РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Життя і творчий шлях Ернеста Хемінгуея - Література - Реферати - Каталог статей

Життя і творчий шлях Ернеста Хемінгуея Притча “Старий і море” Ернест Міллер Хемінгуей народився 21 липня 1899 року в Оук-Пярну, містечку біля Чікаго, в родині лікаря-місіонера. Мати його була співач-кою і музиканткою. Діти виховувались у дусі ви-сокої моралі, стійкості, витривалості, вміння пос-тояти за себе. Писати Ернест почав у школі, а в 18-річно-му віці вже був репортером газети «Канзас-сіті стар». Під час першої світової війни Хемінгуей пішов добровольцем служити офіцером медичної служ-би італійської армії, брав участь у боях проти ав-стрійських військ в Італії, мав тяжке поранення, був госпіталізований на тривалий час (під час опе-рації лікарі витягли 227 осколків, замінили пере-биту колінну чашечку, довго лікували шок і кон-тузію). По війні Хемінгуей зі Штатів знову їде до Європи вже як журналіст. Але раптом припиняє свою журналістську роботу, вирішивши стати письменником. З цією метою декілька років, ні-чого не друкуючи, зазнаючи матеріальної скрути, наполегливо займається літературними пошука-ми, працює над стилем, мовою. Збірка оповідань «У наш час» (1925) не була оцінена ні читачами, ні критиками відразу. Лише коли ім'я письменника стало відомим, критики оцінили перший доробок Хемінгуея. У 20-ті роки у світі, зокрема у США, з'явило-ся поняття «втрачена генерація». До таких людей належали Ернест і його ровесники. За висловом одного з письменників США, воно трактувалося так: «З'явилося покоління, яке зросло нате, щоби знайти всіх богів мертвими, всяку віру в людину — пощуреною». У літературу ввійшов Хем (так його називали) в 1926 році, коли з'явився його перший твір «І сходить сонце», який широко відомий під назвою «Фієста». В цей час Хемінгуей уже жив у Парижі (він належав до численного угруповання американців, котрі шукали життєвих і мистецьких вражень за межами своєї Віт-чизни, тоді відсталої в культурному відношенні). Спрямування наступного роману Хемінгуея «Прощавай, зброє!» (1929) — гуманістичне запе-речення війни, антимілітаристський характер. У 30-х роках він видав також художньо-нарисові книжки: «Смерть пополудні», «Зелені узгір'я Африки». А свій соціально-психологічний твір про рибалку Гаррі Лефгана, котрий намагається боротися з ворожим йому світом багатіїв, «Маєш і не маєш» Хемінгуей пише під впливом подій еко-номічної кризи у США. У роки громадянської війни в Іспанії Хемінгуей провів багато місяців в оточеному Мадриді і на фрон-ті, написав низку нарисів та статей про героїчних іспанських республіканців, п'єсу «П'ята колона» і роман «По кому подзвін» (1940), в яких розповідав про криваві та трагічні роки громадянської війни. Герой цього твору (як і в більшості творів письмен-ника) — американець, який живе і діє на чужині. Хемінгуей був людиною неординарною, фізич-но витривалою, мужньою, сильною. У 60-річно-му віці він мав зріст 185 см, 90 кг ваги, міг поціли-ти з пістолета на відстані півсотні метрів у цигар-ку, яка була в роті когось із знайомих; в молоді роки він вистояв раунди проти чемпіона важкої ваги; входив у клітку з левами; був непоганим спринтером, умів, ніби справжній матадор, убити бика, був прекрасним яхтсменом, гірськолижни-ком, плавцем, снайпером, рибалкою (одного разу впіймав рибу вагою 468 фунтів). У роки другої світової війни Хемінгуей у чині майора мав свою «армію» (100 багнетів), яка була моторизованою і з якою він бував у тилу у німців далеко від армії; одного разу звільнив французьке місто, ввійшов у Париж скоріше за командуючого, за що мало не потрапив до військового суду, бо згід-но із Женевською конвенцією кореспонденти не мали права брати в руки зброю, а Хемінгуей був військовим кореспондентом. Хемінгуей багато пи-сав про війну європейських народів проти фашиз-му. Під час цієї війни разом із друзями він плавав на своїй яхті «Пілар», вистежуючи німецькі підвод-ні човни і викликаючи літаки СІЛА. Навіть думав зустрітися з таким човном, пришвартуватися до нього і підірвати себе разом із ним. У повоєнний час письменник видав оповідан-ня і невеликий роман про другу світову війну «За рікою у затінку дерев». У цей період американ-ська література була в занепаді, її виводить із цього стану саме Хемінгуей — у 1952 році він пише фі-лософську повість «Старий і море», за яку одер-жав Нобелівську премію. Цей твір мав нечуваний успіх, він розпродався за 48 годин у кількості 5 мільйонів 435 тисяч примірників. Довгий період Хемінгуей жив на Кубі (1939-1960) в містечку Сант-Франціско де Паула, непода-лік від Гавани. Тяжка хвороба, неможливість плідно працювати, невдоволення політичною ситуацією у США на початку 50-х років — так званою «холод-ною війною» — призводять письменника^до депре-сії. В 1960 році він повертається у США. Його ліку-ють, але невдало, і в 1961 році у пориві відчаю він пострілом із вінчестера покінчив із життям. По смерті Хемінгуея виходили твори, які лишили-ся в рукописах: «Свято, яке завжди з тобою» — книга спогадів, незакінчений роман «Острови в океані». Один з прототипів повісті — рибалка Григоріо Фуентес, котрий жив у присілку Кохімара. Одного разу, коли рибалка і письменник пливли на шхуні, вони зустріли старого і хлопчика, які боролися з великим марліном. Ця зустріч і стала поштовхом до створення повісті «Старий і море». На перший погляд твір надто простий: старий рибалка Сантьяго спіймав велику рибу, але додо-му привіз тільки хребет, бо рибу з'їли акули. Але є в повісті підтекст, який піднімає зміст на рівень філософських узагальнень. «Старий і море» — це гімн мужності людини, її волі і силі. У тяжкому двобої з рибиною Сантьяго не втра-чає сили волі, хоча він уже людина похилого віку, з слабкими мускулами й болем від багатьох ран. Питання особистої мужності Старого — важливе питання його життя. Тільки в боротьбі він знахо-дить душевний спокій і бачить у цьому сенс жит-тя: «Битися, битися, поки не вмру». Він змагається з рибиною сам на сам. Цей двобій з усіма його колізіями нагадує подвиги міфічних героїв. Боротьба рибалки з рибиною закінчується його перемогою, але здобич крадуть у нього акули. Ста-рий змагається з ними з усіх сил, будь-що не хоче здаватись. І саме тоді він промовляє слова, котрі є вершиною авторської думки в цьому творі: «Люди-на не для того с творена, щоб терпіти поразки... Лю-дину можна знищити, але й неможливо перемогти». Двобій Сантьяго з рибиною дає йому можли-вість перевірити свою стійкість. Але його водно-час хвилює і те, що вони обоє належать до одного світу, в якому кожне явище має зміст лише через інше. Це викликає у старого рибалки роздуми про ті руйнування, знищення, котрі супроводжують боротьбу за існування: «Як добре, що нам не тре-ба вбивати зірки...», «Як добре, що нам не треба вбивати сонце, місяць, зірки. Досить того, що ми берем харчі у моря і вбиваємо своїх братів». Старий Сантьяго живе в особливому світі: не споглядає природу зі сторони, а сам є її часткою. Все життя він прожив в єдності з нею, з морем. У цьому творі яскраво відчувається особливо важлива риса Хемінгуея — гуманність. Показую-чи героя самотнім, письменник не робить його індивідуалістом. У морі він повсякчас згадує хлоп-чика Маноліне. Суворий закон боротьби за існу-вання розлучає їх, але це не заважає їхній дружбі. Кінцівка твору може тлумачитися по-різному: песимістична або ж ні. Песимізм у тому, що Ста-рий не бачить можливості людського щастя: «Хо-тів би я купити собі трошки щастя, якщо його десь продають... А на що його купити? Хіба що на по-ламаний гарпун, зламаний ніж і покалічені руки?» Навіть мужність не приносить людині щастя: ри-бину з'їли акули, а подвиг Сантьяго лише самоціль, що викликає почуття втоми, спустошення: «Ти зму-чився, старий. Душа у тебе змучилася». Може бути й інший висновок: Хемінгуей не вкладає у фінал повісті песимістичне звучання. Адже саме самотність і допомагає Сантьяго бути сильним, вийти переможцем у боротьбі Із стихією. Отже, письменник виступає за активну пози-цію людини. Наявність такого забарвлення саме І свідчить про відсутність песимізму. І через те повість закінчується не лейтмотивом «великої ри-бини» чи самотності: «Наверху, в своїй хатині, старий знову спав. Він спав обличчям вниз, і його пильнував хлопчик. Старому снилися леви». (Хлопчик і леви — невмирущість і подвиг). Ця філософська повість Хемінгуея утверджує людськість і добро. Уже в першій збірці оповідань виявилися го-ловні риси літературної манери письменника: ла-конізм, психологічна майстерність, чіткість і ви-разність описів природи чи людської діяльності. З іменем Хемінгуея пов'язане і поглиблення по-няття підтексту в літературі, тобто прихованого зміс-ту. Не лише у словах, а й у мовчанні, натяках, паузах письменник ніс до читача те, що хотів сказати. Власний стиль Хемінгуея був своєрідним (містким, свіжим і мужнім), відповідав гіркому світосприйняттю людей повоєнної доби. Героїв Хемінгуея часто називають «героями кодексу». Його герої мають певні усталені правила пове-дінки, які ніколи не зраджують. Вони живуть за такими принципами: над усе цінити особисту не-залежність і свободу; йти назустріч небезпеці і не боятися смерті; захищати слабких, вступати в боротьбу за свої переконання; бути вірним і відданим у дружбі і коханні; ніколи не скаржи-тись на несправедливість долі і не чекати на жалість; знати свій фах і володіти навичками та вміннями справжнього майстра. Твори Хемінгуея — це школа художньої май-стерності. Він розробив власну манеру психоло-гічного письма, залишив чудові зразки оригіналь-ної сюжетної побудови прозових творів. Його тво-ри — приклад служіння митця ідеям справедли-вості та людяності, приклад особистої чесності і мужності в боротьбі зі злом. Великий реалістичний талант Хемінгуея, гу-маністична спрямованість його творів, самобут-ність художнього стилю закріпили за письменни-ком репутацію найвизначнішого американською прозаїка XX століття. Філософська повість “Старий і море”
1 2 3 4 5 Категория: Література \| Добавил: DoceNt (14.02.2016)
Просмотров: 567 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: