Реферат на тему: Хіміко-лісовий комплекс - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Хіміко-лісовий комплекс. Хіміко-лісовий комплекс охоплює галузі промисловості, що про-дукують сировину й конструкційні матеріали. До них передусім належать хімічна (рис. 10) і лісова промисловість, які забезпечують господарство мінеральними добривами, содою, фарбами, паливно-мастильними про-дуктами, пластмасами, синтетичними волокнами, пиломатеріалами, папером, целюлозою тощо. Особливістю комплексу є його здатність за-безпечувати господарство продукцією з наперед визначеними властивостями, поліпшеної якості і в потрібній кількості. У промислово-му комплексі України частка хімічної промисловості ще незначна (близько 6,5% вартості валової продукціїрВиробництво основних видів продукції хімічної промисловості України' характеризується даними^габл. 36. Хімізація господарства України виявляється в широкому викорис-танні мінеральних добрив у різних галузях та сферах господарства, у впровадженні хімічних технологій у промисловість і сільське господарст-во, сприянні інтенсифікації виробничих процесів, економії витрат суспільної праці. Хімічна промисловість належить до складних галузей. У структурі хімічної та нафтохімічної галузей виділяють такі підгалузі: гірничо-хіміч-ну; основну хімію; хімію органічного синтезу; галузі з виробництва полімерних матеріалів; хімію тонкого органічного синтезу (лаки, фарби, фотохімічні товари); побутову хімію. Останнім часом відокремилася мік-робіологічна промисловість, яка тепер не належить до хімічної. Основу хімічної промисловості становлять видобуток сировини, виробництво мінеральних добрив і полімерних матеріалівХ Численні міжгалузеві, внутрішньогалузеві й технологічні зв'язки, широкий асортимент продукції, використання великої/ількості палива, енергії та води зумовлюють своєрідність територіальної організації хімі-чної промисловості. Сучасне розміщення галузі зумовлене також географічними, економічними і технічними чинниками. Географія сировинних ресурсів, їх потужність, умови залягання іс-тотно впливають на розміщення підприємств гірничо-хімічної промисловості. Зростання потреб у нафті й газі, що стали основною сиро-виною в галузі органічного синтезу та нафтохімічної промисловості, посилює вплив чинника сировинних ресурсів на розміщення виробницт-ва. Щоправда, наявність розгалуженої мережі трубопроводів сприяє наближенню виробництва до районів споживання.) При обгрунтуванні розміщення конкретних хімічних виробництв ураховують і чинники, що випливають із структури витрат на одержання та споживання хімічної продукції: сировинний (частка сировини і матері-алів в 1 т готового продукту); енергетичний (витрати палива в умовних тоннах на 1 т готового продукту); водний (об'єми водоспоживання і стіч-них вод, які потребують очищення); трудовий (виділення виробництв з високими затратами живої праці на одиницю готової продукції); транс-портний (для обгрунтування розміщення великотоннажних виробництв). Дуже важливим чинником впливу на розміщення хімічних вироб-ництв є утворення різних твердих, рідких і газоподібних відходів. Особливо багато відходів у гірничій хімії. Значення кожного чинника залежить від структури витрат на виробництво продукції в хімічній і нафтохімічній промисловості. Вирішальний вплив на основні чинники, що визначають вибір ра-йону розміщення хімічних виробництв, має науково-технічний прогрес. Істотно змінюється значення сировинного й енергетичного чинників. Поступово зменшується їх лімітний вплив. Впроваджуються безвідходні технології, автоматизація виробництва. Тхімічна промисловість належить до найбільш матеріаломістких. Характерною її ознакою є застосування допоміжних матеріалів. Частка матеріальних витрат у гірничо-хімічній промисловості становить 22,7%, у виробництві хімічних волокон - 59,0, синтетичних барвників - 62,6, пла-стмас і синтетичних смол - 72,2, лаків і фарб - 90,1, продукції основної хімії г 61,6%. Сировинна база хімічної промисловості надзвичайно різноманітна (корисні копалини, сільськогосподарська сировина, вторинні продукти промислової переробки, синтетичні хімічні матеріали, повітря та вода). При обгрунтуванні вибору джерел сировини необхідно проводити їх еко-номічний аналіз Україна має потужну сировинну базу для розвитку хімічної проми-словості: унікальні родовища самородної сірки в Прикарпатті (Роздолі, Язові, Яворові), значні родовища калійних солей (Калуш-Голинська і Стебницька групи), практично необмежені поклади кам'яної солі в Дон-басі (Артемівську, Слов'янську), Закарпатті (Солотвині) і Прикарпатті (Болехові, Дрогобичі). Невичерпні запаси самоосадної солі в озерах і ли-манах Причорномор'я та Криму. Особливо багатий на хлоридні солі натрію, магнію і брому Сиваш, у Великі запаси каоліну, вогнетривких глин, вапняків, доломітів, гра-фіту та інших нерудних копалин можуть сприяти розвитку багатьох хімічних і пов'язаних з ними виробництв. Сировиною для хімічної промисловості України є також вугілля, продуКти коксового виробництва, горючі гази й нафта. Завдяки розгалу-женій системі трубопроводів підприємства органічної хімії наближаються до районів масового споживання їхньої продукції. У хімічній промисловості використовуються різні види енергії: еле-ктрична, теплова, механічна, світлова, штучний холод. Енергоносіями є електричний струм, пара, гаряча вода, паливо, охолоджена вода, повіт-ря, інертні гази. Хімічна промисловість належить до енергомістких. За енергомісткістю її продукції можна вирізнити три групи підгалузей. Хімічна промисловість споживає багато води, яку використовують у технологічних процесах і для охолодження продуктів. За витратами води на 1 т готової продукції виробництва хімічної промисловості поділяють на три групи: неводомісткі (до 50 м3), середньої водомісткості (50-100 м3), великої водомісткості (100-1000 м3). До останніх належать виробництво хімічних волокон, пластмас і синтетичних смол, синтетичного каучуку, деякі електрохімічні виробництва. Ефективність розміщення окремих підприємств хімічної промис-ловості прямо залежить від форм організації виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування. Особливо ефективною є концентрація виробництва, зумовлена його значною фондомісткістю, великою потребою господарства в хімічній продукції, високими темпами науково-технічного прогресу. Рівень спеціалізації в основних підгалузях хімічної промисловості різний. У багатьох з них профільна продукція не є головною, що поясню-ється високою ефективністю комбінування, що зумовлене наявністю великої кількості виробничих процесів з послідовної і комплексної пере-робки мінеральної та органічної сировини, значними масштабами виробництва малотранспортабельни/. напівфабрикатів, високим рівнем споживання паливно-енергетичних ресурсів, наявністю потужних обслу-говуючих і допоміжних цехів. Комбінування виробництва в нафтохімічній промисловості поєднується з його концентрацією і зменшує використан-ня нафти й газу на 25-31%, а в промисловості хімічних волокон сприяє зниженню собівартості 1 т волокна на 4%. Комбінування на базі компле-ксної розробки родовищ або комплексного використання сировини, утилізації відходів дає змогу успішно розв'язувати проблеми охорони навколишнього середовища. Хімічна промисловість найбільш розвинена в Донбасі, Придніпро-в'ї та Прикарпатті. Продукцією гірішчо-хгмічної промисловості є калійні солі Калуша і Стебника, сірка Роздолу та Яворова, кам'яна сіль Артемівська і Слов'ян-ська, вапняки Донецької області та АР Крим. Галузь сконцентрована переважно в Карпатському, Донецькому і Придніпровському економіч-них радонах. ^Основна хімічна промисловість виробляє соду, сірчану кислоту й мінеральні добриває/Виробництво кальцинованої соди зосереджене в ра-йонах залягання солей та вапняків у Слов'янську й Лисичанську, каустичної соди - в Слов'янську, Лисичанську і Красноперекопську. Сір-чанокислотне виробництво розміщене здебільшого в районах споживання сірчаної кислоти, яка відзначається низькою транспортабельністю(йй-приємства галузі тяжіють до основних районів і центрів хімічної промд^^тЯЯюсті.^Вони розміщені разом з виробництвом фосфорних і азо-тних добрив у Костянтинівці, Сумах, Вінниці, Одесі, Горлівці. Цніпродзержинську й Лисичанську. \ (Виробництво мінеральних добрив (азотних, калійних, фосфорних і комбінованих гранульованих з домішками мікроелементів) є провідною галуззю хімічної промисловості України.! Фосфорні добрива виробляють з привізних апатитів Кольського півострова на Вінницькому й Костянтинівському хімічних заводах, Сум-ському ВО «Хімпром» та Одеському суперфосфатному заводі. Використовують також фосфорити Кролевецького (Сумська область), Ізюмського (Харківська) та Придністровських родовищ. Азотно-тукова промисловість, що виникла поблизу коксохімічних підприємств, використовує коксовий газ для виробництва аміаку. Кар-динальні зміни в географії цієї промисловості сталися внаслідок переходу на більш економічну сировину - природний газ. Розгалужена система газопроводів уможливила наближення її підприємств до районів споживан-ня. Азотно-тукова промисловість України випускає азотні добрива: сульфат амонію, аміачну селітру, карбамід тощо. Основні центри їх виро-бництва - Дніпродзєржинськ, Горлівка, Лисичанськ, Алчевськ, Сєверодонецьк, Запоріжжя, Черкаси, Рівне. Складною є ситуація у виробництві калійних добрив. Для його від-родження розроблено спеціальну програму, за якою рівень виробництва калійних добрив необхідно довести до 1,5 млн т за рік. Виробництво зосе-реджене на Стебниківському «Полімінералі» (потужність до 100 тис. т сульфатів калію), Калуському концерні «Оріана», який виготовляє суль-фатохлориди (80 тис. т), підприємстві «Сірка» (Розділ) - понад 100 тис. т хлориду калію, Вінницькому «Хімпромі», а також Костянтинівському хі-мічному заводі, який виробляє хлорид калію (10 тис. т). Програма передбачає реконструкцію галузі, впровадження нових технологій, збіль-шення видобутку руди до 2,8 млн т, що дасть змогу отримати понад 150 тис. т оксидів калію за рік (на Калуському та Стебниківському родови-щах). Планується пошук нових запасів. Українське виробництво пестицидів, яким займаються 7 підпри-ємств загальною потужністю 149 тис. т, у 1997 р. випустило 2,7 тис. т хімічних засобів захисту рослин. Нині Україна випускає тільки хлорид міді, мідний купорос, ДНОК, оксихом, сірку. За січень-травень 1996 р. потужності підприємств були завантажені тільки на 2,3%. У 1996 р. сіль-ське господарство України використало лише 297 тис. т мінеральних добрив, або 84%, а засобів захисту рослин - тільки 60% від потреби. Обсяги виробництва зменшуються внаслідок того, що наша про-дукція приблизно на 10% дорожча за імпортну. Для підприємств невигідно освоювати виробництва нових видів хімзасобів через неможливість їх реалізації споживачеві. Хімія органічного синтезу. Нафтопереробна промисловість зосере-джена в районах видобутку нафти, портових містах, в Донбасі, Придніпров'ї, Прикарпатті та центральній частині України. Це нафтопе-реробні підприємства Одеси, Херсона, Бердянська, Кременчука, Лисичанська, Запоріжжя, Вінниці, Дрогобича, Борислава, Надвірної та Львова. На базі нафтопереробки, виробництва сажі, переробки привізного синтетичного й натурального каучуку розвивається нафтохімічна проми-словість. Гумова промисловість виробляє тисячі найменувань продукції. Вона представлена Дніпропетровським шинним, Білоцерківським комбінатом шин та гумоазбестових виробів, Київським АТ «Київ-Гума», Київським і Сумським регенераторними заводами, підприємствами у Бердянську, За-поріжжі, Харкові, Одесі, Ніжині та інших містах. Сажу виробляють у Дашаві, Стаханові та Кременчуці. Розміщення полімерної промисловості залежить від достатньої кі-лькості вуглеводневої сировини, палива, електроенергії,^оди, а деяких підгалузей - від трудових ресурсів. Пластмаси виробляють на нафтохімі-чних комбінатах, азотно-тукових і хлорних заводах, а також у спеціалізованих цехах підприємств. Найбільшими виробниками синтети-чних смол і пластмас є Донецьк (поліхлорвінілові смоли й пластмаси), Сєверодонецьк (склопластики та пластмасові вироби), Запоріжжя (крем-нійорганічні сполуки, синтетичні смоли). Дніпродзержинськ і Первомайськ (полівініл і полістирол), а також Калуш, Одеса, Київ, Фас-тів, що стали центрами переробки синтетичних смол на пластмасові, плівкові та інші вироби. ^ І Хімія тонкого органічного синтезу Промисловість хімічних воло-кон характеризується високою матеріале-, енерго- і водомісткістю. Розрізняють хімічні волокна штучні, які виробляють з целюлози, й синте-тичні, сировиною для яких є синтетичні смоли. Найбільші підприємства розміщені в Чернігову(синтетичні волокна), Києві (Дарницький шовко-вий комбінат), Черкасах (штучний шовк), Сокалі (штучне волокно)^ Хімічна промисловість є одним з найбільших забруднювачів на-вколишнього середовища, але водночас це єдина галузь, яка займається утилізацією виробничих відходів. Впровадження прогресивних хімічних технологій, що дають змогу звести до мінімуму промислові відходи, мак-симальне очищення стічних вод і викидів в атмосферу, сприятимуть оздоровленню місць надмірної концентрації хімічних підприємств, а та-кож забезпечуть лімітний вплив природних чинників на розміщення об'єктів хімічної промисловості в регіонах з порівняно високим рівнем заселення. Україна є одним з відомих у світі експортерів карбаміду. Основні споживачі цієї продукції у світі -Індія (2,8 млн т), Китай (бизько 2,8 млн т), країни Латинської Америки (особливо Бразилія), Філіппіни, В'єтнам, США. Експортують карбамід також країни Перської затоки (Катар, Ку-вейт, Саудівська Аравія) - 3 млн т, країни СНД (Росія, Україна) - 3 млн т, Індонезія, Мексика, Бангладеш, Тринідад і Тобаго, Венесуела, Румунія, Лівія, Болгарія, Хорватія. Китай купує карбамід у країнах СНД, Персь-кої затоки, іноді в Індонезії; Індія - у країнах Перської затоки, Індонезії, Україні, Росії (особливо останнім часом). Порт Південний в Україні спе-ціалізується на відправленні карбаміду з Росії та України в дальнє зарубіжжя. Філіппіни та В'єтнам купують його в Індонезії за найнижчи-ми цінами; США та Бразилія - у Мексики, Тринідаду й Тобаго, Венесуели, а також у Росії, України, Румунії, Болгарії, Хорватії, Лівії. Мінімальна ціна 1 т карбаміду в 1993 р. становила $76-77. Прогнозується максималь-не зростання її до $ 165-215. Проти України на світовому ринку ведеться антидемпінгова політика. Світову торгівлю карбамідом контролюють фірми Могзк Нусїга (Норвегія), СопА§га (США), Тгашатіпопіа (Швейца-рія), реііісКет, Регісо та ін. Хімічна промисловість України потребує корінної реконструкції, яка передбачає насамперед закриття неконкурентоспроможних підпри-ємств, налагодження виробництва сировини, необхідної для внутрішнього епоживання.\|Плануються створення на Черкаському об'єднанні «Азот» потужностей з виробництва капролактаму (для легкої промисловості), рідкого аргону, реконструкція виробництва сечовини; на Сєвєродонець-кому об'єднанні «Азот» - реконструкція виробництва ацетилену та бутандіолу (для автомобільної, взуттєвої, лакофарбової, меблевої, елект-ротехнічної, текстильної, деревообробної промисловості), створення сучасного виробництва засобів хімічного захисту рослин; на підприємст-ві «Сірка» (м. Новояворів Львівської області) - нового виробництва екологічних гербіцидів; на Рівненському об'єднанні «Азот» - виробницт-ва гексилуру. Очікуються часткова перебудова коксохімічної промисловості -реконструкція установок газифікації вугілля для виробництва хімічної продукції (на Баглійському коксохімічному заводі м. Дніпродзержинськ); реконструкція коксохімічного виробництва зі створення потужностей для випуску метанолу й етилену в м. Авдіївці (нині газ спалюється). Впро-довж десятиліть Україна вивозила 1,5-2,0 мли т коксу в Росію і ще 4 млн т - в колишні соцкраїни Європи, а також у Фінляндію, Швецію. Проте вже в 1994 р. її експорт становив лише 0,6 млн т при обсязі виробництва 17 млн т. Частка України в СНД у виробництві коксу сьогодні становить 44-45%. чавуну - близько 43%, сталі та прокату - до 35%. Доменне виробництво споживає 83-85% виробленого в Україні коксу. Маркетингові дослідження показали, що Україна може експортувати 2-2,"5 млн т коксу за рік. Це б дало змогу окупити витрати на технічне переобладнання галузі. Проте, згідно з програмою розвитку гірничо-металургіґшого комплексу, коксохімічне виробництво розвиватиметься тільки для забезпечення власних потреб через його екологічну небезпечність. На проведення екологічних заходів підприємства не мають коштів. Крім того, оптові ціни на коксівне вугілля в нашій країні вищі за світові на 30-40%, тому це вугілля стає неконкурентоспроможним на світовому ринку. Сучасний рівень видобутку коксівного вугілля не відповідає і вимогам внутрішнього ринку. При потребі в ньому 65 млн т у 1994 р. було видобу-то лише 35 мли т, у 1995 р. - на 8% менше. За оцінками спеціалістів, ресурсна база Донбасу для коксохімічного виробництва вичерпана прак-тично повністю. Нині певна кількість коксівного вугілля ввозиться в Україну з Росії. До 2010 р. Україна може розраховувати на видобуток лише 28,5 млн т коксівного вугілля за рік. За рахунок власного видобутку можна задовольнити 65% потреби в ньому. Імпорт коксівного вугілля становитиме 9-10 млн т за рік. Прогнозні джерела імпорту: Росія (5 млнт за рік), Казахстан (2 млн т), Польща (3-4 млн т). Тепер на світовому ринку пропозиція коксівного вугілля перевищує попит. Таким чином, пріоритети України в закупівлях вугілля ще можуть змінитися. Коксохімічне виробництво зосереджене на 15 спеціалізованих під-приємствах, на одному фенольному заводі здійснюється глибока переробка коксохімічної продукції. Асортимент готової продукції складається з коксу вологістю 6%, коксу сухого, коксу пекового, коксу металургійного, сульфату амонію, бензолу сирого, бензолу чистого, коксових горішків, коксу дрібного, сірчаної кислоти, сірки технічної, смоли кам'яновугільної, фталевого ангідриду та ін. На експорт ідуть пековнй кокс, сульфат амонію, фталевий ангідрид, бензол. Останнім часом відбувається процес старіння виробничих потужнос-тей, практично не проводяться роботи з нового будівництва та реконструкції. Основні виробничі фонди зношені на 65%, а хімічні - понад 70%. Станом на 01.01.95 в експлуатації перебували 68 коксівних батарей сумарною потужністю 31,3 млн т (досягнута потужність 27,1 млн т). Середній вік батарей - 19.86 року (нормативний строк експлуатації - 20 років), а 27 батарей (39,7%) зношені повністю. Найбільші підприємства галузі - ВАТ «Авдіївський КХЗ», Маріупольський КХЗ «Маркохім», ВАТ «Запоріжкокс», АТ «Криворіжкокс». На Загайпільському сірчаному руднику Коломийського району Івано-Франківської області, де вже припинено видобуток і переробку сір-ки, передбачається перепрофілювання на випуск пірокснду водню або поліетилену, переробку смол і пластмас Калуської «Оріани».
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (28.04.2014)
Просмотров: 366 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: