Реферат на тему:Деякі питання методології ціноутворення в АПК - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Деякі питання методології ціноутворення в АПК. Питання ціноутворення займають особливе місце в комплексі проблем сучасного етапу розвитку економіки України в цілому і агропромислового комплексу зокрема. Насамперед вважаємо за доцільне виділити такі його складові. Перше - виходячи з того, що питання ціноутворення, по суті, не визнає галузевих розбіжностей, оскільки в кожному конкретному випадку, йтиме мова про вирощування пшениці чи проїзд в міському транспорті, переслідується одна мета - за допомогою цінового механізму якнайповніше врахувати затрачений час і зусилля, його розгляд вимагає у відомому розумінні абстрагування від специфіки тієї чи іншої галузі. З другої сторони, якою б не була розробка механізму ціноутворення, її рівень може проявитися лише в процесі практичної діяльності, тобто по відношенню до тієї чи іншої галузі народного господарства. Як це не дивно, але в питанні ціноутворення серед вітчизняних економістів немає одностайності. Помимо причин чисто суб'єктивного характеру, основною, на наш погляд, причиною різноманітності поглядів по проблематиці ролі та місця ціноутворення в економічному житті країни є, з однієї сторони, та чи інша міра усвідомлення глобальності даної проблеми, а, з другої, абсолютизація її значимості у вирішенні основних завдань подальшого розвитку України на шляху формування ринкових відносин. Так, наприклад, окрема група економістів беззастережно вірить у те, що "... у створенні економічних відносин ринкової економіки визначальним є цінове регулювання". [1, с.5] В підтвердження цього приводяться висловлювання, наприклад, такого характеру: "Значення цін в умовах ринкової економіки полягає в тому, що саме вони визначають структуру виробництва, суттєво впливають на рух матеріальних і грошових ресурсів, розподіл товарної маси, рівень добробуту населення. Помилка в ціноутворенні може анулювати реальність фінансових планів, підірвати ефективність і знизити прибутковість виробництва" [1; с.15] І на перший, і на другий погляд така позиція далеко не позбавлена логіки. Значимість ціноутворення важко переоцінити. За його допомогою, в принципі, можна вирішити будь-яке питання як короткострокового плану, так і, по суті, у розрахованих на глобальну перспективу. Але є одне зауваження. Така позиція, позиція абсолютизації все-таки одного з елементів налагодження механізму ефективного функціонування народно-господарського комплексу країни вже в своїй основі передбачає ігнорування, відтіснення на задній план інших, по суті таких же рівноцінних і важливих економічних інструментів, поява і застосування яких була об'єктивною необхідністю, результатом скажемо навіть історичного розвитку Очевидно, одна з причин абсолютизації значимості ціноутворення взагалі і в агропромисловому комплексі зокрема криється, між іншим, в суб'єктивізмі нашого мислення, глибокого вивчення і усвідомлення складності (по логіці, важливості) тільки одного з комплексу відповідних економічних інструментів, які застосовуються в практичній діяльності. Хоча й цим, ми, мабуть, не даємо остаточної (чи правильної?) відповіді на питання відображення в економічній літературі проблематики ціноутворення. В контексті вищесказаного зупинимось на позиції акад. Юрчишина В.В. У статті „До аналізу причин і наслідків занепаду сільського господарства" він, між іншим, пише, що "...певна група поглядів на причини аграрної кризи об'єднує тих, хто вважає її найважливішою причиною недосконалість макроекономічної політики держави щодо галузі і думає, що досить удосконалити фінансові та цінові відносини у сільському господарстві, як його біди і занепад почнуть відходити у минуле. Було б великою помилкою недооцінювати недосконалість макроекономічних відносин у сільському господарстві. Але все-таки єдино правильним є виходити з того, що одна, навіть дуже важлива причина не могла б спричинити таку глибоку кризу, і відповідно, що тільки удосконалення макроекономічних відносин не стане панацеєю для врятування сільського господарства.. Дійсність свідчить про принципово інше: оскільки сучасний стан цієї галузі спровокований дуже великою сукупністю обставин, то вихід з нього треба шукати в одночасному, взаємоузгодженому і цілеспрямованому подоланні всіх без винятку причин, які його викликали". [4; с.62] Ось що найважливіше. Комплексний підхід при вирішенні проблем нашого сьогодення. Економіка - це надзвичайно складний механізм, чи не визначальною особливістю якого є взаємозв'язок і взаємозалежність всіх без винятку його складових. До чого може привести ігнорування цієї істини можна наглядно переконатися навіть на прикладах з історії нашої країни. Відтіснення на задній план агропромислового комплексу, недостатня увага розв'язанню назрілих проблем в цій галузі в кінцевому підсумку призвели до того, що під питанням опинилось власне питання політичної незалежності України. Але в даному випадку важливо таке. Якою б не була значимість ціноутворення, навіть ефективність його застосування перебуває у прямій залежності від того стану, в якому знаходиться економіка країни в цілому, наскільки адекватною цьому стану є міра розробки теоретичних (і практичних) положень того чи іншого економічного явища, того чи іншого економічного інструментарію. Таким чином, вирішення проблем ціноутворення взагалі і по відношенню до агропромислового комплексу зокрема, як і ефективність його застосування слід розглядати тільки в комплексі проблем економіки країни. По суті, навіть міра усвідомлення тією чи іншою людиною того чи іншого питання в кінцевому підсумку залежить від об'єктивних факторів. Сказане має безпосередньо практичне значення. Насамперед це стосується ролі держави в питанні ціноутворення. Хоча й невеликий у часовому вимірі досвід регулювання сільськогосподарського виробництва у нашій країні свідчить, що однією з найважливіших причин його катастрофічного стану на початку і в середині 90-х років минулого століття було, зокрема, самоусунення держави під декларативні лозунги прискореного утвердження в економіці країни ринкових відносин від вирішення проблем, актуальність яких була очевидною і можливою лише при умові, навпаки, посилення ролі держави. Ми зараз тільки потрохи починаємо це усвідомлювати. Правда, форми прояву цього усвідомлення досить-таки суперечливі. Взяти хоча б таке. Підраховано, наприклад, що за період з 1991 року тільки з питань розвитку фермерства Верховною Радою України було прийнято більше 40 законодавчих і нормативних актів. Така кількість переросте, очевидно, в якість тільки в русло зневіри селян в довговічність чергової постанови. В той же час, наскільки відомо, єдиними нормативними документами, які регламентують порядок ціноутворення на сільськогосподарську продукцію в сучасних умовах, є прийняті ще в 1990-1991 р. Закон України "Про ціни і ціноутворення" й постанова Кабінету Міністрів України "Про систему цін в народному господарстві і на споживчому ринку України", які, до того ж, вже на час їх прийняття "не мали належного економічного обґрунтування". [1; с.26] Сказане тільки верхівка тієї складності проблем, вирішення яких -запорука утвердження в економіці країни ринкових відносин. Ми повинні зрозуміти одну істину. Потрібно виходити з цього принципу не віддаючи данину моді, а виходячи з реалій нашого сьогодення. А реалії такі, що в питанні ціноутворення саме держава, а не примарні перспективи саморегуляції цін, повинна бути гарантом проведення єдиної, на загальнодержавному рівні, політики. Таке враження, що на фоні ейфорії здобуття політичної незалежності державне регулювання економіки асоціюється з поверненням до командно-адміністративної системи господарювання. Але чому не вичленити з цього тільки раціональне зерно, а саме: держава повинна йти в авангарді утвердження в економіці країни ринкових відносин і відігравати при цьому надзвичайно активну роль. Ми ще не в достатній мірі усвідомили, не позбулися суб’єктивного, в т. ч. зарубіжного, впливу на хід економічного розвитку. Досить сказати хоча б те, що основним контролюючим органом в області ціноутворення в сучасних умовах є Антимонопольной комітет (сама назва досить-таки красномовна). Його діяльність, між іншим, неодноразово піддавалася серйозній критиці. Але як він може ефективно виконувати свої функції в умовах половинчастості й серйозних упущень в області приватизації насамперед промислових підприємств? В тому числі – зайнятих переробкою сільськогосподарської продукції. У зв’язку з цим Мазуренко О.В., наприклад, пише: “Законом України від 10 липня 1996 року (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 жовтня 1998 року) “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”, с.3, передбачалася безплатна передача 51% акцій підприємств, що приватизуються, недержавним сільськогосподарським підприємствам. На практиці вийшло зовсім по-іншому. Переробні підприємства були взяті в оренду своїми ж колективами, пізніше за рахунок значного підвищення цін на продукцію переробки і відповідного збільшення прибутків, підприємства були викуплені цими самими колективами. Хоча селяни і сільське господарство у формуванні цих прибутків брали участь у межах 70-80% (вартість сировини), вони нічого від приватизації не одержали. У результаті відносини між сільськогосподарськими товаровиробниками і переробними підприємствами стали не партнерськими, а антагоністичними”. [2; с.54-55] І це, до речі, тільки одне з численних негативних явищ, якими супроводжувалися процеси приватизації зокрема в аграрному секторі. Відрадним, правда, є те, що чи не вперше за роки незалежності питання підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва найшли своє розуміння з боку вищих органів влади. Прийнятий окремий Закон України від 24.06.2004 року №3064 “Про державну підтримку сільського господарства України”, яким започаткована активізація ролі держави в питанні підвищенні ефективності вітчизняного сільськогосподарського виробництва. Більше того, в 2005 році на його підтримку планується виділити 7,4млрд.грн. У зв’язку з цим, акад. Саблук П.Т. резонно зауважує: “Тепер дуже важливо не зупинятися на зробленому і довести ... роботу до логічного завершення. Зокрема, починаючи з 2005 року слід розумно й ефективно розпорядитися передбачуваними для виділення 7,4млрд.грн. бюджетних коштів, бо, як відомо, заплатити також треба вміти. І якщо ми будемо робити це за раніше існуючими схемами і направляти кошти на виготовлення техніки, добрив, здешевлення кредитів, для лізингу тощо, минаючи селянина, ефект буде мізерним. За нашими розрахунками, 80% виділених коштів повинно направлятися селянину шляхом завчасного встановлення ціни на всі види продукції (а через неї на гектар посіву і голову худоби), виробництво якої дає змогу людям працювати і жити на землі. При такій схемі селяни самі визначатимуть потребу і купуватимуть необхідні їм ресурси, а держава вдвічі менше виділятиме бюджетних коштів, ніж це вона робитиме при збереженні діючої схеми (і заводам, і селянам)” [3; с.5]. Таким чином, підсумовуючи вищесказане, можна зробити ряд висновків. По-перше, однією з причин серйозних упущень з боку вищих державних органів, зокрема, по відношенню до АПК, у відомий період була невизначеність методологічних принципів регулювання ціноутворення як в цілому по народному господарстві, так і стосовно вказаної галузі в особливій мірі. По-друге, чи не головний висновок нашого сьогодення: держава повинна відігравати надзвичайно активну роль в економічних процесах, і особливо в питанні ціноутворення, зокрема, в АПК. По-третє, вирішення основних проблем регулювання ціноутворення в агропромисловому комплексі можливе лише за умови координації зусиль у цьому питанні на загальнонаціональному рівні. По-четверте, вдосконалення ціноутворення в агропромисловому комплексі своїм безпосереднім наслідком висуває необхідність вдосконалення всього комплексу відповідних економічних інструментів, які застосовуються в практичній діяльності. Список використаної літератури: 1. Білик Ю.Д. Ціноутворення в умовах формування ринкових відносин в АПК // К.: Урожай, 2000. 2. Мазуренко О.В. Економічні відносини підприємств м’ясопро-дуктового комплексу // Економіка АПК – 2004 – №2. 3. Саблук П.Т. Економічні інтереси як основа розвитку аграрного виробництва // Економіка АПК – 2004 - №8. 4. Юрчишин В.В. До аналізу причин і наслідків занепаду сільського господарства // Економіка України – 2001 - №6.
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (30.04.2014)
Просмотров: 154 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: