Пятница, 29.11.2024, 13:31
Главная Регистрация RSS
Приветствую Вас, Гость
Меню сайта
Категории раздела
Архітектура [235]
Астрономія, авіація, космонавтика [257]
Аудит [344]
Банківська справа [462]
БЖД [955]
Біографії, автобіографії, особистості [497]
Біологія [548]
Бухгалтерській облік [548]
Військова кафедра [371]
Географія [210]
Геологія [676]
Гроші і кредит [455]
Державне регулювання [154]
Дисертації та автореферати [0]
Діловодство [434]
Екологія [1309]
Економіка підприємств [733]
Економічна теорія, Політекономіка [762]
Економічні теми [1190]
Журналістика [185]
Іноземні мови [0]
Інформатика, програмування [0]
Інше [1350]
Історія [142]
Історія всесвітня [1014]
Історія економічна [278]
Історія України [56]
Краєзнавство [438]
Кулінарія [40]
Культура [2275]
Література [1585]
Література українська [0]
Логіка [187]
Макроекономіка [747]
Маркетинг [404]
Математика [0]
Медицина та здоров'я [992]
Менеджмент [695]
Міжнародна економіка [306]
Мікроекономіка [883]
Мовознавство [0]
Музика [0]
Наукознавство [103]
Педагогіка [145]
Підприємництво [0]
Політологія [299]
Право [990]
Психологія [381]
Реклама [90]
Релігієзнавство [0]
Риторика [124]
Розміщення продуктивних сил [287]
Образотворче мистецтво [0]
Сільське господарство [0]
Соціологія [1151]
Статистика [0]
Страхування [0]
Сценарії виховних заходів, свят, уроків [0]
Теорія держави та права [606]
Технічні науки [358]
Технологія виробництва [1045]
Логістика, товарознавство [660]
Туризм [387]
Українознавство [164]
Фізика [332]
Фізична культура [461]
Філософія [913]
Фінанси [1453]
Хімія [515]
Цінні папери [192]
Твори [272]
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Реферати » Макроекономіка

Реферат на тему:Лізинг, як метод міжнародного інвестування
Реферат на тему:Лізинг, як метод міжнародного інвестування.

Ідея лізингу є далеко неновою, хоча сам термін “лізинг” (leasing) як такий з’явився порівняно недавно. Розкриття сутності лізингової угоди виникло у часи Арістотеля (384/383 – 322 рр. до н.е.). Про даний вид угод було відомо ще в древній державі Шумер (приблизно 2000 р. до н.е.). Зокрема, глиняні таблички, знайдені в шумерському місті Ур, містять відомості про оренду сільськогосподарських знарядь, землі, водяних джерела, волів та інших тварин.
Якщо звернутися до інших древніх цивілізацій, наприклад, греків, римлян та єгиптян, то вони вважали оренду доступним та вигідним, а можливо й єдиним засобом придбання устаткування, землі та домашньої худоби.
Досить цікавою є практика древніх фінікійців, що були справними моряками і торговцями. Вони практикували оренду суден, яка за своєю економіко-правовою природою дуже схожою на типову форму сучасного лізингу устаткування. Велика кількість короткострокових договорів оренди забезпечувала одержання судна й екіпажа. За сучасних умов дані угоди відповідають операціям, так званого, “мокрого” лізингу. Довгострокові чартерні угоди підписувалися на термін, що покривав увесь розрахунковий період економічного життя суден. Чартерні угоди передбачали прийняття орендарем на себе більшу частину зобов’язань, що випливають із монопольного використання орендованих засобів.
З історії відомо, що у різні часи орендувалися не тільки різноманітні типи сільськогосподарської техніки і промислове устаткування, але навіть військова техніка. Першу практично проведену лізингову угоду варто віднести до 1066 року. Адже саме тоді Вільгельм Завойовник орендував у нормандских судовласників кораблі для вторгнення на Британські острови.
У XI сторіччі у Венеції практикувалася угода, котра була близькою за змістом до сучасної угоди із здійснення лізингових операцій. Вона полягала в наступному: венеційці сдавали в оренду торговцям і власникам торгових суден дорогі на ті часи якорі, які по закінченні плавання поверталися власникам, які потім знову здавали їх в оренду.
У Середні Віки орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду здавалися, як правило, сільськогосподарські знаряддя і коні. Проте час від часу відбувалися події, що породжували унікальні форми і предмети оренди.
Слід зазначити, що довгий час лізингові відносини мало чим відрізнялися від орендних, тобто були взаємоповязаними. Розрізняти їх почали трохи пізніше.
У цей же час операції, аналогічні сучасному лізингу, застосовувалися в Англії. У Великобританії одним із перших нормативних актів, що регулюють відношення, схожі з лізинговими, був Закон Уельсу 1284 р. Довгострокова оренда власності у багатьох випадках була єдиним доступним засобом через жорстку систему земельного законодавства придбання прав на використання землі. Тому предметом оренди часто було фермерське устаткування і коні. Отже, оригінальна ідея поділу володіння і власності, а також і можливості користуватися без володіння є відомою праву із найдавніших часів.
На початку XX сторіччя у Великобританії в зв’язку із розвитком промисловості, збільшенням виробництва різноманітних видів устаткування зросла кількість товарів, що здаються в лізинг та оренду. Подальший розвиток лізингу й оренди – продажу призвело до необхідності розмежування договорів лізингу й оренди – продажу.
Лізингові операції були відомі й у США. Перший зареєстрований орендний договір персональної власності з’явився у США на початку XIII сторіччя, коли члени гільдії одержали за ним в оренду коней, фургони і коляски. Стрімкий розвиток економічних відносин обумовив зацікавленість виробників техніки й устаткування в одержанні необхідного фінансування під час виготовлення своєї продукції. Ця обставина, у свою чергу, викликала в США на початку XX сторіччя хвилю нового виду кредитування – кредиту, виплачуваного в рострочку. Виробники і продавці вважали, що вони зможуть продати більше, якщо поряд із необхідним устаткуванням запропонують більш привабливий для клієнта план – графік виплат. Звідси бере початок практика лізингового фінансування, забезпечуваного продавцями – даний вид лізингових відношень залишається дотепер найважливішим інструментом постачань по лізингу.
Під час Другої світової війни почав швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов’язаний із транспортними засобами. У 30-ті роки Генрі Форд ефективно використовував оренду для розширення збуту своїх автомобілів. Проте «батьком» автомобільного лізингового бізнесу вважається Золлі Фрэнк – торговий агент із Чикаго, який на початку 40-х років першим запропонував довгострокову оренду автомобілів.
Комерційні банки США почали брати участь у лізингових операціях на початку 60-х років. Розвиткові лізингового бізнесу сприяло прийняте в 1971 р. рішення Ради керуючої Федеральної резервної системи, що дозволило банкам створювати дочірні фірми для сдачі в оренду устаткування, а потім і нерухомості.
У країнах континентальної Європи лізингові компанії почали створюватися у першій половині 60-х рр. XХ ст. На відміну від США і Великобританії, тут правове середовище для розвитку лізингу виявилось менш сприятливим в силу особливостей західноєвропейської системи права. Ці особливості було докладно проаналізовано М. Джованьолі у фундаментальному дослідженні «Лізинг в Європі – розвиток і юридична природа». На його думку, уся складність перенесення лізингу на європейський грунт полягала в тому, що основна ідея поділу права власності та права володіння була в принципі далекою від романо-германскої правової системи. Професор Джованьолі посилається на приклад іншого типового інституту: англо-американського права – довірчу власність, що не одержала широкого визнання в Європі.
Слід зазначити, що в Росії поняття “лізинг” з’явилося під час Другої світової війни, коли в 1941–1945 рр. здійснювалося постачання американської техніки. Проте, порівняно із вищезгаданими країнами лізинг в Росії не набув великого поширення.
Щодо економічної сутності лізингу поки що не існує єдиної думки серед економістів. Його зміст і роль в теорії та практиці трактуються по-різному. Одні розглядають лізинг як своєрідний спосіб кредитування підприємницької діяльності; інші повністю ототожнюють його з довгостроковою орендою або з однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до найманих чи підрядних відносин; треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва чи права користування чужим майном; а четверті визначають лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням довірителя.
В законі України "Про лізинг" дано таке визначення цьому поняттю: лізинг це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Тобто лізинг можна розглядати як форму забезпечення вкладень, як прогресивний метод матеріально-технічного забезпечення, як активний інструмент маркетингу, як одну із форм кредитних надходжень, як альтернативу банківському кредиту.
В останні роки набув розповсюдження міжнародний лізинг, який за підсумками світової практики в сфері здійснення міжнародних лізингових операцій досить позитивно впливає на внутрішнє законодавство держав. Міжнародний лізинг – це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які знаходяться під юрисдикцією різних держав. Міжнародною лізингова операція вважається також в тому випадку, якщо майно або платежі перетинають державні кордони, угода, по якій лізингодавець купує обладнання у національного підприємства, а після цього передає його іноземному підприємцю за кордон, називається експортним лізингом. Якщо обладнання купується в іноземної фірми і передається для використання вітчизняному підприємцю, угода називається імпортним лізингом.
Міжнародний лізинг може застосовуватися і тими підприємствами, що не одержують доходів в конвертованій валюті. В таких випадках укладається угода, що передбачає оплату зобов’язань продавця постачанням продукції, виробленої на обладнанні, що орендувалося. Це свого виду "бартер", що заохочується діючими в багатьох країнах нормами фінансового права, тому що сприяє просуванню обладнання, транспортних засобів тощо на зовнішній ринок.
Подібно до вищезгаданої, склалася ситуація з приводу фінансового лізингу i в таких європейських країнах, як Великобританія, Франція, Німеччина, Італія тощо. Проте законодавець у цих країнах зосередив свою увагу на інших аспектах – фінансових i податкових аспектах лізингу. Але разом із тим, не слід забувати, що держави, які надали великі податкові пільги, котрі стали надалі певним "трампліном" для їx розвитку, потім ці ж пільги скоротили. Це було зроблено для того, щоб надати можливість розвиватися саме лізинговим відносинам, а не фіктивним, тобто таким, що використовують лізинг для отримання податкових пільг. Напевно, цей досвід не завадив би i національному законодавству нашої країни.
Іноземним практичним досвідом для розвитку лізингу в Україні є досвід східноєвропейських країн, які мають з Україною спільні риси розвитку. В цьому відношенні показником є Польща, де так само, як і в нашій країні, лізингові операції здійснюються спеціалізованими компаніями, які підконтрольні банкам. Але їхня форма організації лізингу має ряд суттєвих переваг:
Лізингова фірма, що контролюється банком, отримує можливість залучати пільгові кредити для розширення своєї діяльності, по яким звичайно фінансується власна діяльність банку;
Банки мають у своєму розпорядженні великі можливості по встановленню справжньої платоспроможності лізингоодержувача. Це дозволяє даному типу лізингових компаній приймати рішення на підставі більш достовірної інформації.
Взаємодія лізингової компанії і банку дозволяє використовувати широкий спектр інструментів оптимізації комерційної діяльності. Одним із таких інструментів, широко практикованих у Польщі, став форфейтинг. У даному випадку переуступка орендодавцем прав по отриманню платежів від орендодавця банку за поставлене раніше устаткування суттєво полегшує останньому розпорядження заставним майном орендодавця.
Банки вбачають у застосуванні лізингової схеми фінансування не стільки можливості розширення спектра надання послуг, скільки вихід із нинішньої ситуації з кредитуванням. Вихід цей – у поступовому нарощуванні обсягів лізингових операцій, які витісняють менш надійно забезпечені, а тому більш ризиковані інвестиційні кредити. В першу чергу, банками передбачається використання фінансового лізингу.
Таким чином, необхідно всіляко, бажано на державному рівні, підтримувати розвиток інституту лізингу, вчасно вирішувати проблеми, що виникають на шляху його впровадження.
Останнім часом структури різних рівнів, які зацікавлені в його поширенні сприяють його становленню і продовжують створювати необхідні для цього передумови.
Можна виокремити наступні передумови, які вже реально існують, а також ряд необхідних, без яких формування сфери розвитку лізингу є неможливим.
Історичні:
наявність традицій орендного підприємництва;
можливість використання досвіду орендних відносин в період економічних реформ.
Економічні:
необхідність розвитку ринкових відносин, в тому числі, через формування ефективних елементів ринкової інфраструктури;
об’єктивна потреба в нових формах і джерелах кредитування та інвестування;
зміни ситуації у збутовій політиці продукції;
потреба в більш раціональному розміщенні і використанні основних засобів виробництва;
структурні зміни в сфері матеріального виробництва і послуг юридичним особам;
наявність зацікавленості зарубіжних лізингових компаній до розширення зв’язків зі споживачами в Україні;
можливість виходу українських товаровиробників з допомогою лізингу на ринки інших країн.
Організаційно-технічні:
наявність досвіду зовнішньоторгових орендних операцій;
участь банківських установ в лізингових операціях;
зацікавленість вітчизняних підприємців в фінансовій лізинговій діяльності;
проведення процесу реструктуризації великих підприємств з елементами лізингу;
вдосконалення процесу створення спеціалізованих лізингових компаній.
Науково-дослідні:
відомість для спеціалістів лізингу як метода стимулювання розвитку виробничих сил;
наявність зарубіжних наукових шкіл у сфері лізингу;
зацікавленість в дослідженні проблем лізингу.
Соціальні:
підвищення рівня життя через оновлення основних засобів;
підвищення зайнятості через збільшення збуту продукції.
Правові:
створення основ законодавства про лізинг;
встановлення пільг по лізинговим операціям.
Суспільно-політичні: державна політика, що поширюється в області лізингу.
Підводячи підсумок, слід зазначити, що подальшому розвитку лізингу в Україні також сприятимуть:
умови, що гарантують стійкий розвиток малого і середнього бізнесу (малий і середній бізнес є спроможним спожити більшу кількість лізингових послуг, оскільки, по-перше, він не має великих фінансових можливості й, по-друге, завдяки нечисленності персоналу, має більшу гнучкість для реагування на зміни кон’юнктури ринку);
інтеграція банківського і промислового сектора економіки (зацікавленість банків у розвитку не тільки торгового, але і промислового капіталу; активний розвиток холдингової системи);
вільна конкуренція, при якій виробники змушені шукати нові засоби збуту виробленої дорогої продукції, щоб вижити на ринку.
Звичайно, інвестиційні лізингові проекти є вкрай складними. Вони передбачають розробку спеціальних схем фінансування, забезпечення, надання гарантій, участі банків, страхових компаній. Водночас, висока результативність лізингових операцій у багатьох країнах світу не може не підтвердитися і на українському ринку, якщо його, судячи із заяв уряду, мають намір інтегрувати у світовий ринок.
Лізинг дозволяє ефективно погоджувати інтереси виробників і споживачів, банків і лізингових компаній. Отже, незважаючи на цілий комплекс проблем, український лізинг розвивається, накопичує досвід, і готується внести свій внесок в активацію інвестиційної діяльності.
Категория: Макроекономіка | Добавил: Aspirant (01.05.2014)
Просмотров: 259 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: