Реферат на тему:Підприємницька діяльність і конкуренція. Антимонопольна політика - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Підприємницька діяльність і конкуренція. Антимонопольна політика. План 1. Підприємницька діяльність: сутність та різноманітність організаційних форм 2. Конкуренція, її суть та основні функції у ринковій економіці. Види конкуренції 3. Досконала та недосконала конкуренція 4. Монополізм, його суть, типи, форми та наслідки. Антимонопольна політика Підприємницька діяльність: сутність та різноманітність організаційних форм Ринкова система є середовищем особливого господарського феномена — підприємництва, сутність якого слід розглядати у кількох взаємопов'язаних аспектах: економічний ресурс, економічна поведінка, економічна діяльність. Підприємництво — це економічний ресурс суспільства, який разом з ресурсами "труд", "земля", " капітал" забезпечує ефективне функціонування суспільного виробництва. У цьому аспекті підприємництво виконує функції, що спрямовані на оптимальне використання обмежених ресурсів з метою максимального задоволення суспільних потреб: визначення та здійснення ефективної комбінації факторів виробництва, інновації, контроль за витратами тощо. Підприємництво являє собою особливий тип економічної поведінки індивідуального відокремленого господарського суб'єкта ринку, який здійснює вибір способу використання обмежених ресурсів для максимізації прибутку. Підприємництво — це особлива діяльність. У Законі України "Про підприємництво" підприємницьку діяльність визначено як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і зайняття торгівлею з метою отримання прибутку. Підприємницька діяльність відрізняється від інших видів діяльності, по-перше, самостійністю: підприємець — економічно відособлений суб'єкт господарювання, який діє на базі власних коштів та самостійно приймає рішення. По-друге, підприємницька діяльність — це насамперед, інноваційна діяльність, яка сприяє науково-технічному прогресові. По-третє, відмінністю підприємницької діяльності є ризик, який супроводжує самостійність: можливість виникнення втрат або зниження прибутку. Головною передумовою виникнення підприємницького ризику є наявність конкуренції та альтернативних варіантів вирішення питань розвитку підприємницької діяльності. Підприємець, який самостійно приймає рішення, несе власну економічну(майнову) відповідальність за його результати. Четверта відмінність: мету підприємницької діяльності становить отримання прибутку. При цьому слід зазначити, що досягнення цієї мети залежить від спроможності підприємця визначити та задовольнити суспільні потреби у формі платоспроможного попиту на ринку. Об'єкт підприємницької діяльності можна визначити як бізнес—певне діло, що веде підприємець. Але цілком слушно й використання понять "бізнес" і "підприємницька діяльність" як синонімів. Особливості підприємницької діяльності розкриваються через її принципи, серед яких, згідно зі ст. 5 Закону України "Про підприємництво": вільний вибір діяльності; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що вироблено; встановлення цін згідно з законодавством; вільний найом робітників; залучення та використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесків платежів, встановлених законодавством та ін. Необхідно зазначити, що підприємницька діяльність в Україні здійснюється в межах досить змістовного правового середовища, яке являє собою сукупність законів України, указів Президента України, декретів, постанов Кабінету Міністрів, нормативних актів міністерств, органів місцевих рад та державних адміністрацій та ін., які містять і норми приватного права, і норми публічного права. Вершину становить Конституція України, в ст. 42 якої гарантується право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України, інших держав, які не обмежені законом у правоздатності та дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності. Підприємці мають право самостійно здійснювати без обмежень різноманітну діяльність, яка не суперечить чинному законодавству. Залежно від змісту діяльності підприємництво має такі види: виробниче підприємництво — діяльність, яка спрямована на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг і т. ін., які призначені для реалізації споживачам; комерційне підприємництво — діяльність, що пов'язана з операціями перепродажу товарів та послуг; фінансове підприємництво — здійснення операцій із специфічним товаром: грошима, валютою, цінними паперами; посередницьке підприємництво — діяльність, спрямована на поєднання сторін, що мають інтерес до взаємної угоди та ін. Підприємництво може здійснюватися із залученням найманих робітників або без їх залучення. Щодо масштабів діяльності, підприємництво може бути великим, середнім та малим. Єдиного міжнародного стандарту класифікації підприємницької діяльності згідно з її масштабом не існує. В Україні відповідно до чинного законодавства (зокрема, указів Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 3 липня 1998 року, "Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 р." від 28 червня 1999 року) суб'єктами малого підприємництва можуть бути, по-перше, фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в трудових відносинах з якими протягом року перебувають не більш як 10 чол., а обсяг виручки від реалізації продукції не перевищує 500 тис. гри.; по-друге, юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких за рік середньооблікова чисельність працюючих становить більш як 50 чол. і обсяг виручки від реалізації продукції не перевищує 1 млн. грн. До малого підприємництва належать також малі підприємства, тобто підприємства з чисельністю працюючих у промисловості та будівництві — до 200 чол., в інших галузях виробничої сфери — до 50 чол., у науці та науковому обслуговуванні — до 100 чол., у галузях невиробничої сфери — до 25 чол., у роздрібній торгівлі — до 15 чол. Мале підприємництво відіграє значну роль у ринковій економіці. По-перше, оскільки значна частина населення стає активним суб'єктом підприємницької діяльності, мале підприємництво є основою стабільності ринкової системи. По-друге, мале підприємництво забезпечує необхідну мобільність, гнучкість та різноманітність економічної діяльності, її глибоку спеціалізацію і на цій основі — кооперацію, без чого неможлива висока ефективність економіки. Підприємництво може здійснюватися без утворення або з утворенням юридичної особи, у першому випадку суб'єкт здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа, у другому підприємець створює підприємство. Слід зазначити, що в Україні для визначення суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи і в економічному, і в правовому обігу використовують поняття "підприємство", а не поняття "фірма", хоч у ринковій економіці організаційною одиницею підприємницької діяльності виступає фірма, яка володіє та керує своїми технологічними ланками-підприємствами. Згідно з Законом України "Про підприємства в Україні" підприємство є самостійним господарським статутним суб'єктом, що володіє правами юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність для отримання відповідного прибутку (доходу). Як бачимо, зміст поняття "підприємство" значною мірою відображає риси фірми, як суб'єкта ринкової системи. Відносини, пов'язані з підприємствами в Україні, регулюють Закон України "Про підприємства в Україні" та спеціальне законодавство, зокрема податкове, митне, валютне, фінансове, інвестиційне та ін., що регулює окремі особливості, сторони та види діяльності підприємств. Підприємницька діяльність може мати такі організаційні форми, як одноособове володіння, партнерство та корпорація. Одноособове володіння — це бізнес, власником та керуючим якого є підприємець, який особисто його контролює, бере на себе підприємницький ризик, несе особисту майнову відповідальність, привласнює прибуток або зазнає збитків. Одноособове володіння може бути організаційною формою підприємництва як зі статусом юридичної особи (приватне підприємство), так і без створення юридичної особи (суб'єкт підприємницької діяльності — фізична особа). Партнерство — добровільне комерційне (з метою отримання прибутку) об'єднання майна та діяльності кількох підприємців, які спільно володіють майном партнерства, контролюють його діяльність, беруть на себе підприємницький ризик, несуть відповідальність та розподіляють прибуток (збитки) згідно з укладеною між партнерами угодою. В Україні відповідно до Закону України "Про господарські товариства" партнерства існують у правовій формі господарських товариств: повне товариство, товариство з додатковою відповідальністю, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю. Корпорація - добровільне комерційне об'єднання власності значної кількості осіб на засадах акціонування та обмеженої відповідальності учасників. В Україні згідно з Законом України "Про господарські товариства" корпорації існують у правовій формі акціонерних товариств відкритого та закритого типів. Відмінності кожної організаційної форми підприємницької діяльності наведено у таблиці 1. Таблиця 1. Характеристики \| Одноособове володіння \| Партнерство \| Корпорація Спосіб залучення коштів \| Інвестування власних коштів підприємця \| Об'єднання коштів партнерів згідно 3 угодою \| Залучення коштів шляхом емісії акцій Власність \| Підприємець — одноособовий власник \| Власники — партнери, частку яких чітко визначено в угоді \| Власники — акціонери згідно з пакетом акцій, що їм належить Підприємницький ризик та відповідальність \| Підприємець бере ризик на себе та несе особисту майнову відповідальність \| Партнери спільно беруть на себе ризик та визначають відповідальність кожного згідно з угодою \| Ризики та відповідальність акціонерів обмежено пакетами акцій, що їм належать Прибуток \| Належить підприємцю \| Розподіляється між партнерами згідно з порядком, закріпленим угодою \| Частина спрямовується на розвиток корпорації, частина розподіляється між акціонерами у формі дивідендів на акції Управління \| Підприємець \| Збори партнерів — вищий орган управління, якщо інше не передбачено угодою \| Збори акціонерів — вищий орган управління Кожна організаційна форма підприємницької діяльності має позитивні риси та певні недоліки. Перевагами одноособового володіння є відносна легкість його створення, свобода діяльності (немає потреби погоджувати рішення з партнерами), можливість повного контролю з боку підприємця, який є власником і бізнесу, і його прибутків, що виступає як досить сильний економічний стимул організації підприємницької діяльності саме у цій формі. До недоліків одноособового володіння слід віднести обмеженість фінансових та матеріальних ресурсів, обумовлену цим низьку кредитоспроможність, одноособове прийняття ризику та відповідальності, що у разі банкрутства може призвести до втрати не тільки бізнесу, а й особистого майна, а також можливість некомпетентних рішень з боку підприємця, який особисто керує бізнесом. Партнерству притаманні ті самі переваги, що й одноособовому володінню, але воно має більше фінансових можливостей, бо створюється шляхом об'єднання коштів партнерів. Партнери згідно з угодою можуть нести за діяльність партнерства як повну солідарну відповідальність, так і додаткову і навіть обмежену відповідальність. Отже, порівняно з одноособовим володінням, партнерство дає підприємцю можливість вибору певного виду відповідальності. Управління партнерством може бути компетентнішим завдяки розподілу функцій між партнерами. Але значним недоліком партнерства є потенційна загроза його розпадання внаслідок суперечностей між партнерами або виходу партнерів з партнерства. Перевагами корпорації є обмежена відповідальність акціонерів, їх можливість здійснювати операції з акціями корпорації на фондовому ринку. Корпорація має значні фінансові та інші ресурси, їй притаманна висока кредитоспроможність. Завдяки цьому корпорація має можливість залучати висококваліфіковані кадри, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу. До недоліків корпорації слід віднести складний порядок створення і ведення обліку та звітності, певну відокремленість дрібних та середніх акціонерів від керування корпорацією, обмеженість контролю з боку акціонерів за діяльністю менеджменту корпорації, що може призвести до зловживань. Конкуренція, її суть та основні функції у ринковій економіці. Види конкуренції Характеристика ринкового економічного середовища буде неповною, якщо не розглянути таку істотну економічну закономірність, як конкуренція. Вся атмосфера ринку пройнята конкуренцією. Це така організуюча сила, яка подібно до сили гравітаційного поля забезпечує порядок в економічному організмі. Конкуренція (від лат. concurrentia — змагання, суперництво) у ринковій економіці — це суперництво, боротьба між виробниками товарів та послуг за кращі, економічно вигідні умови виробництва та реалізації продукту. Таке визначення конкуренції панувало у класичній та неокласичній теорії. Ці теорії розглядали конкуренцію як незалежну поведінку економічних агентів, які прагнули встановити контрольна ринку. Спочатку тлумачення конкуренції як поведінки було пов'язано з суперництвом серед продавців та покупців за вигідні умови купівлі чи продажу товарів, що відбувалося без зговору. Тобто велика кількість економічних суб'єктів не давала змоги вступати їм у зговір. Ці умови збігалися з ринком досконалої, тобто необмеженої, конкуренції. Але вже неокласики почали розглядати конкуренцію як раціональну поведінку, що виникає в умовах суперництва та боротьби економічних агентів за обмежені блага (ресурси, товари чи гроші). Обмеженість ресурсів спричиняє раціональну поведінку виробників, які мають вибирати між конкуруючими цілями їх використання. У той же час споживачі мають вибір між конкуруючими напрямами використання грошей, що змушує продавців вступати у конкурентну боротьбу за гроші споживачів. Визначення конкуренції як поведінки в XX ст. доповнюється структурною концепцією, основний зміст якої пов'язаний не з боротьбою, а з аналізом структури ринку, тобто тих умов, які на ньому панують. У цьому разі конкуренція безпосередньо вже не визначається як боротьба. Найважливішого значення набуває визначення моделі чи будови ринку, у межах якого відбувається особлива конкурентна поведінка економічних агентів. Законом України "Про захист економічної конкуренції" (2001) остання визначається як змагання між суб'єктами господарювання, з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обігу товарів на ринку. Існування двох концепцій конкуренції дає можливість розглядати її з кількох аспектів. Перш за все з точки зору особливих умов функціонування ринку, тобто так званої структури ринку. Залежно від таких рис, як кількість фірм, що діють на ринку, їх вплив на ціни, характер продукту, що виробляється, доступ до ринкової інформації, особливості вступу та виходу з ринку, своєрідність принципів підприємництва, розрізняють конкуренцію досконалу та недосконалу. По-друге, залежно від сфери суперництва конкуренція буває внутрішньогалузева та міжгалузева. По-третє, конкуренцію слід розглядати залежно від характеру товару, особливостей його використання. Існує предметна конкуренція, яка є суперництвом на ринку конкретних видів продукції та послуг різних фірм-виробників (наприклад, виробництво спортивного взуття, яке не має істотних якісних відмінностей). Видова конкуренція — це боротьба однорідних видів продукту подібного споживання, але з різними характеристиками (спортивне взуття з різними якісними характеристиками — шкіряне, штучне, різні види кросівок та ін.). Функціональна конкуренція має місце, коли різні товари задовольняють однакову потребу чи мають однакове призначення (наприклад, виробництво товарів для відпочинку, це можуть бути велосипеди, лижі, скайти та ін.). Нарешті, конкуренцію слід розрізняти залежно від механізму боротьби чи суперництва — цінова та нецінова. Цінова конкуренція визначає активну роль ціни для досягнення кращих економічних умов виробництва, реалізації та завоювання ринку. Використання цінового механізму включає систему різноманітних цінових знижок, різні методи цінової дискримінації Нецінова конкуренція передбачає використання технічних переваг, надійності, дизайну та інших характеристик продукту, різноманітних послуг для споживача, надання йому позики для придбання необхідних товарів. У самому механізмі конкуренції слід розрізняти цивілізовані та нецивілізовані методи. Нецивілізована конкуренція (боротьба) побудована на застосуванні жорстоких, руйнівних методів, які націлені на знищення конкурентів (війна цін, вбивства, погрози та ін.). Цивілізована конкуренція буває добросовісною (краща якість продукту, розширення мережі обслуговування споживачів, широке використання реклами і т. ін.). Недобросовісна конкуренція визначається Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996) як будь-які дії, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, і передбачає такі методи, як економічне, технологічне та фінансове шпигунство, підробка продукції відомої фірми, використання її торговельної марки, махінації з діловими звітами, підкуп кращих фахівців та ін. Усі розглянуті аспекти конкуренції взаємопов'язані й у своїй сукупності формують конкурентне середовище, яке виконує важливі функції у ринковій економіці. Перш за все конкуренція, як зовнішня сила, примушує виробників підвищувати продуктивність праці, розширяти вигідні сфери виробництва, збільшувати накопичення та ін. Водночас конкуренція розподіляє виробництво на певні пропорції (галузеві, міжгалузеві), сприяє переливу капіталу між сферами виробництва. Конкуренція сприяє розподілові виробників на багатих і бідних, розділяє людей за суспільно-економічним статусом. Забезпечуючи нагромадження капіталу, конкуренція поволі сприяє появі монополізму — особливого економічного явища, яке підриває і руйнує саму конкуренцію. Конкурентне середовище потребує особливих форм підприємницької діяльності (класичної чи інноваційної, одноособових чи спільних форм), а також різних форм економічної поведінки фірм (їх ставлення до реклами, цінової стратегії, інновацій, конкурентів та ін.). Дослідження закономірностей конкуренції слід починати з аналізу типів конкурентних ринків. Досконала та недосконала конкуренція Історичні межі досконалої конкуренції простягаються з XVI ст. до початку XX ст., тобто вони збігаються з епохою вільного капіталізму та існуванням ринку чистої конкуренції. Досконала конкуренція, або ринок чистої конкуренції, виникає, якщо виконуються такі умови: 1) велика кількість малих за розміром фірм, жодна з яких не має значної частки на ринку. Обсяг виробництва чи реалізації не може істотно впливати на весь ринок (на пропозицію товару, на зміни ціни та ін.). Продавці діють незалежно один від одного. Кожен має можливість вибрати необхідний обсяг виробництва. Ніхто не може впливати на його вибір. Таке становище на ринку не дає змоги продавцям контролювати ціни, діє принцип "слідуй за ціною", чи "бери існуючу ціну". Велика кількість продавців не дає їм можливості вступати у зговір між собою щодо цін; 2) вироблюваний та продажний товар є однорідним, тобто не має істотної диференціації; 3) вхід та вихід з даної галузі виробництва здійснюється повільно, без будь-яких законодавчих, технологічних та фінансових перешкод. Це дозволяє підприємцю вибрати найефективнішу галузь виробництва, а також здійснювати своєрідний "конкурентний тиск" в обраній галузі; 4) покупці та продавці мають потрібну інформацію про різні сторони підприємницької діяльності (виробничі ресурси, витрати, необхідна технологія виробництва, джерела фінансування, ціпи та ін.). За наявності цих умов в економічному житті пануватиме досконала конкуренція, яка є первинною формою зв'язку в ринковій економіці. Ця економічна ситуація є умовою дії всіх ринкових функцій, без всебічного втручання держави, бо досконала конкуренція забезпечує самоналагодження економічної системи та стан її рівноваги. В умовах досконалої конкуренції широко використовуються різні методи нецивілізованої конкуренції та механізм внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції. Однак ринок чистої конкуренції с ідеальною або абстрактною моделлю економіки, бо в чистому вигляді нині такі умови ніде не існують. Але окремі риси ринку чистої конкуренції діють у деяких галузях виробництва. Знання цього ринку дає змогу пізнати економічні закономірності реального суспільного життя. Якщо в економіці не діють деякі умови ринку чистої конкуренції, то починають формуватися ринки недосконалої конкуренції: монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії. Важливою передумовою формування недосконалої конкуренції є поява монополізму (який буде розглянуто в 4 цієї глави). У системі недосконалої конкуренції дуже поширена ринкова структура монополістичної конкуренції. У ній поєднуються риси чистої конкуренції та деякі характеристики монополізму. Основні умови існування монополістичної конкуренції: 2) відносно велика кількість продавців на певному ринку. Виробники мають невеликі за своїми розмірами підприємства. Вони ще не можуть значно впливати на обсяг виробництва і не мають змоги контролювати ціни. Вони також не можуть забезпечити зговори щодо цін; 2) вироблюваний продукт повинен мати певні якісні відмінності, тобто бути диференційованим за такими параметрами, як якісні властивості, різноманітні послуги, особливості розміщення, різні методи стимулювання збуту. Важливу роль у диференціації товару починає відігравати наявність торговельної марки, фірмового знака та захист патентом; 3) відносно легкий вступ до необхідної галузі виробництва та безболісний вихід з неї як для виробника, так і для споживача. Але кожен підприємець повинен знати свій сегмент, свою "нішу" на ринку, закріпити попит своєї групи споживачів на основі диференціації шляхом нецінової конкуренції; 4) інформація про деякі сторони господарсько-фінансової діяльності фірми має обмежений характер. Підприємницька діяльність на цьому ринку має дуже активні форми, потребує добре розробленої стратегії маркетингу в сфері стимулювання збуту, ціноутворення, реклами. Прагнення підприємця до максимального прибутку обмежено двома різноспрямованими тенденціями. З одного боку, чим вища диференціація продукту, тим менша еластичність попиту, тим більше змоги збільшувати ціни над середніми витратами та одержати більший прибуток. Але, з другого боку, на ринку панує велика кількість конкурентів, які стримують зростання цін та зводять прибуток до нормального рівня. Другим різновидом ринку недосконалої конкуренції є ринок олігополії. Його характерні риси: 1) наявність кількох великих фірм, які домінують на ринку конкретного товару внаслідок великої концентрації продукції, яку вони виробляють та доставляють на ринок. Це означає, що кілька великих фірм мають у загальному обсязі продажу велику частку (70—90%). Причиною такого явища є намагання використовувати переваги великомасштабного виробництва (так званий ефект масштабу); 2) існує своєрідний контроль за цінами внаслідок непередбаченої поведінки конкурента, який може несподівано змінити свою цінову стратегію і таким чином спричинити цінову війну, появу нових конкурентів, можливість привласнення монопольного прибутку. Для того щоб запобігти таким явищам, фірми йдуть на зговір у галузі політики цін типу картельних угод, джентльменських погоджень, лідерства цін; 3) продукт на цьому ринку може бути як однорідним, так і диференційованим; 4) входження на цей ринок має значні перепони внаслідок ефекту масштабу, великих витрат на рекламу, володіння патентами, контролю за джерелами сировини та ін. Ринок олігополії вимагає серйозної уваги до підприємницької діяльності. Конкурентна поведінка на цьому ринку потребує особливої стратегії ціноутворення, пошуку найвигідніших методів ціноутворення. Але вплив ціни на ринок олігополії може бути обмежений внаслідок картельних та інших угод. Тому на цьому ринку широко використовуються засоби нецінової конкуренції. В умовах олігополії починає відігравати значну роль розвиток менеджменту всередині фірми, в її окремих структурних підрозділах. Олігополії посідають суперечливе становище стосовно розвитку науково-технічного прогресу. З одного боку, великі масштаби господарювання дають змогу концентрувати великі фінансові ресурси, кваліфіковані кадри для науково-дослідних, конструкторських робіт. Але монопольне становище на ринку, можливість одержувати монопольний прибуток шляхом встановлення монопольних цін не сприяє розвиткові науково-технічного прогресу. Технічний прогрес в олігополії пов'язаний з науковим характером самої галузі (електроніка, авіакосмічна галузь). Другим поштовхом до науково-технічного прогресу виступає міжнародна конкуренція, тобто конкуренція з боку іноземних фірм. Однак у цілому 2/3 винаходів минулого століття здійснено незалежними винахідниками та невеликими фірмами. Якщо на ринку утвердилася ситуація, за якої багато покупців та кілька продавців, то цей ринок має назву "олігопсонії". Недосконала конкуренція має також таку форму, як чиста монополія, або абсолютна монополія. Вона виникає тоді, коли на ринку залишається тільки один продавець товару чи постачальник послуги, якому протистоять численні покупці. Це перша найважливіша риса недосконалої конкуренції. По-друге, на ринку монополії продукт не має близьких замінників, а поява на ринку нових продавців неможлива. З точки зору покупців, продукт не має прийнятих альтернативних варіантів споживання (наприклад, використання електропостачання). В цьому разі споживачі змушені придбати продукт чи послугу в монополіста чи обходитися без них. По-третє, монополіст виступає на ринку як такий, "що диктує ціну", тобто він великою мірою контролює ціни. Є лише одна межа, що обмежує його ціну — платоспроможний попит споживача, тому монополіст завжди повинен вирішувати питання, яку вибрати ціну, щоб можна було випускати бажану кількість продукту. За допомогою своєї цінової політики монополіст на ринку не тільки орієнтуватиметься на максимізацію прибутку чи мінімізацію збитків, а й прагнутиме перешкодити бажаючим увійти до цієї галузі виробництва. Для цього фірма-монополіст стримуватиме зростання цін, щоб не притягувати конкурентів. Нарешті, монополіст на ринку не має конкурентів, бо вступ до цієї галузі повністю заблокований різноманітними засобами конкурентної боротьби, в тому числі такими недобросовісними методами, як тиск на постачальника, кредитно-банківські установи (щоб не давали ресурсів, коштів), використання цінової дискримінації та ін. Місце, роль та наслідки монополії на ринку великою мірою залежать від типу монополізму. Монополізм, його суть, типи, форми та наслідки. Антимонопольна політика У всесвітній економічній практиці існує кілька основних типів монополізму. По-перше, монополізм, який виростає з конкуренції і базується на концентрації та централізації виробництва чи капіталу. Найвідомішими організаційними формами такої монополії є картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати. Цей тип монополізму становить найбільшу загрозу ринковій економіці, він постійно перебуває у полі зору держави, виступає головним об'єктом демонополізації. Якщо процес концентрації держава не може повністю контролювати, то централізацію сучасна держава регулює ретельно, забороняючи незаконні форми об'єднання. Другий тип монополізму пов'язаний з технологічною олігополією. Це означає, що сама технологія потребує великих підприємств, у межах яких тільки й може бути організовано ефективне виробництво. У цьому разі з'являється природна монополія, зміст якої визначається Законом України "Про природну монополію" (2000). Природна монополія — це стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є ефективнішим за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги). Поява природно-технологічної монополії мало пов'язана з самозростанням капіталу, прагненням загарбати ринок, придушити конкурентів, максимізувати прибуток. Безглуздо уявити у таких галузях, як металургія, авіакосмічна галузь, залізничний транспорт, тисячі невеликих підприємств. Це суперечить логіці науково-технічного прогресу, виробництву конкурентоспроможної продукції. Це означає, що технологічні олігополії не можуть бути об'єктом демонополізації. У ринковій економіці поширена монополія, яка обумовлена диференціацією продукту. Монополістичний ефект досягається не великим обсягом виробництва, не контролем за цінами, а своєрідністю, новизною продукту (наприклад, лялька Барбі, кубик Рубік), своєрідністю послуг, популярністю торговельної марки. Така монополія не пов'язана з концентрацією та централізацією виробництва і може бути здійснена не тільки великою, а й невеликою фірмою. До четвертого типу монополізму можна віднести монополізм тих підприємств, які лідирують в окремих галузях науково-технічного прогресу (наприклад, виробництво лазерної техніки, біотехнологій). Це тимчасова монополія, тому вона зникає з поширенням та використанням наукової ідеї, проекту в інших фірмах. Така монополія стає об'єктом державного регулювання, спрямованого на більш вільне використання науково-технічної інформації в інших галузях економіки. Важливою формою монополізму є природно-державна монополія. Її природна обумовленість пов'язана з потребою задовольняти деякі базові потреби як окремої людини, так і суспільства в цілому. Природно-державний монополізм поширюється на товари нееластичного попиту, тобто такі, які є незамінною частиною споживчого набору. Вона може виявитися у націоналізації цих видів виробництва, державному контролі за цінами, встановленні фіксованих ставок податків. Своєрідною формою монополізму, що не пов'язана з ринком, є монополізм, який формується в умовах адміністративно-командної економіки. Причинами такої монополії є неекономічні фактори. Така монополія охоплює не тільки сферу виробництва, а й усю сферу розподілу та споживання. Це найнебезпечніша форма монополізму, яка негативно впливає на економіку та суспільство в цілому. Дослідження різних типів монополізму дає можливість виявити основні напрями та засоби боротьби з ними, обмеження їх діяльності. Світова практика боротьби з монополізмом почалася з перших кроків його виникнення (1889—1890), коли були прийняті перші антимонопольні закони. Антимонопольна політика та антимонопольне законодавство не має на меті заборону чи ліквідацію монопольних утворень. Головне усунути можливість зловживань своїм монопольним становищем на ринку, захистити конкуренцію як важливий механізм існування економіки. Антимонопольна політика спрямована на те, щоб, по-перше, запобігти створенню монополій, а по-друге, перешкодити використанню монопольної влади. Кожна країна повинна опрацювати свої засоби антимонопольної політики залежно від особливостей економічного становища. В Україні антимонопольне законодавство набуло правової завершеності із закріпленням у Конституції принципу забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Антимонопольна діяльність держави почалася з 1992 року, коли було прийнято Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", з 1993 року почала діяти Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції. Всі прийняті закони України, у тому числі такі, як "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України", "Про природні монополії", "Про захист економічної конкуренції", визначають пріоритетні напрями антимонопольної діяльності:— припинення зловживань монопольним становищем;— припинення неправомірних угод;— припинення дискримінації підприємців органами влади й управління;— припинення недобросовісної конкуренції;— припинення недобросовісної реклами;— контроль за додержанням антимонопольних вимог у процесі перетворення державної власності;— контроль за економічною концентрацією;— контроль за додержанням антимонопольних вимог у процесі антимонопольного регулювання;— контроль за додержанням антимонопольних вимог при прийнятті рішень органами влади й управління. Реалізація діяльності Антимонопольного комітету за цими напрямами дає йому можливість досягати головної мети антимонопольного законодавства: обмеження монополізму в економіці держави, розвиток, підтримку та захист конкуренції. Список використаної літератури 1. Конституція України. — К., 1996. 2. Закон України від 7 лютого 1991 р. "Про власність" // Закони України. - К.: АТ "Книга", 1996. - Т. 1. 3. Закон України від 26 лютого 1991 р. "Про підприємництво" // Там само. 4. Закон України від 1 березня 1991 р. "Про зайнятість населення" / / Там само. 5. Закон України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні" // Там само. 6. Закон України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства" // Там само. 7. Закон України від 18 червня 1991 р. "Про цінні папери і фондову біржу" / / Там само. 8. Закон України від 25 червня 1991 р. "Про систему оподаткування" // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 16. — Ст. 119. 9. Закон України від 20 грудня 1991 р. "Про податок на додану вартість" // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 21. — Ст. 156.
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (29.04.2014)
Просмотров: 483 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: