Реферат на тему: Інвестування В Україні Як Процес Відбору - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Інвестування В Україні Як Процес Відбору. Попри наявність численних доказів і теоретичних заперечень багато хто з економістів та політиків і досі вважає інвестування у виробничий капітал основним джерелом економічного зростання. Відповідно, влада, як і за часів планової економіки, опікується переважно обсягом інвестицій, хіба що заходи щодо їх збільшення стали більш витонченими. За цього майже зовсім не приділяється уваги іншому, головному за наших умов аспекту інвестиційного процесу — відбору об'єктів інвестування та успішних підприємців, розповсюдженню передової культури управління та іншим чинникам, що обумовлюють як ефективність самих інвестицій, так і підвищення загальної ефективності економіки в процесі інвестиційного відбору. Між тим досвід Радянського Союзу 70—80-х років, коли на капіталовкладення витрачалося формально до 35%, а в перерахунку на світові ціни — до 60% ВВП, свідчить, що навіть рекордно високі інвестиції сумісні з низькими або ж нульовими темпами зростання. І це є скоріше крайнім проявом закономірності, аніж винятком із правил: як доведено численними дослідженнями, майже в усьому світі підвищення ефективності (продуктивності) є більш важливим джерелом зростання, ніж накопичення капіталу. Отже, обсяг інвестицій у фізичний капітал є всього лише важливим проміжним показником, який може допомогти в оцінці успішності економічної політики та в прогнозуванні обсягів ВВП, але тільки за умови, що інвестиційний процес протікає вільно — в іншому ж разі довіряти цьому показникові можна не більше, ніж показникам ваг, на які натискає продавець. Залучення інвестицій не має бути метою справді мудрої економічної політики довготривалого зростання, натомість цю роль мають відігравати інші, інституціональні чинники, що зумовлюють як темпи зростання загалом, так і оптимальний обсяг інвестицій, необхідний для його підтримання. Відповідно інституціональні реформи, такі як лібералізація цін, приватизація, відмова від патерналізму (надання прямої чи непрямої державної підтримки підприємствам, які "її потребують"), запровадження дієвої процедури банкрутства, створення умов для ринкового перерозподілу інвестиційних ресурсів тощо, слід розглядати як пріоритетні, навіть якщо спершу вони ведуть до зниження рівня інвестування. За визначенням Януша Ширмера, їх треба розглядати як своєрідні інвестиції в "інституціональний капітал". В Україні більшою чи меншою мірою були запроваджені всі зазначені реформи. Але чи були вони успішними у вищеописаному сенсі? Чи спад рівня інвестування супроводжувався насправді переходом до його нової якості? У більшості досліджень щодо інвестиційного процесу в Україні приділялась увага показникам, які характеризують кількість або, в кращому разі, технологічну структуру інвестицій. Відтак ми спробували оцінити роль інвестування у відборі найбільш пристосованих до ринку підприємств та в розповсюдженні сучасної ринкової ділової культури серед промислових підприємств України. Оскільки приватизацію та обмеження державної підтримки зазвичай згадують серед головних причин скорочення обсягів інвестицій, а найбільш постраждалим сектором вважають промисловість (без ПЕК), ми зосередилися на порівняльному аналізі підприємств саме цього сектора — державних та недержавних, а також тих, які користуються державною підтримкою у вигляді прямих субсидій, пільг або заборгованостей. Крім того, незважаючи на досить сталу тенденцію до підвищення ролі конкурентного інвестування, поки що чи не єдиним механізмом в Україні є самоінвестування підприємств (до слова, з-поміж опитаних підприємств, що здійснювали інвестиції, 69% використовували виключно внутрішні джерела). Тому ми аналізували переважно відбір у процесі самоінвестування (див. таблицю). Ми вважали, що в "ідеальному" варіанті: Інвестувати мають виключно прибуткові підприємства. Також більш успішні фірми характеризуються вищою продуктивністю праці та швидкістю обігу коштів, розширяють виробництво. Не можуть інвестувати підприємства, що мають обтяжливі борги. Інвестиції мають супроводжуватися бізнес-плануванням. Бізнес-планування має грунтуватися бодай на якомусь маркетинговому дослідженні. У багатьох випадках, особливо зважаючи на успадковану українськими промисловими підприємствами недосконалу структуру виробництва та основних фондів, інвестування має супроводжуватися певними заходами з реструктуризації (як, наприклад, оновлення продукції або технології, зміна ринків, заміна керівництва тощо). У процесі інвестування мають розширятися менш схильні до патерналізму підприємства, які здатні спиратися на власні сили і не покладаються на державну підтримку. Це потрібно для формування політичного зворотного зв'язку — підтримки ринкових механізмів відбору. Зрозуміло, що ці закономірності не мають абсолютного характеру, тому досліджувалися статистичні зв'язки між фактом здійснення інвестицій в основний капітал у 2000 році та відповідними характеристиками підприємств. Загальні закономірності За нашими даними, у 1998—1989 роках інвестиції здійснювали далеко не кращі підприємства: інвестиційна активність асоціювалась із накопиченням кредиторських заборгованостей, навіть бюджетних; спостерігалася радше негативна залежність інвестиційної активності від показників, що характеризують якість управління; відсутні докази, що інвестувалися переважно прибуткові підприємства, скоріше навпаки. Разом це означає, що капіталовкладення загалом не спрямовувалися згідно з ринковими стимулами і не сприяли підвищенню ефективності управління. Але скидається на те, що 2000 року ситуація змінилася. Так, ми спостерігаємо стійкий позитивний зв'язок між прибутками і інвестиціями, що є першою ознакою функціонування механізму ринкового відбору. В 2000 році ті підприємства, що були прибутковими в 1999 р., інвестували в 1,6 раза частіше; прибуткові в 2000 р. — в 1,7 раза частіше, а ті, де виручка в 2000 р. зросла відносно 1999 р., — в 1,4 раза частіше за решту опитаних. Позитивними ознаками можна вважати доволі сильні зв'язки між інвестуванням і експортом, а також між наявністю бізнес-плану і проведеним маркетинговим дослідженням. Отже, інвестують переважно підприємства, що вже є конкурентоспроможними на світовому ринку та дбають про підвищення своєї конкурентоспроможності. Всі вищеописані тенденції є ще більш рельєфними відносно інвестицій у нові машини та обладнання. На цьому фоні за останні роки значно покращилася структура інвестицій в основний капітал за призначенням. Якщо в 1995 р. інвестиції в об'єкти невиробничого призначення становили 41% від загального обсягу інвестицій, то в 1998 р. — 31%, у 1999 р. — 28%, а в 2000 р. — 26% (1990 р. — 28%). Разом із тим значно покращилась і технологічна структура інвестицій в основний капітал. На обладнання, інструмент, інвентар припадало в 1995 р. лише 27% інвестицій, у 1998 р. — 41%, а в 2000-му — вже 49% (1990 р. — 43%). Інвестування та приватизація Протягом усього періоду спостережень (1998—2001 роки) інвестиційна активність була загалом вищою у підприємств недержавного сектора. За цього підприємства як державного, так і недержавного секторів приблизно у 60% випадків мають бізнес-план і приблизно однаково часто (близько 75% випадків) підкріплювали його маркетинговим дослідженням. Самі по собі ці показники виглядають досить оптимістично. Але, як видно з таблиці, вони по-різному пов'язані між собою для державного та недержавного секторів. У державному секторі не спостерігається значущої залежності між зростанням і інвестиціями. Незначущим для схильності до інвестування є наявність маркетингу — головної ознаки "нового сектора" в перехідній економіці. Слабшою є залежність від заборгованостей. Причому ці результати навряд чи можуть пояснюватися галузевою структурою, адже відповідні контрольні змінні наявні. Крім того, експорт для державних підприємств виявився теж набагато менш значущим. Відносно інвестицій у нові машини та устаткування ці тенденції є ще більш рельєфними. Крім того, такі інвестиції робили відчутно більше число недержавних підприємств. Це підтверджує вирішальну роль інституціональних факторів для технологічного оновлення виробництва. Таким чином, інвестиційний процес, що розвивається на приватизованих підприємствах України, дійсно сприяє формуванню ефективних суб'єктів ринкової економіки і завдяки цьому в зазначеному секторі відбувається стале економічне зростання. В той же час процес відбору серед підприємств державного сектора є принаймні набагато слабкішим. Отже, приватизація виявилася конче необхідною, хоч і не завжди достатньою передумовою створення механізму селекції суб'єктів економіки. Інвестування та патерналізм Протягом усього періоду ринкових перетворень не припинялися спроби наділити підприємства промисловості дешевими кредитними та інвестиційними ресурсами замість прямих державних капіталовкладень. Зокрема для цього використовувалися скандально відомі пільгові банківські кредити під державні цільові програми, урядові гарантії під іноземні кредити, гроші Державного інвестиційного фонду та інших позабюджетних фондів тощо. Ще одним важливим, але прихованим джерелом інвестування для "м'якої" підтримки підприємств є заборгованості з бюджетних платежів та за енергію. Але всі без винятку інструменти неринкового інвестування на кшталт згаданих виявилися цілковито неспроможними забезпечити принаймні пристойну ефективність капіталовкладень. Так, сума невиконання підприємствами своїх зобов'язань по кредитах під гарантію уряду на початок 2000 року склала 4700 млн. грн. Уряд тільки за 1999 р. сплатив по гарантованих неповернених позиках підприємств 1204 млн. грн., а отримав від боржників лише 152 млн. грн., або 13% коштів, витрачених на забезпечення гарантій . За визнанням Володимира Рижова, колишнього радника Президента України і відомого (принаймні в недалекому минулому) прихильника державної допомоги у царині інноваційної діяльності, 93% усіх проектів, що їх фінансував Державний інноваційний фонд, виявилися провальними. За нашими даними, показники групи підприємств, що користуються відкритими або прихованими субсидіями, виявилися гіршими навіть за показники державних: знаки залежностей вказують на те, що для них інвестиції виступають замінником реструктуризації та маркетингу. За цього підприємства, котрі постійно отримують субсидії, інвестують хоч і менш часто, ніж ті, що дійсно спираються на власні сили, але залежність не має доказової сили (коефіцієнти мають негативні знаки, але не є статистично значущими). Звичайно, причинність тут може бути і протилежною: саме найгірші підприємства накопичують борги та здобувають інші види субсидій. Але висновок від цього не міняється: субсидії в будь-якій формі потрапляють до гірших підприємств. Проводячи патерналістську політику, тобто наділяючи такі підприємства коштами для інвестування, держава пригнічує конкурентний відбір та сприяє збереженню (а можливо, й поширенню!) найгіршої ділової практики. Політика "підтримки національного виробника", на яку налаштована влада, створює відповідні патерналістські очікування в керівників підприємств. Так, за даними МФК, навіть серед малих та новостворених підприємств дві третини вважають, що держава повинна їм допомагати, якщо вони програватимуть у конкурентній боротьбі, а близько половини із цього числа навіть розраховують на таку підтримку. Серед великих, а особливо державних підприємств таких більше половини з усіх опитаних. І ситуація анітрохи не покращується: за нашими даними, залежності між інвестуванням і схильністю до патерналізму не спостерігається, а відтак не можна стверджувати, що інвестиційний процес дійсно сприяє поширенню установки на економічну незалежність. Таким чином, унаслідок інвестиційного процесу під впливом більш-менш жорстких бюджетних обмежень поступово, хоч і повільно, але відбувається селекція більш конкурентоспроможних підприємств. Але конкурентоспроможність не супроводжується відмовою від зазіхань на державну підтримку. Окрім суто економічного це має і дуже небезпечний політичний аспект. Якщо уряд на вимогу таких підприємств вдасться до продовження і розширення патерналістської політики, а саме до надання підприємствам державної інвестиційної підтримки через так званий "бюджет розвитку" або пільгове кредитування, це здатне зруйнувати щойно створену, неповну та несталу систему ринкового відбору. Прямі іноземні інвестиції Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) зазвичай вважають важливим джерелом зростання — не стільки як ресурсу, скільки завдяки їх ролі в розповсюдженні нових технологій та прогресивної ділової культури. Одначе "для танцю потрібні двоє": ПІІ можуть виконувати свою функцію тільки за тої умови, що підприємства будуть готові до сприйняття нових способів ведення бізнесу. З іншого боку, інформаційна асиметрія і проблема захисту прав інвесторів залишаються головними перешкодами для інвестування в усьому світі, а Україна вже встигла здобути сумнівну славу країни з непрозорими правилами гри, де панує свавілля директорів та місцевих акціонерів. Отже, фірми, що дійсно мріють залучити будь-які сторонні інвестиції, а тим більше ПІІ, мають подбати про якомога більш повну, правдиву та відкриту інформацію просебе та загалом добре підготувати проект. Отож, за результатами опитування, бажання отримати ПІІ було, м'яко кажучи, слабко підкріпленим. Половина з кандидатів не планували інвестицій за рахунок внутрішніх джерел, 40% були в 2000 році збитковими, а 30% — були збитковими й у 1999-му, й у 2000 році. Більше того, відсоток підприємств, що отримували державні субсидії, був серед них утричі вищим, ніж у середньому, 40% цих підприємств не мали навіть бізнес-плану, а 50% не здійснювали маркетингові дослідження. Якщо серед усіх опитаних підприємств понад 60% згодні були в своїй діяльності розраховувати лише на власні сили, а не на державну підтримку, то серед підприємств, що бажали отримати іноземні інвестиції, таких було лише 40%. Отже, напрошується висновок: суб'єкти господарювання здебільшого розглядають ПІІ як свого роду сурогат державної підтримки, як квазі-субсидію, що отримується на підставі позаекономічних критеріїв. Що стримує інвестування: брак ресурсів чи стимулів? Найчастіше спад інвестицій пов'язують із "браком коштів". Утім, у бізнес-консалтингу є відома істина: брак фінансів як такий ніколи не буває первинною проблемою — за ним завжди криються внутрішні негаразди підприємства. Загалом українські підприємства (за даними МФК) ставлять брак фінансування на передостаннє місце серед перешкод для своєї діяльності: тільки 23% зазначили цей чинник як суттєвий. Цей попередній результат повністю узгоджується з висновками американських дослідників: інвестиційний процес у перехідних економіках стримується не так браком фінансування, як небажанням керівників ризикувати та вкладати гроші за умов слабкої захищеності від зазіхань з боку державної бюрократії. Але поміж усіх підприємств виділяються дві групи, які гостріше відчувають брак фінансування. Це, як і слід було очікувати, ті, хто розробив бізнес-план — скоріш за все, якраз сподіваючись залучити за його допомогою сторонні кошти. І — як і у випадку ПІІ — ті, хто має безнадійні заборгованості вочевидь сподіваються в такий спосіб продовжити їх накопичення. Ще одним способом дослідження цього питання є вивчення зв'язку інвестицій з конкуренцією. Теоретично конкуренція, особливо за умов недоступності стороннього фінансування, знижує прибутки, а отже, й ресурсну базу для інвестицій. З іншого боку, вона ж створює потужний стимул для реінвестування прибутків, адже за слабкої конкуренції є спокуса спрямувати їх на споживання. За нашими висновками, зв'язок між конкуренцією та інвестуванням у промисловості України не завжди сильний, але в жодному разі не негативний. Це опосередковано свідчить на користь того, що в Україні брак стимулів для ефективного інвестування є більш вагомим, аніж брак ресурсів. Отже, жертви не були марними: тією мірою, якою підприємства приватизовані та позбавлені державної допомоги, система конкурентного відбору в процесі інвестування починає працювати, якість інвестицій покращується, що дає підстави сподіватися на відносно стале зростання у відповідних секторах економіки. Але політичний тиск може призвести до відновлення державної підтримки, здатної знову спотворити цей процес. Узагальнена сила* зв'язку між інвестуванням ("робили інвестиції в основний капітал у 2000 році") і деякими іншими характеристиками фірм (за результатами статистичної обробки даних опитування МФК та Держкомстату України)
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (29.04.2014)
Просмотров: 181 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: