РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Сентименталізм - Література - Реферати - Каталог статей

Сентименталізм Сентименталізм (від франц. sentiment — почуття, почуттєвість) — літе-ратурний напрям другої половини XVIII — початку XIX століття, що характеризується праг-ненням відтворити світ почуттів простої людини й викли-кати співчуття до героїв у читачів. Сентименталізм дістав свою назву від роману англійського письменника Лорен-са Стерна «Сентиментальна подорож по Франції та Італії» (1768 p.). Саме ж слово «сентиментальний» існувало в Англії ще до публікації стернівського роману: його перше використання зафіксував англійський словник 1749 року ви-дання. Однак до виходу роману Л. Стерна воно вживалося в мові художньої літератури рідко, і до того ж виступало у двох основних значеннях: «розсудливий» і «здатний до спів-чуття». З 60-х років XVIII століття починає переважати друге значення слова «сентиментальний». Риси сентименталізму як нового напряму помітні вже в європейських літературах ЗО—50-х років XVIII століття. Сентименталістські тенденції спостерігаються в літературі Англії (поезія Дж. Томсона, Е. Юнга, Т. Ґрея), Франції (романи Р. Маріво і А. Прево, «сльозлива комедія» П. Лашос-се), Німеччини («серйозна комедія» X. В. Ґеллерта, почасти «Мессіада» Ф. Клопштока). Але як окремий літератур-ний напрям сентименталізм оформлюється в 1760-ті роки. Найбільш яскравими письменниками-сентименталістами були С Річардсон («Памела», «Кларіса»), О. Ґолдсміт («Век-фільдський священик»), Л. Стерн («Життя та думки Трістра-ма Шенді», «Сентиментальна подорож») в Англії; Й. В. Ґете («Страждання юного Вертера»), Ф. Шіллер («Розбійники»), Жан Поль («Зібенкез») в Німеччині; Ж.-Ж. Руссо («Юлія, або Нова Елоїза», «Сповідь»), Д. Дідро («Жак-фаталіст», «Черниця»), Б. де Сен-П'єр («Поль і Віргінія») у Франції; М. Карамзін («Бідна Ліза», «Листи російського мандрівника»), О. Радищев («Подорож з Петербурга в Москву») в Росії. Позначився напрям сентименталізму й на інших європейсь-ких літературах: угорській (Й. Карман), польській (К. Брод-зінський, Ю. Нємцевич), сербській (Д. Обрадович). Диску-сійною залишається проблема існування сентименталізму в українській літературі, хоча риси цього напряму спостері-гаються у творчості деяких визначних українських письмен-ників, зокрема І. Котляревського («Наталка Полтавка») та Г. Квітки-Основ'яненка («Маруся», «Сердешна Оксана»). На відміну від багатьох інших літературних напрямів, естетичні принципи сентименталізму не знаходять закін-ченого вираження в теорії. Сентименталісти не створювали будь-яких літературних маніфестів, не висували власних ідеологів і теоретиків, якими були, зокрема, Н. Буало для класицизму, Ф. Шлеґель для романтизму, Е. Золя для натуралізму. Не можна сказати, що сентименталізм розро-бив і власний творчий метод. Вірніше було б розгляда-ти сентименталізм як певний умонастрій з характерними ознаками: почуття як основна людська цінність і вимір, меланхолійна мрійність, песимізм, почуттєвість, особистіс-ність переживань тощо. Сентименталізм зароджується всередині просвітницької ідеології. Він стає негативною реакцією на просвітницький раціоналізм. Культові розуму, що панував як у класицизмі, так і в просвітництві, сентименталізм протиставив культ почуття. На зміну знаменитому вислову філософа-раціо-наліста Рене Декарта: «Cogito, ergo sum» («Я мислю, отже, існую») приходять слова Жан-Жака Руссо: «Я відчуваю, отже, існую». Митці-сентименталісти рішуче відкидають одно-бічний раціоналізм Декарта, який утілився в нормативності й суворій регламентації в класицизмі. Сентименталізм спи-рається на філософію агностицизму англійського мисли-теля Девіда Юма. Агностицизм був полемічно спрямований проти раціоналізму просвітителів. Він піддавав сумніву віру в безмежні можливості розуму. За Д. Юмом, усі розу-мові уявлення людини про світ можуть бути помилкови-ми, а моральні оцінки людей — засновані не на порадах розуму, а на емоціях або ж «активних відчуваннях». «Ро-зум, — вважає англійський філософ, — ніколи не має перед собою ніяких речей, окрім сприйнять...» Згідно з цим вади і доброчинності є категоріями суб'єктивними. «Коли ви визнаєте якийсь учинок або характер хибним, — стверджує Д. Юм, — ви маєте на увазі під цим лише те, що в силу особливої організації вашої природи ви відчуваєте при його спогляданні...» Філософський грунт для сентименталізму підготували двоє інших англійських філософів — сенсу-алісти Френсіс Бекон і Джон Локк. Вони надавали першо-чергову роль у пізнанні світу саме почуттю. «Розум може помилятися, почуття — ніколи», — цей вислів Ж.-Ж. Руссо можна вважати загальним філософським та естетичним кре-до сентименталізму. Сентиментальний культ почуття зумовлює більш широ-кий, ніж у класицизмі, інтерес до внутрішнього світу люди-ни, до її психології. Світ же зовнішній, зауважує відомий російський дослідник П. Берков, для сентименталістів «є цін-ним лише остільки, оскільки він дає змогу письменникові віднайти багатство своїх внутрішніх переживань... Сенти-менталістові важливо саморозкриття, оголення складного психічного життя, що відбувається в ньому, а не об'єк-тивна користь його творів». Письменник-сентименталіст обирає з низки життєвих явищ і подій саме такі, які здатні розчулити читача, зворушити його, примусити хвилюватися. Автори сентименталістських творів звертаються до тем, які неодмінно приводять до глибокого переживання як свого, так і читача: вони опи-сують страждання самотньої людини, нещасливе кохан-ня, а нерідко й смерть героїв. Письменник-сентименталіст завжди прагне викликати співчуття до долі персонажів. Так, автор повісті «Нещасливий М-в» російський сентименталіст А. Клущин закликає читача поспівчувати ге-рою, який через неможливість поєднати свою долю з коханою дівчиною кінчає життя самогубством: «Чувстви-тельное, непорочное сердце! Пролей слезы сожаления о несчастном самоубийце; снизойди к Предвечному, помо-лись об нем — берегись любви! — берегись сего тирана чувств наших! Стрелы его ужасны, раны неисцелимы, тер-зания ни с чем не сравненны». Герой сентименталістів демократизується. Це вже не цар або полководець класицистів, який діє у виняткових, екстра-ординарних умовах, на тлі історичних подій. Герой сенти-менталізму — цілком ординарна людина, як правило, пред-ставник нижчих верств населення, людина чутлива, скром-на, з глибокими почуттями. Як зазначав французький сенти-менталіст Ф.-Ж. Мармонтель, «повірити в те, що нам потріб-ні титули для того, щоб стати схвильованими, — значить образити людське серце й не визнавати природи». Події у творах сентименталістів відбуваються на тлі повсякденного, цілком прозаїчного життя. Нерідко воно замикається все-редині родинного побуту. Таке особисте, приватне життя зви-чайної людини протистоїть екстраординарним, неправдо-подібним подіям у житті аристократичного героя класи-цизму. До речі, проста людина в сентименталістів іноді страждає від сваволі дворян, але вона здатна також і «пози-тивно впливати» на них. Так, служницю Памелу з одно-йменного роману С. Річардсона переслідує й намагається спокусити її хазяїн — сквайр Б. Однак Памела є зразком доброчесності — вона відхиляє всі залицяння. Це зумовило зміну ставлення дворянина до служниці. Переконавшися в її доброчесності, він починає поважати Памелу й по-справжньому закохується в неї, а в кінці роману — одружу-ється з нею. Чутливі герої сентименталізму часто є диваками, людь-ми вкрай непрактичними, непристосованими до життя. Особливо ця риса притаманна героям англійських сенти-менталістів. Вони не вміють і не бажають жити «як всі», жити «за розумом», — теж полемічно спрямована проти раціоналізму риса. Персонажі романів Ґолдсміта і Стерна мають свої власні захоплення, що сприймаються як чудер-нацькі: пастор Прімроз з роману О. Ґолдсміта пише трактати про одношлюбність духовенства. Тобі Шенді з роману Л. Стерна захоплюється фортифікацією й будує іграшкові фортеці, які сам і бере в облогу. Герої творів сентименталіз-му мають свого «коника». Лоренс Стерн, який і винайшов це слово, писав: «Коник — це веселе, перемінливе створіння, світлячок, метелик, малюночок, дрібничка, що-небудь, за що чіпляється людина, щоб утекти від звичайної течії життя, полишити на годинку життєві тривоги й турботи». Взагалі, пошуки своєрідності в кожній людині зумовлю-ють яскравість і багатоманітність характерів у літерату-рі сентименталізму. Автори сентименталістських творів не протиставляють різко «позитивних» і «негативних» героїв. Так, Руссо характеризує задум своєї «Сповіді» як бажання показати «одну людину в усій правді її природи». Герой «Сентиментальної подорожі» Йорік робить учинки як бла-городні, так і низькі, а часом опиняється в таких склад-них ситуаціях, що однозначно оцінити його дії неможливо. Сентименталізм змінює жанрову систему сучасної йому літератури. Він відкидає класицистичну ієрархію жанрів: у сентименталістів уже немає жанрів «високих» і «низьких», усі вони є рівноправними. Жанри, що домінували в літе-ратурі класицизму (ода, трагедія, героїчна поема), посту-паються місцем новим жанрам. Зміни відбуваються в усіх родах літератури. В епосі панують жанри подорожніх нота-ток («Сентиментальна подорож» Л. Стерна, «Подорож з Петербурга в Москву» О. Радищева), епістолярного роману («Страждання юного Вертера» Гете, романи Річард-сона), з'являється сімейно-побутова повість («Бідна Ліза» М. Карамзіна). В епічних творах сентименталізму важливу роль відіграють елементи сповіді («Сповідь» Ж.-Ж. Руссо) та споминів («Черниця» Д. Дідро), що надає можливості глибшого розкриття внутрішнього світу персонажів, їхніх почуттів і переживань. Жанри лірики,— елегії, ідилії, мадри-гали, послання, — мають на меті психологічний аналіз, розкриття суб'єктивного світу ліричного героя. Видатними ліриками сентименталізму були англійські поети (Дж. Том-сон, Е. Юнг, Т. Грей, О. Ґолдсміт). Похмурі мотиви в їхніх творах зумовили виникнення назви «цвинтарна поезія». Чи не наивідомішим поетичним твором сентименталізму стає «Елегія, написана на сільському цвинтарі» Т. Ґрея. Роз-робляли сентименталісти й жанри драми. Серед них — так звані «міщанська драма», «серйозна комедія», «сльозлива комедія». У драматургії сентименталізму скасовуються сумно-звісні «три єдності» класицистів, синтезуються елементи тра-гедії та комедії. Справедливість жанрового зміщення був змушений визнати Вольтер. Він підкреслював, що воно ви-кликане й виправдане самим життям, оскільки «в одній кім-наті сміються з того, що служить предметом зворушення в іншій, і та ж сама особа інколи переходить протягом якоїсь чверті години від сміху до сліз з одного і того ж приводу». Відкидає сентименталізм і класицистичні канони ком-позиції. Твір будується тепер не за правилами суворої логічності і пропорційності, а досить вільно. У творах сентименталістів поширюються ліричні відступи. Нерідко відсутні в них класичні п'ять елементів сюжету. Посилюєть-ся в сентименталізмі й роль пейзажу, який виступає засобом вираження переживань і настроїв персонажів. Пейзажі в сентименталістів здебільшого сільські, вони зображають сільські кладовища, руїни, мальовничі куточки, які мають викликати меланхолійні настрої. Найбільш ексцентричним за формою твором сентимента-лізму є роман Л. Стерна «Життя та думки Трістрама Шенді, джентльмена». Саме прізвище головного героя означає «не-розсудливий». Такою ж «нерозсудливою» здається й уся структура стернівського твору. В ньому багато ліричних від-ступів, усіляких дотепних зауважень, розпочатих, але не за-кінчених новел. Автор постійно відступає від теми, розпо-відаючи про якусь подію, він обіцяє далі повернутися до неї, але цього не робить. Порушений у романі хронологічно послідовний виклад подій. Деякі розділи твору надруковані не за порядком їхньої нумерації. Іноді Л. Стерн взагалі залишає порожні сторінки, передмову ж та присвяту до роману вміщено не на традиційному місці, а всередині першого тому. Англійський сентименталіст пародіює про-світницькі романи з їхньою залогізованістю та структурною чіткістю. В основу «Життя та думок» Стерн поклав не логічний, а емоційний принцип побудови. Для Л. Стерна важлива не зовнішня раціональна логіка й послідовність подій, а зображення внутрішнього світу людини, поступова зміна настроїв і душевних порухів. Сентименталізм демократизує мову художнього твору — вона стає зрозумілішою для широких верств населення. Здебільшого зникають риторичні пишномовності й архаїз-ми. Художні засоби й лексичні одиниці беруться з фольк-лору, інтерес до якого посилюється в сентименталізмі. Так, М. Карамзін проводив велику роботу над удосконален-ням російської літературної мови. Він зменшив кількість слов'янізмів, збагатив «середній штиль» словами з народ-ної мови, полегшив синтаксис. Мовні засоби сентимента-лістів мали викликати зворушення до зображуваного. Таку роль виконують, наприклад, пестливо-зменшувальні слова в повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся»: «Наум бачить, що Маруся зовсім змінилась на лиці: стала собі рум'янень-ка, як зоренька перед сходом сонця, очиці як ясочки гра-ють; веселенька і від неї наче сяє...» Не існує єдиної думки в літературознавстві на предмет наявності сентименталістського напряму в українській літе-ратурі. Найвидатніші вітчизняні літературознавці О. Білецький та Д. Чижевський вважали, що вияву в українській художній свідомості сентименталізм не здобув. «В україн-ській літературі, — зауважує Дмитро Чижевський, — не-має потреби утворювати з кількох творів Квітки та одного твору Котляревського окремого літературного напряму». Розглядаючи оповідання Квітки, які нерідко характери-зуються як сентиментальні, вчений зазначає: «В них є чут-тєвий елемент, чутливі сцени, але немає сентиментального стилю, „чутливого" змалювання подій з суб'єктивними виявами почуття самого автора». Проте існує і протилежна точка зору. Так, І. Лімборський вбачає типо-логічну спорідненість українських письменників XVII— XVIII століть із європейським сентименталізмом. Дослідник стверджує, що в першій половині XIX сторіччя сенти-менталізм проявив себе в усіх родах української літератури (див.: Лімборський І. Сентименталізм: Історія української літе-ратури XIX століття: В 3 кн. Київ, 1995. Кн. І. С 212—239). Звичайно, напрям сентименталізму не міг не мати пев-них негативних рис, до яких можна віднести нудотність і слізливість, моралізаторство і дидактизм. Однак здобутки цього напряму — нові жанрові форми, психологічний аналіз, інтерес до життя простої людини, почуттєва сторо-на людського існування тощо, — створюють ґрунт для літературних напрямів, які приходять на зміну сенти-менталізмові в XIX столітті. Естетичні й поетичні риси, форми й засоби сентименталістської літератури викорис-товуються у творах романтизму й реалізму.
1 2 3 4 5 Категория: Література \| Добавил: DoceNt (20.02.2016)
Просмотров: 590 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: