Реферат на тему: Макроекономічна динаміка - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Макроекономічна динаміка. 1. Відтворення економічної системи. 1.1. Структурний аспект відтворення. 1.2. Динаміка процесу відтворення. 1.3. Пропорційність відтворення. 2. Економічне зростання. 2.1. Суть і фактори економічного зростання. 2.2. Типи економічного зростання. 2.3. Вимір економічного зростання. 2.4. Механізм дії факторів економічного зростання. 3. Нагромадження капіталу і економічне зростання. 3.1. Суть, джерела, форми і чинники нагромадження капіталу. 4. Циклічність економічного розвитку. 5. Неповна зайнятість. 6. Інфляція. 6.1. Закон грошового обігу. 6.2. Інфляція і дефляція. 1. Виробництво повинно бути безперервним,адже сус- пільство не може перестати споживати життєві блага,які у ви- робництві створюються.Задоволена один раз потреба вимагає повторного задоволення,люди постійно споживають предмети спо- живання,а виробництву потрібен постійний приплив засобів ви- робництва і робочої сили.Щоб задовільнити усі виникаючі пот- реби(особисті і виробничі),виробництво повинно постійно пов- торюватись. Постійне повторення процесу виробництва називається відтворенням.Отже,відтворення - це виробництво,що взяте не як одноразовий акт,а як процес безперервного і послідовного пов- торення усіх його елементів. Слід розрізняти структурний і динамічний аспекти відтво- рення суспільного виробництва. 1.1. Відтворення не обмежується лише повторенням вироб- ництва.Вироблений у суспільстві продукт містить у собі різно- манітні споживні вартості виробничого і особистого приз- начення,які не потрапляють безпосередньо від виробника до споживача.Спочатку вони розподіляються,а потім обмінюються на ринку,і лише після цього споживаються.А це означає,що процес відтворення охоплює усі сфери економічної системи - вироб- ництво,розподіл, обмін і споживання. Відтворення включає відновлення продуктивних сил і еко- номічних відносин.Відбувається відтворення всієї економічної системи.Головний елемент продуктивних сил і головний фактор суспільного виробництва - робоча сила.У більш широкому ро- зумінні відтворення робочої сили включає проблему народонасе- лення,тобто підготовку нових поколінь працівників. Кожний новий виробничий цикл вимагає й поновлення необхідної кількості засобів виробництва - машин і облад- нання,механізмів і інструментів,сировини і матеріалів,палива і енергії тощо.Відтворення засобів виробництва відбувається у певних пропорціях(кількісних співвідношеннях), що є об'єктив- ною умовою поновлення та розвитку суспільного виробництва. Складовою частиною нормального розвитку економіки є відтворення природних ресурсів і природного середовища,у яко- му живе людина. Водночас,слід бережливо ставитись до невід- новлюваних ресурсів - нафти і газу,вугілля і руд тощо. Відтворюючи продуктивні сили,люди тим самим відтворюють і їх суспільний вираз (форму) - економічні відносини.Йдеться про відтворення форм власності,зв'язків між суб'єктами еко- номіки з приводу поділу праці,спеціалізації,ко- оперування,комбінування,організації виробництва.Але вони відновлюються у повному обсязі лише тоді,коли не гальмують економічного прогресу - в іншому випадку вони відтворюються або в обмеженому обсязі,або замінюються новими,більш прог- ресивними економічними відносинами. Процес відтворення має свої особливості як на мікро- економічному,так і на макроекономічному рівнях.На мікро- економічному рівні вирішуються найголовніші для виробників питання: що,як і для кого виробляти,за якими цінами прода- вати. Усе це реалізується у процесі відтворення. На макроекономічному рівні відновлюється уся структура економічної системи та її елементів у вартісній(грошовій) та натурально-речовій формі. Відтворення на рівні національної економіки вирішує питання: де,за якими цінами виробники ку- пують засоби виробництва,яким буде обсяг виробленого про- дукту,як він буде розподілений,обмінений і спожитий,яка його частка піде на споживання,а яка - на нагромадження тощо. Отже,макроекономічний цикл відтворення включає в себе як сферу суспільного виробництва,так і сфери суспільного роз- поділу,обміну і споживання.Слід при цьому враховувати,що існує розрив у часі (лаг) у виробництві продукту,його роз- поділі,обміні і споживанні.Відтворювальний цикл схематично зображено на рисунку. Схема циклу суспільного відтворення Схема показує: процес відтворення відбувається у зам- кнутому колі економічного кругообігу(потоки ресурсів,продукту і доходів).На ній зображено варіант зростання обсягу вироб- ництва(є нагромадження). Можливий і інший варіант - без зростання обсягу продук- ту(тоді із схеми слід вилучити сферу нагромадження із її зв'язками).Для спрощення тут не враховано суспільний поділ праці, зовнішній ринок,лаги (затримки) виробничого і особистого спо- живання тощо,що не дозволило повністю відобразити реальну різноманітність процесів розподілу і обміну в усіх секторах економіки.Водночас схема чітко показує взаємозв'язок між еле- ментами суспільного продукту на усіх стадіях його руху. 1.2. Відтворення - безперервний процес, який постійно віднов- люється і змінюється у часі,тобто це - динамічний процес. Динаміка суспільного відтворення завжди має певний век- тор(спрямованість).Динамічність відтворення дає можливість застосувати до економічної системи такі характеристики,як її минуле,сучасне і майбутнє,тобто уявити її еволюцію як пос- лідовну і закономірну зміну стану економіки.Якщо в процесі відтворення відбувається збільшення обсягу застосованих ви- робничих ресурсів або зросте ефективність їх використання,що обумовлює розширення випуску продукту,то має місце економічне зростання. Це зростання відбувається на грунті виробничого наг- ромадження,яке включає різницю між виробничими капітальними вкладеннями(інвестиціями) і заміщенням вибуття засобів праці.Завдяки нагромадженню відбувається розширення обсягу засобів праці,в результаті чого з кожним новим циклом відтво- рення зростають масштаби виробленого продукту. Але інвестиції і ресурси споживання формуються з одного джерела,тому при фіксованому обсязі суспільного продукту(який і є цим джерелом) одна із цих частин може збільшуватись лише за рахунок іншої.Ця суперечність відображає необхідність зростання життєвого рівня населення і,водночас,- розширення виробництва. Це,однак,не означає,що такого роду об'єктивна супе- речність може бути розв'язаною і між цими сторонами не можна досягти певної відповідності.Специфічною формою розв'язання суперечності тут виступає знаходження оптимуму.Механізм роз- в'язання даної суперечності включає джерело саморозвитку еко- номічної системи.Досягнення в кожному окремому циклі процесу відтворення такого оптимуму"знімає"дану суперечність і доз- воляє перевести економічну систему на вищий рівень,де ця су- перечність знову відтворюється,але на якісно новій основі.При цьому оптимальним виявляється таке співвідношення між вироб- ничими капітальними вкладеннями і ресурсами споживання,яке дозволяє досягти максимального задоволення невиробничих пот- реб в максимальній часовій перспективі. Отже,відтворення буває простим і розширеним. Просте відтворення - це таке постійне повторення стану економічної системи, коли обсяги виробленого продукту і факторів вироб- ництва (засобів праці, предметів праці, робочої сили) понов- люється у незмінних масштабах.Розширене відтворення - це пов- торення виробництва з року в рік у все зростаючих мас- штабах.Джерелом розширеного відтворення при цьому є додат- ковий продукт, частина якого спрямовується у фонд наг- ромадження для розширення масштабів виробництва. Можливе також і звужене, або регресивне відтворення,коли виробництво повторюється у масштабах,які все зменшуються. При цьому не існує фонду нагромадження,а тому,при зменшенні обся- гу виробництва,на особисте споживання використовується і час- тина,фонду заміщення.Це підриває речову основу виробництва і веде до звуженого відтворення засобів виробництва,а відтак - і суспільного продукту.Суспільство починає"проїдати" свій капітал. При розширеному відтворенні економіка буде зроста- ючою,при простому - статистичною (незмінною),при звуженому - скорочуваною. Статистична,або стаціонарна економіка не має чистих інвестицій,вона не зростає,обсяг капіталу (буд- івлі,устаткування та товарні запаси) з року в рік залишається незмінним.Усі його елементи будуть замінюватись у випадку зношування,а до них нічого не буде додано.Суспільство лише споживає свій ЧНП або національний доход. Суспільство із зростаючою економікою має чисті інвес- тиції(вони використовуються на нагромаджування),джерело яких ЧНП. Воно не лише замінює зношений основний капітал,але й до- дає до нього новий і тому примножує випуск товарів.Розміри ЧНП перевищують обсяг особистого споживання при цьому на обсяг чистих річних інвестицій. Суспільство із звужувальною економікою"проїдає" свій капітал,при цьому чисті інвестиції мають від'ємну величину. Таке суспільство скорочує товарні запаси і не замінює пов- ністю зношені засоби виробництва новими.Його особисте спожи- вання перевищує обсяг ЧНП,капітал при цьому зменшується. 1.3. Макроекономічне відтворення включає в себе проблему про- порційності. При відтворенні виникають певні пропорції, тобто кількісні співвідношення між елементами економічної системи.Воснові пропорційності знаходиться відповідність між цілями економічного зростання і виробничими ресурсами. Якщо пропорційність підтримується постійно,існує рівнова- га в розвитку економічної системи.Якщо пропорційність пос- тійно(в кожний момент часу) порушується,але все ж досягається в середньому,режим розвитку системи нерівноважний.А якщо про- порційність не забезпечується взагалі,виникає такий тип роз- витку,який руйнує економічну систему.Тому пропорційність є важливою її характеристикою. Пропорційність досягається при різних співвідношеннях обсягів виробничих ресурсів в залежності від цілей економ- ічного розвитку.Багатоваріантність забезпечення пропор- ційності визначається такими характеристиками цих цілей і ви- робничих ресурсів,як доповнюваність і взаємозамінність. Доповнюваність,стосовно цілей економічного роз- витку,витікає з того,що постановка одних цілей неможлива без постановки інших,сполучених.Відносно ж виробничих ресурсів - з того,що засоби і предмети праці,як і робоча сила,є не- обхідними факторами виробничого процесу (за відсутності хоча б одного з них виробництво відбуватись не може). Взаємозамінність цілей економічного розвитку відображає той факт,що між окремими цілями є своєрідна "змагаль- ність",вони здатні заміняти одна одну.Щодо взаємозамінності ресурсів,то вона передбачає можливість досягнення заданого обсягу продукту при різному співвідношенні між засобами праці,предметами праці і робочою силою. В реальному процесі динаміки доповнюваність і взає- мозамінність співіснують.Це означає,що дані властивості про- порційності не абсолютні,а відносні: принцип доповнюваності не заперечує жорстко принцип взаємозамінності економічних цілей і ресурсів. У зв'язку з цим можна виділити факторний,структурний і лаговий аспекти пропорційності. Факторна пропорційність грунтується на взаємозв'язку між обсягами продукту і застосованих виробничих ресурсів.Вона зводиться до визначення такого набору співвідношень між обся- гами цих ресурсів,який дозволяє забезпечити заданий випуск продукту. Структурна пропорційність базується на співвідношеннях,що складаються між натурально-речовими і вартісними елементами суспільного продукту в процесі його реалізації: між засобами виробництва і предметами споживання, фондами заміщення, спо- живання і нагромадження, необхідним і додатковим продуктом тощо. Вона відображає дію розподілу і обміну частин сус- пільного продукту на формування складу виробничих ресурсів. Лагова пропорційність випливає із факту неспівпадання між початком появи ефекту і впливу, який він викликає. Вона характеризується як проміжок між їх здійсненням і одержанням продукту. Лагова пропорційність опосередковує вплив струк- турних пропорцій на факторні. 2. Зміну економічних параметрів внаслідок їх взаємодії нази- вають економічною динамікою. Зміни в економіці надають їй певну спрямованість, яка на- зивається трендом. Щоб визначити тренд в економіці, слід проаналізувати структуру її елементів, їх функцій в еко- номічній системі, динаміку змін в самих елементах, характер взаємодії та їх результати. Розрізняють тренди різної спрямованості: до зростання, незмінного стану і скорочення обсягу продукту і виробничих ресурсів, про що уже йшлося. Найбільш характерним для рин- кової економіки є позитивний тренд, пов'язаний з економічним зростанням. 2.1. Економічне зростання - стан, що характеризує зростаючу економіку. Воно визначається як збільшення загального обсягу ВНП за певний період або ж як збільшення ЧНП на душу населен- ня. Про це не повне визначення його суті. Під економічним зростанням "розуміють такий економічний розвиток, коли протя- гом певного періоду кількісно і якісно зростає суспільне ви- робництво і споживання, які перебувають у постійному русі, в динаміці". Економічне зростання - це розширене відтворення суспільного виробництва і продукту. Зростання будь-якої національної економіки визначається певними чинниками, які називають факторами економічного зрос- тання. Серед них виділяють такі: - кількість і якість природних ресурсів; - кількість і якість трудових ресурсів; - обсяг основного капіталу (основних виробничих фондів), зайнятого у суспільному виробництві; - технологія і організація суспільного виробництва; - рівень суспільного попиту на товари і послуги; - суспільний розподіл і обмін продукту. Перші чотири з них об'єднуються під назвою факторів про- позиції, вони роблять економічне зростання фізично можливим. При цьому слід розрізняти потенційні можливості зростання і реальне зростання. Економічне зростання визначається і факторами попиту. Економіка країни повинна забезпечити не лише пропозицію, алей суспільний попит на зростаючий обсяг ресурсів, інвестицій, товарів і послуг. Без збільшення сукупного попиту економічне зростання стає неможливим. Зміни у структурі попиту, зокрема, вимагають переміщення капіталів і трудових ресурсів в галузі із більшим попитом на них. Економічне зростання має місце тоді,коли цьому сприяють як фактори пропозиції, так і фактори попиту і розподілу. Водночас є чимало факторів і причин, які гальмують еко- номічний розвиток, спричиняють його застій, або депресію.До таких факторів належать: неефективне застосування і ком- бінування чинників виробництва (засобів праці, природних і трудових ресурсів); розлад фінансово-кредитної системи і інфляції; циклічність економічного розвитку і неповна за- йнятість; недосконалість законодавчої бази з економічних пи- тань; нестабільність політичної системи і соціальні конфлікти; надмірне невиробниче споживання (зокрема,військові витрати) тощо. Довгострокова депресія економіки називається стагнацією (стагнація - нерухомість, відставання). Проте основна причина економічної стагнації вбачається у монополізації економіки. Монополії намагаються виробити мак- симум сукупного прибутку і, водночас, завдяки зменшенню су- купного попиту не можуть його продуктивно використати. Нор- мальним станом монополізованої економіки є стагнація. Стан економіки, коли депресія (стагнація) суп- роводжується посиленням інфляції, називається стагфляцією. В умовах стагфляції має місце застій або скорочення вироб- ництва,безперервне зростання цін, підвищення "вартості життя" (тобто зниження добробуту) і зубожіння населення. Саме стаг- фляція вразила усі без винятку країни СНД в 90-х роках, спри- чинивши глибоку кризу національних економік молодих незалеж- них держав. 2.2. Яка б комбінація факторів економічного зростання не ви- користовувалась, зростання суспільного продукту і доходу мож- на забезпечити лише двома способами: 1) шляхом використання більшої кількості виробничих ресурсів; 2) шляхом більш ефек- тивного використання наявних виробничих ресурсів. В залеж- ності від того, яким способом досягається резуль- тат,розрізняють два типи економічного зростання - екстен- сивний та інтенсивний. Екстенсивний тип зростання означає просте розширення по- ля виробництва,чисто кількісне нарощування засобів вироб- ництва і робочої сили при якісній незмінності виробничих ре- сурсів. Інтенсивний тип економічного зростання пов'язаний з якісним удосконаленням засобів виробництва і робочої сили, з підвищенням ефективності суспільного виробництва, тобто із застосуванням більш ефективних виробничих факторів і більш досконалої технології і організації праці. Головна сутність інтенсивного типу економічного зрос- тання полягає в прагненні суспільства досягти максимального результату при мінімальних затратах, а в кінцевому рахунку - в економії робочого часу. Реальне економічне зростання зале- жить від відповідної комбінації екстенсивних та інтенсивних виробничих чинників. Інтенсивне використання одних видів виробничих ресурсів досягається за рахунок екстенсивного застосування інших. Процес заміщення одних видів виробничих ресурсів іншими означає економію перших (їх інтенсивний розвиток) і додаткову витрату других (їх екстенсивний розвиток). Таким чином, інтенсивне використання одних видів виробничих ресурсів дося- гається за рахунок екстенсивного застосування інших. Процес заміщення одних видів виробничих ресурсів іншими означає економію перших (їх інтенсивний розвиток) і додаткову витрату других (їх екстенсивний розвиток). Таким чином, можна вести мову лише про переважно екстен- сивний (коли за рахунок підвищення ефективності суспільного виробництва забезпечується лише 50% приросту продукту) або переважно інтенсивний (коли ефективність забезпечує 50% при- росту) тип економічного зростання. Україна, як і інші колишні соціалістичні країни, сьо- годні здійснює болісний перехід від економіки з переважно екстенсивним розвитком до переважно інтенсивного типу еко- номічного зростання. Під час такої зміни суспільного відтво- рення не може не відбуватись сповільнення темпів економічного зростання при синхронній активізації структурних зрушень в економіці. Негативним слід вважати таке падіння темпів еко- номічного зростання, яке супроводжується консервацією зас- тарілої екстенсивної структури народного господарства в умо- вах незбалансованого розвитку. Якщо ж при досягненні динам- ічної збалансованості раніше чи пізніше економічне падіння припиниться і створяться умови для зростання продукту на основі технологічного прогресу, то такий розвиток подій слід визнати позитивним.Забезпечення динамічної збалансованості економіки при пе- реважанні як інтенсивного, так і екстенсивного типу економ- ічного зростання потребує підтримування певних пропорцій. Слід виділити такі пропорції: 1) між результатами і факторами виробництва; 2) між еле- ментами натурально-речової і вартісної структури суспільного виробництва; 3) між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом. 2.3. Для характеристики економічної динаміки застосовують кілька показників: 1) абсолютний приріст суспільного про- дукту; 2) темп зростання; 3) темп приросту; 4) середньорічні темпи зростання і приросту суспільного продукту. Усі вони, крім першого, є відносними показниками. Абсолютний приріст показує, на яку величину даний обсяг (обсяг звітного, або поточного періоду) суспільного продукту (П1) більший (менший) від обсягу продукту базисного періоду (П0): Абсолютний приріст продукту = П1 - П0 Темп зростання показує, у скільки разів (чи на скільки відсотків) обсяг продукту поточного (звітного) періду більший (менший) від обсягу базисного періоду (року,місяця,п'ятиріччя тощо): Темп П1 зростання = П0 Темп приросту демонструє, на скільки разів чи відсотків зростає продукт за період, що розглядається. Він роз- раховується за формулою: Темп П1 – П0 приросту = П0 Темпи зростання і приросту розраховується як коефіцієнт (щоб одержати його у відсотках, слід результат помножити на 100). Якщо темп зростання більший одиниці (100%), то відбу- вається саме зростання, якщо дорівнює одиниці (100%) - про- дукт не зростає (варіант стаціонарної економіки), а якщо мен- ший від одиниці (100%), то відбудеться звужене відтворення. Для темпу приросту це відношення таке: при економічному зростанні він має плюсове значення, при скороченні обсягу ви- робництва - мінусове значення. Середньорічні темпи зростання розраховуються за формулою: n-1 Середньорічні темпи = добуток коефіцієнтів зростання зростання де n - період (кількість років), за який ведеться роз- рахунок. Аналогічно обчислюють середньорічні темпи приросту суспільного продукту. Для характеристики економічного зростання застосовують також індексний метод. Під індексом розуміють середнє віднос- не число, що характеризує загальні зміни в сукупностях різно- манітних елементів. Широке застосування індексів обумовлено тим, що багато з економічних параметрів (особливо грошові) є агрегатами різнорідних елементів. Індексний метод дає мож- ливість аналізувати динаміку не лише неоднорідних сукуп- ностей, але й окремих їх елементів. Агрегатні індекси зас- тосовують для визначення динаміки співмірних і неспівмірних величин. Скажімо,агрегатний індекс може поєднувати кількість і ціну продукту: Індекс цін є виміром співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів, випущених у поточному періоді, і сукупною ціною набору тих же товарів, випущених у базисному періоді: Індекс цін Сукупна ціна усіх товарів даного року даного року = Сукупна ціна усіх товарів базового року Індекс цін застосовується для виміру інфляції. Він дає можливість обчислити обсяг реального суспільного продукту, який не залежить від зміни цін. Дійсну величину номінального суспільного продукту заважає оцінити інфляція. Щоб поз- бавитись від її впливу і знайти обсяг реального продукту,слід обсяг номінального продукту поділити на індекс цін відпов- ідного періоду: Номінальний ВНП Реальний ВНП = Індекс цін Номінальний ВНП обчислюється як індекс вартості (Іn). Індекс цін, у зв'язку з цим,називають дефлятором нац- іонального продукту (дефлятор - зменшувач). Розрізняють індекси базисні і ланцюгові. Базисні індекси показують відношення до базового періоду (усі попередні індекси були базисними). Ланцюгові індекси дають відношення до попереднього періоду. Зокрема, ланцюговий індекс цін роз- раховується так: gn pn Ірл = . gn pn-1 В макроекономіці застосовують індекси Пааше і індекси Ласпейреса. Перші виключають (елімінують) певні ознаки поточ- ного (звітного) періоду, а другі - базисного. Це дозволяє визначити, як різні агрегатні економічні параметри змінюються у часі. Зокрема, базисний індекс цін Пааше має такий вигляд: gn pn Іpn = gn p0 а базисний індекс цін Ласпейреса обчислюється іншим чи- ном: g0 pn Іpл = g0 p0 Ці індекси показують зміну цін у часі при елімінуванні (виключенні) впливу фізичного обсягу продукту, але індекс Пааше показує зміну цін за рухом часу, а індекс Ласпейреса - у ретроспективі (у минулому). Дефлятор національного продукту обчислюється як індекс цін Пааше. Елімінування (виключення) однієї ознаки з метою оцінкиіншої - головна особливість індексного методу. Більш дета- льний опис цього методу міститься в таких працях: Фишер И. Построение индексов. - М. 1928; Черников Д. Макро- економическая теория \ РЕЖ, 1993, 2, с. 108-109; Менкью Г. Макроекономика М. МГУ, 1994. с. 79-82. 2.4. Механізм дії факторів економічного зростання дос- ліджується через індекс багатофакторної продуктивності і апа- рат виробничих функцій. При цьому допускається,що головним фактором є капітал (К) у формі засобів праці і робоча сила, або праця (L). Ідея побудови індексу багатофакторної продуктивності на- лежить американцю Д. Кендрику, який на початку 50-х років визначив індекс, який певним чином зважує затрати живої (L) і уречевленої (К) праці: Y Ік = , αК+(1-α) L де Ік - рівень багатофакторної продуктивності, Y -ВВП, α - частка капіталу у ВВП, (1-α) - частка праці в ВВП. В основі оцінки названих часток лежить передумова, згідно якої доходи, одержані власниками відповідних вироб- ничих ресурсів, можуть виступати як внески цих ресурсів у ви- робництво продукту. Якщо додану вартість відобразити у формі оплати капіталу і заробітної плати, їх частки дозволяють виз- начити коефіцієнти, що зважують капітал і працю. Усі інші індекси багатофакторної продуктивності, що з'явились згодом, опираються на даний методологічний принцип, сформульований Д. Кендриком. Виробнича функція - це рівняння взаємозв'язку між обсяга- ми випуску продукту і затратами виробничих ресурсів. В теорії виробничих функцій, як правило, припускається,що факторами економічного зростання є лише праця і капітал,тобто робоча сила і засоби праці. Це означає, що ВВП розглядається як спільна функція від обсягів L (трудових ресурсів) і К (за- собів праці). У найбільш загальному вигляді ця функція запи- сується так: Y = f (К,L). Якщо прийняти допущення про те, що затрати засобів праці і робочої сили можуть здійснюватись незалежно один від одного, то одержимо (згідно теореми Ейлера): ΔY ΔY Y = . К + . L , ΔК ΔL де Y - ВВП, К - капітал (засоби праці), L - праця (робо- ча сила), ΔY, ΔК, ΔL - відповідно, прирости ВВП, капіталу і праці за рік. Дане рівняння може бути проілюстроване таким чином: за- гальний обсяг валового внутрішнього продукту складається із двох величин, одна із яких обумовлена капіталом (засобами праці), а інша - працею (робочою силою). При цьому Y\К і Y\L показують ефективність уречевленої (фондовіддача) і жи- вої (продуктивність праці) праці, а К і L - кількісний обсяг засобів праці і кількісний обсяг трудових ресурсів,залучених у матеріальне виробництво. Отже, перша величина - (Y\ К). К - вказує на обсяг ВВП, створеного капіталом (засобами праці), а друга - (Y\L).L на обсяг ВВП, створеного живою працею (робочою силою). В теорії виробничих функцій щодо величин Y\К - (фон- довіддачі) і Y\L - (продуктивності праці) робляться такі припущення: нескінченно малий приріст одного із факторів (К чи L) при стабільному значенні іншого дає позитивний приріст продукту; при збільшенні затрат одного із факторів кожна нас- тупна додатково задіяна одиниця даного фактору дає все менший приріст продукту, тобто виявляється все менш ефективною (згідно закону спадної віддачі). Між обсягом засобів праці і кількістю зайнятих у сфері матеріального виробництва складаються об'єктивні пропорції, що відображаються фондоозброєністю праці. Остання виступає в ролі часткової характеристики технологічного способу вироб- ництва і показує оснащеність працівника засобами праці. Зростання фондоозброєності - не мета, а засіб підвищення продуктивності праці. Це підвищення викликається тим, що за- соби праці заміщують живу працю і втілюють в собі тех- нологічний прогрес. Встановлення конкретної кількості форми виразу взаємозв'яз- ку між рівнями продуктивності праці та його фондо- озброєністю грунтується на певних виробничих функціях. Однією із найбільш відомих подібних функцій є виробнича функція КОБА- ДУГЛАСА. Вона була розроблена у 1928р. США економістом П.ДУГЛАСОМ і математиком Ч.КОББОМ на основі вивчення співвідношень ди- наміки обсягу продукту,розмірів основного капіталу і кількості праці в обробній промисловості США за 1899-1922рр.Найпростіший її вид відображається такою формулою: Y=AKα Lβ при α+β=1 де A - коефіцієнт масштабності (параметр, що відображає про- дуктивність існуючої технології), α - коефіцієнт еластичності випуску продукту по затратах засобів праці, β - коефіцієнт еластичності цього випуску по затратах живої праці.Дані коефі-цієнти еластичності характеризують приріст обсягу продукту,що приходиться на 1% приросту відповідних факторів зростання(капі- талу чи праці). В результаті розрахунку за допомогою методу найменьших ква- дратів було встановлено, що за досліджуваний період значення A дорівнювало 1,01, - 1/4, -3/4 ( П.Дуглас і Ч.Кобб виходячи з того, що коефіцієнт α і β відображають відповідно частку капіталу і праці в доході,тоб- то визначають,яка частка доходу дістається власникам капіталу, а яка йде на оплату праці.Тут відображено уявлення про те,що обсяг національного продукту дорівнює сумі річних грошових доходів у суспільстві,з одного боку,і сумі грошових витрат-з іншого. При цьому застосовуються показники граничного продукту ка- піталу (МPК) і граничного продукту праці (MPL). Вони відобра- жають віддачу (додатковий обсяг продукту) від використання до- даткових одиниць капіталу або праці.Як уже було показано ,із введенням наступних додаткових одиниць капіталу або праці MPK і MPL будуть поступово зменшуватись.Якщо усі фірми в економіці є конкурентними,тоді на кожний із факторів виробництва ( K чи L) припадає рівно скільки,скільки граничного продукту він до- дає до загального обсягу продукту.Тоді реальна заробітна пла- та одного працівника дорівнює MPL,а фондовіддача одиниці капіталу-MPK.Загальні реальні витрати на заробітну пла- ту,таким чином,складуть MPL х L,а загальна сума реального до- ходу від капіталу- MPK х K.Якщо кожному фактору виробництва достається його граничний продукт, то сума усіх витрат , а фактори (сума доходів на них) дорівнює загальному обсягу про- дукту: Y = MPK х K + MPL х L Отже ,у виробничій функції доход на капітал дорівнює MPK х K = αY, а доход на працю - MPL х L = ( 1-α )Y. Якщо 1-α позначити як β, виробнича функція КОББА-ДУГЛАСА приймає свій звичний вигляд: Y = f(K,L) = AKα Lβ __Див.: Менкью Г.Макроекономика - М:МГУ,1994.С.103-111. ) звідси формула прийняла такий вигляд: Y = 1,01K1/4 L3/4 З цього випливає,що найважливішим фактором зростання є праця,адже створена нею частка склала 3/4 всього обсягу вироб- ництва (на неї приходиться і 3/4 доходу) і 1% збільшення зат- рат праці розширює обсяг виробництва утричі більше,ніж 1% приросту капіталу.Функція також показує дію закону спадної віддачі: приріст обсягу продукту відбувається повільніше,ніж приріст кожного окремого фактору зростання,адже при зростанні на 1% затрат праці обсяг продукту фактично зросте лише на 3/4% , а при аналогічному зростанні витрат капіталу - на 1/4%. Виробнича фукція КОББА-ДУГЛАСА має постійну еластичність (α+β= 1 ).Практично це означає,що коефіцієнти і є постійними і що вони пов'язані між собою функціональною залеж- ністю.Еластичність заміщення факторів , яка рівна одиниц- і,означає,що сумарне зростання факторів на певну величину викличе зростання обсягу продукту на таку ж величину. Тоб- то,функція КОББА-ДУГЛАСА виходить із постійної ефективності (фондовіддачі і продуктивності праці) факторів зростання,а тому описує екстенсивний тип економічного зростання. Подальший розвиток даної функції пішов у напрямі введеня фактору часу,що відображає перехід від статичної моделі ви- робничої функції КОББА-ДУГЛАСА типу Y = f(K,L) до динамічної функції Y =f(K,L,t),тобто з врахуванням впливу технічного прогресу на обсягвиробленого продукту.Одну із модифікацій да- ної функції здійснив у 1948р. голландський вчений Я.Тінбер- ген.Виробнича функція КОББА-ДУГЛАСА-ТІНБЕРГЕНА прийняла такий узагальнений вигляд: Y = AKαLβ eNt , де e - фактор,що відображає вплив якісних змін у вироб- ництві(тобто,його інтенсифікацію), у т.ч. технічного прог- ресу.Відображена у показниках середньорічних темпів прирос- ту,функція перетворюється і має такий вигляд: y = αk + β l + r , де y,k,l - відповідно темпи приросту продукту,капіталу і праці,а r - комплексний показник зростання сукупності еко- номічної ефективності усіх факторів виробництва.Останній по- казник окрім змін в техніці і технології відображає пол- іпшення якості і зростання ефективності живої і уречевленої праці.Отже,дана виробнича функція описує реальні процеси еко- номічного зростання,в яких переплелись як екстенсивні,так і інтенсивні чинники.
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (02.05.2014)
Просмотров: 224 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: