Реферат на тему:Причини і типи циклічних коливань в економіці - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Причини і типи циклічних коливань в економіці. ЗМІСТ Вступ.................................................................................. Розділ І. Циклічність як форма економічного розвитку.................... 1.1. Суть та теоретичні основи циклічності................................. 1.2. Вплив циклічності на національну економіку........................ Розділ II. Державна політика та методи впливу на циклічні коливання національної економіки............................................................ 2.1. Роль держави в регулюванні довгострокових циклів................... 2.2. Державна політика в умовах короткострокових циклічних коливань Розділ III. Циклічні коливання в умовах перехідної економіки Висновки............................................................................... Список використаної літератури.................................................. ВСТУП Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеподібне. Така форма руху пояснюється значною мірою законом спадної граничної продуктивності всіх факторів виробництва. Для того, приміром, щоб земля приносила кращі результати з одного гектара, необхідно щоб відбувалися докорінні зміни в технічному (технологічному) базисі. Тільки тоді є сенс здійснювати нові капіталовкладення. У межах існуючої технології зростання ефективності інвестицій завжди має певну межу, подолання якої зумовлюється НТП і вищою кваліфікацією робітників. Застосування новинок НТП вимагає нагромадження капіталу. Запровадження їх у виробництво зумовлює спочатку швидке зростання граничної корисності факторів виробництва, потім це зростання повільнішає і, досягнувши певного рівня, починає спадати. Так відбуваються злети і спади в економіці. Якщо зміни в технологічному базисі галузей інфраструктури відбуваються через великі проміжки часу (споруди, мости, дороги тощо мають тривалий строк служби), то мають місце довгі хвилі. Якщо йдеться про верстати, машини, устаткування, строк функціонування яких значно менший (до 10 років), оновлення їх відбувається швидше. Таким чином, підвалини хвилеподібного (циклічного) розвитку закладеш в самому технологічному базисі виробництва. Але це не єдина причина економічних коливань. Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку XIX ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства і особливостями сільськогосподарського виробництва, відсутністю сформованого суспільного характеру виробництва у кожній окремій навіть розвинутій країні та іншими факторами. А починаючи з 1825 p., циклічні коливання в економіці стали відбуватися постійно, через певний інтервал. Лише в XX ст. у розвинутих країнах заходу мали місце 12 циклічних криз.[8,с.7-9]. З часу першої такої кризи в економічній теорії виникло близько 200 концепцій причин її появи по суті. Але ця проблема залишається нерозв'язаною і сьогодні, хоч стає все більш актуальною, оскільки економічна криза вперше за декілька останніх десятиріч вразила і народне господарство України. Звідси випливає і основна мета теми реферату — розкрити причини і типи циклічних коливань в економіці, суть і структуру самого циклу, а також з'ясувати основні фактори, що визначають темпи економічного зростання. При написанні цієї реферативної роботи мною була використана економічна література вітчизняних і зарубіжних авторів, періодичні і статистичні видання. РОЗДІЛ І. ЦИКЛІЧНІСТЬ ЯК ФОРМА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ 1.1. Суть та теоретичні основи циклічності Ринкова економіка розвивається циклічно. Економічне зростання змінюється спадом виробництва, розквіт — кризою і депресією. Багаторічні спостереження засвідчують, що циклічні коливання мають синхронний характер. Вони відбуваються зі сталою послідовністю і, як правило, у чітко визначених часових межах. Це дає підстави розглядати циклічність як загальну закономірність економічного розвитку. Неприпустимим є спрощений підхід до розвитку аналізу економічного циклу. Циклічність — це специфічна форма ринкової економіки. У зв'язку з цим економічна криза несе на собі як руйнівну, так і конструктивну функцію. Криза є необхідною ланкою економічного оновлення, інструментом формування нової, вищої (порівняно з попереднім розвитком) системи структурних зв'язків, однією з найважливіших умов самоудосконалення господарського механізму. У теорії економічного циклу важливе місце займає проблема економічної рівноваги. Рівновага й економічна криза — діалектичне взаємопов'язані протилежності, які не існують відокремлено одна від одної. [4,с.22-27]. Будь-який розвиток, у тому числі економічний, завжди виступає як органічна єдність перервного і безперервного. Відповідно до цього й економічна рівновага є невід'ємним атрибутом циклічності, тим, без чого ; циклічний розвиток, як і розвиток взагалі, неможливий. За своїм змістом поняття “економічна рівновага” є досить простим. Воно відображає такий стан економіки, за якого досягаються стійке врівноваження взаємодіючих структур, що протистоять одна одній, їхнє взаємне збалансування. Важливо підкреслити, що йдеться про врівноваження економічної системи з допомогою саморегуляторів ринкового механізму. Рівновага відбиває внутрішній стан самовпорядковуваної ринкової системи. За визначенням американського вченого П. Самуельсона, рівновага — це такий стан економіки, який зберігає здатність до саморегулювання. Мається на увазі, що будь-які відхилення економічної системи від збалансованого стану, які виникають під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, автоматично викликають до дії сили, що прагнуть відновити порушені структурні зв'язки. [8,с.10]. Автоматичним механізмом самоналагодження економічних зв'язків є механізм досконалої (не обтяженої монополізмом) конкуренції. В цьому розумінні економічна рівновага розглядається як конкурентноринкова економічна рівновага. Умовами її формування є такі: по-перше, функціонування на ринку економічно самостійних суб'єктів; по-друге, можливість еластичного використання чинників виробництва і вільне ціноутворення; по-третє, відсутність монополії та адміністративного втручання держави в систему підприємницької діяльності; по-четверте, наявність розвиненої ринкової інфраструктури. [7,с.12]. Система економічної рівноваги багаторівнева за своїм змістом. В економічній теорії розрізняють рівновагу обміну, виробництва, розподілу і споживання. В своїй сукупності ці підструктури формують загальну систему економічної рівноваги пронесу відтворення, головною умовою формування якого є досягнення збалансованості між матеріально уречевленими ланками виробництва - виробництвом засобів виробництва і .. предметів споживання, сферою послуг та інформатики, з одного боку, і вартісними частками одержаного продукту — вартістю використаних у виробничому процесі засобів виробництва, оплати праці та отриманого прибутку — з іншого. Слід звернути увагу на необхідність визначення умов економічної рівноваги з позицій функціонування світового ринку. Стійкість економічної рівноваги визначається широтою ринку. У зв'язку з цим слід ураховувати процеси інтенсивного поглиблення міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації відтворювального циклу, що нині активно розвиваються як на світовому, так і на регіональному рівнях. Вони передбачають відповідну рівновагу не тільки міжгалузевої структури товарного обміну, а й взаємну збалансованість економічних ресурсів — основних чинників виробництва. Стан економічної рівноваги не є статичним. Його структурні зв'язки динамічні, вони постійно наповнюються новим змістом, розвиваються. Крім того, ринкова рівновага є завжди відносною, перервною. Отже, економічний розвиток може бути поданий як циклічний рух від рівноваги, що склалася, до її порушення і далі до формування нової рівноваги на більш високому рівні - рівноваги більш високого порядку. У теорії циклічності рівновага розглядається як вихідний стан економічної динаміки. При цьому враховується, що у тих випадках, коли структурні порушення відтворювальних зв'язків досягають критичної величини, стан рівноваги відновлюється стрибкоподібне — через економічні кризи. Вони виконують функцію специфічного інструментарію насильницького подолання диспропорцій, що виникли, і відновлення порушеної рівноваги. Це, однак, не дає підстав стверджувати, що циклічність економічного розвитку неминуче містить кризи як невід'ємний структурний елемент. Порушена рівновага процесу відтворення може відновлюватися й еволюційно — без яскраво виражених кризових спадів. Рівноваги можна досягти і за допомогою активного застосування засобів антициклічної політики. Водночас можливість вирівнювання на інституціональній основі трендової кривої економічного зростання не свідчить про повне усунення чинників циклічності. Одним з найпринциповіших положень теорії циклічного розвитку є розуміння того, що дія цих чинників об'єктивна і що вони обов'язково мають враховуватись в економічній політиці. Інакше кажучи, об'єктивна зумовленість циклічності ринкової економіки визначає неминучість наповнення здійснюваної як на мікро-, так і на макрорівнях управління економічної політики антициклічним змістом. З урахуванням цього слід подолати існуючі спрощені уявлення про те, що циклічність — властивість лише пройденого етапу розвитку економіки. Розвиток економічних процесів завжди і на всіх рівнях є дискретним (перервним). Він органічно поєднує відмираючи старі виробничі структури і нові тенденції статики і динаміки, тиску та експансії, депресії та піднесення, що зароджуються. [4,с.15-16]. Щоб зрозуміти на чому ґрунтується циклічність розвитку економіки, які чинники породжують цей процес, слід розібратися у найзагальніших рисах класифікації економічних циклів. Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїм змістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або короткі (3-4 роки), середні (7-11 років) і великі економічні цикли (40-60 років). Типи циклів розрізняють також, виходячи з неоднозначності матеріальної основи їхнього розвитку і характеру впливу на економічні процеси. Крім того, специфічність різних типів економічних циклів не є абсолютною. Причинно-наслідкові зв'язки, що зумовлюють їхню дію, так само, як і їхні функції, багато в чому переплітаються. При цьому слід ураховувати і те, що в своєму розвитку різнорідні цикли накладаються один на одного, що також ускладнює їхню диференціацію. 1.2.Вплив циклічності на національну економіку З кінця XVIII ст. в економіці розвинутих країн відбулося чотири великі, або довгі, економічні цикли: 1789—1849 роки; 1849—1896 роки; 1896—1938 роки; з 1952 року до наших днів. За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі. Короткі цикли називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу й визначав їхню тривалість для США 40 місяців, тобто теж З роки і 4 місяці. Малі (короткі) цикли пов'язані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери. Середні цикли, їх ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він пов'язував причину середніх циклів теж зі сферою кредиту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8—10 років, що збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені пов'язували з періодичністю оновлення основного капіталу. До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (американський вчений, лауреат Нобелівської премії), який пов'язував циклічні коливання з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 15—20 років. Довгі хвилі (великі цикли) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури.[21,с.26-32]. Промисловий (економічний) цикл є найгострішою формою прояву властивих ринковій (капіталістичній) економіці суперечностей і водночас досить жорстким, але дієвим способом вирішення їх. Матеріальною основою промислового циклу, згідно з марксистською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу. Періодичність циклів, таким чином, визначається періодом оновлення основного капіталу. Чим швидше воно відбувається, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійснювалося з періодичністю 10—11 років. Такою . була і періодичність середніх (промислових) циклів. Класична схема ділового циклу об'єднує чотири фази. Див.дод.1. [2,с.18]. Коротко охарактеризуємо кожну із фаз ділового циклу. Ознаки економічної кризи: перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них; значне скорочення обсягів виробництва; падіння цін; дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів; біржовий крах і банкрутство підприємців; зростання безробіття; зниження рівня заробітної плати; спад рівня прибутку; масове знищення товарів, устаткування тощо; дезорганізація кредитної системи. Депресія: застій виробництва; низький рівень цін; незначний обсяг торгівлі; невисока ставка позичкового відсотка; ліквідація товарного надлишку. Пожвавлення: розширення обсягів виробництва до маштабів докризового рівня; зростання цін; підвищення прибутку; зростання зайнятості; пожвавлення торгівлі; посилення оптимістичних очікувань (сподівань). Піднесення: перевищення максимального обсягу виробництва до-кризового рівня; швидке зростання зайнятості; підвищення заробітної плати й інших видів доходів; кредитна експансія; штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торговців на зростання цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами; розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу. З прискоренням НТП та посиленням втручання держави в економічне життя суспільства економічний цикл модифікується (рис. 1). Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу: [ 9,с.38-42]. рецесія — включає кризу та депресію; піднесення — пожвавлення і бум. Рецесія — фаза економічного циклу між найвищою (бум) та найнижчою його точками, якій властивий спад виробництва. Розширення (піднесення) виробництва — фаза між найнижчою і найвищою точками циклу. За визначенням національного бюро економічних досліджень США (NBER), рецесія — це період зниження рів ця сукупного випуску, доходу, зайнятості, торгівлі, який триває від шести місяців до одного року і характеризується значним спадом у багатьох секторах економіки. Американські вчені Артур Берне та Уеслі Клер Мітчелл, досліджуючи циклічні коливання сучасної економіки, дійшли висновку, що динаміка рядів випуску й зайнятості зумовлює економічне зростання, яке називається зростаючим трендом, а коливання ділової активності навколо тренда утворюють економічні цикли. Таким чином, тренд можна розглядати як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання (рівень заощаджень, приріст трудових ресурсів,, технічні зрушення тощо), а цикл — як тимчасове відхилення від цієї тенденції. Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) — це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого /* коливаннями національного доходу), коли за зростанням активності настає ті зниження, яке знову змінюється зростанням. Сучасні економічні цикли, як видно із рис. 2, істотно відрізняються від циклів кінця XIX — першої половини XX століття. 1. У них відсутня фаза депресії як обов'язкова, хоча, якщо спад дуже глибокий і тривалий, то. фазу рецесії називають депресією. 2. Зникло чітке розмежування між пожвавленням та піднесенням. Ці фази об'єднуються в одну, яку називають розширенням виробництва. Виділяються верхня (бум), та нижня (спад) точки ділового циклу. 3. Визначається рівнодіюча тривалого економічного зростання — тренд, коливання навколо якого утворюють цикл. 4. Змінилися й економічні показники у фазах циклу. Криза (від грец. — вихід, закінчення) — це рішення, поворотний пункт, тяжкий перехідний стан. Економічна криза — фаза економічного циклу, під час якої . відбувається різке відновлення порушених відтворювальних пропорцій шляхом спаду виробництва, недовантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін. Це явище періодично повторюється і виявляється у надвиробництві капіталу і товарів. При цьому надвиробництві не абсолютному, а відносному, що передбачає більшу кількість вироблених товарів, ніж та, яку може спожити суспільство. Криза означає відносне надвиробництво внаслідок обмеженого платоспроможного попиту населення, що пояснюється збіднінням робітничих мас. Кризи глибоко вражають і руйнують усе народне господарство. Вони свідчать про силу стихійного саморегулюючого механізму ринкової економіки. Криза — це захід насильного встановлення рівноваги між виробництвом та споживанням, що є чинником суспільної трансформації всіх структур народного господарства, формування нових правил і принципів поведінки суб'єктів ринку, пріоритетного розвитку інтересів споживачів. Історія економічних періодичних криз надвиробництва почалася так: 1825 рік — криза у Великій Британії, 1836 рік — у Великій Британії та США, 1847 рік — в усіх країнах Європи й Америки; в 1873 році світова економічна криза почалася в Австрії і Німеччині, потім поширилася на Європу та США і завершилася в 1878 році у Великій Британії. Світові економічні кризи були в 1907, 1920, 1929-1933, 1937, 1957, 1974-1975 роках. Тільки в США з 1854 року до 90-х pp. XX ст. відбулося понад 25 криз і спадів виробництва. У середньому разом з депресіями вони тривали 18 місяців, а фази пожвавлення і піднесення — 33 місяці. Світова економічна криза 1929—1933 років була найсильнішою за своїми наслідками для світового господарства: сукупний обсяг промислового виробництва капіталістичного світу скоротився на 46%, виплавка сталі та чавуну зменшилася па 62%, видобуток вугілля — на 31%, зовнішньоторговельний оборот — на 67%, кількість безробітних становила 26млн. чол., або 1/4 всіх зайнятих, реальні прибутки скоротилися на 58%, вартість цінних паперів на біржах — на 60—75%. Особливостями цієї світової кризи були; тривалий спад виробництва; переплетіння промислової та аграрної кризи; переплетіння кредитної, валютної і фінансової криз; масовість банкрутств малого і великого бізнесу. Таку увагу цій світовій кризі ми приділили тому, що вона має багато спільних рис з кризою в Україні, особливо за своїми наслідками. Наприклад, у 1999 році порівняно з 1990 роком спад виробництва валового внутрішнього продукту становив 60%. Економічні кризи охоплюють усі галузі й види діяльності, тому вони багатогранні і мають специфіку залежно від сфери, тривалості й середовища функціонування. Кризи поділяються на певні види, що відображають різні сторони одного й того ж кризового процесу. Криза надвиробництва характеризується тим, що охоплює всі сфери господарства, їй властиві велика глибина і тривалість, у ній відображається вся сукупність суперечностей і диспропорцій. Надвиробництво виступає скоріше як соціальне явище, а не як кількісне співвідношення вироблених матеріальних благ. Промислова криза виявляється у невідповідності між масою вкладених у галузь виробничих сил і можливістю їх прибуткового застосування. Удар кризи означає для промисловців початок періоду низьких прибутків і великих збитків, депресії. З настанням кризи з'ясовується, що кількість підприємств не тільки перевищує потребу в них при зниженні попиту, а й що їх було б занадто і за нормального розвитку споживання. Надвиробництво засобів виробництва — характерна риса промислових криз і причина їх затяжного характеру. Промислова криза супроводжується кризою праці: скорочується кількість і тривалість робочих днів, знижується заробітна плата працюючих, зростає кількість звільнень робітників і службовців. Проміжна криза відрізняється від циклічної тим, що вона не розпочинає новий цикл, а перериває на певний час перебіг фази піднесення або пожвавлення. Така криза менш глибока та тривала і має локальний характер. Часткова криза охоплює не всю економіку, а певну сферу економічної діяльності (наприклад, сферу грошового обігу/ кредиту). Галузева криза - це криза в одній з галузей народного господарства, що може виникнути у будь-якій фазі циклу (наприклад, криза у сільському господарстві, на транспорті).[24,с.42-56]. В ієрархії економічних криз досить значне місце належить структурним кризам, лід якими розуміють енергетичну, сировинну, продовольчу, екологічну, валютно-фінансову кризи. Вони є наслідком однобічного розвитку одних галузей на шкоду іншим. За умов науково-технічної революції бурхливий розвиток виробничих сил у нових галузях (електроніка/атомна енергетика, приладобудування) вступає у суперечність зі старою структурою народного господарства і потребує нового суспільного розвитку праці. Відбувається спад виробництва в таких традиційних галузях промисловості, як вугільна/ текстильна тощо. Структурні кризи відрізняються від періодичних циклічних криз тим, що: охоплюють не все народне господарство, а його частину; триваліші щодо будь-якої галузі; породжуються диспропорціями між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією або довгочасним порушенням механізму стійких зв'язків між постачальниками продукції та її споживачами, змінами цінових пропорцій; можуть бути. кризами як надвиробництва, так і недови-робництва; диспропорційність у структурних кризах недовиробництва може бути абсолютною і виявлятися у фізичному невистачанні продукції; така диспропорційність не може бути врівноважена тільки зростанням цін; інвестиційний цикл у кожній галузі специфічний; специфічні риси структурних криз зумовлені галузевими особливостями нагромадження основного капіталу. Товарна криза виявляється у невідповідності між товарами і цінами. Ціни на товари часто значно підвищуються поза залежністю від запасів цих товарів і попиту на них. При цьому зростання цін сприяє збільшенню виробництва і ввозу товарів, загострюється невідповідність між цінами і попитом. Слідом за дуже швидким зростанням цін настає скорочення споживання, яке і дає привід до переоцінки товарів. В умовах товарної кризи великого впливу на формування цін і торговельну діяльність набуває спекуляція. Спекуляція (передбачення майбутньої кон'юнктури) має за мету пристосування господарської діяльності і товарних цін до реальних витрат економічного життя. Умови для виникнення спекулятивної діяльності — наявність непередбаченого різкого підвищення цін на товари і послуги, скорочення виробництва за товарного дефіциту, знецінення грошей. Спекулятивна діяльність приватних осіб, фірм і організацій за умов товарної кризи є необхідним явищем їх конкурентоспроможності, оживання бізнесу. Але якщо держава-монополіст займається такою діяльністю, виступає ініціатором надмірного зростання цін, це дуже негативно позначається на всіх сторонах відтворення і посилює кризу. Небезпека спекуляції полягає в її сутності, в оцінці майбутньої кон'юнктури залежно від панівного настрою державного апарату і верхівки ділового світу. Основний недолік переворотів цін, зокрема їх лібералізації, — у їх збитковому впливі на виробництво. Зміна цін, що не відповідає реальним умовам життя, тягне за собою штучне скорочення споживання матеріальних благ, знищення їх. Спекулятивні кризи - це наслідок спекулятивного підвищення цін в умовах дефіциту товарів і послуг, спаду виробництва, збідніння населення. Такі кризи не можуть тривати довго, тому що сприяють виникненню штучного надвиробництва товарів, падінню цін і оживленню попиту. Аграрна криза означає такий стан сільського господарства, за якого значна частина населення зазнає майнової шкоди, зниження життєвого рівня, підприємства розорюються. Специфіка аграрних криз полягає в тому, що вони охоплюють тільки сільське господарство, не мають циклічного характеру, є тривалішими, ніж промислові кризи. Друга половина XX ст. зумовила деякі особливості економічних криз і циклів: останні стали менш глибокими і довгочасними; для фаз циклу характерна асинхронність, або різночасність, їх настання; серед видів криз переважають структурні, проміжні кризи; посилюються інфляційні процеси в економіці країн світу. Проте економічна криза в Україні має свої особливості. Протягом останніх років спостерігається різке посилення кризових явищ, інфляційні процеси охопили всю систему кредитної, фінансової і банківської діяльності, знижується ділова активність, збільшується міграція робочої сили у країни близького й далекого зарубіжжя, зростає частка тіньової економіки. Криза має системний характер, охоплює всі сфери життя суспільства — економічну, політичну й соціальну. Цьому сприяє те, що процес трансформації постсоціалістичного суспільства у новий для України тип соціально-економічного розвитку відбувається у важких умовах несприятливої кон'юнктури: розрив економічних зв'язків між галузями, підприємствами, містами і людьми; спекулятивне підвищення цін державою; різке зниження життєвого рівня більшості населення країни; спад виробництва ВВП; розв'язання урядом кризи неплатежів та ін. Все це перешкоджає виходу з кризи і робить її ще більш затяжною і глибокою, створює нестабільне економічне середовище. Необхідні кардинальна структурна перебудова економіки України, перерозподіл капіталів із старих галузей у нові. Негативні наслідки економічних криз неминучі, але вони не повинні бути безглуздими. Якщо криза вже має місце, слід використовувати її як метод реформування структури народного господарства. У протилежному разі відбуватиметься подальше загострення суперечностей в усіх сферах суспільного життя. [18,с.36-40]. Особливості сучасних економічних циклів 1. Швидкоплинний розвиток НТП спричиняє потребу і робить можливим частіше оновлення основного капіталу, внаслідок чого повторюваність криз стає частішою. 2. Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу. 3. Державне антицикл ічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить зазвичай економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є безумовним проходження усіх фаз. Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходи держави такого характеру пов'язані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами. [5,с.64]. Політика стримування — це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосовуються в тому разі, коли економіка перебуває у фазі піднесення. У цей час в економіці відбувається зростання попиту, і виробники прагнуть розширити виробництво. Однак це розширення має свої межі, а тому настає момент, коли в економіці може виникнути інфляційний вибух. Для запобігання цьому держава використовує підвищення ставок оподаткування, скорочення державних витрат, підвищення облікової ставки центрального банку та норми обов'язкових резервів тощо. Політика експансії — це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду. Збільшуючи обсяги сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності. Для цього вона використовує такі важелі, як зниження податків, збільшення державних витрат, зменшення норми обов'язкових банківських резервів та облікової ставки центрального банку. Політика експансії створює передумови для подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання. До найважливіших важелів державного антициклічного регулювання належать:— заходи грошово-кредитної політики, спрямовані на стимулювання попиту на товари й послуги (зниження процентної ставки, зниження норми обов'язкових банківських резервів та ін.);— заходи бюджетно-податкової політики (зниження ставок податків на прибутки підприємств і доходи громадян, збільшення частки державних витрат з метою стимулювання інвестиційної активності тощо);— заходи, спрямовані на пожвавлення інвестиційної активності . (стимулювання житлового будівництва, проведення політики прискореної амортизації, надання різноманітних пільг при встановленні нового устаткування та ін.). Антициклічне регулювання у розвинутих країнах світу перетворилося в один з найважливіших факторів послаблення глибини економічних криз, подовження фаз пожвавлення та піднесення й скорочення фаз спаду та депресії. Однак повністю воно не в змозі подолати циклічний характер суспільного виробництва. 4. Перевиробництво супроводжується не тільки зростанням „ безробіття, а й підвищенням цін та інфляцією, що породжує нове явище в економіці — стагфляцію. Ця особливість пояснюється монополістичним ціноутворенням та надмірними державними витратами, які покриваються додатковою грошовою емісією, що порушує нормальний грошовий обіг, спричиняючи інфляцію. Такі кризи супроводжуються нерівномірним зростанням цін у різних галузях економіки, внаслідок чого інвестиції спрямовуються туди, де вищий рівень цін, а отже, і темп інфляції. Подібні процеси продовжуються до того часу, поки не встановиться нове співвідношення між галузями, адекватне новому стану економічної рівноваги. За цих умов кризи мають затяжний характер і спричиняють стагнацію, оскільки порушуються природні економічні причинно-наслідкові зв'язки між рівнем пін, рівнем процентної ставки й інтенсивністю інвестиційного процесу. Із сказаного випливають такі висновки: 1. Типова криза, що спонтанно виникає й усувається за рахунок саморегуляції ринкового механізму, характеризується тим, що зниження цін в умовах надвиробництва супроводжується здешевленням кредиту. Кредит стає доступнішим, що, у свою чергу, пожвавлює інвестиційний процес і зрештою виводить.економіку зі стану застою. 2. Криза, яка супроводжується інфляцією, спотворює причинно-наслідкові зв'язки в економіці, засвідчуючи, що держава "перегнула палицю", втручаючись у циклічний розвиток економіки, і її втручання, яке оцінювалося як позитивне в короткостроковому періоді, спричинило негативні наслідки в довгостроковому періоді, що потребує значного часу для свого вирішення. 70-ті роки XX ст. продемонстрували згубний вплив на економіку не тільки циклічних, а й нециклічних коливань. Прикладом останніх стали структурні кризи: нафтова; сировинна; енергетична; валютна; екологічна. Риси структурних криз: спричиняються через диспропорції між окремими сферами і галузями економіки; мають затяжний характер; часто не збігаються з циклічними кризами; впливають на циклічні кризи, спотворюючи традиційну картину циклічного розвитку. Наприклад, нафтова криза 1974—1975 pp. проявилася у стрімкому зростанні світових цін на нафту й нафтопродукти, але всупереч традиційній реакції попиту на зміну цін, попит на нафту і продукти її переробки зріс, а пропозиція продовжувала відставати від попиту. У кінцевому підсумку ця криза значно поліпшила стан краін-експортерів і погіршила стан країн-імпортерів нафти. Сучасні екологічні кризи стримують бурхливий розвиток багатьох країн світу. Руйнація світової соціалістичної системи поглибила структурний характер криз і нестабільність в економіці цих країн. На модифікацію циклу впливає також політична нестабільність як у межах окремої держави, так і,в межах регіонів та у світі в цілому. РОЗДІЛ II. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТА МЕТОДИ ВПЛИВУ НА ЦИКЛІЧНІ КОЛИВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ 2.1. Роль держави в регулюванні довгострокових циклів Розробка теорії “довгих хвиль” була розпочата ще в XIX ст. Англійський економіст У.С. Джевонс висловив ідею про існування довгих економічних хвиль, обґрунтувавши її статистичне. Дослідження у цьому напрямі продовжили голландські дослідники Вольф та Гедерен. Вивченням довгих хвиль займалися також Афтальйон, М.І. Туган-Барановський, В. Парето та інші вчені. Однак найбільший внесок у розробку теорії довгих хвиль в економіці зробили Микола Кондратьев та Йозеф Шумпетер. В основу теорії довгих хвиль покладено ідею про економічну рівновагу, її порушення і відновлення, що мають хвилеподібний характер. М. Кондратьев вважав, що для розвитку економіки характерними є хвилеподібні коливання різної тривалості і пов’язував їх з існуванням трьох видів економічної рівноваги. Рівновазі першого порядку, за Кондратьєвим, відповідає “коротка хвиля” тривалістю 2—3 роки, рівновазі другого порядку — “середня хвиля” тривалістю 8—11 років, а рівновазі третього порядку — “довга хвиля” тривалістю в середньому 57 років. М. Кондратьев узагальнив показники ринкової кон'юнктури (середнього рівня цін, процентної ставки, заробітної плати, виробництва чавуну, свинцю тощо), здійснивши багатофакторний аналіз економічного зростання. Він виділив три великі цикли з “хвилями піднесення”, що характеризувалися поліпшенням ринкової кон'юнктури, та з “хвилями зниження”, для яких притаманне погіршення ринкової кон'юнктури. Оскільки, на думку М. Кондратьева, неможливо точно визначити роки перелому в розвитку великих циклів, він означив такі їхні межі: [21,c.45-52] I цикл: 1. Хвиля підвищення (з кінця 80-х — початку 90-х років XVIII ст. до 1810—1817рр.). 2. Хвиля зниження (1810—1817рр. до 1844— 1855 pp.). II цикл: 1. Хвиля підвищення (з 1844—1855 pp. до 1870— 1875 pp.). 2. Хвиля зниження (з 1870—1875 pp. до 1890— 1896рр.). III цикл: 1. Хвиля підвищення (з 1891—1896 pp. до 1914— 1920рр.). 2. Імовірна хвиля зниження третього циклу з періоду 1914—1920рр. На думку вченого, для “великих циклів” характерні такі закономірності :— на початку “хвилі підвищення” відбуваються значні якісні зміни в економічному житті суспільства, здійснюються технічні відкриття та винаходи, які активізують науково-технічний прогрес, зумовлюють впровадження нових технологій, спричиняють бурхливий розвиток грошового обігу;— велика кількість соціальних катаклізмів (війни, революції, масові страйки) припадає “на хвилі зниження”; їм властиві структурні кризи і депресія в сільському господарстві;— “хвилі підвищення” сприяють скороченню тривалості криз та зменшенню їх глибини, стимулюють пожвавлення, економічне зростання, а “хвилі зниження”, навпаки, збільшують тривалість і глибину криз та депресій, зменшують перспективи економічного зростання. У теорії М. Кондратьева довготривалі цикли зумовлені внутрішніми чинниками економічного зростання. Матеріальною основою довгих хвиль є структурне оновлення технологічного способу виробництва. Вчений зазначав, що інтенсивність науково-технічних відкриттів є функцією запитів економічної діяльності. Сам розвиток науки, як наголошував дослідник, є закономірним процесом економічної динаміки. У структурі довгострокових циклів М. Кондратьев виділяв дві фази — висхідну та низхідну. Низхідна фаза великого циклу — це період зміни базових технологій і технологічних структур тривалістю 20—25 років. Упродовж цієї фази відбуваються економічні кризи малих і середніх циклів, що створюють підґрунтя для найвагоміших вкладень у технічне переоснащення. На цей час також припадає найбільше навантаження у вимірі перебудови економічної структури суспільства адекватно технологічному оновленню виробництва. Висхідна фаза великого циклу — це період тривалого піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства, який триває 25—30 років. Протягом такого проміжку часу можливі також циклічні кризи, пов'язані з оновленням основного капіталу, характерне масове поширення нових технологій, зародження та розвиток нових галузей економіки. Відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку, залучення у виробництво значних обсягів робочої сили, підвищення оплати праці.[21,с.53-57]. Водночас із просуванням економіки до верхньої точки великого циклу в народному господарстві виникають і посилюються протидіючі тенденції. З часом їхня дія стає такою помітною, що розпочинається глибока криза, яка започатковує низхідну фазу великого циклу. Період “великого піднесення” пов'язаний з масовим поширенням нових технологій і відповідно до цього зародженням та розвитком нових провідних галузей економіки. Це відкриває додаткові можливості для одержання прибутку, сприяє розширенню інвестиційного процесу. Виробництво потребує залучення додаткової робочої сили, зростає заробітна плата. Водночас у міру просування економіки до верхньої точки великого циклу в господарстві починають нагромаджуватися протидіючі тенденції зростання витрат, пов'язаних з інноваційним процесом, посилюється тенденція норми прибутку до зниження. Зростає напруження на ринку позичкового капіталу, підвищуються відсоткові ставки. Наростають й інші суперечності, які вже не можна вирішити завдяки технологічному оновленню виробництва. Вони прориваються назовні у формі глибокої кризи, яка знаменує початок нової фази великого циклу. Важливою ознакою великих циклів є те, що в процесі свого розвитку вони інтернаціоналізуються. Започаткувавшись у найбільш передових у технологічному відношенні та найбільш сприйнятливих до інноваційних перетворень економічних системах того чи іншого суспільства, вони поступово поширюються на інші господарські структури. З утворенням цілісної системи світового господарства часовий лаг процесу інтернаціоналізації великих циклів звужується. Визначення цієї риси великих циклів дає ключ до розуміння специфічних особливостей економічного розвитку останнього десятиріччя країн постсоціалістичної системи. Особлива глибина кризових потрясінь економіки цих країн, що нині відбувається, зумовлена не лише глибокою трансформацією адміністративно-бюрократичної системи господарювання в ринкову. Глибокі економічні потрясіння пов'язані з необхідністю докорінного технологічного переоснащення виробництва, зумовленого новим етапом НТР. Отже, йдеться про дію циклічних чинників, тобто тих самих чинників, які в середині 70-х — на початку 80-х років XX ст. призвели до структурних криз перебудови господарського механізму економічно розвинених країн Заходу. Відставання країн, що входили до складу колишнього СРСР, в галузі технології позначилося лише на тому, що часові межі цих процесів було відсунуто приблизно на півтора десятиріччя. Це, в свою чергу, виявляє також об'єктивну зумовленість спільності (природно, з урахуванням специфічних характеристик) окремих перетворень механізму господарювання (демонтаж державно-монополістичних структур, пріоритетний розвиток малих та середніх виробничих ланок, інформатизація виробництва). Ці процеси спостерігаються сьогодні як у країнах Заходу, так і колишніх соціалістичних державах. [10,с.15]. Одночасно з формуванням наукових засад довгострокового прогнозування економічної кон'юнктури теорія “довгих хвиль” дозволяє виявити й фундаментальні закономірності розвитку економічної системи. Так, першому технічному циклу (“довгій хвилі”) відповідає домонополістичне господарство, засноване на вільному ринково-конкурентному механізмі. Другій хвилі відповідає монополістичне підприємництво з монополістичне регульованим механізмом, а третій хвилі — період державно-монополістичного господарювання. Сучасна інтерпретація теорії “довгих хвиль” М. Кондратьева належить австрійському економісту Й. Шумпетеру. У 30-х роках XX ст. останній обґрунтував теорію, відповідно до якої основною причиною таких хвиль є хвилеподібна динаміка змін у технічних нововведеннях, що дістали назву інновацій. Оскільки наукові відкриття забезпечують значний прорив у технологіях багатьох галузей, це сприяє прискореному нагромадженню капіталу, зростанню прибутків та економічному піднесенню загалом. Однак у міру насичення ринку попит різко скорочується, прибутки знижуються й значна частина капіталу стає надлишковою. Саме так, на думку Й. Шумпетера, виникає “хвиля підвищення”, а пізніше — “хвиля зниження” великого циклу. Окремі сучасні автори вважають причиною “довгих хвиль” структурні кризи, що виникають у зв'язку із значною активізацією технічного прогресу, оскільки технічні революції відбуваються циклічно з періодичністю 50—60років. Наукові розробки М. Кондратьева та Й. Шумпетера стали підґрунтям для виникнення нового напряму досліджень в економічній теорії — обґрунтування сутності, причин та наслідків “довгих” циклічних коливань. Врахування об'єктивної взаємозумовленості “довгих хвиль” і відповідного оновлення економічної структури суспільства дає можливість науково обґрунтувати сучасний стан розвитку світового господарства. Основою розвитку продуктивних сил є широка інтернаціоналізація структури відтворення, розвиток біотехнологій, впровадження ЕОМ в усі галузі суспільного виробництва тощо. За прогнозами вчених, цикл триватиме до 20-х років XXI ст. Прийнято вважати, що нинішній цикл завершить індустріальний період розвитку людства. На зміну йому прийде постіндустріальна цивілізація. 2.2.Державна політика в умовах середньо- і короткострокових циклічних коливань Економічний цикл теорія визначає як часовий лаг від початку однієї економічної кризи до наступної. У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що мають найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв'язку з цим середні цикли не без підстави називають базисними. Історія середніх економічних циклів бере початок з кризи перевиробництва, яка розгорнулася в 1825 p. y Великій Британії. Див. дод.2. Цей цикл тривав 12 років і завершився кризою 1836 р. Через 11 років циклічна криза 1836 р. вразила економіку Великої Британії, США, Франції та Німеччини. Кризу 1857 р. вважають першою світовою циклічною кризою. Вона охопила абсолютну більшість капіталістичних країн. У наступний період майже всі кризи мали світовий характер. Це кризи 1866, 1873, 1882, 1900, 1907, 1913-1914, 1920-1921,1929-1933,1937-1938 років. Після другої світової війни з різним ступенем інтенсивності розвивалися кризи в 1948-1949, 1953-1954, 1957-1958, 1960-1961, 1969-1970, 1974-1975, 1980-1982, 1991-1992 (в окремих країнах) роках.[21,с. 13]. Кожна з цих криз і відповідно економічний цикл індивідуальні та історично неповторні за своїми характеристиками. У зв'язку з цим їх не можна пояснити за допомогою якої-небудь однієї групи економічних чинників. Однак індивідуальність не виключає можливості виділення ряду спільних закономірностей, смисл яких зводиться ось до чого. Економічні цикли середньої тривалості, як правило, містять чотири фази, що йдуть у своєму розвитку одна за одного. Це фази кризи, депресії, пожвавлення і піднесення. Визначальними у цих фазах є криза і піднесення. Тому дехто з учених розглядає структуру економічного циклу як таку, що поєднується лише цими двома фазами, що V принциповому плані не суперечить попередньому визначенню. Дуже важливо враховувати і те, що перехід від однієї фази економічного циклу до іншої здійснюється автоматично — на основі ринкових саморегуляторів. За своїм змістом середні цикли — це економічні цикли процесу відтворення. Вони відбивають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу та споживання в їхній органічній єдності. Цим зумовлюється багатомірність циклічних коливань. її розвиток характеризують такі показники динаміки: валового внутрішнього продукту; промислового виробництва; зайнятості; завантаженості виробничих потужностей; реальних доходів населення. Важливими показниками циклічності є динаміка норми прибутку (рентабельності), а також інших показників, то характеризують економічну ефективність відтворювального циклу. Матеріальною основою циклічності відтворювального процесу (середніх циклів) є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частин її —знарядь праці. У зв'язку з цим галузі, що виробляють засоби виробництва, виконують у механізмі циклічності системоутворюючу (базисну) функцію. В процесі циклічних коливань вони зазнають найбільшого навантаження. Циклічність, зумовлена оновленням основних виробничих фондів, не обов'язково призводить до кризового спаду виробництва. Самі по собі старіння та фізична заміна зношених засобів виробництва не є безпосередніми причинами кризи. Негативні наслідки цих процесів можуть бути усунені засобами економічного регулювання. Йдеться про те, що у принциповому плані економіка утримує в собі можливості запобігання циклічним спадам. У зв'язку з цим слід розмежовувати матеріальну основу середньострокових циклічних коливань і безпосередні причини криз, що виникають. Вони можуть бути різними за своїм змістом і тому потребують у кожному випадку спеціального визначення. Найбільш складною і суперечливою фазою економічного циклу є криза. З одного боку, вона несе в собі величезну руйнівну силу — скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, неминучу політичну напруженість. Це, однак, не дає підстав стверджувати, начебто кожна криза — новий ступінь, що наближує економічну систему до неминучого краху. В цьому визначенні повністю ігнорується другий бік — конструктивна функція кризи, положення про те, що циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а - сама криза— дуже активною інтегральною частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона є водночас найважливішою ланкою, яка розчищає шлях для нового витка розвитку — прискорення технічного і технологічного оновлення виробництва, структурної перебудови економіки, підвищення ділової активності. Ґрунтуючись на цьому, слід ураховувати наявність певних меж антициклічного регулювання економіки, брати до уваги, що таке регулювання має оптимальні межі. Виходячи з цього, деякі вчені-економісти вважають, що штучне переривання кризи є не завжди виправданим. Умови сучасного розвитку характеризуються глибокими змінами структури економічного циклу і змісту його окремих фаз. Ці зміни пов'язані передусім з впливом на відтворювальні процеси досягнень науково-технічного прогресу, активним впровадженням у виробництво ресурсозберігаючих технологій, зростанням частки галузей, які виробляють товари широкого вжитку, а також сфери послуг, що менше піддаються циклічним коливанням. На зміст циклічності дуже відчутний вплив має інтернаціоналізація відтворювальної структури, так само як і масштабне застосування в системі управління економікою новітніх засобів інформатики. Це, природно, розширює можливості здійснення як на макрорівні, так і на рівнях окремих корпорацій ефективної антициклічної політики. Як наслідок цього в повоєнному розвитку економіки відбулися загальне скорочення тривалості фаз економічного циклу, деяке вирівнювання його трендової кривої та більш швидке досягнення стану структурної рівноваги.[17,с.42-45, 19,с. 5-23]. На відміну від циклів середньої тривалості, що відбивають у своєму розвитку спосіб функціонування основного капіталу, матеріальною основою коротких циклів є процеси, що відбуваються безпосередньо у сфері грошових відносин. Граничними пунктами малих циклів є грошові кризи, що повторюються також з досить вираженою синхронною закономірністю. Відрізняючись особливою гостротою та інтенсивністю, в одних випадках вони накладаються на середньострокові кризи, в інших — відбуваються за їхньої відсутності.
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (04.05.2014)
Просмотров: 2069 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: