Реферат на тему: Ринок: сутність, функції та моделі - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Ринок: сутність, функції та моделі. Ринкові відносини, їх суб’єкти і об’єкти. Ринок і його сутність. Попит і пропонування. Складовою ринкової економіки є ринкова система. Ринкова система – це система ринків, цін і конкуренції. Ринкова система являє собою механізм, що виконує одночасно дві корисні функції: сповіщає споживачів, виробників і постачальників ресурсів про рішення, які кожен з них прийняв; синхронізує ці рішення, що забезпечує узгодження виробничих цілей. Конкретними ланками ринкової економіки (системи) є такі категорії, як попит, пропонування, рівноважна ціна, конкуренція, ринок. Ринкові відносини – це відносини і зв’язки, які складаються між продавцями і покупцями в процесі купівлі-продажу товарів. Суб’єктами ринкових відносин є споживачі, виробники і постачальники ресурсів. Споживачами виступають ті суб’єкти які мають гроші: підприємці, наймані працівники, дрібні товаровиробники, пенсіонери, учні та студенти. Виробниками продукції виступають підприємства і прості товаровиробники. Вони виробляють товари і послуги, які мають задовольнити потреби споживачів-покупців. Постачальниками ресурсів таких як земля, праця і підприємницький хист, є власники цих ресурсів. При аналізі ринкових відносин прийнято також виділяти два таких основних суб’єкти: домогосподарства і підприємства. Домогосподарства виконують дві основних функції в ринковій економіці: вони є основними постачальниками всіх економічних ресурсів і водночас основною видатковою групою в національному господарстві. Підприємства є другим основним компонентом приватного сектору. Підприємства – це основна ланка народного господарства, яка забезпечує виробництво товарів і послуг та здійснює комерційну діяльність з метою одержання прибутку. У змішаній ринковій економіці важливим суб’єктом ринкових відносин є держава (на Заході – уряд). Держава і ринкова система ділять між собою основні фундаментальні проблеми ринкової економіки. Основними об’єктами ринкових відносин є: товари і послуги, які постачені на ринок або які можуь бути постачені за певного рівня ціни. До товарів ми включаємо і капітальні блага, тобто засоби виробництва; робоча сила, або праця; земля та інші природні ресурси; нерухомість: будівлі, споруди, житло. Ринкові відносини знаходять своє втілення в такій категорії, як ринок. Ринок – економічна категорія, яка протягом останніх 300 років є центральною в економічній науці. Тлумачення категорій “ринок” необхідно розмежовувати на різних рівнях. З погляду буденної свідомості, ринок – це місце, де можна придбати товар, тобто де зустрічаються покупець і продавець. Економічна наука розглядає ринок двояко, як сферу товарного обміну та як одну з форм економічної організації суспільства. Основні складові ринку індивідуальних товарів – попит, пропонування і ціна. Найбільш типове і загальноприйняте визначення ринку таке: ринок – це обмін, що здійснюється відповідно до законів товарного виробництва і обміну. Сутнісну основу цього обміну становлять ціна, що визначається співвідношенням попиту і пропонування. Ключовими категоріями ринку є попит і пропонування. Попит – сукупна потреба в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і визначена в грошовій формі. Попит з позиції одного споживача називають індивідуальним. Ринковий попит – це сукупність попитів усіх споживачів за різних можливих цін. Величина попиту залежить від таких нецінових чинників: грошові доходи споживачів; кількість споживачів на ринку; ціни на суміжні товари; смаки та уподобання споживачів. Рис. 8.1. Крива попиту. Зменшення дії одного або кількох названих чинників веде до зменшення попиту, як показано на рис. 8.1., до переміщення кривої попиту ліворуч і навпаки – зростання впливу зміни чинників веде до збільшення попиту. А зниження ціни (переміщення по кривій попиту з точки а до в) веде до збільшення попиту. Діє закон попиту – обсяг продажу товару перебуває в оберненій залежності від його ціни. Пропонування – це кількість продукту, що може бути доставлена на ринок для продажу за кожної можливої ціни протягом визначеного проміжку часу. Пропонування означає не тільки кількість товарів для продажу, а і відповідний рівень цін цих товарів. Свобода взаємодії попиту і пропонування за вільного доступу на ринок покупців і продавців формує ринкову ціну і становить серцевину функціонування ринку. Рис. 8.2. Крива пропонування На рис. 8.2. легко побачити прямий зв’язок між ціною і кількістю продукції, що пропонується. З підвищенням цін відповідно зростає і величина пропонування. Прямий зв’язок між пропонуванням і ціною називається законом пропонування. Крива пропонування ще залежить і від таких чинників: ціни на ресурси; технологія та організація виробництва; податки і субсидії; кількість продавців на ринку. Зміна одного або кількох чинників пропонування веде до зміни величини пропонування. Сутність ринку розкривається через регулюючу, стимулюючу, розподільну та інтегруючу функції. Конкуренція та механізм формування ринкових цін впливають на рівень витрат виробництва продукції чи надання послуг, тим самим вирівнюються прибутки підприємств, результатом чого є регулювання пропозицій. Крім того, конкурентна боротьба між суб’єктами стимулює їх до раціонального використання економічних ресурсів, тим самим реалізується стимулююча функція ринку. Великий попит на товар чи послугу формують ринкову ціну, де забезпечується високий рівень норми прибутку, унаслідок чого капітали переливаються в певну сферу діяльності. А це означає, що ринок виконує і розподільну функцію. Інтегруюча функція полягає в тому, що ринок через систему попиту та пропонування, об’єднує в єдине ціле взаємодію виробників і споживачів, формуючи відповідні інституції. Ціну, за якої немає ні дефіциту, ні надлишку, а також немає підстав для того, щоб ціна на продукцію відхилялась від неї, називають ціною рівноваги, а кількість продукції, що може бути продана за цією ціною, - рівноважною кількістю. Графічно це буде так. Рис. 8.3. Графік рівноваги попиту і пропонування. Точка перетину спадної кривої попиту (D) і висхідної кривої пропонування (S) вказує на рівноважну ціну і рівноважну кількість продукту. Результатом діяльності є встановлення рівноваги між покупцями та продавцями. Ціна ринкової рівноваги – це ціна, за якої пропозиція відповідає попиту. Ринковий механізм – це механізм координації діяльності суб’єктів через систему цін. Еластичність попиту і пропонування на індивідуальних ринках. Конкуренція і моделі ринків. Ми вже знаємо, що величина попиту змінюється обернено пропорційно до зміни ціни. Цінова еластичність попиту, або цінова еластичність показує, наскільки змінюється величина попиту на певний товар зі зміною його ціни. Еластичність означає реакцію, або реагування. Отже, цінова еластичність Еd – це відношення процента зміни величини попиту до процента зміни ціни. Коефіцієнт еластичності можна обчислити за формулою: Еd = Різні товари мають різну еластичність попиту. Їх поділяють на товари еластичного і нееластичного попиту. Якщо зміна ціни на 1 % спричиняє більшу ніж на 1 % зміну величини попиту, то попит називається еластичним за ціною. Якщо зміна ціни на 1 % спричиняє меншу ніж на 1 % зміну величини попиту, то попит – нееластичний за ціною. Якщо відсоток зміни величини попиту дорівнює відсоткові зміни ціни, то попит – одинично-еластичний. Графічно це можна зобразити так. Рис. 8.4. Цінова еластичність попиту: а) еластичний, б) одинично-еластичний, в) нееластичний. На кожному з цих графіків ціна знижується вдвічі і споживачі змінюють величину попиту від А до В. На рис. а зменшення ціни вдвічі збільшило величину попиту втричі. Цей випадок показує еластичність попиту. На рис. В зменшення ціни вдвічі спричинило зростання величини попиту тільки на 50 %. У цьому разі попит нееластичний. На рис. Б подвоєння величини попиту точно відповідає зменшення ціни вдвічі. Це одинично-еластичний попит. Усе, що було застосовано для визначення попиту, можна використати для аналізу еластичності попиту, можна використати для аналізу еластичності пропонування. Цінова еластичність пропонування виражає ступінь реагування величини пропонування товару на зміну його ринкової ціни. Вона вимірюється процентом зміни величини пропонування внаслідок зміни ціни на 1 %. Формула визначення пропонування така: Еs = Еластичність пропонування визначають так само, як і еластичність попиту. Єдина відмінність полягає в тому, що величина реагування пропонування на збільшення ціни додатня, а попиту – від’ємна. Необхідним і важливим елементом ринкової економіки є конкуренція. Конкуренція – це економічне змагання за досягнення кращих результатів у області будь-якої діяльності, боротьба товаровиробників за найбільш вигідні умови господарювання, одержання максимального прибутку. Конкуренція означає, що кожен продавець робить маленький внесок у загальний обсяг пропонування. Широке розосередження економічної влади, що становить основу існування конкуренції, регулює використання цієї влади й обмежує можливості зловживання нею. У ринковій системі конкуренція виконує важливу функцію стимулювання механічного прогресу. Другим важливим аспектом функціонування конкуренції є створення тотожності приватних і суспільних інтересів. Конкуренція виконує також функцію регулювання. Конкуренція виконує функцію контролю і обмежує силу кожного підприємства. Чим досконаліша конкуренція, тим справедливіше ціна. Конкуренція може діяти в таких основних формах: вільна; монополістична; олігополістична. За формами конкуренції економічна теорія виділяє чотири моделі ризику: чиста конкуренція; монополістична конкуренція; олігополія; чиста монополія. За чистої конкуренції дуже велика кількість форм виробляє стандартизований продукт, а новостворені фірми можуть вільно ввійти в цей ринок. За чистої монополії: на ринку однорідного продукту чи послуги працює єдина фірма, входження нових фірм у галузь заблокована з низки причин, а диференціації послуг немає. За монополістичної конкуренції відносно велика кількість невеликих виробників пропонує схожу, але неоднакову продукцію. За олігополії є лише декілька продавців, які узгоджують між собою ціни та обсяги виробництва. Продукти повинні бути стандартизовані й диференційовані, а входження в олігопольні галузі є надто складним і суперечливим процесом. Усі моделі, окрім модем чистої конкуренції, отримали в економічній теорії назву “недосконалої конкуренції”. Чисту конкуренцію називають досконалою. У теперішній економіці панує недосконала конкуренція. Питання для обговорення. За яких умов виникає ринок? Що являє собою ринкова система і чим вона відрізняється від економічної системи? Назвіть функції ринку і розкрийте їхній зміст. Які проблеми здатний розв’язати ринковий механізм? Як визначається еластичність попиту й пропонування? Обґрунтуйте протилежності між категоріями попиту і пропонування. Які функції виконує конкуренція? Назвіть основні моделі ринків. Які основні ознаки моделі чистої конкуренції? Класифікація ринків і загальні ознаки їх функціонування. Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання. Сучасний ринок є складним, полі системним утворенням. Пізнати ринок без глибокого аналізу його структури неможливо. Ринок розмежовують на різні елементи за такими критеріями: економічне призначення об’єктів ринкових відносин; ступінь зрілості ринкових відносин; відповідність окремих ринків чинному законодавству; територіально-адміністративна ознака. У цій темі ми розглядаємо класифікацію ринків за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин. За цим критерієм складовими елементами ринку є: ринок предметів споживання; ринок виробничих ресурсів – землі, робочої сили і засобів виробництва; ринок капіталів (капітальних благ); ринок фінансово-кредитних ресурсів; фондовий ринок; ринок науково-технічних розробок та інформації. Один з найважливіших компонентів суспільного ринку – ринок предметів споживання призначений для задоволення різноманітних особистих потреб людей. Цей ринок безпосередньо характеризує взаємозв’язок виробництва і особистого споживання, націленість виробництва на максимальне задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб членів суспільства. Безпосередньо споживчі товари і послуги виробляє так званий другий підрозділ суспільного виробництва, а в промисловості – галузі групи “Б”. На ринку споживчих товарів функціонують товари особистого споживання. Вони поділяються на дві великі групи: матеріальні блага і послуги. Матеріальні блага задовольняють особисті потреби людей своїми фізичними, хімічними і біологічними властивостями. Корисність багатьох матеріальних благ перебуває в прямій залежності від природних властивостей речі. З розвитком виробництва споживання формується в процесі виробництва. Усезростаючу роль на ринку споживчих товарів виконують послуги. Послуги – відповідна діяльність людини, що спрямована на задоволення особистих потреб, але не набуває речовинно-матеріальної форми. Послуги, які формують ринок споживчих товарів, обумовлюються набором бажаних характеристик. Саме цей набір диференціює їх як блага і є умовою формування різних галузей у сфері послуг особистого споживання. Це такі галузі: оптова і роздрібна торгівля; транспорт і зв’язок; освіта, культура та мистецтво; кредитно-фінансова сфера в тій частині, яка обслуговує особисті потреби людей; комунальні послуги; потреби відпочинку: готельні та ресторанні послуги, туризм. Особливим елементом ринку товарів особистого споживання є духовні блага: книжки, журнали, газети, наукові відкриття, частка яких на ринку товарів особистого споживання неухильно зростає. Місткість ринку споживчих благ залежить від виробничих можливостей кожної окремої галузі. Виробництво взаємодіє з особистим споживанням людей через такі ключові категорії, як пропонування, продуктивність праці, витрати виробництва, якість продукції, уподобання споживачів і їх платоспроможний попит. Виробництво споживчих благ для людей має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо рівновага відсутня, то в суспільстві виникає диспропорція: не вистачає певної кількості товарів однієї групи і виникає перевиробництво товарів іншої. Ринок через конкуренцію, ціни, взаємодію попиту і пропонування та інші механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує ринкову нерівновагу і забезпечує збалансоване функціонування виробництва й особистого споживання. Ринки виробничих ресурсів: попит і пропонування. Для діяльності підприємств будь-якої галузі народного господарства потрібні виробничі ресурси: праця, земля, засоби виробництва, підприємницькі здібності. Понад 90 % виробничих ресурсів підприємства придбавають на ринку, тобто за гроші. Таким чином, попит і пропонування, ціноутворення впливають на рух виробничих ресурсів та їх зайнятість у виробничому процесі. Ринки основних виробничих ресурсів – це ринки землі, праці і засобів виробництва, що використовують для задоволення виробничих потреб. Як і на ринку товарів і послуг особистого споживання, на ринку виробничих ресурсів велике значення мають закономірності формування цін. Найважливіше в цінах на ресурси є те, що вони є основним чинником, який впливає на грошові доходи. Теорія виробництва пропонує обчислювати три показники результатів виробництва: загальний (фізичний) продукт, середній продукт і граничний продукт. Загальний продукт показує розміри виробленого продукту у фізичних одиницях (тонн пшениці, метрів тканин, штук костюмів). Розглянемо проблеми загального, середнього і граничного продукту за допомогою даних табл. 9.1. та графіка на рис. 9.2. Таблиця 9.1. Загальний, середній і граничний продукт Кількість праці, од. \| Загальний продукт \| Граничний продукт \| Середній продукт 1 \| 2 \| 3 \| 4 0 1 2 3 4 5 \| 0 2000 2000 1000 3000 500 3500 300 3800 100 3900 \| 2000 1500 1167 950 780 У таблиці 9.1. стовпець 1 показує кількість праці в одиницях, яка збільшується від 1 до 5 одиниць, тоді як, наприклад, капітал залишається кількісно і якісно незмінним. Застосування всіх одиниць праці забезпечує обсяг загального продукту 3900. На основі загального продукту обчислимо граничний і середній продукти. Ми бачимо, що перша одиниця праці дає 200 одиниць граничного продукту, тоді як п’ята – лише 100 одиниць. Загальний продукт дорівнює нулю для нульових затрат праці. Він зростає, якщо застосовують додаткові одиниці праці. Водночас гранична продуктивність додаткових одиниць праці складає. Це ілюструє дію закону складної продуктивності виробничого ресурсу. Графік на рис. 9.2. а показує, що загальний продукт збільшується повільніше, якщо додається більше витрат одиниць фактора виробництва. Графік на рис. 9.2. б показує зниження графічного продукту. Згладжуючи східці отримуємо спадну криву графічного продукту. Площу під кривою граничного продукту (рис. 9.2.б) або темні прямокутники, додають до загального продукту (рис. 9.2.а). Якщо відомий загальний продукт, то легко отримати граничний продукт. Праця Праця Рис. 9.2. Виведення граничного продукту із загального: а) – загальний продукт (ЗП); б) – граничний продукт (ГП). Граничний продукт фактора виробництва – це додатковий продукт або обсяг продукції, отриманий унаслідок збільшення витрат цього фактора на одну додаткову одиницю за сталої величини інших факторів виробництва. Слід пам’ятати, що згідно із законом спадної віддачі граничний продукт кожної одиниці фактора виробництва буде зменшуватися, якщо величина цього фактора збільшується, а інші фактори залишаються сталими. На практиці збільшення одного фактора виробництва, як правило, супроводжується певним збільшенням інших факторів виробництва чи поліпшенням їх якості, чи іншими змінами. Виробництво демонструє зростаючу, спадну або сталу віддачу залежно від того, чи супроводжується збалансоване збільшення витрат усіх факторів більшим від пропорційного, меншим від пропорційного чи саме пропорційним зростанням обсягу продукції. Попит на фактори – похідний попит. Скрупульозний аналіз попиту на фактори виробництва дає змогу визначити, що від попиту споживачів залежить попит на хліб, борошно, зерно, речі, працю. Отже, попит підприємства на виробничий ресурс є похідним попитом, оскільки залежить від попиту споживача на його кінцеву продукцію. Тобто підприємства виявляють попит на фактори виробництва, тому що ці фактори дають змогу їм виробляти товар, який споживачі захочуть купити тепер або в майбутньому. Похідний характер попиту на ресурси означає, що стабільність попиту на будь-який ресурс залежить від: продуктивності ресурсу в процесі створення блага; ринкової вартості, або ціни, блага, виробленого за допомогою цього ресурсу. Ресурс, що є високопродуктивним для виробництва блага ,яке високо цінує суспільство, користуватиметься великим попитом, тоді як малопродуктивний ресурс має обмежений попит. Підприємство не купує фактори, які не оплачують самі себе. Разом з попитом на ресурси на ринку функціонує пропонування виробничих ресурсів. Рішення щодо пропонування ресурсів виробництва залежать від багатьох економічних і позаекономічних факторів. Так, рішення щодо пропонування праці залежить від ціни робочої сили (тобто ставки заробітної плати) та демографічних факторів, таких як вік, стать, освіта, структура населення. Пропонування капіталу залежить від попередніх інвестицій, зроблених фірмами, домогосподарствами та державою. Пропонування факторів виробництва – це готовність їх власників постачати виробничі ресурси на ринок за ціни відповідного рівня та з урахуванням інших чинників. Ринок капіталів Складовою ринку є ринок капіталів. Капітал політекономія розглядає двояко: як фактор виробництва і як ресурс, що приносить процент позичальнику. Капітал як фактор виробництва складається з тих виготовлених товарів, які, відповідно, застосовують ля продукування інших товарів. Є три різновиди капітальних благ: будівлі і споруди, устаткування та запаси. Капітальні блага купують і продають на ринках капітальних благ. Ринок на відміну від ринку капітальних благ, тобто засобів виробництва, слід розглядати з інших позицій: оренди або такого її різновиду, як лізинг. Більшість капітальних благ є власністю підприємств, що їх використовують. Окремі з них власники віддають в оренду, тобто в тимчасове використання. Оренда – договір, що його укладають між собою орендодавець майна і оренду щодо тимчасового використання певного капітального блага (фабрики, споруди, верстати тощо) за відповідну плату. Платежі за тимчасове використання капітальних благ називають орендною платою. У зв’язку з орендною платою розглянемо норму прибутку на капітал. Часто орендна плата включає в себе дві складові: амортизацію основного капіталу і процент. Орендна плата за вирахуванням амортизації є чистою орендною платою. Співвідношення чистої орендної плати до капітальних витрат у гривнях і є нормою прибутку на капітал. Норма прибутку на капітал – це щорічний чистий дохід (орендна плата мінус витрати) на вкладену одиницю капіталу. Її вимірюють у процентах за рік. У без кризовому економічному середовищі норма прибутку на капітал дорівнює ринковій процентній ставці. Ринкова процентна ставка виконує дві функції: вона скеровує обмежене пропонування капітальних благ суспільства в ті сфери, що забезпечують найвищу норму прибутку, та спонукає людей жертвувати поточним споживанням, щоб збільшити розмір капіталу. Складовою ринку виробничих ресурсів і споживчих благ є ринок нерухомості. Питання для обговорення За якими основними критеріями слід здійснювати класифікацію ринків? У чому полягає економічна сутність структури ринків? Розкрийте сутність ринку предметів споживання. Поясніть, яке має розуміння процесу ціноутворення на ресурси. Поясніть зміст і значення ринку виробничих ресурсів. Чому криві попиту на ресурс спадні? Якщо кожен фактор оплачується відповідно до його граничного продукту в грошовому виразі, чи буде розподіл отриманого доходу етично справедливим? Які ознаки функціонування ринку капіталів?
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (27.04.2014)
Просмотров: 654 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: