РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Стрілецька поезія - Література - Реферати - Каталог статей

Художнє явище, яке історики літератури означають як «стрі-лецька поезія та пісня», репрезентуюсь насамперед В. Бобинський (1898 - 1938), О, Бабій (1897 - 1975) та Р. Купчинський (1894 — 1978). Якщо твори першого виходили не раз (востаннє в 1990), то два наступні не включалися в жодну ра-дянську антологію і залишалися досі невідомими широкому загалу читачів. Олесь Бабій (народився в 1897 р. на території теперішньої Іва-но-Франківщнни, помер у 1975 р. в м. Чикаго) — син селянина; у лавах січових стрільців захищав, як і багато патріотично настроє-них юнаків того часу, Західноукраїнську Народну Республіку від польських окупантів (згодом написав на цю тему поему «Гуцуль-ський курінь» та яовість «Перші стежі», 1937); був одним із фунда-торів, разом із В. Бобинським та Ю. Шкрумеляком, групи поетів-символістів «Митуеа» (1922). Здобувши вищу освіту в Українсько-му педагогічному інституті ім. М. Драгоманова в Празі зі ступенем доктора філології, брав активну участь у літературно-мистецькому житті Львова як письменник І журналіст. Високу оцінку його збір-кам «Ненависть і любов» (1921) та «Поезії» (1923) дав В. Бобин-ський уже після того, як дороги їх розійшлися 1. Роман Купчинський народився_в 1894 р, на Тернопільщині, помер 1978 р- поблизу Нью-Йорка. Його життя й творча біографія багато в чому схожа з біографією О. Бабія. Теж воював у січових стрільцях, розповівши згодом про ці події в романі-трилогії «Заме-тіль» («Курилася доріженька», «Перед навалою», «У зворах Бески-ду»); працював журналістом, зокрема в редакції газети «Діло». Ве-ликою популярністю користувалися пісні на його слова, а часто й з його музикою; багато з них сьогодні знову повертається до жит-тя («Зажурились галичанки», «Човник хитається», «Накрила ніч-ка...», «їхав стрілець на війноньку» та ін.), у яких яскріє багатий діапазон настроїв — від героїчно-урочистого до гумористичного. За життя Р. Купчинський не видав жодної збірки поезій, і лише в 1983 р. український поет і критик з Нью-Йорка Б. Бойчук упоряд-кував і випустив книжку «Нсдоспівані пісні», Згаданих вите поетів об'єднувала, принаймні, на початку їх творчого шляху, прихильність до символізму, У кожного з авторів вона мала свої особливості: якщо В. Бобинський прагнув перепла-вити в своєму стилі витонченість версифікації європейських поетів з українською фольклорною символікою, передати тонкі порухи підсвідомості, то О. Бабій був радше поетом споглядальне-рефлек торного плану, чиї вірші порушують проблеми людської цивіліза-ції, життя і смерті, таємниці буття («Йде Прамати Істніння від дже-рел незбагаутта і розносить вам вина у розбитому збанку»), у йо-го творах зустрічається точна й несподівана метафора («Світ місте-рій в серцях наших творить Ніч безоку І любов сліпа»; «Місто го-рем задавлене» як Лаокооя»), а Р. Купчинський любить персоніфі-кувати природу, при цьому або психологізує пейзаж, або матеріа-лізує через природні явища власний психологічний стан, наприк-лад» у «Спеці». На жаль, на повну силу не розкрився талант ні О, Бабія, ні та-лант Р, Купчинського. О. Бабій збивався на багатослів'я й деклара-тивність у віршах кінця 20 — 30-х років, а Р. Купчинський майже перестав писати вірші. Те саме спостерігаємо і в інших поетів цієї групи: лиш коли-не-коли зблисне оригінальний образ у віршах Ю. Шкрумеляка» як» приміром» в «Авлевій жертві»; Л. Легший ли-шився автором кількох популярних пісень («Ой видно село...»), а М. Голубець, автор кількох збірок у стилі «Молодої музи» й віршів з воєнного часу, став відомий своїми дослідженнями з історії укра-їнського мистецтва. Як літературне явище стрілецька поезія є пе-рехідною ланкою між символізмом початку століття й новим поко-лінням митців. Василь Бобинський (1898 — 1938). В. Бобинський наро-дився 11 березня 1898 р. в КристополІ, (нині м. Червон оград) на Львівщині, у родині залізничника. Навчався у гімназіях Львова та Відня. Під час першої світової війни В. Бобинський — у лавах українських січових стрільців. На цей час припадають його пер-ші публікації. У 1920 р, В. Бобинський стає комуністом, перехо-дить на бік Червоної Армії. Восени 1921 р. повертається до Льво-ва, що на той час входив уже до складу Польщі, редагує різні ле-гальні й нелегальні видения — органи ЦК КПЗУ, двічі (1923 і 1926) потрапляє до в'язниці за свою видавничу діяльність, випус-кає книжки, перекладає, друкує статті, рецензує... З листопада 1927 р. В. Бобинський — редактор місячника «Вікна», довкола якого гуртуються пролетарські письменники Галичини, В травні 1929 р. створюється літературне обєднання «Горно». Влітку 1930 р. за рекомендацією ЦК КПЗУ В. Бобинський з родиною переїздить до Харкова... І стає, зрештою, жертвою репресій. Вже перші вірші, звернення до побратимів-усусусів, — соціальне за-ангажовані, функціональні — вони закликають, провадять, вима-гають «Життя дати і кров Для добра людства й щастя Вкраїни. В. Бобинський формувався як функціональний поет, який висту-пає від імені багатьох і знає, що слово може стати ділом. Та від-бувається злам в політичній орієнтації поета: Ідея національного визволення поступається ідеї визволення світового пролетаріату, Слово «Україна практично зникає з поезії В. Бобинського. На-томість слово «пролетар» ввійде в неї на рівні найважливішого поетичного знаку. РОМАН ЮГПЧИНСЫСИИ Купчинський Роман Григорович (псевдоніми та криптоніми: Гак Мусій; Галактіон Чіпка; Талант Чіпка; Доля Мирон; Мирон-Доля; Зиз; Рома; Рокувабо; спільно з Василем Бобинським); Роман К; Той-сам; Харко; Учасник; Роман; Рома; Р. К.; Г. Ч.; М. Д.; Т. С.; ка, ка) чіародився 24.09.1894 р. у с.Розгадів нинішнього Зборівського району Тернопільської області у священичій родині (помер 10.11.1976 р., м. Оссінг поблизу Нью-Йорка, США) увійшов до історичної книги української культури як поет-пісняр, талановитий композитор-мелодист, публіцист, редактор, літературний критик, суспільно-громадський діяч. Слід сказати, що Р. Купчинський походить із славного роду, який веде свій початок у давнині. Так, генеалогічне древо Купчинських на сьогодні має зафіксовану дату: 1730, це рік народження о. Романа Авдиковського, одна дочка якого Єлизавета, у шлюбі з о. Семеном Шашкевичем, стала матір'ю Маркіяна Шашкевича, а друга дочка Маркела, дружина о.Михайла Тарнавського, була похресною матір'ю поета. А ще з цього славетного родоводу вийшло двадцять священиків, це не тільки відомі церковнослужителі, а й визначні суспільно-культурні, просвітницькі діячі Віктор і Володимир Підсонські, Григорій та два Володимири Купчинські, Омелян Брояковський, Григорій Городницький, Филимон та Лев Тарнавські, Иосиф та Михайло Чайковські, Микола Хмільовський, Євстахій та Мечислав Скоморовські, Ілля Собчак, Омелян та Стефан Івасики та інші. У кожного з них, як писав поет, була своя доля і свій шлях широкий. В Олени Підсонської (1865—1934) та о. Григорія Купчинського (1858—1911) було шестеро дітей: Володимир, Марія, Стефанія (2.09.1892— 26.01.1978), Роман, Богдан, Юліан. Дитячі роки проходили у селі Каддубиська Бродівського повіту у родині греко-католицького священика та високоморальної жінки Олени з роду Підсанських. З Оленою Хаворовською мали двоє дітей: доню Тетяну та сина Юрія. Закінчив Перемишльську гімназію (1913), відтак навчався один рік у Львівській духовній семінарії, а відтак, записавшись 1914р. до легіону січових стрільців, пройшов з ними курними дорогами усі шість років, перебуваючи стрільцем, командантом чоти, сотні, ад'ютантом полку в ранзі поручника. 1918р. Р.Купчинський у же керував сотнею вишколу УСС на буковинсько-румунському кордоні, а у січні 1919р. командував пішим полком усусусів у боях за Львів. Середина 1920. — лютий 1921 р. — то чорна сторона у біографії письменника; на ній — пляма інтернування у польський табір для старшин УТА у м. Тухай (в районі Гданська). Вирвавшись з «обіймів», Р.Купчинський спочатку студіює філософію у Віденському, а згодом гуманітарні дисципліни у Львові в Українському таємному університеті. 1940 Р.Купчинський спочатку емігрував до Польщі, відтак — до Австрії, Німеччини, а вже 1949 р. — до США, де й прожив до кінця своїх днів. Слід зауважити, що поет постійно марив рідними краями, вітцівщиною. Про це свідчать, зокрема, листи. Так, 1 квітня 1957 р. до сестри Стефанії писав: «Дорогенькі. Не знаю, от тепер у Вас свята. Но в нас нічогісінько з того домашнього не зосталось. Сама форма, порожня, беззвучна і холодна. Не знаю, чи старість, чи дійсність, — так якби не було, немає того, що було й що повинно бути. О, що я дав би, щоб хоч ще раз вийти на вигін, послухати гагілок чи раненько на цвинтар паску святити. Як жахливо Ви того не розумієте, не зрозумієте...» (Мій власний архів. — Папка «Купчинські»). А ось інший документ — лист у віршованій формі, надісланій Стефанії 1963р. під великодні свята: БЕЛЗЕЦЬ Старенька хата, ґанок в винограді, Довкола груші, яблуні сидять, Нароствір двері — видно, гостям раді, Маленькі вікна в сонці миготять. Поросла мохом стріха похилилась І заглядає сміло до вікон, Чи Зоська спить, чи вже Марися вмилась, Чи Віктора вже відчепився сон?.. Минулося. Поросла мохом стріха Не заглядає до вікон уже, Одна для нас лишилася потіха, що час ласкаво спомин береже. (переписано сестрою Романа Кубинського Марією. Вірш має п 'ять куплетів // Там само). Загалом можна вважати 1915 р. — точкою відліку на творчій ниві Р.Купчинського. Як справедливо зазначає дослідниця Н.Кулеша, саме у середовищі УСС 1915 р. «розгорнула свою діяльність Пресова кватира й Артистична горстка УСС, які збирали різноманітні матеріали, документи, фотографії для увічнення пам'яті стрілецького чину, випускали періодичні видання, компонували архіви УСС» (УЖІ. — 1995. — Вип.ІІ. — С. 107). Відомо, що саме 1915 р. у Відні в часописі «Вісник Союзу визволення України» був опублікований перший вірш Р. Купчинського (за спогадами рідних, перші віршовані рядки склалися ще у часи гімназійного навчання), потім художні твори з'являлися у часописах «Діло», «Шляхи». Саме на період 1916—1917 pp. припадає написання текстів, що стали популярними піснями, — «Ой шумить, шумить та дібровонька», «Човен хитається серед води». Як журналіст, публіцист співпрацював з такими періодичними виданнями, як «Діло», «Новий Час», «Неділя», «Кооперативна родина», «Заграва», «Світ». Створивши у Львові 1922 р. разом з В. Бобинським, П. Ковжуком, М. Голубцем, Л. Лепким, літературно-мистецьку символістську групу «Митуса», Р. Купчинський поринув у вир культурного життя, входив до редколегії журналу, яка, на жаль, випускала всього чотири числа — До речі, на сторінках цього видання друкувалися О. Бабій, Д. Загул, Р. Купчинський, Ю. Липа, В. Левицький (Софронів), А. Павлкж, В. Січин-ський, Ю. Шкрумеляк, Є. Яворський, з художніми репродукціями — О. Архипенко, П. Ковтун, Ю. Нарбут. 1933р. Р. Купчинський очолив Товариство письменників і журналістів ім. Івана Франка у Львові (до 1939 p.). Товариство письменників і журналістів як потужна творча організація протягом кількох років відслідковувала талановиті твори, і чимало літераторів були відзначені літературними преміями: У. Самчук за роман «Волинь», С. Гординський за книгу поезій «Буруни» та переспівів «Слово про Ігорів похід», Катря Гриневичева за твір «Шестикрилець». Серед відзначених на конкурсі кращих авторів були Ю. Косач, Б.-І. Антонич, Галина Журба, Б. Кравців, С. Левинський, Є. Маланюк, Ю. Липа, В. Левицький-Сафронів, О. Ольжич, Я. Дригинич, В. Гавриляк, В. Ткачук, Наталка Королева, Ірина Вільде та ін. Письменники. Р. Купчинський був одним із засновників, членом редакційної колегії видавництва «Червона Калина». Як твердив Н. Кулеша, «за багаторічну діяльність видавничої кооперативи «Червона Калина» (1921—1939) український читач ознайомився з багатьма цінними виданнями. Десятками тисяч примірників пішли у світ 17 історичних календарів—альманахів із статтями і розвідками періоду визвольних зЛагань УСС, ґрунтовні історичні твори про новітню ідейну боротьбу (у тому числі «Історія Легіону УСС» О. Думіна, збірник «Золоті Ворота», великий альбом «Пам'яті Вождя УГА, присвячений пам'яті генерала М. Тарнавського, відоме репрезентативне видання «Українські Січові Стрільці: 1914—1920»), праці про визвольні змагання українського народу давніх часів, «Великий співаник Червоної Калини»та багато інших історичних, публіцистичних літературних та популярних творів. 10 років видавництво випускало місячник «Літопис Червоної Калини» (1929—1939), який зажив слави патріотичного національного видання. На його сторінках друкувалися численні статті, спогади, художні твори стрілецьких ветеранів, дипломатів, учених, письменників» (Там само. — С.109). У час німецької окупації Р. Купчинський якийсь час працював у Кракові в Українському видавництві, відтак у СІЛА з 1952 по 1954 pp. працював у газеті «Свобода», де вів власну рубрику «Відгуки дня», яку переніс з колишнього «Діла». Був в ініціативній групі, що організувала Спілку українських журналістів Америки (СУЖА), яку очолював у 1958—1960 pp. Довший час у дирекції та редакційній колегії відновленого в еміграції видавництва «Червона Калина», головній колегії журналу «Вісті комбатанта» (Нью-Йорк) (матеріали до біографії див.: Федорів Р. Чотири поети з коша січових стрільців // Жовтень. — 1989. —„№5. — С. 17-18; Кедрин І. Поема, її тло і автор // Купчинський Р. Скоропад. — Нью-Йорк, 1965. — С. 1; його є: У межах зацікавлення. — Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1986. — С. 424-428; Марунчак М. Історія українців Канади. — Вінніпег, 1974. — Т.2. — С.336; Соневицький І. Вступне слово // Ми йдемо в бій: Повний збірник пісень„ Романа Купчинського / Записав, упоряд. і зредагував Ігор Соневицький. — Нью-Йорк, 1977. — С. 7-11; Салига Т. Курилася доріженька (про Романа Купчинського та українську стрілецьку поезію) // Подуфалий В.Стрілецька Муза Романа Купчинського // Як з Бережан до кадри: Стрілецькі пісні Романа Купчинського. — Тернопіль, 1990. — С. 3-14 Салига Т. Україна. — 1990. — №6. — С. 6-8; його ж: Поет із коша стрілецького // Літературна панорама. — К., 1990; Час судить по своєму // Купчинський Роман. Замитіль. 1. Курилася доріженька: Повість.зі стрілецького життя. — Львів: Каменяр, 1991. — С. 5-13; його ж: ...Бо заметілями курилася дорога // Купчинський Роман. Заметіль. 3. У зворах Бескиду: Повість зі стрілецького життя. — Львів: Каменяр, 1991. — С. 133-143; його ж: Продовження: Літературно-критичні статті. — Львів: Каменяр, 1991. — С. 37-51; його ж: І зорі на небі вмивались сльозами... // Стрілецька голгофа: Спроба антології /Упоряд., автор вст. статті і прим. Т. Ю. Салига. — Львів: Каменяр, 1992. — С.7-20; Ільницький М.М. Стрілецька поезія // Історія української літератури XX с/г. Книга перша (1910—1930 — ті роки) /За ред. чл. — кор. HAH України В.Г.Дончика — К.: Либідь, 1993. — С. 278-279 (тут автор помилково називає дату смерті поета — 1978р.); Приходько І. Творчі портрети українських письменників XX ст. — Тернопіль, 1993. — С. 140-156; Енциклопедія українознавства: Словникова частина / За ред. проф. В.Кубійовича — Перевидання в Україні. — Львів, 1994. — Т. 4. — С. 1238; Гущак І. В. Купчинський Роман Григорович // УЛЕ: В 5-ти т. — К.: Українська енциклопедія ім.М.П.Бажана, 1995. — Т.З — С. 106-107; Кулеша Н. Купчинський Роман Григорович // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника / За ред. М. М. Романюка. — Львів, 1995. — Вип. II. — С. 107-110; Журовський В. Іван Франко серед українських січових стрільців // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М.Гнатюка. — Львів: Каменяр, — 1997. — С. 548; Козачок Марія. Післяслово: Драматична поема-містерія // Купчинський Роман. Великий день: Драматична поема. — Тернопіль: Поліграфіст, 1997. — С.31-45; генеалогічне древо Купчинських від 1730 p., укладене 1998 р, Оксаною Іванишин з Івано-Франківська, інші родинні документи, спогади, листи передані мені для опрацювання //Мій власний архів. — Папка «Купчинські»). Тема: ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ РОМАНА КУПЧИНСЬКОГО Особливе місце в літературному краєзнавстві посідає література періоду Першої світової війни і міжвоєння. В цей час на західноукраїнських землях виникло специфічне літературне явище, що дістало назву «стрілецької поезії» і «стрілецької тематики». Замовчуване тривалий час, воно ще вичерпно не досліджене. Серед поетів-«січовиків» (В.Бобинського, О.Бабія, М.Голубця, М.Кураха, М.Матвіїва-Мельника, Б.Лепкого, Ю.Шкрумеляка) чільною є постать поета-пісняра, прозаїка, журналіста Р.Купчинського, який народився і виріс на Тернопільщині, тут і навчився любити і шанувати пісню. Той факт, що початок літературної діяльності та служба в Легіоні українських січових стрільців збіглися в часі, став одночасно і щастям і трагедією Купчинського-митця. Екстремальні умови багато в чому визначили проблемно-тематичну, образну і жанрову структуру творчості, особливості художнього світу письменника. Головним жанром творчості воєнного періоду стала пісенна поезія, яка була і залишилася своєрідним щоденником, документом епохи. Поезія Р.Купчииського рясніє назвами місць та іменами учасників бойових дій, походів. Класичним зразком є текст пісні «Як з Бережан до кадри». В ньому очевидна народно-пісенна основа з постійними атрибутами: «серденько крається», «дівчина чорнобрива», «доля нещаслива», «зла година». Але чи є цей твір тільки наслідувальним? Аналіз лексики показує, що домінуючою є сумна модальність. У цілому ж зміст і настрій тексту жартівливий, гумористичний. Форми творення образу ліричного героя лише на перший погляд традиційні. Насправді ж текст має тонку композицію, засновану на провокуючій заміні власної на-зви дівчини, з якою прощається молодий хорунжий. Ця провокація і створює дотепну картину любовних походеньок «народного героя». Фольклорна поетика: паралелізм, персоніфікація природи, символіка, постійні епітети, здрібнілі та пестливі форми, звертання — це лише засоби стилізації. А поєднання у творах колективної і авторської свідомості є наслідком умов, в яких вони писалися. У віршах Купчинського імперсональність фольклорної пісні співіснує, а не конфліктує р авторським «я». Яскравим прикладом може послужити текст пісні «Пиймо, друзі!», в якому зачин і кінцівка є оригінальною авторською інтерпретацією відомого «in vino veritas». В центрі ж — сюжетна, стилізована під народну, оповідь про дівочу зраду. До речі, включення епічної оповіді в ліричний контекст є ще однією особливістю творчої манери автора. Треба відзначити, що в загалом короткому творчому житті автора виразно спостерігається еволюція стилю в напрямку зникнення фольклорного елементу. Так, вірш 1922 року «Лети, моя думо» вже є своєрідним настроєвим образком, класичним зразком авторської поезії. Версифікація заснована на оригінальній синтаксичній будові, різноманітності інтонаційної палітри, актуалізації наказового способу дієслова. Експресивний синтаксис цього вірша не риторичний, що виокремлює його з групи традиційних декламаторських творів, які мають подібну структуру: «Хто вас бодрить?», «Ода до пісні» і ін. Можна сперечатися про художню вартість названих віршів. Але порівнювати їх чи інтерпретувати тільки з позиції артистичної досконалості не варто. Доцільно звернути увагу перш за все на суспільно-історичний контекст їх створення та функціонування та авторську інтенцію. Власне ці фактори, на наш погляд, визначають ліричність настроїв однієї поезії і пафосну спрямованість двох інших. «Ода до пісні» - це поетичне кредо. «Хто вас бодрить?» — громадянський маніфест, «Лети, моя думо» — особистісна трагедія їх автора. Фактично, ці твори можна вважати такими, що репрезентують три головні групи віршів Купчинського, в яких виявив себе поет, громадянин, особистість. Зазначимо, що діапазон настроїв поезії значно ширший: від гумористичного («Ой чого ти зажурився...») та ліричного («Човен хитається») до героїчно-урочистого («За рідний край») та трагічного («Засумуй, трембіто»). Аналізуючи жанри, мотиви, стилістику творчості Р.Купчинського, приходимо до висновку, що провідні лінії не виступають окремими етапами, а повторюються у різних фазах. Доробок автора у цьому плані становить художню цілісність мислення і відчуттів. Недоречним видається розмежування пісенної і непісенної лірики, бо піснями є власне ті твори, до яких Купчинський створив текст і музику, а всі решта рано чи пізно могли стати або не стати піснями. Письменника Купчинського сформували війна і національно-визвольні змагання, вони ж і визначили особливості його художнього світу. Молодість митця, вроджене почуття гумору породили оптимістичну маршову пісню і оптимістичну лірику про молодече завзяття, кохання, юнацькі жарти. З іншого боку, така поезія була проявом психологічного самозахисту від болю війни і розчарувань. Останні ж вилилися в «червоно-чорну» поезію про смерть, кров, згарища, в якій «я» поета розчинилося в колективному «я» свого народу. Вираження трагізму народної долі стало головним мотивом поезії як воєнних, так і повоєнних літ. Художній світ творчості Купчинського — це спроба осмислити смерть як реалію буття, смерть як втрату і смерть як жертовність. Це можна простежити у таких творах, як вірші «На свіжому побоєщі», «Останні» та поемі «Великий день». Ці діалогізовані ліричні твори, позначені символістською стилістикою, поєднали в собі філософську рефлексію і громадянський пафос художнього світобачення. Тогочасна і сучасна критика відзначає прихильність Купчинського до естетичної платформи символізму. Дійсно, у ліриці 20-х років знаходимо яскраві символістські образи «трави, що вкрила могили, і так продовжила життя тих, хто в них спить», «сріблистого снігу, що летить крізь темряву століть», «сльоти, що сльозами скапує зі стріх», «спеки, що купає село в розтопленому золоті». Домінантою символістського осягнення буття виступає персоніфікація природи. Як відзначає М. Ільницький, «Купчинський, психологізуючи пейзаж чи матсріалізуючи через природні явища власний психологічний стан, іноді досягає в пейзажі ширшого філософського узагальнення». Такі поезії, як «Останні», «Зима», «Сльота», «Роса, хмара та сніг», «Спека» ілюструють мистецьку витонченість художнього світу автора. В них домінує артистичний критерій, що свідчить про великі можливості автора. І все ж Купчинський не вписувався в головні засади символізму: мистецької відстороненості і замкнутості та пориву в майбутнє. Навпаки, його світ замкнувся в минулому, а сам автор був, перш за все, громадянином поки що не існуючої держави, який присвятив себе боротьбі за її створення. Поєднати це все він не зміг і в результаті майже перестав писати художні твори. В історії літератури він залишився заручником провідної теми, яка певною мірою скувала його творчу свободу. Ця тема міцно тримала його і в прозі (маємо на увазі повістеву трилогію «Заметіль», назва якої, до речі, теж символічна). Коротка історія усусів в уяві Купчинського постала як тривожний і розпачливий сон. Творча візія світу письменника — це візія людей війни, своєрідний прояв літератури «втраченого покоління». Наголосимо, власне своєрідний, бо він позначений рядом ознак, що мають стосунок не так до переваг чи слабкостей нашої літератури взагалі і творчості Купчинського зокрема, як до її, зумовленої багатьма історичними і суспільними обставинами, специфіки. В такому контексті і бачиться вивчення творчості Р. Купчинського в «Літературному краєзнавстві». Засумуй трембіто Слова: Реквієм за УГА Роман Купчинський Музика: Роман Купчинський Засумуй, трембіто, Та (й) по всему світу, Що зів'яло галичанам \| Сорок тисяч цвіту. \|(2) Засумуй, трембіто, Та (й) на всі Карпати, Щоб не ждали сина з войни Ні отець, ні мати. і (2) Засумуй, трембіто, На всю полонину, Де покинув кожен стрілець І Молоду дівчину. І(2) Засумуй,. трембіто, Та (й) на все Поділля, Щоб не ждала дівчинонька І Хлопця на весілля. 1(2) Засумуй, трембіто, Та (й) на всі долини, Не побачить козаченько Любої дівчини. Засумуй, трембіто, На всю Україну, Не здобувши щастя й волю \| Він в бою загинув. 1(2) Засумуй, трембіто, Що галицька сила Та від Збруча по Славуту \| Трупом застелила.* 1(2) ^Варіанти: 1} Поле трупом вкрила; 2) Трупом землю вкрила; Зажурились Галичанки тай на тую зміну Слова: Хгожнаспоц/луєвусга Роман малинов/ Купчинський Музика: Роман Не журіться Галичанки є ще і військові Вони краще обіймають ніж Стрільці Січові Ті вас поцілують в уста малинові Карі оченята чорненькії брови Ой не будуть більш Військові з нами приставати І не будуть нас Військові за стан обіймати Ні не поцілують в уста малинові Карі оченята чорненькії брови Аж як ви із України вернетеся знову І як перше знов підете з нами на розмову Тоді вже цілуйте в уста малинові Карі оченята чорненькії брови ** Народний варіант: Зажурились Галичанки та й на тую зміну, Ой відходять УСуСуси десь на Україну Хто ж нас поцілує в уста малинові Карі оченята чорненькії брови Не журіться Галичанки є ще і Військові Вони краще обіймають ніж Стрільці Січові Ті вас поцілують в уста малинові Карі оченята чорненькії брови Ой не будуть більш Військові з нами приставати І не будуть нас Військові за стан обіймати Ні не поцілують в уста малинові Карі оченята чорненькії брови Не журіться Галичанки остались Поляки Вони краще обіймають як ті Гайдамаки Ті вас поцілують в уста малинові Карі оченята чорненькії брови Ой не будуть вражі Ляхи з нами приставати І не будуть вражі Ляхи за стан обіймати Ні не поцілують в уста малинові Карі оченята чорненькії брови Не журіться Галичанки бо ще є Угорці Вони краще обіймають як Вкраїнські Хлопці Ті вас поцілують в уста малинові Карі оченята чорненькії брови Ой не будуть ті Угорці з нами приставати І не будуть ті Угорці за стан обіймати Ні не поцілують в уста малинові Карі оченята чорненькії брови Не журіться Галичанки бо ще прийдуть Німці Вони краще обіймають як ті Українці Ті вас поцілують в уста малинові Карі оченята чорненькії брови Ой не будуть вражі німці з нами приставати І не будуть вражі німці за стан обіймати Ні не поцілують в уста малинові Карі оченята чорненькії брови Аж як ви із України вернетеся знову І як перше знов підете з нами на розмову Тоді вже цілуйте в уста малинові Карі оченята чорненькії брови йдемо в бій Слова: Роман Стрілецька Купчинський пісня Музика: Михайло Гайворонський Ми йдемо в бі й, ми йдемо в бій По згарищах руїни, За рідний край, за нарід свій, За волю України! Ми йдемо в бій, земля дуднить, Радіють гори, степи, Бо нас у бій благословить Могутній дух Мазепи! Карі оченята, чорненькії брові. Хто ж нас поцілує в уста малинові Карі оченята, чорні брови. Л е журіться, галичанки, та вже є військові. Вони краще обіймають, як стрільці січові, Ті вас поцілуть в уста малинові Карі оченята, чорненькії брові, Ті вас поцілуть в уста малинові Карі оченята, чорні брови. Ой не будуть більш військові з ламп приставати, І не будуть нас військові за станові маги. 1 не поцілують в уста малинові Карі оченята, чорненькії брові. І не поцілують в уста малинові Карі оченята, чорні брови. А як вм вже з України вернетеся: знову, 1 як вперше знов підете з нами на розмову, Тоді вже цілуйте в уста малинові, Карі оченята, чорненькії брові, Тоді вже цілуйте в уста малинові, Карі оченята, чорні брови.
1 2 3 4 5 Категория: Література \| Добавил: DoceNt (10.12.2015)
Просмотров: 914 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: