Реферат на тему Доведення і спростування: способи аргументації - Логіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Доведення і спростування: способи аргументації. Доведення і спростування: способи аргументації. План 1. Доведення тезису. 2. Спростування (критика). 3. Доведення і спростування, їх роль в процесі аргументації. 1.Складний, полемічний характер самої процедури аргументації об’єднує дві різні за своїм напрямком операції: доведення і спростування (обґрунтування і критику). За способом аргументації розрізняють два види доведення висунутого положення: пряме і непряме (опосередковане). 1. Прямим називають обґрунтування тезису без звернення до конкуруючих з тезисом припущень. Пряме доведення може приймати форму (1) дедуктивних умовиводів, індукції, аналогії. (1) Дедуктивне доведення виражається в підведенні часткового випадку під загальне правило – демонстрація протікає в формі умовно-категоричного умовиводу. При істинності посилок-аргументів і дотримання правил виводу воно дає достовірні результати. (2) Індуктивне доведення – це логічний перехід від аргументів, інформацією про окремі випадки певного роду, до тезису, узагальнюючому ці випадки. Якщо доведення протікає в формі повної індукції при істинності засновків істинним буде і висновок. При неповній індукції тезис буде обгрунований лише в більшій чи меншій степені ймовірності. (3) Демонстрація в формі аналогії – це пряме обґрунтування тезису, в якому формулюється ствердження про властивості одиничного явища. 2. Непрямим називають доведення тезису шляхом встановлення хибності антитезису чи інших конкуруючих з тезисом припущень. Конкуруючими з тезисом (Т) припущеннями можуть бути два їх різновиди: суперечний тезису антитезис (~Т), (ч) члени диз’юнкції в розділовому судженні: ТvАvВ ; Розрізнення в структурі конкуруючих припущень визначає два види непрямого доведення: (1) аналогічне і (2) розділове. (1) Аналогічним називають обґрунтування тезису шляхом встановлення хибності протирічливого йому припущення. Аргументація в цьому випадку ділиться на три етапи: Перший етап – тезису (Т) висувають антитезис ~Т, умовно визнають істинним і виводять логічно витікаючи з нього наслідки: ~Т  С. Другий етап – логічно виведені з антитезису наслідки співставляють з положеннями, істинність яких встановлена (F), і в випадку неспівпадіння відмовляються від цих наслідків - ; Третій етап – з хибності наслідків логічно заключають про хибність припущення ~Т. Міркування протікає в формі заперечного модуса умовно-категоричного умовиводу: або Аналогічний вид непрямого доведення застосовується лише тоді, коли між Т і ~Т існує відношення протиріччя: чи одне чи інше, третього не дано. (2) Розділовим називають непряме доведення тезису, виступаючого членом диз’юнкції шляхом встановлення хибності і виключення всіх інших конкуруючих членів диз’юнкції. Воно будується методом виключення. Міркування протікає в формі заперечно-ствердного модуса (tollendo ponens) розділово-категоричного умовиводу: . Воно є дійсним лише в тому випадку, якщо диз’юнктивне судження є повним чи закритим < TvBvC >. 2. Критика (спростування) – це логічна операція, направлена на зруйнування раніше ставшогося процесу аргументації. По формі вираження буває неявною і явною. 1. Неявна критика – скепсис і сумнів щодо позиції пропонента без конкретної аргументації. 2. Явна критика – вказування на конкретні недоліки в аргументації пропонента. По направленості може бути трьох видів: деструктивна, конструктивна і змішана. (1) Деструктивною назвемо критику, направлену на зруйнування аргументованого процесу шляхом критики: тезису, аргументів чи демонстрації. - Критика тезису – спростування тезису. Існує пряме спростування, яке отримало назву “зведення до абсурду”: спочатку допускають істинність тезису пропонента, а потім шляхом співставлення наслідків з фактами, вказують на хибність тезису (якщо наслідки протирічать їм): 1. ТC. 2. . 3. . В процесі аргументації пряме спростування виконує деструктивну функцію. - Критика аргументів – і, отже, доведення хибності всього тезису. - Критика демонстрації – показують, що в міркування пропонента нема логічного зв’язку між аргументами і тезисом. Для створення видимості логічного зв’язку попонент чисто прибігає до уловок мовних: “Отже, в даній ситуації можна зробити лише один висновок...”, “Факти переконливо підтверджують ідею про те, що...”. (2) Конструктивною критикою називають обґрунтування опонентом власного тезису з ціллю спростування альтернативного ствердження пропонента. Стратегія цієї критики виражається в слідую чому: 1) Чітко і розгорнуто представити тезис; 2) Показати, що тезис не просто відрізняється, а суперечить тезису пропонента; 3) Зосередити зусилля на підборі аргументів на користь власного тезису. Це конструктивна опозиція.(3) Під змішаною критикою розуміється критика поєднання конструктивного і деструктивного підходів. Будується двома шляхами: перший – конструктивно-деструктивна композиція (КДК) – спочатку будують свій тезис, а потім критично аналізують пропонента і друга – деструктивно-конструктивна композиція (ДКК) – навпаки. Лекція ІІ (Гіпотеза) План 1. Перевірка гіпотези. 2. Способи доказу гіпотези. 1. Гіпотеза чи версія перевіряється у два етапи: перший з них дедуктивне виведення витікаючи із гіпотези наслідків; другий – співставлення наслідків з фактами. 1) Дедуктивне виведення наслідків. Знаючи особливості гіпотези Н, а також враховуючи конкретні умови її прояву, будують дедуктивний вивід: якщо припущено Р, то з врахуванням обставин справи Г повинні мати місце S1, S2, … , Sn. Схеми: (ГН)(S1, S2, … , Sn).Логічному аналізу при перевірці підлягає як припущення Н1, так і інші версії – Н2, Н3, ... Нn, тобто всі реально можливі в даних умовах пояснення. Ця операція дозволяє раціонально, тобто послідовно, планово і ефективно будувати процес розслідування. Версія в судовому слідстві виконує роль логічної основи планування оперативно-слідчої роботи. 2) Співставлення наслідків з фактами. Ціль співставлення – спростування чи підтвердження версії. 1) Спростування версії протікає шляхом виявлення фактів, які суперечать виведеним з неї наслідкам. Якщо з Н1 було виведено S1, S2, … , Sn, але появились факти а1 , а2 , які суперечать S1, S2, то спростовується і саме припущення. Міркування в цьому випадку протікає в формі заперечного модуса умовно-категоричного умовиводу: . Витікаючи з версії наслідки повинні не просто не співпасти, суперечачи фактичним обставинам справи, інакше версія не вважається спростованою. Особливе місце тут посідає перевірка судом і слідством обставин у вигляді слідчого чи судового експерименту, що може виявити нове в справі і суттєво змінити її., спростувати попередні версії, виявити що є неправильно і т.д. Послідовне спростування в процесі перевірки попередніх версій протікає методом виключення в формі заперечно-ствердного модусу розділово-категоричного умовиводу: . 2) Підтвердження версії. Гіпотеза чи версія (Н) підтверджується, якщо виведені з неї наслідки (S) співпадають з новими виявленими фактами. Якщо ймовірність вихідної гіпотези виразити зірочкою Н*, то будучи підтвердженою, вона стає більш ймовірною . Дедуктивне виведення з гіпотези наслідків виведення наслідків S1, S2, … , Sn витікає з неї з логічною необхідністю. Але реальне виявлення кожного з них – це очікування, яке розцінюється в термінах ймовірності. При цьому ймовірність кожного наслідку повиннаж бути вище йомвіності самої гіпотези Р(S) > Р(Н), лише тоді можна підвищити першопочаткову ймовірність гіпотези, виявивши її наслідки. Недоцільно виводити наслідки ймовірність яких Р(S) = Р(Н), також недоцільно Р(S) < Р(Н) і нічого не дають Р(S) = 1, вони є достовірні і незалежні від гіпотези. 2. В залежності від сфери дослідження користуються різними способами доказів. Основні з них три: (1) дедуктивне обґрунтування вираженого в гіпотезі припущення; (2) логічний доказ гіпотези; (3) безпосереднє виявлення припущених в гіпотезі предметів. Стосовно до судового слідства розглянемо два основних способи перетворення версій в достовірне знання: 1) безпосереднє виявлення розшукуваних предметів і 2) логічний доказ версій, шляхом підтвердження наслідків. (1) Найбільш переконливим способом перетворення версії в достовірне знання є безпосереднє виявлення в припущений час чи в припущеному місці розшукуваних предметів чи безпосереднє сприйняття припущених властивостей. Ці версії в більшості своїй є частковими, бо вони встановлюють лише окремі фактичні обставини справи. (2) Так доказуються в основному недоступні безпосередньому сприйняттю речі (наприклад, версії про спосіб здійснення злочину, провинність, про мотиви, об’єктивні обставини і т.п.). Логічний доказ гіпотези в залежності від способу обґрунтування може протікає в формі (а) побічного чи (б) прямого доказування. а) Побічне доказування протікає шляхом спростування і виключення всіх хибних версій, на основі чого стверджують про достовірність єдиного залишившогося припущення. Вивод протікає в формі заперечно-стверджуючого модуса розділово-категоричного умовиводу: . Висновок в цьому виводі може розцінюватися як достовірний, якщо, по-перше, побудований вичерпний ряд версій, пояснюючих досліджувану подію, і, по-друге, в процесі перевірки версій спростовані всі хибні припущення. Версія, яка вказує на причину, яка залишилась, в цьому випадку буде єдиною, а виражене в ній знання буде виступати уже не як проблематичне, а як достовірне. Цей спосіб доказування, відомий як метод виключення. б) Пряме доказування гіпотези протікає шляхом виведення з припущення різновид них, але витікаючи тільки з даної гіпотези наслідків, підтвердження їх виявленими фактами.При відсутності побічного доказування просте співпадіння фактів з тими наслідками, які виведені з версії, не можна розцінювати як достатню підставу істинності версії, бо співпадаючі факти могли бути викликані іншою причиною: . Логіка не вважає демонстративним перехід від ствердження наслідків до ствердження підстави (основи). Якщо наслідки (Sа, Sв, … , Sn) вказують на походження від однією, визначеної причини, і ця версія підтверджується упорядкованою сукупністю фактів (Fа, Fв, … , Fn), тим самим служить достовірною підставою для виводу про достовірність єдиного припущення Н1 , і також виключає інше пояснення обставин справи, то, ми маємо такий зв’язок між підставою і наслідком, який може бути виражений подвійною імплікацією: “якщо і тільки якщо Н1, то (Sа, Sв, … , Sn)”. Н1S. Вивод тут є законним. Якщо в меншому засновку стверджується, що сукупність фактів Fа, Fв, … , Fn і співпадає з наслідками Sа, Sв, … , Sn , то в висновку з необхідністю стверджують про існування причини Н1. Міркування приймає вид: .
1 2 3 4 5 Категория: Логіка \| Добавил: Aspirant (22.07.2013)
Просмотров: 759 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: