РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Життя і творчість Еміля Золя - Література - Реферати - Каталог статей

Еміль Золя (1840 – 1902) – один з найвидатніших французських письменників половини ХІХ в. Золя був творцем теорії натуралізма - напрямок, який виникнув і розвивався в літературі Франції в 60-80 роки ХІХ ст. З натуралізмом було пов’язана також творчість таких письменників, як брати Жуль і Едмон Гонкурі, Гюісманс та ін. В своїх числених статтях Е. Золя виклав і обгрунтував теорію натуралізма як нового і єдино правильного, на його думку, метода в літературі, найбільш значущою теоритичною роботою Золя являється “Експерементальний роман “ (1880). Натуралізм, стверджував Золя, являє собою подальший розвиток традицій реалізму минулого, частково Бальзака, якого Золя називає “основоположником точного вивчення суспільства”. Однак на його думку старий реалізм, його метод зображення життя уже недостатній в нову епоху, коли успіх точних і гуманітарних наук заглибили знання дійсності. Золя цікавився успіхами науки, відкриттями в біології, фізіології, медицини, вважав, що закономірність розвитку природи і живого світу можуть бути перенесеними і на людське супільство, долю людини – “ ці ж закони керують конем на дорозі і мозком людини”. Прагнучи зробити літературу точним і правдивим відображенням життя Золя хотів зблизити її з наукою, перенести в художню творчість методи наукового дослідження. Письменник, стверджує Золя, повинен бути, подібно вченому строго об’єктивним, вивчаючи і зображуючи факти життя не повинен керуватися особистими і політичними симпатіями або антипатіями – “ не можна уявити собі хіміка, невдоволеного на азот за те, що ця речовина неможлива для дихання, або ніжно симпатизує кисню за протилежною причиною". Таким чином, Золя заперечує роль світогляду в художній творчості стверджуючи, що він “ зробив літературі послугу - звільнив її з під тяжкої і брудної політичної купи”. Золя вважав, що старий реалізм мало приділяє уваги відображенню фізіології людини; завдання натуралізма – заповнити цей проміжок, показуючи фізіологічну основу, яка визначить людську психологію, характери і поступки. Особливо захоплювався Золя теорією спадковості, якій приділяв перебільшено велике значення, часто приписуючи їй вирішальний вплив на долю людини. Золя зменшував вплив соціальних законів, соціального середовища. У ранніх натуралістичних романах його (“ Тереза Ракен” 1867, “Мадлен Фера”, 1868) – це опускання людини до рівня тварини відчувається особливо сильно. В романі “Земля” в одні частині показані і роди у жінки, і як телиться корова, причому показана деяка загальність фізіологічних процесів. В такій грубому простому трактувані людини стояв крок назад, зроблений Золя в зрівнянні с критичним реалізмом Стендаля і Бальзака. Звісно, в кращих соціально – значимих творах Золя немає такого прямолінійного фізіологічного зображення людини, але вплив цього біологічного фактора дає про себе знати і в його зрілій творчості, в серії “Ругон – Маккари”. Золя надавав велике значення опису середовища, обстановки, професійної праці, речей, які оточують людину. З майже науковою, професійною достовірністю відтворює він в своїх романах і шахту ( “Жерміналь”), і залізничну дорогу (“Людина-тварина”), і універсальний магазин ( “Дамське щастя”), і парижський ринок ( “Черево Парижу”). Це захоплення фактами, документами, речами, нерідко витісняють, або затуляють людину, підкоряючи її фатальній владі середовища. Разом з тим саме звертання письменника до багатьох сторін людського життя, яке раніше було не прийнято відображати, безсумнівно розширювало рамки реалізму. Адже натуралісти вправдовували свою відвертість саме прагненням передати неприкриту правду життя. Частково, в згаданому романі “Земля” натуралістична відвертість і навіть відома грубість зображуваних сцен є для письменника способом показати дикунство, неосвідченість, грубість, що панують у французькому селі, де мешканці приречені на цілком тварине існування. До того ж у такого великого художника, як Золя, погляд на життя був ширшим ніж це можна було припустити на основі його натуралістичної теорії. Показуючи людину з біологічногї сторони, досліджуючи вплив законів успадкування, Золя одночасно розгортав широку картину уподобань епохи, з такою ж точністю і послідовностю вивчав і показував головні соціальні протиріччя епохи. При цьому натуралістичні моменти іноді вступали в протиріччя з соціальним аналізом а частіше лише доповнювали цей соціальний аналіз і навіть посилювали суспільні роздуми і оцінки письменника.Саме прагнення натуралістів показати зворотність життя, її темні сторони привело до демократизації тематики. Частково, великою заслугою Золя є зображення контрастів багатства і бідності, загострених протиріч капіталістичної Франції. Подібні контрасти ми зустрічали у Французькій літературі лише у романтика Гюго. При цьому Золя заговорив не просто про бідняка а саме про пролетарій. Він виявив соціальну трагедію робочого класу не звертаючись до ідеалістичного твердження суспільних протиріч в дусі вічної боротьби добра і зла, як це було у Гюго. Прагнення до натуралістичного аналізу деталей побуту, інтерес до фізіології сполучались у Золя з тенденцією до створення циклів романів, що охоплюють великі групи людей різних класів, пов’язаних між собою спорідненими стосунками, і соціальними долями. Основний цикл Золя – “Ругон-Маккари”. Золя назвав 20-томну серію романів, які виходили з 1871 по 1893 року “природньою і соціальною історією однієї сім’ї в епоху Другої імперії”, тобто в період панування Наполеона, яка продовжувалася з 1851 по 1871 рр. Так намітилось дві задачі: по-перше, відобразити історію різних представників сімей Ругон – Маккаров в декількох поколіннях на основі теорії спадковості; по-друге, показати соціальну обстановку, в які живуть і діють Ругон-Маккари. Перша задача являється відображенням натуралістичної теорії Золя і визначила композиційний стрій всієї серії: в усіх 20-ти томах домінують представники сім’ї Ругон-Маккарів, родом з міста Плассана, які стоять на різних ступенях суспільства, люди різних професій. Золя просліджує долю дітей і внуків Ругон-Маккарів. Ругони виявляються більш пристосованішими в житті, наслідувавши енергію і ощадливість свого предка-селянина Ругона. Однак “Ругони –Маккари” – це передусім художнє відображення життя Франції в період Другої імперії. Золя показує положення різних класів і соціальних груп. Золя відобразив життя народних мас з більшою широтою ніж його попередники. Долі і характери героїв пояснюються не біологічними, а соціальними факторами. Ретельно вивчивши життя сучасного, Золя з об’єктивністю вченого показав “хазяїв” Франції – наполеонівську аристократію і фінансову буржуазію. Безумна роскіш, розпуста, загальна продажність – така мораль верхівки Другої імперії. Не менш страшну картину являє мілка і середня буржуазія, яка підтримує наполеонівський режим. Опорою режиму являється і реакційне духовенство, яке ненавидить волю і республіку. Користуючись своїм впливом на віруючих, представники духовенства допомагають боротьбі з опозицією наполеонівському режиму. Беспомічному і розгубленому урядові Золя протиставить патріотизм народу, мужність солдат і офіцерів. Роман закінчується словами віри в народ і майбутнє. Великою заслугою Золя явилося те, що він один із перших в літературі відобразив боротьбу робочого класу проти експлуататорів. Назва роману “Жерміналь” (1885) символічно: жерміналь – це весняний місяць в революційному календарі, який був встановлений в період Великої французької революції. Роман присвячений вуглекопам, він з’явився в період забастовочного руху в Франції і змальовує страйк на вугляних шахтах, як протест тяжким умовам життя. Спочатку глухе незадоволення перетворюється в відкриту боротьбу між трудом і капіталом, коли власники шахт знижують і без того низьку заробітну плату. Починається великий страйк, який продовжується декілька місяців. Вуглекопи переживають тяжкі випробування, мерзнуть і голодають. Золя підкреслює економічний характер страйку; для більшості робочих чужі думки про революційні перетворення суспільства, вони добиваються лише деякого покращення умов життя. Врешті у страйкуючих немає вождя. Страйк проходить майже стихійно. Письменник бачив протиріччя дійсності, розумів необхідність змін становища людської праці, оновлення світу, але незнаючи законів супільного розвитку, боявся революції і надіявся на мирне врегулювання протиріч між трудом і капіталом. Романом “Жерміналь” Золя надіявся привернути увагу суспільства до тяжкого становища робочих, переконати буржуазію піти на поступки і полекшити життя народу. Однак не дивлячись на протиріччя світогляду Золя, роман “Жерміналь” залишається першим в французькій літературі твором про пролетаріат, правдиво показуючи умови його життя.Золя приймав найактивнішу участь в суспільному житті Франції. На весь світ прогриміло його ім’я в зв’язку з справою Дрейфуса - капітана французької армії, єврея по національності, якого звинувачували в зраді і присудили до каторги. Справа Дрейфуса стала поштовхом для посилення реакції у Франції. Золя виступив на захист Дрейфуса проти реакції. Він опоблікував знаменитий лист до президента Французької республіки „Я звинувачую”, за яке був присуджений до тюремного оточення. Золя змушений був покинути Францію і жити на протязі року в Лондоні. Справа Дрейфуса підняла популярність Золя в колах прогресивного суспільства світу, частково в Росії. Золя вважав, що початок його світової популярності поклала Росія, і він завжди зберігав вдячність до країни, яка „надала йому трибуну і саму освідчену, саму пристрасну аудиторію”.
1 2 3 4 5 Категория: Література \| Добавил: DoceNt (03.01.2016)
Просмотров: 495 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: