РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Творчість Івана Франка - Література - Реферати - Каталог статей

Моєму читачеві Мій друже, що в нічну годину тиху Отсі рядки очима пробігаєш І в них народному заради лиха Чи власним болям полегші шукаєш,? Коли тобі хоч при одному слові Живіше в грудях серце затріпоче, В душі озветься щось, немов луна в діброві, В очах вогонь сльозу згасить захоче,? Благословлю тебе, щоб аж до скону твого Доніс ти серце чисте й щиру душу І щоб ти не зазнав сирітства духовного, В якому я свій вік коротать мушу. 1905 року Іван Франко написав сонет “ Моєму читачеві”, де благословляє свого читача на все життя зберегти “серце чисте й щиру душу”, не зазнати духовного сирітства, в якому сам скоротав свій вік.Але це благословення читач дістане за умови, якщо з поетичних рядків йому відкриється історія всього народу, народні болі, і страждання окремої людини, що змусять живіше битися серце, викличуть грім у душі і сльозу в очах, бажання активної праці. Вже більше ста років живе ім’я Івана Яковича Франка ? геніального сина українського народу, що залишив по собі безсмертну художню і наукову спадщину. Із року в рік вона все міцніше входить у свідомість нашого народу і всього світу. Його твори багатотомними виданнями і величезними тиражами розходяться серед читачів різного віку, різних занять, різних держав. Найбільшою любов’ю поета, зітканою з найніжніших людських почуттів, була любов до дітей. “Життя,? говорив Франко,? мені мало всміхалось, а діти були тим весняним сонячним промінням, яке зігрівало моє серце”. Поет вмів не тільки ніколи не заважати дітворі своєю присутністю, а й непомітно входити в їхні ігри, брати жваву участь у них. Власне саме І. Франко перший в українському письменстві звертається у своїх творах до дітей. Сьогодні найменші читачі знають його як автора ”Лиса Микити “ і оповідача про ті часи “Коли ще звірі говорили”, захоплюються казкою “Абу Касимові капці”. Серця школярів полонять, овіяні героїчною романтикою боротьби, образи “Захара Беркута” і “Каменярі”. Вже десятки поколінь читають його “Грицеву шкільну науку”, “Малого Мирона”, “Олівець” , “Бориславські оповідання” й багато інших творів , що плекають щирий гуманізм, глибокий патріотизм. Читачі Франка ніколи не перестають задумуватись над ідеями “Вічного революціонера” і “Мойсея”, над глибоко символічним смислом і долею українського письменника-полеміста і мислителя Івана Вишенського, що став героєм однойменної поеми. Вчені ? філософи, історики, фольклористи, етнографи ? літературні критики, письменники, йдуть до Франка як до першоджерела наукових і літературно-мистецьких знань, намагаючись осягнути хоча б частково незмірну глибину його поетичного таланту. Весь народ співає як свої власні пісні на слова Франка “Безмежнеє поле”, “Місяцю князю”, “Розвійтеся з вітром листочки дрібненкі”. “Час рікою пливе” та інші. Його називають титаном праці,що подібно біблійному Мойсеєві, сорок років свого життя віддав невсипущій, а часом каторжній праці і невпинній боротьбі за соціальне і національне визволення свого народу. Він плекав нових борців, вів молодих митців до вершин світової культури. Щоб сучасний читач зміг конкретно уявити собі титанічність праці Франка, досить назвати кілька цифр. За все життя він написав понад шість тисяч художніх творів і наукових праці, себто кожні два дні творчого життя – новий твір. Непримиренний ворог австрійської цісарської влади і польської шляхти, через яку австро-угорська корона здійснювала панування над українським населенням Галичини, цькований власними псевдо патріотами і клерками із “народовського” і “москвофільського” таборів, він жив у крайній бідності, заробляючи на хліб часом коректурою чужих праць і перекладів. Але Іван Франко виявив таку цільність світогляду, характеру, переконань, безкомпромісність у досягненні життєвої мети, яку ще мали Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, а з молодших його сучасників – Павло Грабовський та Леся Українка. Разом із Тарасом Шевченком та Лесею Українкою Іван Франко – один із трьох найвизначніших поетів нової української літератури. “Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте” Україна нечула такого сильного, гарячого та поетичного слова...” – сказав він про революційну музу Лесі Українки. Та ми знаємо, що сильне, гаряче і поетичне слово після Шевченка Україна почула раніше, ще із Франкової збірки “З вершин і низин” (1887,1893) – другої після “Кобзаря” книжки революційної поезії української літератури. За тридцять років активного творчого життя, з 1876 по 1906 рік, Франко видав шість книжок поезій : “Баляди і розскази” (1876), “З вершин і низин ” (1887), “ Зів`яле листя” (1896), “Мій Ізмарагд ” (1897) “Із днів журби ” (1900) “Semper tiro ” (1906). Поза збірками лишилось багато поетичних творів, публікованих у періодичній пресі або й зовсім не публікованих автором. Кращими з них поет доповнив збірку « Звершин і низин » у другому її виданні 1893 року та збірку « Мій Ізмарагд», яка вийшла у 1911 році під назвою «Давнє і нове». Нарешті в 40-ліття своєї літературної діяльності Франко підготував нову редакцію своїх юнацьких віршів і видав у 1914 році окремою книжкою під назвою «Із літ моєї молодості». Решта позазбіркових віршів склала 13-й том двадцятитомного зібрання творів Франка, що вийшло в 50-х роках. Писати вірші Франко почав ще в старших класах гімназії. З ранніх його спроб до нас дійшли тільки поезії друковані у студентському журналі «Друг» починаю з 1874 року. Молодому поетові довелося долати значні мовні труднощі у зв`язку з не виробленістю в Галичині літературної мови. У 1876 році Франко видав свої вірші окремою книжкою під назвою «Баляди і розскази». У збірочці було 14 віршів, здебільшого це переспіви з російських і німецьких поетів. Неставши ще набутком читача, збірка «Баляди і розскази» втратила всяке літературне значення. Тільки 1887 року будучи вже відомим громадським діячем і письменником, Франко зважився нарешті видати посуті першу збірку своїх поезій під назвою «З вершин і низин». Чим пояснити той факт що Франко понад десять років відтягував видання нової збірки? За цей час він вже встиг стати у прозі відомим майстром реалістичного письма, автором повістей « Boa Constrictor », «Борислав сміється», «Захар Беркут», « Лель і Полель». Паузу у поетичній творчості Франка можна пояснити почуттям високої відповідальності художника перед народом за кожне своє слово. Він розумів, що виступати з новими поетичними творами після Шевченка – справа дуже складна. А тим часом в українській поезії задавали тон епігони геніального Кобзаря. Міряючи великого поета куцою ліберальною міркою, вони витравлювали з його творчості революційний зміст, створюючи націоналістичний культ Шевченка. Це бачив Франко ще у 1877 році, коли писав: Даремно племґя епігонів, Племґя карлів змагається Визвать з кобзи давню пісню – Визвать давні звуки струн! Струни пальці їм кровавлять, – Та кров з пальця – то не пісня! («Сон князя») Щоб гідно продовжити революційні традиції Шевченка в українській літературній поезії, треба було рішуче вийти за межі існуючих традицій і в нових історичних умовах писати по-новому. Це завдання виконав Іван Франко. Його поетична збірка «Звершин і низин» викликала справжнє захоплення в колах передової молоді. Успіх книжки окрилив Франка. Збільшивши обсяг майже у четверо, але під тією ж щасливою назвою «З вершин і низин», він у 1893 році випустив її другим виданням. Збірка «З вершин і низин» у доповненому виданні стала новим етапом у розвитку української поезії після шевченківського періоду, водночас вона підсумувала поетичну діяльність Франка за двадцять років. Збірка вражала насамперед своїм тематичним багатством і версифікаційною різноманітністю. В ній знайшли цікаве відбиття всі важливі питання епохи. Це вже була ( за визначенням самого Франка) поезія «нової енергійної дикції».Якщо ми хочемо уявити собі конкретний образ ліричного героя Франкової поезії, то він неодмінно постав би в образі людини героїчного складу, бійця і поета який переймається долею свого народу, захопленого ідеєю соціалізму як ідеєю прекрасного, побачили б справжнього інтернаціоналіста, друга народів, ворога феодального і капіталістичного рабства. Крізь його велике серце не могла не пройти трагедія борців за національну свободу на Балканах, ні ріпницькі бунти Борислава, ні безприкладна мужність революційних народників Росії, що тисячами йшли на штурм російського самодержавства, заповнюючи тюрми, вмираючи на каторзі.Це вже був революціонер нової формації, озброєний досвідом робітничого руху, людина, що всю діяльність свою намагалася прояснити світлом революційної теорії. Може, саме тому збірка «З вершин і низин» характером своєї політичної лірики і сатири нагадує не так Шевченка чи навіть Некрасова, як гнівну патетику чартистських поетів і Ежена Потьє, веселу злість генівського сміху. Тут є все : гучні поклики до бою і ніжний шепіт любовного освідчення, радість весняного цвітіння і скорботна печаль зів'ялих листочків осені, м'який, задушевний ліризм сповіді і їдкий сарказм викриття ,– усе, в чому виявляється душевне багатство ліричного героя збірки і що робить зустріч з ним приємною і радісною. Збірка «З вершин і низин» - це складна мистецька будова, а не звичайна збиранина віршів писаних у різний час і з різного приводу. « Укладаючи матеріал для сеї книжки ,– писав Франко у «Передньому слові», – я покинув думку про хронологічний порядок, зовсім не пригожій в книжці так різноманітного змісту, котрий, проте, хотілося мені придати яку – таку артистичну суцільність». Збірка складається з семи великих розділів, які умовно розділяємо на дві нерівні частини. У перших трьох розділах – «De profundis», «Профілі і маски» та «Сонети» - зібрано ліричні твори в чотирьох останніх – «Галицькі образки» , «Із жидівських мелодій», «Панські жарти» та «Легенди» – твори епічні. Щоб підкреслити широкий діапазон своєї ліричної теми, Франко політичну лірику зосереджує головним чином у розділі «De profundis» і ставить на чолі своєї збірки. Оскількиу політичній ліриці сплітаються мотиви душевного піднесення і спаду, віри і зневір'я, радості і печалі, розділ «De profundis» розділено на цикли, назви яких говорять самі за себе: «Веснянки», «Осінні думи», «Скорбні пісні», «Нічні думи», «Думи пролетаря» і «Excelsior». Як бачимо, назви «De profundis» (ми б сказали: «з глибин» чи «з низин» народних) і «Excelsior» ( ми б сказали: «з вершин» великих ідей епохи) не тільки ще раз підкреслюють широту і багатство тем Франкової лірики, а й розкривають назву самої книги – «З вершин і низин». У розділі «Профілі і маски», крім роздумів про призначення поезії, про роль і завдання поета у суспільній боротьбі (вірш «Поезія» і цикл «Поет»), про любов до вітчизни і до коханої ( цикли «Україна» та «Картки любові» ), є присвяти, ліричні звернення до сучасників ( цикл « Знайомим і незнайомим»), є гострі сатири на них ( цикл «Оси»). Нарешті, цікавий розділ «Сонети», в якому оригінально ставляться й розв'язуються проблеми поетичної форми у її органічному зв'язку зі змістом твору, літературної традиції і новаторства з огляду, зокрема, на народну творчість ( цикл «Вільні сонети» і « Тюремні сонети»). Для громадської лірики останньої чверті XIX ст. як російської. так і української характерними були поетичні алегорії і символи, винесені, мабуть з фольклору та із попередніх літературних традицій. Наприклад : образ осені символізував згасання суспільного життя, образ зими – пору суспільного застою, образ ночі – період чорної політичної реакції, і навпаки: образ весни, весняної громовиці символізував час громадського пробудження в народі, а образ бурі – натиск народної революції. Подібну символізацію явищ природи знаходимо у поетів XX ст.., таких як Леся Українка та Олександр Олесь. До цих засобів поетичної мови залюбки вдавався у 70-80-х роках і Франко. Особливо характерний з цього погляду його цикл «Веснянки» Усимволізації й алегоризації явищ природи поет шукав способів як найглибшого розкриття соціальних контрастів. У пригоді йому став народнопоетичний за своїм походженням мистецький засіб психологічного паралелізму. Приклад : Втішно птиця лине, Гамір, співи, крик... Тільки бідний гине З голоду мужик. Цвіти серед поля Долом і горов, – Тільки тьма й неволя П'є народну кров. («Веснянки») Характерно, що в розділі поетичної лірики Франко не уникає відображення особистих навіть інтимних переживань. Він підкреслював: Моя-бо й народна неволя – то мати Тих скорбних дум. («Скорбні пісні») Єдність особистого і громадського – ідейно-естетична основа всієї лірики Франка. Для прикладу можна взяти один з найважливіших циклів збірки – «Думи пролетарія». Франка цікавило насамперед моральне обличчя передового сучасника – бійця за народну справу. Це були герої численних судових соціалістичних процесів, які відбувалися в Росії і Австро-угорщині в 70-х роках XIX ст. Сам Франко з товаришами відбув один із таких процесів у Львові 1878 року. Так герой агітаційного вірша «На суді» (1880р), користуючись формальним правом оборони кидає грізний виклик класовому буржуазному суду і всьому експлуататорському суспільству. Поет одверто пропагував високі моральні якості революціонерів, і відкидав звинувачення в тенденційності, у зверненні поезії до рівня віршів – прокламацій. А ці вірші-прокламації сприймалися в колах демократичної молоді як зразки справжньої, високої поезії. І вас зі своїх зборів проженуть Старих порядків лицарі гордії, Ім'я і діла ваші прокленуть, І крикнуть : «Зрада! Пагубнії мрії!», І вашу добру славу оплюють Брехнею, й вас полічать між злодіїв, Отрутою, замучених, напоять, Надії ясні жовчею затроять. На суд потягнуть вас, начинять вами, Всі тюрми, все покличуть проти вас – Людей і бога. («Думи пролетарія») Славлячи героїв визвольної боротьби, Франко з особливою пристрастю викриває підле дворушництво ренегатів – одвертих і маскованих («Милосердним», «Ідеалісти», «Ви плакали фальшивими сльозами...»), тих що в час жорстокої реакції, мов слимаки, забивалися у теплі куточки, жадаючи тільки одного – супокою. І тут Франко був нещадним : Супокій – святеє діло В супокійнії часи, Та сили в час війни та бою Ти зовеш до супокою – Зрадник або трус єси («Думи пролетарія») Далі «з низин» суспільного життя де йде жорстока боротьба між бідними і багатими, між пригнобленими і гнобителями, думка поета злітає до «вершин» ідеальних відносин, у ту специфічну сферу людських змагань,у якій реальні і соціальні конфлікти виступають як зіткнення людей. Мова йде про заключний цикл політичної ллірики Франка –«Excelsior». Складається він із шести невеличких творів: «Наймит», «Беркут», «Христос і хрест», «Човен», «Каменярі» та «Ідилія». Назвати їх мож на було б лірично-епічними поемами-алегоріями, у яких ліричні переживання поета виявляються не у формі прямої, безпосередньої реакції на оточення, а у формі алегорії. Якщо цикл «Думи пролетарія» був великим художнім відкриттям в українській поезії, оскільки ліричним героєм поета вперше виступи революційний пролетарій, то цикл «Excelsior» став не менш художнім відриттям Франка-поета, бо тут у перше в ролі ліричного героя виступив образ «ми» ? колектив бійців, конкретно-емоційне, художнє втілення знайшов у класичному образі каменярів, здобувши всенародне визнання у наш час. В алегоричному образі колективу каменярів ми бачимо художнє втілення революційних традицій цілих поколінь бійців за народну справу і свято спиймаємо їх не тільки розумом своїм, але і серцем. Цей образ колективного «ми» фігурує і в інших творах циклу ( «Наймит», «Беркут» ), але закріпився він назавжди у популярному образі каменярів. Далекий і важкий шлях до нового життя. Одні падають на тому шляху, знесилені, інші заступають їх місце і йдуть, не збавляючи кроку, бо світить їм ясність ідеалу: І всі ми вірили, що своїми руками Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт, Що кров'ю власною і власними кістками Твердий змуруємо гостинець і за нами Прийде нове життя, добро нове у світ. («Каменярі») Всякий суспільний рух мусить мати мету. Рух без мети – човен без керма, без вітрил. Але й мета, не освітлена ясністю ідеалу, мета без мрії-провідниці, яка скрашує весь тягар боротьби ,– ніщо. Таку мрію- провідницю Франко показав у чудесному образі дівчинки, що вела героя «Ідилії» крізь усі злигодні життя до «сонячних палат». На чолі всієї політичної лірики збірки «З вершин і низин» Франко поставив свій знаменитий гімн «Вічний революціонер». Умасах робочого люду, в самому суспільстві вічно живе дух непокори, дух змін і перетворень. Ніяка сила в світі не може зупинити цей процес творчої роботи. Голос духа чути скрізь: По курних хатах мужицьких, По верстатах ремісницьких, По місцях недолі й сліз. І де тільки він роздасться, Щезнуть сльози, сум, нещастя, Сила родиться із завзяття Не ридать, а добувати Хоч синам, як не собі, Кращу долю в боротьбі У 1878 році, повернувшись з тюрми, Франко написав свою марсельєзу – пісню «Товаришам із тюрми» , бадьорі інтонації якої закликали молодь до масових виступів. Обриваються звільна всі пута, Що в'язали нас з давнім життєм: Здавніх брудів і думка розкута, – Ожиємо, брати ожиємо! Франко обрав активну участь у робітничому русі Галичини, вивчав, перекладав і пропагував в робітничих гуртках Львова, твори Маркса і Енгельса, був членом робітничого комітету і редактором робітничої газети «Praca». Загально визвольні гасла пісні «Товаришам із тюрми» дуже скоро виявилися перейденим етапом. Їх заступив натхненний гімн «Вічному революціонерові»–тому духові творчого неспокою, що живе в масах і робить їх вирішальною силою в історичному процесі. Ось чому політичну лірику Франка очолює гімн «Вічний революціонер». Щоб сказати основне про поетичний доробок Франка за двадцять років, треба з політичної лірики його виділити спеціально твори сатиричні, а з поетичного епосу – його знамениті «Галицькі образки». Ще з шкільної лави Франко захоплювався ніжною лірикою «Книги пісень» Генріха Гейне і нещадною сатирою та злим сарказмом його «Німеччини». У самій натурі українського поета його славетного попередника було щось спільне. Франко, як і Гейне, був ніжним ліриком і водночас видатним сатириком. Він багато перекладав Гейне, особливі захоплення викликала в нього поема «Німеччина». В дусі «Німеччини» Гейне, але на українській народнопоетичній основі, були написані перші сатиричні памплети Франка. «Дума про Меледикта Плоско лоба», «Дума про Наума Безумовича», сатиричний цикл «Оси» і поема «Ботокуди». Франко дуже серйозно ставився до роботи сатирика. Щоб не бути одноденкою, сатиричний твір повинен порушувати важливі проблеми суспільного життя, об'єктом своєї критики обирати значні факти і явища і відзначатися високою майстерністю. Сатири і пародії Франка були дуже популярними і саме через те завдавали йому не раз великого клопоту. Через них поет нажив собі не мало ворогів. Такі його твори як «Дума про Меледикта Плоско лоба», «Дума про Наума Безумовича», «Хлібороб», « Ужас на Русі», «Ботокуди» і « Мандрівка русина з бідою», відзначалися своєю злободенністю і мали цілком певного адресата. Окремі сатиричні твори Франка мали куплетний характер і призначались для усного поширення. Подібно до народної української чабарашки чи російської частушки , сатиричний куплет будується як щось закінчене ціле і змістом своїм, і формою. Ось зразок куплетної форми з поеми «Ботокуди», в якій висміюється Фальшиві «провідники народу»: Ботокуди – то борці; Б'ються сміло, мов Горац'ї, О посади, ад'юнктури О стипендії та дотац'ї. Ботокуди – Ціцерони, Ботокуди – то артисти; Як говорять – то з амвони, Як співають – акафісти! Зміст куплетів не зміниться, якщо ми переставимо їх. У циклі «Оси» ми знайдемо твори, цілком побудовані за куплетним принципом. Кожен куплет має часто свою тему і свій об'єкт критики. І тільки останній куплет зводить їх докупи, в певну ідейно-естетичну цілість: Боже, що за дивний світ, Що за переверти! Чи сміятись, чи жаліть, Чи просити смерти?.. («Оси») Зовсім новаторським явищем в українській епічній поезії були славетні «Галицькі образки» Франка, писані як віршем, так і прозою. Нас у даному разі цікавлять його поетичні «Галицькі образки, пов'язані з шевченківсько-некрасівською традицією в українській громадянській поезії 70 – 80-х років XIX ст..Це картинки народного життя, Взяті з самої дійсності, віршовані нариси та оповідання, часом цілі повісті з життя робітників, селян, єврейської бідноти чи інтелігенції. Від ліричної поезії вони відрізняються не так добором тем, як способом їх художньої обробки. Франко сам дав визначення «Галицьким образкам»: це «перша проба реальної, на живих фактах опертої і реальним способом обробленої поезії» ( Твори, т. XX, стор. 168). З погляду жанрового «Галицькі образки» ? явище в епічній поезії дуже своєрідне, і ніяка поетика регламентувати їх строгими рамками жанру неспроможна. Тут і філософські роздуми поета з приводу важливих питань народного життя, близькі до ліричних медитацій («Журавлі», «Гадки на межі», «Гадки над мужицькою скибою»), і спомин про минуле («Голод», «Марійка»), і спроба заглянути у майбутнє («Нове життя»). Загалом же «Галицькі образки»?це живі картини народного життя в умовах шляхетської диктатури («В шинку», Максим Цюник», «Баба Митриха», «Галаган»). Перед нами проходить ціла галерея образів зубожілих селян, сільських наймитів, ріпників, селянських дітей і спрацьованих жінок-матерів. «Образок» Франка виявився дуже цікавим жанровим відгалуженням епічної, строго реалістичної поезії. Він може бути найрізноманітніший за розміром ? від мініатюри («У шинку) до поеми («Сурка», «По-людськи»);форма вірша – від різних типів об'єктивної народної оповіді, стилізованої під діалект («Баба Митриха», «Великодень», «Михайло»), до схвильованої розповіді самого автора («В шинку», Максим Цюник»). «Образок» завжди має свій сюжет з важливим соціальним конфліктом в його основі . Збірка «З вершин і низин» ще й досі вражає нас незвичайним багатством життєвого змісту і різноманітністю форм його художнього вираження ,– франко виступає як гідний наступник Шевченка, продовжуючи його революційні традиції у зовсім нових умовах визвольної боротьби. У збірці «З вершин і низин» Франко міцно стояв на грунті класичного віршування. Улюбленою віршованою формою його був, наприклад, сонет.Поет мусить знати техніку віршування. Це його елементарний обов'язок. Франко навіть з приводу цього звернувся до українських поетів-сонетярів із своєрідною відозвою у формі того ж таки сонета («Вольні сонети», Епілог). І він намагався показати, що віршована форма, хоч яка б вона була, тільки в шкільних курсах поетики уявляється як «чиста», нібито від змісту зовсім незалежна. Насправді форма завжди змістовна, а зміст завжди постає перед ним в тій чи іншій формі. Між формою і змістом завжди існує діалектична єдність. Все Франко намагався показати на сонеті, на тій «аристократичній» формі вірша, яка за традицією вимагала «високого» змісту. «Агій! – почнуть естетики кричати. – Ось до чого у них доходить штука! Яка де в світі погань є, грязюка, Вони давай її в сонети бгати. Петрарка в гробі перевернесь, пробі!» Нехай! Та тільки він ходив в саєтах, Жив у палатах, меч носив при собі. Тим-то краси, пишноти в його сонетах Так много. Ми ж тут живемо в клоаці, Той де ж нам взяти кращих декорацій? («Тюремні сонети») Ще у збірці «З вершин і низин» помітне місце займали такі цикли поезій, як « Осінні думи», «Нічні думи» і «Скорбні пісні», які своїми настроями ніби дисгармонували з тією «новою енергійною дикцією», що панувала у збірці. Тяжко, важко вік свій коратати У незнання сумерці німім І хилитись і в ярмі стогнати, До могили простогнати в нім Тяжко, важко вік цілий боліти, А не знати навіть, де болить; Мучитись у горю, а не вміти Того горя крихточку вменшить. «Скорбні пісні» Лірика Івана Франка вражає багатогранністю тематики, проблем, образів, жанрів, віршованих розмірів і тропів. За майже півстолітній творчий шлях він відбив минуле нашого народу, найдосконаліше віддзеркалив сучасне йому життя і силою свого обдарування зумів заглянути в його май бутнє. Основними у Франковій ліриці є мотиви революційної боротьби, нестерпного життя народу, його еміграції на чужину, викриття гнобительського ладу і мотиви патріотизму, зображення природи, оспівування кохання. Найвизначнішим творінням Івана Франка, унікальною книжкою в загальноєвропейському масштабі є друге видання збірки «З вершин і низин». Вона стала першим і потужним виразом радикальних поглядів молодої української інтелігенції Східної Галичини. Багатство збірки – це духовне багатство нашого народу, який устами Франка сказав про себе вагоме слово. Композиційну ідейно-естетичну цілісність збірки започаткував пролог «Гімн». Ця масштабна алегорія означала одвічний порив до волі людського духу перед яким виявляються безсилими усі тортури, «війська муштровані» і «гармати лаштовані» – й взагалі тисячолітній гніт диспутичних режимів. Із «Гімну» бере початок система значущих поетичних узагальнень і контрастів. Віра Франка в те, що українці зуміють вибороти кращу долю хоча б для наступних поколінь, відповідала його впевненості у прогресі людства. Силу думки і виразу гімну підхопив цикл «Веснянки». Він оновив образністю громадського типу фольклорний жанр вітання весни. Ідейно центральні твори циклу, зокрема «Гримить!», оповиті сподіванням живлющої суспільної зміни, яка цілу «людськість, мов красна весна, обновить».Ліричний герой, як і сам Іван Франко, обрав своїм гаслом «Лиш боротись – значить жить» (вірш «Vivere memento!»). Всюди чую любий галас, Клик життя могучий... Весно, вітре, люблю вас, Гори, ріки, тучі! Люди, люди! Я ваш брат, Я для вас рад жити, Серця свого кров'ю рад Ваше горе змити. А що кров не зможе змить, Спалимо огнем то! Лиш боротись – значить жить... Vivere memento! Поезія І.Я. Франка загострює в читача почуття громад кості, почуття обов'язку перед народом, врешті – перед людством. Це почуття самого поета, а тому ми і віримо їм і мимоволі піддаємося їх магічній силі. Він горів до всього, що працювало на майбутнє народу: видобував з архівних сховищ середньовічні манускрипти і писа революційні гімни, друкував томи апокрифів і писав підручник з політичної економії, записував і аналізував народні пісні і творив поезії, що ставали народними піснями, вивчав і узагальнював спадщину класиків і ретельно рецензував будь-яку художню чи наукову спробу свого молодого сучасника. Він одночасно був співробітником близько 50-ти різних європейських періодичних видань, до яких подавав численні праці, написані різними мовами, і постійно боровся за власну трибуну. Франко не міг прожити й дня без газети чи журналу, в яких би ідеологічний тон не був його. А ще треба було утримувати сім'ю, працювати, щоб заробити шматок хліба. І тоді йшов у найми «до своїх» , як називав співпрацю з народовцями, чи «до чужих» як говорив про роботу у польській пресі. Майже 60-го І. Франка часто бачили на вулицях Львова у вечірні години. Він ішов з похиленою під вагою праці спиною, з перемученими, почервонілими очима, в подерті одежі без комірця та краватки, і ніс буханець хліба під пахвою. Засуджений долею жити тільки зі своєї каторжної праці, платив за всі життєві дрібниці чистим золотом власного мозку, що завдавало йому нестерпних страждань, аж поки 28 травня 1916 року о 16.00 вимучений вже знесилений поет промовив останнє в житті благання до товариша : «Е, прийдість скоріше, бо я готов ще вмерти». Близько сорок років свого життя віддав Великий Каменяр служінню поневоленому народові, він підтримував усе передове і мисляче в галицько-українській суспільності, спопеляв від жиле, вороже. А доживав свої останні дні буквально на милостиню, похоронений був у чужому одязі, в чужій гробниці. А незадовго перед цим галицький сейм ухвалив сплачувати досмертну пенсію одному звичайному сивоголовому чоловіку. Ухвалив і записав на свій карб гуманістичний вчинок... Та не поржавіли золоті розсипища творів Івана Франка. Золото розуму залишається не підвладним руїні. Воно вічне. Сяє воно для всіх народів, і для всіх віків. І що найперше для духовного вжитку свого народу, який поет любив до самозреченості. Іван Франко мав повне право устами свого Мойсея сказати українському народові : Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав У незламнім завзяттю, – Підеш ти у мандрівку століть З мого духу печать. Іде наш народ у мандрівку століть, несучи з собою печать духу Великого Каменяра. Бо саме Франко вніс у літературу новий революційний зміст, помножив духовні скарби свого народу і підніс його до вершин світової величі. Список літератури Вічний революціонер: Вірші та поеми / [Упоряд.,передм. та прим. В.В. Яременка] ; K:. Веселка, 1996. – 310с. Іван Франко. Вибрані твори. – К:. «Дніпро» 1999. – 740с. Українська література . – К: Освіта, 1992. – 416с. С. Шаховський «Майстерність Івана Франка.» – К:. «Дніпро» 1998. – 190с.
1 2 3 4 5 Категория: Література \| Добавил: DoceNt (12.03.2016)
Просмотров: 923 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: