РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: ПОЕТИКА ТВОРІВ В.СТУСА: ШТРИХИ ДО ТЕМИ - Література - Реферати - Каталог статей

Василь Стус в контексті європейської літератури // Матеріали ІІ Всеукраїнської наукової конференції, присвячено вшануванню пам'яті письменника, літературознавця, мислителя і громадянина. – Донецьк, 20-21 вересня 2001 р Тетяна Цілинко (Херсон) ПОЕТИКА ТВОРІВ В.СТУСА: ШТРИХИ ДО ТЕМИ Література - чутливий барометр, що реагує на зміни у суспільно-політичному середовищі, фіксуючи спади і підняття. Українське письменство другої половини XX століття ознаменувалося приходом нових митців, які у модерністичній інтерпретації зображували дійсність. Шістдесятництво оголосило боротьбу з конформізмом, девальвацією моральних цінностей, це було протистояння неосталінізмові і виродженню державності. В.Стус - представник пізнього шістдесятництва, який зафіксував у доробку злам однієї культурної традиції і виникнення іншої. Поета захопила філософія епохи, суть якої у кризі віри, відсутності гідного ідеала. Митця не приваблювала патетика трибунного патріотизму, основою творчості було бурхливе протистояння у моменти дошукування істини, неприйняття, опору заангажованим штампам буденності. В.Стус - письменник, що свідомо обрав шлях на Голгофу, він не ішов супроти совісті і переконань. Поет зберіг свій стиль до кінця. Це було основою трагедії. Він ніс даровану йому іскру Божу з гідністю і лицарською одвагою. На такій дорозі поети гинуть... У поезії В.Стуса панує глибина і виваженість думки, оригінальна кристалізація образу сприяє зближенню діалога письменника з читачем [9, 210]. В.Стус чи не найповніше з-поміж інших представників його доби розвинув пошук нових відтінків, слів емоційно-психологічного змісту, знаків-символів. Поетика підсилює зміст, зосереджує увагу на загостреному сприйнятті явищ, процесів, щоденних реалій, заглиблює у світ ілюзорний, який рухає філософські світовідчуття письменника. Образний світ поезій має на меті передати два прагнення: "лишитися собою і поглянути на себе збоку. Побачити себе - це значить відчути слабкі сторони, тріщини і, внаслідок цього, вилікувати зболені рани у свідомості, удосконалення" [6, 28]. Ліричний герой В.Стуса - людина вільна, яка збудувала бастіон свідомості ще в юнацькі роки і зараз відкрита для життя, нового пізнання. Засоби образності допомагають зрозуміти внутрішню боротьбу, стан митця і ліричного героя, виявити впливи середовища. Своєрідністю поетики можна вважати оригінальні назви збірок, що акумулюють екзистенціалістське прагнення висвітлити проблеми, роздуми над реаліями. "Зимові дерева", "Веселий цвинтар", "Палімпсести" - усі назви сповнені символізму. "Зимові дерева" - ознака замороженості, самотності, заціпеніння (це загальний стан суспільства, що не користується жодною альтернативою пробудження і повноцінного розвитку). "Палімпсести", - назва, від якої віє таємничістю, бо вказівка на пергамент, у якому замість первинного тексту нанесено новий, вимагає перегляду стереотипного ставлення до історії, реформування свідомості нації. "Веселий цвинтар" - оксюморон, що вражає несумісністю, але наводить на роздуми про кладовище душ, ідей, які щойно народилися, але їх уже слід поховати через вплив соціального пресу тоталітаризму [6, 25]. У поетичному спадку В.Стуса символічне навантаження мають геометричні образи-символи: квадрат, круг. Ці своєрідні кодові орієнтири на мікрокосм і макрокосм фіксують філософську спрямованість, вплив екзистенціалізму. Мікрокосм - це обмежений квадрат, макрокосм - неосяжний круг. Мікрокосм - гнітючий простір, що вражає обмеженістю, загостреністю форм. До мікрокосму належать: вікна, поділені на шиби, ґрати, вертикальні речі - свіча, сосна, що нагадує щоглу. Мікрокосм засвідчує ту невелику, мізерну площу, яка виділяється у в'язниці, вражає сірістю і сумом. Весь обшир мій - чотири на чотири. Куди не глянь, то мур, куток і ріг. Всю душу з’їв цей шлак лілово-сірий [9, 87]. Круг - образ позитивного у навколишній дійсності: сонце, небосхили, зоря мов горох, соняхи, щоки коханої [7, 18]. Ці складові присутні, починаючи від ранньої лірики і продовжують використовуватися аж до останніх поезій. Особливо виразно елементи мікрокосму спостерігаються у поезіях "Весь обшир мій чотири на чотири", "На однакові квадрати поділили світ". На однакові квадрати поділили білий світ. Рівне право всім страждати і один терпіти гніт [9, 88]. Система образів у поезіях В.Стуса позначена абстрактністю, саме під таким кутом зору слід сприймати світ ідей та речей. Квадрат і круг взаємодіють, існуючи паралельно підкреслюють свою неповторність, довершеність, взаємопротилежність. Твори раннього періоду, зокрема збірка "Палімпсести", позначені мінорним настроєм, сумовитим відображенням нездійсненних мрій, сподівань. Провідними мотивами є зображення самоти. У В.Стуса самота посилена очужінням України. У переважанні самоти підкреслюється не лише опір силам зла, а й собі самому, це відгомін особливого індивідуалістичного світосприймання, підсиленого впливом індивідуалістичної філософії. Поет зосереджує увагу на утвердженні вічності духу, про це свідчить наполеглива праця. "В.Стус у "Палімпсестах" не лише розкриває пратексти - він показує як душа поета це робить" - зазначає М.Плющ [8, 63]. Виявити основні мотиви переживання національної свідомості, етичного максималізму допомагають численні образи, символи духу, України, калини, свічі, свічада, болю. Самотність сконденсована у поезії, проектується на зосередження у собі, а не на дріб'язкове розсіювання у оточенні. Поет зосереджує увагу на вічності духу. Образ духу - це утвердження безсмертя, що має шлях у вічність: Ярій, душе! Ярій, а не ридай. У білій стужі серце України. А ти шукай червону тінь калини, На чорних водах тінь її шукай [10, 65]. Самота, німота, віддаленість - стани, у яких опиняється людина на чужині. У поезії "Сто дзеркал спрямовано на мене" свічада виступають елементами багатовимірного простору, у якому проходить життя: Сто дзеркал спрямовано на мене, в самоту мою і німоту Справді тут? Ти справді тут? Напевне, Ти таки не тут, таки не тут [10, 68]. Німота у поетичному контексті набуває конотації мовчазного переживання, гнітючості через неможливе словесне втілення душевної кризи. Модель речетативного характеру підсилюють тавтологія і асонанси (Сто дзеркал спрямовано на мене, в самоту мою і німоту). Символами-еталонами самоти і надії є образи свічі і свічада. Ще у письменників зарубіжної літератури свічада розглядалися як компоненти самоспоглядання, мислення, заглиблення у внутрішній стан. Нерозривно із свічадом є свіча як еталон віри, надії у темному царстві мороку, зла, яке охоплює суспільство. Порожнеча, самозаглиблення підсилюється алітерацією, яка загострює у висхідному плані поступ душі до вдосконалення. У поезії В.Стуса поєднуються кілька несумісних прагнень: лишитися собою і водночас поглянути на себе збоку, щоб зміцнити мури власної свідомості, звестися над проблемами життя. У поезіях "Урвавсь терпець", "Символ віри", "Відколи золотом цятковане" прослідковується еволюція поета, висвітлюється стан розпачу: Урвавсь терпець, неначе мотуз над прірвою повис. Зринай до дна. Одне бажання і мета одна – Востаннє геть крізь груди наколотись [11,191]. Концентруючи увагу на жертовному фіналі використано порівняння. Провідним і виразним у поетиці В.Стуса є образ вищого начала - Бога. Через усю творчість останнього періоду проходить мотив поєднання мислячого "я" з Богом. В мені уже народжується Бог І поступово однімає душу [10, 140]. Попри всі мотиви смерті, герой В.Стуса приречений не на поразку, а на перемогу. Теза, "Бог мертвий, - залишилися тільки люди", - висловлена Ніцше все ж засвідчує тимчасовість. Воскресіння Бога у серці усе поставить на місця. До образу вищого начала звертається поет у критичні хвилини життя, у моменти "самоокупації душі": О Боже мій, така мені печаль, І самота моя така безмежна, нема вітчизни. Око обережно обмежує дорогу між проваль: ото мій шлях повернення [10, 111]. Оптативна конструкція "О Боже, тиші дай" служить з метою увиразнення бентежного стану, прагнення просвітлення ліричного героя. Відчуття Бога присутнє за будь-яких обставин: і у періоди зневіри, і у час піднесений. Бог Стуса є субстанцією вибору, ліричному герою надано максимум волі у житті, воля Творця відходить на другий план. У поезії "В мені уже народжується Бог" ліричний герой виступає ніби провісник "просвітлої години", яку ознаменувала "свічка чорна". Зречення земних бажань, обмежень, звернень до Всесвіту як вищої матерії втілюється у свічаді "світлої любові". Метафора "нова вже родиться зоря" підсилює світлі сподівання ліричного героя [1,47]. Для поезій В.Стуса характерна стрункість побудови, витонченість форми, лаконізм, широкий спектр неологізмів. Лірика митця відрізняється влучним використанням слів емоційно-психологічного змісту. Інтимна лірика В.Стуса здебільшого писана у роки неволі. У ній відбито найкращі спогади про Батьківщину, найрідніших людей, найкращі моменти життя. За допомогою складної форми імператива у поезії "Верни до мене, пам'яте моя" митець наголошує на необхідності наближення рідного краю з метою збудити у ліричного героя життєві сили: Хай сходить співом горло солов'я в гаю нічному. Пам'яте верни, із чебреця, із липня жаротою [5, 615]. У В.Стуса як і в інших письменників шістдесятників присутнє звернення до пісенної традиції. Прикладом є асоціативне вживання образу калини й України. Метафора "калина зацвітає рудими слізьми" побудована за принципом антропоморфізації явищ, предметів, що уподібнюються за формою [2, 19]. Послуговуючись пісенною традицією, В.Стус вводить риторичне питання. Хоч ця синтаксична конструкція не потребує відповіді, проте її експресивна сила базується на властивій реченню інтонації очікування. В поезії "У цьому полі синьому" В.Стус користується телеграфним стилем, використовуючи односкладні речення, загострює загальний зміст: Вдатися до втечі? Стежину власну, ніби дріт, згорнути? Ні. Вистояти. Вистояти. Ні - стояти [10, 50]. Рефрен "У цьому полі синьому, як льон" зосереджує самоаналіз почуттів, вражень, переживань, прагнення до самоудосконалення, загартування свідомості духу. Поетичний синтаксис В.Стуса характеризується численними алітераціями, асонансами. Досить помітне місце займають алітерації та асонанси у вірші "Алея довга і порожня", наповнюючи зміст динамікою, прагненням руху, поступу вперед: І досить руку простягнути, щоб за край світу засягнути, за гостру кригу розтавань. Бігом, бігом - з усіх пожеж - без озирання – прожогом [10, 24]. Анафора у поезії "Горить сосна" переплітає чуттєво-емоційне передчуття із реаліями, що ґрунтуються на безповоротності: Горить сосна - од низу до гори Горить сосна - червоно-чорна грива над лісом висить [10, 36]. Структура "За біль біліше" становить психологічну деталь портрета, що видає страх, хвилювання. Це ще й спосіб передачі моральної оцінки ситуації, зображеної у народній пісні Народнопісенний образ дівчини є проекцією долі України: Пустіть мене, о любчики, пустіть! Голосить Галя, криком промовляє... Прив'язана за коси до сосни, біліє наче біль за біль біліша [10, 37]. Витонченість художнього слова письменника виявляється і в колористичній палітрі явищ, станів. Колористичну чашу слова "біль" у поезії "Стовпами кригу облягло" створюють прикметники "червоний", "білий". Утворення червоний біль структурують семи "яскравий", "виразний" творячи конкретно-чуттєвий образ крові у підтексті [3, 49]. Поетика В.Стуса є своєрідною, нестандартною, непримиренною, словотвір письменника є кредом справедливості, динамізму. Словоформам притаманна інтонаційна неповторність, переосмислення. Поєднання основ за принципом оксюморона надає різкості, рішучості: життєсмерть, смертеіснування ("Сховатися од долі не судилось"), сторчголовий, вороноокий, "ридай-ріка" ("Трени Чернишевського"). Неологізми із префіксом від- засвідчують переломний етап у світосприйнятті ліричного героя: (відлюбилося, відвірилося, відпряглося); префікс без- служить вказівкою на взаємовиключення, зниження: безгоміння, безлюддя. Творчий метод В.Стуса засвідчує європейський рівень філософсько-поетичного мислення. Стусова поезія має айсбергову структуру. По-блоківськи витончений зміст висловлювання криється не на поверхні, а всередині смислового ряду. Поетичний здобуток вирізняється довершеністю стилю. Екзистенціалізм у поезії В.Стуса набуває аналітичних виявів, але загалом письменник користується неакадемічною філософією. У творчості достатньо чітко можна визначити проблему буття, вибору, пошуку власного "я", розходження людини зі світом. "Театр абсурду", який панував у суспільстві, породжував у письменника протистояння здорового глузду, опір, що яскраво передавався у поезії, сповненій стоїчного трагізму та пророчого звучання. Література 1. Бердник Ю. В.Стус. Проблема сприймання. - К., 1993 - 80 с. 2. Беценко Т. Лінгвостилістичний аналіз поезій В.Стуса // Дивослово. - 1997. - N8. - С.17-21. 3. Бондаренко А. Лексична парадигма страждання у поетиці В.Стуса// Мовознавство -1995.- N2-3. -С.47-54. 4. Борду Н., Буряник М. Свіча і свічадо у поезії В.Стуса // Слово і час - 1993 -N11- С.51-58. 5. Золотий гомін Українська література: Хрестоматія для 11 кл. середньої школи / Упорядник Непорожній. - К., 1995. - 623 с. 6. Коцюбинська М. "На цвинтарі розстріляних ідей" // Слово і час - 1990 - №6 - С.21-32. 7. Павлишин М. Квадратура круга: пролегомени до оцінки В.Стуса // Дивослово - 1994. -№І.-С 15-21. 8. Рарицький О. "Палімпсести" В.Стуса: Духовна домінанта // Слово і час - 1999 - №12. -С.62-65. 9. Стус В. Дорога болю. Поезії. - К., 1990. - 222 с. 10. Стус В. Піл тягарем хреста. -Л., 1991. - 159 с. 11. Стус В. Твори: // у 4т.(шести книгах) /Т.І, Кн. 1,2.-Л.: 1994.-388с.
1 2 3 4 5 Категория: Література \| Добавил: DoceNt (16.03.2016)
Просмотров: 581 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: