Реферат на тему: Свопи - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Свопи. Суть і види свопів На ринку капіталів одні учасники ринку інвестують кошти, інші на різних умовах залучають їх. Емітуючи акції, суб'єкти ринку формують свій акціонерний капітал. Емітуючи різного роду зобов'язання, вони стають позичальниками на ринку фінансових ресурсів. Зобов'язаннями можуть виступати облігації та кредити під фіксовану чи плаваючу процентну ставку. Позичальники можуть мати зобов'язання як у національній, так і в іноземній валютах. Прикладами боргових зобов'язань з фіксованою процентною ставкою є корпоративні облігації, іпотека, єврооблігації. До інструментів з плаваючою ставкою належать комерційні папери, казначейські векселі, банківські акцепти тощо. Як правило, виплати за борговими зобов'язаннями здійснюються щомісяця, щокварталу, раз на півроку чи раз на рік. Характер зобов'язань значною мірою залежить від кредитного рейтингу позичальника, а отже, від його можливостей на ринку. Так, корпорації з високим кредитним рейтингом (ААА) можуть залучити кошти під досить низьку фіксовану процентну ставку, емітувавши облігації із фіксованим купоном. Корпорації з невисоким кредитним рейтингом не мають доступу до ринку облігацій і залучають кошти переважно на ринку кредитів, причому в більшості випадків це кредити під плаваючу процентну ставку. У цілому учасники ринку з високим кредитним рейтингом залучають кошти на ринку капіталів під нижчі фіксовані чи плаваючі процентні ставки, ніж позичальники з невисоким кредитним рейтингом. При цьому позичальники з різним кредитним рейтингом часто мають різну відносну перевагу на тому чи іншому ринку. Наприклад, корпорація А може емітувати облігації з фіксованими 10% купонними виплатами або залучити кошти під плаваючу процентну ставку LIBOR + 1%, або LIBOR + 100 б.п. (1% дорівнює 100 базисних пунктів, або 100 б.п.). Корпорація Б може залучити кошти під фіксовану ставку 11,5%, або плаваючу ставку LIBOR + 150 б.п. Перевага корпорації А на ринку зобов'язань з фіксованою ставкою становитиме: dl - 11,5 - 10 = 1,5% = 150 б.п.; перевага на ринку з плаваючою ставкою дорівнює: d2 = LIBOR + 150 б.п. - (LIBOR + 100 б.п.) = 50 б.п. Корпорація Б має менші можливості щодо залучення коштів, ніж корпорація А, що зумовлено її нижчим кредитним рейтингом. Проте на ринку з плаваючою ставкою вона має відносно корпорації А трохи краще становище, ніж на ринку з фіксованою ставкою. В такому випадку кажуть, що корпорація А має відносну перевагу на ринку з фіксованою ставкою, а корпорація Б — на ринку з плаваючою ставкою. Відмінність у становищі корпорацій А і Б на ринках з фіксованою та плаваючою ставками обумовлена відмінністю в оцінці кредитного ризику позичальників на цих ринках. Різні оцінки кредитного ризику та різні можливості на ринках з фіксованою і плаваючою ставками відкривають можливості арбітражу для учасників ринку. У наведеному прикладі корпорації А і Б можуть реалізувати арбітражні можливості, уклавши відповідну угоду своп. Спільний виграш від проведення такої угоди дорівнює 100 б.п. і відображає перевагу корпорації А над Б на ринках з фіксованою і плаваючою ставками, тобто: Угодами своп називають угоди між двома учасниками ринку про обмін у майбутньому платежами відповідно до умов угоди. Фактично своп полягає в зміні грошового потоку з одними характеристиками на грошовий потік з іншими характеристиками. Угоди своп укладаються на період від кількох років до десятків років з метою усунення валютного або процентного ризику, а також у цілях арбітражу. Часто в угодах своп беруть участь фінансові посередники — комерційні банки. Вони виступають гарантами виконання умов угоди, приймаючи на себе ризики несплати та валютні ризики. В цьому випадку вони стають третьою стороною угоди й отримують винагороду, яка становить визначену частку величини d. Існують різні види свопів. Стандартний своп, укладений між двома партнерами, який не містить ніяких додаткових умов, називають простим. Своп, укладений між двома партнерами, передбачувана сума якого рівномірно зменшується з наближенням терміну закінчення угоди, називають амортизуючим. Своп, передбачувана сума якого рівномірно збільшується, називається наростаючим свопом. Своп, в якому беруть участь кілька сторін і, як правило, кілька валют, є складним, або структурованим. Своп, який змінює тип процентної ставки активу, називають активним, а який змінює тип процентної ставки пасиву — пасивним. Своп, укладений сьогодні, але який почнеться через певний проміжок часу, називають форвардним. Опціон на своп отримав назву свопціон. Існують також інші види свопів, проте вони трапляються не часто. Основну роль на ринку свопів відіграють процентні та валютні свопи. Процентний своп Процентним свопом називають угоду між двома партнерами щодо обміну процентними зобов'язаннями протягом певного періоду часу. Процентні свопи використовують для таких цілей: 1) залучення коштів за фіксованою ставкою, коли доступ на ринки облігацій неможливий. За умови достатньої кредитоспроможності компанія отримує кредит під плаваючу ставку, а потім з допомогою свопу обмінює її на фіксовану ставку. В результаті кошти залучаються компанією під фіксований процент; 2) залучення коштів за ставкою, нижчою від тієї, що склалась на даний момент на ринку облігацій або кредитному ринку. В результаті свопу позичальник з високою кредитоспроможністю залучає кошти за плаваючою ставкою, яка нижча від тієї, яку йому запропонували б банки. Позичальник з низькою кредитоспроможністю залучає кошти за фіксованою ставкою, яка, беручи до уваги його кредитоспроможність, навряд чи могла б бути можливою взагалі або була б вищою; 3) реструктуризації портфеля зобов'язань або активів без залучення нових коштів. У цьому випадку з допомогою свопів змінюється співвідношення між частками зобов'язань або активів з плаваючою та фіксованою ставками. Найчастіше; процентний своп використовують для заміни фіксованої процентної ставки на плаваючу і рідше для заміни однієї плаваючої ставки на іншу. При укладанні угод своп учасники керуються уніфікованими міжнародними та національними стандартами і правилами. Договори за кожною угодою своп не укладаються, сторони підписують одну угоду, яка регулює всі їх подальші взаємовідносини при проведенні операцій своп. Угоди за свопами укладаються по телефону. Необов'язково, щоб процентні платежі збігалися в часі. Наприклад, одна сторона може перераховувати платежі щомісяця, інша — щокварталу. Мінімальний обсяг угод своп — 5 млн дол. США, 10 млн нім. марок. Розрізняють два види процентних свопів: чистий та базисний. Чистим процентним свопом називають угоду між партнерами про обмін процентного зобов'язання з фіксованою ставкою на зобов'язання з плаваючою ставкою. При цьому учасники свопу обмінюються процентними платежами, а не зобов'язаннями в повному обсязі. Платежі за свопами здійснюються, як правило, в розмірі різниці між процентними ставками, а не в розмірі самих процентних ставок. Суму боргу, за якою здійснюються процентні виплати, називають основною сумою або номіналом свопу. Процентні платежі розраховують на базі обумовлених ставок та визначеної основної суми. Обмін процентними платежами дає змогу кожному учаснику свопу змінити структуру свого боргу на більш прийнятну для його потреб. Чистий процентний своп з обміну фіксованої ставки на плаваючу в одній валюті називають також "ванільним свопом". Процентний своп не є кредитною угодою. Кожен позичальник — учасник свопу виконує зобов'язання перед своїм кредитором, сплачуючи як проценти, так і основну суму боргу. Кредитори отримують процентні виплати за боргом, не визначаючи, чи вони отримані в результаті свопу, чи безпосередньо від позичальника. Як правило, банки є постійними учасниками свопів, виступаючи то як посередники, то як безпосередні учасники обміну процентними платежами. Виконуючи роль посередника, банки отримують та здійснюють платежі за свопом кожному з учасників свопу та ізолюють учасників свопу один від одного. Прикладом свопу може бути угода між комерційним банком та корпорацією в США про обмін щороку протягом п'яти років процентними платежами на основі суми (номіналу свопу) в 100 млн дол. США. Згідно з цією угодою банк погоджується сплачувати щороку корпорації 9% від номіналу, тобто 9 млн дол. США. Корпорація при цьому щороку сплачуватиме банку процентну ставку за однорічними казначейськими зобов'язаннями. Якщо протягом одного з років процентна ставка за зобов'язаннями буде становити 6%, корпорація сплатить банку за цей рік 6 млн дол. США. Розглянемо механізм функціонування процентного свопу на прикладі (рис. 11.1). Компанія А, що має рейтинг ААА, емітувала облігації з фіксованим купоном 10% на суму 10 млн дол. США. На ринку зобов'язань з плаваючою ставкою вона має змогу залучити кошти під ставку LIBOR + 100 б.п. Рис. 11.1. Схема платежів за процентним свопом Компанія Б з рейтингом ВВВ отримала кредит під плаваючу ставку LIBOR + 150 б.п. розміром 10 млн дол. США. На ринку з фіксованою ставкою вона може залучити кошти під 11,5%. Компанії приймають рішення укласти угоду своп про обмін процентними ставками, згідно з якою компанія А буде виплачувати компанії Б (а та згодом своєму кредитору) плаваючу процентну ставку LIBOR, а компанія Б буде сплачувати А фіксовану процентну ставку 9,5%. Проаналізуємо процентні виплати, які здійснюють компанії А та Б. Власникам облігацій (кредиторам компанії) А сплачує фіксований процент — 10%. Від корпорації — учасника свопу Б отримує процентні платежі в розмірі 9,5%, корпорації Б сплачує ставку LIBOR. У результаті укладення угоди своп корпорація А сплачує плаваючу ставку, яка дорівнює LIBOR + 50 б.п., що на 50 б.п. менша від ставки, за якою вона могла б безпосередньо залучити кошти на ринку. Компанія Б сплачує банку, що надав їй кредит, ставку LIBOR + 150 б.п. Компанії А сплачує фіксований процент (9,5%). Від компанії А отримує плаваючу процентну ставку LIBOR. Підсумкові процентні виплати компанії Б є фіксованими і становлять 11%, що на 50 б.п. менше від ставки безпосереднього залучення коштів на ринку. Отже, кожна з компаній — учасниць свопу змогла змінити структуру своїх процентних виплат за боргом. Б замінила виплати за плаваючою процентною ставкою на фіксовані виплати, А перейшла до виплати плаваючої ставки. Крім того, обидві компанії отримали доступ до процентних ставок, що на 50 б.п. менші від ставок, за якими вони безпосередньо могли б залучити кошти на ринку. Цей виграш у процентних ставках обумовлений різною відносною перевагою компаній А і Б на ринках з фіксованою та плаваючою ставками. Розглянемо процентні платежі за свопом у випадку, коли фінансовим посередником в організації свопу виступає банк. Якщо в попередньому прикладі учасники свопу розподіляли виграш 100 б.п. між собою порівну, то в цьому випадку частка виграшу припадає на комерційний банк, який виступає організатором свопу. Те, що для учасників свопу є виграшем від проведення угоди, для банку є прибутком, отриманим за фінансове посередництво в проведенні такої угоди. Схема платежів за свопом наведена на рис. 11.2. Рис. 11.2. Схема платежів за свопом при посередництві банку Через банк відбуваються процентні виплати за плаваючою ставкою LIBOR від А до Б. При проходженні фіксованої процентної ставки через банк у ньому залишається додатна різниця 0,1% (9,55% - 9,45% = 0,1%). Помножені на основну розрахункову суму (суму боргу) 0,1% становитимуть прибуток банку від посередництва в цій операції. Нижче показано платежі, які здійснюються компаніями А, Б та банком-посередником у цьому свопі. Отже, в результаті проведення свопу компанії А і Б отримали доступ до бажаних процентних ставок (плаваючої та фіксованої), причому ці ставки на 45 б.п. менші від ставок безпосереднього залучення коштів на ринку. Банк отримав прибуток у розмірі 0,1%, або 10 б.п. Якщо платежі за свопом здійснюються раз на рік, прибуток, отриманий банком за цей період, буде дорівнювати 0,1% від основної суми, тобто 0,001 * 10 000 000 = 10 000 дол. США. На сьогодні винагорода фінансового посередника від проведення свопу становить від 5 до 10 базисних пунктів. Банки укладають окремі угоди з кожним з учасників свопу, і ці угоди виступають як окремі свопи. Вигоди від проведення свопу можуть бути різними для різних учасників свопу залежно від ситуації на ринку. Так, значний попит на фінансування з фіксованою ставкою приводить до збільшення премій від проведення свопів у бік позичальників з вищим кредитним рейтингом. Отже, основними цілями, які можуть ставити учасники свопів, є бажання змінити структуру процентних виплат за боргом, отримати доступ до нижчих ставок і одержати вигоду. Бажання замінити фіксовані процентні платежі на платежі за плаваючою ставкою може обумовлюватись очікуванням зростання процентних ставок на ринку. При очікуванні падіння процентних ставок на ринку виникає бажання замінити зобов'язання з фіксованою ставкою на зобов'язання з плаваючою ставкою. Позичальники з високим кредитним рейтингом використовують угоди своп, щоб використати свою відносну перевагу на ринку з фіксованою ставкою і зайняти кращу позицію на ринку з плаваючою ставкою. До позичальників такого класу належать банки, уряди та корпорації з кредитним рейтингом ААА, АА. Промислові корпорації з більш низьким кредитним рейтингом (ВВВ і нижче) можуть звертатись до угод своп та до заміни плаваючої процентної ставки на фіксовану, тому що не мають змоги залучити кошти за прийнятною фіксованою ставкою на ринку облігацій. Комерційні банки звертаються до ринку свопів, щоб збалансувати свої активи і пасиви з фіксованою та плаваючою процентними ставками і тим самим зменшити процентний ризик, що є одним з основних банківських ризиків. Базисним свопом називають угоду між учасниками про обмін плаваючої процентної ставки по боргу, розрахованої на одній основі на плаваючу процентну ставку, обчислену на іншій основі. Наприклад, плаваюча ставка, розрахована на основі LIBOR, може обмінюватись на процентну ставку за комерційними паперами. Платежі з обміну процентними ставками можуть також розраховуватись на одній ціновій основі, але для різних цінових періодів. Наприклад, може здійснюватись обмін 6-місячної LIBOR на місячну LIBOR. Можуть обмінюватись також плаваючі ставки з різними ціновими основами та періодами. Базисні свопи використовують переважно для переходу на потрібний ринок фінансових інструментів або для покриття зобов'язань з плаваючою ставкою за іншими свопами. Такий вид свопу менш поширений, ніж чистий процентний своп. Валютний своп Валютний своп, або своп з крос-курсами валют, полягає в обміні процентних платежів та номіналу в одній валюті на процентні платежі та номінал в іншій валюті. Іноді безпосередній обмін номіналів може не проводитись. Обмін фіксованих процентних виплат в одній валюті на фіксовані виплати в іншій валюті називають простим валютним свопом. Процентний валютний своп полягає в обміні фіксованих процентних платежів в одній валюті на платежі за плаваючою ставкою в іншій валюті. І, нарешті, обмін процентними платежами за плаваючою ставкою в різних валютах називають базисним валютним свопом. Валютні свопи використовують для управління валютним та процентним ризиками. За допомогою валютних свопів учасники ринку отримують доступ до потрібної валюти за необхідним курсом. Банки можуть використовувати валютний своп, для того щоб зрівноважити свою валютну позицію. Укладають свопи також з тим, щоб використати свою відносну перевагу на ринку тієї чи іншої валюти. Наприклад, компанія А може емітувати облігації в доларах США або німецьких марках з купонною ставкою 10 та 12% відповідно. Компанія Б може емітувати зобов'язання під 11,5% в доларах і 12,3% в марках. Компанія А має абсолютну перевагу і на ринку США, і в Німеччині, але відносна перевага А на ринку долара (d1=11,5 - 10 = 1,5%) більша, ніж на ринку німецької марки (d2 = 12,3 - 12 = 0,3%). У цьому разі компаніям А і Б доцільно використати свою відносну перевагу на ринках валют, емітувавши облігації: А — в доларах, Б — в марках, а потім укласти валютний своп. Вигода, яку кожен з них може мати від проведення свопу, дорівнюватиме 0,6d : d = dl — - d2 = 1,5 - 0,3 = 1,2%, тобто 0,6%, або 60 б.п. У результаті свопу вони отримають можливість залучити кошти під ставки, що на 60 б.п. менше від ставок безпосереднього залучення валюти (долара чи марки) на ринку. Якщо в свопі братиме участь комерційний банк і його виграш становитиме 0,2%, то компанії А і Б будуть мати виграш у розмірі 0,5% кожна: (d - 0,2%) : 2 = (1,2% - 0,2%) : 2 = 0,5%. Механізм функціонування свопу та платежі, що здійснюють учасники угоди, наведено на рис. 11.3. Рис. 11.3. Схема платежів за валютним свопом Процентні виплати компанії А в марках становлять 11,5%, платежі компанії Б в доларах становлять 11%. Винагорода банку вимірюється різницею (1% в дол. — 0,8% в нім. марках). У грошовому вираженні сума, яку щороку отримує банк, дорівнює 0,01 номіналу в доларах за вирахуванням 0,008 номіналу в марках. Обмін номіналами відбувається на початку і наприкінці дії свопу. Номінали в різних валютах мають співвідноситись як крос-курси відповідних валют на дату укладання свопу. Якщо, наприклад, розмір емісії облігацій становить 50 млн дол. США, а курс спот нім. марка/дол. = 1,5, номінал у марках має дорівнювати 75 млн нім. марок. Отже, компанія А, що емітувала облігації на суму 50 млн дол. США, обмінює цю суму на 75 млн нім. марок. У кінці свопу відбувається зворотний обмін номіналами: А отримує 50 млн дол. США, Б — 75 млн нім. марок. Оскільки валютний своп полягає в купівлі-продажу різних валютних потоків у майбутньому, його можна вважати різновидом форвардної угоди. В такому свопі форвардна угода з обміну процентними платежами об'єднується з угодою спот з обміну номіналами. Оскільки крос-курси валют постійно змінюються, у наведеному вище прикладі банк, що отримує винагороду в розмірі різниці виплат у доларах США і нім. марках, підпадає під валютний ризик. При зростанні курсу марки відносно долара його винагорода буде зменшуватись, а при падінні курсу марки відносно долара — зростати. Така залежність доходу банку від крос-курсу валют відображає вплив валютного ризику на дану операцію банку. В цілому банк компенсує валютний ризик за даною операцією через укладення інших строкових угод з валютою. Своп активів Своп активів, як і процентний чи валютний своп, полягає в обміні процентними платежами в одній чи в різних валютах. Однак процентні платежі пов'язані не з залученням коштів, а з їх інвестуванням. Оскільки кошти інвестуються під фіксовану чи плаваючу процентну ставку в ті чи інші активи, цей своп отримав назву свопу активів. Процентний та валютні свопи, розглянуті вище, можна було б назвати свопом пасивів, оскільки залучені на ринку кошти є джерелом фінансових ресурсів, а отже, пасивами корпорації чи банку. Свопи пасивів зменшують витрати із залучення коштів, тобто зменшують вартість капіталу фірми — учасника свопу. Свопи активів збільшують дохідність інвестицій без збільшення їх ризиковості. Організовуючи своп активів, можна штучно створити актив з новими характеристиками, не продаючи безпосередньо початковий актив. Своп активів застосовують для того, щоб використати відносну перевагу на тому чи іншому ринку. Фінансові посередники використовують свопи активів, як і свопи пасивів, для диверсифікації (реструктуризації) портфелів активів та пасивів відносно процентних ставок і валют, а також для управління процентним та валютним ризиками. Своп активів (пасивів) змінює співвідношення між частками активів (пасивів) з фіксованою та плаваючою ставками та між частками активів (пасивів) у різних валютах. Приклад. Банк Б надав кредит під плаваючу процентну ставку LIBOR + 0,5%. На ринку активів з фіксованим доходом він може придбати облігації з купонними виплатами на рівні 9%. Банк А має в портфелі активів облігації, що приносять 10% доходу, і може надати кредит під ставку LIBOR + 0,7%. Банк А має абсолютну перевагу при інвестуванні коштів і в облігації, і в кредити. Проте на ринку облігацій відносна перевага банку А більша, ніж на ринку кредитів. Укладаючи угоду своп, банки отримують змогу не тільки реструк-туризувати портфелі своїх активів, а й збільшити дохідність активів на 0,4% (рис. 11.4). Рис. 11.4. Схема платежів за свопом активів Дійсно, різниця між d1 і d2 становить Кожен з банків може отримати від проведення свопу вигоду в розмірі d : 2, тобто 0,4%. Визначимо можливі платежі, якими банки можуть обмінюватись, уклавши своп. Позначимо невідому фіксовану ставку, яку має сплачувати банк А банку Б, через X, а плаваючу ставку, що надходить від банку Б до банку А, позначимо У. Визначимо невідомі ставки X та У, виходячи з необхідної дохідності даного свопу. Для спрощення розв'язку приймемо У = LIBOR + 0,5%. В результаті свопу банк Б має синтезувати актив з фіксованим доходом 9,4%, що на 0,4% перевищує ставку за облігаціями, які банк може придбати на ринку. Банк А повинен синтезувати актив з плаваючою процентною ставкою LIBOR + 1,1%, яка на 0,4% вище від реальної для банку ставки кредитування. Нижче наведено платежі, які здійснюються банками А і Б у цьому свопі. Аналізуючи процентні платежі, можна дійти висновку, що невідома ставка X має дорівнювати 9,4%. Наведений приклад дає певне уявлення про визначення дохідності свопу та про конструювання самої угоди своп. Угоди своп можна розглядати як пакет форвардних контрактів. Однак на відміну від форвардних контрактів свопи є більш довгостроковими угодами, їх термін коливається від 2 до 15 років. Угоди своп переважно є більш ліквідними, ніж форвардні угоди, особливо, якщо це довгострокові форвардні угоди. Оцінювання свопу можна провести, як і оцінювання будь-якого фінансового активу. Для цього необхідно обчислити теперішню вартість майбутніх процентних платежів за свопом. Якщо теперішня вартість очікуваних платежів від'ємна, це означає, що над доцільністю проведення даного свопу потрібно ще поміркувати. Якщо метою проведення свопу є використання відносної переваги на одному з ринків фінансових інструментів, така угода досить сумнівна для проведення. Якщо основною метою проведення свопу є зміна структури зобов'язань (пасивів) чи активів або інша мета, рішення про проведення свопу треба приймати, враховуючи всі чинники, тим більше, що оцінка свопу не може бути дуже точною, оскільки проводиться на основі форвардних процентних ставок, які не можуть точно відобразити майбутні зміни в ринкових процентних ставках. Рекомендована література 1. Буренин А.Н. Рынки производных финансовых инструментов. — М., 1996. 2. Синки Дж.Ф. Управление финансами в коммерческих банках. — М., 1994. 3. Роуз П.С. Банковский менеджмент. — М., 1997. 4. Roy С. Smith, Ingo Walter. Global banking. — New York, Oxford: Oxford University Press, 1997.
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (30.04.2014)
Просмотров: 202 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: