РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Життя і творчість Омеляна Огоновського - Література - Реферати - Каталог статей

“Життя і творчість Омеляна Огоновського ” П л а н : Народження в родині священика. Навчання Огоновського. Праця над самоосвітою. Прихильність до літератури. Перші вірші. Прихильник патріотичної думки. Листування з Визначними постатями тогодення. Думки різних літераторів. Омелян Михайлович Огоновський народився 8 серпня 1833 р. в с. Григорові Рогатинського повіту на Опіллі в родині священика. У сім'ї роз-мовляли українською мовою, берегли від діда-прадіда ста-росвітські звичаї, традиції. Навчався Омелян у гімназіях Бережан та Львова, від-так — у духовній семінарії, оскільки мріяв продовжити сі-мейну традицію. Закінчив семінарію 1857 р., одружився з дочкою пароха в Чесниках Фалиною Недвецькою. З 1858р. працював учителем в академічній та польській гімназіях. Здоров'я не дало змоги бути сільським душпастиром, і О. Огоновський їде навчатися до Львова (філософський факультет університету). Одночасно заробляє собі на про-житок викладанням української мови в академічній гім-назії, де з 1863 р. дістав постійне місце для праці. Про те, що О. Огоновський був на викладацькій роботі в 2-й ака-демічній гімназії Львова, свідчать записи Ф. Бостеля та різні фотоілюстративні матеріали, зібрані ним. Постійна праця над собою шляхом самоосвіти прино-сить О. Огоновському 1865 р. титул доктора філософії; з 1867 р. він стає суплентом (заступником завідуючого) кафедри української мови і літератури університету (до речі, в 1848 р. цю посаду обіймав Я. Головацький). З 1870 р. О. Огоновський посів посаду професора. О. Огоновському як професорові-україністу дісталася важка, запущена ділянка. Треба було активно, аргументовано-доказово воювати з мертвим церковнослов'янсько-московським язичієм, піднести приспаний національний дух у значної частини знеохоченого до праці студентства. Самовіддана праця, невичерпність енергії, прекрасне знання української мови, поетичність усного стилю, лагід-ність, товариські стосунки зі своїми підлеглими при їх за-охоченні до праці — чинники характеру і вдачі особистос-ті О. Огоновського вкупі западали у здобрений високими національними ідеями ґрунт і давали відчутні результати. О.Огоновський був діяльним членом «Руського Товариства Педагогічного» (1881), згодом — «Рідної школи»; керував філологічною секцією НТШ; був членом-засновни-ком «Народної Ради», .«Просвіти», а 8 грудня 1888 р. об-раний її першим головою (не прийняв довіреного йому крісла й працював як член .товариства). Після смерті Ю, Лаврівського фактично став заступником голови (з 1872 р.), найактивніше працював у літературній секції, рецензував і редагував численні рукописи, дбав про ви-дання книжок. Коли ж таки 31 травня 1877 р. його обра-ли, головою «Просвіти», повідав всечесному зібранню: «...не мала річ стояти на чолі людей, що поставили собі за зав-дання підносити просвіту народу». Саме в цей час активно працювали в «Просвіті» О. Партицький, Д. Гладилович, Ю. Целевич, В: Барвінський, О. Стефанович та ін. Якщо, скажімо, 1877 р. «Просвіта» налічувала 564 члени товариства, то 1894 р. вже 7385. Вона тримала в своєму полі уваги читальні по всій Галичині; проводила загальні збори у Станіславі (1889), Коломиї (1890), Тернополі (1891); ви-давала і розповсюджувала значну кількість книжок у міс-тах і селах; проводила національно-виховну роботу (орга-нізація концертів-вечорниць, виставок, похоронів визнач-них діячів, позички на організацію товариств, гуманітарні пожертви, оборона прав української мови, створення біб-ліотек тощо). Ранні літературні спроби О. Огоновського припадають на гімназійний період. Так, перші вірші, невеличкі опові-дання він умістив у часописі «Зоря галицька яко альбом» (1860). Поему «Хрест», баладу «Руська діснь», інші вірші публікував у «Галичанині», «Зборнику». 1861 р. О.Огоновський пише свою першу історичну драму в п'яти діях «Федько Острозький», яку 1882 р. пере-робив для сценічної вистави. Ця драма, що розкриває бо-ротьбу українців за самостійність, хоч і має надмір любов-них перипетій та подекуди хибує на композиційну струн-кість, подобалася глядачам, її досить високо оцінював В. Барвінський. З музикою М. Вербиць-кого на конкурсі «Руської Бесіди» 1882 р. п'єса була від-значена премією. 1885 р. на львівських сценах з успіхом ішла історична драма О. Огоновського «Гальшка Острозька», де вдало розкрито політичні змагання польської аристократії щодо тодішньої України. За літературно-мистецькою вартістю, безперечно, ця річ стоїть значно вище за «Федька Острозь-кого», Критик справедливо зазначав, що утворі «характе-ри консеквентні і всюди умотивовані, діалоги пливуть природньо, невимушене, чувства розвиваються постепенно на очах зрітеля... Композиція знаменита, а Інсценізація так удачна, що удержує зрттеля враз в великій цікавости». О. Огоновський на ниві української науки та культури мав визначні успіхи. Як вчений-лїнгвіст вія залишив, на-щадкам студії і розвідки про багатство й красу українсь-кої мови, її говірок. Низка досліджень вченого, писаних польською та німецькою мовами, стала до послуг європей-ських дослідників-мовознавців. Завдяки його промовам на різних зібраннях, вічах, у товариствах та академічних ін-ституціях «наше громадянство вже раз позбулося тої язи-кової язви, того туману, що його десятки літ напускали на нашу бідну країну московські наймити-москвофіли, чим довго здержували культурну працю, підривали національ-ну й політичну силу українського народу». О. Огоноиський займався студіями фольклору, про це свідчать факти. У його бібліотеці збереглася рукописна збірка українських народних пісень Івана Жучка, улана 3-го полку, який і записував їх під час служби в австрій-ській армії протягом 1876—1879 рр. Якщо переглянути й проаналізувати жовнірські пісні («А в неділю дощик іде», «Там в полі могила», «Горда вдова», «Ой дуб на ялину», «Гей, курилася бита доріженька», «Сиротка», «Пасе улан коня», «Що там чути в нашім краю»., «Ой зацвіла калина в порозі», «Хто ти буде рани завивати», «Під білою .бере-зою»), записані переважно від хлопців родом зі Львівщи-ни, то можна припустити, що цей живоджерельний матері-ал був потрібний ученому для його історико-літературних розвідок. 1876 р. у Львові О. Огоновський видає дослідження під назвою «Слово о полку Игореве. Поетичний пам'ятник руської письменності XII віку», в якому, по суті, дав один із перших перекладів твору на українську мову, зробив спробу пояснити ряд слів, окремі незрозумілі місця в тексті. Не втратила етнографічно-історичної вартості оглядова стаття О. Огоновського «Kleinryssen. Etnographische, geschichtlische und literar-historische Stydie», що в перекладі з німецької на українську мову Осипа Барвінського друку-валася 1886 р. на сторінках «Діла». Наскрізною думкою дослідженням: «русини як під зглядом етнографічним, так і язиковим суть осібним племенем від великоросів». О. Огоновський укладав граматики, читанки, писав і ви-давав для читачів «Просвіти» та шкіл дохідливі книжки. З-поміж найпопулярніших його видань того часу назвемо: «Оповідане о житю святих мучеників Бориса і Гліба», «Хрестоматія староруська для висших кляс гимназіяльних: Текст з поясненнями, додатком гра-матичним І словарцем»; «Маркіян Щацікевич: Про єго житє і письма», «Траматиїй руського язика для шкіл середніх» (Львів, 1889. 288 с.). Вченому-літературознавцю належить ряд роз-відок та окремих книг про Т. Шевченка, як от «Житє Та-раса Шевченка: Читанка для селян і міщан». У своїх Критичних студіях О. Огоновський наскрізне проводить думку не про вплив народної поезії на творчість Кобзаря, а про те, що через всотування в себе духу народної пісні поет видихав органічну поезію, «співав такі пісні, які голосить лиш апостол правди і науки». Про двотомне видання «Кобзаря» О. Огоновським І. Франко стверджує: «нема ніякого сумніву, що се видан-ня має свою ціну особливо для галичан, де від часу непов-ного і надто вже безграмотного Сушкевичівського видання не було жодного повного видання Шевченка». Значною віхою в культурно-літературному житті Украї-ни була шеститомна «Історія літератури руської», яка при-ходила спочатку до читачів зі сторінок часопису «Зоря», починаючи з 1886 р. Можна впевнено сказати, що це була спроба першої повної історії української літератури. Ніби на підтвердження загальної концепції сам автор писав: «Літературу свою має той нарід, у котрого єсть своя істо-рія, свій питомий світогляд і своя мова. У такого народа не запропаститься життя літературне, хоча б він і втратив самостійність політичну, бо слово не загине мимо ворожих змагань тих, що приказою «об'єдиненія» морочать духа слабших, незрячих...» Обстоюючи національне обличчя української літерату-ри, він наголошував, що наш народ має свої, притаманні тільки йому, фізичні й духовні прикмети, свої звичаї та обряди, свої традиції, свою мову і свій історичний ха-рактер. Літературознавчо-історичні праці О. Огоновського мали достатню кількість рецензентів як у Галичині, так і далеко поза її межами. Навіть такий «українолюб», як О. Пипін, на сторінках «Вестника Европн» пози-тивно відгукнувся на. дослідження О. Огоновського, вва-жаючи його одним із видатних учених в «руській Галіції». Ілля Кокорудз, загалом характеризуючи капітальну працю, справедливо зазначив, що саме шеститомник О.Огоновського, словник Є.Желехівського та бібліографія І. Левицького — «сильні підвалини під будову нашого сло-весного і наукового храму». Досить високу й об'єктивну оцінку фундаментальної праці О.Огоновського дав. І. Франко. Він писав, що вона «є немов увінчанням усіх дотеперішніх праць детальних... а заразом є широким фундаментом для дальших праць, з котрих многі тілько на її основі показуються можливими. Треба сказати — що признають найостріші критики,— що праця проф. Огоновського на довгі літа буде невичерпним скарбом многоцінних біографічних і історико-літературних фактів і подробиць». З інших праць О. Огоновського, що не втратили своєї актуальності й нині, назвемо розвідки автора «Погляд на історію руської літератури в часі татарщини», «Огляд істо-рично-літературний». У творчій біографії О. Огоновського багато важить його епістолярна спадщина. Саме тут, у рядках листів, відна-ходимо не лише значні факти, дотичні до його життєпису, творчості, а й безліч безцінних думок, висловлювань, що мають стосунок до характеристики й оцінок тогочасного соціального, політичного становища в Галичині й усій Ук-раїні. Протягом двадцяти літ (1874—1894) О. Огоновський листувався з О. Г. Барвінським. Ті матеріали, що лежать в архівах, і, на жаль, ще не були в науковому вжитку,— то своєрідний культурний пласт у нашій літературі, історії, культурі. Ось спробуємо простежити за амплітудою інтересів, ду-мок, уподобань, що зринає до нас через століття: 23 лис-топада 1874 р. О, Огоновський дякує за надіслані йому тво-ри Гребінки, просить найповніших історичних праць М. Костомарова й запрошує О. Барвінського до активного співробітництва в «Правді». В листі від 21 січня 1876 р. О. Огоновський порушує важливі питання життя українсь-ких гімназій та реальних шкіл. З вересня 1876 р. автор лис-та підтверджує, що надіслав О. Барвінському з дарчим написом свою книгу-розвідку про «Слово о полку Игоревім». З листа від 18 лютого 1878 р., довідуємося, що О. Барвінський розповсюдив 20 примірників книги О. Ого-новського про «Слово...»; видно також, що О. Огоновський надіслав адресатові свою «розправу о прийменниках в мо-вах старослов'янській, руській і польській», котру мала ви-друкувати Академія Краківська ще 1874 р. В кінці листа читаємо цікаву примітку О. Огоновського: «Проф. Партицькай назвав мене в своїй газеті ректором університету, між тям, коли я сего року єсмь деканом виділу фільосо-фічного». З листа, датованого вереснем 1881 р., довідуємося, що О., Огоновський цікавився на той час слов'янським \| пісенним фольклором і просив надіслати йому або «на Різдвяні Свята привезти» розвідки О. Русова, М. Лйеенка, О. Міллера. О. Огоновський у своїх листах до 6, Барвінського по-рушує широке коло суспільно-культурних, літературних, громадським, видавничих питань, не кажучи вже про спра-ви житейські, приватні: «Ваша стаття яро руські інститу-ції є вельми цінна; по Вашій волі поміститься в календа-рі...» (17 липня 1-885 р.); товариство «Просвіта» виділяв О. Барвінському певну грошову суму, і О. Огоновський Просить написати про братства взагалі, а «Ставропігійсь-кого брацтва зокрема» (31 жовтня 1885 р.). О. Огоновсь-кий вимагає підготувати рукопис до середини грудня 1885 р. з тим, щоб у січні наступного року Можна було вичитувати коректуру. В листі (29 листопада 1885 р.) подає поради щодо правописних норм, в наступному — просить. Для негайного опрацювання «Основу» за 1862 р. Цін-ні шкіци до взаємин, а також до інтересів учених, дослід-ників маємо і в наступних листах О.Огоновського до О. Барвінського. Ось, скажімо, лист від 21 січня 1886. р., з якого бачимо, що розвідка О. Барвінського про Ставро-пігійське братство друкується і буде готова до початку за-гальних зборів «Просвіти» 2 лютого. А ось і думки самого О. Огоновського, що проливають світло на характер його тодішніх наукових розвідок, студій: «Прошу мені ласкаво сказати, хто то переніс назву «Русь» на Москву: чи Пет-ро В.; чи Катерина II, і взагалі, відколи москалі стали уживати слова «Русь»—«руский»? 21 травня 1886 р. О. Огоновський висилає листом гроші з проханням «пренумерату на руску историчну бібліотеку, почавши від І тому». А майже через рік (15 липня 1887 р.) дякує коле-зі-професору за підтримку: «Спасибіг Вам, що мою істо-рію русько-української літератури поминаєте незлим-тихим словом. При безнастанних напастях наших ренегатів-каца-пів такі сердечні слова суть неначе водою цілющою й жи-вущою для мого духа. Друга часть сего твору довершиться при Вашій помочи аж восени року слідуючого». Тут же нагадує, аби О.Барвінський небавом підготував для нього «свою біографію», вказавши літературні твори та перекла-ди. Маємо в листі також інформацію про підготовку ве-чора пам'яті М.Щашкевича. В одному з листів (ЗО трав-ня 1888 р.) О.Огоновський дякує за надіслані йому твори П. Кулівда, а також Білецького-Носенка, .просить О. Бар-вінського допомогти йому в розшифруванні ряду псевдонімів та криптонімів письменників, в іншому (8 травня 1888 р.) розмірковує над поетичною добіркою Я.Щоголіва, вміщеній в альманасі «Молодик» за 1844 р.; радіє, що О.Барвінський мав би невдовзі посісти посаду професора у Львівській учительській семінарії («Мило нам буде, ко-ли Високоповажний Пан Професор житимуть стійно між нами»). Радить О. Барвінському. що при укладанні ним «Читанки» можна відібрати з досліджень О. Огоновського уривки із «Слова...», уривок із його статті «Маркіян Шашкевич» (червень, 1888). Цікавиться казками М. Костомаро-ва «Торба», «Лови» (19 вересня 1888 р.), драматичними творами М. Старицького. Висловлює своє захоплення від Тернопільської художньої виставки й від імені «Просвіти» дякує О. Барвінському «за теє, що хлопотались чимало в сій справі (10 жовтня 1888 р.). О. Огоновський цікавиться байками Крилова під редакцією М. Старицького (14 жовтня 1888 р.). Засилав побажання від себе й родини О. Барвінському з нагоди його уродин: «Дай Боже, щоб Високоповажний Пан Про-фесор в крузі родини прожили ще много щасливих літ і з таким хісном, як доси, працювали в сій важкій добі нашого народного й просвітного відродження» (2 липня 1890 ..р.). З листа (13 серпня 1890 р.) О.Огоновського до О.Бар-вінського бачимо, що деякі рукописи О.Барвінського він пересилав Ю.Целевичу, а той відписував, що «на все го-диться, що все зовсім добре». Тоді сам О.Огоновський їх читав, редагував і готував до друку, час від часу вимагаю-чи від автора деяких уточнень, як ось: «На стор. 191 го-вориться про кількократне реєстроване козаків. Яке було воно? І коли відбулось? В попередній частині сказано, що русинам, принявшим унію, призволено придержуватись «церковних обрядів». Треба додати: «і звичаїв» (14 серп-ня 1890 р.). В іншому листі (20 серпня 1890 р.) О. Огонов-ський, схвалюючи змістовний бік рукопису, пише, що «тіль-ки стилістично треба працю подекуди вигладити». Лист від 27 червня 1891 р. розкриває нам складність боротьби у Львівському університеті за українські кафедри. О. Ого-новський повідомляє, що 20 листопада 1880 р. 76 слухачів подали до сенату петицію «про виєднане кафедри руської гісториї». Сенат ніби не заперечив, але й не дав дозволу, оскільки «не поставлено би внеску про створене катедри гісториі польської на Львівськім університеті». 28 липня 1881 р. сенат відповів студентам, що тепер «до згаданої петиції прихилити ся не може». З листа також довідуємо-ся, що О. Огоновський збирав матеріали про родину Барвінськиа:, захоплювався Промовами посла О. Барвінського в сенаті, зокрема його виступом «в справі голодовій». Як бачимо з іншого листа (26 жовтня 1891 р.), між О. Огоновським і С. Смаль-Стоцьким були певні тертя, однак, як пише О. Огоновський, «я більше підніс добрі, ніж слабі сторони». 8 липня 1893 р. О. Ого-новський повідомляє О. Барвінського про засідання філо-логічної секції, де йшлося про «ковані слова і москалізми в нашій мові». 10 травня 1894 р. О. Барвінський пише з Відня до О. Огоновського, що переслав йому книгу О. боннського «Парубочий вік Шевченка», просить організувати на неї ре-цензію та обговорити книжку на секції НТШ. 16 травня 1894 р. О. Огоновський повідомляє, що читає й готує до друку розвідку О. Кониського «Парубочий вік Шевченка»; про цю річ доповість на засіданні філологічної секції НТШ. О.Огоновський писав у справах видавничих, гімназій-них та діяльності товариства «Просвіта» до Т.Грушкевича, М.Бучинського, Є.Желехівського, В. Навроцького, В. Ільницького. Наприклад, у листі від 16 травня 1878 р. до Є. Желехівського О. Огоновський дякує за поради та зауваги про видання «Просвіти» у Львові. Водночас ви-словлює цікаві думки, що стосуються характеру тодіш-ньої періодики. «А вже ж нігде правди діти, що часопись. для нашого люду дуже трудно видавати,— пише він,— позаяк ми, городяне, не зовсім єще перейнялись єго думками і потребами». 13 грудня 1884 р. О. Огоновський як голова товариства «Просвіта» у Львові пише листа до Осипа Гри-горовича Барвінського, брата Олександра, заохочує до на-писання дво-, триаркушевих книжечок під назвою «Руська народна читальня» й гарантує йому всіляку підтримку в їх виданні. Про працю О. Огоновського говорилося й писалось по-різному. Коли, приміром, М. Павлик в одному з листів до М. Драгоманова підкреслив «совістність точного чолові-ка», то адресат насмілився підмітити в творчому змаганні О. Огоновського «зразок поверхового лінивства», хоча до-бачав у його історії української літератури «звід мате-ріалу про галицьких писателів...» Але й маємо чимало поцінувань, найвищих суперлятивів на адресу науково-літературного доробку О.Огонов-ського. І.Нечуй-Левицький вважав працю вченого з істо-рії української літератури «здобутком широкого вивчення джерел, фільольогічних вислідів про український язик Мікльошича, Максимовича, Потебні, Срезневського, Житецького... докладних вислвдів народної поезії і давних книж-них літературних пам'ятників». Високі оцінки творчого подвигу О.Огоновського висловлювали Д. Мордовцев. Василь Лукич, М. Драгоманов, В. Коцовський О. Макарушка. 1894 р. на загальних зборах товариства «Просвіта» у Львові О. Огоновський виголосив: «Не забудьте, браття-громадяни, пом'янути нас незлим-тихим словом, бо хоч ми й недовершили великої просвітньої будівлі, то все ж були ми, мов ті робітники, що двигали велике каміння на засно-вок народньої святині. Тепер уже легше будувати далі, ко-ли покладено кріпку основу — вже легше йти вперед, коли перші робітники зладили битий шлях, що веде до витиченої мети». Ніби сам собі адресував ці слова О.Огоновський, бо того ж таки 1894 р., 28 жовтня перестала пульсувати дум-ка — завмерло серце. Через день на Личаківському цвин-тарі з жалібним словом промовляли Данило Танячкевич, Олександр Барвінський, Іван Верхратський, Єротей Пігуляк, Остап Макарушка. Присутнім роздавали аркушик з віршем Сильвестра Яричевського «Грудка на могилу д-ра Омеляна Огонопського дня 30 н. ст. жовтня 1894». Л і т е р а т у р а : Енциклопедія Українознавства / Гол. ред. Кубійович Володимир.–Т.5., Львів.,Молоде життя – 1996. – 1600-2000 с. Качкан В. А. Українське народознавство в іменах, - ч. І, - К., Либідь. – 1994р. Франко І. Омелян Огоновський // Збір творів: У 50 т. К., 1986. Т. 43.
1 2 3 4 5 Категория: Література \| Добавил: DoceNt (05.02.2016)
Просмотров: 487 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: