. 12. Булатов М. А. Логические категории и понятия. — К.: Наукова думка, 1982.
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (27.04.2014)
Просмотров: 721 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: