Реферат на тему: Економічне зростання - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Економічне зростання. ПЛАН Суть економічного зростання: типи, ресурси, темпи Фактори економічного зростання. “Залишок Солоу”. Графічний аналіз економічного зростання Сучасні тенденціїї в економічному зростанню. Проблема переходу до інноваційного типу економічного розвитку Моделі економічного зростання Суть економічного зростання: типи, ресурси, темпи. Економічне зростання – це зміна результатів функціонування економіки і спожитих (використаних) ресурсів. Кінцевою метою економічного зростання є споживання. Економічний розвиток – це перехід від одного стану економіки до іншого, коли в новому періоді не лише збільшується виробництво товарів і послуг, але й впроваджується виробництво нових з використанням нових технологій. Економічне зростання становить зміст економічного розвитку, є його складовою частиною. Економічне зростання відбиває кількісні зміни в економіці, а економічний розвиток – якісні зміни. Основні типи економічного зростання: - екстенсивний, - інтенсивний. Основні показники економічного зростання: - реальний ВНП, - структура реального ВНП, - реальний ВНП на душу населення, - темпи економічного зростання. Темп зростання , За темпами економічного зростання розрізняють: - високі, - низькі, - нульові, - від’ємні. Суть економічного зростання розкриває така модель: 1) ізокванти показують комбінації праці і капіталу, необхідні для виробництва 50 і 100 одиниць продукту; 2) лінія оу показує лінію економічного зростання, що проходить через точки В2 і В1. Перехід від В1 до В2 означає, що зміна комбінації праці і капіталу K1L1 на K2L2 викликає приріст продукту від 50 до 100 одиниць; 3) відношення та називається продуктивність праці; 4) відношення та називається капіталовіддача або коефіцієнт капіталу; 5) між темпами зміни праці і капіталу та темпами росту ВНП (у) існує певна пропорційність - якщо темпи зміни L, K, y є однаковими, то має місце постійна віддача за рахунок масштабів виробництва; - якщо темпи зміни L та K вищі за темпи зростання у, то має місце спадаюча віддача від масштабів виробництва; - якщо темпи зростання L та К нижчі за темпи зростання у, то має місце зростаюча віддача від масштабів виробництва. Ресурси економічного зростання: - природні ресурси, - трудові ресурси, - основний капітал, - НТП. Показниками ефективності використання ресурсів є відповідно: - ресурсомісткість, - продуктивність праці, - фондо (капітало) віддача, - підвищення ефективності суспільного виробництва. Фактори економічного зростання. Графічний аналіз економічного зростання. Макроекономічні фактори економічного зростання можна поділити на три групи: 1) фактори попиту, 2) фактори пропозиції, 3) фактори розподілу. До факторів пропозиції включають фактично ресурси економічного зростання: - кількість і якість природних ресурсів, - кількість і якість трудових ресурсів, - обсяг основного капіталу, - нові технології – НТП. Ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Реальне зростання по суті виражають два наступних фактори: Фактори попиту – сукупний попит суспільства, який складається із: - споживчих витрат населення, - інвестиційних витрат підприємств, - державних витрат. Фактори розподілу – рівень розподілу зростаючих обсягів ресурсів між галузями та комплексами економіки з метою отримання максимальної кількості корисної продукції. Взаємодію факторів виробництва відображає крива виробничих можливостей, яка показує поєднання варіантів випуску різноманітної продукції, яка може бути виготовлена при даній кількості і якості природних, трудових ресурсів та основного капіталу за даного рівня технологічного потенціалу. А – інвестиційні товари. В – споживчі товари. Реальна ситуація в економіці може відображатись такими графіками : 1) Темпи виробництва інвестиційних товарів вищі за темпи виробництва споживчих товарів: 2) Темпи виробництва споживчих товарів вищі за темпи виробництва інвестиційних товарів: 3) Пріоритет віддано інвестиційним товарам, які забезпечують більші виробничі потужності у майбутньому і більше економічне зростання: 4) Пріоритет віддано споживчим товарам і темпи економічного зростання знижуються, хоча а мають місце. Отже, криву виробничих можливостей можна використати для: - аналізу поточного стану економіки, - визначення стратегії економічної політики держави. Економічне зростання можна також охарактеризувати за допомогою моделі AD – AS. Економічне зростання характеризується зміщенням кривої AS вправо вниз, що супроводжується одночасним зниженням цін від Р до Р1 і ростом обсягів реального ВНП від у до у1 . Сучасні тенденції та джерела економічного зростання. “Залишок Солоу”. Проблема переходу до інноваційного типу економічного розвитку. Як уже відомо, факторами і ресурсами ЕЗ є: - праця, - капітал, - земля (природні ресурси). Аналіз зроблений рядом вчених, дозволив виявити внесок кожного із факторів у економічне зростання, виявивши основні тенденції економічного зростання, характерні для розвинених країн. 1. Чисельність населення і робочої сили зростала повільнішими темпами, ніж основний капітал, що означало підвищення капіталоозброєності виробництва; 2. Відчутна виразна тенденція до зростання заробітної плати, що випливає з росту капіталоозброєності та постійного технічного прогресу; 3. Частина заробітної плати в національному доході змінювалась дуже повільно у довгостроковому періоді; 4. Значні коливання мали місце у реальних % ставок і нормі прибутку, особливо протягом ділового циклу, але чіткої тенденції до підвищення чи до зниження в цьому столітті не спостерігалось; 5. Капіталомісткість (відношення капіталу до обсягу продукту) мала більшу тенденцію до падіння, ніж до росту, як можна було б сподіватися з моделі нагромадження капіталу; 6. Відношення національних заощаджень та інвестицій до ВНП протягом більшої частини ХХ ст. було стабільним. Проте з 1980р. в розвинутих країнах почалося падіння норми національних заощаджень; <7. Національний продукт (ВНП) зростав у середньому на 3% щороку (якщо згладити ділові цикли). Зростання обсягу національного виробництва було вищим, ніж зважена середня зростання капіталу, праці та ресурсів. Це означає, що технологічні інновації відіграли провідну роль в економічному зростанні. Але, з другого боку, немає теоретичних підстав вважати, що технічні нововведення залишаться високими, щоразу підносячи життєвий рівень. Протидіючими факторами до економічного зростання є: а) екологічне забруднення, б) глобальні проблеми навколишнього середовища, які можуть зупинити НТП. В світовому господарстві з 1973р. відчутно уповільнились: - темпи зростання обсягу виробництва; - темпи росту реальної заробітної плати; - темпи виробітку на зайнятого. Сучасні американські економісти Роберт Солоу, Джон Кендрик, та Едвард Денісон детально проаналізували джерела економічного зростання, що дозволяє зрозуміти, а чому саме відбувається економічне зростання країн. Приріст обсягу виробництва () може бути досягнутий за рахунок трьох окремих джерел: - приросту праці (), - приросту капіталу (), - технічних нововведень (Т. Н.). Трансформація виробничих факторів у продукт спирається на такі показники як: - гранична продуктивність капіталу (МРК), - гранична продуктивність праці (MPL). Вплив окремих факторів. Вплив капіталу: 1) Вплив праці: 2) Вплив обох факторів: 3) Загальний приріст обсягу виробництва за рік визначається таким рівнянням: 4) , де темп приросту ВНП, темп приросту праці, - темп приросту капіталу, Т. П. – фактор НТП, - відносний вклад фактора праці в економічне зростання, - вклад фактора капіталу в економічне зростання. Вплив НТП на економічне зростання. Його визначити непросто і, як правило, його визначають як залишкову величину, тобто відніманням від загального темпу приросту того внеску, що роблять капітал і праця: 5) Вплив НТП можна представити також як сукупну продуктивність факторів, показник якого модифікує виробничу функцію таким чином: , де А – сукупна продуктивність факторів. Відповідно: 6) Величину називають “залишок Солоу”. Для характеристики економічного зростання використовують ряд показників, за допомогою яких вимірюється результативність застосування окремих факторів виробництва. 1) Продуктивність праці - відношення обсягу випуску продукції до затрат живої праці. обернене відношення – трудомісткість продукції - , 2) Продуктивність капіталу (капіталовіддача) - відношення обсягів продукції до витрат капіталу праці, обернене відношення – капіталомісткість продукції. 3) Продуктивність природних ресурсів - - відношення обсягів продукції до затрат природних ресурсів, обернене відношення - ресурсомісткість продукції. Показники, що характеризують продуктивність відповідних факторів виробництва. Крім вказаних відношень між випуском продукції і окремими факторами виробництва використовують і співвідношення між самими факторами виробництва для характеристики зв’язків між ними. 4) Таким показником є відношення між затратами капіталу і затратами праці (- капіталоозброєність праці). 5) Для аналізу економічного зростання важливе значення мають і показники граничної продуктивності, які визначають розмір приросту випуску продукції в залежності від приросту кожного окремого фактора при незмінності решти факторів виробництва. а) гранична продуктивність праці – відношення додаткового продукту до додаткової праці; б) - гранична продуктивність капіталу – відношення додаткового продукту до додаткового капіталу; в) - гранична продуктивність природних ресурсів – відношення додаткової продукції до додаткового використання ресурсів. Показники граничної продуктивності (праці; капіталу і природних ресурсів) виражають певний внесок кожного фактора виробництва в збільшення загального обсягу випуску продукції. Отже, загальний обсяг випуску являє собою суму добутків величини кожного із використаних факторів виробництва на його граничну продуктивність. Вплив сукупного попиту. Важливим фактором економічного зростання є сукупний попит. Від факторів сукупного попиту залежить реалізація зрослого ВНП і ВВП , тобто всі елементи сукупного попиту (C+I+G+NX) повинні забезпечувати повну зайнятість всіх ресурсів, що зросли. В таблиці подано вклад різних компонентів сукупного попиту в темпи росту ВВП США, Японії, Німеччини, Франції в 1992р. Країни \| Всього \| С \| G \| І \| Вкладення в запаси \| NX США п. п.% \| 2,1 100,0 \| 1,5 72,1 \| -0,1 -3,2 \| 0,8 36,6 \| 0,3 14,3 \| -0,4 -19,8 Японія п. п. % \| 1,5 100,0 \| 1,0 64,5 \| 0,2 13,0 \| -0,4 -22,7 \| -0,2 -14,7 \| 0,9 59,9 Німеччина п. п. % \| 1,5 100,0 \| 0,55 37,2 \| 0,45 30,0 \| 0,35 22,8 \| 0,1 7,5 \| 0,05 2,5 Франція п. п.% \| 1,3 100,0 \| 1,0 78,0 \| 0,5 36,7 \| -0,3 -18,1 \| -0,3 -19,3 \| 0,4 30,3 Джерело: “Мировая экономика и международные отношения”, 1993, № 11, с. 87. Моделі економічного зростання. а) Неокенсіанські моделі. Модель Є. Домара Мета – постоновка проблеми повної зайнятості довгостроковому періоді. Домар запропонував систему із трьох рівнянь пропозиції ,попиту та рівноважного зростання. 1. РІВНЯННЯ ПРОПОЗИЦІЇ. Побудова рівняння будується на передумові що інвестиції, що здійснюються в поточному періоді, збільшують капітал (К) в наступному періоді. It-1=?K1=Kt-Kt-1 При даному рівні техніки і відсутності взаємозамінюваності факторів виробництва середня продуктивність капіталу д= y/k= const (не змінюється зі зміною розмірів капіталу). (1) ?Qf= In? д , де ?Qf – приріст потенційного рівня ВНП, ЧНП, НД; In – обсяг капіталовкладень; д – середня продуктивність капіталу. 2. РІВНЯННЯ ПОПИТУ. ?y=k ? ?In ( з рівняння мультиплікатора інвестицій: Мy=k=?y/?In)/ Темпи приросту виробництва (?y) визначаються змінами в інвестиціях, помножених на мультиплікатор. Mу=1/ГСЗ=1/S’=k, відповідно: ?y=1/S’??In=?In/S’, замість S’ Домар ввів поняття б, звідки: ?y = ?In/б. (2) 3. РІВНЯННЯ РІВНОВАГИ. Передбачае збалансування попиту і пропозицій на основі рівності приросту доходів і приросту виробничих потужностей. ? грошового доходу (попит) = ?виробничих потужностей( пропозицій на основні інвестицій). ?Qf=?АД, звідки: In? д= ?I? 1/б, де) In – чисті інвестиції, ?I – щорічний приріст чистих інвестицій. Перетворивши формулу (3) отримаємо вираз норми інвестицій: ?In/In= б? д, або In’=?In/In Норма інвестицій (In’), яка забезпечує пропорційний приріст виробничого потенціалу і сукупного попиту ( тобто динамічної рівноваги при повній зайнятості) дорівнює граничній схильності до заощаджень (б) помноженій на середню продуктивність інвестицій (д). При рівності In’= б? д забезпечується повне завантаження виробничих потужностей. Модель Домара є простою, в ній діють лише домогосподарства і фірми. Модель Р. Харрода . Модель Харрода теж є простою, в ній діють лише домашні господарства і фірми. Ця модель включає такі положення: 1) ?I= в??у – ріст доходів та об’єктивного попиту є прискорювачем інвестицій в – акселелатор 2) S(t)= s? y(t) S – заощадження, s – Частина заощаджень в НД (ССЗ) Частина нагромаджень в НД є постійною величиною. 3) ?I=C?[ y(t)- y(t-1)] – обсяг інвестицій залежить від приросту доходу та інвестиційного попиту. Інвестиційний попит є функція доходу між двома періодами часу. 4) Загальна економічна рівновага в динаміці. S? y(t)= C?[ y(t)- y(t-1)] (2=3) Модель Харрода базується на рівновазі І=S, і на її базі виведено умови статичної та динамічної рівноваги. Умова статичної макрорівноваги: 5) G? C=s, де G=?Y/y; s=S/y; C= I/y G – темпи росту національного доходу. s – частина заощаджень в національному доході (ССЗ). C – капіталоміскість (обернено до капітало віддачі Умова динамічної макрорівноваги. 6)Gw? Cr=S, де S – заощадження минулого періоду часу. Gw – гарантований темп росту, який забезпечує динамічну рівновагу між динамічними заощадженнями та інвестиціями, які передбачаються. Cr – капіталоміскість ( потрібна величина капітального ) Гарантований темп росту – це такий, що гарантує повне використання діючих виробничих потужностей і повне використання всього приросту капіталу. Обидві моделі – І. Домара, і Хоррода – ілюструють нестабільність економічного розвитку і обгрунтовують необхвдність державного втручання. Моделі Домара – Харрода. 1. Односекторна модель Домара – Харрода. yt=y0 (1+бв)t, або y=бв? Lt y0 і yt – обсяги національного продукту (ВНП чи ЧНП) в початковому і кінцевому роках періоду, що аналізується, y – темп приросту продукту, б – норма нагромадження, в – ефективність нагромадження (коофіцієнт капітоловіддачі). 2. Модефікована модель Домара – Харрода. ynt=yn0 (1-бв-n)t , або yn= бв-n, де yn – темп зростання доходів на душу населення; yn0 – доход на душу населення; n – темп приросту населення. Модель визначає залежність темпів зростання продукту від темпів зростання населення. За допомогою цієї моделі можна обчислити: а) темп зростання продукту в розрахунку на душу населення; б) виявити норму нагромадження яка необхідна для підтримання бажаних темпів зростання продукту в розрахунку на душу населення. 3. Односекторна модель Домара – Харрода. Модифікована з врахуванням зміни норми нагромадження: yt=y0[1+бc) 1/ бc{1+вrв)t –1}, де: бc – середня норма нагромадження в передпрогнозний період; бr – гранична норма нагромадження, вr – граничний кофіцієнт капіталовідачі. В – кофіцієнт капіталовіддачі – показує, якою мірою капіталовкладення відображаються в прирості продукту. Величина в залежить від капіталоміскості продукту, рівня завантаження виробничих потужностей, тривалості інвестиційного циклу, НТП. в = ДПП/ДК, де ДПП – зміна продуктивності праці, ДК – зміна капіталоозброєності. Або: в= П – ц , це ц – темп зростання продуктивності праці; П – темп зростання капіталоозброєності праці; в – темп зростання кофіцієнта капіталовіддачі. б) Неокласичні моделі Поняття виробничої функції є основоположним в макроєкономіці класичного напряму. Початковий вигляд виробничої функції, виведений в 1928р. амерекансьм монополістом П.Дугласом і математиком Ч.Коббом: Y=A?Kб Lв (статична модель) У-ВНП, А – кофіцієнт пропорційності, К – капітал, L – праця, б і в – коефіцієнти еластичності ВНП за затратами праці та капіталу Проаналізувавши статистичні дані про динаміку основного капіталу, відпрацьовані людино-години та фізичні обсяги обробної промисловості США за 1899-1922рр., Кобб і Дуглас емпіричним шляхом вивели параметри виробничої функції: у=1,01 ? K0,250,75. На основі статичної моделі виробничої функції можна оцінити, скільки конкретно коштує технологічна заміна праці капіталом. Зокрема, при значеннях б =0,25 і в = 0,75 одна одиниця праці взаємозамінювана трьома одиницями капіталу. Початковий варіант не враховував фактора НТП. Динамічну модель виробничої функції з врахуванням НТП запропонував в 1942р. голандський економіст, Нобелівсьеий лауреат Ян Тінберген. Y=A?Kб Lв ert, де t – час, e – основа натурального логарифма, r – коофіцієнт єластичності який відображає сукупну економічну єфективність всіх факторів виробництва на основі НТП. За допомогою виробничої функції можна розв’язувати ряд практичних задач: І. Визначення вкладу факторів праці та капіталу у створеному продукті (винагорода факторів виробництва залежно від вкладу у створений продукт): y= f (K,L). (1) Поділимо (1) на L, отримаємо: y=y/L – продуктивність праці; k=K/L – капіталоозброєність праці (обсяг використовуваного капіталу на одного працівника). OM – капітал суспільства на одного зайнятого у виробництві; WN – частка капіталу у суспільному виробництві і створеному продукті; OW – частка зарплати в продукті; ON – весь продукт суспільства на одного зайнятого у виробництві. ІІ. Друга важлива задача – вибір технологічної комбінації факторів фиробництва із множини можливих варіантів за даних конкретних макроекономічних умов. Висновок: 1) виробнича функція дає можливість більш – менш реально оцінити конкретно, чого коштує суспільству технологічна заміна одного фактора на певну величину іншого. 2) Один і тойже обсяг ВНП може бути отриманий або за рохунок розширення капіталовкладень, або за рахунок збільшення числа працюючих. Виробнича функція використовувалась для розрахунків вкладу факторів виробництва у створений продукт в СРСР. Модель Р.Солоу. Риси моделі: 1) в ній враховано вплив трьох чиників: капіталу, населення, НТП; 2) за моделлю існує стійкий рівень капіталоозброеності (К), який визначає економічну динаміку і обраховується за формуломю: s/д = K/f(K) s – норма заощаджень д – норма амортизації K - стійкий рівень капітало озброєності f(K) – продуктивність праці за стійкою рівня капіталоозброєності. 3) джерела Е3 за Солоу: а) зростання капітало озброєності k=K/L яке залежить від зростання норми заощадження (S); б) зростання населення ДL – впливає на Е3 через динаміку капіталоозброеності; ДK = I/L – (д + tl ) K K – капіталоозброєність I/L – інвестиції на одного працюючого tl - темп зростання населення. в) технологічний прогрес – впливає на ВНП, так і на продуктивність праці, y = ( tl + g) y0L y0 – базова продуктивність праці tl + g – темп зростання загального обсягу виробництва g – темп зміни виробництва під впливом НТП. 4) Серед чинників зростання виділяють короткотермінові (запас капіталу та зростання населення) і довготермінові (НТП); 5) Роль ключової детермінанти капіталу надано заощадженням, що споріднює її з моделлю Харода – Домара. 6) За основу аналізу взято не ріст продукту як такого (у), а зростання продуктивності праці у=Y/L. 7) За основу взято виробничу функцію y=f(k), яка показує, що продукт з розрахунку на одного працюючого є функцією капітало озброєності і з’ясуємо чинники, які визначають капіталоозброєність праці. Залежність капіталу від інвестицій та амортизації. 1. визначаємо,які чинники впливають на капіталоозброєнність праці - це амортизація та інвестиції . 1) графік 3 є поєднанням графіків 1 та 2. 2) Графік 1- зображена виробнича функція y =f(K) та фунукція інвестицій i=S f(K) принято,що норма заощаджень (S) є постійною I = S. Отже саме норма заощаджень визначає позиція продукту на споживання (С) та інвестицій (і) 3) Графік 2 – зображена функція вибуття капіталу (амортизація). Чим більший капітал , тим більшою є амортизація (лінійна зайнятість). 4) Графік 3 – показує,що є стійкий рівень капіталоозброєнності праці К, за якою досягається рівність між величиною інвестицій та величиною амортизацій ( в точці Е) I =дK Стійкий рівень капіталоозброєнності. 1) На графіку показано три точки капіталоозброєності праці. - точка К* визначає стійкий стан, за якого величина капіталу, що вибуває (дК) дорівнює капіталу, що інвестується (і=s f(K)) точка Е; - точка К1 означає, що капіталу інвестується більше, ніж вибуває - (І> дК) – відрізок АС; - точка К2 означає, що капіталу інвестується менше, ніж вибуває (І> дК) – відрізок ВД. 2) якщо рівень інвестицій перевищує рівень вибуття (І> дК), то це означає нарощування запасу капіталу ( рух йде від К1 доК) 3) якщо рівень інвестицій є меншим (І> дК), то це означає абсолютне зменшення запасу капіталу ( йде рух від К2до К). Стаціонарний стан економіки. ОА – динаміка валових інвестицій ОВ – динаміка амортизації ОЕ – заштрихований – динаміка чистих інвестицій Точка Е – стаціонарний стан економіки (в точці К1), який відповідає існуючій нормі заощаджень ОР – більш висока траєкторія розвитку економіки при зросемій нормі заощаджень Точка Е1 – точка стаціонарного стану при більш високому рівні капіталоозброєності (К2). Динаміка розвитку економіки в зв’язку з ростом капіталоозброєнності та заощаджень Лінія ОА – розвиток економіки в її посякденому русі до кожного нового стаціонарного стану з відновідним рівнем капіталоозброеності. Лінія ОВ – динаміка вибуття капіталу у всіх стаціонарних точках (С,Д,M,N,) де А=ВІ=S (ВІ – валові інвестиції) Сектор ОСДMNF – динаміка споживання. Д F – максимальне споживання при К0 і Y0. Очевидно, що оптимальною слід визнати таку норму заощаджень і, відповідно, такий рівень капіталоозброеності та обсягів виробництво при яких величина споживання максимізується. К0 - оптимальний рівень капіталоозброеності. Y0 - оптимальний рівень виробництва. Що буде з економікою, коли вона пройде точку К0? - до точки К0 – нарощування норми заощаджень супроводжується ростом капітало озброеності і веде одночасно як до економічного зростання так і до росту споживання, яке максимізується при К0; - після точки К0 кожний новий приріст обсягів виробництва виявляється меньшим, ніж приріст розмірів капіталу (внаслідок дії закону спадної граничної продуктивності). Це означає скорочення розмірів споживання. Фактично економіка в точках, що лежать справа від К0, характеризується надлишковими заощадженнями. Економічне зростання супроводжується спадом життевого рівння. - точка Кn досягнуто 100% норми заощаджень де С = 0 (суспільство без споживання існувати не може і розвиток зупиниться). Критерій досягнення економікою точки максимому споживання – це рівність граничної продуктивності капіталу розмірам його амортизації. MPK = д MPK = д = 0 – золоте правило Солоу. Якщо МРК> д, то норма заощаджень може бути збільшена, якщо МРК< д – то зменшена (за умови, що ставиться завдання збільшення споживання). І. Вплив зростання населення. n – приріст населення n1<n2 1) На графіку показано 2 лінії, що відображають зростання населення та вибуття (амортизацію) капітал: ( д+n1)K та (д+n2)K (причому, n1<n2). 2) прискорене зростання населення відображається зміщенням лінії ( д+n1)K вліво на (д+n2)K. 3) Внаслідок росту населення капіталоозброєність зменшується від К1* до К2( К2<K1*). Вплив населення на економічне зростання здійснюється через динаміку капіталоозброеності. ДК = і - ( д+n)K ДК = i – gk -nk ДК = s f(K) - ( д+n)K ( д+n)K – критична величина інвестицій ІІ. Вплив НТП Під впливом НТП співвідношення капітал – праця змінюється на користь праці. У= f (К, L E) E – ефективність одного працівника L E – робоча сила, вимірана в одиницях праці з незміною ефективністю. Формули капітало озброєності і продуктивності набуваютьвиду ( з врахуванням приросту єфективності праці): k = K/L E y = Y/L E k – капітал на одиницю праці з постійною ефективністю y – обсяг виробництва на одиницю праці з постійною ефективністю. Рівняння зміни капіталоозброєності. k= i –( д+n +g)k= s f(k) –( д+n+g)K. Отже, приріст капіталоозброеності тим вищий, чим зменьшим темпом зростає ефективність праці. Значення моделі Солоу Можливості моделі дуже великі, вона дозволяє: 1) вести пошук і знаходититраекторії макроекономічного розвитку ( за зростаючої чи стаціонарної- постійної- капіталоозброєнності ); 2) знаходити оптимально постійну норму нагромадження при стаціонарній капіталоозброєності; 3) визначити оптимальну змінну норму виробничого нагромадження; 4) моделювати види технічного прогресу ( автономний ,нейтральний,матеріалізований тощо); 5) гнучка капіталоозброєнність виступає в моделі вмонтованним стабілізатором, який забезпечуе динамічну рівновагу. ЛІТЕРАТУРА Современная экономика / Под ред. Мамедова О.Ю. –Ростов-на-Дону, 1996. - С.169-176. Базилевич В.Д. та ін. Макроекономіка, опорний конспект лекцій. –К., 1997. Баликоев В.В. Общая экономическая теория –Новосибирск. 1997.- С. 338-346. Барр Раймон. Политэкономия. – М., 1995. Будаговська С. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. – К., 1998. Введение в рыночную экономику / Под ред. А.Я. Лифшица. –М., 1994. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика – СПб, 2000. Гальперин В.М. и др. Макроэкономика. – СПб, 1997. Гальчинський А. Теорія грошей. – К.: Основи, 1998. Дадаян В.С. Макроэкономика для всех. – Дубно, 1996. Долан Эдвин Дж. Макроэкономика. – СПб, 1994. Дорнбуш Р., Фишер С. Макроекономіка. - К.: Основи, 1996. Економіка України / За ред. Б.Ф. Заболоцького. – Львів, 1997. Казаков А.П., Минаев Н.В. Экономика. – М., 1996. Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. – М., 1989. Костюк В.Н. Макроэкономика. – М., 1998. Курс економической теории / Под ред. М.Н. Чепурина. – Киров, 1994. Лившиц А.Я. Инфляция: краткий курс. // Российский экономический журнал, 1992. Луссе А. Макроэкономика: ключевые вопросы. –СПб., 1999. Любимов Л.А., Раннева Н.А. Основы экономических занний.-М., 1997. – С. 254-268. Макконнел К.Р., Брю С.Р. Экономикс: принципы, проблемы и политика. – М., 1992. Макроекономіка / За ред. А.Г. Савченка. - К.,1995,1999. Макроэкономика / Под ред. Е.Б. Яковлевой. – СПб, 1997. Макроэкономика / Под ред. И.П. Николаевой. - М., 1998. Макроэкономическая теория // Российский экономический журнал, 1994. - №12; 1995. -№8. Мэнкью Г. Макроэкономика. – М., 1994. Основы экономической теории / Под ред. В.Д. Камаева. - М., 1996. Петюх В.Н. Рыночная экономика. – К., 1995. Пухтаєвич Г. О. Макроекономічний аналіз. – К., 2000. Савченко А.Г. Макроекономіка. –К., 1999. – Глава 12, 1995.- Глава 13. Радионова І. Макроекономіка та економічна політика. – К., 1996. Савченко А.Г. Макроекономіка. Навчально-методичний посіб-ник для самостійного вивчення дисципліни. - К., 2000. Сакс Дж Д., Ларрел Ф.Б. Макроэкономика. Глобальный под-ход. – М., 1996. Самуельсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. – К., 1995. Соболев В.М. Макроэкономика. – Харьков, 1997. Современня экономика / Под ред. О.Ю. Мамедова. - Ростов-на-Дону, 1996. Сучасна економічна теорія і стабілізаційні моделі у відкритому суспільстві. Навчальний посібник. – К.: видавництво УАДУ при Президентові України. – 1998. Теоретическая экономика. Политэкономия / Под ред. Г.П. Жу-равлевой и Н.Н. Мильчаковой. – М., 1997. Учебник по основам экономической теории / Под ред. В.Д. Ка-маева. –М., 1995. Фишер С., Дорнбуш Ф. Экономика. – М., 1993. Черников Д. Макроэкономическая теория // Российский экономический журнал. - 1992.
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (30.04.2014)
Просмотров: 411 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: