Реферат на тему: До проблем аграрної реформи в Україні - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: До проблем аграрної реформи в Україні. Офіційно вважається, що початок аграрній реформі в Україні поклала постанова Верховної Ради ще УРСР “Про земельну реформу” від 18 грудня 1990 року. Однак, як визнається в економічній літературі, за вказаний період в агропромисловому комплексі “перетворення були слабо текучими ” [ ]. Основними проблемами, що гальмують розвиток аграрної реформи у країні є: Формування нормативно-правової бази на сьогодні знач-но відстає від потреб регулювання нових відносин на селі. Прогалини в нормативно-правовій базі створюють, перед-умови для, поширення тіньової економіки та криміналізації економічної діяльності на селі. За-раз у «тіні» АПК обертається понад 8 млрд. грн. (для порів-няння: у ПЕКу ця цифра пере-вищує 5 млрд, грн.). Однак не тільки формальні, а й неформальні громадські інституції стримують розвиток реформ. Процес формування нових ціннісних орієнтацій, від яких залежить ступінь соціаль-ної підтримки реформ, і -«ринкової поведінки» на селі досить і суперечливий. Про це свідчать результати опитування соціоло-гічної служби УЦЕПД, відпові-дно до котрих лише власність на невеликі земельні ділянки має підтримку переважної час-тини населення (77% на селі і 77,9% -— у цілому по Україні); населення не визначилося у своєму ставленні до процесу розподілу землі КСІІ. Неодно-значним є і ставлення наших співгромадян до вільної купівлі-продажу землі. Кількість її про-тивників на селі сягає 43.2% по Україні в цілому — 37% процес формування нових соціальних груп, які базуються, на приватній власності і незалежній, від держави приватній ініціативі, відбувається дуже повільно. На тлі глибоко укорі-неної свідомості «колективного господаря» це об'єктивно пере-шкоджає швидкому просуванню вперед. Значною мірою ця про-блема погіршується низьким рівнем освітньої підготовити українських селян, їхньою неготовністю працювати в ринково-му середовищі, прогалинами в інформаційному забезпеченні. Одним із наслідків соціально-психологічної неготовності значної частини сільського на-селення сприймати можливості аграрної реформи, відсутності в нього характерного для західних демократій рівня громадської самоорганізації є швидке фор-мування нової аграрної еліти, у яку трансформується колиш-ня аграрна бюрократія. Саме вона в нинішніх умовах стає реальним провідником перетво-рень в АПК, більше за всіх ви-грає від реформи. Розвиток аграрної реформи супроводжується значними структурними перекосами. Так, перевагу в розвитку надано лише окремим високорентабе-льним галузям рослинництва. Важливі його галузі (льонарст-во, виробництво цукрового бу-ряка і кормів), а також тваринництво досі перебувають у спаді. Структура вироб-ничих витрат стимулює прогресуючу втрату конкурентоздатності сільгосппідп-риємств, оскільки ско-рочуються витрати на підвищення їхньої про-дуктивності - за раху-нок одноразових ви-трат, які становлять чисте спо-живання невідновлюваних ре-сурсів. Так, питома вага мате-ріальних витрат зросла в 90-х роках майже на третину і сяг-нула 64,1% порівняно з 49,4% 1990-го. Скоротилися витрати на насіння і посадковий мате-ріал, корми, мінеральні добри-ва; водночас стрімко зросли ви-трати на нафтопродукти й па-ливо — із 5,8 до 19,4%, а також електроенергію — із 1,4 до 5,4%. Обмеженість бюджетного фінансування. Сьогодні законодавчо передбачено певні га-рантії державної підтримки АПК. Державний бюджет на 2001 рік на його підтримку (з урахуванням коштів на фінан-сування лізингу) виділяє майже 4,3 млрд. грн., або 10,2% ви-даткової частини. Однак певні обсяги бюджетного фінансу-вання не відповідають реаль-ним потребам напівзруйнованого аграрного сектора. Вони просто непорівнянні з обсяга-ми підтримки, яка надається аг-раріям у найбільш розвинених країнах. Приміром, бюджет ЄС па 2000 рік передбачав датування аграрного сектора в розмірі 41,5 млрд. євро, (через, European Agricultural Guidane and Guarante Fund),— це становить 44,5% його загальних витрат. А розвинені країни в цілому на під-тримку конкурентоспромож-ності свого сільського господар-ства виділяють $1 млрд, на день. Особливу увагу варто звер-нути на обмеженість фінансової бази для розвитку інфраструк-тури села: у держбюджеті на 2004 рік цільове фінансування окремим рядком відповідних витрат не передбачено. Вкрай обмеженим є фінансування со-ціальної сфери села: у держав-ному бюджеті на 2004 рік -лише 1,1% від загального обсягу витрат на потреби АПК. Кредитно-фінансові меха-нізми в агросфері базуються на компенсації частини кредитних " ставок комерційних банків за рахунок бюджету — 2003 року в розмірі 50—70%. Однак обся-ги пільгового кредитування не-достатні (у держбюджеті-2001 на компенсацію ставок комер-ційних банків виділено усього 150 млн. грн.), якщо врахувати фінансово-економічне станови-ще, в якому перебувають біль-шість реформованих госпо-дарств. Кредитні ресурси майже не надходять у тваринницт-во, де інвестиційні ресурси осо-бливо потрібні. Система довгострокового кредитування перебуває лише на стадії становлення, її розви-тку може сприяти фінансовий лізинг, обсяги якого 2004 року мають скласти майже 2,8 млрд. грн. Однак чимала частина цих коштів є фіктивним капіталом, оскільки складається з бюджет-них боргів, насамперед за кре-дитами, отриманими під держа-вні гарантії для закупівлі сіль-госптехніки закордонного ви-робництва (93,2%). Усе ще на стадії проектування механізм страхування ризи-ків в аграрному секторі, вклю-чаючи страхування врожаю та багаторічних насаджень, із ком-пенсацією з Державного бюдже-ту України частини витрат на обов'язкове страхування. Однак найсерйознішим не-гативним чинником у цьому блоці проблем є те, що все ще в кризовому стані перебуває Інвестиційна діяльність в аграр-ному секторі. Рівень інвестицій, починаючи з 1990 року, має стійку тенденцію до падіння, причому динаміка капітало-вкладень у сільське господарство - помітно гірша, ніж в еконо-міку в цілому. На 1 січня 2004 року обсяг іноземного інвесту-вання в аграрний сектор стано-вив лише $78,8 млн. (2% від загального обсягу іноземних інвестицій у країну). При цьо-му загальна потреба в інвести-ціях в АПК перевищує в Укра-їні $35 млрд. Як показало соціологічне обстеження УЦЕПД, попри окремі сприятливі зміни в кредитно-фінансовій галузі, пере-важна більшість населення (бли-зько 90%!) скептично ставить-ся до ефективності цих заходів. Це пояснюється нетривалістю дії та недосконалістю впроваджених механізмів допомоги, ефект від яких іще повною мі-рою не позначився; неадекват-ністю розподілу відповідних ресурсів, можливістю присво-єння переважної їхньої части-ни відносно обмеженою кількі-стю суб'єктів господарчих від-носин; недостатньою спрямованістю на вирішення низки най-болючіших проблем села. Цінові чинники. Лібераліза-ція цін на аграрну продукцію суттєво знизила рівень збитко-вості аграрного виробництва: значна частина сільськогосподарських підприємств перетво-рилася на рентабельні, а загаль-на сума збитків 2000 року змен-шилася порівняно з 1999-м у 10 разів. Але негативним момен-том стало досить різке зростан-ня цін: у цілому індекс цін реа-лізації сільгосппродукції 2000 року становив 155,8%; ціни ж на основні продукти сільського го-сподарства зросли за цей пері-од у два-три рази. Щоправда, варто мати на увазі, що ціни на основні види продукції АПК в Україні вже сягнули або майже сягнули рі-вня цін міжнародних ринків, а , по пшениці та цукру істотно перевищили їх (відповідно на 35 % і в 2,6 разу). Подальше зро-стання внутрішніх цін, за ни-нішнього стабільного курсу гривні, призведе до втрати се-нсу виробництва цієї продукції в Україні. В умовах досягнен-ня сільськогосподарськими то-варами рівня світових цін і збе-рігання монополізованих кана-лів постачання матеріально-технічними ресурсами й енер-гоносіями тенденція до погли-блення диспаритету цін може поновитися. Зовнішньоекономічні чин-ники. Значний потенціал експор-ту ряду продуктів АПК викори-стовується незначною мірою. Головна проблема — формуван-ня оптимальної структури виво-зу, з орієнтацією на вивезення не сільськогосподарської сиро-вини, а продукції харчової та переробної промисловості. Сьогодні Україна фактично перетворюється на імпортера зерна (що становить загрозу національній продовольчій безпеці) та експортера насін-ня соняшнику (що невигідно з позиції збереження родючості земель). Якість деяких видів укра-їнської сільськогосподарської продукції залишається нижчою від світових стандартів, унаслі-док чого для них практично за-криті найбільш ємні ринки агропродукції. У цілому ж викликає побо-ювання дедалі більше укорінюване уявлення багатьох видних політиків про про-цес глобалізації як про щось винятково руйнівне, від чого потрібно якомога сильніше відгородитися. Рух урозріз із загальносві-товими тенденціями при-зведе до консервації не-конкурентоспроможності українських виробників. Тому в довгостроковому плані прийняття регуля-тивних положень, що су-перечать діючій міжнаро-дній практиці і зобов'язан-ням України, прийнятим у зв'язку з процедурами вступу до СОТ, негативно позначиться на розвитку аграрної сфери. Екологічні чинники. Сільськогосподарське використання земельних ресурсів України занадто високе: розорано 56,7% загальної території України. Такого показника не має жодна країна у світі, окрім Бангладеш: середній показник країнах ЄС становить 25,6%, а у високорозвинених країнах у цілому — 11,8%. Має місце катастрофічне падіння родючості фунтів, їхня ерозія охопила 80% площ сіль-госпугідь. Протягом останніх років, внаслідок орієнтації на швидкий, короткостроковий результат, геть ігнорувалися вимо-ги сівозміни. Під соняшником, котрий, як відомо, виснажує зе-млю, площі за останні десять років зросли на 80%. Соціальні чинники. Низь-кий рівень життя, безробіття, падіння народжуваності тощо— все це стало відмітними ознаками нинішнього україн-ського села. Аграрна реформа в тій формі, як вона реалізу-ється, поки не тільки не вирі-шила цих проблем, а навпаки — загострила їх. За підрахунками фахівців, кількість повністю й частково незайнятих жителів села ста-новить близько 3 млн. чоловік. Середньомісячна зарплата в сільському господарстві ста вить лише половину від її до-сить низького рівня в народному господарстві. Питома вага оплати праці в структурі доходів сільських жителів зменшилася вдвічі. Витрати на оплату праці в структурі ви-трат виробництва аграрного сектора становлять лише 14,9%, а разом із відрахуван-нями на соціальні потреби — 17,4%, тоді як 1990 року ста-новили 37,8%. Соціологічне опитування, проведене УЦЕПД, показало, що матеріальне становище жи-телів села внаслідок проведен-ня аграрної реформи не зміни-лося (45,0% селян) або навіть погіршилося (так вважають 39,8% сільських жителів). Соціальна сфера села фак-тично занедбана, її становище дедалі погіршується, оскільки багато соціальних об'єктів усе ще перебуваю на балансі збит-кових підприємств. Старіння сільського населення відбувається швидшими темпами, аніж у країні в ціло-му. Серед сільських жителів лише 50% — працездатного віку За період 1990—2000 років сіль-ське населення скоротилося з 16,9 до 15,8 млн. чоловік — на 6,6%, тоді як скорочення місь-кого населення склало 4,4%. У цілому потрібно констату-вати, що безсистемне впрова-дження в процесі аграрної ре-форми не узгоджених між собою заходів на одному напрямі не-рідко «нейтралізує» позитивні досягнення на іншому.
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (29.04.2014)
Просмотров: 317 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: