Реферат на тему:Кредитні спілки. Інвестиційні банківські фірми - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Кредитні спілки. Інвестиційні банківські фірми. Кредитні спілки є найменшими за обсягом активів та наймолодшими серед депозитних фінансових інститутів. Учасниками кредитних спілок виступають фізичні особи, об'єднані за деякою ознакою: за спільним місцем роботи, за участю в одній професійній спілці чи одній релігійній організації тощо. Кредитні спілки засновуються у вигляді кооперативів або взаємних фондів. У разі заснування спілки у вигляді взаємного фонду депозити учасників називають частками, або акціями, учасників. Дохід учасникам кредитної спілки виплачується у вигляді дивідендів, а не процентів. У США депозити учасників страхуються Національним страховим фондом кредитних спілок. Стандартними активами кредитних спілок є дрібні споживчі кредити. Останнім часом активи кредитних спілок розширились за рахунок заставних та кредитних карток, а джерела фінансових ресурсів — за рахунок чекових рахунків, по яких їх власникам сплачуються проценти. Кредитні спілки в Україні є громадськими організаціями, головна мета яких — фінансовий та соціальний захист їх членів через залучення особистих заощаджень членів спілки для взаємного кредитування. Кредитна спілка створюється на основі певної монолітної спільноти людей, які беруть на себе відповідальність за спільну справу. Як правило, вона об'єднує громадян за спільним місцем роботи чи навчання, спільним регіоном проживання, членством в одній професійній спілці чи одній релігійній організації. Склад членів спілки не визначається одноразово в момент її заснування. Будь-який член спільноти, на основі якої створена спілка, має право стати її членом. Діяльність кредитних спілок здійснюється на засадах рівноправності їх членів. Кожен член спілки незалежно від розміру внеску має право одного голосу при вирішенні питань діяльності спілки. Членами кредитної спілки можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, що постійно проживають на території України. Для заснування кредитної спілки потрібно не менш як 50 осіб. Вкладом члена спілки є вступний та членські внески. Вклад члена кредитної спілки становить його частку в майні спілки. Частина доходу спілки розподіляється на вклади її членів пропорційно до внесених ними коштів. Майно кредитної спілки складається з вступних та членських внесків, доходу від надання кредитів, продажу пропагандистських матеріалів, проведення свят, фестивалів тощо. Кредитна спілка може надавати позички своїм членам у розмірі, що обумовлюється статутом спілки, та виступати як поручитель члена спілки перед третіми особами. Позичка в частині, що перевищує грошовий внесок члена спілки, має надаватися під заставу майна або майнових прав з метою мінімізації втрат від неповернення позички. Кредитна спілка, як правило, надає послуги тільки своїм членам, хоча у визначених випадках може здійснювати кредитування інших кредитних спілок та їх об'єднань. Займатись будь-якою іншою підприємницькою діяльністю кредитним спілкам заборонено законодавством. Кредитна спілка для забезпечення своєї фінансової діяльності може створювати різні фонди, з яких обов'язковими є резервний та позичковий. Резервний фонд створюється для забезпечення фінансової стабільності кредитної спілки в розмірі від 5 до 15% загального обсягу фінансових ресурсів спілки. Кошти резервного фонду використовуються в разі потреби за рішенням загальних зборів членів спілки і можуть зберігатися на депозитному рахунку в банку. Позичковий фонд кредитної спілки створюється за рахунок вступних та членських внесків і використовується для надання позик членам спілки. До позичкового фонду можуть прийматися пожертвування від фізичних та юридичних осіб. Розміри позичкового та резервного фондів затверджуються загальними зборами членів спілки. На сьогодні кредитні спілки не відіграють великої ролі на фінансовому ринку України. В умовах обмеженості банківських кредитних ресурсів та кредитних інструментів кредитні спілки іноді перетворюються на структури, що задовольняють тимчасові короткострокові потреби у фінансових ресурсах ріелтерських, інвестиційних та страхових компаній. Інвестиційні банківські фірми На початку 60-х років XIX ст. у Німеччині виникли перші універсальні інвестиційні банки — інститути фінансового ринку, які відіграли важливу роль в індустріалізації таких країн, як США, Німеччина, Швеція. Залишившись інститутами, що забезпечують та супроводжують інвестиційні процеси на ринках капіталів, інвестиційні банки сьогодні відіграють різну роль на ринках різних країн. Насамперед діяльність інвестиційних банків пов'язана з обслуговуванням емітентів та інвесторів та з фінансуванням перспективних галузей економіки. Діяльність багатьох великих інвестиційних банків має міжнародний характер і спрямована на здійснення інвестицій на міжнародному ринку. Інвестиційні банківські фірми (ІБФ) у США на початку їх виникнення обмежувались андерайтингом, розширенням капіталу корпорацій на первинному ринку та торгівлею цінними паперами на вторинному ринку. В 1933 р. у результаті прийняття закону Гласа — Стігола комерційним банкам було заборонено здійснювати андерайтинг та операції з корпоративними цінними паперами, а інвестиційним — заборонено здійснювати комерційну банківську діяльність. Внаслідок відокремлення діяльності комерційних банків від сфери діяльності з цінними паперами інвестиційні банківські фірми почали відігравати роль універсальних фінансових посередників. Сьогодні ІБФ займаються на фінансовому ринку практично всіма видами діяльності: андерайтингом, торгівлею цінними паперами, управлінням активами інших учасників ринку, різними видами діяльності з корпоративними фінансами. Інвестиційні банківські фірми допомагають у пошуку фондів корпораціям, агентам уряду, органам місцевого самоврядування, іноземним учасникам ринку; беруть активну участь у приватизації державних підприємств, коли цінні папери державних корпорацій пропонуються приватним інвесторам. Для інвесторів ІБФ виконують брокерські та ділерські функції, сприяючи купівлі-продажу цінних паперів учасниками ринку. Рідше ІБФ займаються послугами на ринку нерухомості, роздрібною торгівлею цінними паперами, реалізацією страхових продуктів. Як і комерційні банки, ІБФ є інститутами з високим рівнем фінансового левериджу. Основними видами діяльності інвестиційних банківських фірм є такі. 1. Андерайтинг. Клієнтами ІБФ на проведення андерайтингу є агенти уряду, місцеві органи влади, вітчизняні, міжнаціональні та іноземні корпорації, іноземні уряди. 2. Торгівля цінними паперами. ІБФ використовують різноманітні стратегії торгівлі цінними паперами: ризиковий та безризиковий арбітраж, спекулятивні стратегії, купівлю-продаж цінних паперів за дорученням клієнтів та ін. Співробітники спеціальних підрозділів фірм займаються також проведенням досліджень у сфері торгівлі державними та корпоративними цінними паперами. Здійснюючи торгівлю цінними паперами, ІБФ виконують як брокерські, так і дилерські послуги. Виконуючи операції на ринку від свого імені, вони отримують прибуток від різниці в цінах купівлі-продажу цінних паперів, при проведенні операцій за дорученням клієнтів отримують комісійні. 3. Приватне розміщення цінних паперів. Винагорода ІБФ за проведення приватного розміщення вища за винагороду за проведення підписки на відкритому ринку і становить для довгострокових корпоративних облігацій 1,5—4% для емісій розміром 5—10 млн дол. CUT A, 0,5—1,5% для емісій, вищих 50 млн дол. США. Для високоризикових цінних паперів винагорода фірми становить до 5—6% від обсягу емісії. Часто при проведенні приватного розміщення цінних паперів ІБФ самі беруть участь у формуванні капіталу нової корпорації. Оскільки ІБФ є професіоналами на ринку фінансових послуг, вони можуть досить точно оцінити перспективи розвитку нового підприємства. Для того щоб отримати додаткову вигоду від проведення приватного розміщення, ІБФ придбає опціон на купівлю акцій корпорації-емітента через визначений час за ціною розміщення. Як правило, при правильному прогнозі розвитку компанії-емітента ІБФ через деякий час купує акції корпорації за ціною, значно нижчою від ринкової. 4. Сек'юритизація активів полягає в емісії цінних паперів, що забезпечені деяким пулом активів. Здійснюючи сек'юритизацію в інтересах клієнта або групи клієнтів, ІБФ отримує два види доходу — від проведення процедури сек'юритизації та від розміщення цінних паперів серед інвесторів. При цьому ІБФ може викупати активи, що лежать в основі емітованих цінних паперів і, отже, отримувати додатковий дохід від різниці в цінах цих паперів та активів, що лежать у їх основі. 5. Злиття та придбання корпорацій. ІБФ відіграють вирішальну роль у процесах, пов'язаних з придбанням, злиттям, реструктуризацією та рекапіталізацією корпорацій, які набули значного розвитку у 80-х роках XX ст. Участь ІБФ у процесах злиття та придбання корпорацій полягає в пошуку клієнтів для злиття та придбання, наданні консультацій як покупцям, так і тим, кого купують, та допомозі покупцям в пошуку фінансових ресурсів для здійснення купівлі. Основним методом фінансування процесів злиття та придбання корпорацій є використання інструментів позики, зокрема кредитних інструментів. Дохід ІБФ залежить від обсягу та змісту виконаних робіт. Це може бути фіксована винагорода за надані фінансові консультації або процент від обсягу купівлі в разі виконання повного обсягу робіт. Дохід у вигляді процента може бути фіксованим, як і винагорода за надані консультації. Проте значно частіше такий дохід пропорційний до обсягу укладеної угоди. Іноді виплачується частина винагороди у вигляді фіксованого процента, а частина сплачується тільки тоді, коли ціна купівлі нижча від певної величини. Часто при оплаті послуг ІБФ використовують так звану формулу Лемана. За перший мільйон доларів укладеної угоди сплачується премія в розмірі 5%, тобто 50 000 дол. США, за другий — 4, за третій — 3, за четвертий — 2%. За п'ятий і всі наступні мільйони сплачується 1%. Так, премія, сплачена ІБФ за посередництво в купівлі фірми за ціною 10 млн дол. США, визначається сумою: 1 * 0,05 + 1 * 0,04 + 1 * 0,03 + 1 * 0,02 + 6 * 0,01 = 0,2 млн дол. 6. Управління активами учасників ринку. Управління активами приносить інвестиційним банківським фірмам до 10% доходу. Винагорода ІБФ за управління активами компанії пропорційна до обсягу активів і залежить від їх ризиковості. За управління активами до стандартної винагороди часто додається премія, якщо дохідність активів перевищує деяку величину (наприклад, середню для таких компаній). 7. Специфічні види фінансування полягають у вкладенні власних коштів ІБФ в акціонерний та борговий капітал корпорацій на вигідних умовах. Процентний та дивідендний дохід від інвестування коштів в акціонерний капітал та боргові зобов'язання становлять до 40% доходу ІБФ. Як правило, від інвестування коштів в акціонерний капітал ІБФ одержують вищий дохід, ніж інші акціонери. Кредити надаються фірмам під процент, вищий за банківський. Це обумовлено як високим ризиком фірм-позичальників, так і тим, що фірми переважно нові і мають обмежений доступ до ринку банківських позик. Такі кредити мають назву мостового фінансування, оскільки надаються в основному новим фірмам для фінансування протягом перехідного періоду до досягнення ними достатнього кредитного рейтингу для отримання звичайного банківського кредиту. 8. Створення та торгівля похідними фінансовими інструментами полягають в укладенні форвардних, опціонних угод, участі в проведенні угод своп, а також торгівлі біржовими ф'ючерсними та опціонними контрактами. 9. Консалтингові послуги можуть надаватись самостійно та при виконанні інших послуг і оплачуватись як у комплексі з іншими послугами, так і окремо. При відокремленій оплаті консультації, як правило, більш об'єктивні. Рекомендована література 1. Про банки і банківську діяльність. Закон України від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІП. 2. Про страхування. Закон України від 7 березня 1996 р. М 85/96-ВР. 3. Про довірчі товариства. Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993р. № 23—93. 4. Кавалєц С. Реформування колишніх ощадних банків: можливості та ризики // Семінар з питань стратегії з вибраних напрямків розвитку та реформування банківської системи. — К., 1996. 5. Фредерік С. Мишкін. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. — К., 1998. 6. Fabozzi J., Modigliani E. Capital markets: institutions and instruments. — Prentice Hall Inc. 1996.
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (04.05.2014)
Просмотров: 680 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: