Реферат на тему:Макроекономічна рівновага та економічне зростання - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Макроекономічна рівновага та економічне зростання. План 1. Економічна рівновага: сутність, види та передумови 2. Макроекономічна рівновага в моделі "сукупний попит і сукупна пропозиція" 3. Макроекономічне зростання: сутність, типи, чинники і критерії Економічна рівновага: сутність, види та передумови Проблема макроекономічної рівноваги — одна з основних в економічній теорії і привертає до себе велику увагу економістів протягом XIX—XX ст. Рівновага — це збалансованість і пропорційність економічних процесів у масштабі всього народного господарства: сукупного попиту і сукупної пропозиції, виробництва і споживання. Досягнути макроекономічної рівноваги можна, але лише тимчасово, адже вона має динамічний характер і діє скоріше за принципом "рівновага— нерівновага". Однак суспільство зацікавлено, щоб відхилення від рівноваги були мінімальними і короткочасними, тому воно дійшло висновку про необхідність регулювання макроекономічної рівноваги у процесі реалізації відповідної економічної політики. Для оцінки такої рівноваги використовують агрегатні показники кінцевих результатів розвитку макроекономіки — ВНП, ВВП і НД. Механізм економічної рівноваги макроекономіки істотно відрізняється від механізму мікроекономіки. Для останньої рівновага означає встановлення такої ціни, за якої розмір попиту дорівнює розміру пропозиції. Така рівновага встановлюється стихійно механізмом саморегулювання ринкової економіки. Макроекономічна рівновага є не наслідком поведінки покупців та продавців, а результатом дії складного механізму збалансованого кругообороту структурних частин валового національного продукту та національного доходу, тобто величин сукупної пропозиції і сукупного попиту. Збалансоване, рівноважне зростання економіки передбачає узгоджений динамізм її складових структурних ланок залежно від розвитку народного господарства як цілісної системи. Рівновага буває ідеальною, реальною, частковою і загальною. Ідеальна (бажана) рівновага — це такий стан економіки, за якого забезпечується оптимальна реалізація інтересів усіх суб'єктів економіки та узгодженість у їх поведінці. При цьому рівновага теоретично передбачає, що всі суб'єкти знаходять на ринку предмети споживання, фактори виробництва, й весь продукт, вироблений у минулому році, має бути реалізований. Така рівновага можлива за наявності вільної конкуренції та економічної гармонії, за відсутності протилежностей та диспропорцій. Реальна рівновага встановлюється в економічній системі як наслідок впливу зовнішніх факторів на ринок в умовах недосконалої конкуренції. Така рівновага є відповідністю між обмеженими ресурсами і зростаючими потребами суспільства^ При цьому необхідно вжити заходів, спрямованих на ефективне використання ресурсів, збільшення продуктивності суспільної праці чи обмеження платоспроможного попиту споживачів. Часткова рівновага у масштабі всього народного господарства означає досягнення кількісної відповідності двох взаємопов'язаних окремих сторін чи ланок економіки, ринку товарів, послуг, факторів виробництва. Наприклад, збалансованість між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією, прибутками й витратами бюджету та ін. Загальна макроекономічна рівновага - це збалансований розвиток усіх сфер економічної системи, одночасна відповідність на ринку в цілому. Макроекономічна рівновага передбачає досягнення пропорційності як доцільності, впорядкованості та відповідності відтворюваних зв'язків, сторін та фаз. При цьому локальні, окремі пропорції взаємопов'язані, доповнюють одна одну і зумовлюють збалансований розвиток усієї економічної системи, або рівновагу. Між рівновагою, пропорційністю та збалансованістю існує тісний взаємозв'язок. Якщо рівновага є бажаною метою макроекономічного розвитку, то пропорційність і збалансованість є елементами механізму її досягнення. Ігнорування якогось з цих понять завжди призводить до однобічних результатів, до суперечностей та диспропорцій в економіці та суспільному житті Наприклад, в економічній літературі та практиці господарювання СРСР у 30—80 роках поняття "економічна рівновага" не використовувалося, бо ще в 1929 році Й. Сталін на конференції аграрників-марксистів вказав, що теорія рівноваги належить до "теорій, що забруднюють голови наших практиків", і закликав до "викорчовування" таких теорій. Це завдало великої шкоди радянській економічній науці та сприяло перетворенню її на інструмент захисту планової адміністративно-командної економічної системи. Світова економічна наука вже протягом двох століть досліджує проблему економічної рівноваги, створюючи теорії, моделі та концепції загальної і часткової рівноваги. Для загальної економічної рівноваги необхідна наявність певних передумов: відповідність сукупного попиту сукупній пропозиції на всіх чотирьох типах ринку (товарів, праці, капіталу та грошей); ефективне використання всіх економічних ресурсів, що означає відсутність масового безробіття, високого рівня інфляції, нереалізованих товарів і їх дефіциту; відповідність державних цілей існуючим економічним можливостям; збалансованість між виробництвом та споживанням з орієнтацією їх розвитку в інтересах споживачів; відповідність доходів витратам. В економічній теорії розрізняють класичну, кейнсіанську і монетаристську моделі макроекономічної рівноваги. Представниками класичних моделей були Ф. Кене (1694— 1774), Ж. Б. Сей (1767-1832), К. Маркс (1818-1883), Л Вальрас (1834-1910), В. Парето (1848-1923) та ін. Ф. Кене у своїй праці "Економічна таблиця" (1758) зробив першу спробу створити модель рівноваги у вигляді схематичного зображення процесу простого відтворення та обігу сукупного суспільного продукту (ССП), його реалізації між представниками трьох класів: виробничого (фермери), земельних власників і промисловців. Він обгрунтував концепцію "природного порядку", виходячи з розвитку економіки на основі вільної конкуренції, стихійного ринкового ціноутворення, еквівалентності обміну і невтручання держави в економіку. Ж. Б. Сей у "Трактаті політичної економії" (1803) створив модель економічної рівноваги "попит є пропозиція". Відповідно до цієї моделі виробництво товарів та їх пропозиція створюють свій власний попит. Оскільки продавець товару чи послуги отримує за них гроші, на які в свою чергу купує інші товари чи послуги, то величина попиту завжди дорівнює обсягові реалізованої пропозиції. За цих умов у економіці попит та пропозиція завжди збалансовані і диспропорції у вигляді дефіциту товарів або їх надвиробництва неможливі. Цей висновок у сучасній літературі називають "законом Сея", його можна зобразити у вигляді моделі "сукупна пропозиція = сукупному попиту". Внесок у теорію економічної рівноваги зробив і К. Маркс, який у другому томі "Капіталу" обгрунтував загальні умови пропорційного розвитку простого і розширеного відтворення, пояснив сутність відтворення продуктивних сил і виробничих відносин, а також усіх його фаз — виробництва, розподілу, обміну і споживання. Відтворення просте — це процес виробництва, який відновлюється щорічно у незмінних обсягах. При розширеному відтворенні відбувається кількісне і якісне зростання кінцевих результатів виробництва. За умов розширеного відтворення додатковий продукт використовується у певних пропорціях для особистого та виробничого споживання, для цього треба мати: додаткові засоби виробництва; додаткову робочу силу; додаткові засоби для існування робочої сили. К. Маркс розглядав сукупний суспільний продукт як кінцевий результат процесу відтворення з двох сторін — натуральної і вартісної. Тому весь ССП та все суспільне виробництво з точки зору речового складу він поділяв на два підрозділи: виробництво засобів виробництва (І підрозділ), які обслуговують все суспільне виробництво і використовуються для виробничого споживання, тобто компенсації спожитих у процесі праці речових факторів виробництва; виробництво предметів споживання (П підрозділ), які використовуються для особистого споживання робітників та власників. За вартістю ССП складається з постійного капіталу (С), змінного капіталу (У) та додаткової вартості (Т). К. Маркс визначив три умови пропорційної реалізації складових частин ССП при простому та розширеному відтворенні. В умовах простого відтворення продукт І підрозділу дорівнює фонду відшкодування обох підрозділів; продукт П підрозділу дорівнює чистому продукту обох підрозділів; чистий продукт І підрозділу дорівнює фонду відшкодування II підрозділу. В умовах розширеного відтворення продукт І підрозділу більший, ніж фонд відшкодування в обох підрозділах; продукт П підрозділу більший, ніж чистий продукт обох підрозділів; чистий продукт І підрозділу більший, ніж фонд відшкодування II підрозділу. Отже, процес відтворення тісно взаємопов'язаний з обміном продуктів обох підрозділів і потребує певної пропорційності в самих підрозділах та між ними. Коли порушуються умови пропорційності, виникають диспропорційність і нерівновага. Представник неокласичної школи швейцарський економіст Л. Вальрас розробив модель загальної економічної рівноваги, що показує, яким чином ринкова економіка забезпечує рівність між сукупною сумою попиту та сукупною сумою пропозиції. Відповідно до "закону Вальраса" економічні агенти не мають ніяких надходжень коштів зовні, а також "відкладеного попиту". Тому коли за незмінних цін попит та пропозиція збігаються на всіх ринках, то внаслідок бюджетних обмежень економічних агентів попит та пропозиція автоматично збігаються і на єдиному ринку. Л. Вальрас показав, що рівновага домогосподарств і ринків споживчих товарів узгоджується з рівновагою фірм та ринків факторів виробництва. Він уперше описав взаємозв'язок товарних ринків у вигляді системи рівнянь загальної рівноваги: де Q — обсяг продажу даного товару; D — функція попиту на даний товар; S — функція пропозиції на даний товар; Р — ціна одиниці товару; А — реальні активи; М — запас готівки. Класичні моделі макрорівноваги довели, що рівновага між сукупним попитом (АD) та сукупною пропозицією (АS) може порушуватися внаслідок зменшення попиту на розмір заощаджень (S), що зумовлює особливий інтерес підприємців, які мають потребу в кредитованих інвестиціях (І). Тому АD = АS за умов, що розмір заощаджень дорівнювати величині кредитованих інвестицій, тобто S = I. Рівність сукупного попиту та сукупної пропозиції потребує рівності кредитованих інвестицій та інвестованих заощаджень. У ринковій економіці заощадження необхідно використовувати з метою отримання доходу у вигляді процента. Власник заощаджень прагне дати їх у кредит під високий процент, а підприємець, якому потрібні інвестиції, бажає отримати їх у кредит під низький процент. Тому ринкові відносини встановлюють однакову норму процента, яка виконує роль ціни на ринку грошових коштів, де пропозиція виступає у вигляді заощаджень, а попит — у вигляді позикових інвестицій. За рівної норми процента розмір інвестованих заощаджень збігається з розміром кредитованих інвестицій. Класичні моделі економічної рівноваги створювалися на основі вільного ціноутворення як регулятора забезпечення пропорційності та збалансованості в економіці. Дж. М. Кейнс у своїй основній праці "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей" (1936) розробив повну модель макроекономічної рівноваги, яку описав за допомогою системи семи рівнянь. Перше рівняння характеризує рівновагу на ринку товарів та послуг, передбачає рівність між обсягом заощаджень та обсягом інвестицій, останні виступають як функція норми процента. Друге рівняння описує рівновагу на грошовому ринку і означає рівність між готівкою та вартістю угод. Рівновага на ринку праці описується третім рівнянням, яке вказує, що пропозиція праці є функцією грошової, номінальної заробітної плати. Четверте та п'яте рівняння відображають взаємозв'язок між рівнем заробітної плати і повною зайнятістю. Пропозиція праці стає функцією реальної заробітної плати. Шосте рівняння відображає зв'язок між рівнем зайнятості та виробничою функцією. Сьоме рівняння показує, що гранична продуктивність праці визначає реальну заробітну плату. Кейнсіанська модель загальної рівноваги основана на пріоритеті сукупного попиту, регулюючої ролі обсягу продажу, можливості забезпечити рівновагу за наявності безробіття й інфляції, спаду виробництва. Держава повинна здійснювати активну політику експансії, впливаючи на рівень сукупного попиту за допомогою збільшення державних витрат, зменшення податків та зниження процентної ставки. Дж. М. Кейнс відкрив ефект мультиплікатора — загальне зростання національного доходу перевищує державні витрати на стимулювання сукупного попиту, що веде до розширення виробництва та підвищення рівня зайнятості. В основу кейнсіанської повної моделі загальної рівноваги покладено такі положення. Зміни сукупного попиту визначають точку макроекономічної рівноваги, загальний рівень цін, обсяг реалізації валового національного продукту та рівень зайнятості. Зростання національного доходу веде до того, що обсяг заощаджень збільшується відносно швидше, ніж обсяг споживчих витрат, тобто чим більший національний дохід, тим менший сукупний попит. Щоб призупинити зменшення сукупного попиту, Дж. М. Кейнс запропонував збільшувати витрати на інвестування, що забезпечить підвищення зайнятості та приріст національного доходу, при цьому сукупний попит залишиться на тому самому рівні. Для розвитку підприємництва державі слід регулювати норму процента; її розмір має бути менший за норму прибутку. У середині XX ст. американський економіст М. Фрідмен, засновник сучасного монетаризму, обгрунтував монетаристську модель економічної рівноваги, в якій запропонував замість державної політики експансії політику стримання, тобто обмеження доходів населення, рівня сукупного попиту, грошових виплат населенню, державних витрат, приросту грошової маси. При цьому може спостерігатися зростання безробіття та зниження інфляції. Держава за такого стану економіки повинна застосовувати політику лібералізації, тобто надання більшої свободи розвиткові ринкових відносин, ціноутворенню. Макроекономічна рівновага в моделі "сукупний попит і сукупна пропозиція" Макроекономічна рівновага означає рівність сукупного попиту (АD) і сукупної пропозиції (АS). Це зображено графічно на рисунку 22, де РО — рівень цін; ОQ — реальний обсяг виробництва; АD — крива сукупного попиту; АS — крива сукупної пропозиції. Перетинання кривих АD і АS визначає загальний для всієї економіки Q1 рівноважний рівень цін Р1 та рівноважний обсяг виробництва продукції. Національний дохід (НД) дорівнюватиме добуткові обсягу виробництва (Q1) на величину загального рівня цін (Р1). Крива сукупного попиту АD означає кількість товарів та послуг, які споживачі готові придбати за кожного можливого рівня цін. Рух уздовж кривої АD відображає зміни сукупного попиту залежно від рівня цін. Сукупний попит визначається за формулою: де АD — сукугший попит; М — кількість грошей в обігу; V — швидкість обігу грошей у русі доходів; Р — рівень цін. Між АD і рівнем цін (РО), за інших рівних умов, існує зворотна (або заперечна) залежність: чим нижчий рівень цін, тим більший обсяг національного продукту зможуть купити споживачі. Характер кривої АD аналогічний графіку індивідуального попиту, але чинники, або ефекти, що зумовлюють зміни сукупного попиту й індивідуального попиту, неоднакові. Сукупний попит (АD) — це сума всіх витрат на кінцеві товари і послуги, вироблені в економіці. Він відображає зв'язок між обсягом сукупного випуску продукції, на який існує попит економічних агентів, та загальним рівнем цін в економіці. Сукупний попит складається з таких структурних елементів: попит на споживчі товари та послуги (С); попит на інвестиційні товари (І); попит на товари та послуги з боку держави (СР); попит на наш експорт з боку іноземців (X). Таким чином. На сукупний попит впливають такі цінові чинники. Зі зростанням рівня цін збільшується попит на гроші, що призводить до збільшення процентної ставки. Чим вона вища, тим більша частина споживачів прагне заощаджувати гроші та менше покувати. Спостерігається зростання приватних заощаджень, подорожчання кредитів і скорочення інвестицій підприємців, їх виробничих закупівель, тобто зменшується попит з боку приватних споживачів та підприємців. Діє "ефект процентної ставки, який знижує сукупний попит на реальний національний продукт, і крива АD набуває низхідного (з наближенням до осі абсцис) характеру. Механізм впливу на сукупний попит "ефекту Пігу" (або "ефекту реальних касових залишків", чи "ефекту багатства") полягає в тому, що зі зростанням цін відбувається знецінення готівки у населення і цінних паперів, зниження їх купівельної спроможності, а значить, і багатства. Як наслідок виникає ажіотажний поточний попит, підвищення попиту та цін. І, навпаки, відбувається скорочення сукупного попиту в результаті відкладання купівлі товарів (особливо тривалого використання) за відсутності повноцінних грошей. Коли ціни на товари та послуги на внутрішньому ринку вищі порівняно із зовнішнім ринком, спостерігається "ефект імпортних закупівель", вплив якого на сукупний попит призводить до збільшення закупівель дешевших імпортних товарів за кордоном та зниження сукупного попиту на товари всередині країни. Внаслідок дії цінових чинників на сукупний попит відбувається зміщення точки на незмінній кривій АD. Але на рівень сукупного попиту впливають також нецінові чинники, які змішують криву АD паралельно вниз чи вгору, їх можна згрупувати відповідно до чотирьох основних складових сукупного попиту (таблиця 9). Споживчі витрати залежать від рівня доходів споживачів, що відображає зміщення кривої АD праворуч (вгору). Чинник очікування майбутнього зростання доходів збільшує витрати споживачів і сукупний попит. Чинник зростання заборгованості споживачів за вже придбані товари знижує поточні витрати та сукупний попит. Політика зниження (збільшення) ставок податку породжує збільшення (зменшення) чистого доходу і збільшення (зменшення) сукупного попиту. Таблиця 9. Особисте споживання (С) \| Інвестиції (І) \| Державні закупівлі (СР) \| Чистий експорт (X) Доходи споживачів \| Процентні ставки \| Зміни у державних витратах \| Зміни в умовах зовнішньої торгівлі Очікування \| Очікувані прибутки \| Прийняття державних програм \| Національний дохід в іноземних країнах Заборгованість \| Рівень податків \| Валютні курси Податки \| Технологія Рівень інвестиційних витрат залежить від змін процентної ставки; її зростання зумовлює зменшення інвестиційних витрат, закупівлі засобів виробництва; очікування підприємців, їх прогнози майбутнього прибутку, збільшення податків з підприємств спричинюють зниження їхнього прибутку, а отже, і витрат; необхідність впровадження нових технологій збільшує інвестування. Рівень державних витрат залежить від прийняття різних урядових програм, від обсягу закупівель національного продукту бюджетними організаціями; зростання цих витрат збільшує сукупний попит і навпаки. Зміни в обсязі чистого експорту країни за незмінного рівня цін впливають на зміщення кривої сукупного попиту АD: зниження обсягу національного експорту чи його зростання залежать від курсу, наприклад, гривні Якщо курс гривні знизиться, це збільшить експортні закупівлі з боку іноземних споживачів і зменшить імпорт товарів, збільшить попит на національний товар та сукупний попит (крива АD зміститься праворуч). Зі зростанням курсу національної валюти та знеціненням іноземної валюти товари країни подорожчають для імпортерів, що знизить обсяг чистого національного експорту і сукупний попит (крива АD зміститься ліворуч чи вниз). Сукупна пропозиція - це загальна кількість кінцевих товарів та послуг, вироблених в економіці. Показниками сукупної пропозиції є валовий національний продукт (ВНП) та валовий внутрішній продукт (ВВП). Крива сукупної пропозиції АБ показує, який обсяг сукупного випуску продукції пропонує виробник на ринку за означеного рівня цін. Сукупну пропозицію можна зобразити у вигляді формули: АS = ОР, або: АS = заробітна плата + рента + процент + прибуток. Форма кривої АБ залежно від тривалості періоду, що розглядається, може бути різною (короткостроковий та довгостроковий періоди). З наведеного графіка (рис. 23) бачимо, що крива АS відрізняється від кривої пропозиції одиничного товару (мікрорівень) і складається з трьох відрізків: а — горизонтальний (кейнсіанський); б — висхідний (проміжний); в — вертикальний (класичний і неокласичний). Класична школа економічної теорії вважає, що вся крива АБ є вертикальною, бо економіка працює на повну потужність і при повній зайнятості ресурсів. Класична модель описує поведінку економічних агентів в економіці в довгостроковому періоді (понад три роки). При цьому сукупна пропозиція аналізується за таких умов: обсяг випуску залежить тільки від кількості факторів виробництва та технології і не залежить від рівня цін; зміни у факторах виробництва та технології відбуваються повільно; економіка функціонує за умов повної "зайнятості" факторів виробництва; ціни і номінальна заробітна плата є гнучкими, їх зміни підтримують рівновагу на ринках. Кейнсіанська школа відстоює концепцію, згідно з якою крива АS горизонтальна або висхідна. Горизонтальний відрізок кривої АS відповідає економіці у стані глибокого спаду і недовикористання всіх ресурсів. Проміжний відрізок кривої АS є висхідним і відображає таку ситуацію, коли збільшення реального обсягу національного виробництва супроводжується деяким зростанням цін як наслідок нерівномірного розвитку деяких галузей. Кейнсіанська модель аналізує сукупну пропозицію в економіці за короткий проміжок часу (до трьох років) за таких умов: економіка функціонує при неповній "зайнятості" факторів виробництва; ціни і номінальна заробітна плата відносно стабільні, повільно реагують на ринкові коливання; реальний обсяг продукції, реальна заробітна плата рухливіші і швидко реагують на ринкові коливання. Крива АS має позитивний нахил і є горизонтальною. На сукупну пропозицію та розміщення кривої АS впливають цінові та нецінові фактори. Наприклад, зі збільшенням рівня цін на ресурси збільшуються витрати виробництва і знижується сукупна пропозиція, а крива АS зміщується ліворуч (вгору) і навпаки. Зростання продуктивності праці знижує вартість одиниці продукції і збільшує можливості суспільства щодо отримання великого реального обсягу національного виробництва за даного обсягу ресурсів і витрат. Зростання продуктивності зумовлює зміщення кривої АS праворуч, а зниження продуктивності змішує АS ліворуч. Державна політика підвищення ставок оподаткування сприяє збільшенню витрат виробництва і скороченню сукупної пропозиції, крива АS зміщується ліворуч і навпаки. Рівновага між АD і АS досягається у точці їх перетинання, при цьому виділяють три види рівноваги. Перетинання кривих АD і АS на горизонтальному відрізку (а) кривої пропозиції, де рух до рівноважного реального обсягу національного продукту не супроводжується змінами рівня цін, зумовлено залученням до виробництва невикористаних ресурсів. Криві АD і АS можуть перетинатися на проміжному відрізку кривої пропозиції (б), де зміни цін виключають надвиробництво чи недовиробництво товарів і послуг. Перетинання кривих АD і АS на вертикальному відрізку кривої пропозиції (в) вказує, що збільшення сукупної пропозиції практично неможливо через максимальне використання виробничих можливостей та відсутність резервів, що зумовлюють зростання цін. За незмінної сукупності пропозиції зміщення кривої АD праворуч на "кейнсіанській ділянці" (а) збільшує реальний обсяг національного виробництва та зайнятість, але не змінює рівня цін. На проміжному відрізку (б) кривої АS зростання попиту збільшує і реальний обсяг виробництва, і рівень цін. На класичному відрізку (в) зростання попиту збільшує ціни, але не змінює реального обсягу виробництва. При зміщенні кривої сукупного попиту АD ліворуч спостерігається "ефект храповика", сутність якого в тому, що ціни легко збільшуються, але не одразу спадають при зменшенні сукупного попиту. Тому зростання сукупного попиту в короткостроковому періоді збільшує рівень цін, а його зниження не завжди зумовлює відповідний спад цін. Зміщення кривої сукупної пропозиції АБ також впливає на рівноважний рівень цін і обсяг національного виробництва: зміщення кривої АS ліворуч призведе до інфляції витрат і відповідного зростання цін, а зміщення праворуч — до збільшення реального обсягу національного виробництва і зниження цін. Отже, головна умова макроекономічної рівноваги — пропорційність та збалансованість між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Це забезпечує рівноважний обсяг національного виробництва. Макроекономічне зростання: сутність, типи, чинники і критерії Розвиток макроекономіки/ шляхи забезпечення її рівноваги тісно пов'язані з економічним зростанням, яке означає збільшення обсягу виробництва товарів і послуг за певний період. Економічне зростання — це регулярне розширення масштабів діяльності всіх суб'єктів господарювання/ яке виявляється у збільшенні абсолютних розмірів (чи у процентах) ВВП, ВНП, НД у країні в цілому і на душу населення. Економічне зростання — це результати процесу розширеного відтворення й економічного розвитку. Воно втілюється у таких формах: 1) натурально-речовий результат — у зростанні національного багатства країни; 2) вартісний результат — у зростанні національного доходу країни, ВВП і ВНП; 3) працевитратний результат — в економії виробничого часу і зростанні вільного часу; 4) інтелектуальний результат — у підвищенні рівня освіти, кваліфікації, розвитку здібностей працівників; 5) екологічний результат — у збереженні навколишнього середовища, здоров'я населення; 6) соціальний результат — у підвищенні життєвого рівня населення, в досягненні високого рівня ефективної зайнятості Економічне зростання забезпечується за допомогою відповідних чинників:— екстенсивні чинники: збільшення кількості працюючих, працевитрат, авансованого капіталу, нагромаджень, інвестицій тощо;— інтенсивні чинники: зростання продуктивності праці, підвищення якості продукції, ефективності використання основних та оборотних фондів; інтенсифікація виробництва на основі досягнень НТП;— ринкові чинники: попиту — заробітна плата, податки, рівень заощаджень і цін; пропозиції — кількість і якість ресурсів (праці, капіталу, землі);— загальні чинники: тип економічної системи країни; цілі економічної політики уряду; методи державного регулювання економіки; законодавчо-інституційні засоби; економічна криза, інфляція тощо. Критерії економічного зростання (або показники) мають характеризувати зміну кінцевих результатів виробництва та економічного розвитку залежно від використання певних чинників. Таких показників економічного зростання багато. Розглянемо деякі з них. Продуктивність праці — відношення обсягу випуску продукції до розміру затрат живої праці (кількості працівників). Трудомісткість продукції — зворотний показник продуктивності праці. Капіталовіддача - відношення обсягу випуску продукції до розміру витраченого капіталу. Капіталомісткість — зворотний показник капіталовіддачі. Продуктивність природних ресурсів - відношення обсягу продукції до витрат природних ресурсів. Ресурсомісткість продукції — зворотний показник продуктивності природних ресурсів. Капіталооснащеність праці — відношення витраченого капіталу за витрат праці. Різні співвідношення кількісних і якісних значень наведених показників відображають можливі варіанти певних шляхів забезпечення економічного зростання, типів його існування. Економічне зростання як результат розширеного відтворення є двох типів: інтенсивний та екстенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання — це розширення виробництва шляхом кількісного приросту всіх функціонуючих факторів при їх незмінній технічній основі. Інтенсивний тип економічного зростання — це розширення виробництва шляхом якісного вдосконалення всіх функціонуючих факторів на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, сучасних засобів виробництва, підвищення кваліфікації працівників. На практиці розширення виробництва та економічне зростання супроводжуються поєднанням обох типів. Тому важливо розрізняти, внаслідок переважно яких чинників було досягнуто економічне зростання — екстенсивних чи інтенсивних. Наприклад, за переважно інтенсивного типу економічного зростання в економіці мають місце збільшення продуктивності праці, капіталовіддачі, продуктивності природних ресурсів, значне скорочення трудомісткості, капіталомісткості, ресурсомісткості продукції. Переважно екстенсивному економічному зростанню властиві кількісні нарощування факторів виробництва на основі існуючих технологій, зростання виробничих витрат. Важливим чинником становлення переважно інтенсивного типу економічного зростання є інтенсифікація виробництва, сутність якої полягає в повнішому використанні його факторів, їх якісному вдосконаленні, зростанні продуктивності праці, ефективності. Переважно інтенсивний шлях економічного розвитку називають ще якісно новим типом економічного зростання. Економічне зростання можна також розглядати відповідно до рівня розвитку індустріального потенціалу країни. Наприклад, доіндустріальний тип економічного зростання мав місце до кінця XVIII ст. Індустріальний тип народився як результат промислової революції кінця XVIII — початку XIX ст. і існує в сучасних умовах у країнах постсоціалізму, що йдуть до ринкової економіки шляхом реформування структури економіки. Однак для нього характерна надмірна експлуатація природних ресурсів, капіталу і праці, панування витратної економіки. Індустріальний тип економічного зростання породжує суперечності між необмеженим розширенням виробництва і дефіцитом ресурсів, виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією. Світове товариство наприкінці XX ст. зацікавлено в реалізації нового типу економічного зростання, зародки якого вже існують у таких країнах, як Таїланд, Сінгапур, Південна Корея, Японія тощо. Новий тип економічного зростання (неоіндустріальний) має відповідати таким показникам: економічна безпечність, відтворення природних ресурсів; функціонування новітніх технологій; перехід від капіталомісткого до переважно наукоємного типу економічного зростання, переважний розвиток виробництва духовних цінностей порівняно з матеріальними, панування безвідходної економіки. Аналіз економічного зростання можна провадити шляхом складання моделей зростання, які показують взаємозв'язок підвищення обсягу виробництва продукції з кількісними й якісними змінами у праці, капіталі та інвестиціях. Наприклад, у 1928 році американський економіст П. Дуглас і математик Ч. Кобб розробили модель, яка дає можливість проаналізувати роль (внесок) кожного фактора виробництва у зростанні обсягу виробництва чи національного доходу за такою формулою: де V — обсяг виробництва; А — коефіцієнт пропорційності; К — капітал; L — праця; а, в — коефіцієнти еластичності обсягу виробництва з витрат праці та капіталу. Учені встановили такі параметри: Отже, зростання витрат капіталу на 1 % дає приріст обсягу виробництва на 1/4, або на 0,25; зростання витрат праці на 1 % дає зростання обсягу виробництва на 3/4, або на 0,75. Коли а + в = 1, то зростання К і Ь на 1% збільшує V також на 1%. Ця залежність дістала назву "ефекту масштабу". Американський економіст, представник неокласичного напряму в розвитку теорії економічного зростання, лауреат Нобелівської премії (1987) Р. Солоу в своїй моделі економічного зростання застосував виробничу функцію для характеристики екстенсивного й інтенсивного типів зростання. Виявлено таку залежність: де V — обсяг виробництва продукції; F — кількісна залежність; К — капітал; L — праця; N — земля чи природні матеріальні ресурси. Р. Солоу встановив, що при екстенсивному економічному зростанні виробнича функція має такий вигляд: Отже, якщо капітал, праця і матеріальні затрати зростають на величину Z, обсяг виробництва збільшується у Z разів. Для інтенсивного економічного зростання виробнича функція матиме такий вигляд: V = AF (K, L, N), де А — сукупна продуктивність факторів. Таким чином, якщо ефективність використання факторів підвищується, а їх кількість постійна, то при зростанні сукупної продуктивності А на 1% обсяг виробництва також збільшиться на 1 %. В економічній літературі розглядається питання щодо темпів зростання виробництва, про те, якими вони мають бути: високими, низькими чи взагалі нульовими. Щоб дати відповідь на це питання, важливо врахувати низку обставин, тобто темпи зростання виробництва мають: супроводжуватися випуском якісної продукції, ефективною структурою її приросту; не руйнувати навколишнє середовище; сприяти підвищенню добробуту населення та економічної могутності держави. У 70-х роках XX ст. американський економіст Д. Медоус опрацював концепцію "нульового економічного зростання", яка основана на таких обставинах: природні ресурси планети вичерпуються, а народонаселення збільшується, тому треба регулювати темпи економічного зростання і стримувати їх заради забезпечення економічної рівноваги. Список використаної літератури 1. Конституція України. — К., 1996. 2. Закон України від 7 лютого 1991 р. "Про власність" // Закони України. - К.: АТ "Книга", 1996. - Т. 1. 3. Закон України від 26 лютого 1991 р. "Про підприємництво" // Там само. 4. Закон України від 1 березня 1991 р. "Про зайнятість населення" / / Там само. 5. Закон України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні" // Там само. 6. Закон України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства" // Там само. 7. Закон України від 18 червня 1991 р. "Про цінні папери і фондову біржу" / / Там само. 8. Закон України від 25 червня 1991 р. "Про систему оподаткування" // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 16. — Ст. 119. 9. Закон України від 20 грудня 1991 р. "Про податок на додану вартість" // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 21. — Ст. 156. 10. Закон України від 18 лютого 1992 р. "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" // Закони України. — К.: АТ "Книга", 1996. — Т. 1.
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (01.05.2014)
Просмотров: 460 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: