Реферат на тему: Ринок взуття - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Ринок взуття. РИНОК ВЗУТТЯ Взуття є предметом першої необхідності і належить до найважливі-ших товарів народного споживання. Залежно від основних матеріалів і технології виготовлення взуття підрозділяють на шкіряне, гумове і ва-ляне. Шкіряному взуттю належить головна роль у виробництві та споживанні. Тож, нижче, під час розгляду механізму функціонування рин-ку взуття, основну увагу буде приділено саме взуттю зі шкіри. Сучасний асортимент шкіряного взуття постійно оновлюється під впливом безлічі чинників, як мода, зміна потреб населення, поява нових видів і конструкцій взуття, використання нових матеріалів. Шкіряним називають взуття, верх якого виготовляють із нату-ральних шкір, штучних і синтетичних матеріалів, текстильних мате-ріалів, хутра, а також комбінованих матеріалів. Шкіра є одним з найважливіших матеріалів для виробництва взуття. Понад 60 % усь-ого взуття, що випускається в Україні, має верх і підкладку зі шкіри; понад 50 % — шкіряну устілку; понад 20 % — шкіряну підошву; усе взуття з верхом із синтетичних шкір (4,5 % у загальному обсязі ви-робництва) виготовляють зі шкіряною підкладкою. У якості сировини для виготовлення взуття використовується шкіра великої рогатої худоби (опойка, виростка, півшкурка, бичка, ялівки), свиней, кіз (шевро), овець (шеврет), конів, оленів, собак, рептилій та ін. Виробництвом шкіряного взуття займаються підприємства шкіря-но-взуттєвої промисловості. На шкіряні підприємства України сиро-вина надходить у консервованому вигляді (у шкіру вводять 13 - 15 % харчової солі, що забезпечує найкраще зберігання сировини). У ре-зультаті численних і різноманітних опрацювань шкіряної сировини (підготовчих операцій, дублення, післядубильних і оздоблювальних операцій) одержують безпосередньо шкіру — матеріал, придатний для виготовлення взуття та інших виробів. Як уже говорилося, крім натуральних шкір, у виробництві взут-тя використовуються штучні, синтетичні і текстильні матеріали. М'які штучні шкіри використовують для верха взуття. їх одер-жують шляхом просочування волокнистих основ і нанесення лицьо-вого покриття з полімерних матеріалів. У даний час близько 15 % взуття виготовляють з верхом із штучних шкір; близько ЗО % — із підкладкою і майже 100 % — з підносками з цих же матеріалів; при виробництві 75 - 80 % взуття штучні матеріали використовуються для виготовлення підошви. Асортимент і галузь використання штучних шкір розширюється з кожним роком у зв'язку з високою увагою, що приділяється в да-ний час розвитку хімії високомолекулярних сполук. В Україні штучні матеріали випускаються на підприємствах міст Києва, Запоріжжя, Луцька та ін. На відміну від штучних, синтетичні шкіри характеризуються тим, що їх виготовляють на нетканій волокнистій основі або без ос-нови. За зовнішнім виглядом ці матеріали нагадують шкіру, мають пористу структуру і за гігієнічними властивостями близькі до нату-ральної шкіри. Використання синтетичних шкір замість натураль-них дозволяє знизити собівартість і розширити асортимент взуття, яке виробляється на підприємствах, підвищити продуктивність праці під час його виготовлення. Текстильні матеріали, які використовуються у виготовленні взуття, включають неткані матеріали, тканини, трикотажні полот-на, штучне хутро на тканинній і трикотажній основі. Крім зазначених матеріалів, у взуттєвому виробництві викорис-товують гуму (в основному для виготовлення деталей низу взуття — підметок, підборів, набойок, рантів та ін.). Близько 70 % усього ви-готовленого у промисловості взуття має гумову підошву. Значного поширення у виробництві взуття одержали пластичні маси. їх використовують для формування підошов (із підборами, без підборів), набойок. Для задників, устілок, простілок, галенок використовують так звані взуттєві картони. Сировиною для їхнього одержання служать шкіряні або рослинні волокна (або суміш їх), проклеєні полімерними речовинами або латексами (натуральними або штучними). Процес виробництва шкіряного взуття є чинником, що визначає і формує два основних ринкових критерії — якість і асортимент взут-тя. Тому доцільно стисло розглянути основні етапи цього процесу. Безпосередньо технологічним операціям виготовлення взуття пе-редує розробка моделей взуття (проектування), що здійснюється з урахуванням вимог моди, звичаїв країни, кліматичних умов, асор-тименту і властивостей взуттєвих матеріалів, технології виробницт-ва, потреб населення в різноманітних видах взуття. До основних технологічних операцій виготовлення взуття нале-жать: контроль якості взуттєвих матеріалів і добір їх у партії; збірка заготовок, формування верху взуття, скріплення деталей низу з дета-лями верху, оздоблювальні операції. Розкроювання матеріалів відповідно до ескізного проекту мо-делі проводять після контрольної перевірки якості взуттєвих матері-алів і готових деталей, що їх комплектують у виробничі партії за-лежно від призначення, товщини, кольору, відтінку. Збірка заготовок полягає в з'єднанні оброблених деталей верха взуття нитковими швами або спеціальними клеями і проводиться у визначеній послідовності залежно від виду взуття і його конструкції. Формування верха взуття полягає в наданні деталям заготовок необхідних розмірів і об'ємної форми. Формування здійснюється шляхом натягування зібраної заготовки верху взуття на колодку. Таким чином, за рахунок витяжки матеріалів заготовки забезпечується краща формостійкість взуття. Наступною технологічною операцією виготовлення взуття є зкріплення деталей верху і низу взуття. Слід зазначити, що цей етап суттєво впливає на зовнішній вигляд взуття, його міцність, зно-состійкість, зручність у ході та інші властивості. Для виготовлення модельного взуття і взуття масового попиту застосовують різноманітні методи кріплення. Вибір методу залежить від виду і призначення взуття, матеріалів верху і низу та ін. Усі методи кріплення можна підрозділити на такі основні групи: хімічні (клейової, пресової вулканізації, лиття); ниткові (прошивний, борто-вий, виворітний, допельний, сандальний, рантовий, «парко»); гвин-тово-цвяхові (цвяховий і гвинтовий); комбіновані (рантово-клейовий, допельно-клейовий, строчечно-клейовий та ін.). При клейовому методі кріплення підошву прикріплюють до за-тяжної кромки за допомогою клею, витримуючи взуття на колодках під спеціальним пресом. Це найбільше поширений метод кріплення, що пояснюється його високою продуктивністю. Взуття, виготовлене цим методом кріплення легке, достатньо міцне і водостійке. Метод пресової вулканізації базується на технології взуттєвого і гумового виробництва. Гумову підошву одержують із гумової суміші на пресах при певному тиску і температурі. Утворення підошви і її прикріплення до сліду взуття відбуваються одночасно. Для цього методу характерна висока міцність. При використанні методу лиття під тиском деталі низу взуття відливають у прес-формах із поліуретану, полівінілхлориду, поліети-лену та інших видів пластмас і одночасно прикріплюють до деталей верху взуття. Цей метод використовується для виробництва взуття з верхом із шкіри, штучних і текстильних матеріалів. Таке взуття має високу зносостійкість. Сандальний метод використовують у виготовленні літнього взут-тя і взуття для дітей молодшого віку. У конструкції взуття, виготов-леного цим методом, відсутні устілка і підкладка. Особливістю цього методу є розміщення затяжної кромки заготовки, яка відгинається наверх і скріплюється з виступаючим краєм підошви нитковим швом. Таке взуття відрізняється легкістю і гнучкістю. Допельний метод використовується у виготовленні переважно літнього взуття для дорослих, а також дитячого взуття. Його відмінни ми рисами є наявність устілки і підкладки, накладний рант і вигнута наверх заготовка. Взуттю, що виготовлене цим методом, властиві висока формостійкість і міцність. За рантового методу кріплення заготовку зкріплюють із рантом і устілкою, а потім до ранта пришивають підошву. Так виготовляють чоловіче і жіноче взуття весняно-осіннього і зимового призначення. Взуття в цьому випадку відрізняється формостійкістю і високою зносо-стійкістю. Проте, рантовий метод кріплення є найбільш трудомістким серед усіх ниткових методів і тому, незважаючи на високі експлуатаційні властивості, які він забезпечує, застосовується обмежено. Виворітний метод полягає в тому, що підошву пришивають без-посередньо до заготовки з виворітного боку, після чого зшите взуття вивертають лицьовим боком наверх і вкладають устілку. Цим мето-дом виготовляють легке взуття на шкіряній підошві — домашні, до-рожні, спортивні туфлі й ін. Бортовий метод кріплення характеризується тим, що заготовку прикріплюють за допомогою шкіряної стрічки до борта, отриманого при формуванні підошви. Жіноче літнє взуття, виготовлене цим ме-тодом, відрізняється добрими гігієнічними властивостями, легкістю, зручністю при носінні. Цвяховий і гвинтовий методи кріплення застосовують при виго-товленні робочого і спортивного взуття. Заготовку, устілку і підошву скріплюють так, що кріплювачи (цвяхи, гвинти) проходять через усю товщину деталей, які скріплюються. Комбіновані методи кріплення являють собою сполучення двох різноманітних методів, переважно ниткового і клейового. Найбільше поширені рантово-клейовий, допельно-клейовий, сандально-клейовий. Ці методи використовують при виготовленні взуття весняно-осінньо-го і зимового призначення. Значною мірою споживання вітчизняного взуття стримується через неналежну якість виготовленої продукції, недостатнє врахування вимог споживачів підприємствами-виготовлювачами. В умовах переходу до ринку необхідно використовувати додаткові засоби підвищення якості взуття, у першу чергу за рахунок розробки нових моделей, використан-ня кращих за своїми споживчими властивостями матеріалів. Усе взуття, що надходить на ринок, можна умовно поділити на чотири групи: взуття вищої якості, конкурентоспроможне взуття, взуття зі зниженим рівнем якості і неконкурентоспроможне взуття. Взуття вищої якості, як правило, перевершує за всіма або більшістю показників товари-конкуренти. У багатьох випадках — це принципово нова продукція. Конкурентоспроможне взуття найчастіше знаходиться на серед-ньому рівні якості для даного ринку. У цій ситуації успіх продукції залежить, головним чином, від ціни. Взуття зі зниженим рівнем якості в цілому володіє дещо гірши-ми споживчими властивостями, ніж товари перших двох груп. У цьому випадку для того, щоб ринкові позиції продукції залишалися стаб-ільними, виробник повинний удатися до деякого зниження ціни. Неконкурентоспроможне взуття, як правило, або взагалі не зна-ходить збуту, або може бути реалізоване тільки за досить низькими цінами. Ринок взуття формується і розвивається під впливом багатьох чинників, кожний із яких у визначених ситуація може як стимулю-вати ринок, так і стримувати його розвиток, обмежуючи його місткість. Усю сукупність чинників можна поділити на дві групи: загального і специфічного характеру. Загальними є соціально-економічні чинники: обсяг і структура товарної пропозиції; асортимент і якість виробленої продукції; розм-іри імпорту за даним товаром або групою; досягнутий рівень життя і потреб населення; купівельна спроможність населення, рівень і співвідношення цін на товари; кількість населення; його соціальний і статевовіковий склад; ступінь насиченості ринку; стан збутової, тор-говельної і сервісної мережі; географічне розташування ринку; Стис-ло розглянемо ці чинники. За даними, основаними на обсягах вітчизняного виробництва, ввозу взуття організаціями-імпортерами й оголошеного на митниці неорга-нізованого імпорту, місткість внутрішнього ринку взуття, що відповідає платоспроможному попиту, можна оцінити в 150 - 160 млн пар на рік. Український ринок шкіряного взуття в даний час характеризується скороченням обсягів виробництва, зниженням купівельної спромож-ності населення, низьким рівнем конкурентоспроможності вітчизня-ної продукції, істотним збільшенням частки імпортного взуття в струк-турі асортименту товарів, що надходять на внутрішній ринок України. Основною причиною недостатнього обсягу виробництва шкіряно-го взуття є те, що шкіряно-взуттєва промисловість не витримує кон-куренції закордонних виробників, що неминуче призводить до падін-ня промислового потенціалу. В Україні виробництвом шкіряного взуття зайнято більш 40 взут-тєвих підприємств, обсяг виготовлюваної продукції яких у 1998 році склав 11,4 млн. пар, а в 1999 - 11,9 млн. пар. Порівняно з 1990 р., обсяги виробництва шкіряного взуття в Україні за останні 10 років скоротилися більше ніж у 24 рази (рис.4.10). Сьогодні на 100 меш-канців України, припадає 6 пар виробленого в країні взуття з нату-ральної шкіри. Серед підприємств, що займаються виробництвом шкіряного взут-тя, провідне місце посідають ВАТ «Крок» (м. Житомир), «Акцент» (м. Чернівці), АТЗТ «Лугань» (м. Луганськ), АТ «Прогрес» (м. Львів), АТ «Ніко» (м. Миколаїв), ВАТ «Шкірвзуття» (м. Сімферополь), АТЗТ «Аспект» (м. Макіївка), «Кияни» (м. Київ) та ін. У нашій країні в даний час розроблено багато нового в технології виробництва взуття. Проте ці новації не впроваджуються у виробницт-во через відсутність необхідного устаткування. Деякі підприємства за-куповують технології за кордоном, завдяки чому їхня продукція може успішно конкурувати з імпортною. У той же час економічна безпека країни неможлива без забезпечення потреб переважної частини насе-лення у продукції легкої промисловості власного виробництва, взуттє-вих товарів, теж. Для задоволення цих потреб вітчизняна взуттєва про-мисловість повинна збільшити обсяги випуску продукції не менше ніж у 5 - 6 разів, тобто довести їх до 50 - 55 % випуску 1990 року. Таке зростання дозволить зберегти працездатне ядро галузі, але воно вия-виться можливим і економічно доцільним лише за умови відповідного підвищення платоспроможного попиту на вітчизняне взуття. Світовий досвід свідчить, що в країнах із розвинутою ринковою економікою внутрішній попит орієнтований, насамперед, на товари вітчизняних, а не закордонних фірм. Для макроекономічних обста-вин України розвиток галузей, орієнтованих на внутрішній ринок, важливе ще тому, що він забезпечує економічне зростання, що не поглиблює надалі майнового розшарування суспільства. Тож, найб-лижча тактична мета взуттєвої галузі — відновлення, можливо, навіть примусове підвищення попиту на вітчизняне взуття. Тенденції у формуванні ресурсів взуття мають свої особливості. З лібералізацією зовнішньої торгівлі почалося проникнення закордон-них товаровиробників на український ринок. Цей процес розвивався динамічно і призвів до того, що частка імпортного взуття в загально-му обсязі товарних ресурсів зросла з 14 % у 1991 році до 70 % у 1997. У 1998 р. ринок взуття відрізняла найвища частка імпортної продукції (75 - 85 %). Зокрема, за даними державної статистики, у поданому до продажу асортименті туфель жіночих ступінь насиче-ності ринку імпортною продукцією складав 82 %, чоловічих — 77 % . У той же час результати численних опитувань покупців і пред-ставників торгівлі свідчать про схильність вітчизняного споживача купувати взуття закордонних виробників. У даний час насиченість ринку достатньо висока, має тенденцію до зростання і складає 90 % з вітчизняного взуття і близько 60 % з імпортного. Почасти зростання насиченості пояснюється помірним падінням попиту, що триває, через зниження реальних прибутків масового споживача. Велика частина імпорту взуття в Україну припадає на країни аз-ійського регіону (Китай, Гонконг, Індонезія, Туреччина), менша — на країни близького зарубіжжя (Росія, Молдова, Білорусія). Крім цього, на внутрішній ринок України надходить шкіряне взуття з Австрії, Італії, Чехії, Англії, СІЛА, Франції, Таїланду й інших країн. Унаслідок високої частки заробітної плати в собівартості продукції в багатьох галузях промисловості, у тому числі взуттєвій, протягом ос-танніх десятирічь спостерігається переміщення виробництва, що потре-бує інтенсивної праці, із високорозвинених країн Європи і Північної Америки в держави з низьким рівнем заробітної плати, насамперед у країни Південно-Східної Азії. Це призвело до істотних структурних змін у торгівлі взуттям у Європі й Америці, де левова частка належить імпортній продукції, більш дешевій. Вартість такого взуття в середньо-му в 2 - 6 разів менша за ціну на взуття, вироблене у високорозвинених країнах. Так, США є найбільшим імпортером взуття; на їхню частку припадає 1/4 усього світового імпорту цих товарів. У свою чергу, країна експортує велику кількість шкіри для верха взуття; створюються спільні підприємства на території інших країн. Найбільшим світовим виробником і експортером взуття залишаєть-ся Китай. Тут виробляється до 4500 млн. пар взуття на рік, 2634 млн. пар із якого відправляється на експорт, у тому числі в Україну. Другим найбільшим виробником взуття стала Індія, яка, збільшив-ши випуск до 700 млн. пар взуття на рік, обігнала Бразилію та Італію. Що стосується західноєвропейської взуттєвої промисловості, то ос-таннім часом її характеризує майже повсюдний спад виробництва, зни-ження експорту в країни, що не входять до Європейського Союзу, прийняття антидемпінгових заходів для захисту вітчизняних виробників. Загальний випуск взуття в країнах ЄС досягає 1,1 млрд. пар на рік. Боротьба з дешевим імпортом взуття за допомогою антидемпінгових податків залишається головною турботою західноєвропейської взуттє-вої промисловості. У зв'язку з цим наприкінці 1997 - початку 1998 року Комісією ЄС були прийняті антидемпінгові заходи проти імпорту взут-тя з текстильним верхом і синтетичною підошвою, а також проти вве-зення взуття з пластмасовими деталями з Китаю, Індонезії й Таїланду. У той же час західноєвропейські виробники, хоча і схвалюють введення згаданих антидемпінгових процесів, вважають їх недостатніми. Основними законодавцями мод на європейському ринку взуття є такі країни, як Австрія, Італія, Німеччина, Англія, Данія і деякі інші. Причому взуття в даному випадку найчастіше стає відбитком національних особливостей. /Гак, характерною рисою австрійського взуття є елегантність; західнонімецьке взуття відрізняє класичний стиль (види і конструкція взуття стабільні і завжди популярні); в італійському і французькому взутті можна завжди побачити аван-гардні напрямки моди; американське взуття звертає на себе увагу наявністю своєрідного опрацювання, фарбування, оздоби (блискучі підбори, яскраві кольори) і т. ін. Істотний вплив на європейський ринок взуття робить Іспанія. Зу-мовлено це тим, що понад 80 % взуттєвої продукції, що випускаєть-ся в цій країні (виробництво взуття тут досягає 200 млн. пар), йде на експорт і знаходить збут у багатьох країнах Європи. Останнім часом значно (більше ніж у 3 рази) збільшилися постачання іспанського взуття в країни Східної Європи, у тому числі в Україну. Імпортизація українського товарного ринку має неоднозначні на-слідки. Так, зростає насиченість ринку і посилюється конкуренція, що стимулює випуск вітчизняними виробниками необхідних покуп-цеві виробів. Але в той же час виникає загроза товарної залежності від імпорту і загострюється проблема збуту вітчизняних товарів. На жаль, захист вітчизняних виробників зводиться поки лише до систе-матичного збільшення мит на товари народного споживання, у тому числі на взуття. Одним із найважливіших чинників, що впливають на формування ринку шкіряного взуття, є динаміка рівня цін. При цьому слід зазначи-ти, що останнім часом спостерігається активізації попиту на вітчизняні товари. Приваблює постійно оновлюваний асортимент чоловічого і жіно-чого взуття, доступні масовому споживачеві ціни, вміло організована торгівля і реклама. Більш низький рівень роздрібних і оптових цін на вітчизняні види взуття залишається поки для галузі основним економ-ічним аргументом у конкурентній боротьбі з імпортними товарами. Із серпня 1998 р. тенденція до зростання роздрібних цін на взуття вже не мала настільки динамічного характеру, як у попередні роки. Уповільнення темпів зростання цін пов'язано з постійним знижен-ням купівельної спроможності населення, хронічною заборгованістю із зарплати, посиленням проблем збуту. Крім того, різкий стрибок курсу долара призвів до різкого збільшення цін на взуття закордон-ного виробництва (у 1,5 - 2 рази), що створило сприятливу ситуацію для вітчизняних виробників. Таким чином, цінові параметри внутрішнього ринку взуття харак-теризуються наступним: роздрібні ціни на вітчизняне взуття в середнь-ому нижче, ніж на імпортне аналогічної якості, проте темп зростання їх значно вище. Щоб не втрачати конкурентної переваги за ціновими па-раметрами, імпортери удаються до зниження середньої вартості пари увезеного взуття. У зв'язку з цим до 80 % імпорту складає низькоякіс-не штучне взуття зі штучних і синтетичних матеріалів. Для розвитку ринку велике значення має його конкурентне се-редовище. Велика кількість продавців і покупців на ринку взуття дозволяє припустити, що він функціонує в умовах чистої конкуренції. Суттєвих обмежень для проникнення нових учасників на подібний ринок не існує, що утруднює їхні узгоджені дії. По суті кожен прода-вець формує власне коло покупців, власний субринок, на якому він виступає частково як монополіст, який самостійно визначає свою цінову політику без урахування реакції конкуруючих фірм. В умовах чистої конкуренції фірми вступають у суперництво не лише (і навіть не стільки) за цінами, але і за якістю, дизайном, рек-ламою, торговельними марками продукції, розташуванням торговель-ного підприємства тощо. Використовуючи ці чинники, кожен прода-вець прагне переконати покупця в перевазі свого товару. Велику роль тут відіграє сформована структура ринкових ресурсів. Так, у ціновій конкуренції за групою взуття середньої якості і дизайну існує явна перевага вітчизняних виробників; за групою взуття з верхом із штуч-них матеріалів — навпаки, закордонних. У сфері нецінової конку-ренції (дизайн і асортимент взуття, торговельні марки, престиж фірми тощо) вітчизняні підприємства програють закордонним. Крім того, імпортери взуття широко використовують збережену досі ще у вітчиз-няного споживача підвищену довіру до торговельних марок інофірм. Для характеристики ринку взуття важливе значення має аналіз співвідношення попиту і наявних ресурсів ринку. Ринкові ресурси на ринку взуття на 80 - 85 % формуються за рахунок імпортної про-дукції. Приблизно 40 % взуття ввозиться на український ринок орган-ізовано і близько 60 % — неорганізовано. Останнім часом обсяги організованого імпорту падають, проте це компенсується зростанням неорганізованих постачань, у результаті яких загальні надходження імпортної продукції на внутрішній ринок України збільшуються. У недавньому минулому в Україні рівень споживання взуття на душу населення (близько чотирьох пар на рік) наближався до рівня країн із найбільш високими життєвими стандартами. Проте вироб-ництво вітчизняного взуття, навіть разом з імпортним, яке формува-ло тоді близько 20 % ринкових ресурсів взуття, не покривало платос-проможного попиту населення. Сьогодні протилежна ситуація: ресурси торгівлі перевершують попит і споживач одержав можливість робити вибір відповідно до своїх прибутків. Слід також враховувати еластичність попиту на взуття. У кра-їнах із стабільною економікою і достатньо високими нормами спожи-вання попит на взуття, як і на більшість інших товарів народного споживання, нееластичний. Теперішній вітчизняний ринок взуття демонструє, здавалося б, прямо протилежну ситуацію: попит на взут-тя високоеластичний. Справа в тому, що масовий попит на взуття в часи його дефіциту на споживчому ринку підтримувався тим, що практично все населення мало у своєму розпорядженні прибутки, що дозволяли постійно створювати платоспроможний попит. Рівень цих прибутків орієнтував велику частку покупців (до 60 на придбан-ня вітчизняного взуття (із верхом з натуральної шкіри), що характе-ризувався середньою якістю і дизайном і порівняно невисокою ціною. Тим часом сьогоднішня ситуація цілком відповідає до теорії по-питу: у відповідь на зниження прибутків і на ще більш значне зрос-тання цін споживач відповідно зменшив кількість одержуваного взуття до рівня мінімальних потреб і перейшов до споживання більш деше-вої і низькоякісної продукції. Оскільки цей рівень споживання при-близно в 4 рази нижче за раціональну норму, закономірно припусти-ти, що підвищення прибутків і зниження цін на взуття призведе до помітного зростання попиту на нього. Таке зростання триватиме, тобто попит залишатиметься еластичним доти, доки населення не відно-вить звичні для нього особистий асортимент і кількість взуття, що сформувалися ще в епоху дефіциту і швидко скорочуються в ході інтенсивної експлуатації взуття. Останніми роками зазнала докорінних змін інфраструктура рин-ку взуття. Централізовано організована система товароруху, що включає оптову і роздрібну ланки, частково зруйнована. Найбільшого збитку нанесено оптовій ланці торгівлі. Так, із 63 регіональних оптових баз у даний час функціонує лише 1/3, інші або змінили профіль, або розфор-мовані. Найбільше від дезорганізації оптової торгівлі постраждали вітчиз-няні взуттєві підприємства. Якщо в 1990 р. через оптові бази було про-дано 50 % виготовленого ними взуття, то в 1999 — лише 25 %. Інші 75 % вітчизняного взуття реалізовані його виробниками самостійно, у тому числі за договорами із роздрібною торгівлею. Наразі формується нова інфраструктура торговельної мережі, що включає комерційні оптові організації, дрібнооптові склади-магазини, дилерські склади вітчизняних і закордонних фірм. Слід сказати, що створення численних організацій мініопту, що займаються закупівлею і перепродажем взуття, сприяло збереженню внутрішнього ринку взуття. Поряд з інфраструктурою ринку, змінилися і умови реалізації взуття в Україні. У результаті лібералізації ціноутворення підприєм-ства промисловості та роздрібної торгівлі позбавилися оборотних коштів, необхідних для забезпечення безперервності процесів вироб-ництва і реалізації продукції. З двох найбільше поширених варіантів розрахунків за продукцію — «із передоплатою» і «на реалізацію» — перший не влаштовує торговельні організації, другий — виробничі підприємства. З цієї причини роздрібна торгівля переключилася на торгівлю, в основному, імпортним взуттям, яке постачальник спро-можний передавати «на реалізацію». Це вкрай погано відбилося на вітчизняних промислових підприємствах, для яких відсутність обо-ротних коштів гальмує весь процес виробництва. У даний час важливу роль відіграють форми, просування товару на ринку. Найбільше поширеною формою просування товару на рин-ку взуття є реклама. Основні види засобів поширення реклами — це засоби масової інформації (газети, спеціалізовані журнали, телеба-чення, у тому числі кабельне, радіо, рекламні щити).(Реклама вітчиз-няного взуття практично відсутня. Що ж стосується" реклами імпор-тного взуття, то вона нерідко має риси несумлінної конкуренції: повідомляє недостовірні відомості про властивості та якість товару, про його виробника. Вітчизняний виробник через відсутність рекла-ми найчастіше програє закордонним фірмам у конкурентній боротьбі, навіть маючи продукцію, що не поступається за споживчими та інши-ми характеристиками імпортним товарам. Створення умов для стабільного розвитку ^внутрішнього ринку пе-редбачає забезпечення його захищеності. Переважання на ринку імпортного взуття, що досягається нерідко за рахунок несумлінної конкуренції і демпінгових цін, потребує підвищеного захисту вітчиз-няного товаровиробника в період формування в українській економіці конкурентного середовища. Повинні бути забезпечені однакові умо-ви ціноутворення й оподатковування для імпортерів і вітчизняних підприємству У зв'язку з цим із 1 серпня 1996 року введено підви-щені мита на товари, які ввезено в порядку неорганізованого імпорту (так званими човниками), на який припадає велика частка імпорто-ваного взуття. З 1 вересня 1999 р. підвищено мита на товари, які ввезені зовнішньоторговельними організаціями й акціонерними то-вариствами. Щодо взуття встановлено комбіновані мита: 20 % до контрактної ціни постачання плюс мито в розмірі 2 екю (- $ 2,5) на шкіряне взуття, 1 екю - на взуття з верхом із текстильних матері-алів. Проте дотепер не використовуються такі засоби захисту, як квотування імпорту, запобігання надмірному імпорту й антидемпін-гове законодавство, сертифікація ввезеної продукції тощо. Це були загальні соціально-економічні чинники, що впливають на формування ринку взуття в Україні. Специфічні чинники визначають розвиток ринків окремих товарів, причому кожен ринок може мати характерні тільки для нього чин-ники. У цьому випадку специфічний чинник за ступенем впливу може виявитися визначальним для формування і розвитки попиту та про-позиції з конкретного товару. До групи специфічних чинників, що визначають розвиток ринку взуття, можна віднести: зміни моди; при-родно-кліматичні умови; досягнутий рівень життя та ін. Як правило, ці чинники пов'язані з особливостями споживання взуття і залежать від безпосередніх характеристик покупців. На будь-якому ринку діє, як правило, велика кількість споживачів різноманітного роду продукції. Виділені особливим чином за певними ознаками вони скла-дають сегмент ринку. Тож, для здійснення ефективної комерційної діяльності на ринку взуття виникає необхідність у його сегментації. Для сегментації ринку товарів народного споживання, у тому числі взуттєвих товарів, основними критеріями (ознаками) є географічні, демографічні, соціально-економічні, психографічні. До географічних ознак належать: розмір регіону, щільність і кількість населення, кліматичні умови, адміністративний розподіл (місто, село), віддаленість від підприємства-виробника (підприємства-продавця). Цей критерій використовувався на практиці раніше за інші, що зумовлювалося необхідністю визначення географії діяль-ності підприємства. Його застосування особливо необхідне, коли на ринку існують кліматичні розходження між регіонами або особли-вості культурних, національних, історичних традицій. Демографічні ознаки — вік, стать споживачів, розмір і життєвий цикл сім'ї — належать до найчастіше застосовуваних критеріїв сегмен-тації. Як і географічна сегментація, сегментація ринку за демографіч-ними ознаками базується на чинниках довгострокового порядку. Знач-не поширення цей критерій одержав в основному завдяки двом причинам: демографічні параметри споживачів порівняно легко піддаються класи-фікації та кількісній оцінці; їхній аналіз і система організації даних та вихідної інформації дуже тісно переплітаються з розходженнями в мо-тивації груп споживачів на ринку, а також зі змінними, що характери-зують сегментацію ринку за поведінкою споживачів. Як правило, між демографічними характеристиками споживачів і попитом (обсягами про-дажу) існує кореляційний зв'язок. Проводячи сегментацію ринку шкіряного взуття за демографіч-ними критеріями, будь-яке підприємство насамперед орієнтується на спільність специфічних запитів відповідного сегмента до якості, асор-тименту і ціні. Тому в даному випадку враховуються такі демографічні характеристики споживачів: стать (чоловіки, жінки, діти); вік (наприклад, молодь більш вимоглива до естетичних властивостей взут-тя, люди похилого віку цінують, насамперед, комфорт); розмір сім'ї і наявність дітей. Інші демографічні ознаки дуже незначно вплива-ють на обсяги придбання взуттєвих товарів і тому під час сегментації ринку взуття можуть не враховуватися. Заслуговує на увагу засіб сегментації ринку взуттєвих товарів за антропометричними характе-ристиками населення певних регіонів. Сегментація за соціально-економічним критерієм полягає у виділенні груп споживачів на основі спільності соціальної і фахової приналеж-ності, рівнів освіти та прибутків. Проте в конкретній ситуації такі змінні, як професія і рівень освіти, якоюсь мірою, звичайно, впливають на рівень попиту на ринку взуття, проте вони не можуть бути надійними орієнти-рами при виділенні сегментів на ринку взуття. Тому в якості змінної для сегментації споживачів за соціально-економічними ознаками вико-ристовується, в основному, тільки рівень прибутків. Усі зазначені змінні рекомендується розглядати у взаємозв'язку зі змінними інших критеріїв. Наприклад, заслуговує на увагу об-'єднання виділених груп за прибутком (у тому числі за розміром при-бутків на сім'ю в цілому і прибутків на одного члена сім'ї) із групами за розміром сім'ї, тобто за критеріями (ознаками) соціально-економ-ічними та демографічними. Однією з переваг здійснення процесу сегментації ринку взуттєвих товарів за перерахованими вище ознаками є те, що, крім соціальних досліджень, можна широко використовувати дані державної й регіо-нальної (обласної) статистики. Розглянуті вище три групи критеріїв являють собою загальні об-'єктивні критерії сегментації ринку. Проте однорідні за загальними об'єктивними критеріями сегменти значно більше диференційовані з точки зору їхньої поведінки на ринку. Так, дані про перепис населен-ня містять корисні відомості про групи населення, але не дають мож-ливості пояснити причини, з яких товари знаходять власні ніші на ринку, здобуваючи прихильність певної частини покупців. Очевидно, мало використовувати лише об'єктивні критерії. Доцільним є засто-сування суб'єктивних специфічних критеріїв, що пов'язані зі спе-цифікою аналізованого ринку і конкретною ситуацією на ньому, із суб'єктивною оцінкою покупцем того або іншого товару. Змінні, що характеризують поведінку індивідуума, — це такі чин-ники, як стиль життя (можливість здійснення покупки, вигода, статус споживача, інтенсивність споживання, ступінь прихильності до товару, стадія готовності, ставлення до товару, інтереси, організація дозвілля,), психологічні, особливі якості (до якого типу людей належить спожи-вач, соціальний клас, спосіб життя, тип особистості, уявлення про са-мого себе), мотиви купівельної поведінки. Вони набагато точніше характеризують реакцію покупців на той або інший товар, аніж точні кількісні оцінки сегментів ринку за географічними і демографічними ознаками. Так, на ринку взуття за мотивами здійснення покупки мож-на виділити групи споживачів з орієнтацією на низьку ціну, високу якість продукції, тривалий термін використання виробу, прихильність до певної марки, вибір визначеного виду сировини. Важливими ознака-ми є також ступінь потреби в товарі (слабка, середня, сильна потреба) і ступінь використання або рівень споживання товару (суб'єкти, що не придбають товару, що придбають у невеличких кількостях, що придба-ють у значних кількостях). Сьогодні на українському ринку взуття можна виділити три гру-пи споживачів. Першу і найбільш масову групу формує традиційний покупець вітчиз-няного взуття. Саме ця група населення найбільше постраждала під час реформування економіки, різко зменшивши попит на вітчизняне взут-тя. Приблизно від ЗО до 50 % населення мають прибутки нижче або на межі прожиткового мінімуму, а 25 % населення, що знаходиться за межою бідності, узагалі перестали купувати товари легкої промисло-вості. Ця частина споживачів зможе повернутися на ринок взуття або в разі істотного зниження цін, або купуючи низькоякісне взуття зі штуч-них матеріалів. Скорочення реальних прибутків знизило інтерес до мод-них виробів у значної частини споживачів цієї групи. Друга група - це споживачі з високим рівнем прибутку, що скла-дають 7 - 10 % населення й орієнтуються на придбання модного і дорогого імпортного взуття. Третю групу, що перетинається з першою, складає молодь, для якої характерна висока сприйнятливість до змін моди, схильність скоріше витрачати, аніж заощаджувати, готовність робити покупки на межі фінансових можливостей. Кожен із зазначених чинників по-своєму впливає на розвиток ринку взуття. Описані особливості українського ринку взуття не тільки віддзеркалюють причині кризового стану взуттєвої промисловості, але і дозволяють визначити можливі заходи для відновлення попиту на вітчизняне взуття і самої галузі. Тому для вивчення й аналізу сформованої на досліджуваному ринку ситуації, а також для того щоб пояснити механізм дії системи чин-ників і визначити ступінь їхнього впливу на обсяг і структуру попи-ту та пропозиції на ринку взуття, необхідно постійно виявляти при-чинно-наслідкові зв'язки, що діють на даному ринку. В остаточному підсумку опис причинно-наслідкових зв'язків, викликаних взаємо-дією різноманітних чинників, дозволить побудувати модель подаль-шого розвитку цього ринку. Таким чином, ринок взуття в Україні насичений, але формується за рахунок імпортної продукції, яка виробляється з низькоякісних штучних і синтетичних матеріалів. Ціна продажу на взуттєві товари варіює в широкому діапазоні і формується з урахуванням вимог та можливостей різних сегментів споживачів. У перспективі ринок взуття зазнає певних кон'юнктурних змін і буде орієнтуватися на вітчизняну продукцію, витискаючи з обігу імпортні товари. Це тим більше важливе, якщо врахувати, що Украї-на входить до міжнародного ринку як рівноправний партнер.
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (28.04.2014)
Просмотров: 545 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: