Реферат на тему:Міжнародний лідер економіки – США. Глобалізація. - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Міжнародний лідер економіки – США. Глобалізація. ПЛАН Світове господарство як економічна категорія Етапи формування світового господарства Міжнародний географічний поділ праці Вплив НТР на галузеву структуру і розміщення виробництва Географія галузей світового господарства Паливна і хімічна промисловість Машинобудування Лісова і текстильна промисловість Глобалізація Постіндустріальне суспільство Від “США – Західна Європа – Японія” до “США – Західна Європа – Азійсько-Тихоокеанський регіон Висновки Література Світове господарство як економічна категорія Етапи формування світового господарства Метою даної роботи є з’ясування сутності світового господарства і його структури, міжнародного географічного поділу праці, спеціалізації економіки країн за галузями виробництва в умовах НТР, розкрити вплив НТР на структуру і розміщення світового господарства; виявити суть поняття “глобалізація”, її вплив на економічну спільноту та визначити світового лідера економіки на даний час Світове господарство – історично складена сукупність національних господарств усіх країн світу, які зв’язані між собою міжнародними економічними відносинами, заснованими на міжнародному поділі праці. У другуй половині XIX ст. швидко зросла протяжність залізниць. Морський транспорт зв’язав між собою материки, забезпечив масові межконтинентальні перевезення вантажів і пасажирів. Але головна роль у формуванні світового господарства належала великій машинній індустрії, яка виникла в кінці ХVІІІ ст. Виділяють такі етапи формування світового господарства : 1. Етап зародження світового господарства і розвитку економічних відносин. 2. Етап формування світового господарства на основі розвитку великої машинної індустрії і сучасного транспорту. 3. Етап переважного розвитку “вшир” (перша пол. ХХ ст.) і “вглиб” (друга пол. ХХ ст.).Для третього етапу характерними є становлення нового виробництва з переважанням постіндустріальних ознак розвитку, транснаціоналізація економіки, посилення економічної інтеграції країн, формування глобальних галузей господарства, зміни структури світової торгівлі, зростання глобальної мобільності високоефективних виробничих чинників (капіталу, менеджменту, технологій тощо), інформатизації і телекомунікації суспільства. Міжнародний поділ праці Міжнародний поділ праці – форма суспільного територіального поділу праці, яка передбачає спеціалазацію країн на певних видах продукції, якими вони обмінюються. Кількість продукції значно перевищує власні потреби країни-виробника. Сформовані галузі міжнародної спеціалізації більшою мірою орієнтовані на експорт продукції і визначають “обличчя” країни в міжнародному поділі праці. Умови формування галузі спеціалізації включають: дешеву сировина, вдосконалену технологію виробництва, попит на продукцію за межами країни, помірні витрати на транспортування. Ступінь залучення будь-якої країни до міжнародного поділу праці заленжить насамперед від рівня розвитку її продуктивних сил. Чинники міжнародного поділу праці (див.табл.1). Таблиця 1 Чинники міжнародного поділу праці Географічне розташування країни \| Природно-ресурсний потенціал \| Соціально-економічні умови Приморські країни (морська торгівля): Норвегія, Кіпр, Греція, Панама, Сінгапур Внутрішньоконтинентальні країни (транзитні перевезення): європейські країни \| Добувна промисловість, с/г, рибальство, туризм Перська затока – нафта; Бразилія, Канада – залізо; США, Канада – пшениця; Індія, Шрі Ланка – чай; Канада, Швеція, Росія – ліс; Норвегія, Перу – риба; Середземномор’я – туризм \| - історичні особливості розвитку; - національні релігійні традиції; - кваліфіковані трудові ресурси; - наявність капіталів; - осягнення НТР; - нові технології (США, Західна Європа, Японія, Тайвань) Тому індустріально розвинені країни посідають провідне місце в сучасному міжнародному поділі праці, випускаючи наукомістку продукцію: машини, обладнання, товари тривалого користування тощо. Що стосується молодих країн Азії, Африки і Латинської Америки, то їхня роль у міжнародному поділі праці підвищується завдяки ресурсопостачанню в промислово розвинені країни. Їхня сировинна спеціалізація, що склалася в колоніальну епоху, зберігається дотепер. За економічним потенціалом (сумарною величиною ВНП, що виробляється на планеті) донедавна лідерами вважались такі розвинуті капіталістичні країни: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Вони створюють близько 50% ВНП. Вплив НТР на галузеву структуру і розміщення виробництва Науково-технічна революція (НТР) – корінний якісний переворот у продуктивних силах людства, викликаний перетворенням науки в безпосередню продуктивну силу суспільства. Характерні риси НТР: універсальність (перетворює всі галузі), прискорення науково-технічних перетворень (скорочення часу між відкриттям і впровадженням). До основних напрямів НТР належать: комплексна автоматизація в усіх сферах (мікро-ЕОМ, роботи, мікропроцесори), перебудова енергетичного балансу (використання нових джерел енергії), виробництво нових матеріалів (пластмаси, оптичні волокна, композити, напівпровідники), прискорений розвиток біотехнологій, освоєння космосу (нові машини, аерокосмічна промисловість). Отже, в умовах НТР роль науки полягає в перетворенні її на продуктивну силу суспільства, змінюється роль людини у зв`зку зі зміною характеру праці, її інтелектуалізації. Зрушення в розміщенні виробництва в умовах НТР такі: посилення територіальної концентрації; посилення орієнтації на кваліфіковані кадри; зменшення тяжіння обробної промисловості до джерел сировини і палива; посилення територіального розриву між добуванням і споживанням (переробкою). Таким чином, показник впливу НТР на сучасне світове господарство – корінні якісні зміни в розміщенні виробництва. У зв`язку з тим , що НТР охопила всі галузі господарства окремих країн, безперечний результат її всеосяжного прояву – це зміни в галузевій структурі світового господарства. Один з основних проявів НТР – структурні зрушення в сучасному виробництві, які полягають у випереджувальних темпах розвитку трьох галузей: електроенергетики, машинобудування і хімічної промисловості. Географія галузей світового господарства Паливна і хімічна промисловість У галузевій структурі промисловості 90% належить обробній промисловості. Випереджувальними темпами розвивається машинобудування і хімія. На перший план виходять мікроелектроніка, виробництво обчислювальної техніки, роботобудівництво, приладобудування, індустрія інформатики. Нафтопереробна промисловість – галузь обробної промисловості, що виробляє із сирої нафти нафтопродукти, що використовуються як паливо, мастильні та електроізоляційні матеріали, розчинники, шляхове покриття тощо. Газова промисловість здійснює видобування, транспортування (зберігання і переробку природного газу). Вугільна промисловість включає підприємства з видобутку, збагачення, брикетування кам’яного і бурого вугілля. Видобуток вугілля у світі становить 5 трлн. т, у тому числі торф, що як паливо в основному використовується в Ірландії, ФРН, Фінляндії, Росії. Паливно-енергетичний баланс – баланс одержання, перетворення і використання усіх видів енергії: мінеральної, органічної сировини, кінетичної енергії водних потоків. Припливів, вітру, енергії сонячних променів; геотермічної енергії тощо.Так, паливна промисловість – це розвідка, освоєння, перобка плюс транспортування енергоносіїв. Забезпечені: США, Росія, Китай, Великобританія, Канада, Австралія. З промислово розвинутих країн не мають: Японія, Італія, Республіка Корея. Паливна промисловість є комплексом галузей гірничодобувної промисловості – включає нафтову, газову, вугільну, торфову, сланцеву й уранодобувну промисловість. На видобуванні нафти спеціалізуються 80 країн. Координується ця діяльність ОПЕК – організацією країн експортерів нафти (міждержавна організація 13 країн, створена в 1960 р.). В неї входять: Венесуела, Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія, Катар, Індонезія, Лівія, Алжир, ОАЕ, Еквадор, Габон. Щодо видобутку природного газу, то на цьому спеціалізується 60 країн, основні з них: Росія, Канада, США, Індонезія, Нігерія, Великобританія, Мексика, країни Перської затоки. Електроенергетика – галузь промисловості, яка включає виробництво різних видів електроенергії, її транспортування, теплові мережі, котельні та інші об’єкти. Основні запаси гідроенергоресурсів мають: Росія, США, Канада, Китай, Бразилія. Далі розглянемо особливості розвитку чорної і кольорової металургії. НТР подарувала людству такі метали XX ст., як берилій, літій, титан та ін. Вона висунула нові вимоги до традиційних конструкційних матеріалів – чорних і кольорових металів. У світовому споживанні на сталь припадає 50%, пластмаси – 42%, кольорові метали – 8%. Найбільш потужні установки з виплавки сталі працюють у Росії, Україні, Японії, США, Франції, ФРН, Швеції. Отже, головними районами добування залізної руди в світі: Бразилія,США, Китай, Україна, Канада, Росія. Щодо виплавки сталі, то лідерами в цій галузі є: США, Японія, Україна, Росія Китай, Німеччина, Італія, Франція, Польща, Канада. В табл. 2 показано відношення видобутку, виробництва і споживання кольорової металургії. Таблиця 2 Відношення видобутку, виробництва і споживання кольорової металургії Регіон світу \| Видобуток \| Виробництво \| Споживання Південна Америка \| 26% \| 15% \| 6% Північна Америка \| 35% \| 35% \| 28% Африка \| 22% \| 12% \| 2% Азія \| 6% \| 18% \| 24% Західна Європа \| 4% \| 18% \| 38% Австралія \| 7% \| 2% \| 2% Отже, найбільший видобуток в Америці, але найбільше споживання в Західній Європі. Майже вся продукція кольорової металургії із Африки йде на експорт. Така ж ситуація спостерігається і в Латинській Америці. Хімічна промисловість – одна з найдинамічніших галузей сучасної промисловості, яка визначає НТР. Донедавна в країнах, що розвиваються, хімічна промисловість залежала від видобувної, зараз там активно розвивається хімія органічного синтезу. Випуск складної наукомісткої продукції продовжується в розвинутих індустріальних країнах – США, Японії, країнах Західної Європи, причому переміщується до джерел сировини або до портів її привозу. Чинники розміщення: електроенергія, вода, сировина, кваліфікована робоча сила, наукові центри, споживач, транспорт. Лідерами в цій галузі є США, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Китай, Україна. Машинобудування Машинобудування – система взаємозалежних галузей, що виробляють машини й устаткування і цим забезпечують технічне переоснащення всього господарства, виготовляють різноманітні побутові апарати і прилади, створюють економічний і оборотний потенціал окремих країн. Машинобудування вирізняється великою складністю і розгалуженістю галузевої структури, різноманітним асортиментом продукції, актовною участю в територіальному і міжнародному поділі праці. Загалом, машинобудування – пріоритетна галузь промисловості світу, у ньому значна частка належить загальному, транспортному електротехнічному й електронному машинобудуванню. У США найбільші машинобудівні райони – на північному сході й у Каліфорнії, у Великобританії – у Лондоні, у Франції – у Парижі. Відбувається переміщення випуску сільськогосподарських машин і менш складного устаткування в країни, що розвиваються, та спеціалізація розвинених країн на особливо складних видах деталей. Лише перша десятка розвинутих країн може виробити всю номенклатуру машинобудівної продукції. Це США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, якоюсь мірою Китай, Канада, Італія, сюди ж входить і Росія, (дають у сумі 3/4 світової продукції). На Північну Америку (США, Канада, Мексика, тобто НАФТА) припадає 1/3 світового машинобудування. Цей регіон на світовому ринку є експортером продукції високої складності, важкого машинобудування і наукомістких галузей. Машинобудування Західної Європи виробляє цієї продукції 25-30% від світового обсягу. Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія, Чехія, Польща та інші спеціалізуються на випуску окремих видів продукції, з якою вони виходять на світовий ринок. Третій регіон – Східна і Південно-Східна Азія (особливо республіка Корея, Сінгапур) виробляють близько 20% продукції світового машинобудування. У країнах, що розвиваються, щойно стали на шлях індустріалізації, уже з’явилися окремі підприємства машинобудування, численні металообробні ремонтні майстерні для обслуговування транспорту, сільського господарства, виробництва нескладних інструментів. Лісова і текстильна промисловість Лісова промисловість храктеризується наявністю двох лісових поясів. Північний пояс, у якому заготовляється хвойна деревина, проходить через Росію, Фінляндію, Швецію, Канаду, США. Росія займає перше місце за запасами деревини, а за виробництвом целюлози і паперу відстає від США в 7 разів. Головні експортери лісу – Канада, США, Росія. Головні імпортери – країни Західної Європи і Японія. Південний лісовий пояс захоплює екваторіальний і субекваторіальний кліматичні пояси – Бразилію, Екваторіальну Африку, Південно-Східну Азію. Частину найцінніших порід дерев вивозять у різні країни. Решта йде на дрова. Щодо текстильної галузі, то вона є однією з найстаріших. На першому місці стоїть виробництво бавовняних тканин, де лідерами є Китай, Індія, Росія. Друге місце належить виробництву тканин із хімічних волокон, тут першість належить США, Індії, Японії. На третьому місці – виробництво шовкових тканин. На четвертому – шерстяних тканин: Італія, Росія, КНР, Японія. 3. Глобалізація 3.1 Постіндустріальне суспільство Весь період з кінця 50-х рр. і до нашого часу політологи та економісти шукали адекватне визначення світу в сьогодненні, який дуже змінювався в ці роки. “Післяіндустріальне суспільство” – найбільш розповсюджена характеристика сучасного світу, яку було введено в 70-х рр. американським соціологом Д.Белом. Однак і це є дуже умовним визначенням з двох причин: по-перше, при величезній зайнятості у сфері послуг (до 75% в США, до 65-70% в основних країнах ЄС), при деіндустріалізації в розвинутих країнах, матеріальне виробництво лишається основою всієї економіки; по-друге, існує величезна частина суспільства, якої майже не сягнула сучасна індустріалізація, де має місце відставання не на період , а на більше. Провідним процесом сучасного світу і на Заході, і в нас визнається глобалізація. Формально, це лише нове слово для процесу, що проходить вже давно – просторового розповсюдження капіталістичного способу виробництва на країни, що ще не мають такого. Беззаперечним феноменом глобалізації є величезне, “випереджуюче” порівняно з виробництвом зростання світової торгівлі – на 5% на рік у 80-90-х рр. Якщо її частка в ВВП світу сягала в 1970р. 10,5%, то в 2000р. – вже 17,2%. При цьому 2/3 світової торгівлі контролюється ТНК. Але соціальним слідством глобалізації на Заході стало зниження реальної зарплати – в США в 1995р. для 4/5 працюючих за наймом вона виявилася нижчою на 11%, ніж в 1973р., хоча продуктивність праці за ці роки зросла на 3%. Беззаперечно одне: глобалізація пов’язана з експансією західного стилю життя, західною масовою культурою, західним типом накопичення. Так, розповсюдження і авторитет долара величезні – у всій міжнародній оплаті експорта 65% припадає на долар. 3.2 Від “США – Західна Європа – Японія” до “США – Західна Європа – Азійсько-Тихоокеанський регіон” Геоекономіка сучасного світу, безумовно, поліцентрична – в світі більше немає одного, різко домінуючого полюса, якими були США в 50-60-ті рр. За маштабами ВВП з урахуванням купівельної спроможності національної валюти провідна п’ятірка в 1997р. Виглядала таким чином: США – 7 млрд. дол.; КНР – 3 670 млрд. дол.; Японія – 2 млрд. дол.; ФРН – 1 млрд. дол.; Індія – 1 млрд. дол. При цьому східні “нові індустріальні країни” (НІК) разом взяті вже перегнали Японію, маючи ВВП 2 585 млрд. дол. Є й інші оцінки, згідно з якими місце Китая ще вище. Прогнози на початок XXI ст. підтверджують, що вже в 2010 році в першій десятці можуть опинитися не чотири (як зараз) країни, що розвиваються (Китай, Індія, Бразилія, Індонезія), а ще й Південна Корея, Таїланд і Тайвань. Прикладом “обгону” є те, що ВВП на душу населення Сингапура вже зараз набагато вище англійського (30,5 тис. дол.). Азійська фінансова криза наврядчи відміняє ці прогнози; вже в першій половині 1999 року вийшли на приріст ВВП й Таїланд (+ 3%), й Малайзія (+ 0,9%), й Південна Корея (+ 4,6%). Так, існує думка, що Східна Азія вклала у тридцять років величезний шлях розвитку, згрупувавши в ціх межах те, для чого Франції потребувалося 200 років, Сполученим Штатам – 150, а Японії – 80. Потенціал Китаю наприкінці 90-х рр. ще більше зріс, і якщо весь період 80-90-х рр. КНР домінувала в світі за темпами розвитку (+10%, у середньому), то за ці ж роки відбувався механічний приріст його сили: в 1997 р. Частиною країни став Гонконг, що займав 9-те місце за вартістю експорту, а в1999 р. – Макао. Слід приймати до уваги й наявність “великої економіки Китаю” разом з тими країнами Південно-Східної Азії, де особливо великі китайські капіталовкладення і діаспора. Існує думка, що нове сторіччя буде “сторіччям Азії”. Так, наразі переходять від старої трьохчленної системи порівнянь основних центрів сили (США – Західна Європа – Японія до США – Західна Європа – Азійсько Тихоокеанський регіон (АТР). Один з підрахунків за такою схемою порівнював ситуацію 1950 й 1991 рр. у світовій торгівлі. В 1950 р. на Західну Європу припадало 33% світової торгівлі, на Північну Америку – 22%, АТР – 17%. На початку 90-х рр. при збільшенні частки Європи (45%), різко зросла частка АТР (25%), до 16% знизилася частка Північної Америки. Щодо частки ВВП в світі наприкінці 90-х рр. “вага” США і Західної Європи приблизно однакова (відповідно 20,6 і 21,0%), а Японії – 7,7%, за часткою ж у світовому промисловому виробництві Західна Європа домінує – 20,3%, США дають 16,6%, Японія – 6,9%. Висновки Отже, повертаючись до співвідношення “центрів сили”, а саме місця США слід зазначити наступне. Сьогодення показує, що й американські вчені (П.Дракер та ін.) визнають, що події кінця XX ст. покінчили з тим, що (нехай і з суттєвим перебільшенням) називалось “американським сторіччям.” Все це не значить якогось чіткого зменшення ролі США у сучасному світі: США є лідерами за всіма напрямками фундаментальної науки, притягуючи в країну й закордонну еліту; - вони за часткою втират на НІОКР по ВВП поступаються лише Японії (2,5% у 1997 р. проти 2,9 – 3%), але різко перевершують усіх конкурентів за асигнуваннями на НІОКР в абсолютних маштабах і за чисельністю вчених та інженерів, що задіяні в науці (962,7 на 10 тис. працездатного населення проти 526,5 в Японії та 240,8 у ФРН); - вони залишаються найбільш конкурентноздатними серед усіх країн світу (згідно даних Міжнародного економічного форуму); - вони є лідерами на ринку озброєнь, маючи найбільш розвинутий і сучасний ВПК – на їхню частку в 1996 р. припадало 44% світового експорту зброї з тенденцією до зростання цієї частки (період після розпаду СРСР); - протягом останнього часу країна знаходилася на стадії економічного підйому – в 90-х рр. було створено 14 млрд. нових робочих місць. Але разом з тим, факти повертають до вищенаведеної ситуації про стрімкий розвиток Азійського регіону: Європа – 24,6% світового ВВП, Північна і Південна Америка – 29,2%, Азія – 34,2%. Література 1. Арин О.А. Азиатско-Тихоокеанский регион: мифы, иллюзии и реальность. – М., 2000. 2. Вішнікіна Л.П., Федій О.А. Соціально-економічна географія світу в стуктурно-логічних схемах, - Полтава, 1998. 3. Дронов В.П., Максаковский В.П., Ром В.Я. Экономическая и социальная география: Справоч.материал. – М.: Просвещение, 1999. 4. Масляк П.О., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Словник-довідник з економічної і соціальної географії світу – К.: 1998. 5. Мировая экономика и международные отношения. – 1998. - №№ 10,11; 1999 - №5. 6. Размещение производительных сил: учебник для ВУЗов. – М.: Экономика, 1999. 7. Тихонравов Ю.В. Геополитика. – М., 1998.
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (29.04.2014)
Просмотров: 274 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: