Реферат на тему:Функціонування ринку праці. Інфраструктура ринку праці - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Функціонування ринку праці. Інфраструктура ринку праці. План 1. Необхідність, сутність та значення розвитку інфраструктури ринку праці 2. Організації та установи, що забезпечують функціонування ринку праці 3. Нормативно-правове середовище, що регулює ринок праці України 4. Література Необхідність, сутність та значення розвитку інфраструктури ринку праці Важливим напрямом процесу розбудови соціально-орієнтованих ринкових відносин в Україні є формування такої інфраструктури національного ринку праці, що забезпечує його ефективне функціонування та відповідає ринковим умовам господарювання. Для визначення змісту категорії "інфраструктура ринку праці" необхідно, перш за все, визначитись із змістом загального поняття "інфраструктура". Категорія "інфраструктура" походить від сполучення латинських слів infra, що перекладається як "нижче, під" та structura , що в перекладі означає "будова, розташування", і визначається як комплекс галузей господарства, обслуговуючих виробництво, включаючи будівництво доріг, каналів, водосховищ, портів, мостів, аеродромів, складів, енергетичних господарств, транспорт, зв'язок, водозабезпечення та каналізацію, освіту, науку, охорону здоров'я [90, с. 499]. В сучасній економічній літературі виділяються поняття "виробнича інфраструктура" та "соціальна інфраструктура". При цьому виробнича інфраструктура визначається як "комплекс галузей, обслуговуючих матеріальне виробництво та забезпечуючи підвищення його ефективності [55, с. 78]". До складу галузей виробничої інфраструктури відносять транспорт та зв'язок, енергетичне господарство, водозабезпечення, складське господарство, ремонтно-будівельний комплекс, Інформаційне забезпечення та інші в частині обслуговування основного виробництва. Соціальну інфраструктуру визначають як "сукупність об'єктів, функціонування яких пов'язано із задоволенням особистих потреб, забезпеченням життєдіяльності, інтелектуального та духовного розвитку кожної людини [55, с. 92]". До складу соціальної інфраструктури включають підприємства та установи соціально-побутового і соціально-духовного призначення. При цьому соціально-побутову інфраструктуру утворюють діючі об'єкти торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, житлово-комунального господарства та частково обслуговуючі населення підприємства й установи виробничої сфери. Тоді як інфраструктура соціально-духовного призначення являє собою сукупність закладів освіти, культури, охорони здоров'я, масової інформації, фізичної культури і спорту та інших. При цьому метою управління соціальною інфраструктурою є "всебічне задоволення матеріальних, культурних та духовних потреб населення [55, с. 92]". Включення забезпечення матеріальних потреб населення, основою чого є праця, до завдань управління соціальною структурою вже дає право віднести об'єкти, що забезпечують функціонування ринку праці до складу об'єктів соціальної Інфраструктури. Крім того необхідно врахувати духовний та культурний зміст праці, що надає людині можливості до саморозвитку, культурного і професійного зростання. Разом з тим, праця являється одним із факторів виробництва [31, с. 15; 67, с. 10—12; 49, с. 15—16], а носії праці являються одночасно безпосередньою продуктивною силою виробництва та споживачами кінцевого продукту виробництва [84, с. 20]. Це визначає можливість віднесення об'єктів, що забезпечують функціонування ринку праці до складу об'єктів виробничої інфраструктури. Отже, об'єкти, що забезпечують функціонування ринку праці одночасно обслуговують матеріальне виробництво та забезпечують підвищення його ефективності шляхом регулювання попиту та пропозиції на ринку праці, підготовки та перепідготовки працівників, підвищення їх кваліфікації, а також сприяють всебічному задоволенню матеріальних, культурних та духовних потреб населення, вирішуючи таким чином основні завдання соціальної політики країни. Крім того, безпосередньо від діяльності організацій та установ, що забезпечують функціонування ринку праці, залежить функціонування банківської інфраструктури, інфраструктури страхових послуг та інших видів інфраструктури специфічного характеру, розвиток яких викликаний трансформацією до ринкових відносин в Україні. Отже, правомірним є виокремлення всіх об'єктів, що забезпечують функціонування ринку праці та віднести їх до інфраструктури ринку праці, яка серед інших видів інфраструктури: виробничої, соціальної, ринкової, займає провідне місце, забезпечуючи виробництво, соціальну сферу, банківську систему, систему страхування, державні установи кваліфікованими працівниками і сприяючи соціальному та економічному розвиткові країни. Відповідно до змісту та функцій ринку праці надамо визначення поняттю "інфраструктура ринку праці". Інфраструктура ринку праці— це сукупність об'єктів, що забезпечують функціонування ринку праці, сприяють ефективній зайнятості, регулюють відносини між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, вирішення трудових конфліктів, управлінням міграційними процесами в країні. При цьому об'єкти, що забезпечують функціонування ринку праці, правомірно поділити на дві групи: 1) організації та установи, що забезпечують функціонування ринку праці, 2) нормативно-правове середовище, що регулює співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці. Правомірність включення до складу об'єктів інфраструктури нормативно-правового середовища підтверджується українськими вченими-економістами Буряком П. Ю., Карпінським Б. А., Григор'євою М. І. Так, інфраструктура ринку праці ними визначається як "державні та недержавні заклади сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди, нормативно-правове середовище, що взаємодіють між попитом і пропозицією праці" [10, с. 417]. Іншими українськими економістами інфраструктура ринку праці визначається як "сукупність суб'єктів, які забезпечують організаційно, економічно, правово і науково-методично, тобто всебічно, функціонування ринку праці, не допускаючи стихійності в його розвитку" [14, с. 204]. При цьому основною задачею інфраструктури ринку праці визначається забезпечення підвищення гнучкості та ефективності функціонування ринку праці за рахунок:* розповсюдження інформації, яка, по-перше, забезпечить скорочення часу пошуку вакансій безробітними і необхідних працівників підприємствами, по-друге, сприятиме найму роботодавцями працівників, що відповідають їх вимогам, по-третє, яка б до зводила працівникам знайти робоче місце з відповідними умовами праці і задовольняючим їх рівнем заробітної плати;* професійного консультування і навчання безробітних новим професіям та спеціальностям;* квотування робочих місць тим, хто об'єктивно не здатен конкурувати на рівних на ринку праці; організації і сприяння розширенню сфери докладання праці;* отримання масових звільнень і запобігання масовому безробіттю;* розвитку і раціоналізації фінансування заходів щодо цілеспрямованого розвитку ринку праці і підвищення рівня продуктивної зайнятості населення;* розробки і наукового обґрунтування заходів державної політики зайнятості населення та контролю за їх реалізацією. Враховуючи вищенаведені положення, розглянемо детально визначені групи об'єктів інфраструктури ринку праці. Організації та установи, що забезпечують функціонування ринку праці До організацій та установ, що забезпечують функціонування ринку праці відносять державні органи управління ринком праці країни національного, регіонального та місцевого рівня; недержавні заклади сприяння зайнятості, кадрові та профспілкові служби господарюючих суб'єктів країни, організації роботодавців, громадські організації. Особливе місце при цьому займають державні органи влади, які одночасно виступають і елементом інфраструктури ринку праці і суб'єктом управління інфраструктурою ринку праці. Система органів державного управління ринком праці включає сукупність органів державної законодавчої, виконавчої та судової влади. Законодавча вітка влади представлена Верховною Радою України, відповідає за підготовку та прийняття законодавчих актів з формування та регулювання ринку праці. Виконавча влада, представлена в Україні Кабінетом Міністрів України, реалізує виконання законів. Кабінет Міністрів України (уряд) формує міністерства, комітети, відомства, які спеціалізуються на вирішенні функціональних завдань. Судові органи влади здійснюють правосуддя, вирішення конфліктів на ринку праці. До судової влади належать Конституційний, Верховний та Арбітражний суди, а також Міністерство юстиції. Центральним органом виконавчої влади з питань регулювання ринку праці є Міністерство праці та соціальної політики України, що працює у взаємодії з органами виконавчої влади областей, міст Києва й Сімферополя. Одним із основних завдань Міністерства праці та соціальної політики України є: регулювання ринку праці та зайнятості населення (табл. 3.1 [66, с. 25—26)). Таблиця 3.1 ОСНОВНІ СФЕРИ ДІЯЛЬНОСТІ МІНІСТЕРСТВА ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ Сфера діяльності \| Напрямки діяльності Оплата й мотивація праці працівників у виробничих галузях та в бюджетній сфері \| Вивчення перспективних і міжгалузевих проблем оплати праці в різних виробничих галузях; підготовка пропозицій про мінімальний рівень оплати праці; встановлення тарифних ставок та посадових окладів для працівників бюджетної сфери Рівень життя і соціальний захист населення \| Проведення моніторингу рівня життя, доходів, умов і охорони праці, аналіз структури й динаміки доходів, розробка мінімальних споживчих бюджетів та соціальних пільг, компенсацій; вивчення загальних питань пенсійного забезпечення Політика на ринку праці й зайнятості населення \| Аналіз і регулювання ринку праці, розробка політики зайнятості, вивчення й прогнозування міграції населення та соціальних проблем зайнятості Організація праці \| Розробка форм і методів організації та нормування праці, тарифікація праці Підготовка й перепідготовка кадрів \| Розробка видів і методів підготовки, перепідготовки кадрів для ринкової економіки, прогнозування ринку професій та профорієнтації населення, розробка міжрегіональних і міжгалузевих програм у цій сфері Охорона та умови праці \| Розробка та узгодження норм і правил з охорони та умов праці Соціальне страхування \| Розробка методичного й нормативного забезпечення соціального страхування, розвиток страхування від нещасних випадків, професійних захворювань, планування пільгових пенсій Трудові відносини та соціальне партнерство \| Розробка порядку укладання Генеральної та галузевих угод. Організація соціального партнерства, вирушення трудових конфліктів; розробка нормативно-методичних документів з питань трудових відносин і соціального партнерства Правове регулювання праці і соціальних питань \| Підготовка та експертиза проектів нормативних актів, систематизація та аналіз трудового законодавства Міжнародне співробітництво \| Розробка пропозицій з питань двостороннього співробітництва, координація робіт з МОП, вивчення проектів зарубіжної технічної допомоги Міністерству праці та соціальної політики України підпорядковуються такі установи, як Державна служба зайнятості України, Національна академія праці, Центральне бюро нормативів з питань праці, Інститут підготовки та підвищення кваліфікації кадрів та ін. Головна роль в управлінні ринком праці належить Державній службі зайнятості, яка, згідно із Законом України "Про зайнятість населення", займається реалізацією державної політики зайнятості населення, професійною орієнтацію, підготовкою і перепідготовкою, працевлаштуванням та соціальною підтримкою тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України [33, с. 18]. Державна служба зайнятості складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення. До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи і організації, підпорядковані службі зайнятості. У складі державної служби зайнятості створюється інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, фермерами та іншими роботодавцями [33, с.18]. До обов'язків Державної служби зайнятості відносять [33, с. 19]: аналіз та прогноз попиту та пропозиції на робочу силу, інформування населення й державних органів управління про стан ринку праці; консультування громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважених ними органів, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення; облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; збір та опрацювання адміністративних даних, які відображають стан ринку праці та становище в сфері зайнятості населення; надання допомоги громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; організація при потребі професійної підготовки і перепідготовки громадян у системі служби зайнятості або направлення їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяння підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання; надання послуг по працевлаштуванню та професійній орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню; реєстрація безробітних і надання їм у межах своєї компетенції допомоги, в т. ч. і грошової; участь у підготовці перспективних і поточних державної і територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття. Державні служба зайнятості має право [33, с. і 9]: одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані по наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників; розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування; направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки; направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи; укладати за дорученням підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств, установ і організацій; розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами фонду сприяння зайнятості; оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання матеріальної допомоги у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення; в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати; вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, у порядку, визначеному законодавством України стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або занижених обов'язкових зборів та недоїмок до державного фонду сприяння зайнятості населення; компенсувати до 50 процентів витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування. Державна служба зайнятості є розпорядником коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування. Розподіл коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на поточний рік і звіт про використання їх за минулий рік затверджуються Кабінетом Міністрів України разом з державною програмою зайнятості населення. Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування утворено для фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів щодо: професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і безробітних, сприяння в їх працевлаштуванні, виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; надання безпроцентної позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю; створення і розвитку навчально-матеріальної бази, інформаційно-обчислювальних центрів, центрів профорієнтації, підготовки і навчання працівників, службових приміщень і власних підприємств служби зайнятості; організації додаткових робочих місць в галузях народного господарства; утримання працівників служби та інших витрат, пов'язаних із соціальним захистом права громадян держави на працю; відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом працівників на пенсію. Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування є загальнодержавним позабюджетним цільовим фондом, самостійною фінансовою системою і утворюється на державному та місцевому рівнях за рахунок: асигнувань державного і місцевих бюджетів, розмір яких встановлюється Верховною Радою України; зборів на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття; коштів служби зайнятості, отриманих за надання платних послуг підприємствам та організаціям, і частини прибутку підприємств, установ та організацій, що створюються державною службою зайнятості. Поряд із Міністерством праці та соціальної політики України функції управління ринком праці виконують інші міністерства та відомства України, такі як Міністерство освіти і науки, Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Державний комітет з молодіжної політики, спорту і туризму, Міністерство охорони здоров'я, підлеглі їм об'єднання, підприємства, установи та організації. Наукові дослідження з питань розвитку ринку праці України проводяться співробітниками Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки, Інституту економіко-правових досліджень НАН України у м. Донецьку, Науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин у м. Луганську та ін. Міністерство освіти і науки здійснює координацію формування наукових та науково-педагогічних кадрів в України, керівництво підготовкою кваліфікованих кадрів з числа молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, проводить єдинодержавну політику в галузі підготовки кваліфікованих працівників, забезпечує координацію роботи міністерств та відомств у цій галузі та ін. Галузеві міністерства та відомства України в сфері управління ринком праці:* створюють і забезпечують надійне функціонування економічного і соціального механізму формування трудового потенціалу галузі та його раціонального використання;* визначають потребу в кадрах і шляхи її забезпечення для діючих підприємств;* вдосконалюють методи підготовки працівників та спеціалістів з урахуванням сучасних вимог, впроваджують системи безперервного підвищення їх кваліфікацій, проводять активну кадрову політику в умовах виборності керівників на підприємствах і формування резерву на висування;* розробляють і реалізують заходи внутрішньогалузевого перерозподілу вивільнених працівників;* створюють галузеві інформаційні банки даних вакантних робочих місць, а також по працівниках, що звільняються, для їх внутрішньогалузевого перерозподілу. Регіональні ланки системи управління ринком праці вирішують завдання забезпечення надійного функціонування обласних, районних і міських систем обліку, планування і регулювання зайнятості населення, а також перерозподілу робочої сили з метою забезпечення підприємств необхідними постійними або тимчасовими кадрами, підвищення ефективності їх використання. На вказаному рівні передбачається вирішення таких завдань [66, с. 27—28]:* прогнозування демографічного розвитку населення і формування трудових ресурсів, потреб у них галузей народного господарства областей, районів і міст;* розробка та реалізація заходів, спрямованих на ефективне використання трудового потенціалу території, досягнення збалансованості трудових ресурсів і робочих місць;* розвиток системи працевлаштування, профорієнтації і перенавчання працівників, що звільняються;* координація управління трудовими ресурсами і демографічним розвитком;* створення автоматизованих інформаційних банків незайнятого населення, вільних і створюваних робочих місць. До недержавних організацій, що забезпечують формування та розвиток ринку праці відносяться кадрові агентства, трудові колективи та профспілки підприємств. Так, згідно зі статтею 19 Закону України "Про зайнятість населення", суб'єктам підприємницької діяльності надається право здійснювати платні послуги, пов'язані з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном. Така діяльність може проводитись лише на підставі дозволу (ліцензії), який видається Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Особливе місце в інфраструктурі ринку праці займають інститути соціального партнерства. Крім органів державної влади до їх складу входять професійні спілки та їх об'єднання, а також організації роботодавців та їх об'єднання. Роль інститутів соціального партнерства на ринку праці розкривається самим визначенням соціального партнерства. Соціальне партнерство розглядається як система правових і організаційних норм, принципів, структур, процедур (заходів), які спрямовані на забезпечення взаємодії між найманими працівниками, роботодавцями, державними органами влади в регулюванні соціально-трудових відносин на національному, галузевому, регіональному рівнях та рівні підприємств (організацій) [44, с. 126]. Соціальне партнерство — система колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів. Сторонами соціального партнерства є професійні спілки та їх об'єднання, інші організації найманих працівників, утворені ними відповідно до чинного законодавства; роботодавці, їх організації та об'єднання; держава в особі виконавчих органів влади і органів місцевого самоврядування [36, с. 1]. Метою соціального партнерства є досягнення соціального миру в суспільстві, забезпечення балансу соціально-економічних інтересів трудящих і роботодавців, сприяння взаєморозумінню між ними, запобігання конфліктам і залагодження суперечностей для створення необхідних умов поступального економічного розвитку, підвищення життєвого рівня сторін. Об'єднуючи потенціал держави, підприємців і профспілок для досягнення соціального миру, система соціального партнерства створює належні умови для економічного розвитку країни, позитивно впливає на формування та використання людських ресурсів. Отже, система соціального партнерства — важлива структурна ланка інфраструктури ринку праці. Чим ефективніше співпрацюють соціальні партнери, тим більш ефективно використовується трудовий капітал підприємств, галузей, регіонів, держави. Соціальне партнерство має такі форми: спільні консультації; колективні переговори та укладення договорів і угод; погодження на вищому (національному) рівні політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії та показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту національного ринку праці в умовах глобалізації економіки; спільне розв'язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм, організація примирних та арбітражних процедур; участь найманих працівників в управлінні виробництвом; участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства; спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування; участь найманих працівників у розподілі прибутку, доходів на умовах, що визначені колективним договором; розгляд претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства відповідного рівня і залагодження конфліктів шляхом компромісів, співробітництва, узгодження позицій; обмін необхідною інформацією; контроль за виконанням спільних домовленостей [44, с. 127]. На рівні організації соціальне партнерство має функціонувати на основі таких принципів: поваги та врахування інтересів учасників переговорів; повноважності соціальних партнерів і їхніх представників; повноти представництва сторін; рівноправності сторін і довіри у відносинах; невтручання в справи партнерів; свободи вибору та обговорення питань, що входять до предмета соціального партнерства; соціальної справедливості як прояву відповідності між роллю тих чи інших суб'єктів (осіб) і їхнім соціальним станом; між їх правами та обов'язками; трудовим внеском і винагородою за послуги праці, суспільним визнанням; добровільності прийняття зобов'язань на основі взаємного погодження; пріоритетності примирних методів і процедур погодження інтересів; регулярності проведення консультацій та переговорів з питань, що входять до предмета соціального партнерства; реальності забезпечення зобов'язань, прийнятих соціальними партнерами; обов'язковості виконання досягнутих домовленостей систематичності контролю за виконанням прийнятих рішень; відповідальності сторін, їхніх представників за невиконання з їхньої вини прийнятих зобов'язань [44, с. 127—128]. В Україні відповідно до Указу Президента України № 34/93 від 8 лютого 1993 року "Про Національну раду соціального партнерства" з метою узгодженого вирішення питань, що виникають у соціально-трудовій сфері, у відносинах Уряду України, підприємців і професійних спілок при Президентові України було утворено Національну раду соціального партнерства, персональний склад якої був наступним: від Уряду України — 22 особи; від об'єднань підприємців— 22 особи; від об'єднань профспілок України — 22 особи. Наступним Указом Президента "Про Національну раду соціального партнерства" № 151/93 від 27 квітня 1993 року було затверджене Положення "Про Національну раду соціального партнерства", відповідно до якого Національна рада соціального партнерства визнавалась постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Президентові України, який утворюється з представників Кабінету Міністрів України, об'єднань підприємців та професійних спілок для узгодженого вирішення питань, що виникають у соціально-трудовій сфері, основними завданнями якої є: узгодження шляхом тристоронніх консультацій позицій Сторін у соціально-трудовій сфері з метою забезпечення поєднання інтересів держави, власників та працівників підприємств, установ і організацій, а також пошук компромісів між соціальними партнерами для запобігання конфліктам; участь у підготовці висновків щодо проектів законів, інших актів законодавства в галузі соціально-трудових відносин та пропозицій з питань удосконалення трудового законодавства з урахуванням норм міжнародного права; вироблення пропозицій щодо Генеральної угоди та галузевих тарифних угод, організація і проведення консультацій при їх укладенні; аналіз виконання Генеральної угоди, розробка відповідних рекомендацій щодо усунення розбіжностей між Сторонами, що виникають з питань її виконання, в разі їх звернення до Національної ради; узгодження позицій Сторін щодо ратифікації і денонсації конвенцій Міжнародної організації праці (МОП); повідомлення громадськості через засоби масової інформації про результати домовленостей Сторін у соціально-трудовій сфері. Паралельно проводилась робота з підготовки Закону "Про соціальне партнерство". Та проект закону був повернутий Верховною Радою України Кабінету Міністрів України на доопрацювання з урахуванням висловлених пропозицій і зауважень з умовою внесення його на розгляд Верховної Ради України після ратифікації Європейської соціальної хартії і прийняття законів України про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) та про професійні спілки [70]. Указом Президента України "Про розвиток соціального діалогу в Україні" № 1871/2005 від 29 грудня 2005 року з метою підвищення ролі професійних спілок і організацій роботодавців та їх об'єднань у формуванні економічної та соціальної політики держави, дальшого розвитку соціального діалогу як одного з головних чинників забезпечення соціальної стабільності, розвитку громадянського суспільства, запобігання суспільним конфліктам Національну раду соціального партнерства ліквідовано і утворено Національну тристоронню соціально-економічну раду при Президентові України. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям доручається ужити відповідних заходів щодо створення умов для формування на галузевому і регіональному рівнях на паритетних засадах тристоронніх допоміжних органів із соціально-економічних питань для узгодженого вирішення проблем, що виникають у соціально-економічній сфері, стосуються прав та інтересів працівників і роботодавців. Органам місцевого самоврядування указом рекомендується сприяти розвитку співробітництва з організаціями професійних спілок та роботодавців, створенню умов для узгодженого вирішення питань, що виникають у соціально-економічній сфері. Цим же указом було затверджено Положення "Про Національну тристоронню соціально-економічну раду", відповідно до якогоНаціональна тристороння соціально-економічна рада є консультативно-дорадчим органом при Президентові України, який утворюється з представників Кабінету Міністрів України, всеукраїнських професійних спілок та їх об'єднань, всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців (сторони соціального діалогу). Основними завданнями Національної ради є: сприяння узгодженню позицій сторін соціального діалогу щодо шляхів дальшого розвитку соціально-економічних і трудових відносин, укладанню угод з питань регулювання таких відносин; розроблення та внесення Президентові України пропозицій з питань формування та реалізації державної соціально-економічної політики. Національна рада відповідно до покладених завдань: вносить пропозиції щодо проектів генеральної і галузевих угод, організації та проведення консультацій при їх укладенні, аналізує виконання генеральної угоди; бере участь у підготовці висновків щодо проектів законів, інших нормативно-правових актів з питань соціально-економічного розвитку і трудових відносин, вносить у встановленому порядку пропозиції стосовно вдосконалення законодавства з цих питань; співпрацює та проводить у межах своїх повноважень консультації з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, організаціями роботодавців, професійними спілками та їх об'єднаннями, іншими громадськими організаціями щодо вирішення питань соціально-економічного розвитку і трудових відносин та за результатами вносить у встановленому порядку узгоджені пропозиції; забезпечує опрацювання та обговорення щорічних доповідей України Міжнародній організації праці; вивчає, узагальнює та сприяє поширенню вітчизняного і міжнародного досвіду з організації та ведення соціального діалогу, а також роботи відповідних тристоронніх органів; сприяє створенню та діяльності допоміжних органів соціального діалогу на галузевому, регіональному і виробничому рівнях, надає їм консультаційну та організаційно-методичну допомогу; співпрацює з науково-дослідними установами, вищими навчальними закладами з питань проведення наукових досліджень щодо розвитку соціального діалогу; здійснює моніторинг стану соціально-економічних і трудових відносин, додержання прав працівників, професійних спілок та роботодавців; інформує громадськість про свою діяльність* результати досягнутих сторонами соціального діалогу домовленостей із соціально-економічних і трудових питань; організовує проведення науково-практичних конференцій, семінарів з питань розвитку соціального діалогу на всіх рівнях та бере участь у їх роботі; вносить пропозиції щодо розвитку співробітництва з міжнародними організаціями, в тому числі реалізації в Україні проектів технічного співробітництва, спрямованих на реалізацію основних прав і свобод громадян у сфері праці та соціального захисту; затверджує регламент та плани роботи Національної ради; заслуховує звіти керівника секретаріату Національної ради; здійснює в межах компетенції інші повноваження. Професійні спілки беруть участь у розробці державної політики зайнятості, відповідних законодавчих актів і рішень місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад. Права і повноваження професійних спілок щодо забезпечення захисту громадян від безробіття та його наслідків визначаються генеральною, галузевими, регіональними угодами та колективними договорами, що укладаються профспілковими органами з власниками підприємств, установ, організацій або уповноваженими ними органами відповідно до законів України. Відповідно до Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" № 1045-ХІV від 15 вересня 1999 року професійна спілка (профспілка)— добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання), що створюється з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності. Інформація щодо їх статутних і програмних документів є загальнодоступною. Для представництва і здійснення захисту прав та інтересів членів профспілок на відповідному рівні договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин профспілки, організації профспілок можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських. З метою виконання своїх статутних завдань профспілки, їх організації (якщо це передбачено статутом) мають право на добровільних засадах створювати об'єднання (ради, федерації, конфедерації тощо) за галузевою, територіальною або іншою ознакою, а також входити до складу об'єднань та вільно виходити з них. Профспілки, які бажають створити об'єднання профспілок, укладають відповідну угоду та затверджують статут (положення) об'єднання. Права об'єднань профспілок визначаються профспілками, які їх створили, відповідно до цього Закону, а також статутами (положеннями) цих об'єднань. Ступінь охоплення працівників профспілковим рухом називається рівнем юніонізації. Васильченко В. С. в навчальному посібнику "Державне регулювання зайнятості" детально розглядає моделі колективних переговорів Чемберлена та Хікса, політичну модель страйкової активності Ашенфельтера-Джонсона та обґрунтовує вплив профспілок на заробітну плату і зайнятість [13, с. 176—183]. Організації роботодавців та їх об'єднання створюються і діють з метою представництва та захисту законних інтересів роботодавців у економічній, соціально-трудовій та інших сферах, у тому числі в їх відносинах з іншими сторонами соціального партнерства. Організація роботодавців — громадська неприбуткова організація, яка об'єднує роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту їх прав _та інтересів. Для виконання своїх статутних завдань організації роботодавців мають право на добровільних засадах створювати або вступати до об'єднань організацій роботодавців і вільно виходити з них. Об'єднання організацій роботодавців— неприбуткова організація роботодавців, яка об'єднує організації роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту прав та інтересів організацій роботодавців та роботодавців. Основними завданнями організацій роботодавців та їх об'єднань є [36, с. 5]: співробітництво з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями та іншими організаціями найманих працівників; забезпечення представництва та захист законних інтересів і прав роботодавців у відносинах з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями та іншими організаціями найманих працівників, іншими об'єднаннями громадян; участь у формуванні та реалізації соціально-економічної політики держави; участь у проведенні колективних переговорів та укладанні генеральної, регіональних і галузевих угод та забезпечення виконання своїх зобов'язань за укладеними угодами; координація діяльності роботодавців у виконанні зобов'язань за генеральною, регіональними чи галузевими угодами; контроль за виконанням іншими сторонами соціального партнерства зобов'язань за генеральною, регіональними та галузевими угодами; сприяння максимальному дотриманню інтересів роботодавців при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів); сприяння вирішенню колективних трудових спорів, запобіганню страйкам як крайньому засобу вирішення цих конфліктів; збалансування попиту і пропозиції робочої сили, запобігання масовому безробіттю шляхом сприяння створенню нових робочих місць, забезпечення раціональної структури зайнятості населення; вдосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, поширення професійних знань та досвіду; забезпечення скоординованості дій роботодавців, їх організацій та об'єднань щодо виконання науково-технічних і соціальних програм, спрямованих на збільшення обсягів виробництва продукції і послуг, підвищення їх конкурентоспроможності, врегулювання та поліпшення умов праці; розвиток співробітництва з іноземними і міжнародними організаціями роботодавців та їх об'єднаннями. Для підготовки погоджених рішень щодо здійснення політики зайнятості можуть створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості з однакової кількості представників профспілок, органів державного управління, власників підприємств або уповноважених ними органів, підприємців. Порядок формування координаційних комітетів і організація їх роботи визначаються представленими в них сторонами [33, с. 17]. Нормативно-правове середовище, що регулює ринок праці України Нормативно-правова система регулювання ринку праці в Україні має досить різноманітні правові засади і ґрунтується на основних положеннях Конституції України, Кодексу законів про працю, Законів України "Про зайнятість населення", "Про Державну програму зайнятості населення на 2006—2009 роки", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", "Про охорону праці", "Про освіту", "Про колективні договори і угоди", "Про підвищення соціальних гарантій для трудящих", Указом президента "Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року", Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Основних напрямів проведення державної політики зайнятості на період до 2009 року" [32—38, 74, 75], регіональними програмами зайнятості населення т. ін. Крім того, існує ряд додаткових соціальних гарантій у сфері зайнятості, встановлених для соціально вразливих категорій населення. Такі гарантії регламентуються, наприклад, Законом України "Про основи соціального захисту інвалідів в України", "Про державну допомогу сім'ям із дітьми" та ін. До системи законодавчо-нормативних документів входять також Генеральна та галузеві (тарифні) угоди, колективні договори та інші правові акти. Багаторівнева систем а колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин дозволяє на основі співпраці і компромісів погодити інтереси головних суб'єктів сучасних економічних процесів— роботодавців і найманих робітників при посередництві держави. Практично баланс інтересів між партнерами в сфері виробництва і послуг в ринковій економіці надходить своє відображення в колективних угодах різних рівнів і в індивідуальних трудових договорах (контрактах). Генеральна угода укладається між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями, спрямована на удосконалення колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин, розвиток соціального партнерства, реалізацію конституційних прав і гарантій працівників та роботодавців. Положення Угоди діють безпосередньо, поширюються на підприємства, організації та установи всіх форм власності, є обов'язковими як мінімальні гарантії для застосування при укладенні галузевих і регіональних угод, колективних договорів [17]. Принципи соціального партнерства, цілі та обов'язки кожного соціального партнера щодо їх досягнення розписані в генеральній угоді за такими розділами: 1) сприяння розвитку вітчизняного виробництва, забезпечення продуктивної зайнятості; 2) сфера оплати праці; 3) умови праці та відпочинку; 4) соціальний захист та задоволення духовних потреб. Соціальними партнерами в генеральній угоді затверджується перелік видів та мінімальних розмірів доплат і надбавок до тарифних ставок, окладів і посадових окладів працівників об'єднань, підприємств і організацій, що мають міжгалузевий характер, для встановлення у галузевих, регіональних угодах та колективних договорах; узгоджується порядок проведення соціального діалогу Сторонами Угоди, порядок приєднання до Угоди; готується протокол розбіжностей щодо окремих пунктів Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями [17]. Галузева угода, заключається між галузевим Міністерством, галузевими профспілками і галузевим об'єднанням роботодавців, визначає узгодження позиції сторін за основними принципами соціально-економічної політики в галузі, спільні дії учасників угоди щодо їх реалізації. Норми галузевої угоди є нормами прямої дії, обов'язковими, як мінімальні гарантії, для дотримання галузевим Міністерством Автономної Республіки Крим, Головними управліннями обласних, управлінням Севастопольської міської, управліннями районних державних адміністрацій, власниками, уповноваженими ними органами або особами на підприємствах усіх організаційно-правових форм, які за виробничими ознаками належать до даної галузі і виборними органами профспілки працівників галузі при укладенні регіональних галузевих угод та колективних договорів, вирішенні питань регулювання соціально-економічних і трудових відносин, що є предметом галузевої угоди. Згода між соціальними партнерами галузі досягається за наступними розділами: 1) виробничі відносини, участь працівників в управлінні підприємствами; 2) забезпечення зайнятості працівників; 3) трудові відносини, режим праці і відпочинку; 4) нормування і оплата праці; 5) умови та охорона праці; 6) соціальний розвиток та соціальні гарантії та пільги; 7) реформування підприємств галузі; 8) соціальний захист студентів галузевих вищих навчальних закладів; 9) соціальне партнерство; 10) гарантії діяльності профспілок; 11) контроль за виконанням угоди [16]. Регіональна угода укладається відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди" між обласною державною адміністрацією і правлінням обласної організації роботодавців, з однієї сторони, та президією обласної ради профспілок, з другої сторони, з метою встановлення основних норм, принципів та взаємних зобов'язань стосовно регулювання на регіональному рівні соціально-економічних, виробничих та трудових відносин, проведення активної соціальної політики, забезпечення конституційних прав і гарантій працюючих та членів їхніх сімей. Прийняті за цією регіональною угодою зобов'язання та домовленості є обов'язковими для виконання сторонами угоди, а також для застосування під час ведення переговорів щодо укладання колективних договорів, регіональних угод на районному рівні, як мінімальні гарантії. Регіональною угодою між Чернівецькою обласною державною адміністрацією, правлінням Чернівецької обласної організації роботодавців та президією Чернівецької обласної ради профспілок на 2005—2006 роки затверджено зобов'язання сторін у сферах: 1) забезпечення розвитку виробництва та регулювання виробничих відносин; 2) соціально-трудових відносин. В сфері соціально-трудових відносин згода між соціальними партнерами досягалась за напрямами: 1) забезпечення продуктивної зайнятості та соціального захисту населення від безробіття; 2) оплати праці [79]. Сторони визнали, що головним завданням соціально-економічної політики в області є постійне і динамічне зростання добробуту населення на основі докорінних структурних перетворень інноваційно-інвестиційного спрямування усіх галузей економіки. Колективний договір укладається відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди". Виступає як правовий акт, інструмент колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин між робітниками і їх роботодавцями визнає узгодження позицій сторін з вирішення важливих питань умов і оплати праці, соціальних виплат та компенсацій, соціального забезпечення і страхування [10, с. 115]. Колективний договір між адміністрацією підприємства і його профспілкою або іншими представниками інтересів робітників, як правило доповнює і розвиває норми, прийнятті в генеральній, галузевій та регіональній угодах, конкретизує їх. При цьому береться до уваги фінансовий стан підприємства і організації, стан розвитку соціально-трудової сфери колективу. З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування розробляються річні та довгострокові державна і територіальні програми зайнятості населення. Державна і територіальні програми зайнятості населення спрямовані на: а) сприяння розвиткові на структурній перебудові економіки, створенню умов для направлення вивільнюваних працівників у першу чергу на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства; б) запобігання розвиткові безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості; в) поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів; г) захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; д) формування матеріальної, кадрової, інформаційної, фінансової на науково-методичної бази державної служби зайнятості; е) заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості. Проблеми регулювання ринку праці розглядаються з урахуванням конвенцій та рекомендації Міжнародної організації праці, членом якої є Україна. Трудові відносини громадян України, що працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами (угодами) України. Такі двосторонні угоди про працевлаштування та соціальний захист працівників-мігрантів, які працюють за межами своєї країни вже укладені з Росією, Молдовою, Литвою, Вірменією, Республікою Білорусь, Латвією, Чехією, Польщею та В'єтнамом. Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено правила, відмінні від тих, які містить законодавство Україні про працю, у такому випадку застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Більш детально законодавчо-нормативне забезпечення міжнародних відносин на ринку праці буде розглянуто в темі 12. Крім правової бази регулювання ринку праці здійснюється за допомогою матеріалів нормативно-методичного характеру. Нормативно-методичне забезпечення системи регулювання ринку праці — це сукупність документів організаційного, організаційно-методичного, організаційно-розпорядчого, технічного, нормативного, техніко-економічного та економічного характеру, які встановлюють норми, правила, вимоги, характеристики, методи та інші дані, що використовуються при вирішенні завдань щодо управління трудовими ресурсами і затверджені в установленому порядку компетентними відповідними органами. Нормативно-методичне забезпечення створює умови для ефективного процесу підготовки, прийняття та реалізацій рішень з питань регулювання рикну праці. Нормативно-методичні документи можуть бути такі: нормативно довідкові документи, документи організаційного, організаційно-розпорядчого та організаційно-методичного характеру; документи технічного, техніко-економічного та економічного характеру. До документів організаційно-методичного та методичного характеру відносяться: комплексні цільові програми; положення з формування регіональних програм зайнятості; програми профорієнтаційної роботи; положення про врегулювання трудових взаємовідносин; положення про оплату та стимулювання праці; інструкції про дотримання правил техніки безпеки та ін. Розробку цих документів виконують працівники відповідних ланок системи регулювання ринку праці. Важливим внутрішнім організаційно-регламентуючим документом є положення про підрозділи та посадова інструкції [66, с. 31]. Положення про підрозділи (відділи, бюро, групи та ін.) — документ, що регламентує діяльність якогось структурного підрозділу кадрової служби: його завдання, функції, права, відповідальність. Посадова інструкції — документ, що регламентує діяльність в межах кожної управлінської посади, — включає вимоги до працівників, які займають дану посаду, їхні обов'язки, права та відповідальність, що складається на підставі типових вимог до посади, які викладені в кваліфікаційному довіднику посад керівників, спеціалістів та службовців, з урахуванням змін соціально-економічних умов. Право громадян на працю реалізується шляхом укладання трудового договору. Трудовий договір— це угода між працівником та власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим ним органом або фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою, та підпорядковуватись внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства чи уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату, забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи і передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗпП України). Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладання трудового договору на одному чи де кількох підприємствах, в установах, організаціях або з фізичною особою, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором чи угодою сторін. Література 1. Алле М. Экономика как наука. — м.: Наука для общества, 1995. 2. Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Слід, 1993. — 328 с 3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т.: Пер. с франц. — м.: Международные отношения. 1994. 4. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. — К.: "Ніка-Центр Ельга", 2000. 5. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. — М., 1999. 6. Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973. 7. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — М.: Дело, 1994. — 720 с. 8. Боди 3., Мертон Р. Финансы: Пер. с англ.: Учеб. пособие. — М.: Изд. дом -Вильяме-. 2000. 9. Большой экономический словарь / Под ред. А. н. Азрилияна. — 3-е изд. — м.: Институт новой экономики, 1998. — 864 с. 10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристъ, 1997. — 568 с. 11. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. — М.: Мысль. 1991. 12. Булатов М. А. Логические категории и понятия. — К.: Наукова думка, 1982. 13. Бьюкенен Дж. Избранные труды. — М.: Альфа пресс, 1997. 14. Вводный курс по экономической теории / Под ред. Г. П. Журавлевой. — М.: ИНФРА-М. 1997.
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (01.05.2014)
Просмотров: 409 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: