Реферат на тему: Сукупна пропозиція на ринку праці - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Сукупна пропозиція на ринку праці. План 1. Людські ресурси як джерело сукупної пропозиції праці 2. Сутність сукупної пропозиції праці. Крива сукупної пропозиції праці 3. Фактори, що впливають на пропозицію праці. Закон пропозиції праці 4. Регулювання обсягу сукупної пропозиції праці 5. Література Людські ресурси як джерело сукупної пропозиції праці Людські ресурси — специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Специфіка людських ресурсів полягає в наступному: І) люди не лише створюють, а і споживають матеріальні та духовні цінності; 2) багатогранність людського життя не вичерпується лише трудовою діяльністю, щоб ефективно використовувати людську працю, потрібно завжди враховувати потреби людини як особистості; 3) науково-технічний прогрес і гуманізація суспільного життя стрімко збільшують економічну роль знань, моральності, інтелектуального потенціалу та інших особистих якостей працівників, які формуються роками і поколіннями, а розкриваються людиною лише за сприятливих умов. Кількісно людські ресурси як джерело сукупної пропозиції праці характеризують такі категорії, як населення, економічно активне населення, трудові ресурси. Населення— це сукупність людей, що проживають на визначеній території (в країні, області, місті, районі, селі тощо). Варіанти класифікації населення наведено на рис. 6.1. Рис. 6.1. Підходи до класифікації населення в економіці праці [21, с. 69] Міжнародною організацією праці рекомендована система класифікації, відповідно до якої населення віком від 15 до 70 років поділяється на економічно активне і економічно неактивне. Економічно активне населення, або робоча сила, відповідно до методики МОП,— це населення обох статей віком від 15 до 70 років включно, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили на ринку праці. Кількісно економічно активне населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, до яких за цією методикою належать чітко визначені групи людей. Економічно неактивне населення за методикою МОП— це особи у віці 15—70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До цієї категорії належать:* учні, студенти, слухачі, курсанти денної форми навчання;* особи, що одержують пенсії за віком або на пільгових умовах;* особи, що одержують пенсії за інвалідністю;* особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;* особи, які зневірилися знайти роботу, тобто готові приступи ти до роботи, але припинили її пошуки, оскільки вичерпали всі можливості для її одержання;* інші особи, які не мають необхідності або бажання працювати, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом. Взагалі, економічна активність — це прагнення працездатної людини застосувати на практиці наявні у неї здібності до праці, знання та досвід за винагороду в грошовій або іншій формі. Реалізація цього прагнення виявляється у зайнятості людини економічною діяльністю, не реалізація — у безробітті. Для оцінки реальних обсягів та зміни економічної активності, зайнятості та безробіття населення за методикою, рекомендованою Міжнародною організацією праці, в Україні з 1995 р. проводяться щорічні, а з 1999 р. — щоквартальні обстеження домашніх господарств з питань економічної активності. У вітчизняній економічній літературі, статистичному обліку, державному регулюванні економіки для означення людських ресурсів використовується також термін трудові ресурси, що виник у перші роки радянської влади для потреб централізованого управління. Трудові ресурси — це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві. Нині в Україні працездатним віком вважається для жінок 16—54 роки, для чоловіків — 16—59 років включно. Нижня межа працездатного віку передбачає, що до початку трудової діяльності людина повинна здобути певний рівень фізичного та розумового розвитку, для чого потрібен час (мінімум перші 16 років життя). Верхня межа працездатного віку показує думку суспільства про те, в якому віці людина може претендувати на соціальну допомогу по старості [21, с. 78]. Для інтегральної оцінки кількісних, і якісних характеристик людських ресурсів як джерела сукупної пропозиції праці використовуються поняття "трудовий потенціал", "людський капітал", "трудовий капітал". Трудовий потенціал визначається як "наявні в даний час і передбачувані в майбутньому трудові можливості, що характеризуються кількістю працездатного населення, його професійно-освітнім рівнем, іншими якісними характеристиками [78, с. 345]", або "можлива кількість і якість праці, якою володіє суспільство (трудовий колектив) при даному розвитку науки і техніки [99, с. 539—540]. Трудовий потенціал з таких компонентів, як здоров'я, освіта, професіоналізм, моральність, мотивованість, вміння працювати в колективі, творчий потенціал, активність, організованість, ресурси робочого часу та ін. Людський капітал — це сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій та інших продуктивних якостей, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника. Трудовий капітал являє з себе реалізований на ринку праці трудовий потенціал, або частину людського капіталу, яка реалізуються на ринку праці і приносить додаткову вартість. Людські ресурси як джерело сукупної пропозиції праці потребують постійного відтворення. Відтворення ресурсів для праці — це процес постійного і безперервного поновлення їх кількісних і якісних характеристик. Цей процес характеризується наступними показниками: Природний рух населення — це результат процесів народження та смерті людей. Залежно від того, які процеси переважають, відбувається природний приріст або природне зменшення населення. Природний приріст населення визначається алгебраїчною різницею між чисельністю народжених і померлих на певній території за певний проміжок часу. 2. Міграційний рух населення — зміна чисельності і складу населення в результаті міграційних процесів (механічного просторового переміщення населення). 3. Соціальний рух населення виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення. Кожне нове покоління людей відрізняється від попереднього рівнем освіти та культури, професійно-кваліфікаційною структурою, структурою зайнятості, статево-віковим складом і багатьма іншими характеристикам и. 4. Економічний рух населення — зміна кількості та якості людських ресурсів праці. Під загальним приростом населення розуміють збільшення чисельності жителів певної території за даний проміжок часу. Такий приріст визначають у абсолютних та відносних показниках. Абсолютний показник приросту визначається як різниця між кількістю населення певної території на кінець і початок досліджуваного періоду. Відносний показник приросту населення може визначатися у темпах приросту (відношення абсолютної величини приросту до загальної кількості населення на початку досліджуваного періоду і вимірюється у відсотках) або показується через різні коефіцієнти. Серед таких коефіцієнтів найбільш поширеним є відношення абсолютної величини загального приросту населення до середньої за досліджуваний період чисельності населення певної території, що вимірюється в промілле (%о), тобто показує величину приросту на 1000 мешканців. Розрізняють такі типи відтворення людських ресурсів: традиційний (екстенсивний) та сучасний (інтенсивний). Традиційний тип відтворення характеризується високою нерегульованою народжуваністю і високою смертністю (з причин нерозвиненості медицини, низького рівня життя, війн, епідемій). В результаті взаємодії цих факторів загальні темпи зростання чисельності населення невисокі, в структурі переважає частка молодих людей. Цей тип характерний для ранніх етапів розвитку людського суспільства. Сучасний тип відтворення обумовлений соціально-економічним розвитком, зростанням рівня життя, досягненнями медицини, емансипацією і залученням в економічну діяльність жінок та іншими причинами, в результаті яких різко зменшився рівень народжуваності, значно збільшилася середня тривалість життя, знизився рівень смертності, зросла частка людей старшого віку в структурі населення. Розрізняється три режими відтворення людських ресурсів:— розширене відтворення характеризується переважанням народжуваності над смертністю (і в абсолютних показниках, і в розрахунку на 1000 осіб) та, відповідно, природним приростом населення;— просте відтворення означає постійну кількість населення в результаті приблизно однакової народжуваності і смертності;— звужене відтворення, або депопуляція, характерне для країн, в яких показники смертності перевищують показники народжуваності, в результаті чого відбувається абсолютне зменшення кількості населення. Природний, міграційний, соціальний та економічний рухи населення у сукупності визначають кількісні та якісні зміни людських ресурсів праці. Сутність сукупної пропозиції праці. Крива сукупної пропозиції праці Сукупна пропозиція праці — це загальна кількість праці, що пропонується на ринку праці при визначеній ціні протягом певного проміжку часу. Розрізняють два підходи до визначення сукупної пропозиції робочої сили: вузький і широкий. З точки зору вузького підходу пропозиція робочої сили складається з чисельності безробітних осіб, які вперше шукають роботу (безробітні) та працюючих осіб, що незадоволені умовами своєї праці. Сукупна пропозиція робочої сили в широкому розумінні складається з вищеназваних категорій і зайнятого на цей період населення, яке а будь-який час може опинитися без роботи і поповнити ряди безробітних. Сукупна пропозиція праці у широкому розумінні може визначатись як трудові ресурси, економічно активне населення або трудовий потенціал. Отже, сукупна пропозиція (Јс)— це сума індивідуальних пропозицій на ринку праці (5/): де і— порядковий номер індивідуальної пропозиції, N— кількість індивідуальних продавців на ринку праці. І хоча крива індивідуальної пропозиції має загнуту у зворотну сторону форму, крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно нахиленої прямої (рис. 6.1). Рис. 6.1. Формування сукупної пропозиції праці: крива сукупної пропозиції праці Справа в тому, що крива сукупної пропозиції відповідає безлічі кривих індивідуальної пропозиції (в 2003 році на ринку праці України зареєстровано 22614,2 тис. економічно активних осіб), що мають свій мінімальний рівень заробітної плати Wмін. при якому індивід захоче працювати, та свій критичний рівень заробітної плати Wкр, при збільшенні якого індивідуальна пропозиція почне скорочуватись. Так, при рівні заробітної плати Wi, перший продавець запропонує L1i годин праці, другий L2i, третій — L3i, четвертий — L4i, п'ятий тільки почне приймати рішення про можливість роботи, а для шостого даний рівень заробітної плати буде замалим, щоб бути привабливим для розпочинання трудової діяльності. І сукупна пропозиція на даному ринку праці при рівні заробітної плати Wi буде визначатись як сума індивідуальних пропозицій праці, що йому відповідають. І так в кожній точці кривої сукупної пропозиції. Крива сукупної пропозиції говорить про те, що чим більшими є доходи, які приносить праця, тим більш економічно активним буде населення, тобто тим більшою буде пропозиція праці. Точка Wмін на цьому графіку є крайньою точкою, що характеризує такий мінімальний рівень заробітної плати, який мотивує людей працювати. Така ситуація є загальноприйнятою. Разом з тим, в умовах кризової економіки діють інші закономірності. Якщо люди не мають інших доходів, ніж доходи від праці, вони вимушені працювати навіть тоді, коли заробітна плата наднизька, і щоб отримати необхідну для виживання суму грошей, вони збільшують обсяги пропозиції. Це стосується як збільшення індивідуальної пропозиції праці: вторинна зайнятість, скорочення споживання платних послуг (перенесення цієї роботи в сім'ю), забезпечення родиною продуктами харчування і отримання додаткових доходів за рахунок праці вдома, в підсобних господарствах; так і збільшення сукупної пропозиції праці: розширення зайнятості жінок, навіть з малими дітьми, зайнятість молоді, що навчається, зайнятість пенсіонерів, дитяча праця. При цьому на кривій пропозиції праці крім вже розглянутого відрізку "економічно вільної" пропозиції праці (WмінW1) з'являється відрізок "економічно вимушеної" пропозиції праці (WмінW2). На цьому відрізку чим меншим є рівень заробітної плати, тим більшим є обсяг "економічно вимушеної" пропозиції праці (рис. 6.2). Рис. 6.2. "Економічно вільна" та "економічно вимушена" пропозиція праці Більш детально про особливості пропозиції праці у кризовій економіці читайте у підручнику професора О. А. Грішнової "Економіка праці та соціально-трудові відносини" [21, с. 135—138]. Фактори, що впливають на пропозицію праці. Закон пропозиції праці Як видно із рисунку кривої сукупної пропозиції, її обсяг в першу чергу залежить від рівня заробітної плати. Взаємозв'язок між пропозицією праці та рівнем заробітної плати виражається законом пропозиції праці — при інших рівних умовах на конкурентному ринку праці обсяг пропозиції праці знаходиться в прямій залежності від його ціни. Зміна рівня заробітної плати призводить до переміщення по кривій сукупної пропозиції: вгору— при зростанні заробітної плати і вниз — при зниженні рівня оплати праці (рис. 6.3). Рис. 6.3. Вплив заробітної плати на обсяг сукупної пропозиції праці Крім заробітної плати на обсяг сукупної пропозиції впливають такі фактори: 1. Кількість продавців праці, яку характеризує чисельність економічно активного населення, статево-вікова структура населення (+N); 2. Міграція населення: приріст населення внаслідок міграційних потоків (+М), скорочення (-М); 3. Рівень добробуту нації, розвиненість системи соціального захисту (-Д); 4. Розвиненість фінансового ринку, ринку нерухомості та майна, що дозволяє людям використовувати нетрудові доходи (-НД); 5. Рівень оподаткування доходів населення (-0); 6. Встановлена тривалість робочого дня, тижня, місяця, року (-Т); 7. Національні традиції, наприклад, обмеження жіночої праці (-НТ); 8. Діяльність професійних спілок на ринку праці (+,- ПС) Отже, сукупна пропозиція праці є функцією: Дані впливають на обсяг сукупної пропозиції неоднозначно. Фактори, яким відповідає додатній знак, прямо впливають на рівень сукупної пропозиції. Фактори, яким відповідає від'ємний знак, мають зворотній вплив на обсяг сукупної пропозиції на ринку праці. Так, збільшення чисельності економічно активного населення, покращення статево-вікової структури населення позитивно вплине на обсяг сукупної пропозиції, переміщуючи криву сукупної пропозиції вправо-вниз. І навпаки, зменшення чисельності економічно активного населення призведе до переміщення кривої сукупної пропозиції вліво-вгору. При підвищенні, наприклад, добробуту населення, розвитку системи соціального забезпечення, сукупна пропозиція праці скоротиться, а її крива переміститься вліво-вгору. І навпаки. Профспілки можуть впливати на сукупний попит і в плані скорочення, і в плані її збільшення, в залежності від питань, які вони вирішують. Якщо це забезпечення зайнятості, то даний фактор діє із знаком "+", якщо забезпечення гідної заробітної плати, із знаком "-". Детальніше дію профспілок було розглянуто в курсі "Мікроекономіка". а) б) Рис. 6.4. Переміщення кривої сукупної пропозиції під впливом недоходних факторів: а) підвищення сукупної пропозиції; б) скорочення сукупної пропозиції. Регулювання обсягу сукупної пропозиції праці Джерелами сукупної пропозиції праці є зайняті, що продовжують пропонувати свою працю наступної години, доби, місяця, року, та ті, що відносяться до сукупної пропозиції праці згідно вузького підходу (безробітні). Потенційно джерелом підвищення сукупної пропозиції праці може стати і частина працездатного населення, що по якихось причинах є економічно неактивною на ринку праці. Тобто частина людей, що не мають і не хочуть мати роботи. Джерела пропозиції праці сегментують за кваліфікаційною ознакою, конкурентоспроможністю, формами договірних відносин, причинами вступу до складу безробітних [69, с. 100—1011. За кваліфікаційною ознакою виділяють чотири групи. До першої входять висококваліфіковані керівники та управлінці, що мають високий соціальний статус і заробітну плату на рівні міжнародних стандартів, надійні гарантії зайнятості. До другої групи входять професіонали, що мають вищу і середню спеціальну освіту, зайняті у сфері високих технологій, у державному секторі. Вони мають високий рівень заробітної плати, що захищається профспілками і коригується у зв'язку з інфляцією, високу конкурентоспроможність, досить високі гарантії зайнятості. До третьої групи належать працівники тих професій, яких є надлишок на ринку праці. Вони мають низьку заробітну плату і слабкі гарантії зайнятості. До четвертої групи відносять соціально вразливих економічно активних осіб — молодь, яка вперше виходить на ринок праці, особи передпенсійного та пенсійного віку, інваліди, жінки з малолітніми дітьми тощо, що мають низькі доходи і гарантії зайнятості. Сукупна пропозиція праці сегментується за кваліфікаційною ознакою залежно від поділу робочих місць на первинні та вторинні. Виділяють три групи. До першої входять спеціалісти, які мають середню і вищу спеціальну освіту, керівники, адміністратори і висококваліфіковані робітники. Вони займають первинні незалежні робочі місця, мають високу заробітну плату і високу гарантію зайнятості До другої групи відносять техніків, адміністративно-допоміжний персонал і робітників середньої кваліфікації, що займають первинні залежні робочі місця і мають високий рівень заробітної плати, і високу гарантію зайнятості. До третьої групи входять працівники сфери обслуговування, некваліфіковані робітники, службовці низької категорії. Вони займають вторинні робочі місця, мають невисоку заробітну плату і недостатні гарантії зайнятості. За ознакою конкурентоспроможності виділяють дві групи робітників: конкурентоспроможні і неконкурентоспроможні. До останніх належать молодь, жінки, люди похилого віку тощо. За формою договірних відносин виділяють такі групи: а) особи, найняті на постійну роботу протягом повного робочого часу, що мають сильні гарантії зайнятості, б) особи, залучені на тимчасову роботу— це резерв першочергового звільнення; в) персонал, що входить до штатного розкладу, але знаходиться в адміністративних відпустках без утримання — це форма прихованого безробіття. Праценадлишковий ринок праці потребує регулювання сукупної пропозиції робочої сили в напрямку ЇЇ зменшення. Тому рекомендується [69, с. 108]:— збільшувати в закладах освіти кількість місць із денною формою навчання, підвищувати стипендії студентам денної форми навчання;— збільшувати кількість програм загальноосвітньої і професійної підготовки молоді;— збільшувати терміни професійного навчання;— збільшувати допомогу і тривалість відпусток жінкам для догляду за дітьми зі збереженням трудового стажу;— збільшувати допомогу у зв'язку із безробіттям;— створювати умови для власного бізнесу, самозайнятості населення;— знижувати вік виходу на пенсію і збільшувати її розміри;— обмежувати одночасне отримання пенсії і заробітної плати;— вводити віковий ценз для деяких професій;— перерозподіляти робочий час і робочі місця (перехід часткову та тимчасову зайнятість, збільшення тривалості щорічних відпусток, скорочення робочого дня і робочого тижня). Методи скорочення попиту на робочу силу та збільшення сукупної пропозиції включають: встановлення додаткових податків за використання робочої сили; жорстка кредитна політика; встановлення підприємству одноразових виплат у бюджет за наймання працівників певної категорії; зниження інвестицій; скорочення або відміна гнучких форм зайнятості тощо. Одним із методів збільшення пропозиції праці є підвищення якості останньої, а отже, і конкурентоспроможності. З цією метою потрібно забезпечити: організацію профпідготовки і перепідготовки, підвищення кваліфікації працюючих та безробітних; надання податкових пільг підприємствам, які здійснюють перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників; розробку спеціальних програм підвищення конкурентоспроможності окремих груп населення на ринку праці. Крім того, необхідно розробляти методи збільшення індивідуальної пропозиції праці, що враховують як доходні, так і недоходні фактори впливу на неї. Література 1. Вечканов Г. С, Вечканова Г. Р., Пуляев В. Г. Краткая экономическая энциклопедия.—СПб.: Петрополис, 1998. — 509 с. 2. Войтов А. Г. Экономика. Общий курс: Учебник. — М.. 1999. 3. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективніших суспільств: Доповідь Римському клубові. — К.: Наукова думка, 1990. — 206 с. 4. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкій Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник. — К.: Вища школа, 1995. — 471 с. 5. Гегель Г. Собрание сочинений: В10 т. — М. — Л.. 1930. — Т. 9. 6. Горкіна Л. П. М. I. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. — К.: ІЕ НАН України, 2001. 7. Горкіна Л. П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання третина XIX — перша третина XX ст.). — К.: Наукова думка, 1994. — 244 с. 8. Гэлбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество. — М., 1969. 9. Даглас Н. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки: Пер. з англ. І. Дзюб. — К.: Основи, 2000.
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (30.04.2014)
Просмотров: 562 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: