Реферат на тему Правильні і неправильні міркування - Логіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Правильні і неправильні міркування. КОНТРОЛЬНА РОБОТА з логіки 1. Правильні і неправильні міркування Термін “міркування” вживається в подвійному значенні. Під “міркуванням” розуміють і розумовий процес виведення нового знання із суджень, і саме нове судження, як наслідок розумової операції. Міркуванням (умовиводом) називається форма мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень виводиться нове судження, котре містить в собі нове знання. Міркування – це логічний засіб здобування нового знання. У процесі умовиводу здійснюється перехід від відомого до невідомого. Об’єктивною підставою умовиводу є зв’язок і взаємозалежність предметів і явищ дійсності. Якби навколишній світ складався з нагромаджених не пов’язаних між собою випадкових предметів і явищ, то від знання одних предметів не можна було б перейти до знання інших і, отже, умовивід як форма мислення був би неможливим. Але оскільки предмети і явища об’єктивної дійсності взаємопов’язані, підпорядковані певним законом, то існує не тільки можливість, а й необхідність пізнання одних предметів на підставі знання інших. Міркування є не будь-яке сполучення, як тільки таке, у якому між судженнями існує логічний зв’язок, котрий відображає взаємозв’язок предметів і явищ самої дійсності. Якщо ж предмети дійсності не пов’язані між собою, то й судження, що відображають ці предмети, логічно будуть не пов’язаними і тому вивести із них якесь нове значення, тобто побудувати умовивід, не можна. Заключення буде істинним за наявності двох необхідних умов: Якщо посилки істинні за змістом. Якщо умовивід вірний за своєю будовою. Наприклад: Засновок 1 - Всі митці тонко відчувають природу Засновок 2 – Левітан – митець Заключення – Левітан тонко відчував природу У цьому умовиводі обидві посилки істинні, і тому він побудований вірно і є цілком істинним. Це випливає з наступної схеми: А – Левітан В – митці С – ті, хто тонко відчувають природу Навпаки, висновок може бути хибним, якщо: Хоча б одна з посилок хибна; Побудова умовиводу є хибною. Наприклад: Посилка – Всі свідки правдиві Посилка – Захаров – свідок Висновок – Захаров – правдивий У цьому умовиводі одна з засновків-посилок (перша) є хибною. Висновок, відповідно, істинним не буде. Стосовно того, наскільки важливою є вірна побудова умовиводу, свідчить відомий в логіці жартівливий приклад, коли з двох істинних посилок висновок отримується безглуздий. Наприклад: Посилка – Всі птахи носять пір’я Посилка – Дикуни іноді теж його носять Висновок – Іноді дикуни є птахами С – ті, що носять пір’я В – птахи А - дикуни Подібно до того, що не можна займатися побудовою будинку без добротного матеріалу, неможливо побудувати вірний умовивід без вірних суджень-засновків, які побудовані за правильною схемою. З чотирьох базових логічних законів походять три ознаки вірного мислення. За допомогою цих об’єктивних якісних ознак ми можемо простежити або усвідомити, наскільки мислення людей (і, насамперед, наше власне) може називатися вірним. 1. Чіткість – ясність змісту, зрозумілість і недвозначність термінів, понять, фраз, які висловлюються. Важливість тут врахування людиною того, що зрозумілими повинні бути не тільки слова, з якими звертаються до нас, але і наша власна мова, спрямована до людей – цей аспект є надзвичайно важливим, скажімо, у професійній діяльності менеджерів, правознавців, соціологів. 2. Послідовність – людина повинна вміти будувати “логічний ланцюг” – усвідомлювати наслідки власних думок, результати наслідків і так якомога далі – тоді її мислення буде багатоходовим і вона отримає змогу врахувати події і прогнозувати їх. 3. Доведеність – людина повинна прагнути не до голослівних фраз, а доведених міркувань. Якщо ж доведення у даний час не є потрібним, людина повинна його принаймні заготувати, мати на увазі. Людину, яка не може довести свої міркування і камуфлює штампи та кліше відрізняє імітація доведень на кшталт: “Я так вважаю (думаю)”, “Ти мені не віриш?”, “Я відчуваю, що це правда” і т.п. 2. Прості і складні судження. Структура простих суджень. Формули Судження є більш складною за поняття формою мислення, у ній стверджується або заперечується існування предмета як такого, наявність або відсутність у предмета певної ознаки або відношення між предметами. Будь-яке судження має чітку структуру, за якою логіка розрізняє прості і складні судження. Просте судження складається з поняття про предмет (суб’єкт - S) і поняття про ознаку предмета (предикат - P). Наприклад: “Київ – столиця України”. У цьому судженні суб’єктом є поняття “Київ”, а предикатом – “столиця України”. Іншими словами, суб’єкт включає у собі отримане раніше знання, а предикат – елемент, який утворює нове знання. Між суб’єктом і предикатом існує тісний взаємозв’язок – наявність предикату може стверджуватися (як у наведеному прикладі) і заперечуватися. Наприклад, “Росія не є суто Європейською країною”. Таким чином між S і Р є так звана логічна “зв’язка” двох видів - : S є Р і S не є Р. Крім цього у судженні є така складова, як квантор – вона уточнює об’єм S і стоїть перед ним. Скажімо у судженні “Всі люди смертні” мається на увазі весь об’єм поняття “люди” (кванторне слово – “всі”), а у судженні “С.Ф.Поважний – ректор ДонДУУ” мається на увазі одиничний представник поняття “люди” (можна вжити кванторне слово “цей”). Таким чином повна структура простого судження може бути представлена як: Існують судження, які складаються з двох або більше простих суджень. Наприклад: “Я вийшов вранці з дому, замкнув двері і поїхав на роботу”, “Студенти ДонДУУ є активними громадськими діячами і відмінно штудіюють логіку”. Між цими простими судженнями є зв’язок, який виражається логічним союзом. За видом логічного союзу складні судження поділяють на : кон’юнктивні – союз “і” – “Надворі промозгла погода і йде дощ”. Кон’юнктивне судження відбиває істину у тому випадку, коли всі його складові є істинними. диз’юнктивне – прості судження поєднуються логічним союзом “або” – “Позивач має право збільшити або зменшити розмір компенсації”. Відзначимо, що диз’юнктивне судження може виступати у формі несуворої диз’юнкції – коли всі складові судження можуть доповнювати одне одного – “Студент буде навчатися добре, якщо буде відвідувати лекції, або займатися з підручником вдома”, “Деякі продукти застосовуються в їжу у солоному, копченому, консервованому або свіжому вигляді”. У суворій диз’юнкції істинним може бути лише одна складова судження – “На чергових виборах переможуть або республіканці, або демократи”, “У цьому році я поїду у відпустку або на загальному транспорті, або на особистому”. Несувора диз’юнкція є істинною у випадку, коли хоча б одна з її частин є істинною і неістинною – коли всі її частини не є істинними. імплікативне судження – судження, що побудоване за принципом зв’язки деяких простих суджень за допомогою союзу “якщо…, то…”, “коли…, то…”. Наприклад, “Якщо надворі йде дощ, то асфальт буде мокрим”. “Якщо студент успішно складе заліки та екзамени на сесії, то він буде повноцінно відпочивати на канікулах”. еквівалентне судження – прості судження у ньому також зв’язуються за допомогою союзу “якщо…, то…”, але у цьому випадку існує беззаперечна детермінація між посилкою та наслідком (“Якщо і тільки якщо…, то…”, “А еквівалентно В”). Наприклад, “Якщо і тільки якщо студент вивчить логіку, то він з цього предмету складе залік”. негативне (заперечувальне) судження - зміст простого судження заперечується приставками “не-“, “невірним є ...”, “невірно, що...” Формула – правильно побудований вираз мови логіки. Проста формула складається з окремо взятих пропозиційних змінних, наприклад: А B. Кожна складна формула має головний сполучник, який і визначає назву формули. Наприклад, у формулі А B головною константою є знак – «» (імплікація). Складна формула може складатись з простих формул, а також містити, як підфомули, інші складні формули. Використовуючи знакові засоби логіки висловлювань, можна формалізувати будь-яке висловлювання природної мови, тобто замінити його формулою, яка у явному вигляді виражатиме його логічну форму. Наприклад, просте висловлювання “Усі громадяни повинні дотримуватись чинного законодавства” може бути позначене про позиційною змінною р. Складне висловлювання “Якщо я громадянин України, то повинен дотримуватись чинного законодавства України” потребує для запису вже двох змінних – р і q, тоді формула набуде такої форми – p q . Висновки Судження є більш складною, ніж поняття, формою мислення – воно складається щонайменше з двох понять – суб’єкта і предиката, формуючи висловлювання щодо існування предмета як такого, наявності чи відсутності в нього певних якостей, взаємин між іншими предметами; Якщо у судженні один суб’єкт і предикат, то воно називається простим. Такі судження поділяються за кількістю об’єму суб’єкта (квантором), якістю зв’язки між суб’єктом та предикатом, а також за модальністю; Складним судження називають, якщо воно складається з кількох простих, які поєднуються логічними союзами. За видом логічного союзу складні судження поділяють на види. Між судженнями, які і між поняттями є відношення, знання яких важливе для встановлення істинності того чи іншого судження. Використана література Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. Підручник – К.: Золоті ворота, 1998. - С. 165 – 175. Тофтул М.Г. Логіка. – К.: Академія, 1999. – С. 64 - 95. Курбатов В.И. Логика. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. С. 126 – 132. Конверський А.Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 170 - 200. Жеребкін В.Є. Логіка. – Харків: Основи, К.: Знання, 1998. – С. 62 - 92. Гетманова А.Д. Учебник по логике. – Москва: ЧеРо, 2000 – С. 65 – 83. Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика – учебник для вузов. – Москва: Владос, 2001 – С. 277 – 325.
1 2 3 4 5 Категория: Логіка \| Добавил: Aspirant (22.07.2013)
Просмотров: 358 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: