Реферат на тему:Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА). 1.Позитивні і негативні наслідки дії НАФТА для кожної країни-члена НАФТА Для США північноамериканська угода покликана забезпечити приріст не тільки економічної, але і геополітичної потужності Сполучених Штатів. Вона — складова частина стратегічної політики США, направленої на досягнення широкомасштабної мети: вільний рух американських товарів і послуг, вільний доступ для американських інвестицій, захист прав інтелектуальної власності, зростання конкурентоспроможності, використовування нових регіональних порівняльних переваг за рахунок об'єднання високих технологій і інвестицій США з дешевою робочою силою Мексики і дешевими багатими природними ресурсами обох країн-сусідів. Колишній помічник з економічних питань державного секретаря США Роберт Золік так охарактеризував важливість північноамериканської інтеграції: «НАФТА — добра стратегічна можливість забезпечити, усилити і розвивати континентальну базу в економічних і політичних відносинах, з тим, щоб укріплювати економічну потужність, лідерство і всесвітній вплив Америки. НАФТА буде ключовим компонентом в розробці і укладанню глобальних, регіональних і двосторонніх угод, що служать американським інтересам». Вже тоді в 1992p. йшлося про «один континент і одну економіку» [1,8]. Економічний вплив НАФТА на Сполучені Штати. Сполучені Штати в результаті укладання цієї угоди отримали значні вигоди: в переважній більшості галузей були поступово зведені до мінімуму бар'єри проти іноземних виробників з країн-партнерів по НАФТА, що дозволяло закупляти у них багато товарів дешевше, ніж в самих США; перед американськими компаніями відкрилися набагато більш широкі можливості доступу на ринки країн-сусідів, що розширювало ринок збуту. Участь США в регіональному інтеграційному процесі перетворилася на могутній чинник довгострокової позитивної дії на внутрішньоекономічний розвиток. Загальний товарообіг з Мексикою тільки за 1993–1997 виріс майже в 2,5 рази (з 80,5 млрд. дол. до 197 млрд. дол..), з Канадою – майже в 2 рази (з 197 до 364 млрд. дол..). На обидві ці країни доводиться третина зовнішньої торгівлі США. Статус безмитних товарів розповсюдився вже на дві третини всього американського експорту в регіоні, і ці можливості продовжують розширятися. США потребують такої регіональної економічної інтеграції для підвищення своєї конкурентоспроможності по відношенню до основних економічних суперників – ЄС і Японії [2,7].. В той же час різні екологічні і профспілкові групи в США, як і багато членів американського Конгресу, побоюються переміщення американської ділової активності до Мексики з її низькими трудовими і екологічними стандартами. Крім того, американці бояться потоку іммігрантів з Мексики, який в 2005-му вже досяг 400 тис. чоловік в рік. Подібна «латиноамериканізація США» видається багатьом американцям загрозою їх цивілізації, заснованої на цінностях протестантської європейської культури. Для Мексики НАФТА була необхідна для успішного виконання економічних реформ, модернізації економіки. У минулому Мексика була країною, залежною від експорту нафти, сьогодні вона є чистим експортером промислових товарів, що забезпечує стійке економічне зростання. В ході переговорів Мексика добивалася забезпечення надійного доступу на найбільший в світі ринок (з перспективою витіснення звідти «азіатських тигрів»), збільшення потоку інвестицій, включаючи повернення мексиканських капіталовкладень, а також зниження рівня захисту ринку США. Участь Канади в переговорах надавала для Мексики можливість відкриття нового експортного ринку і джерела інвестицій. Крім того, створення зони вільної торгівлі може забезпечити більш надійний інвестиційний клімат в Мексиці, а значить, залучить капітали і з третіх країн. Зацікавленість Канади в членстві в НАФТА пов'язана з можливістю не тільки збереження переваг CUSFTA, але і модифікації деяких її положень, а також забезпечення надійного доступу своїх товарів на мексиканський ринок, а в майбутньому на швидко зростаючі ринки латиноамериканських країн. На новому «витку цивілізаційної еволюції», на етапі підписання НАФТА США, Канада і Мексика визнали необхідність зміцнення взаємної дружби і співпраці; сприяння гармонійному розвитку світової торгівлі; створення розширеного і надійного ринку для своїх товарів, послуг і капіталів; усунення перешкод в торгівлі; встановлення чітких і взаємовигідних правил ведення торгівлі з тим, щоб забезпечити стабільний розвиток економіки, сприяти інноваційним процесам, підвищити рівень життя населення [1, 12]. 2.Виникнення мексиканської фінансової кризи 1994-1995рр. То її наслідки для країн НАФТА Концептуальні засади економічних перетворень в країнах Латинської Америки після Другої світової війни пов’язують з іменем Рауля Пребіша, який очолював Комісію ООН з Латинської Америки. Саме Рауль Пребіш вперше запропонував концепцію поділу світу на індустріальний центр (північ) та сировинну периферію (південь). На думку Пребіша, індустріалізація країн континенту мала привести до поширення нових виробничих технологій, зростання зайнятості, продуктивності праці, скоротивши тим самим вразливість регіону до негативного впливу зовнішнього середовища у формі різких коливань цін на сировинні товари. Саме ці міркування лягли в основу стратегії імпортозаміщуючої індустріалізації, основними інструментами реалізації якої був захист національних виробників за допомогою мит, квот, тарифів та інших обмежувальних заходів, надання субсидій. Якщо говорити коротко, то імпортозаміщення певною мірою сприяло розвитку важкої промисловості, яка пізніше стала основою національних економік. Економіки демонстрували досить пристойні темпи зростання. Водночас індустріалізація потребувала значних коштів, запозичення яких на світових ринках привело до драматичного зростання зовнішньої заборгованості країн регіону. До того ж капіталоінтенсивні виробництва вимагали імпорту іноземних комплектуючих, що неминуче вело до зростання залежності від світового господарства, яку країнам намагалися знизити. [3] Суть пропозицій щодо реформування існуючих структур міжнародної валютної системи зводиться, по-перше, до більш повної і всебічної гармонізації внутрішньої макроекономічної та зовнішньоекономічної політики провідних країн світу на кшталт маастрихтських критеріїв валютно-фінансової конвергенції країн ЄС; по-друге, до формування центральної системи координації та регулювання валютних курсів, менш жорсткої, ніж фіксовані режими Бреттон-Вудської системи чи європейського механізму валютних курсів, але, водночас, і менш мінливої, ніж сучасний режим вільного плавання; по-третє, до вирішення проблем валютної ліквідності. В 1982 році Мексика офіційно заявила про неспроможність обслуговувати зовнішній борг, що знаменувало собою пошук нових підходів до вироблення економічної політики. І вже наприкінці 80- х років поступово було досягнуто консенсусу стосовно того, що модель економічного розвитку, яка базується на протекціонізмі та активному втручанні держави в економіку, себе вичерпала. До того ж приклад країн Азії свідчив на користь необхідності здійснення реформ, зорієнтованих на розвиток ринкових механізмів. І хоча політика в окремих країнах багато в чому відрізнялися, але в цілому для Латинської Америки в той час були притаманні спільні елементи: стабілізація (подолання інфляції), посилення фіскальної дисципліни, дерегуляція та приватизація, зменшення митних тарифів на імпорт тощо. Міжнародна економічна кон’юнктура сприяла масштабному притоку іноземного капіталу, що, разом iз зазначеними раніше заходами економічної політики привела до відновлення економічного зростання після кризового періоду 1983—1990 рр.[4] Мексиканська фінансова криза 1994—1995 рр. засвідчила вразливість економіки латиноамериканських країн до фінансових негараздів, які мають місце саме в регіоні, наступна Азійська криза продемонструвала вразливість до шоків, які виникають в світовій економіці. І хоча ситуація в різних країнах складається сьогодні по-різному, але в цілому регіон відреагував на ці події намаганнями поглибити ринково орієнтовані реформи. Позитивний та негативний досвід країн Латинської Америки дає можливість зробити декілька вельми важливих висновків для України. По-перше, економічна політика має бути послідовною та ринково орієнтованою, що вимагає від держави значно більшої «кваліфікації», ніж пряме регулювання економічних процесів. По-друге, реалізація неправильно обраних пріоритетів може проявитися лише через певний період часу, але вже тоді економічні наслідки можуть бути просто руйнівними. По-третє, країна повинна боротися не тільки за залучення іноземного капіталу, а й за те, щоб його «утримати» в економіці. А це знову потребує розважливої економічної політики. По-четверте, фіскальна дисципліна в цьому широкому розумінні цього слова має бути альфою та омегою економічної політики. По-п’яте, навіть за часи стабільності та позитивної економічної динаміки слід реально оцінювати внутрішню та зовнішню економічну ситуацію і об’єктивно оцінювати можливі масштаби потенційного кризового потенціалу окремих галузей, економічних рішень. Звичайно, цей перелік не є вичерпним, а самі висновки можуть здатись дуже загальними, але, на мою думку, досвід Латинської Америки переконливо свідчить, що свідоме чи несвідоме нехтування саме такими очевидними речами рано чи пізно призводить до практично миттєвого розгортання кризових процесів, наслідки яких долаються протягом багатьох років.[5,21] 3. Охарактеризуйте основні проблеми функціонування НАФТА. НАФТА відкрило шлях до створення єдиного континентального ринку і свободи пересування товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Панамериканська зона вільної торгівлі (FTAA) могла б об'єднати майже всі країни Північної і Південної Америки з населенням 800 мільйонів і загальним обсягом ВВП 11,4 трильйони доларів (більшим, ніж у Європейського Союзу). Спільний для трьох сторін інтерес полягає в тому, об’єднаними зусиллями протистояти посиленню впливу західноєвропейського інтеграційного об’єднання в особі ЄС. НАФТА має протистояти також могутньому економічному піднесенню Азійсько – Тихоокеанського регіону, який, на думку багатьох дослідників, досить серйозно претендує на роль світового центру в ХХІ ст.. США дійшли висновку, що їхньої одноосібної присутності в цьому регіоні вже недостатньо, щоб адекватно реагувати на можливі зміни у розстановці світових економічних сил або, принаймні, підтримувати рівновагу між ними. Кожна із трьох країн учасниць має свої економічні інтереси в НАФТА і, звісно, кожна з них плекає надію за допомогою вільної торгівлі реалізувати ці інтереси. Четвертий Всеамериканський саміт, що пройшов в аргентинському місті Мар-дель-Плата у2005 р. де розглядали питання створення FTAA не приніс очікуваного результату. Головної мети, тобто підписання угода про створення зони вільної торгівлі на території двох Америк (FTAA), досягти не удалося. За угоду ратували Сполучені Штати, їх підтримували Канада, Мексика і Чилі. Проти виступили Аргентина, Бразилія, Венесуела, Парагвай і Уругвай. Опоненти FTAA стверджували, що запропонований США план загрожує не тільки економічним інтересам південноамериканських країн, але і їхньої політичної незалежності. Вперше питання про створення FTAA було поставлено представниками США на Всеамериканському саміті в Майамі в 1994 році. Створення зони було заплановано на 2005 рік. Однак далі заяв процес не пішов. В останні два роки американці прагнули реанімувати інтеграційний процес, натискали на латиноамериканських політиків, але результатів це не дало. На початку 2004 року на переговорах у Мексиці (по питанню створення полегшеної версії єдиного ринку, так називаної FTAA Lіght) Бразилія й Аргентина поставили США жорстку умову: скасувати всі субсидії американським сільгоспвиробникам і забрати митні бар'єри на шляху південноамериканської сільгосппродукції на ринок США. Адміністрація США погодилася піти назустріч вимогам латиноамериканських лідерів тільки в частині прямих аграрних субсидій, що складають лише 6,6% усіх дотацій фермерам і експортерам. Велика ж частина дотацій йде у виді непрямих кредитів чи страхових гарантій, а їх США скасовувати відмовились. Південноамериканців не влаштовує також те, що в проекті США немає і натяку на регіональні фонди розвитку, за рахунок яких усувалися б диспропорції в економічному розвитку країн-членів (такі фонди існують у Євросоюзу) [6,36]. Даний саміт показав, що в найближчому майбутньому США навряд чи удасться переконати своїх латиноамериканських опонентів прийняти рішення про створення FTAA. Країни континенту явно налаштовані на встановлення нової системи відносин з північним сусідом. Як заявив на саміті аргентинський президент Нестор Киршнер, "ми не проти інтеграції, але хочемо економічну інтеграцію без асиметрій, субсидій і протекціонізму. Ми хочемо інтеграцію не на користь більш сильному, а на користь усім" . Зустріч у Мар-дель-Плата - це велика зовнішньополітична поразка США. Але і латиноамериканців однозначно переможцями теж не назвати. По-перше, незважаючи на опозицію Венесуели і країн МЕРКОСУР (торговий блок, що поєднує Аргентину, Бразилію, Парагвай і Уругвай), інші 29 держав Південної Америки, що брали участь у саміті, заявили, що готові відновити переговори в подальшому. Мексика запропонувала продовжити переговори без участі Венесуели і чотирьох країн МЕРКОСУР, пояснюючи їхнє прагнення блокувати FTAA приватними інтересами. По-друге, саміт оголосив слабкість інтеграційних процесів у Латинській Америці. У блоці МЕРКОСУР розуміють: якщо південноамериканські країни будуть входити в Загальноамериканську зону вільної торгівлі поодинці, лідируючі позиції в цій організації виявляться в США. Тому перш ніж вступати в FTAA, Латинська Америка повинна здійснити внутрішню інтеграцію. Рішення про об'єднання для спільного просування до Загальноамериканської зони було прийнято ще у 2003 році - як усередині МЕРКОСУР, так і усередині Андського пакту (це ще одне торгове об'єднання, куди входять Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу й Еквадор). Спроби об'єднати МЕРКОСУР і Андський пакт уже починалися. Почалися навіть переговори про економічну інтеграцію з Мексикою, що у випадку успіху поставили би хрест на планах США. Однак розбіжності між країнами перебороти не удалося, і єдиний торговий простір у Латинській Америці так і не з'явився. Потерпів крах і альтернативний проект створення Зони вільної торгівлі МЕРКОСУР-ЕС, що з ентузіазмом просували Бразилія й Аргентина. З політичної точки зору, цей союз спрямований проти однобічної політики США і був вигідний обом сторонам. Латинська Америка знайшла б в особі Євросоюзу альтернативного економічного партнера і звільнилася б від залежності від США. ЄС з підписанням договору про вільну торгівлю з МЕРКОСУР одержав би перевагу в секторах, де особливо сильна конкуренція європейських і північноамериканських компаній, - у сфері телекомунікацій і фінансів Текст договору був підготовлений, і для його підписання в жовтні 2004 року залишалося лише проробити деякі технічні деталі. Але отут з'ясувалося, що на шляху створення "найбільшої у світі зони вільної торгівлі" існують нездоланні розбіжності - усі ті ж аграрні субсидії, пожертвувати якими Євросоюз не захотів [7,18]. Мексика в ході переговорів з приводу утворення зони вільної торгівлі добилася визнання різ-ниці у рівнях розвитку мексиканської економіки порівняно з американською та канадською і таким чином отримала мож-ливість протягом 15 років на пільгових умовах співпрацювати з партнерами по НАФТА. Отож протягом зазначеного терміну Мек-сика буде користуватися пільгами в реформуванні своєї митної системи, а також володіти виключним правом розпоряджатися національними запасами нафти й газу, нафгопродуктами і продук-тами нафтохімічної промисловості. Мексиці надано безмитний режим експорту до США і Канади легкових автомобілів власного виробництва, до того ж значно послаблено режим митного опо-даткування мексиканського експорту сільськогосподарської про-дукції. Також існують певні негативні наслідки вступу Мексики до НАФТА: - більшість підприємств які сконцентровані у Мексиці виробляють комплектуючі, що не дозволяє поліпшувати якісну структуру виробництва; - забруднення навколишнього середовища; - витіснення малого бізнесу і фермерів транснаціональними корпораціями. І все ж зазначимо, що посилення північноамериканської орієн-тації не загрожує Мексиці самообмеженням зоною вільної тор-гівлі. Скоріше відбуватиметься розширення торговельних відно-син з іншими країнами і регіонами. Мексиканським політикам імпонує відкритий характер Північноамериканської зони вільної торгівлі, і вони при будь-якій нагоді підкреслюють це. До того ж зазначені преференції, якими Мексика буде користуватися протя-гом усього «випробувального періоду», забезпечать їй добрі перспективи адаптації до нових умов співробітництва з північноамери-канськими партнерами. Підсумки перших п'яти років функціонування НАФТА були досить неоднозначними для учасників тристоронньої угоди. В цілому мало що змінилося в розстановці сил на континенті США,(які раніше, посідають провідні позиції в усіх сферах міждержавних економічних відносин і залишаються центром тяжіння як , для Мексики, так і для Канади.) Експерти вважають, що від участі в НАФТА найбільше виграла Мексика, яка більшою мірою поліпшила, порівняно зі США й Канадою, становище в таких сферах, як добробут, реальний ВНП, реальні витрати, робочий час, реальна зарплата, капітальні ін-вестиції, імпорт, експорт. Певних зрушень країни - інтегранти до-билися в розв'язанні проблем зайнятості, інфляції, промислового виробництва, зовнішньої торгівлі. Найбільш помітними були зміни, що відбулися в торгівлі, але вони характеризуються переважно за схемою «Мексика—США».[6,42] Список використаної літератури: 1.Семенов К.А. Международная экономическая интеграция. Москва: Логос, 2001, 128 с. 2.Давыдов А. Экономика США: потенциал // США-Канада: экономика, политика, культура. 2005. № 12 с.3-24 3. http://www.day.kiev.ua/57775/ Сергій ТОЛСТОВ, директор Інституту політичного аналізу й міжнародних досліджень: «ДОРОГI ГРОШI» — СОБI ДОРОЖЧЕ 4. http://www.politdumka.kiev.ua/ru/index.php?old_site=1&aid=140 5. Международная экономическая интеграция. (Учебное пособие). Под редакцией д.э.н., проф. Н.Н. Ливенцева. М.: Экономистъ, 2006, с.25. 6. Ложечко М. НАФТА в интеграционных процессах: проблемы и пер-спективы // Внешняя торговля. 2006. № 5, 6. 7. США – КАНАДА 2006 №12, Игорь Бураковский, Региональная интеграция на новом витке развития с.3-24
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (01.05.2014)
Просмотров: 231 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: