Реферат на тему:Кейнсіанська модель макроекономічної рівноваги - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Кейнсіанська модель макроекономічної рівноваги. ПЛАН 1. Вступ до кейнсіанської теорії сукупного попиту. 1.1. Кейнсіанська функція споживання. 1.2. Інвестиційна функція. 1.3. Державні закупки та податки. 1.4. Рівновага на товарних і фінансових ринках. Рівноважна процентна ставка. 2. Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції. Фактичні та планові витрати. "Кейнсіанський хрест ". 3. Коливання рівноважного обсягу випуску навколо потенційного рівня. Мультиплікатор автономних витрат. Рецесійний та інфляційний розриви. 1. Вступ до кейнсіанської теорії сукупного попиту Відомо, що в закритій економіці існує три напрями використання виро-блених нею продуктів. Ці три компоненти ВВП наведені в основній макро-економічній тотожності для закритої економіки: Y-C+I+G, тобто частина виробленої продукції споживається домогосподарствами (С), частина - використовується фірмами й домогосподарствами на інвестиції (/) і, нарешті, частина виробленої продукції закуповується урядом для ви-користання на суспільні потреби (G). 1.1. Кейнсіанська функція споживання Переважна частина (приблизно 2/3) виробленої продукції йде на спо-живання (С). Пригадаємо, що та частина доходу, яка залишилася після сплати всіх податків (Y-T), називається використовуваним доходом. Люди поділяють свій використовуваний доход на споживання (С) та заощадження (S) , тобто Заощадження — це частина використовуваного доходу, яка не спожива-ється. Залежність між обсягом споживання і використовуваним доходом має назву функції споживання: C=C(Y-T). Це поняття, запроваджене Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що доход є основним, визначальним фактором споживання, а процентна ставка не відіграє в цьому значної ролі. Детальніше функцію споживання Дж.Кейнса можна показати у вигляді: де: а — автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень, субсидій. У довгостроковому періоді для економіки в цілому автономне споживання має тенденцію наближатися до нуля); b — гранична схильність до споживання (МРС) — це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю, і визначається за формулою: де: .— приріст споживчих витрат; — приріст використовуваного доходу. набуває значення в інтервалі від 0 до 1, тобто одна додаткова оди-ниця використовуваного доходу збільшує обсяг споживання, але на величину меншу від 1. Це пояснюється тим, що кожна гривня доходу, яка не спожи-вається, — заощаджується. І кожна гривня додаткового доходу витрачається або на додаткове споживання, або на додаткове заощадження. З геометрич-ної точки зору гранична схильність до споживання (МРС) — це кут нахилу кривої споживання (мал. 5.1). Існує поняття середньої схильності до споживання (АРС) — це від-ношення обсягу споживання до величини використовуваного доходу: Найпростіша функція заощад-ження має вигляд: де 3' - величина заощаджень у при-ватному секторі; а - автономне спо-живання; (1-Ь) — гранична схиль-ність до заощадження; F - доход; Т - податкові відрахування. Гранична схильність до за-ощадрсення (MPS) - величина до-даткового заощадження, яке вини-кає із додаткової гривні використо-вуваного доходу: де приріст заощаджень; — приріст використовуваного доходу. Оскільки частина кожної гривні, яка не споживається, обов'язково за-ощаджується, то гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження в сумі дорівнюють одиниці: Середня схильність до заощадження (APS) - це частина використову-ваного доходу, яку домогосподарства заощаджують, тобто У короткостроковій перспективі із збільшенням доходу зростає частка споживання так званих "люксових благ", серед яких найбільшим "люксо-вим благом" є заощадження (про це стверджують закони, або "якісні схеми поведінки", Ернста Енґеля), а тому середня схильність до споживання має тенденцію до зменшення, а середня схильність до заощадження зростає. Проте в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізу-ється. На відміну від Дж.Кейнса, сучасні дослідники показали, що споживання — функція не лише від поточного використовуваного доходу (хоча цей фактор і є основним!). На його обсяги впливають також рівень нагромадженого багатства, процентна ставка, розвинена система соціального захисту (яка спричиняє зменшення особистих заощаджень), раціональні очікування споживачів тощо. 1.2. Інвестиційна функція Другим основним компонентом сукупних витрат є інвестиції (Г). Вони відіграють подвійну роль в макроекономіці, оскільки в короткостроковому періоді, впливаючи на сукупний попит, визначають обсяг виробництва, а в довгостроковому періоді впливають на економічне зростання через капітало-утворення, на потенційний обсяг випуску та сукупну пропозицію. Нагадаємо, що інвестиційні товари набувають як фірми, так і домогос-подарства, і діляться вони на три групи: * інвестиції в житлове будівництво; * виробничі інвестиції, тобто інвестиції в машини, обладнання, устатку-вання; * інвестиції в товарно-матеріальні запаси. Кількість інвестиційних товарів, на які з'являється попит, залежить від величини процентної ставки. Для того щоб інвестиційний проект був при-бутковим, доход від його реалізації має перевищувати витрати на його впровадження. Підвищення ставки процента призводить до того, що змен- шується кількість прибуткових інве-стиційних проектів і, відповідно, скорочується попит на інвестиційні товари. Інвестиції залежать від реальної (г), а не від номінальної процентної ставки. Найпростіша функція інве-стицій має вигляд: I=e-dr, де / - інвестиційні витрати; е - ав-тономні інвестиції (не залежать від процентної ставки, а визначаються зовнішніми економічними фактора-ми, наприклад, запасами корисних копалин тощо);r— реальна про-центна ставка (вартість запозичен-ня); d — емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки про-центної ставки. Графік інвестиційного попиту нахилений донизу (мал. 5.2): чим вища ставка процента, тим менша кіль-кість інвестиційних проектів буде прибут-ковою. Іншими словами, прибутковість інвестицій перебуває в оберненій залежності від ціни капіталу, і вища процентна ставка змушує фірми ану-лювати певні інвестиційні проекти. Окрім процентної ставки, на інвестиції також впливають і інші сили. Наприклад: а) зростання ВВП переміщує криву інвестиційного попиту праворуч; б) зростання податків на прибутки чинитиме депресивний вплив на інвестиції, і крива інвестиційного попиту зсуватиметься ліворуч; в) песимістичні очікування інвесторів переміщують криву інвестиційно-го попиту ліворуч, а оптимістичні, навпаки, — праворуч. Інвестиції — це найнестабільніший компонент сукупних витрат. Поведінку інвестицій важко передбачити, оскільки вони залежать від таких мінливих факторів, як успіх або невдача нових, невипробуваних виробів, зміни у податкових та процентних ставках, політичних відносинах, підходах до стабілізації економіки, та інших змінних елементів економічного життя. Варто також пам'ятати, що макроекономісти застосовують поняття "ін-вестиції" лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Перероз-поділ існуючих активів між різними агентами не є інвестиціями для еко-номіки. 1.3. Державні закупки та податки Державні закупки (G) — це третій компонент попиту на товари та по-слуги. Держава закуповує зброю, послуги державних службовців, книжки для бібліотек, наймає вчителів, будує школи і дороги тощо. Всі ці та їм подібні операції складають компонент державних закупок товарів і послуг, на який припадає десь п'ята частина виробленого ВВП. Ці купівлі є лише одним із видів державних витрат. До іншого виду належать трансфертні платежі домогосподарствам. Проте, на відміну від державних закупок, трансфертні платежі не є частиною попиту на вироб-лені економікою товари і послуги, а отже, не є компонентом змінної G. Збільшення трансфертних платежів за рахунок зростання податків не змінює використовуваний доход. Тому будемо вважати у даній моделі, що показник Т— це чисті податки, тобто Т=Податки—Трансфертні платежі. Коли обсяг державних закупок дорівнює величині чистих податків (G=T), то уряд має збалансований бюджет. Коли G>T, уряд зводить бюджет з дефіцитом, який фінансується через позики на фінансових ринках за рахунок зростання державного боргу. Якщо ж G<T, — утворюється надлишок державного бюджету, який може бути використаний для погашення забор-гованості. У нашій моделі ми припускаємо, що обсяг державних закупок (G) і розмір податкових надходжень (Т) є екзогенними змінними, тобто змінни-ми, визначеними за рамками моделі: Прийнявши це припущення, розглянемо, як впливають бюджетні та податкові заходи на ендогенні економічні змінні споживчих витрат (С), інве-стиційних витрат (І) та реальну процентну ставку (г). 1.4. Рівновага на товарних і фінансових ринках. Рівноважна процентна ставка Рівновага на ринку товарів і послуг: пропозиція і попит на виробле-ну економікою продукцію. Як відомо, в закритій економіці попит на вироблений продукт пред'яв-ляється у вигляді споживання, інвестицій та державних закупок. Спожи-вання (С) залежить від використовуваного доходу (F-7), інвестиції (Г) ви-значаються реальною процентною ставкою (г), а державні закупки і подат-ки є екзогенними змінними бюджетно-податкової політики. Доповнимо тепер аналіз попиту на товари і послуги розглядом пропо-зиції, прийнявши припущення про те, що обсяг випуску продукції визнача-ється наявними факторами виробництва та виробничою функцією: Об'єднавши рівняння, які описують попит і пропозицію товарів та по-слуг, отримаємо: Оскільки рівень державних витрат (G) та розмір податкових надход-жень (7) залежать від економічної політики уряду і є екзогенними змінни-ми, а обсяг виробництва (У) сталий за умов незмінної виробничої функції та незмінних факторів виробництва, то запишемо: тобто пропозиція продукту дорівнює попиту на продукт, а він, у свою чергу, визначається сумою С, І та G. Тепер стає зрозумілим, чому реальна процентна ставка "г" відіграє ви-значальну роль у зрівноваженні товарного ринку: вона повинна змінюватися таким чином, щоб забезпечувати рівність між попитом на товари та їх пропозицією. Чим вищою е процентна ставка г, тим нижчими будуть інве-стиції І і, відповідно, тим меншим буде попит на товари і послуги C+I+G. Якщо ставка процента надто висока, то дуже низькими будуть інвестиції, і тоді пропозиція товарів перевищуватиме попит на них — товарний ринок прийде у нерівноважний стан. Рівновага на фінансових ринках: попит і пропозиція позичкових коштів. Процентна ставка одночасно є як ціною запозичення, так і доходом від заощадження. Ми зможемо краще зрозуміти її роль, коли розглянемо фінансові ринки. Перепишемо основну макроекономічну тотожність у вигляді: Ліва частина цієї тотожності (Y-C-G) - це та частина виробленої про-дукції, яка залишилася після задоволення попиту споживачів та уряду. Вона називається національними заощадженнями і позначається тобто або У такій формі основна макроекономічна тотожність стверджує, що на-ціональні заощадження дорівнюють внутрішнім інвестиціям, тобто потоки фінансових коштів, які надходять на фінансові ринки і витікають із них, повинні врівноважувати один одного. Ми можемо розділити національні заощадження на дві частини, щоб відрізнити приватні заощадження (Sp) від заощаджень уряду Нагадаємо, що приватні заощад-ження визначаються різницею між використовуваним доходом та спо-живчими витратами: а державні заощадження є різницею між чистими податковими надход-женнями та державними закупками товарів і послуг: Отже, у підсумку отримаємо: Яку ж роль відіграє процентна ставка у врівноваженні фінансових ринків? Перепишемо основну макроекономічну тотожність для закритої економіки у вигляді: Зафіксуємо G і Т в рамках даної економічної політики, a Y зафіксуємо наявними факторами виробництва і виробничою функцією: Ліва частина наведеної тотожності стверджує, що національні заощад-ження залежать від доходу (У) та змінних економічної політики G і Т, тобто При незмінних Y, G і Т національні заощадження також зали-шатимуться незмінними. Права частина тотожності показує, що інвестиції є функцією від про-центної ставки: На мал. 5.3 дано графічне зображення заощаджень та інвестицій як функцій від процентної ставки. Графік заощаджень (5) є вертикальною лінією, оскільки в цій моделі заощадження не залежать від процентної ставки. Графік інвестицій (/) - нахилений донизу, оскільки між процентною ставкою та інвестиційним попитом існує обернена залежність. Процентна ставка змінюється таким чином, щоб Гарантувати рівність між попитом (І) та пропозицією (S) позичкових коштів — рівноважна процентна ставка). Якщо вона дуже низька, то інвестиційний попит пере-вищуватиме пропозицію заощаджених коштів (I>S), внаслідок чого відбу-ватиметься поступове підвищення її рівня до рівноважного. Навпаки, якщо дуже висока, то пропозиція позичкових коштів перевищуватиме попит на них (3>Г), і процентна ставка скорочуватиметься. Лише за рівноважної процентної ставки заощадження дорівнюватимуть інвестиціям і пропозиція позичкових коштів дорівнюватиме попитові на них. 2. Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції. Фактичні та планові витрати. "Кейнсіанський хрест" Класична економічна теорія виходить із двох основних положень. По- перше, стверджується, що навряд чи можлива ситуація, за якої рівень су- купних витрат Y=C+I+G буде недостатнім для закупки продукції, виробле- ної за умов повної зайнятості ресурсів (тобто, навряд чи можлива ситуація, коли По-друге, навіть якщо така ситуація виникне, то негайно зміняться заробітна плата, ціни і ринкова процентна ставка, і відразу за скороченням сукупного попиту відбудеться спад виробництва, що й стабілі- зує ситуацію. Важливо, що грошовий ринок завжди Гарантує рівність інве- стицій та заощаджень і, відповідно, повну зайнятість ресурсів. Можливе лише "добровільне" безробіття в межах природного його рівня. Це означає, що в точці рівноваги AD і AS обсяг виробництва Y завжди дорівнює по- тенційному У. Кейнсіанська економічна теорія спростовує існування такого механізму саморегулювання. На основі емпіричних даних, отриманих у період "великої депресії", Д. Кейнсу вдалося до-вести, що повна зайнятість у нереґульованій економіці може виникнути лише випадково. Рівно-вага попиту і пропозиції (мал. 5.4), як правило, не збігається з повною зайнятістю ресурсів: у точці А вста-новлюється рівність AD=AS, проте рівноважний обсяг виробництва Y<Y. Однією із причин такої розбіж-ності є невідповідність планів інвестицій та заощаджень, які здійснюються різними економічни-ми агентами з різних мотивів. Мотиви заощаджень домо-господарств: * придбання коштовних речей; * забезпечення в старості; * страхування від непередба-чених обставин (хвороба, нещасний випа-док тощо); * забезпечення дітей у майбут-ньому. Мотиви інвестицій фірм: * максимізація норми чистого прибутку; * процентна ставка — плата за придбання грошового капіталу для інве-стування, яка враховується при розробці планів інвестицій. У відповідності з класичною економічною теорією, основним фактором, який визначає динаміку інвестицій та заощаджень, є процентна ставка: якщо вона підвищується, то домогосподарства починають відносно більше зберігати і менше споживати з кожної додаткової одиниці доходу. Зростання заощад-жень домогосподарств призводить до зменшення ціни кредиту, що забезпе-чує збільшення інвестицій. У відповідності з кейнсіанською економічною теорією, не ставка процен-та, а величина використовуваного доходу домогосподарств є основним фак-тором, який визначає динаміку споживання і заощаджень. При цьому за-ощаджується та частина доходу, яка залишається після здійснення всіх спо-живчих витрат. Вплив процентної ставки є другорядним, оскільки вона відіграє досить незначну роль стосовно визначення обсягів споживання та заощаджень. В той же час динаміка інвестицій визначається перш за все динамікою процентних ставок, що знаходить відображення у відповідних функціях споживання, заощаджень та інвестицій. Розбіжність планів інвестицій та заощаджень зумовлює коливання фак-тичного обсягу виробництва навколо потенційного, а також невідповідність між фактичним рівнем безробіття та величиною NAIRU. Цим коливанням сприяє і низька еластичність заробітної плати й цін щодо їхнього скорочення. Тому циклічне безробіття, яке має примусовий, а не добровільний характер, є, за Кейнсом, економічною закономірністю. Для того щоб уникнути знач-них втрат від спаду виробництва, необхідно проводити активну державну політику по стабілізації сукупного попиту, яку кейнсіанці пропонують здійснювати за допомогою змін величин державних витрат, податків та гро-шової пропозиції. Як же потрібно проводити стабілізацію сукупного попиту? З цим питан-ням нам допоможе розібратися кейнсіанська модель рівноваги. Ця модель називається також "45-градусна модель", "модель доходи — витрати" або "кейнсіанський хрест". Сукупний попит (AD) у моделі представлено плановими витратами — сумою, яку домогосподарства, фірми і держава мають намір потратити на купівлю товарів та оплату послуг (позначається літерою Е): E=C+I+G. Сукупна пропозиція (AS) представлена фактичними витратами, Y. Фактичні (реальні) витрати відрізняються від планових тоді, коли фірми змушені здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси (ТМЗ) в умовах неочікуваних змін у рівні продажів, тобто: Фактичні інвестиції^ Планові інвестиції^Незаплановані інвестиції в ТМЗ Варто підкреслити, що і планові, і фактичні витрати в кейнсіанській моделі рівноваги є функцією від доходу і не залежать від рівня цін, який залишається фіксованим. Окрім цього, в моделі пропущено амортизаційні витрати та непрямі податки на бізнес, а тому будемо вважати, що ВВП=ЧВП=НД. Функція планових витрат, E=C+I+G, графічно зображується як функція споживання, C=a+b-(Y-T), "зміщена" вгору на величину I+G. Очевидно, що лінія планових витрат перетне лінію фактичних витрат у якійсь точці А, де реальні та планові витрати дорів-нюють одне одному (Y=E). Наве-дений графік отримав назву кейн-сганського хреста (мал. 5.5). На лінії завжди дотриму- ється рівність фактичних інве- стицій та заощаджень. У точці А, де доход дорівнює плановим вит- ратам, досягається рівність між плановими та фактичними інве- стиціями і заощадженнями, тобто встановлюється макроекономічна рівновага. Якщо фактичний обсяг вироб-ництва Y1 перевищує рівноважний Y, то це означає, що покупці купують товарів менше, ніж фірми виробля-ють, тобто AD<AS. Нереалізована продукція набирає форми товарно-мате-ріальних запасів (ТМЗ), які зростають. Таке збільшення запасів примушує фірми скорочувати виробництво і зайнятість, що в результаті зменшує ВВП. Поступово Y1 зменшується до рівнятобто доход і планові витрати вирів-нюються. Таким чином, досягається рівновага між сукупним попитом і су-купною пропозицією (AD=AS). Навпаки, якщо фактичний випуск Y2 менший за рівноважний рівень Y, то це означає, що фірми виробляють менше, ніж покупці готові придбати, тобто AD>AS. Підвищений попит задовольняється за рахунок незапланова-ного скорочення запасів фірм, що створює стимули до збільшення зайнятості і випуску. В результаті ВВП поступово зростає від рівня Г2до рівня Y, і знову досягається рівновага: AD=AS. 3. Коливання рівноважного обсягу випуску навколо потенційного рівня. Мультиплікатор автономних витрат. Рецесійний та інфляційний розриви Рівноважний рівень випуску Y може коливатися у відповідності із зміною величини будь-якого компонента сукупних витрат: споживання, інвестицій, державних витрат (а у випадку відкритої економіки — і показника чистого експорту). Збільшення кожного з цих компонентів зсуває криву планових витрат вгору і сприяє зростанню рівноважного рівня випуску. Скорочення будь-якого з компонентів сукупного попиту зсуває криву планових витрат донизу, супроводжується спадом зайнятості та рівноважного випуску. Збільшення будь-якого компонента автономних витрат, а саме автономного, споживання, державних витрат, інвестиційних витрат, а у ви-падку відкритої економіки — і показника чистого експорту — призводить до значно більшого зростання сукупного доходу У завдяки ефекту мультиплікатора. Мультиплікатор автономних витрат визначається як відношення зміни рівноважного обсягу ВВП до зміни певного компонента автономних витрат: де— мультиплікатор автономних витрат;— зміна рівноважного ВВП; зміна автономних витрат, незалежних від динаміки Y. Мультиплікатор витрат показує, у скільки разів загальний приріст (ско-рочення) сукупного доходу перевищує початковий приріст (скорочен-ня) автономних витрат Важливим є те, що одноразова зміна будь-якого компонента автономних витрат породжує багаторазову зміну ВВП. Якщо, наприклад, автономне споживання зростає на якусь величинуто це призводить до збільшення сукупних витрат і доходу Y на таку ж величину, що, в свою чергу, викликає повторне зростання споживання (оскільки збільшився доход), але вже на величину Далі сукупні витрати і доход знову зростають на величи- ну потім знову, за схемою кругообігу "доходи — витрати". Отже, мультиплікатор витрат можна показати через граничну схиль-ність до споживання як: Оскільки гранична схильність до заощадження MPS=1-MPC, отриму-ємо: Якщо ж планові витрати будуть враховувати вплив прибуткових по-датків (тобто T=tY), мультиплікатор витрат визначатиметься за такою формулою: де t — гранична ставка оподаткування. Ці формули дають змогу визначити мультиплікатор витрат у закритій економіці. Але відкрита економіка, яка продає за кордон та купує за кордоном, перебуває під впливом змін у чистому експорті, які також призводять до зміни кута нахилу лінії планових витрат. Ці зміни пов'язані з граничною схильністю до імпортування (МРМ) — величиною, яка показує, на скільки одиниць зміняться імпортні витрати при зміні доходу на одну одиницю: Тому мультиплікатор витрат у відкритій економіці має такий вигляд: Розглянемо тепер на конкретних прикладах, як змінюється доход У під впливом екзогенних змінних бюджетно-податкової політики (державних витрат та податкових надходжень), використавши для цього модель кейнсіанського хреста. Приклад 1. Припустімо, що державні витрати зростають на величину AG. Крива планових витрат при цьому пересунеться вгору на AG (мал. 5.6). Рівновага в економіці переміститься із точки А в точку В. Цей графік наочно демонструє, що зростання державних витрат призво-дить до більшого зростання доходу у порівнянні з попереднім імпульсом, тобто' є більшим у порівнянні з Співвідношення нази- вається мультиплікатором дер- жавних витрат; воно показує, у скільки разів зростає доход при збільшенні державних витрат на одну одиницю. Із моделі кейн- сіанського хреста чітко видно, що мультиплікатор державних витрат — величина, більша за одиницю. Чому бюджетно-податкова по-літика створює мультиплікативний ефект на доход? Причина полягає в тому, що, у відповідності із функцією споживання, вищий рівень доходу призводить до вищого рівня споживання. Оскіль-ки зростання державних витрат збільшує доход, це також збільшує рівень споживання, що, в свою чергу, сприяє подальшому зростанню доходу і, відповідно, подальшому збільшенню рівня споживання, і т.д. Ось чому в даній моделі зростання державних витрат призводить до більшого зростан-ня доходу. Наскільки великим є мультиплікатор державних витрат? Щоб дати відповідь на це запитання, поступово прослідкуємо за тим, як змінюється доход. Процес розпочинається тоді, коли державні витрати зростають на величинуа це означає, що доход також зростає наТаке збільшення доходу призводить, у свою чергу, до зростання споживання на величину — гранична схильність до споживання. Коли зросло спо- живання, це знову сприяє збільшенню витрат і доходу. Друге збільшення доходу на викликає зростання споживання цього разу на величину що, в свою чергу, збільшує витрати і доход, і т.д. Оскільки ланцюжок переходу від споживання до доходу і знову до споживання є безперервним, то: Не вдаючись до алгебраїчних перетворень, зазначимо, що формула для визначення мультиплікатора державних витрат має вигляд: Наприклад, якщо гранична схильність до споживання дорівнює 0,75, то мультиплікатор державних витрат дорівнюватиме 1/(1-0,75)=4. За таких умов зростання державних витрат на 1 грн. збільшить рівноважний рівень доходу на 4 грн. Приклад 2. Розглянемо тепер, як впливає на рівноважний рівень доходу зміна податкових надходжень. Зменшення податків на величину АГ відразу збільшить використовуваний доход (У-Т) на величину і, відповід- но, споживання — на величину При будь-якому заданому рівні доходу Y планові витрати те- пер зростуть. Таким чином, крива планових витрат пересунеться вгору на а рівно- вага в економіці переміститься з то- чки А в точку В. Подібно до збільшення держав-них витрат, зменшення податків також створює мультиплікативний ефект на доход. Сукупний ефект для доходу під впливом зміни по-датків дорівнює: Цей вираз є податковим мультиплікатором; він показує, на скільки одиниць зміниться сукупний доход у відповідь на зміну податків на одну одиницю. Наприклад, якщо гранична схильність до споживання дорівнює 0,75, то податковий мультиплікатор дорівнюватиме: Це свідчить про те, що зменшення податків на 1 грн. збільшить рівно-важний рівень доходу на 3 грн. Приклад 3. Економіка, в якій важливе місце займають прибуткові по-датки, а також зовнішньоекономічні зв'язки, набагато меншою мірою "реагує" на зміни в автономних витратах. Так, скажімо, якщо гранична схильність до споживання дорівнює 0,75, гранична схильність до імпортування — 0,15, а гранична ставка оподаткування — 0,20, то мультиплікатор з урахуванням імпорту і прибуткових податків скорочується з 4 до 1,82: Отже, зростання автономних витрат на 1 грн. призведе до збільшення планових витрат на 1.82 грн.. На цю ж суму зросте й національний доход. Коливання рівноважного рівня випуску навколо потенційного призво-дять до виникнення так званих рецесійних та інфляційних розривів. Рецесійний розрив — величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати) для того, щоб підвищити рівноважний рівень ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості. Якщо фактичний рівноважний рівень випуску У менший за потенційний мал. 5.8), то це означає, що сукупний попит неефективний, тобто су-купні витрати недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів, хоча рівновага AD=AS досягнута. Недостатність сукупного попиту чинить деп-ресивний вплив на економіку. Для того щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, потрібно простимулювати сукупний попит і перемістити рівно-вагу з точки А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу дорівнює: Інфляційний розрив — величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати) для того, щоб зменшити рівноважний рівень ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості. Якщо фактичний рівноважний рівень випуску Y перевищує потенційний це свідчить про те, що сукупні витрати надто високі (мал. 5.9). Надлишок сукупного попиту призводить до інфляційного буму в економіці: рівень цін зростає, тому що фірми не можуть розширити виробництво адекватно до зростаючого сукупного попиту, оскільки всі ресурси вже зайняті. Подолання інфляційного розриву можливе за рахунок стримування су-купного попиту і "переміщення" рівноваги з точки А в точку В (повна зайнятість ресурсів). При цьому скорочення рівноважного сукупного доходу дорівнює: Використовуючи модель кейнсіанського хреста, варто пам'ятати: * якщо державні витрати і податкові надходження зростають на одну й ту ж величину, то й рівноважний рівень виробництва зростає на ту саму величину. В цьому випадку кажуть про мультиплікатор збалансованого бюджету, який завжди дорівнює одиниці: * мультиплікативний ефект від скорочення податків слабший, ніж при збільшенні державних витрат, що доводиться алгебраїчної Таким є наслідок сильнішого впливу державних витрат на величину доходу і споживання у порівнянні із зміною податків. Ця різниця визначальна при виборі інструментів бюджетне-податкової політики (див. тему 6). ЛІТЕРАТУРА 1. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. — М.: Республи-ка, 1992. —Т. 1. — Гл. 12, 13. (Пер. с англ.) 2. Мэнкью Н. Г. Макроэкономика. — М.: Изд-во МГУ, 1994. — Гл. 9. (Пер. с англ.) 3. СаксДж. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика. Глобальный подход. — М.: Дело, 1996. — Гл. 4, 5. (Пер. с англ.). 4. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1995. — Розд. 7, 9. (Пер. з англ.) 5. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалепзи Р. Экономика. — М.: Дело, 1993. — Гл. 25. (Пер. с англ.)
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (30.04.2014)
Просмотров: 397 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: