Главная Регистрация Вход RSS

Главная » Статьи » Реферати » Література

---

Поетеса Леся Храплива Поетеса надзвичайно вимоглива до своєї творчості. Читаючи деякі з її віршів, здається, що вона не завжди впевнена у потужності свого слова. Багато написаних її рукою віршів завершуються рядками, сповненими твердої віри в те, що праця її не марна, що поетичне слово є і буде зброєю, яка поведе сучасників і наступні покоління світлими шляхами до щасливого майбутнього. У ліриці постають образи поета-борця, глибокого мислителя, рицаря духу і волі, людини високої мети і сильної волі. Всюди, де йде мова про поезію, - все це образне розкриття любові Лесі Щур до свого поетичного покликання, та її обов’язку, як патріота своєї Батьківщини. Як клятва вірності музі боротьби звучить така строфа: Я беру перо, щоб знов писати. Тане простір і провалля літ. Моя муза – де подвійні грати. Моя муза – де колючий дріт. Те, що краса майбутнього суспільства в його людяності не раз підкреслюється анафоричними повторами. Часто утверджується така ідея: народ єдиний творець матеріальних і духовних цінностей, викриває суспільний лад, заснований на гнобленні і експлуатації та закликає до його знищення. Збудила могутній порив у серці поетеси Мазепи на мрія. Заради цієї ідеї письменниця давно відреклася від інших мрій. Вірш, в якому розповідається про цю мрію стверджує думку, що поетеса знайшла свій ідеал у відродженні. І хоча сьогодні мрія гетьмана Мазепи стала реальністю і трактування його постаті однозначне, не фальсифіковане, вона все рівно відчуває глибокий біль, бо не змогла взяти в цьому особистої активної участі. Її болюче вражала кров українців, яка пролилася задля втілення цієї ідеї в життя. Лети, бистрокрила туго, Легко крилатій літати... Мені ж не заступить друга Моєї вічної встрати... Жагуче звертання письменниці до Бога передає вболівання її за цю мрію: Боже, я не прошу йому долі, Лиш безсмертя Мазепиній мрії, яка б надала Україні давно очікуваний, незламний суверенітет. Безмежна відданість народній справі, готовність іти на самопожертву в ім’я свободи з великою силою виражено в таких рядках твору: Хай пориви шматують до крови За той лет переможний степами, Задля дівчини в стрічці дніпровій, У чільці з позолочених храмів. Мене схвилювало те, що письменниця так переконливо вдається до цієї теми. Адже про мазепи ну мрію говорилося в тісному родинному колі, ще з раннього дитинства, однак – пошепки, при щільно затулених вікнах. У її безсмертя вона вірила все життя, ще з шкільної львівської лавки, а згодом і у пластових таборах в Німе чинні, де патріотичне виховання молоді, примножене тугою за безповоротно втраченою рідною землею, ставилося і цінилося дуже високо. Contra Spem Spero (Без надії сподіваюсь) – про себе могла сказати і Леся Євгенівна Щур. Дуже часто допомогала закріпити ту віру і ту надію щира молитва. Таке воно, життя, - як даність, як реальність, як вічність: Далеко десь минає час, Учать мудреці намарно: Заблисла суть життя нараз В очах незлобних сарни. Цими рядками завершує Леся Храплива вірш–роздум про плинність часу, про зміну поколінь, про обов’язок живих, яким треба вічно поспішати. Адже важко передбачити, куди поведуть життєві путі-дороги, тому кожен із нас зобов’язаний зробити щось корисне та змінити після себе хоча би якийсь, нехай незначний слід в історії людства, як це робить Леся Щур, подбати про збереження до сьогоднішніх днів.

1 2 3 4 5 Категория: Література | Добавил: DoceNt (13.03.2016)

Просмотров: 326 | Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0