Реферат на тему: Ринки чинників виробництва - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Ринки чинників виробництва. План 1. Особливості формування цін на чинники виробництва 2. Значення формування цін на ресурси. 3. Попит на ресурси. 4. Зміни попиту на ресурс 5. Еластичність попиту на ресурс. 6. Співвідношення ресурсів і максимізація прибутку 7. Правило найнижчих витрат. 8. Максимізація прибутку. Досі головна увага приділялася ринкам готової продукції, тобто ринкам товарів і послуг, які підприємства продають, а споживачі купують. Головна мета розділу — з'ясування особливостей функціонування ринків чинників виробництва: ринків робочої сили, землі, капіталу та підприємницьких ресурсів. На рис. 3.1 показано, як здійснюється перехід з нижнього сектора, де підприємства пропонують продукцію, а домогосподарства пред'являють на неї попит, у верхній сектор, де домогосподарства пропонують ресурси, а підприємці пред'являють на них попит. Важливо відзначити, що ті ж умови, які формують пропозицію і попит на ринках готової продукції, впливають і на ринки чинників виробництва. Особливості формування цін на чинники виробництва Значення формування цін на ресурси. Найважливішою особливістю формування цін на ресурси є те, що вони є основним чинником, який впливає на грошові доходи. Видатки, що їх підприємці несуть при придбанні економічних ресурсів, у цілому виступають як доходи у вигляді заробітної плати, ренти, прибутку і відсотка домогосподарств, які пропонують людські та майнові ресурси, що знаходяться в їхньому розпорядженні. Ціноутворення на ресурси сприяє їхньому розподілу між різними галузями і підприємствами. Розуміння механізму впливу цін на ресурси та механізму розподілу особливо важливі, бо в динамічній економіці ефективний розподіл з часом викликає вільне переміщення ресурсів поміж альтернативними користувачами. Для фірми ціни на ресурси є витратами виробництва, і щоб отримати максимум прибутку, фірма має виготовляти найвигіднішу прибуткову продукцію завдяки найефективнішому використанню найдешевших ресурсів. За такого рівня технології саме ціни на ресурси визначають ту кількість землі, праці, капіталу і підприємницького хисту, які можна використати у виробничому процесі. Крім об'єктивних чинників, що впливають на формування цін на ресурси, існує безліч етичних аспектів і проблем економічної політики. Зокрема, актуальною залишається проблема розподілу національного доходу поміж різними соціальними групами населення. Особливо це стосується співвідношення між доходами підприємців і трудовими доходами працівників. Якщо економісти єдині в тому, що ціноутворення і використання економічних ресурсів — феномен попиту і пропозиції, то щодо застосування основних принципів ціноутворення до конкретних ресурсів і певних ринків між ними існують значні розбіжності. До того ж, ситуація ускладнюється тим, що на ринок попиту і пропозиції впливають політика і практичні заходи держави, підприємств і профспілок. Хоча в цьому розділі йдеться про використання всіх економічних ресурсів, але в аналізі фігуруватиме лише праця. Попит на ресурси. Слід пам'ятати, що попит на ресурси — похідний від попиту на готові товари і послуги, які виготовляються з допомогою цих ресурсів. Ресурси задовольняють потреби споживача не прямо, а опосередковано, через виробництво товарів і послуг. Похідний характер попиту на ресурси означає, що сталість попиту на ресурс залежить від його продуктивності при створенні товару і ринкової вартості товару, виготовленого з допомогою ресурсу. Зрозуміло, що на ресурс, навіть високоефективний, у виробництві того, що нікому не потрібно, ніякого попиту не буде. Роль продуктивності і ціни продукту при визначенні попиту на ресурси показано в табл. 16.1. У прикладі ми розглянемо, як формується попит на ресурси на конкурентному ринку. Повна конкуренція на ринку фактора передбачає, що: 1) фірми і домогосподарства є ціноодержувачами; 2) фактор є однорідним; 3) вхід на ринок для нових учасників і вихід з нього є вільним; 4) усі учасники повністю поінформовані щодо ситуації на ринку, зокрема цін. І так, розглянемо попит на ресурси відповідно до теорії граничної продуктивності. Припустимо, що фірма купляє для свого підприємства один змінний ресурс — працю. Дані стовпчиків 1—3 нагадують про можливість застосування в цій ситуації закону спадної віддачі, згідно з яким граничний продукт праці (ГПп) падає, досягнувши певної точки. Для спрощення припускається, що зменшення граничного продукту починається, відколи найнято першого робітника. Маючи дані про загальний дохід, легко обчислити граничний продукт у грошовому вираженні (ГПЦ), — приріст загального доходу в результаті застосування кожної додаткової одиниці змінного чинника виробництва, який додатково долучається у виробництво. Цифрові дані стовпчиків 1 і 6 показують значення попиту підприємства на працю. Слід зазначити, що для отримання прибутку при застосуванні ресурсу, підприємство керується таким правилом: для максимізації прибутку слід використовувати додаткові одиниці даного виду ресурсу, допоки кожна наступна одиниця даватиме приріст загального доходу, а не загальних витрат підприємства. ГПЦ показує приріст валового доходу у результаті використання кожного наступного найнятого робітника. Величина, на яку кожна додаткова одиниця ресурсу дає приріст витрат (витрат на ресурси), називається граничними витратами на ресурси (ГВР). Тобто існує таке правило використання ресурсів: для підприємства буде прибутковим застосування додаткових одиниць ресурсу до тієї точки, в якій ГПЦ цього ресурси дорівнює ГВР. Якщо число робітників, що їх наймає підприємство, таке, що ГПЦ останнього найнятого робітника перевищує його або її ГВР, то підприємство отримає прибуток від найму ще більшої кількості робітників. Та коли ГВР останнього робітника перевищує ГПЦ, то підприємство наймає робітників, які "не оплачують самі себе". Збільшити свій прибуток підприємство може лише звільнивши частину робітників. Поскільки ціна на товар і граничний дохід на чисто конкурентному ринку продукції рівні, постільки і ціна на ресурси та граничні витрати на ресурси рівні, коли підприємство використає ресурси в боротьбі з конкурентами. На чисто конкурентному ринку праці ставки заробітної плати встановлюються сукупною, або ринковою, пропозицією праці чи ринковим попитом на працю. Окреме підприємство не може впливати на цю ставку заробітної плати, бо воно наймає лише невелику частку сукупного обсягу пропонованої праці. Це означає, що сукупні витрати на ресурси зростають точно на величину існуючої ставки заробітної плати для кожного додаткового робітника. Ставка заробітної плати і ГВР рівні. Таким чином, підприємство найматиме робітників до точки, в якій ставка заробітної плати (або ГВР) дорівнює ГПЦ, якщо тільки воно наймає робітників в умовах конкуренції. Скориставшись даними стовпчика 6 табл. 16.1, з'ясовуємо, що коли ставка заробітної плати дорівнює 27,9 грн, то підприємство найме тільки одного робітника, бо перший робітник забезпечить приріст сукупного доходу в розмірі 28 грн і трохи менше — 27,9 грн — приріст сукупних витрат. Однак, для кожного наступного робітника ГВР перевищуватиме ГПЦ, а це означає, що для підприємства не вигідно наймати нікого із цих робітників. Якщо ставка заробітної плати складає 23,9 грн, то підприємству вигідно найняти як першого, так і другого робітника. За ставки заробітної плати 19,9 грн наймуть трьох осіб; 16,9 — чотирьох; 11,9 грн — п'ятьох тощо. Графік ГПЦ відображає попит підприємства на працю, оскільки кожна точка кривої на цьому графіку показує число робітників, яких найняло б підприємство за кожної можливої ставки заробітної плати, що показано на рис. 16.1: Рис. 16.1. Попит виробника на ресурс в умовах чистої конкуренції Отже, шкала граничного продукту у грошовому вираженні будь-якого ресурсу є шкалою попиту на цей ресурс. Крива попиту на ресурс є спадною, бо граничний продукт кожної додатково використаної у виробництві додаткової одиниці ресурсу зменшується згідно із законом спадної віддачі. Попит на ресурси за недосконалої конкуренції. Якщо припустити, що підприємство продає свою продукцію на ринку з недосконалою конкуренцією, то аналіз попиту на працю лише трохи ускладниться. Монопольна конкуренція, олігополія і чиста монополія на ринку продукції означають, що крива попиту на продукцію підприємства поволі знижується, тобто підприємство змушене знизити ціну на продукт, щоб збільшити його реалізацію. Не дивно, що виробник в умовах недосконалої конкуренції менше реагує на зниження заробітної плати при найманні робітників, ніж виробник в умовах чистої конкуренції. Певне небажання виробника за недосконалої конкуренції використовувати більше ресурсів і, відповідно, виготовляти більше продукції через зниження ціни на ресурс — це просто реакція ринку ресурсу на тенденцію до скорочення обсягу продукції на ринку за недосконалої конкуренції. За інших рівних умов підприємець виготовлятиме товару менше, ніж в умовах чистої конкуренції. Для виробництва цієї меншої кількості продукції потрібно менше ресурсів. Тому крива попиту на ресурс (ГПЦ) виробника, який діє за умов недосконалої конкуренції, менш еластична, ніж крива попиту виробника в умовах чистої конкуренції. Крива попиту виробника на ресурс за недосконалої конкуренції знижується з двох причин: 1) унаслідок зниження граничного продукту; 2) унаслідок зниження ціни продукту зі збільшенням обсягу виробництва цього продукту. Зміни попиту на ресурс Зміни попиту на будь-який ресурс зумовлені такими взаємопов'язаними чинниками, як: зміни продуктивності ресурсу, зміни у попиті на продукт, який виготовляється з допомогою цього ресурсу, і зміна ціни на інші ресурси. Оскільки попит на ресурс є похідний, то не дивно, що будь-які зміни попиту на товар впливатимуть на його ціну і, відповідно, на ГПЦ цього ресурсу. Отже, за інших рівних умов зміна попиту на продукт, що є результатом певного виду праці, спричинить аналогічні зрушення попиту на працю. Припустимо, що підвищення попиту на продукт призвело до різкого збільшення ціни товару до трьох гривен. Обчисливши за допомогою табл. 16.1 дані для побудови нової кривої попиту на працю і позначивши їх на рис. 16.1, побачимо, що ця крива розташувалася правіше первісної кривої. Аналогічним чином падіння попиту на товар і зниження його ціни зрушать криву попиту на працю вліво. Зміни продуктивності праці за незмінності інших чинників ведуть до однозначної зміни кривої попиту на працю. Наприклад, подвоївши значення ГПп у стовпчику 3 табл. 16.1, побачимо, що дані ГПЦ також подвояться, що означатиме зростання попиту на працю. Вплинути на продуктивність ресурсу можна через зміну кількості інших, пов'язаних з ним ресурсів, або вдосконалення технології виробництва і підвищення якості самого змінного ресурсу — праці. Зміни ціни на інші ресурси можуть змінити попит на якийсь конкретний ресурс. Так, ефект впливу зміни ціни ресурсу А на попит на ресурс Б залежатиме від їхньої взаємозамінюваності або ступеня доповнюваності. Припустимо, що підприємство виготовляє певну продукцію, використовуючи у виробничому процесі технологію, яка дозволяє використовувати працю і капітал як взаємозамінні ресурси. При цьому воно може використовувати невелику кількість праці і велику кількість капіталу, чи ж навпаки. Припустимо тепер, що впали ціни на машинне устаткування. Відповідний вплив на попит на працю буде результатом дії двох протилежних ефектів: ефекту заміщення та ефекту обсягу продукції. Зниження ціни на машинне устаткування передусім спонукає фірму замінити працю машинним устаткуванням. У такому разі за даних ставок заробітної плати буде використано меншу кількість праці. Тобто ефект заміщення знизить попит на працю. Крім цього, із падінням цін на машинне устаткування також знижуються і витрати виробництва при випуску різних обсягів продукції. Із скороченням витрат підприємству вигідніше виготовляти і реалізувати більшу кількість продукції, що призведе до зростання попиту на всі ресурси, включаючи працю. У зв'язку зі зниженням ціни на машинне устаткування цей ефект обсягу продукції зумовить зростання попиту на працю. Ефекти обсягу продукції і заміщення діють у протилежних напрямках. Якщо ефект заміщення переважає ефект обсягу виробництва, то зміна ціни ресурсозамінника викликає зміну попиту на працю в тому ж напрямі. Якщо ефект обсягу продукції перевищує ефект заміщення, то зміна ціни ресурсозамінника викличе протилежну зміну попиту на працю. Вище вже розглядались взаємодоповнювані товари (фотокамери і фотоплівки, комп'ютери і програмне забезпечення тощо), для яких наявна обернена залежність між ціною на один із них і попитом на другий; коли ціна на один із товарів знижується (зростає), то попит на другий збільшується (зменшується). Ресурси також можуть бути взаємодоповнюваними в тому розумінні, що збільшення кількості одного з тих, що застосовуються у виробничому процесі, зумовить збільшення кількості іншого ресурсу і навпаки. Якщо праця і капітал є взаємодоповнюваними, то зниження ціни на машинне устаткування спричинить підвищення попиту на працю внаслідок дії ефекту обсягу продукції. І навпаки, із підвищенням ціни на капітал ефект обсягу продукції викличе зменшення попиту на працю. Отже, зміна ціни одного із взаємодоповнюваних ресурсів змінить попит на інший ресурс у протилежному напрямі. Таким чином, крива попиту на працю зсувається вправо під впливом:— збільшення попиту і ціни на продукт цієї праці;— підвищення продуктивності праці;— зниження ціни на доповнюваний ресурс;— зменшення ціни на ресурсозамінник за умови, що ефект обсягу продукції переважає ефект заміщення;— збільшення ціни на ресурсозамінник за умови, що ефект заміщення перевищує ефект обсягу продукції. Еластичність попиту на ресурс. Зміну попиту на ресурс треба чітко відрізняти від зміни кількості потрібного ресурсу, що не викликає зміщення кривої попиту на ресурс, а призводить до переміщення з однієї точки кривої на іншу внаслідок зміни ціни на конкретний ресурс. У табл. 16.1 і на рис. 16.1 показано, що зростання ставки заробітної плати з 11,9 грн до 15,9 грн призводить до зменшення кількості потрібних робітників з п'яти до чотирьох осіб. Для визначення еластичності попиту на ресурс можна застосувати такий специфічний показник, як коефіцієнт зниження граничного продукту змінного ресурсу. Якщо граничний продукт праці знижується поступово в міру його додавання до незмінної кількості капіталу, то ГПЦп, або крива попиту на працю, знижується повільно і має тенденцію до високої еластичності. Незначне зниження ціни на такий ресурс викликає, відповідно, більше зростання потрібної кількості ресурсу. І навпаки, якщо гранична продуктивність праці різко падає, то ГПЦп, а отже, і крива попиту на працю, швидко знижується. Це означає, що подальше зниження ставки заробітної плати супроводжуватиметься досить скромним збільшенням кількості найманої праці; попит на ресурс буде нееластичний. Дуже важливим показником еластичності є ступінь взаємозамінності ресурсів. Чим більша кількість придатних ресурсозамінників, тим вищою буде еластичність попиту на певний ресурс. Еластичність попиту на ресурс залежить від еластичності попиту на продукт, що з його допомогою виготовляється. Чим вища еластичність попиту на продукт, тим вища еластичність попиту на ресурс. Нарешті, чим більше загальних витрат припадає на ресурс, тим вища еластичність попиту на цей ресурс. Якщо затрати на працю були б єдиними витратами виробництва, то підвищення ставки заробітної плати на ЗО % змістило б вгору криву витрат підприємства на ЗО %. За заданої еластичності попиту на продукт таке суттєве зростання витрат призвело б до подальшого зниження продажу і різкого скорочення кількості необхідної праці. Попит на працю мав би тенденцію до еластичності. Якщо затрати на працю склали 50 % витрат виробництва, то зростання ставки заробітної плати на 30 % підвищило б витрати тільки на 15 %. За тієї самої еластичності попиту на продукт сталося б порівняно невелике скорочення продажу і, відповідно, зменшення кількості праці. Попит на працю мав би тенденцію до нееластичності. Співвідношення ресурсів і максимізація прибутку Якщо досі основна увага приділялася одному змінному чинникові виробництва — праці, то тепер буде показано, що в довгостроковому періоді підприємства здатні змінювати кількість усіх ресурсів, які вони застосовують. Тому важливо розглянути, якому поєднанню ресурсів підприємство надасть перевагу, якщо всі ресурси є змінними. Поєднання ресурсів для виробництва будь-якого обсягу продукції повинно бути таким, за якого цей обсяг продукції буде вироблятися з найнижчими витратами, а підприємство отримає максимальний прибуток. Правило найнижчих витрат. Підприємство забезпечує найменші витрати за такого поєднання ресурсів, коли остання грошова одиниця, затрачена на кожний ресурс, дає однаковий граничний продукт. Тобто витрати на виробництво будь-якого обсягу продукції стають мінімальними, якщо граничний продукт на грошову одиницю вартості кожного застосованого ресурсу однаковий. У разі використання тільки двох ресурсів — праці і капіталу — мінімізації витрат можна досягти тоді, коли Це рівняння означає виробництво з найменшими витратами. Так, якщо ціни на капітал і на працю складають гривню за одиницю, але капітал і праця застосовуються в таких кількостях, що граничний продукт капіталу дорівнює 5, а граничний продукт праці — 9, то завдяки рівнянню (1) стає зрозуміло, що таке поєднання не забезпечує виробництва продукції з найменшими витратами: ГПп/Цп складає 9/1, а ГПк/Цк — 5/1. Якщо підприємство затрачає на капітал на гривню менше і витрачає цю гривню на працю, то воно втрачає 5 одиниць продукції, виготовлених з допомогою капіталу вартістю у граничну гривню, а отримує 9 одиниць продукції від наймання праці на додаткову гривню. Чистий обсяг продукції збільшується на 4 (9 - 5) одиниці за тих самих загальних затрат. Таке переливання гривні із капіталу в працю призводить до того, що для підприємства крива ГП праці зміщується вниз, а крива ГП капіталу — вгору, і підприємство наближається до стану рівноваги, де умови рівні (1). У цій точці ГП як праці, так і капіталу може дорівнювати, наприклад, — 7. Хоча в результаті одних і тих же загальних витрат отримується більше продукції, зрозуміло, що витрати на одиницю, а відповідно, і загальні витрати на будь-який даний рівень обсягу продукції скорочуються. Іншими словами, бути здатним виготовити більший обсяг продукції за певної величини загальних витрат — те ж саме, що бути здатним виготовляти заданий обсяг продукції із меншими загальними витратами. Витрати на виробництво будь-якого обсягу продукції можна скоротити, якщо ГПп/Цп = ГПк/Цк. Та коли перелив грошей між капіталом і працею досягає точки, в якій задовольняються вимоги рівняння (1), то не відбувається ніяких змін розміру капіталу і праці, які викликали б зниження витрат. Такому обсягу продукції відповідає поєднання капіталу і праці з найменшими витратами. Максимізація прибутку. Для побудови графіка витрат у довгостроковому періоді (див. рис. 14.2) припускалося, що кожний потенційно можливий рівень обсягу продукції залежить від поєднання впроваджуваних чинників виробництва з найменшими витратами. Коли б це було не так, то, можливо, існував би мінімальний рівень для графіка витрат, а відповідно був би й інший (більший) обсяг продукції і нижчі ціни в точці рівноваги. Для максимізації прибутку недостатньо тільки максимізувати витрати, оскільки існує багато різних рівнів обсягу виробництва, за яких підприємство може виготовляти продукт з найменшими витратами. Але є єдиний рівень обсягу виробництва, за якого максимізується прибуток. Із попереднього аналізу ринків продукту виходить, що випуск продукції з максимальним прибутком здійснюється тоді, коли граничний дохід дорівнює граничним витратам (ГД = ГВ), Тепер важливо сформулювати правило цієї рівності з точки зору витрат на ресурси. При складанні графіка попиту на працю (рис. 16.1) було встановлено, що кількість найманої праці, яка забезпечує максимальний прибуток, повинна бути такою, щоб ставка заробітної плати, або ціна праці, Цп, дорівнювала граничному продукту праці у грошовому вираженні ГПЦп, чи простіше: Цп = ГПЦп. Це правило стосується і будь-якого іншого ресурсу, наприклад капіталу, який використовується в такій кількості, щоб максимізувати прибуток, і його ціна дорівнює граничному продукту у грошовому вираженні, або Цк = ГПЦк. Отже, можна сказати, що підприємство максимізує прибуток за умови, що кожний чинник виробництва використовується до точки, в якій його ціна дорівнює його граничному продукту в грошовому вираженні: Цп = ГЦПп і ЦК = ГПЦк. Це правило можна записати ще й так: ГПЦп/Цп = ГПЦк/Цк = 1 (2) У рівнянні (2) важливо звернути увагу на таке; недостатньо, щоб ГПЦ обох ресурсів були пропорційні їхнім цінам; ГПЦ мають дорівнювати цінам, тоді відношення рівне одиниці. Так, якщо ГПЦп = 30 грн, Цп = 10 грн, ГПЦк = =18 грн і Цк = в 6 грн, то підприємство недовикористовує як капітал, так і працю, хоча відношення ГПЦ до ціни на ресурс рівні для обох ресурсів. Тобто підприємство могло б збільшити свій прибуток за рахунок залучення додаткової кількості як капіталу, так і праці, допоки спадні криві ГПЦ капіталу і праці не знизяться до точки, в якій ГПп дорівнює 10 грн, а ГПк — 3 грн. Тепер відношення складало 6 10/10 і 6/6, що дорівнює 1. Важливо відзначити, що для простоти викладу ці дві задачі були розділені, але положення рівняння (2) про максимізацію прибутку включає положення рівняння (1) про виробництво з найменшими витратами. Тобто підприємство, яке максимізує прибуток, повинно виготовляти продукцію з максимальним прибутком за такого поєднання ресурсів, що забезпечує найменші витрати. Якщо підприємство не враховує співвідношення праці і капіталу, що забезпечує найменші витрати, то воно, звичайно, може виготовити той же обсяг продукції з меншими загальними витратами й отримати дещо більший прибуток. Отже, передумовою максимізації прибутку є дотримання рівняння (1). Але цього замало для максимізації прибутку. Підприємство цілком може виготовляти таку продукцію, яка не дає максимального прибутку, але її виробництво забезпечує співвідношення ресурсів з найменшими витратами.
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (30.04.2014)
Просмотров: 257 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: