Реферат на тему: Цінні папери - Макроекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Цінні папери. Поняття і види цінних паперів Переважна більшість фінансових інструментів підпадає під поняття цінних паперів. Згідно із Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Поняття цінних паперів іноді використовують у більш широкому розумінні. Так, цінні папери, що вважаються такими відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", називають цінними паперами першого роду, або основними. Похідні фінансові інструменти називають цінними паперами другого роду, або деривативами. Розглянемо цінні папери першого роду. Існує два види цінних паперів: цінні папери на пред'явника та іменні цінні папери. Цінні папери на пред'явника перебувають в обігу вільно, труднощі обігу іменних цінних паперів пов'язані з перереєстрацією прав власності на них. (Відомості про власника іменного цінного папера фіксуються у відповідному реєстрі. При переході цінного папера від одного власника до іншого відомості про нового власника мають бути внесені до реєстру.) Перевага на національному ринку того чи іншого виду цінних паперів залежить від певних чинників, у тому числі від традицій та конкретної ситуації, що склалась на ринку внаслідок його еволюції. Так, на одних національних ринках переважають цінні папери на пред'явника, на інших — іменні. Цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків і як застава для забезпечення платежів та кредитів. Звичайно для здійснення розрахунків чи як заставу використовують не всі цінні папери, а лише найбільш малоризикові та високоліквідні. У процесі первинного розміщення цінних паперів права і обов'язки щодо них виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою одержувачу. Цінні папери можуть існувати в матеріалізованій (паперовій) та в дематеріалізованій (безпаперовій) формах у вигляді записів на спеціальних рахунках або в електронному вигляді. У безпаперовій формі випускають тільки іменні цінні папери. Беручи до уваги постійний розвиток та вдосконалення комп'ютерних технологій, можна не сумніватись у подальшому зменшенні частки цінних паперів у паперовій формі на ринку цінних паперів. Цінні папери можуть мати фіксовану або плаваючу ставку доходу. До цінних паперів з фіксованим доходом відносять привілейовані акції, за якими сплачується фіксований дивіденд, облігації з фіксованим купоном, інші боргові зобов'язання з фіксованою ставкою доходу. До цінних паперів з плаваючим доходом відносять прості акції, облігації з плаваючим купоном та інші боргові цінні папери з плаваючою ставкою доходу. Всі боргові зобов'язання відносять до строкових цінних паперів, які мають визначений термін обігу. Акції відносять до безстрокових цінних паперів, які не мають визначеного терміну обігу. Одні цінні папери мають обмежене коло обігу, інші можуть вільно обертатися на ринку. В Україні можуть емітуватися та перебувати в обігу такі види цінних паперів:* акції;* облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;* облігації місцевих позик;* облігації підприємств;* казначейські зобов'язання України;* ощадні сертифікати;* інвестиційні сертифікати;* векселі;* приватизаційні папери. Казначейські зобов'язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Випускають казначейські зобов'язання таких видів: а) короткострокові — з терміном обігу до 1 року; б) середньострокові — від 1 до 5 років; в) довгострокові — від 5 до 10 років. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету. Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів за ним. Існують строкові ощадні сертифікати (на визначений строк під певний договірний процент) і до запитання, іменні та на пред'явника. Причому іменні сертифікати обігу не підлягають, їх продаж іншим особам е недійсним. Дохід за ощадними сертифікатами виплачується при пред'явленні їх для оплати в банк, що їх випустив. У разі коли власник строкового сертифіката вимагає повернення депонованих коштів раніше обумовленого строку, йому виплачують понижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту. Векселі Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють два види векселів — прості та переказні. Простий вексель виписується і підписується боржником і містить його безумовне зобов'язання сплатити кредитору визначену суму у визначений термін у визначеному місці. Простий вексель містить такі реквізити: а) найменування "вексель"; б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму; в) зазначення терміну платежу; г) зазначення місця, де має здійснюватись платіж; д) найменування того, кому або за наказом кого платіж має бути здійснений; е) дату і місце складання векселя; є) підпис того, хто видає документ (векселедавця). Правильність оформлення векселя — необхідна умова його дійсності. Відсутність будь-якого з названих вище реквізитів робить вексель недійсним. Переказний вексель (тратта) містить такі самі реквізити за винятком п.б), який має вигляд: б) просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму та найменування платника. Отже, переказний вексель на відміну від простого виписується і підписується кредитором (трасантом) і містить наказ боржнику (трасату) сплатити у зазначений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту). При цьому боржник зобов'язаний письмово на лицьовій стороні векселя підтвердити свою згоду сплатити за векселем (здійснити акцепт векселя). Якщо платник відмовляється акцептувати вексель (що означає його відмову від сплати за векселем), держатель (власник векселя) може подати позов до суду, не очікуючи терміну сплати за векселем. Ремітент володіє векселем, пред'являє його до сплати й отримує гроші або передає вексель з допомогою передавального підпису іншій особі в погашення свого боргу. Передавальний підпис, або індосамент, власник векселя (індосант) робить на користь іншої особи (індосатора) на зворотній стороні векселя. Існує кілька видів індосаменту:* іменний, коли вказується особа, якій передають всі права за векселем;* бланковий, коли індосант ставить на зворотній стороні векселя лише свій підпис (у такому разі вексель може бути переданий будь-якій особі);* цільовий, коли зазначено мету передачі векселя іншій особі;* безоборотний, коли в тексті індосаменту є слова "без обороту". В цьому випадку до індосанта не можуть бути пред'явлені вимоги у випадку несплати векселя трасантом. Термін платежу за векселем може встановлюватись:* по пред'явленні;* по закінченні визначеного терміну після пред'явлення;* по закінченні визначеного терміну після складання векселя;* на визначену дату. По тому, як визначається в тексті назва отримувача коштів, векселі поділяють на:* іменні, коли конкретно встановлюється назва отримувача;* ордерні, коли треба сплатити конкретній особі або за його наказом іншій особі;* на пред'явника. Сфера застосування векселів охоплює відносини між:* державою та суспільством при випуску казначейських векселів;* господарюючими суб'єктами при оформленні комерційного кредиту;* банками та клієнтами при емісії банком власних векселів та здійснення операцій з векселями. На ринку перебувають три види векселів: комерційні, фінансові та фіктивні. Комерційні векселі мають товарний характер і завжди пов'язані з оплатою реальних товарів чи послуг, коли у покупця тимчасово відсутні кошти для оплати. На відміну від комерційних, фінансові та фіктивні векселі не мають під собою реальної поставки товарів. Фінансові векселі застосовуються комерційними банками для тимчасового залучення коштів на ринку, фіктивні — для обслуговування протизаконних угод. "Дружній" та "бронзовий" векселі є прикладами фіктивного векселя. "Дружній" вексель — це вексель, виданий з дружніми намірами з надією, що не виникне потреба відповідати за зобов'язаннями цього векселя. Такий вексель може видаватись кредитоспроможним підприємством неплатоспроможному в оплату непоставлених товарів або невиконаних робіт чи послуг. Неплатоспроможне підприємство може потім покрити "дружнім" векселем свої зобов'язання або отримати кредит у банку через облік чи заставу векселя. Якщо таке підприємство не поліпшить свого фінансового становища, відповідати за "дружнім" векселем буде підприємство — емітент цього векселя. "Бронзовий" вексель видається неплатоспроможним або неіснуючим підприємством. При цьому отримувач векселя не підозрює про фіктивність векселя та неплатоспроможність підприємства-емітен-та. Частіше "бронзовими" є прості векселі, а не переказні. За допомогою "бронзового" векселя підприємство, що перебуває на межі банкрутства, може штучно збільшити свої борги, виписавши вексель фіктивному кредитору. При банкрутстві частина майна, що має бути передана дійсним кредиторам, залишиться в розпорядженні фіктивного кредитора і самого підприємства. Фіктивні векселі можуть бути емітовані з метою подальшого обліку цих векселів банком. Вексель виконує дві важливі функції: розрахункову (він може виконувати роль платіжного засобу) та кредитну, коли його використовують для відстрочки платежу та оформленні ним боргового зобов'язання. Оскільки основні функції банків — кредитна і розрахункова, банки відіграють значну роль на ринку векселів. Вони можуть емітувати власні векселі та здійснювати операції з векселями. Банківські векселі є досить ліквідними цінними паперами. Емісія банком власних векселів дає змогу їх власникам вигідно вкласти кошти, а банку отримати додаткові фінансові ресурси. Векселедавцем і платником за банківським векселем виступає банк-емітент. Банківський вексель може виконувати багато функцій. Він може виступати як одна з форм надання кредиту, як застава і як платіжний засіб. Для самого банку він є однією з форм залучення коштів. До банківських операцій з векселями належать:* облік (дисконт)векселя;* кредит під заставу векселя;* акцепт векселя;* аваль векселя;* інкасація та доміциляція векселя;* участь в опротестуванні векселя. Інкасація та доміциляція — основні розрахункові операції банку, які пов'язані з оплатою векселів. Інкасація векселя передбачає стягнення банком платежу з боржника. Доміциляція полягає в дорученні векселедавця або трасата банку сплатити за векселем у зазначений термін за рахунок залишку коштів, що є на рахунку. Оплата такого векселя гарантована і здійснюється швидко. Якщо платіж за векселем не відбувається у визначений термін, такий вексель має бути опротестований. Для вчинення протесту про неоплату векселі приймаються нотаріусами на наступний день після закінчення дати платежу, але не пізніше 12.00 наступного після цього терміну дня. Опротестований вексель банк платника направляє до банку векселедержателя зі списанням суми з відповідного рахунку. Банк кредитора, списавши суму заборгованості за векселем, повертає опротестований вексель векселедержателю. Особа, що сплатила за векселем, має право вимагати сплати векселя в порядку регресу від інших осіб, які підписали вексель. До настання дня оплати вексель може бути об'єктом купівлі-продажу. При цьому ціна його буде меншою від номінальної вексельної суми на величину так званого облікового процента, або дисконта. Купівлю векселя здійснюють до настання терміну оплати комерційні банки, називаючи таку операцію обліком або дисконтом векселя. При обліку векселя банк отримує дохід, що дорівнює сумі дисконта. Цей дохід утримується банком у момент обліку векселя. Проведення обліку банком відбувається з допомогою індосаменту — передаточного запису на зворотній стороні векселя. Індосамент містить доручення попереднього власника векселя одержати банку оплату за дисконтованим векселем. При обліку комерційного векселя комерційний кредит перетворюється на банківський. Існують операції з векселями, які не обов'язково мають проводитись банками. До таких операцій належать аваль та акцепт векселя — операції, що значно підвищують надійність векселів. Авалем називають поручительство за векселем третьої особи, при якому особа, яка здійснила поручительство (аваліст), переймає на себе відповідальність за виконання зобов'язань будь-якою зобов'язаною за векселем особою: векселедавцем, акцептантом, індосантом. Аваліст несе за векселем таку саму відповідальність, як і особа, за яку він дав поручительство. Проте після сплати за векселем аваліст стає його власником і отримує право вимоги до того, за кого він дав поручительство, і до тих осіб, які заборгували за векселем перед останнім. Кредитор може бути впевнений у вчасній сплаті за векселем, якщо цей вексель авальований банком. Аваль може бути здійснений при видачі векселя або на будь-якому етапі його обігу. Акцепт векселя — напис, яким підтверджується згода акцептанта на оплату векселя. Якщо акцептантом виступає банк, ліквідність акцептованого векселя значно підвищується. Для вільного обігу векселя на фондовому ринку його акцептування є необхідним. Векселі, акцептовані банками, часто називають банківськими акцептами. Такі векселі є інструментами грошового ринку і використовуються в ході здійснення міжнародної торгівлі вже багато років. Вони мають значний вторинний ринок і користуються попитом у інвесторів як високоліквідні надійні цінні папери поряд з борговими зобов'язаннями казначейства та іншими інструментами грошового ринку. У більшості країн світу основним документом, який регулює вексельний обіг, є Уніфіковані правила про переказний і простий вексель, затверджені Женевською конвенцією в 1930 р. В Україні вперше було дозволено застосовувати векселі в розрахунках Законом України "Про підприємства в Україні". Ст. 24.5 цього Закону передбачалось, що підприємство може постачати продукцію, виконувати роботи та послуги в кредит, використовуючи для цього векселі. В 1992 р. Україна фактично приєдналась до рішень Женевської конференції, затвердивши відповідно до постанови Кабінету Міністрів і Національного банку України Положення про переказний і простий вексель від 10 вересня 1992 р. № 528. Новим кроком у розвитку вексельного обігу стало затвердження Національним банком України в 1993 р. Порядку здійснення банками операцій з векселями. В ньому було встановлено порядок надання вексельних кредитів та здійснення банками комісійних операцій з векселями. З метою забезпечення умов для подолання платіжної кризи, підвищення майнової відповідальності підприємств за несвоєчасне виконання платіжних зобов'язань 14 вересня 1994 р. був виданий Указ Президента України "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України". Протягом 1996 р. провадилось оформлення простроченої заборгованості векселями відповідно до постанов № 379 від 31 травня 1995 р. та № 960 від 1 грудня 1995 р. "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення заборгованості векселями". Відповідно до постанов проводився залік взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України всіх форм власності станом на 1 червня 1995 р. та 5 грудня 1995 р. з оформленням в установленому порядку непогашеної за заліком заборгованості векселями на користь кредиторів із терміном платежу не більш як 90 днів від складання кожного векселя з можливістю здійснення дисконту за цими векселями. Підприємства, організації та установи незалежно від форми власності, які є постачальниками товарів (робіт, послуг), здійснюють оформлення платіжних вимог за прострочену заборгованість за платежами товарного характеру до всіх суб'єктів підприємницької діяльності, а також до організацій та установ, які не займаються підприємницькою діяльністю. До заліку також подаються платіжні вимоги за заборгованістю за простроченим банківським кредитом та несплаченими процентами за ними. Наказом Міністерства фінансів України від 13 лютого 1996 р. № 26 було затверджене Положення про порядок видачі, обліку, погашення та відстрочення оплати векселя, що видається суб'єктом підприємницької діяльності при здійсненні операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах, згідно з яким суб'єкти підприємницької діяльності видають простий вексель у сплату ввізного (вивізного) мита, податків і зборів, що справляються при ввезенні, вивезенні давальницької сировини. Векселедержателем виступає державна податкова адміністрація за місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності, яка веде облік векселя у спеціальному журналі. Після проведення відповідних експортно-імпортних операцій вексель погашається податковою адміністрацією. В разі непогашення векселя векселедавець зобов'язаний його оплатити. У деяких випадках податкова адміністрація може давати дозвіл на відстрочення оплати векселя терміном до 90 днів, який може поновлюватись. Проте загальний термін відстрочення не може перевищувати 270 днів. Постановою Кабінету Міністрів України 27 червня 1996 р. № 689 був затверджений Порядок застосування векселів Державного казначейства. Векселедавцем та платником за казначейськими векселями виступає Головне управління Державного казначейства. Це векселі на пред'явника з терміном платежу не більше року. Вони мають видаватись у рахунок фінансування витрат державного бюджету, за винятком видатків на оплату праці та інших грошових виплат населенню, за згодою відповідного одержувача коштів з бюджету. Держателі казначейських векселів можуть використовувати останні для застави, погашення кредиторської заборгованості за згодою кредиторів, продажу юридичним особам — резидентам України, зарахування у сплату податків у будь-який момент до настання терміну платежу за казначейським векселем. Вони мають бути пред'явлені до погашення на зарахування сплати податків у Головне управління Державного казначейства перерахуванням на рахунок пред'явників казначейських векселів грошових коштів у розмірі відповідних вексельних сум або зарахуванням їх у сплату держателями векселів податків до державного бюджету. Казначейські векселі, не пред'явлені вчасно до сплати, втрачають силу й оплаті не підлягають. Серед усіх спроб погашення заборгованостей векселями найуспішнішою можна вважати спробу в енергетичній галузі в першій половині 1997 p., коли були емітовані векселі Національного диспетчерського центру енергетики (НДЦЕ). В тому ж році були емітовані перші банківські векселі. Ними стали векселі банку "Україна". Приватизаційні папери Відповідно до Закону України "Про приватизаційні папери" від 6 березня 1992 р. приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Існує три види приватизаційних паперів: приватизаційні майнові сертифікати, приватизаційні житлові чеки та приватизаційні земельні бони. Вони відповідно дають право їх власникові на безоплатне одержання визначеної частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Приватизаційні папери є конвертованими, тобто приватизаційний папір одного виду може бути обміняний на певну кількість приватизаційних паперів іншого виду. Для перерахунку одного виду в інший встановлюються коефіцієнти конвертації. Приватизаційні папери можуть бути лише іменними. Право на одержання приватизаційних паперів мають громадяни України, які проживають на її території, та ті, що тимчасово проживають або перебувають у відрядженні в інших країнах у період, визначений законодавством. Інші громадяни, що не проживають на території України, мають право на одержання приватизаційних паперів у разі переїзду в Україну в період, визначений законодавством. Інтереси недієздатних і обмежено дієздатних осіб представляють законні представники, опікуни. Право власності на одержані приватизаційні папери в разі смерті їх власника переходить у порядку спадкування до спадкоємців. Право одержання належних до видачі померлому приватизаційних паперів не успадковується. Відновлення втрачених приватизаційних паперів здійснюється відповідно до законодавства. Рішення про випуск приватизаційних паперів приймає Кабінет Міністрів України. Емісію та облік випущених паперів здійснює Національний банк України. Приватизаційні папери видають відділення Ощадбанку. За одержання приватизаційних паперів громадяни сплачують державне мито. Приватизаційні папери використовуються в період приватизації. Погашення невикористаних приватизаційних паперів здійснюється у порядку і в терміни, встановлені законодавством. Використання приватизаційних паперів здійснюється через їх обмін на паї, акції, інші документи, що встановлюють та засвідчують право власності на частку державного майна відповідно до номіналу папера. Номінальна вартість усіх випущених приватизаційних паперів дорівнює вартості частки державного майна, що приватизується безоплатно. За обмін приватизаційних паперів на акції чи паї сплачується державне мито. Слід зазначити, що приватизовані об'єкти, понад 50% вартості яких сплачено приватизаційними паперами, не підлягають продажу або відчуженню, крім випадку банкрутства. Серед особливостей використання та обігу приватизаційних паперів є такі:* вони не підлягають вільному обігу;* дивіденди чи проценти за ними не нараховуються;* приватизаційні папери не можуть бути використані для розрахунків та як застава;* угоди, укладені з використанням приватизаційних паперів для цілей, не передбачених законодавством, вважаються недійсними. З приватизаційними паперами фінансовим посередникам дозволено проводити представницьку, посередницьку та комерційну діяльність. Посередницька діяльність полягає в обміні приватизаційних паперів на паї та акції і здійснюється посередником від свого імені, за дорученням, за рахунок і на ім'я власника приватизаційних паперів лише на основі відповідної ліцензії. Представницька діяльність з приватизаційними паперами — це обмін останніх на паї та акції, що здійснюється представником від імені, за рахунок та на ім'я власника приватизаційних паперів. Комерційна діяльність з приватизаційними паперами здійснюється інвестиційними компаніями та закритими інвестиційними фондами через обмін власних інвестиційних сертифікатів на приватизаційні папери громадян з метою їх акумулювання та подальшого обміну на паї, акції від власного імені, за свій рахунок і на своє ім'я. Рекомендована література 1. Про підприємства в Україні. Закон України від 27 березня 1991 р. № 887-ХІІ. 2. Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. № 1201-ХП. 3. Про приватизаційні папери. Закон України від 6 березня 1992 р. № 2173-ХП. 4. Правила виготовлення і використання вексельних бланків. Постанова Кабінету Міністрів України і НБУ від 10 вересня 1992 р. № 528. 5. Положення про переказний і простий вексель. ЦБК СРСР, РНК СРСР. Постанова від 7 серпня 1937 p. JV? 104/1341 (Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і НБУ № 528 від 10 вересня 1992 p.). 6. Порядок застосування векселів Державного казначейства. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 1996 р. Л? 689. 7. Інструкція про порядок видачі, обліку та погашення векселів Державного казначейства України. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1997 p. JVS 269. 8. Положення про порядок видачі, обліку, погашення та відстрочення оплати векселя, що видається суб'єктом підприємницької діяльності при здійсненні операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах. Наказ Міністерства фінансів України від 13 лютого 1996 р. № 26. 9. Положення про операції банків з векселями. Постанова Правління НБУ від 28 травня 1999 р. № 258. 10. Правові основи підприємницької діяльності: Підручник / За ред. B.I. Шакуна. —К., 1997.
1 2 3 4 5 Категория: Макроекономіка \| Добавил: Aspirant (27.04.2014)
Просмотров: 236 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: